Економічні причини та наслідки голодомору в Україні (до 90-річчя Голодомору в Україні та 95-річчя Всеволода Голубничого)

Росія, хоч і приєдналася до спільної заяви, чинила опір продовженню роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. У МЗС рф категорично негативно сприйняли пропозицію дослідити природу голодоморів.

4 листопада 2005 р. Президент України Віктор Ющенко підписав указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні», в якому зазначалося, що «здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу» визначаються як пріоритетні завдання державної гуманітарної політики.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні», в якому було визначено не лише сам факт Голодомору, а й названо його геноцидом українського народу. Цим законом було закладене правове підґрунтя формування правової бази та політичної оцінки дій, що призвели до Голодомору, а також подальших системних досліджень причин і наслідків цієї трагічної сторінки історії України. Цей акт одночасно визначив завданням державної політики формування у міжнародному дискурсі тлумачення Голодомору як геноциду українського народу.

Сучасні дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень надали додаткову аргументацію та підтвердження факту геноциду. Так, в результаті дослідження було встановлено, що втрати через надсмертність в Україні (у відносному вимірі) в 1932-1934 рр. були у чотири рази вищі, ніж в росії. Відтак, дослідження спростувало поширювану в радянській, а пізніше російській літературі думку про те, що Україна та Росія під час голоду постраждали однаково. До того ж проведений аналіз голоду у регіональному зрізі показав, що «у Росії на регіони з найвищими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення та 1% території, тоді як в Україні - 41% населення та 34% території» [8].

Проте, попри цілком аргументовану наукову та правову оцінку, визнання Голодомору актом геноциду міжнародною спільнотою відбувалось досить неактивно. Лише з початком повно-масштабного вторгнення Росії в Україну прийшло запізніле усвідомлення, що відсутність міжнародного засудження цього злочину проти людяності певним чином уможливили його повторення у нових історичних реаліях.

З цього моменту більшість західних держав, що раніше не прагнули визнавати сам факт Голодомору, долучились до міжнародного руху визнання його геноцидом українського народу, що був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб ліквідувати український спротив радянському режиму. Сьогодні Голодомор в Україні 1932-1933 років визнаний на міжнародному рівні геноцидом українського народу такими міжнародними організацій як Рада Європа, Європарламент, ОБСЄ, Рада з прав людини ООН, СОН і більшістю країн світу.

голодомор економічний влада голубничий

Висновки

Дослідження економічних причин та наслідків Голодомору, здійснене на основі запропонованого свого часу Всеволодом Голубничим концептуального підходу, дозволяють зробити однозначний висновок про те, що голод в Україні у 1932-1933 рр. був штучно-організованим. Його основною причиною стала радянська економічна політика, націлена на тотальну монополізацію економічної влади, одним із інструментів якої стала колективізація сільського господарства. Завданням колективізації було забезпечити виробництво продовольства для експорту і відповідних доходів для фінансування форсованої індустріалізації економіки. Остання, своєю чергою, була націлена на створення індустріальної основи для зміцнення влади більшовиків.

Водночас, колективізація мала на меті шляхом позбавлення селян власних засобів виробництва виштовхнути їх як «зайву робочу силу» з села до міста, що також слугувало завданням індустріалізації і цілям влади.

Ставши частиною тотальної державної монополії і об'єктом безжальної експлуатації економічними та неекономічними методами, сільське господарство перестало виконувати свою основну функцію - забезпечення населення продовольством та насичення товарного ринку, і почало працювати на індустріалізацію - тобто посилення економічного потенціалу іншої галузі економіки. Це спричинило деформацію структури економіки та дисбаланс у співвідношенні товарного попиту і пропозиції.

З огляду на те, що основним напрямом колективізації стало розкуркулення, тобто ліквідація (в т.ч. і фізична) найбільш ефективних аграрних виробників, можна стверджувати, що попри бажання наростити експортний потенціал, пріоритетом радянської політики було не так створення ефективної системи господарювання на селі, як цього можна було очікувати, а радше подолання суспільного спротиву найбільш організованого та незалежного прошарку аграріїв, з одночасним поневоленням, упокоренням і перетворенням на дешеву та зручну в управлінні робочу силу решти українського селянства.

Поневолення селянства стало економічним механізмом визиску села на користь держави, яка забирала продовольство у селян практично безкоштовно і у постійно зростаючих обсягах. Як наслідок, українські селяни, які століттями забезпечували продовольством себе, внутрішній ринок і формували своєю працею економічну основу експорту агарної продукції, самі залишалися без будь-яких запасів їжі, що і призвело до масштабного голоду.

