Просвітницька діяльність хірурга Миколи Скліфосовського в Полтаві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії державного управління при Президентові України

Просвітницька діяльність хірурга Миколи Скліфосовського в Полтаві

Макуха Дмитро Олегович,

здобувач

Період середини ХІХ - початку ХХ століття характеризується пожвавленням та піднесенням наукового та культурно-мистецького життя Полтавщини. Соціально-політичні умови, які виникли в регіоні, сприяли оселенню в Полтаві та на теренах Полтавської губернії відомих особистостей не полтавців за походженням. Цьому, зокрема, сприяли земельна реформа та відміна кріпосного права, яку апробували саме на теренах Полтавщини - поміщицьких землях поблизу сучасного міста Карлівки [1]. Як наслідок, самі поміщики без використання праці кріпаків вже не могли утримувати власні маєтності та обробляти землі, тому часто їх розпродавали.

В цей період з різних причин до Полтави переїхали художник Григорій Мясоєдов з малолітнім сином, теж майбутнім художником Іваном, майбутній нобелевський лауреат, а тоді скромний бібліотекар Іван Бунін, журналіст, адвокат та письменник Володимир Короленко. Майном на околиці Полтави, в селі Яківцях збагатився й відомий військовий та цивільний хірург, вчений-новатор в галузі медицини, уродженець хутору Карантин поблизу містечка Дубоссари на тодішній Херсонщині (нині Молдова), Микола Васильович Скліфосовський (1836-1904). Вже будучи всесвітньо-знаним хірургом, автором-новатором використання антисептиків та наркозу під час оперативних втручань, у 1880 - х роках він придбав 600 десятин землі та великий маєток із кількома господарськими спорудами у родини місцевого поміщика, Василя Васильовича Черниша. Очевидно, після напруженої роботи, постійних переїздів та гамору міст, хірургові потрібна була місцина для спокійного плавного життя та відпочинку [2].

Микола Скліфосовський був учнем знаного військового та цивільного лікаря-новатора свого часу Миколи Івановича Пирогова (1810-1881). З великою любов'ю та шаною ставився він до свого вчителя, був одним з ініціаторів святкування 50-річного ювілею лікарської діяльності Пирогова і сам приїжджав запрошувати вчителя на це дійство до його садиби «Вишня» поблизу Вінниці (зараз там розташований Музей-садиба Миколи Пирогова). Дуже тепло згадує Скліфосовський той візит, можливо саме він і надихнув його завести власне господарство, яке Микола Васильович в підсумку вивів на дуже високий рівень. Залишається відкритим питання чому хірург обрав для власної економії саме ці землі поблизу Полтави [3].

Микола Скліфосовський разом із другою дружиною Софією високими темпами почали розвивати власне господарство в Яківцях. За короткий проміжок часу на незабудованій місцевості з'явились цегляні споруди: гостьовий будинок, господарські приміщення, ферми, свердловина з водою, яку вдалося пробити з великими труднощами. Всього станом на початок ХХ століття у володінні Скліфосовських було понад 40 цегляних споруд. За споминами молодого колеги, який кілька разів гостював у Миколи Васильовича, у селі, в своєму обійсті, лікар ставав зовсім іншою людиною: носив просту сорочку, капелюха, переходив на українську мову, яку дуже добре знав, загалом ставав ближчим до людей і природи та отримував від цього задоволення. Микола Васильович, щоліта приїжджаючи до свого маєтку, який називав «Відрада», активно займався садівництвом: розводив бузок, вирощував шовковицю, абрикоси, яблуні, груші, персики та інші плодові дерева, плекав хміль для власної пивоварні, за його ініціативи схили високого берега Ворскли поблизу економії були засаджені виноградом, що було досить нетипово для тодішньої Полтавщини. Зважаючи на клімат, мало хто наважувався вирощувати тут таку сонцелюбну рослину, проте, у Скліфосовських вийшло виплекати власний сортовий виноград, а сам лікар любив обрізати лозу та навчав цьому місцевих дітлахів. Микола Васильович ґрунтовно підходив до усього, чим займався, зокрема й до садівництва - виїжджав навчатись хмелеводству до Чехії та Баварії, залучав до організації власного господарства іноземних спеціалістів та завозив закордонні сорти рослин [4]. На території «Відради» станом на останні роки ХІХ століття велось дуже сучасне та налагоджене господарство: використовували сівозміну, вирощували велику рогату худобу, птицю, свиней, розвивали власну пасіку. Також був парк та вольєр з екзотичними тваринами, зокрема, газелями, яких у листах з «Відради» згадує донька Миколи Васильовича, Ольга [5]. Слава про зразкову економію Миколи Скліфосовського розлетілась далеко за межі Полтави й губернії. У тогочасній періодиці зустрічаються дані, мовби на одній з виставок його економія отримала звання «Полтавська Швейцарія лікаря Скліфосовського».

