Музична культура від найдавніших часів до сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музична культура від найдавніших часів до сучасності

Мельничук Євген

студент

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Початковий період розвитку музичного мистецтва. Музичність та співучість є одними з характерних рис українців. Музичні традиції на території сучасної України сягають прадавніх часів. Знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти - тріскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тисяч років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені на стоянці Молодове (Чернівецька область). Загалом первісне музикування мало синкретичний характер - пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо [4, 364].

Народнопісенна творчість. Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ [4, 364].

Думи та історичні пісні. У XV-XVI століттях історичні думи та пісні стають одним із найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Як зазначав арабський мандрівник Павло Алепський (мемуарист, син Антіохійського патріарха), який у 1654-1656 роках побував в Україні: «Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії» [2, 176-186].

Інструментальний фольклор та народні інструменти. Важливе місце в українській музичній культурі займає інструментальний фольклор. Музичний інструментарій України вельми багатий і різноманітний та охоплює духові, струнні та ударні інструменти. Значна частина українських народних музичних інструментів сягають часів Русі, інші інструменті (наприклад, скрипка) прийнялися на українському ґрунті пізніше, проте набули своїх виконавських традицій і особливостей [2, 176-186].

Музичне мистецтво в XVII-XVIII століттях. В епоху бароко, на зміну одноголосному знаменному співу приходить багатоголосний партесний спів, що сприяв розвитку мажорно-мінорної системи і на основі якого розвинувся духовний концерт. Серед видатних музичних діячів цього часу - Микола Дилецький, автор «Мусикійської граматики» (1675) - першої музично-теоретичної праці, де пояснюється суть нової нотної системи, теорія партесного співу та партесної композиції. Серед сучасників Миколи Дилецького відомим українським композитором був також Симеон Пекалицький, що працював у Львові та Москві. Серед київських композиторів-партесників першої половини XVIII століття відомими були Іван Домарацький та Герман Левицький. Партесний стиль як стиль епохи проіснував приблизно до середини XVIII століття, коли йому на зміну прийшов класицистичний жанр хорового концерту у творчості Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя та інших композиторів другої половини XVIII - початку XIX століття [5, 153-154].

Український фольклор у творчості професійних та аматорських колективів. В радянській Україні протягом століття було створено чимало колективів, що спеціалізувалися на виконаннях обробок українських народних пісень і танців, а також творах українських композиторів у подібній стилістиці - це українські оркестри народних інструментів, ансамблі пісні і танцю, народні хори тощо. Так, 1922 року був організований Перший оркестр українських народних інструментів, 1939 - Гуцульський ансамбль пісні і танцю1943 - народний хор Верьовки, 1951 - Ансамбль танцю України [2, 176-186].

Музичне мистецтво в XIX - початок XX століттях. XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа [6, 381-437].

Початок звукозапису. Перші грамплатівки зі співом українською мовою були випущені у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» в Лондоні. Записи зроблені під час гастролей російського хору С. Медвєдєвої. Один запис мав назву «Чорнохмари», вірогідно, це був дует Оксани і Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм», інша платівка - пісня «Сонце низенько». На теперішній час ці записи невідомі. У 1900 році «Еміль Берлінер» записав ще сім українських платівок. У Львові, у 1904-1905 роках, зроблено записи українських пісень у виконанні С. А. Крушельницької, а у 1909 році - Ф. М. Лопатинської. [6, 381-437]

Українська музика в 1930-ті - 1950-ті роки. Починаючи з другої половини 1930-х років, музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним у СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б. Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній, після 1934 року, практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою [1, 223-230].

Українська музика в 1960-ті - 1980-ті роки. 1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа. Центральною фігурою в цій групі був диригент Ігор Блажков. Внаслідок розходження з ретроградними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР, члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків. В подальшому кожен із композиторів пішов своїм шляхом у мистецтві, а неформальна група розпалася [1, 223-230].

Сучасна академічна музика. Значна кількість сучасних українських композиторів є членами Національної спілки композиторів, серед них - 17 народних артистів України, 54 заслужених діяча мистецтв України, 16 лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, 6 академіків та 3 члена-кореспондента Академії мистецтв України, 35 докторів наук, 59 професорів тощо. За особливі досягнення 10 митців нагороджені Відзнакою Президента України Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, 1 - орденом Ярослава Мудрого, 1 - орденом княгині Ольги [3].

Популярна музика. На українській сцені були представлені майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивалася клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців - Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІА Гра, Вєрки Сердючки - перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД. Популярна музика була представлена на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка»та інших [3].

Видавнича справа. В 1990-ті - 2000-ні роки, видання й розповсюдження нотно-музичної літератури в Україні переживало скрутні часи. Так, якщо в УРСР обсяг продукції музичного видавництва «Музична Україна» становив від 220 до 280 назв на рік, то на кінець 1990 -х впав до однієї-двох, а часом і жодної книжки на рік. Фактично, згорнули випуск нотної продукції інші державні видавництва. Суттєво не змінили ситуацію на національному нотному ринку й приватні видавництва, які, через традиційну малотиражність (а отже й фінансову збитковість) нотних видань, друкують лише нотну літературу на замовлення або коштом авторів. У Києві з двох спеціалізованих музичних книгарень не залишилося жодної, а на нотних полицях великих книгарень переважають дидактичні видання, розраховані здебільшого на дітей і аматорів [3].

Лейбли 7. У кінці 1990-х - на початку 2000-х в Україні було створено низку музичних лейблів, зокрема Gallicia Distribution (Львів), JRC, Lavina Music, Moon Иесогйзта Nexsound (Київ), Metal Scrap Production (Тернопіль), OMS Records (Житомир), Wolf song production (Дніпропетровськ) та інші.

Література

історичний пісня інструментальний фольклор

1. Римаренко Ю.І. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України. Київ: Генеза; Довіра, 1996. С. 153-154.

2. Корній Л.П. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття: монографія. Київ: Музична Україна, 2018. 364 с.

3. Щепакін В.М. Музична культура Сходу і Півдня України другої половини ХІХ - початку ХХ століть: європейські виміри: монографія / М-во культури України, Харків. держ. акад. культури. Харків: Панов А. М., 2017. С. 381-437.

4. Берегова О. Інтегративні процеси в музичній культурі України ХХ-ХХІ століть: монографія. Київ: Інститут культурології НАМ України, 2013. С. 223-230.

5. Грінченко М. Історія української музики. 2-е вид. Нью-Йорк: Видання Укр. музичного інституту, 1961. С. 176-186.

6. Шульгіна В.Д. Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І. Дзюба. М. та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001-2020.

Размещено на Allbest.ru