Сіверський князь Василій Шемячич та його роль у московсько-литовських війнах кінця ХV - ПОЧАТКУ ХVІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Сіверський князь Василій Шемячич та його роль у московсько-литовських війнах кінця ХV - ПОЧАТКУ ХVІ ст.

Токар Наталія,

кандидат історичних наук, доцент, старший викладач кафедри історії України та всесвітньої історії Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка

У статті висвітлюються основні етапи і мотиви діяльності Василія Івановича Шемячича - останнього удільного руського князя, який був важливою політичною фігурою московсько-литовського порубіжжя на початку XVI ст. і відіграв ключову роль у дестабілізації прикордонних регіонів. Охарактеризовано причини і передумови переходу В. Шемячича на московську службу. На основі аналізу широкого кола джерел уточнено хронологію військових походів В. Шемячича. Окрему увагу приділено висвітленню взаємин В. Шемячича з В. Можайським та визначено роль московського князя в розпаленні ворожнечі між ними. Доведено, що підступна тактика Василія III призвела до загибелі обох сіверських князів та дозволила приєднати їхні володіння до Москви, що означало втрату Великим князівством Литовським майже третини його території.

Ключові слова: Василій Шемячич, московсько-литовські війни, удільний князь, Новгород-Сіверське князівство, Василій III, В. Можайський, Велике князівство Литовське. шемячич князь литовський

PRINCE OF SIVERSK VASYLII SHEMIACHYCH AND HIS ROLE IN THE MOSCOW-LITHUANIAN WARS OF THE END OF THE XV - BEGINNING OF THE XVI CENTURY

The article highlights the main stages and motives of the activity of Vasylii Ivanovich Shemiachych - the last independent prince. He was an important political figure of the Moscow-Lithuanian border at the beginning of the 16th century and played a key role in destabilizing the border regions. The reasons and prerequisites for V. Shemiachych's transfer to the Moscow service are characterized. A wide range of sources was analyzed and the chronology of V. Shemiachych's military campaigns was clarified. Particular attention is paid to highlighting the relations between V. Shemiachych and V. Mozhaiskii, and the role of the Moscow prince in the heated enmity between them is determined. It has been proven that the treacherous tactics of Vasylii III led to the death of both Siversky princes and allowed their possessions to be annexed to Moscow.

Keywords: Vasylii Shemiachych, Moscow-Lithuanian wars, princely prince, Novgorod-Siver principality, Vasylii III, V. Mozhaiskii, Grand Duchy of Lithuania.

Постановка проблеми. Російсько-українська війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 р., з новою силою привертає увагу до проблеми колабораціонізму в Україні в цілому і на прикордонних з Російською Федерацією територіях зокрема. Витоки цього руйнівного для будь-якої держави явища потребують ґрунтовного і об'єктивного дослідження. Одним з перших його проявів став перехід на службу до московського правителя удільних руських князів, пік активності якого припадає на кінець XV - початок XVI ст. Одним з найвпливовіших «перебіжчиків» цього періоду був сіверський князь Василій Шемячич, значення і мотиви діяльності якого є недостатньо висвітленими в українській історіографії, що зумовлює актуальність даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постать новгород-сіверського князя В. Шемячича у вітчизняній історіографії висвітлена досить фрагментарно. Переважно він згадується як один з князів-зрадників, що перейшли на бік московського царя в загальноісторичних довідникових виданнях. Радянські історики (О. Зімін, Д. Мишко, К. Бизилевич) вважали його російським князем, а його зміну підданства - виправданим політичним кроком. Більш об'єктивно і науково виважено підійшов до висвітлення ролі та мотивації порубіжних князів (у тому числі й В. Шемячича) у московсько-литовських відносинах межі XV-XVI ст. російський дослідник М. Кром. Важливий пласт інформації щодо історії Новгород-Сіверського князівства та його правлячої династії міститься у дослідженні О. Русиної. Однак окремого комплексного дослідження, присвяченого В. Шемячичу, в українській історіографії не існує.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне висвітлення політичної і військової діяльності В. Шемячича. Головні завдання дослідження: уточнити окремі факти біографії В. Шемячича; визначити основні причини зміни підданства сіверським князем; всебічно висвітлити військові кампанії В. Шемячича; охарактеризувати ставлення до В. Шемячича московського правителя, литовського князя і кримського хана; проаналізувати причини та наслідки конфлікту В. Шемячича з В. Можайським; визначити роль В. Шемячича в московсько-литовських відносинах початку ХУІ ст.

