Організація кадрового забезпечення медично-санітарної служби Української Повстанської Армії (1942 - кінець 1940-х років)

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет оборони України

Організація кадрового забезпечення медично-санітарної служби Української Повстанської Армії (1942 - кінець 1940-х років)

Олександр Нікітюк

Алла Мацько

Валентина Новікова

Київ, Україна

Анотація

У статті висвітлено історію формування, організацію та функціонування медично-санітарної служби Української повстанської армії, роль Українського Червоного Хреста у її діяльності. Проаналізовано систему підбору, досвід підготовки та комплектування медичними кадрами підрозділів військово-політичного формування Українського національно-визвольного руху, яке прагнуло відновити українську державність. Наведені імена лікарів, студентів-медиків, медсестер, фельдшерів, фармацевтів, які надавали медичну допомогу воякам УПА і населенню.

Українська повстанська армія (далі -- УПА) -- формація, яка відіграла вагому роль в утвердженні української національної ідеї, боротьбі за незалежність України, збереженні та примноженні військових і державотворчих традицій. Військово-політичне формування організовувало свою діяльність в Україні протягом 1943-1949 рр. та прагнуло відновити українську державність (Охрімчук, О, Байкєніч, Г. & Бондарук, Л. 2022, с. 1). Боротьба повстанців за незалежність України проти нацистів і совєтів є яскравим прикладом самовідданості та жертовності.

Українська повстанська армія як військова організація вимагала відповідного медичного забезпечення. Творці УПА у формуванні військових відділів та Санітарної служби намагалися використовувати досвід українських збройних сил Першої світової війни, а це армії Української Народної Республіки та Української галицької армії.

Командування УПА та керівництво Українського Червоного Хреста (далі -- УЧХ) добре розуміли і максимальну увагу звертали на підготовку, підбір медичних кадрів та забезпечення ними своїх військових відділів і лікувальних установ. Хронологічні межі статті охоплюють період 1943 р. (створення УПА як організованої військової сили під політичним проводом ОУН (Б) і до 1949 р. (наказ від 3 вересня 1949 р. Головного командира УПА Р. Шухевича про розпуск військових формувань та штабів УПА), після чого особовий склад УПА перейшов до озброєного підпілля ОУН (Б) у Західній Україні. Проаналізувавши наукові праці вітчизняних дослідників, автори встановили, що досліджувані питання знайшли висвітлення у працях Я. Ганіткевича (Ганіткевич, Я. 2008), Ю. Говоруна (Говорун, Ю. 2020), Л. Коваль (Коваль, Л. 2006), А. Кравця (Кравець, А. 1991), І. Крайнього (Крайній, І. 2015), Т. Бак (Бак, Т. 2001), які висвітлюють процес створення, становлення медично-санітарної служби та її структуру. Діяльність Українського Червоного Хреста висвітлено у працях Я. Борщика (Борщик, Я. 2019), В. Васильєва (Васильєв, В. 2019), Я. Ганіткевича (Ганіткевич, Я. 2008), Ю. Костенка (Костенко, Ю. 2006).

Джерельною базою дослідження слугують свідчення безпосередніх учасників та медичного персоналу медично-санітарної служби, викладені в «Літописі Української повстанської армії» (Том 23 «Медична опіка в УПА») (Ріпецький, М. 1993). Загальні тенденції підготовки кадрів для медично-санітарної служби УПА частково висвітлено у навчальному посібнику «Історія військової медицини (ХХ-ХХІ століття)» (Бадюк, М., Паращук Л. & Бадюк Л. 2013). Автори встановили, що українська історіографія представлена відносно невеликою кількістю історичних наукових праць із даної проблематики, переважна більшість із них висвітлюють лише окремі її аспекти. Тому питання кадрового забезпечення медично-санітарної служби УПА, відбору та підготовки медичного персоналу потребують додаткового вивчення та узагальнення досвіду.

Метою статті є дослідження порядку формування, організації і забезпечення кадрами медично-санітарної служби Української повстанської армії та ролі в цьому процесі відновленого Українського Червоного Хреста.

Ключові слова: Українська повстанська армія, Український Червоний Хрест, медично-санітарна служба, підготовка, медичні кадри.

Виклад основного матеріалу дослідження

Медично-санітарна служба як одна з референтур УПА здійснювала допомогу пораненим та хворим, дбала про загальний стан здоров'я вояків, наглядала за харчуванням, намагалася запобігати хворобам і впливала у великій мірі на моральний стан армії (Костенко, Ю. 2006, с. 36). Варто відмітити, що діяльність медично-санітарної служби була тісно пов'язана з відродженням УЧХ на окупованих Німеччиною українських територіях. Під час Другої світової війни, після вторгнення німецьких військ на територію України у липні 1941 року за ініціативою українських лікарів та громадсько-харитативних діячів у Львові було відновлено діяльність Українського Червоного Хреста (Борщик, Я. 2019), створеного в Українській державі ще у 1918 році (відповідно до вимог Женевської конференції) та який функціонував до 1921 року, часу самостійності української держави (Ріпецький, М. 1993, с. 8). У роки Української національної революції (1918-1921) УЧХ діяв спільно з медичною службою Армії УНР, провів значну роботу із надання допомоги військовим, військовополоненим та населенню в умовах воєнного конфлікту із Росією (Ганіткевич, Я. 2008).