Здійснивши колективізацію, партійно-державна бюрократія отримала повну економічну владу і контроль над всіма ресурсами країни і цілком могла запобігти поширенню голоду. Але більшовики, навпаки, посилили тиск на селян, забираючи у них останні продукти харчування. При цьому обсяги експорту зерна зросли у десятки разів, що свідчить про штучну природу Голодомору, що став одним із інструментів утримання влади більшовиками.

Найбільш трагічним економічним наслідком Голодомору стало фізичне знищення величезної частини працездатного і працелюбного населення в масштабах небачених раніше в історії. Для сільського господарства це означало зменшення людського потенціалу і, відповідно, критичне зниження продуктивності економіки. Цей факт спростовує міф про високу ефективність та соціальну орієнтованість радянської економічної системи. За своєю природою ця система була загарбницькою і колонізаторською, але радянська влада не спромоглася ефективно скористатися навіть тими величезними ресурсами, які вона захопила.

Водночас, колективізація і спричинений нею Голодомор завдали непоправної шкоди, не лише генофонду і людському капіталу української нації, а й сільському господарству України, фактично зруйнувавши ефективну традиційну систему господарювання, що призвело до втрати селянами відчуття власника, яке було іманентною рисою українського господарського менталітету, зниження мотивації до праці і вкорінення непритаманної українській селянській культурі у минулому безгосподарності. Це зумовило зниження ефективності українського аграрного господарства, а у довгостроковій перспективі стало одним із провідних чинників занепаду радянської економічної системи.

Подальше поглиблене дослідження та об'єктивна наукова оцінка довгострокових негативних наслідків Голодомору сприятиме не лише міжнародному визнанню і засудженню жорстоких дій та політики тоталітарного сталінського режиму, що спричинив геноцид українського народу, а й стане застереженням сучасним і майбутнім поколінням, що дозволить запобігти повторенню таких злочинів проти людяності.

Дослідження досвіду Голодомору і сьогодні зберігає актуальність, оскільки на порядку денному людства і надалі залишаються проблеми боротьби з голодом і бідністю, забезпечення продовольчої безпеки, збалансованого економічного розвитку, які є пріоритетними цілями міжнародної спільноти, що визначені у програмному документі Цілі сталого розвитку OOH (SDG UN).

Вивчення уроків Голодомору передбачає осмислення і усвідомлення його кореневих причин і довгострокових наслідків, а для цього необхідним є залучення широкого кола дослідників до міждисциплінарного наукового дискурсу, покликаного стати підґрунтям для прогнозування і розбудови моделі паритетного і справедливого міжнародного партнерства.

Для української нації досвід Голодомору має стати уроком того, що забезпечення добробуту можливо лише за умови завоювання незалежності і створення власної національної візії і моделі майбутнього, що ґрунтуються на загально-прийнятних суспільних цінностях і орієнтовані на пошук свого унікального шляху до успіху.

Література

1. Воловина О., Плохій С.М., Левчук Н.М., Рудницький О.П., Ковбасюк А.Б., Шевчук П.Є. Реґіональні відмінності втрат від голоду 1932-1934 рр. в Україні. Український історичний журнал. 2017. №2. С. 76-116.

2. Всеволод Голуб. Причини голоду 1932-33 року. Вперед. 1958. Ч. 10 (94). С. 6-7.

3. Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України XX століття: монографія / НАН України, Ін-т демограф, та соціальн. дослідж. ім. М.В. Птухи. Київ, 2018. 224 с.

4. Голубничий В. До 30-річчя колективізації на Україні І Доповідь, виголошена на конференції УВАН 16.10.1960/Архів Всеволода Голубничого. Університет Альберти, Едмонтон, Канада. (Рукопис). 28 с.

5. Голубничий В. Механизация сельского хозяйства СССР (до 1957 года) / Архів Всеволода Голубничого. Університет Альберти, Едмонтон. (Рукопис). 652 с.

6. Голубничий В. Три лекції про економіку України. Мюнхен - Нью Йорк. Україна і діаспора, 1969. 24 с.

7. Мейс Дж. Ваші мертві вибрали мене. Київ: Українська прес-група, 2008. 672 с.

8. Дослідження демографії Голодомору 1932-1933 рр.

9. Кульчицький С.В. Ліквідація куркульства як класу. Енциклопедія історії України: Т. 6 / Редкой.: В.А. Смолій (голова) та ін.; НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2009. 790 с.

