Будинок Полтавського губернського земства - перлина культурно-мистецького середовища Полтавщини на зламі ХІХ-ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будинок Полтавського губернського земства - перлина культурно-мистецького середовища Полтавщини на зламі ХІХ-ХХ століть

Макуха Дмитро, магістр публічного управління та адміністрування

Кінець ХІХ - початок ХХ століття - період бурхливого розвитку соціально-культурного життя Полтавщини. Він характеризується низкою надважливих для України культурних подій, які, чи не в першу чергу, стали можливі завдяки діяльності цілої плеяди місцевих культурно -мистецьких діячів. Відкриття українського театру (1900 р.), спорудження монументу Іванові Котляревському (1903 р.), відкриття нової будівлі Земства тощо - фотокартки з цих подій дійшли до нас і сьогодні є окрасою будь-якої історичної фотовиставки. котляревський трегубов полтавське земство

Сімейство Драгоманових, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Микола Лисенко та багато інших українських культурних діячів, які прибули до Полтави на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському, висловлювали обурення забороною міського голови Олексія Трегубова виступати на відкритті монументу з промовами українською мовою. Не приховував свого занепокоєння цим фактом й імперський письменник та публіцист Володимир Короленко, який тоді мешкав у Полтаві. Він, зокрема, наголошував «... виходило так, що мова Котляревського і Шевченка, яка поманила в Україну закордонних паломників, законна тільки в Австрії, а на своїй батьківщині, у своїй колисці вона заборонена.». А на завершення додав: «.цей грубий і дикий епізод як би говорив представникам зарубіжної інтелігенції: ви вважаєте нашу Україну митрополією і центром вашої культури і вашої мови? Ми цього не бажаємо. Нехай вона лишається у вас за кордоном, нехай краще наші українці, які цінять скарби власної мови, ідуть до вас у Львів, у ваші школи, музеї, університети. А тут, у нас, ми цього не допустимо! Ми краще створимо новий привид «неблагонадійності» та «зради».». Тобто навіть такий визнаний та значимий діяч імперської культури виступив із рішучим не прикритим осудом заборони використання української мови у її природному середовищі побутування [1]. Загалом, синергія співжиття в тогочасній Полтаві двох культурних осередків - українського та імперського і нині лишається для багатьох загадкою.

Відкриття монументу Іванові Котляревському в Полтаві стало вибуховою подією того часу, адже саме він став першим пам'ятником українському письменникові на теренах України. Варто підкреслити, що державних грошей на спорудження монументу Іванові Котляревському (а у подальшому й Миколі Гоголю) в Полтаві витрачено не було. Народна любов та повага до творчості земляків вилилась пожертвами від земств Полтавської губернії, містян та усіх, кому хотілось долучитись [2]. Міська влада, попри імперську політику та зважаючи на постать і репертуар українського письменника, опору вчинити не змогла. Певно, комісія міської Думи у складі, зокрема, й П. Я. Рудченка (він же полтавець Панас Мирний), не могла заперечити (або не захотіла) [3].

Відомо, що Полтава того часу - прогресивне європейське місто: ведеться активна забудова центральної частини сучасними будівлями, прокладають перший в місті водогін (1900 р.) з артезіанською водою (і сьогодні Полтава - єдиний обласний центр в Україні з артезіанською водою в оселях мешканців), обговорюють ідею запуску трамвайного руху, вирує церковне життя, працюють бібліотеки, театри, в місті мешкає низка широковідомих українських культурно -мистецьких діячів. Популярне місце, серед мешканців губернського центру - фотоательє відомого фотохудожника Йозефа Хмелевського. Саме завдяки його роботі увічнені в фотокартках відомі полтавці, будівлі, події. У передмісті Полтави, селі Яківцях, розкинулось господарство геніального українського лікаря Миколи Скліфосовського - маєток «Відрада». На його території, окрім житлового та гостьового будинків, власної водонапірної вежі та інших споруд, функціонували амбулаторія для лікування містян, виноградники, виноробня, пивоварня, ріс бузок та інші екзотичні рослини. Крім того, «Відрада» мала власну ферму з виробництва молочних та інших продуктів тощо. Через зразкову доглянутість та ошатність цієї садиби, місцеві мешканці називали її «полтавська Швейцарія лікаря Миколи Скліфосовського [4].