Захопивши владу в Україні, більшовики ліквідували УЧХ як організацію. Після втрати Україною державності Український Червоний Хрест через вимоги міжнародного договору не мав змоги бути в подальшому членом міжнародної організації та користуватися привілеями Міжнародного Червоного Хреста. Однак уже не під своєю назвою УЧХ і далі діяв та допомагав жертвам збройних змагань, полоненим, інвалідам, вдовам та сиротам (Ріпецький, М. 1993, с. 8). Ще декілька років УЧХ продовжував діяти на еміграції за дорученням екзильного уряду УНР, але не мав права належати до Міжнародного ЧХ (Ганіткевич, Я. 2008). У вересні 1941 року, після окупації німцями Києва у місті розпочав роботу УЧХ, який очолив професор Федір Богатирчук. Завдяки зусиллям активістів у Києві почала діяти Українська лікарська палата, а при управах українських міст відкрилися медичні відділи. Були створені філії УЧХ у Рівному (голова -- М. Корнилів-Василів, пізніше -- Х. Кононенко) та Полтаві (голова -- Г. В'юн) (Васильєв, В.Ю. 2019). Активну роль у діяльності УЧХ на східних українських землях відіграла письменниця Людмила Івченко та доктор Марія Ясеницька. армія повстанський медичний український

Праця УЧХ велася не тільки його персоналом, а й спільними зусиллями широких кіл громадськості. Унаслідок трагічних подій воєнного лихоліття працівникам УЧХ довелося допомагати тисячам жертв: цивільному населенню, політичним в'язням, яким пощастило повернутися з більшовицьких тюрем, вдовам і сиротам, евакуйованим утікачам із інших теренів, пораненим та хворим різними інфекційними недугами, передусім тифом, та потерпілим від повені та голоду. У 1941- 1942 роках найважливішим завданням Українського Червоного Хреста була допомога військовополоненим Червоної Армії, які потрапили до німецьких таборів (Ріпецький, М. 1993, с. 11).

Важливим напрямом діяльності УЧХ була підпільна робота, зокрема надання воякам Української повстанської армії медичної та санітарної допомоги, забезпечення медикаментами, а також зброєю та розвідувальною інформацією (Васильєв, В. 2019).

Військове німецьке командування офіційно не визнавало Український Червоний Хрест, однак, на початку його діяльності не перешкоджало його роботі. Проте невдовзі взялося за планомірну ліквідацію всієї мережі УЧХ. З приходом цивільної влади, гестапо вимагало ліквідації УЧХ як не легалізованої ними установи. Окупаційна влада поступово ліквідувала всю мережу відділів УЧХ через заборони, погрози, арешти і навіть розстріли (Ріпецький, М. 1993, с. 9). Першого серпня 1942 року німці офіційно ліквідували УЧХ (Крайній, І. 2015). У серпні 1941 року гестапо арештувало голову львівського осередку УЧХ доктора Леоніда Курчабу, пізніше він помер у тюрмі Монтелюпіх у Кракові. Після нього обов'язки голови виконували Галина Біленька-Врецьова, а коли вона захворіла на тиф, керівництво перебрав доктор Тома Воробець (Ріпецький, М. 1993, с. 367). У Києві гестапо заарештувало верхівку Українського Червоного Хреста разом із його головою професором Федором Богатирчуком, через деякий час арештованих було звільнено, але УЧХ був змушений припинити свою діяльність. Також діяльність УЧХ була заборонена на Волині. Під терором німецької окупаційної влади УЧХ не мав змоги працювати будь-де на території України, однак, його члени різними способами і далі виконували свої гуманітарно-харитативні завдання (Ріпецький, М. 1993, с. 9).

У подальшому УЧХ зміг продовжити свою діяльність лише в Українській повстанській армії як Український Червоний Хрест УПА (Служба здоров'я) (Ріпецький, М. 1993, с. 9). УЧХ УПА -- медична служба при Українській повстанській армії, що була призначена піклуватися про здоров'я членів підпілля і вояків, здійснювати огляд мобілізованих, займатися заготівлею ліків, організовувати лікарні та амбулаторії, проводити санітарні курси, готувати інструкції (Борщик, Я. 2019).

