Кінні перегони як масові видовища Античного Риму в культурологічному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кінні перегони як масові видовища Античного Риму в культурологічному дискурсі

Гончарова Олена Миколаївна

доктор культурології, професор

професор кафедри музейного менеджменту

Київського національного університету

культури і мистецтв

В імперській культурі Античного Риму за допомогою масових видовищ створюється імідж держави, який не має меж: усе повинно бути використано для ілюстрації та підкреслення римської могутності та величі. Масові видовища стають визначальним елементом римської культури, допомагаючи показати ступінь контролю Риму над світом. Видовища та ігри підкріплюють pax romana та створюють відчуття світового панування, порядку та контролю [27, 255].

Незважаючи на публікації, присвячені масовим видовищам Античного Риму періоду принципату, недостатньо досліджень, які висвітлюють кінні перегони. Кінні перегони було проаналізовано крізь призму релігійної форми святкування (Ф. Коуелл), як інструмент імператорської влади (Я. Буркхард), за допомогою ролі особистості в історії (І. Шиффман), в контексті божественності особистості та влади імператора (Г. Вульф), як категорію римської естетики (О. Лосєв), у вимірі людської діяльності і культурних традицій їх соціального універсуму (Б. Чумаченко), циркові ігри у контексті римського мультикультуралізму та космополісу (Х. Рейд), як побутову історію імператорського Риму (Л. Фрідлендер), політику «хліба та видовищ» едилів, імператорів (Г. Хефлінг), форми, організацію та фінансові витрати на масові видовища та розваги (Т. Моммзен, Т. Відеманн), у світлі екологічних наслідків римських видовищ (Дж. Неліс-Клемент), видовищних розваг у ранньоімператорському Римі (Р.К. Бічем), як античного видовища у структурі європейської культури (О.М. Гончарова) [4, 92-119; 5, 1221; 26, 60-66]. Мета тез полягає у виявленні ґенези та еволюції кінних перегонів як масових видовищ, встановленні ролі кінних перегонів у видовищній культурі та системі володарювання імператорів, соціального універсуму Античного Риму.

Аксіологічні принципи видовищної культури античного суспільства базувалися на політичній та особистій свободі особистості, вихованні взірцевого парадигмального громадянина, на пріоритеті політеїстичної релігії та державної ідеології [22, 11-12]. Цінуються влада, політика, війна як виставка arete, відпочинок, розваги, спорт і фізична культура, але нехтується фізичною працею. Амфітеатри, театри, стадіони, цирки, іподроми, суди -- найвідвідуваніші місця римлян. Римляни будували те, що їм було необхідно для ігор, видовищ, дозвілля як необхідної умови римського способу життя. Стародавні римляни любили агони та видовища, розваги та ludi, кінні перегони і навмахію, але були швидше пасивними глядачами, ніж учасниками, зневажаючи гладіаторів як злочинців і акторів як комедіантів [22, 57]. На думку В. Панченко, під впливом еллінізму римляни навчилися цінувати себе, але водночас утверджували егоїзм, гедонізм, приниження [12, 172]. Серед форм масових видовищ Античного Риму Р. Бічем виокремлює ... тріумфальні церемонії, похорони, гладіаторські шоу, шоу з дикими тваринами, процесії в цирку, на які суттєво вплинули римські, етруські та африканські традиції. На ідеї святкувань впливали політичні, соціальні, релігійні особливості й державний контроль [24, 280].

Походження римських видовищ невіддільне від історії місцевих вірувань, культів і релігійних церемоній, своєрідних містерій, які мали агональний характер. Римляни відносили історію кінних перегонів до свого легендарного засновника Ромула, який використовував цей вид спорту як політичний інструмент. Влаштувавши свято з ludi circenses (перегони на колісницях), він заманив сабінян до Риму для організованого викрадення наречених, відомого як «гвалтування сабінянок» [28, 214]. Видовищний характер давньоримської культури був настільки яскраво виражений, що ігри згодом стали важливою складовою внутрішньої політики. Т. Моммзен пише, що з державної скарбниці на ігри було виділено певну суму в 200000 асів (14500 талерів). Даними коштами розпоряджалися едили [10, 365]. Більш індивідуальними масові видовища стають для представників вищих шарів суспільства, еліти, людей вільних професій, які мали можливість використовувати рабів [29, 320]. Римляни ототожнювали свою імперію з космополісом; Рим називав себе caput mundi, столицею світу [28, 216].