Микола Васильович активно долучався до громадського життя. Його було обрано гласним Полтавського губернського земства, засідання якого часто згадані в листах лікаря до колег. Він описує порядок денний засідань та обговорення питань і рішень, до яких був дотичний. Зокрема, можна стверджувати, що хірург причетний до побудови залізниці на теренах Полтавщини наприкінці ХІХ століття, адже гілка, яка поєднує Полтаву з Харковом проходить, серед інших, й через землі, що були в його власності [6]. Та все ж, Микола Васильович не був у захваті від спорудження комунікацій для нового прогресивного виду транспорту на його землі, адже йому довелось прибрати частину виноградників, саме будівництво принесло багато бруду та галасу, а залізничні колії та насип під ними фактично розрізали його володіння на дві частини.

Крім цього, Микола та Софія Скліфосовські були членами Полтавського сільськогосподарського товариства, яке разом із заснованим при ньому Дослідним полем та пізніше школою садівництва та городництва, було потужним центром розвитку агрономії в регіоні. Його членами були майбутній нобелевський лауреат Ілля Мечников, вчений грунтознавець Василь Докучаєв та багато інших. Варто додати, що садівництво й городництво в ті часи були дуже популярними серед інтелігенції, а виведення нових сортів рослин та вирощування екзотів на власних землях вважалось дуже модним заняттям. Також Миколу Скліфосовського було обрано почесним мировим суддею Полтавського повіту та почесним членом Полтавського товариства лікарів [7].

Звичайно, займався Микола Скліфосовський в Полтаві й лікарською практикою: оперував хворих, консультував колег у Земській лікарні (сьогодні Полтавська обласна клінічна лікарня імені Миколи Скліфосовського) та побудував в кількох метрах від власної садиби свою амбулаторію зі стаціонаром, де лікував місцевих мешканців, які з'їжджались до «Відради», щойно дізнавшись про приїзд хірурга. Її приміщення збереглось донині. благодійний скліфосовський оперування

Варто акцентувати увагу й на благодійній діяльності Миколи Васильовича. Після смерті свого маленького сина Бориса він започаткував при власній маєтності школу та шкільний сад, де селянські діти мали змогу навчатись грамоті та опановувати землеробство. У листі до доньки Ольги сам Скліфосовський описує цю подію: «Мила моя Олю! Школа в Яківцях збудована в пам'ять про померлого сина Бориса. Це звичайна дерев'яна будівля, яка розрахована на 45 учнів. Приймають туди хлопчиків та дівчаток. При цьому я керуюся тим, що грамотна мати, швидше за все, буде вносити у сім'ю ті моральні засади, які сама вона винесла зі школи. Шкільне приміщення споруджено на вигоні, спільному для селян і моєї садиби. Під школою півдесятини землі, на якій росте сад. У цьому саду діти навчаються сільського господарства, городництва і садівництва. Річ у тім, що в школі займається викладанням учителька, яка здобула освіту в жіночій гімназії. Вона дуже добросовісно веде викладання, і за це її люблять у селі й сусідніх селах та хуторах. У нас в Полтавській губернії мало води. В цьому році я став копати артезіанський колодязь, якщо справа увінчається успіхом, планую забезпечити водою і садок біля школи. Нехай береже тебе Господь, моя рідна! Вклонися чоловікові, поцілуй діток, люблячий тебе Микола Скліфосовський» [8].

У господарстві «Відради» велику роль відігравала дружина Миколи Васильовича, яка уміло керувла виробництвом. Продукції, яку виготовляли у «Відраді» вистачало не тільки для їхньої родини, гостей та місцевих мешканців, тому певну частину городини, садовини, молочної та м'ясної продукції продавали містянам.

По завершенню лікарської практики через хворобу з 1900 року Микола Скліфосовський постійно мешкав у своєму маєтку в Яківцях, проте після трагічної смерті сина Володимира, «Відрадою» для нього він вже не був. Розбираючи епістолярію можна чітко прослідкувати, що в останні роки життя лікар вже не підписував свої листи «Відрада при селі Яківцях», а писав просто «Яківці». Помер Микола Васильович 30 листопада 1904 року від інсульту та був похований поблизу своєї садиби [9].

Після смерті чоловіка, дружина хірурга, Софія Олександрівна, надалі мешкала в їхньому маєтку в Яківцях, продовжила активне соціальне життя: керувала економією, брала участь у громадському житті, зокрема була членом Полтавського дамського комітету та в 1905-1909 роках надала кілька десятин власної землі під будівлю госпіталю для інвалідів війни й сиротинця на полі Полтавської битви. Пізніше до цього будинку переїхав Музей історії Полтавської битви і функціонує там донині [10]. У періодиці збереглися багато оголошень щодо здачі майна Скліфосовського в оренду та найму працівників на роботу до «Відради». Софія Олександрівна мала неабиякий хист до управління таким великим господарством, показовим є випадок, коли вона залучила до сільськогосподарських робіт в'язнів з місцевої буцегарні.