Варто відмітити, що точна дата виникнення УЧХ УПА невідома. За протоколами допиту Катерини Зарицької рішення про створення цієї організації було прийнято в листопаді 1943 року проводом Організації українських націоналістів, а її саму призначено головою УЧХ на західноукраїнських землях. Саме ця людина доклала найбільших зусиль для організації та функціонування медичної служби при УПА. Водночас із огляду на те, що сама УПА виникла наприкінці 1942, важко уявити, що армія існувала майже рік без медичної служби. УЧХ УПА виник на основі Служби здоров'я (Санітарної служби) УПА. Ці дві структури тісно переплелися в діяльності та доповнювали одна одну. Відмінність між цими організаціями полягала у тому, що медичні працівники Санітарної служби УПА були військовопідпорядковані командирові сотні чи куреня, натомість працівники УЧХ діяли у терені та підпорядковувалися керівництву УЧХ і не були підпорядковані командуванню УПА (Борщик, Я. 2019). Основну роль у діяльності Українського Червоного Хреста відігравали жінки, які у 1943- 1944 рр. входили до організації ОУН (Костенко, Ю. 2006, с. 37). Структура УЧХ включала чотири відділи: медичний (опіка санітарна над військом, опіка санітарна запілля, санітарно-освітня робота), аптечний, господарчий, харитативний. В УПА Український Червоний Хрест здійснював добір кваліфікованих медичних кадрів і вишкіл санітарного персоналу, організацію медично-санітарної допомоги у військових частинах, забезпечення інструментами та медикаментами, організацію транспортування поранених і хворих вояків УПА (Коваль, Л. 2006, с. 70). У листопаді 1943 року було видано «Правильник УЧХ» -- документ, що унормовував структуру та діяльність цих відділів. У ньому містилися положення про норми харчування хворих, комплект сумки санітара і фельдшера, порядок роботи санітарних пунктів, необхідний інвентар районних санітарних пунктів і повітових польових шпиталів (Борщик, Я. 2019).

Незважаючи на умови підпілля, система медичної допомоги в УПА була налагоджена чітко, по-військовому. Лікарі та медичний персонал не лише рятували життя воякам і мирному населенню, а й опікувалися санітарно-гігієнічною пропагандою, профілактикою хвороб і підготовкою медичних кадрів (Говорун, Ю. 2020).

Варто відмітити, що кадрова проблема у медичній службі УПА була досить болючою, хоча забезпеченість медичними працівниками у регіонах, де проводились бойові дії, на той час була порівняно високою. Тільки на Прикарпатті на початку 1941 року працювали 551 лікар і 1228 середніх медпрацівників. Однак до початку 1943 року значну частину українських медичних кадрів було мобілізовано до окупаційних армій або винищено внаслідок репресій окупантів (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013, с. 139). Відсутність власної бази підготовки медичних спеціалістів для військ на початкових етапах війни ускладнювало вирішення кадрової проблеми. Однак проблема комплектування медичними кадрами в УПА вирішувалася мобілізацією до військ національно і патріотично свідомих кваліфікованих медиків (це були члени ОУН, медики підпільного УЧХ), мобілізацією студентів і випускників медичних вузів та фельдшерських шкіл України, через залучення легально працюючих медиків цивільних лікувальних установ, медиків інших національностей, частково медичних працівників противника (у примусовому порядку), підготовку медиків на лікарських вишколах та санітарних курсах УЧХ.

За час діяльності УЧХ стикався із недостатньою кількістю підготовлених медичних кадрів, тому з початку 1942 року почали проводитися відповідні вишколи. Умовою відбору були наявність не менше 6-7 класів народної школи та відношення до справи (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013, с. 145). За даними М. Заболотної, у лютому-березні 1942 р. заняття на підпільних курсах при одній із Львівських лікарень вела лікар Снігуровська. Підготовка медичного персоналу проводилась у нелегальних умовах. У зв'язку з цим даних про місця знаходження курсів збереглося небагато. Місцями проведення відповідного навчання студентів медицини було с. Сільце (нині село Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.), медичних сестер -- Костопільщина на Волині, м. Рівне, с. Кульчиці (нині село Самбірського р-ну), с. Труханів Сколівського р-ну (обидва Львівська обл.), с. Лужки Долинського р-ну (нині Івано-Франківська обл.), санітарів -- села Волосянка і Славське Сколівського р-ну Львівської обл., с. Космач Косівського р-ну (нині Івано-Франківська обл.) (Борщик, Я. 2019).

Основи санітарної служби разом із іншими предметами викладали у старшинських школах, де працювали висококваліфіковані лікарі. Зокрема, у школі «Олені» викладачами санітарної служби були лікарі Максимович і «Кум» (Ріпецький, М. 1993, с. 351, 353). Основними напрямами підготовки на всіх курсах були перша медична допомога, фармацевтичний та загальновійськовий, а також ідеологічний вишкіл. До вишколу лікарів залучалися студенти-медики та випускники медичних вузів. На цих вишколах їх готували до лікарської роботи в умовах підпілля та партизанської боротьби. На курси підготовки медсестер і фельдшерів приймали людей, котрі уже володіли певними медичними знаннями та навичками -- студентів, які вимушено перервали своє навчання у фельдшерських школах або на початкових курсах медичних інститутів, і санітарів, які вже мали досвід роботи у бойових частинах і підрозділах УПА. На санітарні курси посилали представників як із бойових відділів (переважно чоловіків), так і з «теренової сітки» УЧХ (переважно жінок). Відповідно готували медичний персонал окремо до роботи у бойових частинах та підрозділах і до діяльності у тереновому відділі УЧХ. Окремо проводилися курси підготовки середніх медичних працівників (медсестер, чотових і кущових санітарів) та молодшого персоналу (роєвих, ланкових санітарів, «гігієністок»). Санітарні курси організовувалися на базі структур теренового відділу в районах та надрайонах. Заняття з курсантами проводили лікарі та теренові провідники УЧХ.