Як зазначає О. Лосєв, за часів Республіки ... найдивовижнішими видовищами були гладіаторські бої та циркові ігри. ... Феєрверки, танцюристи на канаті, фокусники, еквілібристи тощо об'єдналися тут для яскравості та різноманітності. Здається, лише Рим започаткував перші нічні вистави з використанням ілюмінації, римських світильників. Претор Луцій Сеян, наприклад, під час Флоралій змусив 5000 рабів освітлювати глядачам шлях додому. Аналізуючи морально-естетичний бік античних видовищ, О. Лосєв намагається зрозуміти сутність римського амфітеатру. Що це за кровожерлива, істерична, звіряча естетика? Що це за чутливість при вигляді безглуздої бійні, вигляді крові, цілої гори трупів? Відповідь на ці питання одна: це Рим, це розкішний, античний, язичницький Рим! [7]. На думку Л. Фрідлендера, захоплення сценою, ареною та цирком у Римі можна порівняти з епідемічною хворобою, яка не оминула й верхи [20, 257].

Постійні масові видовища, як «клапани соціальної безпеки», вимагали значної організаційної роботи з громадськістю та спеціальних приміщень. Дж. Неліс-Клемент висвітлює масові видовища, ігри, які влаштовувалися в цирку чи амфітеатрі. Місткість Великого цирку та Колізею Флавіїв у Римі складала відповідно бл. 15% і 5% від населення міста (бл. 1 млн у I ст. н.е.). Вистави, які демонструвалися в цирку, ludi circenses, складалися в основному з кінних перегонів, maxima spectacuta. Найбільшим розважальним комплексом в Римі був Великий цирк (Circus Maximus). Лівій і Діонісій Галікарнаський пов'язують його походження з Тарквінієм Пріском, який влаштовував ігри на просторі між Авентинським і Палатинським пагорбами, і цьому місцю судилося з часом стати однією з «найчудовіших споруд Риму» з місткістю 150000 глядачів [27, 233-234]. Виокремимо основні будівельні проєкти (переважно з І ст. до н. е.) 6 цирків: Circus Maximus; цирк Фламінія; цирк, побудований Калігулою і перетворений Нероном, відомий як Circus Vaticanus; Circus Varianus, побудований Каракаллою і використаний Елагабалом для його власних змагань на колісницях; Цирк Максенція, уздовж віа Аппіа (місткістю 10000); Арвальський цирк у гаю Fratres Arvales [27, 235-236]. У Великому цирку більшість глядачів сиділи на дерев'яних сидіннях, зведених позаду передніх кам'яних рядів, які призначалися для весталок, сенаторів і вершників [21].

Амфітеатр Колізей, будівництво якого на місці, зайнятому золотим домом Нерона, було сплановано Веспасіаном і фінансовано здобиччю, привезеною до Риму в 70 р. н. е. в кінці кампанії з Юдеї, і золотом з Єрусалимського храму. Ця будівля місткістю 50000 була освячена 10 роками пізніше Титом із розкішними видовищами [27, 235236]. Було оголошено, що вони триватимуть 100 днів. На 2 день мали відбутися перегони [6]. Як зауважує Т. Відеманн, Колізей символізував легітимність імператора, демонструючи, що він відновив римському народові його право вирішувати та обирати життя чи смерть... Глядачі ж мали змиритися зі смертністю, розмірковуючи про небувалу силу та спадкоємність універсальних правил Риму [31, 180].Серед організаторів ігор слід відзначити імператора Клавдія, який часто показував масові видовища, розваги, і не тільки відомі, а й винаходив нові й відновлював старі. Як пише Гай Светоній Транквілл, він часто влаштовував циркові ігри навіть у Ватикані, влаштовуючи полювання та вбивство диких тварин, venatio після кожних 5 забігів. (Заїздів у цирку зазвичай бувало по 10 на день, але за Клавдія це число доходило до 24). «У Великому цирку. тут, крім кінних перегонів, він представляв і троянські ігри та африканські цькування за участю загону преторіанських вершників на чолі з трибунами і самим префектом...» [16, V.21.1-3]. Під час правління імператора Клавдія відбувалося 159 публічних свят на рік, 93 з яких були присвячені іграм за рахунок державних витрат, у т.ч. свята на честь національних героїв і перемог у битвах [29, 320]. Публій Корнелій Тацит серед активних захоплень імператора Нерона відзначає таке заняття, як «правити кіньми на ристалищі» [18, ХІІІ.3]. Навіть сам Тацит перебував у ролі жерця-квіндецимвіра, організатора під час секулярних ігор, влаштованих імператором Клавдієм. «Під час ігор, що відбувалися в цирку в присутності Клавдія, підлітки зі знатних сімей, серед них Британнік, син імператора, і Луцій Доміцій (Нерон. - О.Г.) ... влаштували троянську виставу на конях» [18, ХІ.10].

