Археографічно-джерелознавчі студії у науковому товаристві імені Шевченка крізь призму візії Михайла Грушевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археографічно-джерелознавчі студії у науковому товаристві імені Шевченка крізь призму візії Михайла Грушевського

Ігор Гирич

доктор історичних наук, завідувач відділу джерел з історії України ХІХ - початку XX ст., Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Анотація

Мета статті - простежити місце і роль археографічно-джерелознавчих досліджень і документальних видань Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у формуванні національної візії історії України М. Грушевського. Визначити, чому Археографічну комісію (АК, 1896-1913) НТШ варто розглядати як новий етап розвитку документознавчого аспекту української історіографії, принципової відмінності його від концепції і структури архівних видань Київської археографічної комісії, яка поєднувала великодержавний російський та український національний дискурси. Виокремити ключові проблеми джерельних публікацій АК НТШ, що визначалися і спрямовувалися М. Грушевським. Методологія дослідження базується на застосуванні принципів цілісності вивчення історичних джерел та об'єктивності. Використано порівняльно-історичний, типологічний, описовий, антропологічний, біографічний і психоаналітичний методи, що дало змогу скласти уявлення про наукове, громадське і культурне значення діяльності АК НТШ під орудою М. Грушевського. Наукова новизна. Досі функціонувала думка, що АК НТШ була у всіх вимірах лише продовженням концептуальних наукових принципів Київської археографічної комісії (Тимчасової комісії для розбору давніх актів при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі, 1843-1921). У статті стверджується, що діяльність АК НТШ була побудована на принципово інших засадах, новому історіософському баченні історії України, яке визначило загальну концепцію документальних видань М. Грушевського. Висновки. Археографічна діяльність у НТШ ґрунтувалася на наукових засадах і новій національній схемі української історії М. Грушевського. АК НТШ стала кузнею не лише науковців як кадрів, але й їхньої національної громадянської позиції, завдяки чому вони взяли активну участь у суспільно-політичному житті перед революцією та в добу визвольних змагань.

Ключові слова: Археографічна комісія НТШ; Київська археографічна комісія; М. Грушевський; національна схема історії; «Жерела до історії України-Руси»; суспільно-політична думка.

Abstract

Ihor Hyrych

Doctor of Historical Sciences, Head of the Department of the Ukrainian History Sources of the 19th - early 20th centuries, M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine

ARCHEOGRAPHIC AND SOURCE STIDIES IN SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY THROUGH THE PRISM OF MYKHAILO HRUSHEVSKY'S VISION

The purpose of the article is to trace the place and role of archeographic and source studies and documentary publications of the Shevchenko

Scientific Society (NTSh) in the formation of the national vision of the history of Ukraine by M. Hrushevsky. To determine why the Archeographic Commission (AC, 1896-1913) of the NTSh should be considered as a new stage in the development of the documentary aspect of Ukrainian historiography, its fundamental difference from the concept and structure of archival publications of the Kyiv Archeographic Commission, which combined great-power Russian and Ukrainian national discourses. To single out the key problems of the source publications of the Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society, which were determined and directed by M. Hrushevsky. The research methodology is based on the application of the principles of the integrity of the study of historical sources and objectivity. Comparative-historical, typological, descriptive, anthropological, biographical, and psychoanalytical methods were used, which made it possible to create an idea of the scientific, public, and cultural significance of the activities of the Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society under the leadership of M. Hrushevsky. Scientific novelty. Until now, there was an opinion that the Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society was, in all dimensions, only a continuation of the conceptual scientific principles of the Kyiv Archeographic Commission (Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts under the Kyiv, Podilsk, and Volyn Governor-General, 1843-1921). The article claims that the activity of the Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society was built on fundamentally different foundations, a new historiosophical vision of the history of Ukraine, which determined the general concept of M. Hrushevsky's documentary publications. Conclusions. Archeographic activity of the Shevchenko Scientific Society was based on scientific principles and the new national scheme of Ukrainian history by M. Hrushevsky. Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society became a forge not only of scientists as cadres, but also of their national civic position, thanks to which they took an active part in social and political life before the revolution and during the days of liberation struggles.

Key words: Archeographic Commission of Shevchenko Scientific Society; Kyiv Archeographic Commission; M. Hrushevsky; national scheme of history; «Sources for the history of Ukraine-Rus»; social and political opinion.