Однією зі значимих культурних подій краю стало відкриття восени 1908 року будинку Полтавського губернського земства. Передісторія будівництва цієї споруди вельми цікава. Наприкінці ХІХ століття будинок Губернської управи в Полтаві було вирішено замінити на більший, зважаючи на зростаючу роль Земства та його потреб. Про єкт нової споруди доручили земському архітекторові Олександрові Ширшову, який виконав його у стилі неоренесансу. Дуже швидко та майже без обговорень з громадськістю цей проект почали втілювати. Проте, в процес втрутилась збентежена місцева українська інтелігенція та небайдужа громадськість, які через місцеву пресу, наукові журнали, у владних кабінетах висловили своє обурення типовістю запропонованого проєктного рішення.

Необхідно звернути окрему увагу й на постать архітектора О. Ширшова, який на той час вже був знаним зодчим. Його архітектурний доробок тільки в Полтаві, до моменту роботи над проєктом будинку Земства, був чималим: будівлі Державного банку (1897 р.), губернського акцизного відомства (1900 р.), товариства взаємного кредиту (1900 р.), медичного протитуберкульозного товариства (1901 р.), Земельного банку (1901 р.). Крім того, Олександр Ширшов на благодійній основі запроєктував у 1903 році п'ядестал під, уже згаданий, монумент Іванові Котляревському. Тобто про те, що фахове середовище і громадськість в Полтаві була ознайомлена зі стилістикою роботи архітектора О. Ширшова, можна казати ствердно. Вочевидь, саме типовість запроєктованих ним споруд у стилі неоренесансу, які за короткий проміжок часу постали у місті та сакральна значимість будівлі Губернського земства, як однієї з центральних будівель Полтавської губернії, й виник супротив громадськості, який змусив зупинити втілення чергового проєкту земського архітектора [5]. Варто виокремити, що у ті часи будівлі Губернських земств були своєрідною візитівкою краю, зокрема, фотокартки цих споруд масово тиражувались та відправлялись поштою у вигляді листівок.

Можливо, саме через цей опір і пов'язаний з ним тиск, не зладивши із Губернською управою, в 1903 році Олександр Ширшов пішов з роботи, а розпочате ним будівництво нової будівлі Губернської земської управи мав продовжити архітектор Володимир Ніколаєв, який швидко взявся допрацьовувати проєкт Ширшова. Це породило нову хвилю дискусії у професійних і культурних колах. Як зазначив тогочасний культурно-мистецький діяч Гнат Хоткевич, обурений роботою зазначених архітекторів: «Шаблонова “творчість” шаблонових людей ішла шляхом рутини, бо легше орудувати циркулем і трикутником, беручи вже готові чиїсь форми, аніж власним мозком». Художник Сергій Васильківський, ознайомившись з проєктом О. Ширшова - В. Ніколаєва, висловився дещо категоричніше: «Що ви робите? Ви представники однієї з типових українських губерній. У ваших руках гроші, ви хочете будувати народний дім, - і що ж ви будуєте? Хіба це українська ратуша? Вона нагадує клуб, “загородній ресторан” - тільки не ратушу». І додав: «...навіщо ж будувати таку річ, подивившись на котру, ніхто не скаже, що воно таке? А де ж ви діли історію України, її художню творчість, яку саме тут, на широкому масштабі, і можна було б проявити у повній силі?» [6].