Римський цирк навряд чи демонстрував ідеї про єдність міста та світової цивілізації. Він був відомим запеклим, а подеколи і жорстоким суперництвом між 4 «фракціями» - спортивними командами, відомими лише за своїми кольорами: червоним, білим, синім і зеленим. Згідно з Тертуліаном, кольори символізували 4 пори року: червоний асоціювався з літнім сонцем, білий - із зимовим снігом, зелений - з весною, а синій - з осіннім небом [28, 214]. Надгробний пам'ятник візникові на ім'я Гай Аппулей Діокл (близько 150 р. н.е.) показує, що він почав виступати за білих, потім 8 років виступав за зелених, перш ніж приєднатися до червоних, де додав понад 1300 перемог до загальної кількості 1462 у своїй кар'єрі [28, 215]. У Римі в'язні та раби витіснили еллінських спортсменів-громадян, вони також довели, що чесноти не залежать від раси, класу чи національності [28, 220].

Римський імператор, філософ-стоїк Марк Аврелій Антонін зауважує, що люди навмисно не завдають шкоди одне одному, а скоріше вони не шкодили б одне одному, якби мали вище розуміння, якого прагнуть стоїки. Своєму вихователю імператор завдячує тим, що не став ані зеленим, ані синім, ані пармуларієм, ані скутарієм [8, І.5]. На практиці візники не були вище таких брудних тактик, як поворот, щоб перешкодити супернику, або навіть змова, щоб вивести суперника з перегонів. Аварії були досить поширеними і вражаючими, і вболівальники називали їх «корабельними аваріями» [28, 218].

Пліній Молодший не був прихильником кінних перегонів, адже «тисячі дорослих чоловіків так по-дитячому жадають знову і знову бачити перегони і людей, що стоять на колісницях. Якби їх ще приваблювала швидкість коней або мистецтво людей, то в цьому був би певний сенс, але вони прихильні до ганчірки, ганчірку люблять... скільки часу проводять вони за цією порожньою, вульгарною справою» [14, ІХ.6].

У документі «Res gestae divi Augusti» (Діяння божественного Августа) імператор Октавіан Август детально описує статистику масових розваг та їх вартість [23, 184]. У 177 р. н.е. імператор Марк Аврелій зберіг ігри як політичний інструмент, затверджуючи законодавство для спонсорування та контролю їхніх витрат. Ймовірно імператор, який був філософом-стоїком, розглядав цирк як потенційний інструмент миру, який об'єднав римлян, незважаючи на їхні соціальні та культурні відмінності [28, 215]. Як зауважує Я. Буркхардт, римський імператор Костянтин Великий провів пишні святкування та циркові ігри з приводу освячення нового будівництва міста Константинополя. Кожного року у факельній процесії провозили по цирку позолочену статую імператора з Тіхе, генієм-охоронцем міста. Роздавання вина, хліба й олії після 322 р. н. е. мали вже постійний характер [2, 86].

Кассій Діон згадує святиню Августа. Влаштовувалися не тільки музичні розваги, а й кінні змагання відбувалися упродовж 2 днів, 20 заїздів - 1-го дня і 40 заїздів - 2-го дня... Юнаки патріціанського походження розігрували кінну гру «Троя», а 6 коней тягли тріумфальну машину, на якій він їхав, чого раніше не робили [25, 59.7.1]. Витрати, пов'язані з Циркензійськими іграми значно зросли, оскільки зазвичай було 24 заїзди перегонів [25, 60.27.2].

Римський поет Марк Валерій Марціал присвятив свою епіграму Гермесу, одному з найпопулярніших гладіаторів того часу: «Гермес всіх перемагає неушкоджений, Гермес сам себе в сутичках заміняє, Гермес - скарб для баришників у цирку, Гермес - дружин гладіаторських турбота» [9, V.24].