150-річчя з дня заснування Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) - ювілей, який має величезне загальнокультурне і державне значення для України. Будь-який відтинок національного культурного життя більшою або меншою мірою відбився в позитивних справах Товариства. НТШ не було лише науковою інституцією, а мало завжди ширший вихід на громадську працю, суспільно-політичне життя, культурно-освітні ініціативи. Про вплив НТШ на суспільне життя ми неодноразово вже писали 1. Окремо писалося і про політичні напрямні концепції НТШ - Української академії наук (УАН) - Української вільної академії наук (УВАН), їхню детерміновану взаємопов'язаність. Перші дві розробляв найвідоміший і найуспішніший голова НТШ Михайло Грушевський. Останню - українські гуманітарії, які потрапили у вільний світ після поновної окупації України російсько-комуністичною владою Гирич І. Наукове товариство ім. Т. Шевченка як культурно-політич-ний проект М. Грушевського // Український парламентаризм : проблеми іс-торії та сучасної політичної практики (До 145-річчя від дня народження Ми-хайла Грушевського). Київ : Український інститут національної пам'яті, 2012. С. 256-273 та ін. Гирич І. Концепція УАН М. Грушевського та ідейні засади заснуван-ня УВАН // Українська Вільна Академія наук у США. Новини з Академії. Нью-Йорк, 2018. Ч. 42. С. 19-22; Його ж. До питання про співвідношення концепцій Української академії наук Михайла Грушевського та Української вільної академії наук у Північній Америці // Михайло Грушевський. Студії та джерела. Кн. 2 / Національна академія наук України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ, 2019. С. 52-65; Його ж. Вплив концепції УАН М. Грушевського та концептуальні засади УВАН в Європі та Північній Америці // Проблеми гуманітарних наук. Серія «Історія». Вип. 12/54. Дрогобич, 2023. С. 251-267.. Ця стаття є продовженням зазначеної теми. Враховуючи профіль журналу «Архіви України», ми намагалися розглянути вплив НТШ на національну архівістику і джерелознавство, а також документалістську складову історичної науки.

Пов' язання М. Грушевського з Археографічною комісією НТШ, яку ж він і створив, вже обговорювалося раніше (праці І. Гирича, М. Капраля та А. Фелонюка, Г. Папакіна тощо) Гирич І. Деякі питання організації М. Грушевським археографічної роботи у львівський період життя (1894-1914) // Матеріали ювілейної конфе-ренції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (18-21 жовтня 1993 р., мм. Київ, Седнів). Київ, 1997. С. 266-293; Папакін Г. Археографіч-ний доробок Михайла Грушевського (з наукової спадщини вченого) // Михай-ло Грушевський. Студії та джерела. Кн. 1. Київ, 2018. С. 13-28; Капраль М., Фелонюк А. Михайло Грушевський і археографія у Науковому товаристві ім. Шевченка (1894-1913 рр.) // Там само. Кн. 2. Київ, 2019. С. 7-51.. У книзі В. Тельвака і В. Педича про львівську історичну школу М. Грушевського докладно досліджувався археографічно-джерелознавчий сегмент творчості кожного учня Тельвак В., Педич В. Львівська історична школа Михайла Грушевсько-го. Львів : Світ, 2016. 440 с.. І в наступних студіях, які вийшли після монографії, В. Тельвак і В. Педич далі продовжували вивчати, зокрема, і археографічно-джерелознавчий дискурс творчості львівської школи М. Грушевського Педич В., Тельвак В. Історико-церковна проблематика в дослідженнях Івана Кревецького // Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський зб. наук. праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного уні-верситету ім. І. Франка. Дрогобич: Посвіт, 2018. Вип. 18. С. 183-190; Тель- вак В. Михайло Грушевський в історіографічній спадщині Мирона Кордуби // Проблеми гуманітарних наук : зб. наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Серія «Історія». Дрогобич, 2018. Вип. 42. С. 118-142; Тельвак В., Педич В. Між «Іншим» та «Чужим». Політи-ка польської держави в українських землях у дослідженнях галицьких учнів Михайла Грушевського // Wspolne dziedzictwo Rzeczpospolita Obojga Narodow w polskiej, litewskiej i ukrainskiej historiografii XIX-XXI wieku. Rzeszow : Wy- dawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2019. S. 198-210; Тельвак В. Степан Томашівський - професор Яґеллонського університету // Українські та поль-ські інтелектуали в другій половині ХІХ - першій третині ХХ ст. : співпра-ця, конфлікти, рецепція : колективна монографія. Херсон : Видавничий дім «Гельветика», 2019. С. 73-90 та ін.. Не претендуючи на докладність висвітлення теми ролі НТШ доби М. Грушевського у спрямуванні розвитку археографічно-джерелознавчої справи в Україні, зупинимося лише на головніших концептуальних моментах цієї проблеми.