Виклад основного матеріалу. Василій Іванович Шемячич належав до 19-го коліна Рюриковичів, був сином новгород-сіверського князя Івана Дмитровича Шемякіна й онуком галицького (костромського) князя Дмитра Юрійовича Шемяки. Останній у 1430-1440-х рр. вступив у відкриту боротьбу за московський стіл зі своїм двоюрідним братом Василієм ІІ. У 1446 р. Дмитрові Шемяці у союзі з Іваном Можайським вдалося ненадовго захопити Москву та взяти в полон і осліпити Василія, який після цього отримав прізвисько Темний. Однак Шемяці не вдалося утримати свої позиції і невдовзі він втік до Новгорода, де у 1453 р. був отруєний при посередництві московського дяка Степана Бородатого. Після його смерті дружина з сином Іваном утекли до Литви, де, за твердженням Ю. Вольфа, отримали від великого князя Казимира в удільне володіння Рильськ і Новгород-Сіверський з прилеглими територіями [30, с. 519]. Однак привілей про пожалування не зберігся, тому у дослідників є істотні сумніви щодо наданих Шемячичам територіальних володінь. Так, належність їм Новгород-Сіверського сумнівів не викликає, оскільки має підтвердження у джерелах [10]. Що ж до Рильська, то думки дослідників розходяться. М. Кром вважає, що до 1500 р. немає документальних підтверджень про належність міста Шемячичам [9, с. 75]. ТОКАР Наталія

У той же час О. Русина доводить, що Рильськ і Новгород-Сіверський опинилися у володінні Шемячичів одночасно у 1454 р. [22, с. 116-117]. Таким чином, можна впевнено стверджувати, що Василій Іванович Шемячич, точна дата народження якого наразі невідома, або від народження, або з малолітства був підданим Великого князівства Литовського і після смерті батька став удільним князем новгород-сіверським.

Перша згадка про сина Івана Шемякіна зустрічається у грамоті литовського князя Олександра, яка була складовою документації посольства від 17 січня - 12 лютого 1494 р. щодо укладання мирної угоди між Москвою і Великим князівством Литовським і династичного шлюбу між литовським князем і донькою Івана ІІІ Оленою [10, с. 131].

О. Зімін стверджував, що наступного разу Василій Шемячич згадується 1497 р. як один з очільників литовського війська у поході проти молдавського господаря Штефана [6; 9, с. 76]. Однак, у наведених О. Зиміним літописних посиланнях міститься лише загальна інформація про подію без будь -яких прізвищ: «Александр... князей руских с силою посла брату своему Ольбрехтоу на помочь» [16, c. 329]. В той же час у «Хроніці» М. Стрийковського міститься згадка про литвинів, що прибули на допомогу польському королю, якими командували Станіслав Петрович Кішка і князь Семен Осем'ячич [26, с. 814]. Тобто, твердження О. Зіміна про участь В. Шемячича у поході 1497 р. видається вельми непереконливим.

Джерела свідчать, що активна діяльність В. Шемячича на політичній арені розпочинається 1500 р. Саме тоді започатковано масовий «відхід» руських князів на московську службу. Варто відзначити, що загалом зміна сюзерена була звичним явищем у Середньовіччі. «Відходи» на службу з Литви до Московії здійснювали Володимир Ольгердович, Свидригайло, Патрикій Наримунтович, Михайло Сигизмундович, Михайло Олелькович та ін. Однак «відхід» цих князів відбувався без їхніх вотчин. Земельні володіння, і ТОКАР Наталія немаленькі, їм надавала приймаюча Москва, прагнучи заручитися їхньою підтримкою і відданістю. Але наприкінці ХУ ст. з'явилася нова тенденція, властива саме порубіжним територіям, - перехід на службу з вотчинами. Так, вже 1492 р. разом зі своєю вотчиною на московську службу перейшли князі С. Воротнський, О. В'яземський, М. Мезецький, князі Одоєвські, Бєльовські (Бєльські) та Перемишльські, а 1500 р. при дворі Івана ІІІ опинилися князі Мосальські та Хотетівські (майже всі вони отримали згодом статус російських «столбових» дворян [19]). Того ж року на московську службу перейшов і В. Шемячич. Однак у «Хроніці Литовській і Жмойтській» стверджується, що його перехід відбувся 1499 р. [17, с. 147-148]. При цьому російська сторона стверджувала, що ініціатива переходу під її протекторат йшла виключно від самих «українних» князів і була зумовлена утисками православного населення. Однак це не відповідало дійсності. Так, у хроніці Биховця стверджується, що саме Іван ІІІ, прагнучи залучитися підтримкою В. Шемячича та інших руських князів у майбутній війні з Литвою, надіслав їм таємну пропозицію про перехід разом з вотчинами до нього на службу [27, с. 110]. Московський князь, прагнучи розширити території своєї держави, згоден був не лише вибачити і прийняти на службу нащадків запеклих ворогів його предків, а й надати їм значні земельні володіння. Спочатку він надав В. Шемячичу охоронну грамоту, яка гарантувала останньому безпеку [22, с. 191]. Наступним кроком угоди було введення московських військ у володіння В. Шемячича і повідомлення про його перехід литовського князя [28, с. 264].

Згідно з джерелами, князь В. Шемячич «приехал с городы: с Рылском, да с Новымгородком Северским и со многими волостями» [11, с. 318], які захопив під час «від'їзду». Тобто, підтверджується повідомлення Хроніки Биховця про те, що за угодою з Іваном III князі отримають у володіння усе, що відвоюють у Литви [27, с. 110].

Литовська сторона вважала перехід на московську службу В. Шемячича та інших князів незаконним, а їх самих зрадниками [28, с. 265]. Однак, не зважаючи на це, литовський князь все одно прагнув повернути В. Шемячича до себе на службу, обіцяючи йому, через посередництво кримського хана, надати більші привілеї і володіння, ніж московська сторона [22, с. 191]. Але московському правителю вдалося запобігти його поверненню до Литви, заохочуючи ворожнечу з прикордонними литовськими князями. Така зацікавленість обох правителів у підданстві новгород-сіверського князя пояснювалася, на нашу думку, не лише політичними причинами, а й особистим авторитетом В. Шемячича, який був відомий своїм успішним протистоянням татарам [24, с. 111].