Публічні страти християн між заїздами у цирку стали певного роду масовими «видовищами», які знаходили охочих серед глядачів. Зокрема, Гордій, сотник з Кесарії Каппадокійської у період правління римського імператора Лікінія (307-324 рр.) під час свята бога Марса прийшов до цирку висловити свої громадянські і релігійні християнські переконання. Як пише Дмитро Ростовський, «весь народ прийшов до цирку дивитись кінні перегони, і всі розташувались на високих місцях. глядачі, які дивились на швидкий біг коней і на мистецтво візників. В цей день раби звільнялись від роботи і збирались там же, діти зі школи поспішали сюди...» [15, 143].

Через релігійні християнські переконання Гордія було публічно покарано, градоначальник наказав «розтягнути його на колесах і роздерти йому тіло; повісити на дереві; віддати його звірям, утяти голову і скинути у прірву» [15, 144].

Масовою стратою на іподромі цар Ірод надумав покарати іудеїв перед власною кончиною. Як пише Іосип Флавій, «хай вони розпорядяться оточити іподром військами. і накажуть їм перестріляти ув'язнених в іподромі людей. у такому разі народ вшанує його щирим горем» [19, XVII, 6.5].

У Луція Аннея Сенеки улюблені видовища римлян викликали огиду й осуд: «Вранці люди віддані на розтерзання левам і ведмедям, опівдні - глядачам. Це вони наказують убивцям йти під удар тих, хто їх вб'є, а переможців щадять лише для нової бійні. Для борців немає іншого виходу, крім смерті. і так допоки не спорожніє арена» [17, VII, 3-4]. Овідій засуджував криваві забави своїх сучасників і закликав принцепса Октавіана Августа чи то жартома, чи серйозно заборонити ігри, видовища й цирк: «Хай він у чомусь правий, - тоді як із грищами бути? Блуд може й там прорости. Так і видовища всі: Не одного з глядачів на лихе підштовхнула арена, Де під кривавим піском - втоптана боєм земля. Заборони тоді й цирк: небезпечна вільність у цирку - При незнайомцеві там юне дівчисько сидить» [11, II.1].

Римський християнський теолог Аврелій Августин Іпонійський з сумом описує захоплення свого друга цирковими іграми у північній Африці, «вир карфагенської аморальності з її палким захопленням порожніми видовищами втягнув його в циркове божевілля, і воно закружляло його жалісним чином. Я дізнався, що він одержимий згубною любов'ю до цирку» [1, VI, 7.10.].

Римська імперія зіткнулася з власними викликами мультикультуралізму та глобалізації. У багатьох релігійних культурах імперії існував континуум, що тягнувся від людей до найбільших божеств-творців. Імператори були найнижчими з богів і найвеличнішими з людей. Вони були найбільшими з жерців і найменшими з усіх істот, яким оплачували культ [30, 248].

Висновки

Кінні перегони в епоху Античного Риму були не просто формою суспільної поведінки, реалізації релігійних і громадських свят та масових видовищ, а значною мірою віддзеркалювали певні життєві позиції, слугували важливим критерієм оцінювання соціальної ролі людини в громаді, позначали політичну владу. Кінні перегони як масові видовища Античного Риму стали дієвим інструментом політичного панування.

У видовищах античності спостерігається два типи дозвіллєвої діяльності:

види і форми дозвілля, пов'язані з релігійним культом, включаючи міфологію, традиційні обряди і ритуали, масові дійства, де, відповідно до класифікації цінностей античного дозвілля, провідними цінностями виступають культовість і агональність [3, 6];

види і форми дозвілля, пов'язані з побутом, повсякденними заняттями, індивідуальними особливостями учасників дозвіллєвої діяльності античності, де первинними з'являються цінності орієнтації на спілкування і компенсаторності.

Римські видовища були публічною демонстрацією влади, в тому числі військової. Досить часто кінні перегони проводяться за державний кошт, що суттєво відрізняє їх від видовищ сакрального змісту, або організовуються за рахунок пільг чиновників, які мріють про відповідні державні посади. Створюється нова парадигма масових видовищ, яка залежить від багатьох факторів - соціальних умов, культурних ресурсів, домінуючих ідеологій і вірувань.

В Античному Римі праця і видовища виокремлюються, стаючи самостійними сферами життя людини. У представників широких кіл вони тісно переплітаються з народною культурою, фольклором і народними святами. Видовища заможних і знатних людей набуває нових величних форм, збагачуючись новим змістом. Важливу роль в організації кінних перегонів, свят-ушанувань відіграє держава, яка зацікавлена у формуванні відповідних стереотипів мислення та поведінки громадян, формуванні громадської думки.