М. Грушевський з НТШ, яке у 1892 р. стало з літературного науковим, створив саме українську національну наукову установу. І хоч українці ще не мали своєї держави, розвиваючи свою незалежну науку, таку державу лише і могли збудувати. М. Грушевський будував НТШ (фактично Українську академію наук) на австрійській території, щоб назавжди відокремитися від російського політичного впливу на науку. Була спроба досягнення компромісу з т. зв. ліберальними росіянами-науковцями, коли творилося у 1873 р. Південно-Західне відділення російського географічного товариства у Києві. За своїми завданнями це була протоакадемія наук для українського народу, за суттю - філія столичного Петербурзького товариства. Проте цей хитрий хід П. Чубинського «розкусили» жандарми. Саме це й стало причиною сумнозвісного Емського указу 1876 р. про заборону українського слова. Українці захотіли власної національної науки, отже, цілі їхні сепаратистичні, - вважав фахівець із новітнього сепаратизму М. Юзефович.

Ще у 1893-1894 рр. М. Грушевський видав у Київській археографічній комісії (КАК) два томи Барського староства у серії «Архив Юго-Западной России» Архив Юго-западной России. Ч. 8: [Акты юридические] : Т. І : Ма-териалы для истории местного управления в связи с историей сословной ор-ганизации. Акты Барского староства XV-XVI в. Киев, 1893; Там же. Т. ІІ: Материалы для истории местного управления в связи с историей сословной организации. Акты Барского староства XVH-XVin в. Киев, 1894.. А вже за два роки, в 1896 р., у Львові створив Археографічну комісію (АК) при НТШ. Із широко закроєного плану видань «Жерел з історії України-Руси» - 56 археографічних проєктів здійснено десь половину - 22 Фелонюк А. Археографічна комісія Наукового товариства ім. Шев-ченка у Львові // Наукове товариство імені Шевченка : енциклопедія [Елек-тронний ресурс]. Київ, Львів : НТШ, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2015. URL: https://encyclopedia.com.ua/entry-124 (дата звернен-ня: 10.11.2023).. Але, коли порівняти з КАК, яка за 55 років (1859-1914) видала 35 томів АЮЗР, то НТШ за добу М. Грушевського підготувало 22 томи за 17 років (1896-1913), - майже удвічі більша продуктивність.

Через відхід В. Антоновича від активної ролі керманича Київської археографічної комісії (був головним редактором КАК у 18641880 рр., формально лишався ним до 1882 р.) Докладніше про археографічні принципи редакторів КАК див.: Па- лієнко М. Діяльність Київської археографічної комісії у контексті розвитку європейської археографії ХІХ - початку ХХ ст. // Архіви України. 2014. № 6. С. 59-73; Калакура Я. Археографічна школа Університету Св. Володими-ра // Український археографічний щорічник : нова серія. Вип. 16-17. 2013. С. 240-255., вона пережила певну кризу і стагнацію. Головним редактором КАК у 1882-1916 рр. став М. Владимирський-Буданов. Кермо перейшло до рук централістично налаштованої професури: М. Владимирського-Буданова, В. Іконнікова, М. Довнар-Запольського. Замість козацької і гайдамацької проблематики, дослідження міст і міського суспільства, станової структури суспільства (польщення староукраїнських родів), минулого церкви (яка виконувала функцію пануючої ідеології в українському ранньомодерному суспільстві) і церковних взаємин, соціальних взаємин на селі (життя і взаємодія українських громад), видання козацьких літописів, на перший план КАК виходять переселенські процеси в Речі Посполитій, видання постанов провінційних сеймиків, акти про землеволодіння. КАК більше цікавила структура і функціонування польського суспільства

Речі Посполитої (яка хоч іще й не «перетравила» староукраїнську шляхту, але вже у ХУІІ ст. її практично культурно асимілювала).

