Ідеологічна складова російсько-українських війн: історія та сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ІДЕОЛОГІЧНА СКЛАДОВА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІЙН: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Олег ЛЕВІН доцент кафедри міжнародних відносин

та соціально-гуманітарних дисциплін,

кандидат історичних наук, доцент

«Кожний більш-менш порядний кайзер мріє хоча б про одну війну, а то він не уславиться» [1]. Це цитата з роману «На Західному фронті без змін» Е. Ремарка, і політологи саме у такий спосіб поясняють причину початку теперішньої війни між росією та Україною. У свою чергу, відносини України і росії можна охарактеризувати низкою конфліктів: озброєних, політичних, соціальних, економічних - майже безперервних і кривавих. З тієї причини, що будь-яка війна потребує пояснень з обох сторін, провідну роль в мотиваційному, інформаційному, психологічно-моральному забезпеченні збройних сил і мирного населення відіграє ідеологія. Це поняття, згідно з Енциклопедією сучасної України, означає «сукупність уявлень, ідей, призначених виправдовувати чи змінювати взаємини людей у суспільстві, об'єднуючи їх для колективних дій» [2]. Хоча негативне значення цього явища залишається впливовим і сьогодні, первісно французький філософ Д. де Трасі ввів це слово для позначення «науки про ідеї». Вчені виокремлюють такі основні функції ідеології:

- об'єднувальна;

- вираження інтересів і переконань;

- легітимація наявного способу життя;

- пропонування принципів, призначених для перетворення суспільно-політичних взаємин;

- мобілізаційна [3].

Таким чином, проаналізувавши ідеологічну складову російсько-українських війн, матимемо краще розуміння причин початку цих війн та мотивації за прийнятими рішеннями та діями опонуючих сторін.

Актуальність дослідження зумовлена нарощуванням агресивного наративу у зовнішній політиці влади російської федерації, спрямованої на підрив української державності. Вивчення ідеології війн та інших аспектів характеру російсько-українських конфліктів минулого, як і спостереження за розвитком принципів і форм ідеології нинішньої війни допоможе Україні ефективніше тримати інформаційну оборону.

Об'єкт дослідження - історія російсько-українських війн.

Предметом дослідження є ідеологія російсько-українських війн, її зовнішні прояви та вплив на відносини двох держав.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з часів Київської Русі, починаючи з Розорення Києва 1169 р., до війни, що триває з 2014 р., включно з повномасштабним вторгненням рф 24 лютого 2022 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію сучасної України і частину території російської федерації.

Реґресія до домодерних форм відбувається зокрема і в духовно-ідеологічній сфері. Ці поняття поєднані нами не випадково, тому що це теж є певним гібридом, така собі вибухова суміш домодерних, модерних і постмодерних форм соціальності, світоглядів та ідеологій. Такими були іспанський та італійський фашистські ідеології, що спиралися на ідеологічно деформований католицизм, такими були нацизм і комунізм, що поєднували модерні форми (скажімо, науку) з домодерними міфологічними і релігійними та квазірелігійними віруваннями, постаючи такими собі політичними релігіями. Такою є суміш сучасної російської ідеології і пропаґанди та православної релігії, так званий православний фундаменталізм, що перетворюється на православний фашизм, поєднуючись із фундаменталізмами інших релігій. Об'єднувальним чинником тут постає опозиція, навіть ненависть до Заходу. Про це свідчить той факт, що керманичі РПЦ заявляють, що концепт «прав людини» є «породженням диявола». Свого часу міністр народної освіти і пропаґанди нацистської Німеччини Й. Ґебельс стверджував, що війна з Радянським Союзом є насамперед світоглядною війною світоглядної держави. І такою світоглядною державою була не тільки нацистська Німеччина, а й Радянський Союз. Подібною світоглядною державою є й Росія, що веде світоглядну війну.

Наприклад, апеляцією до історії, зверненням до традиції, історичних прецедентів, подій виправдовуються сьогоднішні політичні дії, про що свідчить, зокрема, традиціоналістсько-ідеологічна леґітимація російської анексії Криму («сакральность Крыма»), виправдання війни за «Новороссию», коли захоплення українських територій спирається на ідеологеми «исконно русских земель», «славы русского оружия» тощо. За сучасних умов така «леґітимація» містить у собі величезні загрози, підважуючи леґітимність міжнародного правового порядку загалом. Адже звертаючись до традиції, історії, завжди можна знайти ще давнішу традицію, що посилює невизначеність і непевність ціннісно-нормативної системи, міжнародного права, непорушність державних кордонів у Європі тощо.

При цьому нівелюється і ціннісно-нормативна оцінка самих історичних традицій, прецедентів та подій. Наприклад, виправданням пакту Молотова-Рибентропа (мовляв, усі держави тоді так само чинили), з якого розпочалася Друга світова війна, в. путін виправдовує порушення Росією status quo в сьогоднішній Європі. Апелюючи до історичної фактичності, він забуває про те, що в повоєнний період такі дії були засуджені: канцлер Німеччини Вілі Брандт попросив вибачення у громадян Польщі й Радянського Союзу, а президент Польщі Лєх Качиньский - у Чехії, годі казати вже про Нюрнберзький процес. історія ідеологія війна конфлікт

Від «кінця історії» до «кінця Росії»? Проте війни для Росії здебільшого мали неоднозначні, а то й руйнівні, трагічні наслідки, навіть так звані переможні. Згадаймо Кримську війну 1854-1856 рр., фінансові, економічні, військові наслідки якої були жахливими і, зрештою, привели до суттєвих (хоча й непослідовних і незавершених) реформ; російсько-японська війна спричинила в Росії революцію 1905 року; наслідком Першої світової війни став крах Російської імперії, а Друга світова війна каталізувала розвінчання сталінізму і частковий демонтаж тоталітаризму; війна в Афганістані привела до краху комуністичної імперії. Сподіваємося, що і війна проти України якщо й не буде крахом сучасної російської імперії, то принаймні стане поштовхом (вкотре!) до демократичних перетворень. Якось видатний польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі в одному з інтерв'ю зауважив: «Відмовившись від імперських зазіхань, Польща тільки й почала жити нормально». Тим більше це стосується Німеччини, що після Другої світової війни взяла курс на демократичні перетворення, внаслідок чого «демократія в Німеччині існує вже довше, ніж “тисячолітній райх”», як дотепно підкреслив один із німецьких політологів. І доки Росія не усвідомить те ж саме, вона не житиме нормально, як не даватиме жити нормально й своїм сусідам.

Размещено на Allbest.ru