Дослідження кінних перегонів Античного Риму відкриває нові перспективи для вивчення видовищної культури в історичній ретроспективі, для збагачення змісту і форм сучасної індустрії дозвілля, оптимізації сучасних методів організації видовищ, в освітньому процесі культурологів та арт-менеджерів.

Література

видовищний культура античний суспільство

1. Гончарова О.М. Античне видовище в структурі європейської культури. Феномен культури у гуманітарному дискурсі: кол. монограф. / за наук. ред. В.О. Балуха. Чернівці: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 2020. С. 92-119. URL: https://nakkkim.edu.ua/images/vidannya/Monografii/Fenomen_kultury_v_gumanitarnomu_dysku rsi.pdf.

2. Гончарова О.М. Кінні перегони як форма видовищної культури Античного Риму. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. зб. / упоряд. і наук. ред. В.Г. Виткалов. Рівне: РДГУ, 2022. Вип. 43. С. 12-21. URL: https://zbirnyky.rshu.edu.ua/index.php/ucpmk/article/download/573/593/.

3. Марк Аврелий. Размышления. Пер. А.К. Гаврилова. Л.: Наука, 1985. Режим доступу: http://www.lib.ru/POEEAST/avrelij.txt (дата звернення: 30.10.2022).

4. Марціал М.В. Епіграми; пер. з лат. Н. Ващишина, А. Содомори. Львів: Апріорі, 2020. 152 с.

5. Моммзен Т. Искусство и наука. История Рима. Отв. ред. А.Б. Егоров, ред. Н.А. Никитина. СПб: «Наука», «Ювента», 1997. с. 365.

6. Овідій Публій Назон. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії. Пер. А. Содомори. Київ: Основи, 1999. 300 с.

7. Панченко В.І. Культура Стародавнього Риму. Навч. пос. під кер. Л.Т. Левчук. Київ: Центр учб. літ., 2010. 400 с.

8. Петрова І.В. Форми дозвілля в античності: культурологічний потенціал. Режим доступу: http://www.culturalstudies.in.ua/knigi_8_45.php (дата звернення: 12.03.2021).

9. Ростовский Димитрий. Жития святых, изложенных по руководству Четьих-Миней в 12 томах. К.: Изд-во Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры, 2006. Т. 5. 982 с.

10. Чумаченко Б.М. Вступ до культурології античності. Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2003. 100 с.

11. Шифман И.Ш. Деяния Божественного Августа. Цезарь Август. Л.: Наука, 1990. 200 с. (Серия «Из истории мировой культуры»).

12. Beacham R.C. Spectacle Entertainments in early imperial Rome. Revista de Estudios Latinos (RELat), 2001. V. 1. p. 280.

13. Cassius Dio. Roman History. Vol. I of the Loeb Classical Library edition, 1914. https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Cassius_Dio/59*.html (дата звернення: 05.11.2022).

14. Goncharova O.M. Ancient Rome Entertainments in the cultural studies discourse: Chariot racing. Relevant trends of scientific research in the countries of Central and Eastern Europe. Riga, Nov. 20, 2020. рр. 60-66. URL: http://www.baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/78/1876/4123-1.

15. Nelis-Clement Jocelyne. Roman Spectacles: exploring their environmental implications. O.D. Cordovana - G.F. Chiai (eds.), Pollution and the Environment in Ancient Life and Thought, Geographica Historica, 36. Stuttgart, 2017. pp. 217-281.

16. Reid, Heather L. The Circus and the Cosmopolis. Sport, Ethics and Philosophy. London: Publisher Routledge, 2010. Vol. 4, No. 2, pp. 213-220. URL: http://dx.doi.org/10.1080/17511321.2010.486610.

17. Woolf, Gregory Duncan. Inventing empire in ancient Rome. Empires Perspectives from archaeology and history. Ed. S.E. Alcock; K.D. Mor; T.N. D'Altroy, K.D. Morrison, C.M. Sinopoli. Cambridge University Press, 2001. p. 320.

18. Woolf, Gregory Duncan. Divinity and power in Ancient Rome. Religion and Power Divine Kingship in the Ancient world and beyond. Ed. by N. Brisch. Chicago: The University of Chicago; McNaughton&Gunn, Saline, Michigan, 2008. pp. 235-252.

19. Wiedemann, Thomas E.J. Emperors and Gladiators. London; New York: Routledge. 1995. 198 р. Размещено на Allbest.ru