АК НТШ і М. Грушевського, навпаки, інтересувало українське суспільство, яке орієнтувалося на козацьку верхівку і козацьку державу. Опосередковано КАК потрапляла в більшу залежність від джерел (актів міських, земських і ґродських), які трактували козацтво лише як розбишацтво, а не спробу утворення нової державної структури, яка б більше орієнтувалася на місцеве дрібне і середнє шляхетство православної віри. Звісно, в полі уваги КАК і далі перебували події Хмельниччини, польщення місцевої еліти, життя міста, проблеми звичаєвого права та історія православної церкви. Бо, зрештою, основними рушійними силами комісії продовжували бути колишні учні В. Антоновича: І. Каманін, О. Левицький, М. Стороженко. наукове товариство шевченко грушевський

Вихід чергових томів АЮЗР у середині 1880-х років загальмувався у Києві, і М. Грушевський сподівався надолужити та інтенсифікувати працю за рахунок припливу національно мислячої молоді у Львові, на форумі НТШ.

Археографічна комісія НТШ була по суті першою по-справжньому національною видавничо-джерелознавчою інституцією. Попри ніби аналогічні завдання і підходи з Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у Києві, львівська інституція М. Грушевського принципово відрізнялася у такому:

а) мова археографічного опрацювання і коментарів у виданні була українська, що вже засвідчувало національну належність праці;

б) КАК видавала лише документи, що зберігалися в Російській імперії і стосувалися території російської держави (українські землі т. зв. «Південно-Західного краю»), а передусім - у Київському центральному архіві давніх актів. М. Грушевський переорієнтовав географію на всю етнічну українську територію, роблячи спочатку наголос на західноукраїнських землях, що перебували в Австро-Угорській імперії;

в) КАК опрацьовувала передусім архіви в межах Південно-Західного краю, АК НТШ працювала як в європейських (Відень, Краків, Рим), так і російських архівах (Москва, Петербург, Харків). М. Грушевський започаткував експедиційно-археографічну працю, надсилаючи своїх учнів на тимчасову (місячну і більшу) евристично-копіювальну роботу. Київськими археографами КАК були переважно кияни, київська професура університету, гімназіальні вчителі, ті хто жив у Києві. Навіть, приміром, харківські вчені не брали участі в підготовці томів «АЮЗР». Натомість у М. Грушевського зв'язуючою ланкою був Львівський університет й історично-філософічний факультет, але члени АК НТШ проживали не завжди у Львові, а також у Чернівцях (М. Кордуба), Бережанах (С. Томашівський), Перемишлі (Д. Коренець, І.-Ю. Шпитковський) тощо;

г) М. Грушевський відмовився від поділу матеріалу на вісім серій, як це було в КАК. Він віддав перевагу хронологічно-тематичному принципові, що краще улягав схемі національної історіографії: доба литовсько-польська, козацька гетьманська, занепад козацької автономії. Тематико-видовий принцип АЮЗР губив у собі цілість української історії, розчиняв її в секторальній проблематиці, яку майже неможливо було уявити у єдиній чіткій структурі. Натомість АК НТШ перший період представила за статистично-економічними документами - описами (люстраціями) українських староств (особисто займався цією тематикою саме голова НТШ). Учнів І. Крип'якевича, М. Кордубу, С. Томашівського, В. Герасимчука та ін. М. Грушевський посадив за джерельне опрацювання томів «Жерел» козацького періоду. І. Крип'якевич збирав матеріали від початку козаччини до 1648 р., М. Кордуба - акти до історії Хмельниччини, В. Гарасимчук - добу Виговщини і далі, за 1657-1667 рр. (від смерті Б. Хмельницького до Андрусівського перемир'я), І. Кревецький - 1665-1676 рр. (гетьманування П. Дорошенка), І. Джиджора - 1720-1740 рр. (доба Данила Апостола);

д) амбівалентний характер історіографічної концепції КАК не міг задовольняти М. Грушевського. Комісія у Києві мала слідувати офіційною версією російської державної історіографії, але завуальовано ширила українське трактування історії литовсько-польської доби та історії Козаччини. В НТШ М. Грушевського для цього не було потреби, і він діяльність усіх гуманітарних установ розглядав через ідею існування окремого українського історичного процесу.