Починаючи з 1500 р. В. Шемячич, намагаючись довести свою відданість московському князю, майже безперервно воював проти Литви. Так, у липні 1500 р. сіверський князь брав участь у переможній для Москви битві на Ведроші, а у серпні того ж року - у захопленні Путивля [13, с. 45-46].

Наступною воєнною кампанією за участю В. Шемячича стала облога Мстиславля, яка у Софійському й Уваровському літописах датується 1502 р. [16, с. 335; 13, с. 47]. Натомість дослідники О. Зімін [6] та О. Казаков [8, с. 29] стверджують, що літописне датування цієї події є помилковим і облога відбулася у листопаді 1501 р.

1502 р. В. Шемячич брав участь у Смоленському поході, який був центральною подією литовсько-московської війни 1500-1503 рр. За загальновідомими джерелами [15, с. 214; 18, с. 173; 11, с. 461] похід розпочався 14 липня. Однак, у листі литовського князя Олександра від 9 червня 1502 р. стверджується, що у напрямку Смоленська рухається московське військо на чолі з князями «dux Premisl, dux Moseczko, dux Moszanski, dux Siemiaziczki». Цей передовий загін зупинився в 30 милях від міста і чекав там на прибуття основних сил [29, с. 100]. Отже, враховуючи терміни підготовки і швидкість ТОКАР Наталія руху тогочасного війська, можна припустити, що похід на Смоленськ розпочався наприкінці травня - на початку червня. Не зважаючи на таку ґрунтовну підготовку, московітам не вдалося захопити Смоленськ.

Наприкінці 1502 - на початку 1503 рр. В. Шемячич знову ходив на Литву, про що свідчать матеріали посольства, датовані лютим 1503 р. [11, с. 454]. Про перебіг військових дій та наслідки цього походу наразі відомостей не маємо. Загалом можна припустити, що протягом кількох наступних років, за підтримки й активного заохочення з боку московського уряду, новопідданий князь регулярно здійснював напади на литовські володіння.

Наступною військовою кампанією, в якій В. Шемячич брав активну учать, стала московсько-литовська війна 1507-1508 рр. Василій ІІІ відправив його на допомогу М. Глинському. Однак московська підтримка не допомогла останньому захопити жодного великого міста, окрім Мозиря та Друцька. Так, у травні 1508 р. об'єднане військо М. Глинського і В. Шемячича протягом двох тижнів безуспішно намагалося взяти Мінськ, гарнізон якого значно поступався їм чисельністю [1, с. 23]. Після невдалої осади вони відійшли до Борисова, а звідти, за наказом Василія ІІІ, рушили до Орші, захопивши по дорозі Друцьк [23, с. 266].

У липні 1508 р. московські війська підійшли до Орші: «И приступали къ городу и не единъ день, и изъ пушекъ били, да не учинили граду зла никотораго» [23, с. 266]. Але дізнавшись, що туди рухається 16-тисячне литовське військо на чолі з К. Острозьким, відійшли за Дніпро без бою, спаливши по дорозі посад Мстиславля та здійснивши невдалу спробу захопити Кричев.

На початку осені 1509 р. обидві сторони були виснажені, потребували відпочинку, тому в жовтні між Литвою і Московським князівством було підписано «вічний мир», за яким «Князь великій съ королемъ докончаніе взялъ, а грады Русскіе и съ волостьми, своюжъ отчину, и Князей Шемячича, и Стародубскаго, и Новосильскихъ Князей, и Одоевскихъ, и Воротынскихъ и ТОКАР Наталія Белевскихъ и Трубецкихъ и Мосальскихъ, и съ ихъ отчинами написали Князь великій в свою страну...» [16, с. 343; 23, с. 270]. Фактично це означало юридичне закріплення Сіверщини за Москвою.

1512 р. розпочалася чергова московсько-литовська війна, яка тривала 10 років, протягом яких В. Шемячич залишався однією з ключових фігур політичного життя ворогуючих держав. Це було пов'язано, в першу чергу, з важливим стратегічним значенням Новгород-Сіверського і Стародубського князівств, удільні володарі яких фактично контролювали порубіжжя Литви, Московії та Кримського ханства.

На початку січня 1513 р. В. Шемячич очолив похід московського війська на Литву, під час якого здійснив рейд на Київ і спалив його передмістя [7, с. 193].

Вигідне стратегічне положення Новгород-Сіверського князівства та успішні бойові операції дозволяли В. Шемячичу триматися доволі незалежно. Так, московський посол у Туреччині Михайло Алексєєв у січні 1513 р. писав, що В. Шемячич «ни царя [крымского хана], ни великого князя объихъ не смотрит» [12, с. 88].