Наприклад, у Санітарному звіті терену «Хортиця» за жовтень 1944 року вказується: «За час большевицької дійсності відбулося чотири санітарних вишколи. Три жіночі, один чоловічий». Згідно з Санітарним звітом терену «Рось», за вересень-жовтень 1944 року відбувся вишкіл семи ланкових санітарів. Вишкіл перепроваджувала лікар «Степова». В Організаційному звіті надрайону «Скоб» (Галицький та Рогатинський райони на Станіславщині) вказано, що «за вересень 1943 року відбулися три санітарні курси, а в Рогатинському районі за листопад 1943 року вишколено 50 санітарок».

Найчастіше санітарні курси проходили у польових умовах («зобов'язувала таборова форма життя»). Крім медичних питань, курсантам викладали військові дисципліни, під керівництвом військових інструкторів їх готували ще й як стрільців. У згадуваному Санітарному звіті терену «Хортиця» за жовтень 1944 року вказано: «Чоловічий санітарний курс провадив Д. Тріска. На курс стягнено з сітки військової молодих чоловіків. Усіх учасників було 17. Освіта 7 класів. В часі вишколу була таборова форма життя і мали військового інструктора». У військових частинах УПА в умовах, коли відділи знаходилися на теренах, контрольованих повстанцями, при шпиталях також організовувалися санітарні курси. Так, у зимовий період 1946-1947 років лікарем одного із куренів ТВ «Гуцульщина» «Щиголем» були проведені тримісячні санітарні вишколи, на яких підготовлено чотових і роєвих санітарів для сотень «Вихора», «Юрка» і «Білого» (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013, с. 145-147).

Дуже поширеним явищем була напівлегальна підготовка медсестер і санітарок для потреб УПА на базі цивільних лікувальних установ. При цьому для кращого засвоєння навчального матеріалу курсантки практично працювали в лікарнях та амбулаторіях. Такі вишколи відбувалися в Рогатинській та Гусятинській районних лікарнях, Станіславській центральній міській та інфекційній лікарнях. Про один із таких санітарних вишколів медсестер у м. Добромиль згадує М. Бондаренко-Ріпецька: «Наш медично-санітарний курс відбувся напівлегально під фірмою Українського Допомогового Комітету. Всіх учасниць курсу було двадцять дві. Виклади проходили планово, починались щодня о 9-ій годині ранку. Учили нас два лікарі -- доктор Роман Кушнір та доктор Мовчан» (Ріпецький, М. 1993, с. 286). Для уніфікації навчання на санітарних курсах у різних регіонах України ГУ УЧХ при ГВШ УПА було розроблено низку програм підготовки медиків різного рівня (гігієністок, ланкових, роєвих, чотових санітарів, медсестер і фельдшерів, лікарів) як для військових частин і підрозділів УПА, так і для «теренової сітки» УЧХ.

Програми були розраховані на різну тривалість курсів, залежно від призначення слухачів. Так, наприклад, відповідно до «Програми вишколу медсестер і фельдшерів» на підготовку середніх медичних працівників виділялося 270 годин навчального часу, а у «Програмі санітарного курсу» на підготовку санітарів виділялося 100 навчальних годин, розподілених на 12 діб. Навчальний матеріал «Програми санітарного курсу» підготовки санітарів був поділений на теоретичну та практичну частини. Із теоретичних дисциплін найбільше уваги надавалось анатомії та фізіології, симптоматиці гострих захворювань, невідкладних станів, інфекційних хвороб та їх лікуванню. При вивченні практичних питань основну увагу звертали на засвоєння курсантами практичних навичок із діагностики захворювань, догляду за хворими, дезінфекційних та дезінсекційних заходів, надання першої медичної допомоги при невідкладних станах. Крім того, значна увага приділялася питанням фармакології, приготування ліків із лікарських рослин (більше 10 відсотків загального навчального часу) та виготовлення медичного майна із підручних засобів. До програми вишколу санітарок для «теренової сітки» УЧХ, крім вищевказаного, були введені питання куховарства, дієтетики, а до програми підготовки медичних працівників для військових відділів -- питання токсикології, практичні заняття з відпрацювання вміння надавати допомогу на полі бою, проведення транспортної іммобілізації, транспортування поранених під вогнем противника.

Після закінчення курсів підготовки санітарів проводились іспити, для яких були складені 100 екзаменаційних питань (80 теоретичних і 20 практичних). Екзамени приймали викладачі, які проводили заняття, та командний склад медичної служби УПА або керівники структур «теренової сітки» УЧХ. 270 годин навчального часу в «Програмі вишколу медсестер і фельдшерів» розподілялись наступним чином. На вивчення анатомії, фізіології та бактеріології виділялося близько 70 годин, хірургії -- 60 годин, внутрішніх і «епідемічних хвороб» -- 40 годин, виробленню навичок із надання першої медичної допомоги, десмургії, догляду за хворими і пораненими -- 30 годин, вивченню фармакології присвячувалося 30 годин навчального часу. Решта навчальних годин виділялися на вивчення питань дерматовенерології, «організації шпитальництва», гігієни та дієтології (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013, с. 148-149).