10. Політична економія суспільного прогресу Всеволода Голубничого: у 2 т. / за ред. д.е.н., проф. Супрун Н.А.; НАН України, ДУ «Ін-т економіки та прогнозування НАН України». Київ: Наукова думка, 2017. Т. 1: Теорія розвитку економічних систем. 350 с.

11. Політична економія суспільного прогресу Всеволода Голубничого: у 2 т. / за ред. д.е.н., проф. Супрун Н.А.; НАН України, ДУ «Ін-т економіки та прогнозування НАН України». Київ: Наукова думка, 2019. Т. 2: Вибрані праці. 350 с.

12. Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і Голодомор. Київ: Центр учбової літератури, 2019. 384 с.

13. Голод 1932-1933 років в Україні: Причини та наслідки І Редкой.: В.А. Смолій (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 2003. 888 с.

14. Супрун Н.А., Клішова О.В. Теорія розвитку економічних систем Всеволода Голубничого. Історія народного господарства та економічної думки України. 2016. Вил. 49. С. 221-238.

15. Супрун Наталія. Життя, присвячене служінню науці та Батьківщині. Свобода. 2017. 21 червня.

16. Форд К. Голубничий і голодомор. Вперед. 2009.

17. Commission On The Ukraine Famine Act. Congressional Record. 1985. Vol. 131. P. 25-28.

18. Шаповал Ю. Пам'ять про голодомор 1932-1933 років в Україні: нові архівні відкриття, нові дискусії. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2010. Вил. 3. С. 95-103.

References

1. Volovina О., Plohiy S.M., Levchuk N.M., Rudnitsky O.P., Kovbasyuk, A.B., Shevchuk, P.E. (2017). Regional differences in the famine of 1932- 1934 in Ukraine. Ukrayinkyy istorychnyy zhur-nal - Ukrainian historical journal, 2, 76-116 [in Ukrainian],

2. Holub V. (1958). Causes of famine of 1932-33. Vpered - Forward, 10 (94), 6-7 [in Ukrainian],

3. Gladun O.M. (2018). Essays on the demographic history of Ukraine of the twentieth century: monograph. Kyiv. [in Ukrainian],

4. Golubnychy V. (1960). To the 30th Anniversary of Collectivization in Ukraine. [Unpublished manuscript]. Archive of Vsevolod Golubnichy. The University of Alberta, Edmonton, Canada [in Ukrainian],

5. Golubnichy V. Mechanization of agriculture of the USSR (until 1957). [Unpublished manuscript]. Archive of Vsevolod Golubnichy. The University of Alberta, Edmonton, Canada [in Russian],

6. Golubnychy V. (1969). Three lectures on the economy of Ukraine. Munich-New York: Ukraina і diaspora [in Ukrainian],

7. Mace J. (2008). Your dead chose me. Kyiv: Ukrainska pres-hrupa [in Ukrainian],

8. Study of the Demography of the Holodomor of 1932-1933. [in Ukrainian],

9. Kulchytsky S.V. (2009). Elimination of kulak as a class. In Encyclopedia of History of Ukraine. Vol. 6. [in Ukrainian],

10. Suprun N.A. (Ed.). (2017). Political economy of social progress of Vsevolod Golubnychy. (Vol. 1. Theory of development of economic systems). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian],

11. Suprun N.A., Klishova O.V. (Eds.). (2019). Political economy of social progress of Vsevolod Golubnychy. (Vol. 2. Selected works). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian],

12. Conquest R. (2019). The harvest of sorrow. Soviet Collectivization and the Terror-Famine. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian],

13. Smoliy V.A. (Ed.). (2003). The famine of 1932-1933 in Ukraine: Causes and consequences. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian],

14. Suprun N.A., Klishova O.V. (2016). The theory of development of economic systems of Vsevolod Golubnychy. Istoriia narodnoho hospodarstva ta ekonomichnoi dumky Ukrainy - History of Economics and Economic Thoughts of Ukraine, 49, 221-238. [in Ukrainian],

15. Suprun N. (2017, June 21). Life dedicated to the service of science and homeland. Svoboda - Freedom. [in Ukrainian],

16. Ford K. (2009, April 13). Golubnychy and Holodomor. Vpered - Forward. [in Ukrainian],

17. Commission On The Ukraine Famine Act. (1985). Congressional Record, Vol. 131,25-28.

18. Shapoval Yu. (2010). Memory of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine: new archival discoveries, new discussions. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh і etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy - Scientific notes of the Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, 47, 95-103. [in Ukrainian],

Размещено на Allbest.ru