Щодо кримського хана, то їхні відносини з В. Шемячичем були неоднозначними. З одного боку, володіння сіверського князя розташовувалися на порубіжжі та були головним форпостом на шляху татарського війська. Наприклад, у листуванні Василія ІІІ з кримським ханом міститься згадка про похід кримського царевича Ахмед-Гирея на «наши украинные мъста на нашихъ слугъ, дву князей Васильевъ (Василь Стародубский і Василь Шемячич - Авт.)», які «с Ахматъ-Гиреемъ бились, да его побили, а самъ царевичь въ малыхъ людехъ утекъ» [12, с. 103-104]. В листопаді 1517 р. В. Шемячич розгромив кримських татар під Путивлем, який він згодом отримав у володіння. Вірогідно також, що В. Шемячич був зобов'язаний супроводжувати великокнязівських посланців з Путивля до Криму і доповідати в Москву про кримських

ТОКАР Наталія посланців, а також надавати їм провіант і коней [12, с. 89; 11, с. 443, 501]. З іншого боку - кримський хан неодноразово надсилав князю особисті грамоти [12, с. 175-176], а Сигізмунд І навіть радив Мехмед-Гірею розпочати посередницькі перемовини з В. Шемячичем, щоб останній «королю дружбу учинил» [12, с. 167].

Такі особливі відносини з кримським правителем скоріш за все непокоїли Василія ІІІ, який і без того з недовірою ставився до В. Шемячича, предки якого неодноразово зраджували Москві. Крім того, В. Шемячич і В. Можайський були останніми удільними князями, що суперечило політиці московського уряду, який прагнув будь-якими засобами централізувати владу, ліквідувавши уділи. З цією метою московський князь заохочував взаємні доноси удільних князів та підтримував ворожнечу між ними, водночас не дозволяючи вести міжусобні війни. Така підступна тактика врешті призвела до загибелі обох сіверських князів та дозволила Василію ІІІ приєднати їхні володіння до Москви.

Причини і початок чвар між Шемячичами і Можайськими наразі невідомі. Протягом кількох десятиліть їхні володіння межували між собою, їх поєднували родинні зв'язки [9, с. 72] та спільна боротьба із зовнішніми ворогами, оскільки їхні князівства були прикордонними. Достеменно відомо, що перші доноси на В. Шемячича Семен Можайський надсилав ще Івану ІІІ, звинувачуючи першого у потенційній зраді [2, с. 179]. Після смерті Семена його син Василь також надіслав кілька доносів на свого сусіда. Дізнавшись про це, В. Шемячич просив дозволу у московського князя приїхати до столиці для виправдання, але йому було відмовлено [25, с. 34-35, 35-36].

1510 р. В. Можайський пише черговий донос, у якому стверджував, що В. Шемячич «уряживается Королю служити» [25, с. 35]. Дізнавшись про це, останній знову просить дозволу приїхати для виправдання до Москви, але попередньо вимагає від московського князя охоронну грамоту задля власної

ТОКАР Наталія безпеки. Загалом на початку 1511 р. йому було надано три охоронні грамоти: від митрополита про гарантії безпеки [25, с. 35-36], від московських бояр та від Василія ІІІ про його повне виправдання. Варто відзначити, що разом з виправдальною грамотою Василій ІІІ зауважив, що «обоих князей жалует как прежде, нелюбви к ним не держит» [25, с. 34-35]. Таке лояльне ставлення як до наклепника, так і до ймовірного підозрюваного, на нашу думку, може свідчити про спровокованість цієї ситуації московським правителем з метою послабити позиції обох князів.

В. Можайський, не зважаючи на безуспішність попередньої спроби, продовжував надсилати доноси на сусіда. Так, 21 липня 1517 р. він звинуватив В. Шемячича у змові з київським воєводою Гаштольдом [2, с. 177]. Василій ІІІ вирішив особисто розглянути цю справу і викликав В. Шемячича до Москви, надіславши йому охоронну грамоту. Однак своїм посланцям він наказав по дорозі завітати до В. Можайського і сказати йому «речь о береженъъ... да похвальную бы есте ему речь» [2, с. 181]. Тобто московський князь відверто заохочував доноси В. Можайського.

У серпні 1518 р. В. Шемячич прибув на допит до Москви, в результаті якого Василій ІІІ не лише зняв з нього усі обвинувачення, а й видав йому одного з донощиків, надісланих В. Можайським. Повністю виправданий В. Шемячич повернувся до свого князівства. Однак, цілком вірогідно, що доноси стародубського князя відіграли певну роль у ставленні московського правителя до В. Шемячича і вже протягом 1518-1519 рр. у Новгород- Сіверському сиділи московські воєводи [21]. За офіційною версією вони були відправлені на допомогу сіверському князю для протистояння кримському хану, однак, цілком вірогідно, що Василій ІІІ вирішив скористатися нагодою і встановити контроль над «ненадійним» В. Шемячичем.

Безумовно, В. Шемячич не був виключно «потерпілою» стороною, яка тільки те й робила, що виправдовувалася за несправедливі доноси перед ТОКАР Наталія московським князем. Так, європейський дипломат С. Герберштейн стверджував, що ініціатором ворожнечі сіверських князів був саме В. Шемячич, який «возымел столь сильное желание властвовать, что стал один домогаться княжества, и не успокоился до тех пор, пока не довел Василия Стародубского до последней крайности, а после его изгнания занял его области» [4, с. 140]. Однак звинувачення посла не знаходить підтвердження у джерелах, оскільки після смерті В. Стародубського у 1518 р. всі його володіння перейшли не до В. Шемячича, а до Василія ІІІ.