Підручниками для медичного вишколу служили «Санітарний конспект», укладений лікарями «Юрком» (О. Давиденком) і «Шуваром» (Є. Лужицьким), «Санітарні вказівки в наглих захворюваннях», складені лікарем «І. І. Здоровенком» (справжнє прізвище невідоме), друкувалися також вишкільні матеріали, що розповсюджувались серед вояків УПА і цивільного населення для надання самота взаємодопомоги: «Техніка спинювання кровотеч», «Техніка користування пеніциліном», «Венеричні хвороби», відома «Інструкція для санітарів», написана Михайлом Мацелком («Мономахом»), сотенним санітаром сотні «Месники» -- 27ТВ УПА «Бастіон» (Коваль, Л. 2006, с. 71). Досить поширеним було використання російських та німецьких посібників із роботи військових медиків.

Для проведення занять із фармакології та вироблення практичних навичок із виготовлення ліків із лікарських рослин використовувалися книги доктора Ю. Липи «Ліки під ногами», «Фітотерапія», «Лікарські рослини в давній і сучасній медицині» (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013, с. 149). Розуміючи велику потребу в методичних розробках та посібниках, ГУ УЧХ були опрацьовані методичні вказівки, конспекти лекцій, інструктивні матеріали для проведення занять на курсах підготовки медичного персоналу. Після закінчення курсів студентів направляли на роботу в ті райони, звідки вони прибули. Проте частину випускників направляли в ті бойові частини УПА чи територіальні структури УЧХ, де відчувалась найбільша потреба в лікарських кадрах. Вони працювали у Службі здоров'я та разом із санітарною службою обозних відділів військових штабів УПА закладали шпитальні пункти, забезпечували їх технічну організацію, постачання та магазинування ліків. Із формуванням військових частин і підрозділів УПА медики підпільного УЧХ влилися до лав повстанців і стали кістяком її медичної служби. Багато українських медиків добровільно включалися у боротьбу проти окупантів у лавах військових відділів УПА.

Варто відмітити, що особисті і професійні дані кожного медичного фахівця перевірялись керівництвом медслужби УПА. За лікарями, які практикували в окрузі, велося спостереження, визначалися їх професійні якості і лише після цього медикам пропонувалося перейти до праці у військових відділах, а за згоди їх направляли до бойових відділів. Кадрове питання вирішували різними шляхами: це були члени ОУН, медики підпільного УЧХ (Катерина Зарицька -- «Сорока», Галина Дідик --«Анна», Олександр Давиденко -- «Юрко», Яромир Олесницький, Олексій Заленюк -- «Пастер», Володимир Манюх, Володимир Врецьона), студенти медичних ВНЗ (Ірина Бабуняк -- «Ніна», Іван Швак-Шуль, Богдан Яньо -- Крук -- «Мельодія», Ілля Оберишин, Ярослав Мартинець, Богдан Коваль, Любомир Полюга, Петро Городник), легально практикуючі медики, які співпрацювали з українським підпіллям (Юрій Липа, Тома Воробець, Дмитро Каптан, Василь Сефурак, Борис Андрієвський, Матвій Лотович, Антін Жуковський, Іван Козій, Омелян Лебедович, Юліян Радзикевич, Іван Паньків, Льонгин Мельник, Максим Тимків, Андрій Чеховський, Іван Мосійчук, Ісидор Кліш та інші). Були у Санітарній опіці і медики інших національностей, які співчували і активно допомагали воякам УПА, в основному, євреї: лікарі Абрагам Штерцер, Самуель Найман,

«Кум», «Амікус», «Білий», «Вугляр», Варм Шая Давидович -- «Скрипач», «Чорний», «Грифель», «Боско», «Попер», В. Новак «Крилатий», «Гіль», «Льодовий»; німці: Вільгельм Вельтіке -- «Сян», Гельмут Краузе -- «Маріян», «Рат»; поляки: Тадеуш Крваніч, Галіна Якубюк, Сікорська; грузин «Новокаїн»; росіянин «Полтавець» та інші (Бадюк, М., Паращук, Л. & Бадюк, Л. 2013. с. 143- 144; Ганіткевич, Я. 2003, 2008; Коваль, Л. 2006. с. 70). Зважаючи на умови партизанської боротьби, медикам, як і іншим воякам, присвоювалися псевдоніми. У зв'язку з цим дуже багато справжніх прізвищ лікарів, медсестер і санітарів УПА встановити немає можливості, тому «кожний лікар залишався невідомим вояком чи доктором X.».