Значно ширше і глибше за КАК М. Грушевський і його АК НТШ дивилися на завдання видання, крім діловодної документації, державних фондів і різноманітних літературних пам'яток. КАК у 1840-х - 1850-х роках видала чотири томи «Памятников, изданных Временной комиссией для разбора древних актов...», натомість НТШ упродовж 1906-1925 рр. - 15 томів «Українсько-руського архіву» як серійне періодичне видання історико-філософічної секції НТШ. Започатковане воно було для видання різних оригінальних пам' яток, що мали видатне культурне значення. Крім того, з подачі М. Грушевського видавалася і серія «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури», яка стосувалася видання саме давньоукраїнських літературних пам' яток, чим відрізнялася від аналогічних «Памятников ...» Київської археографічної комісії. Опубліковані у серії документи переважно стосувалися національного відродження кінця ХУІІ - початку ХІХ ст., історії української писемності й поезії та шкільництва. Друкувалися документи, що торкалися життя галицького Т. Шевченка - М. Шашкевича. Матеріали т. зв. «Азбучної війни», підготовлені І. Франком, мали відношення взагалі більше до новітньої історії і доходили хронологічно до початку 1860-х років. Стосувалися вони не стільки історичних, скільки свіжих ідеологічних питань: чи треба відриватися у мові від московського кореня і йти фонетичним шляхом, чи слідувати в фарватері москвофільського бачення майбутнього? Натомість, у «Памятниках ...» друкувалися переважно матеріали братств ХУІІ ст., а розподіл на тематичні розділи свідчив про генетичний зв'язок з АЮЗР. І коли «Архив ЮЗР» почав виходити 1859 р., «Памятники ...» припинили своє існування.

КАК та її видавничий проєкт не відповідали історіософській концепції М. Грушевського. Натомість археографічна діяльність НТШ, не лише її Археографічної комісії, але й окремих відділів і комісій вписувалися у контекст «Історії України-Руси», перший том якої вийшов за два роки після відкриття АК НТШ.

Завдяки професорству у львівському університеті М. Грушевський зумів створити окрему національну археографічно-джерелознавчу школу істориків-документалістів, які однаково з ним розглядали тисячолітній процес української історії. Головним завданням АК НТШ було оприлюднення нового матеріалу з історії козаччини і козацької держави ХУТТ-ХУТТТ ст. Не випадково усі найбільші учні львівської школи М. Грушевського були водночас і потужними археографами, підготувавши окремі томи «Жерел з історії України-Руси» за своїми тематичними інтересами, узгодженими з професором. Якщо КАК, маючи серію про козаків, все ж лише зазначала козацьку тематику, то АК НТШ ініціювала обговорення проєкту козацької археографії, в центрі якого перебувала доба національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького. На відміну від своїх попередників (М. Костомарова, М. Іванишева, B. Антоновича та ін.), М. Грушевський бачив необхідною передумовою успіху свого проєкту колективний археографічний пошук

Видатними дослідниками джерел, а одночасно й знавцями козацького періоду історії стали: С. Томашівський, який вивчав події Хмельниччини на Західній Україні, студіював щоденник львівського райці C. Кушевича; І. Крип'якевич досліджував внутрішню будову української козацької держави та ранню козаччину, М. Кордуба - міжнародне становище української козацької держави. Козацьку проблематику згодом залишив С. Томашівський , переключившись до дослідження минулого греко-католицької церкви, й опонуючи М. Грушевському в справі соборності українських земель. Не зацікавився козаччиною зрештою й І. Кревецький. Накопіювавши документи з доби гетьманування П. Дорошенка, він їх уже не опрацьовував археографічно, а перейшов на проблематику ХІХ ст. Цікаво, що ті з учнів М. Грушевського, хто не зацікавився козаччиною, і виявилися найбільшими його противниками під час конфліктів усередині НТШ у 1911-1913 рр., а в 1918-1920-х роках стали провісниками державницької школи в українській історіографії.

Зрештою, козаччиною займалися далеко не усі учні М. Грушевського. Вивчав львівське ставропігійне братство ХУІ-ХУШ ст. Ф. Срібний. Істориками греко-католицької церкви стали О. Сушко і Б. Бучинський.

М. Грушевський орієнтував своїх учнів-археографів займатися не лише безпосередніми темами, що стосувалися хронологічно його «Історії України-Руси» (такі закиди йому робилися), і перші троє його учнів опановували тему козаччини першої половини ХУІІ ст., яку якраз на початку ХХ ст. і описував в «Історії України-Руси» голова НТШ. Але М. Грушевський мислив системно і на далеку перспективу. Він орієнтував своїх учнів-археографів і на другу половину ХУІІ ст., ХУІІІ і ХІХ ст., які так і не встиг висвітлити в «Історії України-Руси». Важлива деталь, що це була не історія Речі Посполитої, а саме історія Козацької української держави. Це не є свідченням того, що історик не любив і був необ'єктивний до історії Речі Посполитої, просто його цікавила протилежна сторона, з якою ця польська держава воювала, і з якої виросла в ХІХ ст. модерна Україна.