У будь-якому випадку, на початок 1520-х рр. В. Шемячич залишався єдиним удільним князем у Московській державі, що, безумовно, не влаштовувало Василія ІІІ. Удільний князь був досить «незручною» політичною фігурою, яка могла діяти відносно самостійно. Крім того, навряд чи московський правитель довіряв колишньому «перебіжчику», якого неодноразово звинувачували у спробі змінити сюзерена.

Влітку 1521 р. відбувся великий успішний похід кримського хана Мехмед-Герея на Московське царство, який згодом отримав назву «Кримський смерч» [5]. За тиждень татарське військо захопило Коломну, Нижній Новгород та Москву. Василій ІІІ змушений був підписати принизливий мир, за яким визнавав свою залежність від кримського хана та зобов'язувався платити йому данину. Шукаючи винних у своїй поразці, московський князь, ймовірно, вирішив скористатися нагодою й остаточно ліквідувати залишки удільного устрою, зміцнивши таким чином свої позиції. Він звинуватив В. Шемячича у зраді й викликав його до Москви. 18 квітня 1523 р. В. Шемячич прибув до московського двору, де був урочисто прийнятий. Однак вже 12 травня його було ув'язнено за звинуваченням у таємних зносинах з польським королем і кримським ханом. Правдивість звинувачення викликає серйозні сумніви, оскільки його формулювання практично повторює донос 1517 -1518 рр.

В. Шемячич перебував в ув'язненні 6 років до своєї смерті 10 серпня 1529 р., ймовірно від тортур [14, с. 522]. Місце поховання сіверського князя наразі невідомо.

Висновки

Отже, Василь Шемячич був важливою політичною фігурою московсько-литовського порубіжжя на початку ХУІ ст. і відіграв ключову роль у дестабілізації прикордонних регіонів. Йому належали у різний час Новгород- Сіверский, Рильск, Стародуб, Путивль, Гомель, Чернігів, Радогощ, Малий Ярославець. Крім того, сіверський князь був талановитим полководцем і брав участь у багатьох військових походах на боці Москви, переважно на Литву і татар. Однак, не зважаючи на це, він не користувався довірою Василія ІІІ, якому були потрібні не сильні удільні князі, а холопи, що повністю залежать від влади царя. Ймовірно, ворожнеча між В. Шемячичем і князями Можайськими (Стародубськими) була зініційована саме Москвою. Це припущення видається цілком логічним, оскільки джерела про їхні взаємні доноси на службі у литовського князя наразі відсутні.

Щодо оцінки наслідків переходу В. Шемячича на московську службу, то вони є неоднозначними. З одного боку, удільний князь мав законне право самостійно обирати собі сюзерена. До того ж московська сторона запропонувала В. Шемячичу надзвичайно вигідні умови переходу: захист від татарської небезпеки, надання великих земельних володінь та можливість політичної кар'єри. Тому вибір сіверського князя видається цілком зрозумілим (інша справа, що московський князь не збирався виконувати свої обіцянки). З іншого боку - його політика призвела до втрати Великим князівством Литовським майже третини його території, багатої на людські та матеріальні ресурси. Це мало згубні для Литви наслідки і надавало московсько- литовському конфлікту особливої жорстокості.

Список використаних джерел та літератури

Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и

изданные Археографическою Комиссіею. Томъ второй. 1506-1544.

Санкпетербургъ: Въ Типографія ІІ Отдълешя Собственной Е.И.В.Канцеляріи, 1848. 440 с.

Акты историческіе, собранные и изданные Археографическою

Комиссіею. Томъ первый. 1334-1598. Санкпетербургъ: Въ Типографіи

Экспедицш заготовленія Государственныхъ бумагъ, 1841. 608 с.

Акты, собранные въ библиотекахъ и архивахъ Россійской Имперіи Археографическою жспедиціею Императорской Академіи Наукъ. Дополнены и изданы Высочайше учрежденною Комиссіею. Томъ первый. 1294-1598. Санктпетербургъ: Въ Типографія ІІ Отдълешя Собственной Е.И.В.Канцеляріи, 1856. 548 с.

Герберштейн С. Записки о Московии. Москва: Издательство Московского Университета, 1988. 434 с.

Зимин А. А. Крымский смерч. Россия на пороге нового времени: (Очерки политической истории России первой трети XVI в.). Москва : Мысль, 1972. С. 241.

Зимин А. А. Формирование боярской аристократии в России во второй половине XV - первой трети XVI в. Москва, 1988. 435 с.

Иоасафовская летопись. Москва: Издательство Академии Наук СССР, 1957. 243 с.

Козаков О. Московсько-литовська війна 1500-1503 рр. за українські землі. Київ: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. 48 с.

Кром М. М. Меж Русью и Литвой. Пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XV - первой трети XVI в. 2-е изд., испр. и доп. Москва: Квадрига; Объединенная редакция МВД России, 2010. 320 с.