У революційні роки господарство занепало, а 1919 року вже прикуту до ліжка Софію Скліфосовську та її доньку Тамару Тєрську, яка доглядала за хворою матір'ю та вела справи у економії, було вбито в цьому ж маєтку. За переказами, бандитам не сподобався портрет Миколи Скліфосовського у військовому мундирі, що висів на стіні, вони вчинили розправу та грабунок. Місцеві стверджують, що Софію Олександрівну та Тамару Миколаївну після відходу бандитів, поховали під дубом, що росте прямо перед входом до маєтку, проте могили віднайдені не були.

З приходом радянської влади частина земель «Відради» була віддана під забудову, частина відійшла Полтавському науково-дослідному інституту свиноводства, який до початку ХХІ століття використовував для своїх потреб господарські приміщення та амбулаторію хірурга. Маєток розділили на комунальні квартири, де і на сьогодні мешкають кілька родин. Автентичною лишилась тільки невелика частина, інше зазнало перепланувань та значних видозмін. У колишньому гостьовому будинку сьогодні функціонує місцева бібліотека, одна із ферм використовується за прямим призначенням. Зберігся й дачний будинок Миколи Васильовича на території нинішнього Дендропарку в Полтаві. Місцеві й сьогодні називають лісок біля нього «Тамарин ліс», або «Тамарин гай», бо його начебто висаджував Микола Васильович для доньки Тамари. Інші споруди втрачено[11].

Про могилу Миколи Скліфосовського згадали лише 1966 року, коли в Полтаві проходив міжнародний форум хірургів, який у свій час ініціював Микола Васильович [12]. За переказами місцевих старожилів, тоді не місцеві лікарі шукали по Яківцях, які вже на той час стали частиною Полтави, могилу Миколи Васильовича і люди, які жили поблизу старого цвинтаря та зруйнованої церкви по пам'яті показали приблизне місце поховання Миколи Васильовича і його сина Володимира. Незабаром там встановили надгробні пам'ятники та висадили парк, які були оновлені в 2010-х роках. З того ж 1966 року Полтавська обласна клінічна лікарня носить ім'я Миколи Скліфосовського.

В центральному архіві Полтавської області зберігається фонд Миколи Скліфосовського з кількох справ: особистих листів, фото, статей тощо. Їх в 1970-х роках, після смерті матері, передала до Полтави онука хірурга, Єлизавета Яковлєва, донька найстаршої та єдиної доньки Миколи Васильовича, яка дожила до старості, Ольги Яковлєвої [13]. Цей епістолярний спадок - унікальне джерело інформації про життя вченого та «Відради», адже за змістом листів можна відновити хронологію життєвих подій хірурга та його родини: участь у тих чи інших заходах, народження та смерті дітей, побудови тих чи інших споруд у економії та взагалі відчути характер видатного лікаря, його емоції, душевний стан тощо. Безумовно, ці унікальні та єдині в Україні архівні дані, яких торкалась рука Скліфосовського мають бути оцифровані та оприлюднені для вивчення.

Микола Васильович Скліфосовський прожив цікаве, плідне, проте досить трагічне життя. Він залишився яскравою особистістю в історії полтавського краю. Пам'ять про його «Відраду» й через кілька поколінь живе в споминах місцевих мешканців, які можуть лише уявити яке життя було на цих сьогодні щільно забудованих вулицях понад 100 років тому.

Література

1. Коробка Л., Скобельський В. Перших звільнили карлівських кріпаків.

2. Зав'ялова Л., Корбіна Л. Формування медичних знань в Україні. Велика українська енциклопедія. 2022.

3. Собчук Г., Кланца О. Хвороба, смерть і поховання Миколи Пирогова. 2017.

4. Жадан В., Скрипніков М., Лігоненко О. Видатний вітчизняний хірург М. В. Скліфосовський. Актуальні проблеми сучасної медицини. Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2009. №1. С. 7-10.

5. Окара О. И. Із Полтавою Скліфосовського пов'язував його маєток у Яківцях. Вечірня Полтава. 2020. № 25. С. 11-12.

6. Кудрицький А. Скліфосовських садиба. Полтавщина : енциклопедичний довідник, 1992.

7. Чайкіна Д. Скліфосовський і Полтава: великі справи для маленького містечка. Полтавщина. 2011.

8. Якименко М. Журнали Полтавського сільськогосподарського товариства як джерело вивчення модернізаційних процесів в аграрному секторі економіки Полтавщини на рубежі XIX-XX ст. Історична пам'ять. 2018. №1. С. 70-77.

9. Данилець О. Полтавська втіха Миколи Скліфосовського. Урядовий кур'єр. 2018.

10. Гужва Ю. Госпіталь та інвалідний будинок на Шведській Могилі. Офіційний сайт Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради. 2020.

11. Данилець О. Полтавщина : енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. Київ : УЕ, 1992. С. 871-872. Урядовий кур'єр. 2022.

12. Рихтік А. Усе життя - служіння справі. Дати і події. 2016. Перше півріччя : календар знамен. дат / Нац. парлам. б-ка України. 2015. №1. С. 84-88.

13. Лист Миколи Скліфосовського до доньки Ольги 1887 р. Державний архів Полтавської області. Ф. 1058. Оп. 1. Спр. 32. Оригінал. Рукопис.

Размещено на Allbest.ru