Ф. Голійчук копіював документи, пов' язані як із Хмельниччиною, І. Мазепою, так і переважно з гетьманом П. Орликом, В. Герасимчук і Д. Коренець - період Руїни за 1657-1665 рр., І. Кревецький і О. Целевич - часи П. Дорошенка (другий також вивчав козацькі повстання 1630-х років), І. Джиджора - Гетьманщину в 1720-1740 рр., М. Стадник - Гадяцьку угоду, В. Липинський - час від кінця Руїни до кінця гетьманування І. Мазепи (1676-1709 рр.), О. Грушевський - внутрішнє становище Гетьманщини XVII-XVIII ст. (фактично, старшинське землеволодіння), М. Залізняк - часи І. Мазепи, Ф. Колесса - часи П. Орлика, А. Єнзен - мазепинську еміграцію, М. Василенко - документи Гетьманщини XVIII ст., В. Модзалевський - щоденник Я. Марковича, І.-Ю. Шпитковський - Коліївщину, І. Кревецький - громадський рух у Галичині, пов'язаний з «Весною народів» 1848 р. (військові добровольчі формування, українська преса). Треба сказати, що більшість малих за обсягом матеріалів друкувалася не у «Жерелах з історії України-Руси», а в «Записках НТШ». Зокрема, в «Записках» надруковано більшість археографічних робіт І. Кревецького, а також мазепознавчі нововиявлені документи А. Єнсена. Цікаво, що до архівної практики М. Грушевський залучав не лише професійних істориків, але й гуманітаріїв широкого профілю. Так Ф. Колесса був музикознавцем, а М. Залізняк - політиком-есером із Наддніпрянщини.

М. Грушевський через АК НТШ здійснював і соборницьку культурно-наукову політику. Він притягував до видавничої археографічної праці українських фахівців із Наддніпрянської України. Навіть, якщо не можна було використати людину як повновагомого редактора тому, він користався з їх консультацій археографічного характеру. Так, В. Липинський допомагав М. Стаднику розчитувати складні місця в рукописному примірнику Гадяцької угоди 1657 року. М. Василенко допомагав В. Модзалевському розчитувати щоденник Я. Марковича ХУІІІ ст. А сам Вадим Львович підготував цей неповний щоденник як ХХІІ том «Жерел». У цей час В. Модзалевський вже працював у Чернігові як директор земського музею і секретар дворянського губернського зібрання. Голова НТШ приймав у члени львівської АК наддніпрянських істориків і, навпаки, робив членами археографічних структур УНТ у Києві галичан.

Уже пізніше, в часах більшовицької окупації Києва, М. Грушевський як голова АК в Історичній секції ВУАН залучав львівських істориків-археографів до співробітництва з Академією в Києві. У нього в журналі «Україна» та інших спеціалізованих збірниках друкувалися видатні археографи НТШ: І. Крип'якевич, К. Студинський, М. Кордуба, М. Возняк, В. Герасимчук та ін. Були плани здійснення археографічних публікацій силами НТШівців. На жаль, почалися комуністичні репресії проти національної науки і здійснити ці наміри не вдалося. Том «Жерел» І. Джиджори, виявлений В. Пришляком, знайшовся в архіві НТШ, але він так і до сьогодні не планується до видання. Під впливом інтересу М. Грушевського низка істориків змінила свої хронологічні пріоритети і переорієнтувалася на дослідження національного суспільно-культурного руху другої половини ХІХ ст. Як сталося, приміром, із фахівцем ХУІІ ст. М. Кордубою, який вивчав і копіював листування, пов'язане з діяльністю В. Антоновича 11. К. Студинський і М. Возняк досліджували листування О. Кониського та інших наддніпрянських діячів, бо у цей час М. Грушевського цікавила ґенеза українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. від ідей чистого культурництва і українофільства до ідей українства і політичної окремішності.