Памятники дипломатическихъ сношеній Московскаго государства

съ польско-литовскимъ. Томъ 1. (съ 1487 по 1533). Сборникъ Императорскаго Российскаго Историческаго Общества. Томъ тридцять пятый.

Санктпетербургъ: Типографія Ф. Елеонскаго и Ко, 1882. 946 с.

Памятники дипломатическихъ сношеній Московскаго государства

съ крымскою и нагайскою ордами и съ Турціей. Томъ 1. Съ 1474 по 1505 годъ, епоха сверженія монгольскаго ига в Россіи. Сборникъ Императорскаго Российскаго Историческаго Общества. Томъ сорокъ первый.

Санктпетербургъ: Типографія Ф. Елеонскаго и Ко, 1884. 630 с.

Памятники дипломатическихъ сношеній Московскаго государства съ Крымомъ, Нагаями и Турціею. Томъ ІІ. 1508 - 1521. Сборникъ Императорскаго Российскаго Историческаго Общества. Томъ девяносто пятый. Санктпетербургъ: Товарищество «Печатня С. П. Яковлева», 1895. 785 с.

Полное Собраніе Русскіхь Лътописей, изданное по Высочайшему повельнію Императорскою Археографическою Комиссіею. Томъ шестой. VI. Софійскія летопіси. Санктпетербургъ: Въ типографіи Эдуарда Праца, 1853. 360 с.

Полное Собраніе Русскіхь Лътописей, изданное по Высочайшему повельнію Императорскою Археографическою Комиссіею. Томъ 22. Русскій Хронографъ. Часть первая. Хронографъ редакціи 1512 года. С. -Петербургъ, 1911. 580 с.

Полное Собраніе Русскіхь Лътописей, издаваемое Археографическою Комиссіею. Томъ двадцять четвертый. Типографская Летопись. Петроградъ: 2-я Государственная типографія, 1921. 275 с.

Полное собрание русских летописей. Том 28. Летописный свод 1497 г. Летописный свод 1518 г. (Уваровская летопись). Москва-Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1963. 413 с.

Полное собрание русских летописей. Том 32. Хроники: Литовская и Жмойтская, Быховца. Летописи: Баркулабовская, Аверки и Панцырного. Москва: Наука, 1975. 234 с.

Полное собрание русских летописей. Том тридцать седьмой. Устюжские и Вологодские летописи XVI-ХУШ вв. Ленинград, «Наука» - Ленинградское отделение, 1982. 228 с.

Родословная книга князей и дворянъ россшскихъ и выезжихъ (Бархатная книга). Москва, Университетская типографія у Н.Новикова, 1787. 845 с.

Разрядная книга 1475-1598 гг. Москва: Институт истории АН СССР, Наука, 1966. 613 с.

Разрядная книга 1475-1605 гг. Том I. Часть I. Москва: Институт истории АН СССР, Наука, 1977. 202 с.

Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. Київ: Поліграфічна дільниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1998. 246 с.

Рускій времянникъ, сиречъ, Летописецъ, содержащій россійскую історію. Часть вторая отъ 1441 (6949) лета до 1681 (7189) лета. Москва: Въ Сунодальной Типографіи, 1820. 406 с.

Сказанія князя А. Курбского. Издание третье, исправленное и

дополненное, Н. Устрялова. Санктпетербургъ: Типографія Императорской

Академіи Наукъ, 1868. 461 с.

Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ, хранящихся въ государственной коллегіи иностранныхъ дълъ. Часть вторая, служащая дополненіем къ первой. Москва: Въ типографіи Селивановскаго, 1819. 652 с.

Стрийковський М. Літопис Польський, Литовський, Жмудський і всієї Русі. Наукове видання Історичні джерела. Том 10. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. 1074 с.

Хроника Быховца / Под ред. М. Н. Тихомирова. Москва: Издательство «Наука», 1966. 156 с.

Lietuvos Metrica. Knyga nr.5. (1427-1506). Uzrasymu knyga 5. Vilnius, 2012. 589 s.

Papee Fryderyk. Akta Aleksandra Krola Polskiego, Wielkiego Ksiecia Litewskiego i t.d. (1501-1506). Krakow, 1927. 653 s.

Wolff Jozef. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, 1895. 698 s.

References

(1848). Akty, otnosyashchiesya k ystoriy Zapadnoy Rossiy, sobrannye y yzdannye Arkheohrafycheskoyu Komyssieyu. Tom vtoroy. 1506-1544 [Acts relating to the history of Western Russia, collected and published by the Archaeographic Commission. Vol. 2. 1506-1544]. Saint Petersburg: V Typohrafiya II Otdeleniya Sobstvennoy E.Y.V.Kantselyariy [In Russian].

(1841). Akty ystorycheskie, sobrannye y yzdannye Arkheohrafycheskoyu Komyssieyu. Tom pervyy. 1334-1598 [Historical acts, collected and published by the Archaeographical Commission. Vol. 1. 1334-1598]. Saint Petersburg: V Typohrafiy Ekspedytsiy zahotovleniya Hosudarstvennykh bumah [In Russian].