Відданістю і високою професійністю відзначилися медсестри Лариса Медведчук («Тополя»), Богдана Трошко («Богдана»), Катерина Гаврилів («Зелена»), Олександра Воробій («Галя»), Софія Овчар («Світлана»), Марія Павлишин-Гаврилів («Іра», «Чайка»), Наталка Косарчин-Марунчак, Емілія Стефурак, Надія Цюпка (загинула у 1950 р. на Самбірщині), Надя Паладійчук («Доля»). Із східних областей були медсестри Валя Завада («Лялька»), П.Свита та ін. Фельдшери Дмитраш («Кривоніс»), «Камінь», фармацевти Ярослава Крижанівська, Тетяна Бак («Ярина»), Ярема Зарицкий («Прометей»), «Орест», Олександра Гайдукевич («Богданна», загинула в 1947 р.), «Нехрист». Санітарки Євгенія Романина-Чорній («Галина»), Ольга Бабюк («Уляна»), Мирослава Гребенюк («Барвінок»), Анна Скірка («Лора»), Ганна Мартинюк («Ганя»), Ганна Милик («Таня») та багато ін. (Ганіткевич, Я. 2008). Часто професію санітарки дівчата опановували на практиці, допомагаючи лікарям і санітарам.

При виникненні потреби у медичному персоналі у певних відділах, а також при різкій зміні бойової обстановки ГК УПА та ГУ УЧХ здійснювали маневр силами і засобами медичної служби. Наприклад, при підході радянсько-німецького фронту до території Станіславської області у серпні 1944 року госпіталь ТВ «Чорний Ліс» був розформований, а медичний персонал під охороною укритий у безпечному місці, а потім розподілений між військовими відділами УПА. У 1945-1946 роках, коли, внаслідок посилення натиску противника, утримування великих лікувальних закладів не було можливим, вони розформовувалися, а медичний персонал переводився до роботи у районних і кущових структурах теренового відділу УЧХ.

За непідтвердженими даними, що наводить Б. Гук, у лавах УПА воювало близько 100 лікарів та 250 студентів-медиків і фельдшерів, які у тих непростих умовах забезпечили надання медичної допомоги пораненим і хворим військовослужбовцям. У справу надання медичної допомоги пораненим і хворим воякам УПА великий вклад внесли цивільні медики. Варто відмітити, що командування УПА намагалося частіше використовувати лікарів, які працювали у лікарнях та амбулаторіях, керуючися положенням, що лікарі у легальних умовах можуть зробити набагато більше, ніж у підпіллі або в загонах УПА. Досить поширеним методом надання медичної допомоги пораненим і хворим воякам УПА було лікування у цивільних лікувальних закладах або у запіллі у місцевого населення. Для надання кваліфікованої медичної допомоги пораненим повстанцям у лікарнях та амбулаторіях організовувалися підпільні групи із числа медиків. Лікарі та фельдшери, які працювали у сільських лікарнях і амбулаторіях, були основною опорою та допомогою медичній службі УПА. Це пояснювалося безпосередньою близькістю перебігу бойових дій до місця проживання та роботи медиків, що полегшувало вирішення проблеми доставки поранених чи прибуття лікаря або фельдшера до криївки, де знаходився хворий.

Висновок

Отже, Українська повстанська армія як військова організація, що прагнула відновити українську державність, вимагала відповідного медичного забезпечення. Основою медично-санітарної служби УПА став відновлений Український Червоний Хрест. Командування УПА та керівництво УЧХ при створенні медично-санітарної служби максимальну увагу звертали на підготовку, підбір медичних кадрів та забезпечення ними своїх військових відділів і лікувальних установ. Автори дослідження встановили, що комплектування медично-санітарної служби здійснювалося кількома шляхами.

В УПА була налагоджена стійка система підготовки медичного персоналу як лікарів із числа студентів медичних вишів і медичних шкіл, так і молодшого медичного персоналу, з числа найбільш підготовлених та патріотично налаштованих добровольців. Зазначена система підбору та підготовки медичного персоналу безпосередньо в бойових умовах дала змогу позитивно вирішити проблему гострої нестачі медичного персоналу в УПА.

Значну допомогу медичній службі УПА надавали цивільні лікарі та фельдшери у міських лікарнях і сільських амбулаторіях, адже надавати кваліфіковану медичну допомогу пораненим та хворим воякам було значно легше у стаціонарних медичних закладах, ніж у лісових шпиталях.

За непідтвердженими даними, у лавах УПА воювало близько 100 лікарів та 250 студентів-медиків і фельдшерів, які у тих непростих умовах забезпечили надання медичної допомоги пораненим і хворим воякам. Їх кропітка, наполеглива та невпинна праця є яскравим прикладом самовідданості та жертовності.

Список використаних джерел і літератури

Бадюк, М. І., Паращук, Л. Д. & Бадюк, Л. М. (2013). Історія військової медицини (ХХ-ХХІ століття). К.: УВМА, 273 с.

Бак, Т. (2001). Медична опіка в УПА на Рівненщині (1943-1944 рр.) (Інформація учасниці УЧХ). Літопис УПА. Т. 32. Торонто -- Львів, с.102.

Борщик, Я. В. (2019). Український Червоний Хрест УПА (Служба здоров'я) (УЧХ УПА) (Ред. В. А. Смолій). Енциклопедія історії України: Україна-Українці (Кн. 2). К.: Вид-во «Наукова думка», 842 с. Васильєв, В. Ю. (2019). Український Червоний Хрест (УЧХ) (Ред. В. А. Смолій). Енциклопедія історії України: Україна-Українці (Кн. 2). К.: В-во «Наукова думка», 842 с.