М. Грушевський вважається передусім істориком князівських часів, литовсько-польського часу і козацької доби. Між тим, він першим почав систематично вивчати і друкувати джерела з історії модерного часу. «Записки Наукового товариства імені Шевченка» призначалися М. Грушевським для друку матеріалів з історії суспільно-політичного відродження ХІХ ст. Листовні контакти галичан і наддніпрянців, спогади М. Грушевський продовжив масово видавати в 1920-х роках у виданнях Історичної секції ВУАН, започаткувавши окремий спеціалізований збірник «За сто літ». Кордуба М. Зв'язки В. Антоновича з Галичиною // Україна. 1928. Кн. 5(30). С. 33-78.

Для М. Грушевського надзвичайно важливими були національні переконання його учнів. Якщо серед учнів В. Антоновича були не лише національно налаштовані дослідники (перших було не більше третини), але й т. зв. малороси і навіть централісти, прихильники великодержавності та політичного україножерства, то у М. Грушевського вся його історична школа мала стовідсоткові українські національні переконання. Свої археографічно-джерелознавчі дослідження вони ґрунтували на необхідності української політичної окремішності. Не завжди вдавалося деяким учням досягти успіхів у науці, іноді більшого досягали вони в громадській діяльності, сповняючи закладені з молодості імперативи першочерговості національної роботи, чому вчив їх учитель.

Лише кілька джерелознавчих розвідок надрукував у «ЗНТШ» І.-Ю. Шпитковський. Але, працюючи в бібліотеках НТШ, різних гімназіях (Коломия, Перемишль) і музеях, зробив величезну культурну прислугу нації: утворив Покутський музей в Коломиї, музей «Стривігор» у Перемишлі та музей у Бережанах. Зрештою закінчив свій шлях директором музею у Львівському університеті.

Д. Коренець надрукував у «Записках» лише дві свої студії, але залишився в історії визначним організатором української кооперації. Свій шлях кооператора в Галичині розпочинав директором «Спілки для господарства і торгівлі», яка стала першою сільськогосподарською кооперацією регіону. Проводив велику роботу для популяризації ідей кооперації: брав участь в організації сільськогосподарських віче, їздив у села з лекціями і бесідами про культуру господарювання, виступав зі статтями в українських часописах. Після об'єднання торговельного відділу «Сільського господаря» зі «Спілкою для господарства і торгівлі» у «Крайовий Союз Господарсько-Торговельних Спілок» Д. Коренця обрали його директором.

І. Кревецький, крім того, що був директором бібліотеки НТШ і став одним із засновників національної бібліотечної справи, у часах Першої світової працював у пресовому бюро військового міністерства у Відні, в добі української визвольної війни - в редакції органу для галицько- українського війська «Стрілець». Після трагічної ліквідації УГА в квітні 1920 р. залишився у Києві, де працював у Всенародній бібліотеці України.

С. Томашівський працював в українських формаціях УСС, був співробітником Міністерства закордонних справ ЗУНР. І. Джиджора був комісаром ЗУНР на Перемищині. М. Кордуба співпрацював в роки Першої світової з Союзом визволення України в пресових органах. Був представником Буковинської Національної Ради, делегатом Української Національної Ради ЗУНР. Навіть кілька місяців перебував у румунських в'язницях у Чернівцях.

А головне - більшість представників школи М. Грушевського працювали гімназіальними педагогами в різних гімназіях Львова, Тернополя, Перемишля, Бережан, Станіславова.

Отже, Археографічна комісія НТШ та її лідер - професор М. Грушевський залишили непроминальний слід у становленні національної археографічної справи, виданні документальних джерел. М. Грушевський створив, власне, українську національну археографічну традицію і заклав в АК НТШ канон її видавничої практики. АК НТШ зробила новий крок у відсепаруванні національної археографії і джерелознавства від спільної імперсько-російської науки. Продовжуючи традиції КАК, М. Грушевський та його учні застосовували нові методи джерелознавчого опрацювання архівного документа (вдавалися до ексцерптів (стислого переказу документа) і реґестів), чого не практикували археографи КАК. Археографічні праці АК НТШ відповідали схемі української історії М. Грушевського та історіософії «Історії України-Руси». Ключовою темою археографічних публікацій була козацька доба і Хмельниччина. Археографи-історики учні М. Грушевського займали активну громадянську позицію, брали дійову участь в українському суспільно-політичному житті, ставали до державної праці в часи ЗУНР і УНР, як шкільні педагоги виховували молодь у дусі національної гідності й української ідентичності.