(1856). Akty, sobrannye v byblyotekakh y arkhyvakh Rossiyskoy Ymperiy Arkheohrafycheskoyu ekspedytsieyu Ymperatorskoy Akademiy Nauk. Dopolnenbi y yzdanbi Vysochayshe uchrezhdennoyu Komyssieyu. Tom pervyy. 1294-1598 [Acts, collection in libraries and archives of the Russian Empire by the Archaeographic Expedition of the Imperial Academy of Sciences. Supplemented and published by the Highest Established Commission. Vol. 1. 1294-1598]. Saint Petersburg: V Typohrafiya II Otdeleniya Sobstvennoy E.Y.V.Kantselyariy [In Russian].

Herbershteyn, S. (1988). Zapysky o Moskovyy [Notes on Muscovy]. Moscow: Yzdatel'stvo Moskovskoho Unyversyteta [In Russian].

Zymyn, A. A. (1972). Krymskyy smerch. Rossyya na porohe novoho vremeny: (Ocherky polytycheskoy ystoryy Rossyy pervoy trety XVI v.) [Crimean tornado. Russia on the threshold of a new time: (Essays on the political history of Russia in the first third of the 16th century)]. Moscow: Mysl' [In Russian].

Zymyn, A. A. (1988). Formyrovanye boyarskoy arystokratyy v Rossyy vo vtoroy polovyne XV - pervoy trety XVI v. [Formation of the boyar aristocracy in Russia in the second half of the 15th - first third of the 16th century]. Moscow [In Russian].

(1957). Yoasafovskaya letopys' [Chronicle of Joasaph]. Moscow: Yzdatel'stvo Akademyy Nauk SSSR [In Russian].

Kozakov, O. (1998). Moskovs'ko-lytovs'ka viyna 1500-1503 rr. za ukrayins'ki zemli [Muscovite-Lithuanian war 1500-1503 for Ukrainian lands]. Kyiv: TOV «Mizhnarodna finansova ahentsiya» [In Ukrainian].

Krom, M. M. (2010). Mezh Rus'yu y Lytvoy. Pohranychnbie zemly v systeme russko-lytovskykh otnoshenyy kontsa XV - pervoy trety XVI v. [Between Russia and Lithuania. Border lands in the system of Russian-Lithuanian relations of the late 15th - first third of the 16th century]. (2nd ed., rev.). Moscow: Kvadryha; Ob'edynennaya redaktsyya MVD Rossyy [In Russian].

Pamyatnyky dyplomatycheskykh snosheniy Moskovskaho hosudarstva s pol'sko-lytovskym. Tom 1. (s 1487 po 1533). (1882). [Monuments of diplomatic relations between the Moscow state and the Polish-Lithuanian state. Vol. 1. (from 1487 to 1533)]. Sbornyk Ymperatorskaho Rossyyskaho Ystorycheskaho Obshchestva. Tom trydtsyat'pyatiy - Collection of the Imperial Russian Historical Society. Vol. 35. Saint Petersburg: Typohrafiya F. Eleonskaho y Ko [In Russian].

(1884). Pamyatnyky dyplomatycheskykh snosheniy Moskovskaho

hosudarstva s krbimskoyu y nahayskoyu ordamy y s Turtsiey. Tom 1. S 1474 po 1505 hod, epokha sverzheniya monhol'skaho yha v Rossiy [Monuments of diplomatic relations of the Moscow state with the Crimean and Nagai hordes and with Turkey. Vol. 1. From 1474 to 1505, the era of the overthrow of the Mongol yoke in Russia]. Sbornyk Ymperatorskaho Rossyyskaho Ystorycheskaho Obshchestva. Tom sorok perviy - Collection of the Imperial Russian Historical Society. Vol. 41. Saint Petersburg: Typohrafiya F. Eleonskaho y Ko [In Russian].

(1895). Pamyatnyky dyplomatycheskykh snosheniy Moskovskaho

hosudarstva s Krbimom, Nahayamy y Turtsieyu. Tom II. 1508 - 1521 [Monuments of diplomatic relations of the Moscow state with Crimea, Nagai and Turkey. Vol. II. 1508 - 1521. Sbornyk Ymperatorskaho Rossyyskaho Ystorycheskaho Obshchestva. Tom devyanosto pyatiy - Collection of the Imperial Russian Historical Society. Vol. 95. Saint Petersburg: Tovaryshchestvo «Pechatnya S. P. Yakovleva» [In Russian].

(1853). Polnoe Sobranie Russkikh Letopysey, yzdannoe po

Vysochayshemu poveleniyu Ymperatorskoyu Arkheohrafycheskoyu Komyssieyu. Tom shestoy. VI. Sofiyskiya letopisy [Complete Collection of Russian Chronicles, published by the Highest Order of the Imperial Archaeographic Commission. Vol. 6. VI. Sophia Chronicles]. Saint Petersburg: V typohrafiy Eduarda Pratsa [In Russian].

(1911). Polnoe Sobranie Russkikh Letopysey, yzdannoe po

Vysochayshemu poveleniyu Ymperatorskoyu Arkheohrafycheskoyu Komyssieyu. Tom 22. Russkiy Khronohraf. Chast' pervaya. Khronohraf redaktsiy 1512 hoda [Complete Collection of Russian Chronicles, published by Imperial Order by the

Imperial Archaeographic Commission. Volume 22. Russian Chronograph. Part one. Chronograph edition of 1512]. Saint Petersburg [In Russian].