Гаряча дискусія тривала, проте й будівництво продовжувалось. Було закладено фундамент і вимуровано будівлю до вікон першого поверху. Паралельно з цим одна за одною виходили критичні статті, де висловлювались цікаві пропозиції. Так, автор однієї з них, український правник, видавець та громадський діяч полтавець Микола Дмитрієв запропонував оформити фасад у «стилі південно- руської творчості». Його підтримав український маляр, педагог та архітектор Опанас Сластьон з Миргорода, який наголосив, що «пора перестати жити одвічним запозиченням і наслідуванням, а самостійно розвивати творчість, вкладену в нас матір'ю природою, бо не існує на світі жодної культури, яка заперечувала б творчий дух свого народу». Саме Опанас Сластьон у подальшому листуванні з Полтавською земською управою звернув увагу на молодого харківського архітектора, який вже підготував власний проєкт для будинку Полтавського губернського земства. Цим архітектором був Василь Григорович Кричевський. Пізніше це ім'я буде вписане в історію України як творця українського архітектурного стилю.

У надзвичайно стислі терміни В. Кричевський, для якого цей проєкт був взагалі одним із перших, доопрацював його і представив на розгляд комісії в Полтаві. У конкурсі брали участь вісім проєктів. Зокрема, два спільних проєкти О. Ширшова та В. Ніколаєнка - будівлі в стилі французького неоренесансу, архітектор П. Віленський - стиль модерн, два проєкти архітектора П. Волкова - північно-російський стиль, два проєкти архітектора І. Жолтовського - стиль флорентійських абатств і проєкт В. Кричевського - український архітектурний стиль.

До речі, варто наголосити й на означенні стилю проєкту Василя Кричевського. Гучна назва «український архітектурний модерн» виникла пізніше. За більшістю існуючих даних у висновках конкурсної комісії зазначено, що проєкт-переможець оформлено у псевдо -мавританському стилі. Проте, у дотичному культурному середовищі стиль будівлі Полтавського губернського земства переважно називали українським архітектурним стилем. Цієї думки дотримувався й відомий архітектор та історик архітектури Віктор Чепелик, який наголошував: «..проєкт молодого харківського архітектора-художника Василя Кричевського спочатку віднесли до творів псевдо - мавританського стилю, бо він мав якісь незнайомі архітектурні форми, пізніше про нього сказали що стиль “південно-руський”, далі - “малоросійський”, і нарешті осмислили, що це проект українського архітектурного та ще й народного стилю» [7].

Привертає увагу і той факт, що у комісії стосовно визначення переможців конкурсу під головуванням голови Полтавської губернської земської управи, а у подальшому Голови Ради міністрів Української держави Павла Скоропадського (1918 рік), Федора Лизогуба, серед інших були і вже згадані Опанас Сластьон та Сергій Васильківський. Після запеклих дискусій та двох турів відбору проєкт Василя Кричевського було визнано кращим і затверджено вісьмома голосами.

Вже після голосування в листі Борисові Грінченку О. Сластьон писав: «Горлаті люди були проти проєкту в українському стилі, але коли пішло на критику і спір, то я побачив, що дехто вагається. Даючи пояснення, я почав гаряче відстоювати проект пана Кричевського і, зрештою, після майже трьох годин колотнечі й голосування, на велике чудо вийшло , що вісім голосів було за нього і тільки два проти. Думаю, що ми зробили велике придбання - історичний крок, який буде видно на весь світ!» [8].

Окремим штрихом варто підкреслити і той факт, що зображення фасаду та деякі креслення будинку Полтавського губернського земства авторства Василя Кричевського стали частиною експозиції виставки, приуроченої уже неодноразово згаданому урочистому відкриттю пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, й саме після цієї презентації, проект В. Кричевського став популярним, про нього заговорили і дали свої позитивні відгуки багато культурно -мистецьких діячів за межами Полтави.

Василь Кричевський, працюючи над проєктом будинку Полтавського губернського земства, відкинув популярні в той час архітектурні тренди і типові форми й фактично зайнявся новаторською практикою. Адже не було жодних затверджених канонів українського стилю, а деякі необізнані дописувачі зі сторінок тодішніх періодичних видань їдко глузували , що ніякого українського стилю в архітектурі, окрім куреня на баштані немає. У свій про єкт Василь Григорович включив характерні риси української хати, які помітив упродовж численних етнологічних експедицій: пропорції, високий дах, винесені назовні декоративні сволоки, форми вікон, широке використання кераміки, традиційних для народної архітектури Слобожанщини кольорів, народний мотив «дерева життя», який прослідковується як ззовні, так і всередині будівлі тощо. По суті автор запропонував власне бачення характерного для даного регіону архітектурного стилю, який згодом стане модним та пошириться не тільки на Полтавщині, а й широко за її межами.