Ганіткевич, Я. (2003). Історія української медицини в іменах і датах. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/ Hanitkevych_Yaroslav/Istoriia_ukrainskoi_medytsyny v_imenakh_i_datakh/ [дата зверн.: 09.11.2022].

Ганіткевич, Я. (2008). До історії Українського Червоного Хреста та медичної служби УПА. URL: https://ntsh.org/content/do-istoriyi-ukrayinskogo-chervonogo-hresta-ta-medichnoyi-sluzhbi-upa [дата зверн.: 09.11.2022].

Говорун, Ю. (2020). УПА -- маленька держава з власною системою охорони здоров'я. URL: https:// www.vz.kiev.ua/upa-malenka-derzhava-z-vlasnoyu-systemoyu-ohorony-zdorovya [дата зверн.: 12.10.2022].

Коваль, Л. В. Медична служба Української повстанської армії. URL: https:// ena.lpnu.ua:8443/server/ api/core/bitstreams/f6cf42e9-5a66-4586-84e5-a9e69c9c9b7f/content/ [дата зверн.: 23.09.2022].

Костенко, Ю. І. (2006). Український Червоний Хрест у другій світовій війні. Вісник Національної академії оборони України. № 2, с. 36-38.

Кравець, А. (1991). Медична служба УПА. Національно-визвольна боротьба 20-50-х років XX ст. в Україні. Збірник матеріалів І міжнародної наукової конференції. Львів, Україна, 25-26 червня 1991 р. Львів: Інститут археографії АН України, с. 194-211.

Крайній, І. (2015). Непомітні звитяжці в білому. Україна молода. № 065 URL: http://www.umoloda. kiev.ua/regions/72/163 /0/59043/ [дата зверн.: 03.10.2022].

Охрімчук, О., Байкєніч, Г. & Бондарук, Л. (2022). Голоси боротьби. Інформаційні матеріали до 80-річчя Української повстанської армії та Дня захисників і захисниць України. Київ: Український інститут національної пам'яті, 14 с.

Ріпецький, М. (ред.). (1993). Медична опіка в УПА. Літопис Української повстанської армії (Т. 23). Львів: Спільне українсько-канадське підприємство «Літопис УПА», 477 с.

УПА в світлі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу 1942-1950 рр. URL: https://diasporiana.org.ua/istoriya/139-upa-v-svitli-dokumentiv-z-borotbi-za-ukrayinsku-samostiynu-sobornuderzhavu-1942-1950-rr-t-2-boyovi-diyi-upa/ [дата зверн.: 17.08.2022].

Український Червоний Хрест URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_ Червоний_Хрест [дата зверн.: 10.08.2022].

References

Badiuk, M. I., Parashchuk, L. D. & Badiuk, L. M. (2013). Istoriia viiskovoi medytsyny (XX-XXI stolittia)

[The History of military medicine (20th -- 21st century)]. Kyiv: UVMA, 273 s. [in Ukrainian].

Bak, T. (2001). Medychna opika v UPA na Rivnenshchyni (1943-1944 rr.) (Informatsiia uchasnytsi UchKh). [Medical care in the UPA in Rivne region (1943 - 1944) (Information of URC participant)]. Litopys UPA. T. 32. Toronto - Lviv, 102 s. [in Ukrainian].

Borshchyk, Ya. V. (2019). Ukrainskyi Chervonyi Khrest UPA (sluzhba zdorovia) (UChKh UPA) [Ukrainian Red Cross UPA (Health service) (URC UPA)]. (Red. V. A. Smolii). Entsyklopediia istorii Ukrainy: UkrainaUkraintsi (Kn. 2). Kyiv: Vyd-vo «Naukova dumka», 842 s. [in Ukrainian].

Vasyliev, V. Yu. (2019). Ukrainskyi Chervonyi Khrest (UChKh) [Ukrainian Red Cross (URC)]. (Red.

V.A. Smolii). Entsyklopediia istorii Ukrainy: Ukraina-Ukraintsi (Kn. 2). Kyiv: Vyd-vo «Naukova dumka», 842 s. [in Ukrainian].

Hanitkevych, Ya. (2003). Istoriia ukrainskoi medytsyny v imenakh i datakh [History of Ukrainian medicine in names and dates]. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Hanitkevych_Yaroslav/Istoriia_ukrainskoi_ medytsyny v_imenakh_i_datakh/ [Accessed: 09.11.2022]. [in Ukrainian].

Hanitkevych, Ya. (2008). Do istorii Ukrainskoho Chervonoho Khresta ta medychnoi sluzhby UPA [On the History of the Ukrainian Red Cross and the UPA Medical Service]. URL: https://ntsh.org/content/do-istoriyiukrayinskogo-chervonogo-hresta-ta-medichnoyi-sluzhbi-upa [Accessed: 09.11.2022]. [in Ukrainian].

Hovorun, Yu. (2020). UPA -- malenka derzhava z vlasnoiu systemoiu okhorony zdorov'ia [UPA -- a small state with its own healthcare system]. URL: https://www.vz.kiev.ua/upa-malenka-derzhava-z-vlasnoyusystemoyu-ohorony-zdorovya [Accessed: 12.10.2022]. [in Ukrainian].