(1921). Polnoe Sobranie Russkikh Letopysey, yzdavaemoe Arkheohrafycheskoyu Komyssieyu. Tom dvadtsyat' chetvertyy. Typohrafskaya Letopys' [Complete Collection of Russian Chronicles, published by the Archaeographical Commission. Vol. 24. Typographic Chronicle]. Petrograd: 2-ya Hosudarstvennaya typohrafiya [In Russian].

(1963). Polnoe sobranye russkykh letopysey. Tom 28. Letopysnbiy svod 1497 h. Letopysnyy svod 1518 h. (Uvarovskaya letopys') [Complete collection of Russian chronicles. Volume 28. Chronicle code of 1497. Chronicle code of 1518 (Uvarov Chronicle)]. Moscow-Leningrad: Yzdatel'stvo Akademyy Nauk SSSR [In Russian].

(1975). Polnoe sobranye russkykh letopysey. Tom 32. Khronyky: Lytovskaya y Zhmoytskaya, Bykhovtsa. Letopysy: Barkulabovskaya, Averky y Pantsyrnoho [Complete collection of Russian chronicles. Volume 32. Chronicles: Lithuanian and Zhmoitskaya, Bikhovtsa. Chronicles: Barkulabovskaya, Averka and Pantsirny]. Moscow: Nauka [In Russian].

(1982). Polnoe sobranye russkykh letopysey. Tom trydtsat' sed'moy. Ustyuzhskye y Volohodskye letopysy XVI-XVIII vv. [Complete collection of Russian chronicles. Volume thirty-seven. Ustyug and Vologda chronicles of the 16th- 18th centuries]. Leningrad: «Nauka» - Lenynhradskoe otdelenye [In Russian].

(1787). Rodoslovnaya knyha knyazey y dvoryan rossiyskykh y vyezzhykh (Barkhatnaya knyha) [Genealogical book of princes and nobles of Russia and visitors (Velvet Book)]. Moscow: Unyversytetskaya typohrafiya u N. Novykova [In Russian].

(1966). Razryadnaya knyha 1475-1598 hh. [Rank book 1475-1598]. Moscow: Ynstytut ystoryy AN SSSR, Nauka [In Russian].

(1977). Razryadnaya knyha 1475-1605 hh. Tom I. Chast' I. [Rank book 1475-1605. Vol. I. Part I]. Moscow: Ynstytut ystoryy AN SSSR, Nauka [In Russian].

Rusyna, O. (1998). Sivers'ka zemlya u skladi Velykoho knyazivstva Lytovs'koho [Siverskaya land as part of the Grand Duchy of Lithuania]. Kyiv: Polihrafichna dil'nytsya Instytutu ukrayins'koyi arkheohrafiyi ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho NAN Ukrayiny [In Ukrainian].

(1820). Ruskiy vremyannyk, syrech, Letopysets, soderzhashchiy rossiyskuyu istoriyu. Chast' vtoraya ot 1441 (6949) leta do 1681 (7189) leta. [Russian timebook, that is, Chronicler, containing Russian history. Part two from 1441 (6949) years to 1681 (7189) years]. Moscow: V Sunodal'noy Typohrafiy [In Russian].

(1868). Skazaniya knyazya A. Kurbskoho. Yzdanye tret'e, yspravlennoe y dopolnennoe, N. Ustryalova [Tales of Prince A. Kurbsky]. (3d ed., rev.). Saint Petersburg: Typohrafiya Ymperatorskoy Akademiy Nauk [In Russian].

(1819). Sobranie hosudarstvennykh hramot y dohovorov, khranyashchykhsya v hosudarstvennoy kollehiy ynostrannykh dU. Chast' vtoraya, sluzhashchaya dopolneniem k pervoy [Collection of state documents and agreements stored in the State College of Foreign Affairs. Part two, serving as a supplement to the first]. Moscow: V typohrafiy Selyvanovskaho [In Russian].

Stryykovs'kyy, M. (2011). Litopys Pol's'kyy, Lytovs'kyy, Zhmuds'kyy i vsiyeyi Rusi [Chronicle of Polish, Lithuanian, Zhmudsky and all Russia]. Naukove vydannya Istorychni dzherela. Tom 10 - Historical sources scientific publication. Vol. 10. Lviv: Naukove tovarystvo im. Shevchenka [In Ukrainian].

Tykhomyrov, M. N. (Eds.). (1966). Khronyka Bykhovtsa [Chronicle of Bykhovets]. Moscow: Yzdatel'stvo «Nauka» [In Russian].

(2012). Lietuvos Metrica. Knyga nr. 5. (1427-1506). Uzrasymu knyga 5. [Lithuanian metric. Vol. 5. (1427-1506)]. Vilnius [In Lithuanian/in Russian].

Papee, Fryderyk (1927). Akta Aleksandra Krola Polskiego, Wielkiego Ksiecia Litewskiego i t.d. (1501-1506) [Files of Alexander the King of Poland, the Grand Duke of Lithuania, etc. (1501-1506)]. Krakow [In Polish/in Latin].

Wolff, Jozef (1895). Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku [Lithuanian-Russian princes from the end of the fourteenth century]. Warszawa [In Polish].

Размещено на Allbest.ru