Сам Василь Григорович після цієї побудови стане знаменитістю: збудує гончарні класи в Опішні, дачний будинок Володимирові Вернадському поблизу Шишак, спроектує фасад будинку Михайла Грушевського в Києві, буде запрошений відомим тріо М. Садовський - І. Карпенко-Карий - П. Саксаганський й стане художником -декоратором театральних постановок, а пізніше й кінофільмів (попрацює і з Олександром Довженком над славнозвісною «Землею»), намалює першу Гривню, герб УНР та печатку, очолить керамічний інститут в Миргороді, де введе українську мову як мову викладання, буде одним із засновників Української академії мистецтв, тощо. Проте, навіть якби будівля Полтавського губернського земства стала першою і останньою у його архітектурній творчості - він би все одно навічно вписав своє ім'я у історію української архітектури [9].

Як доказ, можна привести слова уже згаданого Сергія Васильківського, який розписував центральну залу будинку Полтавського земства і після освячення будинку резюмував, що «...дім як грім». І дуже скоро цей «грім» було чути і в імператорських покоях, де за переказами, після оглядин будинку Земства в Полтаві ще довго бідкалися про «український архітектурний націоналізм» [10].

Тож завдяки чому маємо такий успіх? Передусім - потужне українське полтавське Земство. Полтавська губернія в той час займала лідируючі позиції щодо економічного та культурного розвитку. Потужна численна місцева інтелігенція, твердо відстоюючи автентичність полтавського краю, прагнула створювати і вдосконалювати, вириватись з буденності, наслідування та звичності. Власне, український модерн, як архітектурний стиль, який викристалізувала Полтавщина є черговим доказом зрілості тогочасного українського культурно -мистецького простору, його автентичності, справжності, мистецької спроможності творити і втілювати навіть у тогочасних умовах.

Література

1. На відкритті пам'ятника Івану Котляревському. День. 2013. URL: https://gazeta.ua/articles/histoiy- journal/_azyk-kotlyarevskogo-i-sevchenko-zakonen-tolko-v-avstrii/515449 (дата звернення: 30.10.2022).

2. Постановлєнія Зеньковского уездного земского собрания... XXXII очередного 1896 года. Полтава : Типо-Литографія Л. Фритберга, Александр. ул, собст. д., 1896. 226 с.

3. Документы, известия и заметки. Кіевская старина. 1903. №12. С. 147-149.

4. Полтавська втіха Миколи Скліфосовського. Урядовий кур'єр. 2018. URL: https://ukurier.gov.ua/uk/ articles/poltavska-vtiha-mikoli-sklifosovskogo/ (дата звернення: 30.10.2022).

5. Белявська О. Ю. Полтавський земський архітектор Олександр Іванович Ширшов. Бастіон. 2021. URL: https://bastion.tv/poltavskij-zemskij-arhitektor-oleksandr-ivanovich-shirshov_n39249 (дата зврення: 30.10.2022).

6. Полтавський краєзнавчий музей - перлина українського модерну. День. 2012. URL:

https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/poltavskiy-kraieznavchiy-muzey-perlina-ukrayinskogo-modernu (дата звернення:

30.10.2022).

7. Чепелик В. Український архітектурний модерн. Київ, 2000. 196 с.

8. Ханко В. М. Опанас Сластьон. Харків, 2022. 298 с.

9. Рубан-Кравченко В. В. Мистецькі роди України. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський. Київ, 2004. 704 с.

10. Скібіцька Т., Шулешко І. Декоративне оздоблення будівель Полтави 1900-1910. Студії мистецтвознавчі. 2016. №2. С. 65-68.

Размещено на Allbest.ru