Koval, L. V. Medychna sluzhba Ukrainskoi povstanskoi armii [Medical Service of the Ukrainian Insurgent Army]. URL: https://ena.lpnu.ua:8443/server/api/core/bitstreams/f6cf42e9-5a66-4586-84e5-a9e69c9c9b7f/ content/ [Accessed: 23. 09. 2022]. [in Ukrainian].

Kostenko, Yu. I. (2006). Ukrainskyi Chervonyi Khrest u druhii svitovii viini [The Ukrainian Red Cross in the Second World War]. Visnyk Natsionalnoii akademii oborony Ukrainy. № 2, s. 36-38. [in Ukrainian].

Kravets, A. (1991). Medychna sluzhba UPA [Medical service of the UPA]. Natsionalno-vyzvolna borotba 20-50-kh rokiv XX st. v Ukraini. Zbirnyk materialiv I mizhnarjdnoii naukovoii konferentsii. Lviv, Ukraina, 25-26 chervnia 1991 r. Lviv: Instytut arkheohrafii AN Ukrainy. s. 194-211. [in Ukrainian].

Krainii, I. (2015). Nepomitni zvytiazhtsi v bilomu [Invisible winners in white]. Ukraina moloda. № 065 URL: http://www.umoloda.kiev.ua/regions/72/163/0/59043/ [Accessed: 03.10.2022] [in Ukrainian].

Okhrimchuk, O., Baikienich, H. & Bondaruk, L. (2022). Holosy borotby [The voices of struggle]. Informatsiini materialy do 80-richchia Ukrainskoi povstanskoi armii ta Dnia zakhysnykiv i zakhysnyts Ukrainy. Kyiv: Ukrainskyi instytut natsionalnoi pam'iati. 14 s. [in Ukrainian].

Ripetskyi, M.(red.) (1993). Medychna opika v UPA [Medical care in the UPA]. Litopys Ukrainskoi povstanskoi armii (T. 23). Lviv: Spilne ukrainsko-kanadske pidpryiemstvo «Litopys UPA», 477 s. [in Ukrainian].

UPA v svitli dokumentiv z borotby za Ukrainsku Samostiinu Sobornu Derzhavu 1942-1950 rr. [The UPA in the Sunlight of Documents on the Struggle for the Ukrainian Independent State] URL: https://diasporiana.org.ua/ istoriya/139-upa-v-svitli-dokumentiv-z-borotbi-za-ukrayinsku-samostiynu-sobornu-derzhavu-1942-1950-rr-t2-boyovi-diyi-upa/ [Accessed: 17.08.2022] [in Ukrainian].

Ukrainskyi Chervonyi Khrest [Ukrainian Red Cross] URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ukrainskyi_ Chervonyi_Khrest [Accessed: 10.08.2022] [in Ukrainian].

Abstract

Human resource organization of the medical and sanitary service of the Ukrainian insurgent army (1942late 1940s)

Oleksandr Nikitiuk

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, The National Defence University of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Alla Matsko

The National Defence University of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Valentyna Novikova

The National Defence University of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Forming history, organization and functioning of medical and sanitary service of the Ukrainian insurgent army, is reflected in the article. An active role in creation and activity of medical sanitary service was played by the renewed Ukrainian Red Cross that in Ukrainian insurgent army executed such functions :

а) selection of skilled medical shots and teaching of sanitary personnel;

b)organization оf medical sanitary help in soldiery parts;

c)providing instruments and medications;

d)organization of transporting of the injured and sick warriors of Ukrainian insurgent army.

Command of the Ukrainian insurgent army and guidance of the Ukrainian Red Cross at creation of medicalsanitary service maximal attention was turned on preparation, selection of medical personnel and providing by them the soldiery departments and curative establishments. Research authors set that completing of medicalsanitary service had come by true by a few ways:

mobilization to the troops nationally and patriotically conscious skilled physicians (these were members organization of the Ukrainian nationalists, physicians of the underground Ukrainian Red Cross);

by mobilization of students and graduating students of medical institutions of higher learning and paramedic schools of Ukraine;

use of legally working physicians of civil curative establishments; use of physicians of other nationalities;

by the partial use of medical workers of opponent (in the force order);

by preparation of physicians on medical studies and sanitary courses of the Ukrainian Red Cross.

In the article the proof system of preparation of medical personnel adjusted in the Ukrainian insurgent army is reflected: doctors -- from number of students of medical universities and medical schools; junior medical personnel -- from a number the most prepared and patriotically adjusted volunteers.

A considerable help to medical service of the Ukrainian insurgent army was rendered by civil doctors and paramedics in municipal hospitals and rural out-patient's clinics.

The marked system of selection and preparation of medical personnel allowed positively to decide the problem of the skilled providing medical of sanitary corps of the Ukrainian insurgent army.

Keywords: Ukrainian insurgent army, Ukrainian Red Cross, medical and sanitary service, training, medical personnel.

Размещено на Allbest.ru