REFERENCES

1. Feloniuk, A. (2015). Arkheohrafichna komisiia Naukovoho tovarystva im. Shevchenka u Lvovi [Archeographic Commission of the Shevchenko Scientific Society in Lviv]. Naukove tovarystvo imeni Shevchenka. Kyiv, Lviv : NTSh, Instytut entsyklopedychnykh doslidzhen NAN Ukrainy. Retrieved from https:// encyclopedia.com.ua/entry-124

2. Hyrych, I. (1997). Deiaki pytannia orhanizatsii M. Hrushevskym arkheohrafichnoi roboty u lvivskyi period zhyttia (1894-1914) [Some issues of M. Hrushevskyi's organization of archeographic work during the Lviv period of life (1894-1914)]. Materialy yuvileinoi konferentsii, prysviachenoi 150-richchiu Kyivskoi arkheohrafichnoi komisii (pp. 266-293). Kyiv. [in Ukrainian].

3. Hyrych, I. (2012). Naukove tovarystvo im. T. Shevchenka yak kulturno-politychnyi proekt M. Hrushevskoho [Scientific Society named after T. Shevchenko as a cultural and political project of M. Hrushevsky]. Ukrainskyi parlamentaryzm : problemy istorii ta suchasnoi politychnoi praktyky (Do 145-richchia vid dnia narodzhennia Mykhaila Hrushevskoho) (pp. 256-273). Kyiv. [in Ukrainian].

4. Kalakura, Ya. (2013). Arkheohrafichna shkola Universytetu Sv. Volodymyra [Archeographic School of the University of St. Volodymyr]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk : nova seriia (Vol. 16-17, pp. 240-255). Kyiv. [in Ukrainian].

5. Kapral, M. & Feloniuk, A. (2019). Mykhailo Hrushevskyi i arkheohrafiia u Naukovomu tovarystvi im. Shevchenka (1894-1913 rr.) [Mykhailo Hrushevsky and archeography in the Scientific Society named after Shevchenko (1894-1913)]. Mykhailo Hrushevskyi. Studii ta dzherela (Vol. 2, pp. 7-51). Kyiv. [in Ukrainian].

6. Paliienko, M. (2014). Diialnist Kyivskoi arkheohrafichnoi komisii u konteksti rozvytku yevropeiskoi arkheohrafii ХІХ - pochatku ХХ st. [Activities of the Kyiv Archeographic Commission in the context of the development of European archeography in the 19th and early 20th centuries.]. Arkhivy Ukrainy, 6. 59-73. [in Ukrainian].

7. Papakin, H. (2018). Arkheohrafichnyi dorobok Mykhaila Hrushevskoho (z naukovoi spadshchyny vchenoho) [Archeographic works of Mykhailo Hrushevsky (from the scientific heritage of the scientist)]. Mykhailo Hrushevskyi. Studii ta dzherela (Vol. 1, pp. 13-28). Kyiv. [in Ukrainian].

8. Polishchuk, Yu. (2018). Myron Korduba ta Arkheohrafichna komisiia NTSh : spivpratsia na pochatku ХХ st. [Myron Korduba and the Archeographic Commission of the National Academy of Sciences : cooperation at the beginning of the 20th century.]. Naukovi zapysky [Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho]. Seriia : Istoriia, 26, 27-34. [in Ukrainian].

9. Telvak, V. (2018). Mykhailo Hrushevskyi v istoriohrafichnii spadshchyni Myrona Korduby [Mykhailo Hrushevsky in Myron Korduba's historiographical legacy]. Problemy humanitarnykh nauk : zbirnyk naukovykh prats Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. I. Franka. Seriia «Istoriia», 42, 118-142. [in Ukrainian].

10. Telvak, V. & Pedych, V. (2016). Lvivska istorychna shkola Mykhaila Hrushevskoho [Mykhailo Hrushevsky Lviv Historical School]. Lviv. 440 s. [in Ukrainian].

11. Telvak, V. & Pedych, V. (2019). Mizh «Inshym» ta «Chuzhym». Polityka polskoi derzhavy v ukrainskykh zemliakh u doslidzhenniakh halytskykh uchniv Mykhaila Hrushevskoho [Between «Other» and «Stranger». The policy of the Polish state in the Ukrainian lands in the studies of the Galician students of Mykhailo Hrushevsky].Wspolne dziedzictwo Rzeczpospolita Obojga Narodow w polskiej, litewskiej i ukrainskiej historiografii XIX-XXI wieku (pp. 198-210). Rzeszow : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru