Тюркські культурні впливи в початковий період формування українського козацтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тюркські культурні впливи в початковий період формування українського козацтва

Білоус Михайло Віталійович,

аспірант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Початок формування українського козацтва полягав у зовнішньополітичних обставинах, які склалися у степовій зоні північного Причорномор'я в останній чверті XV ст. Так, в цей час турками-османами була остаточно знищена Візантія, та були захопленні Генуезькі чорноморські колонії, завдяки чому вся чорноморська торгівля була взята під турецький контроль, що призвело до посилення кримськотатарських нападів на українські терени з метою постачання бранців на середземноморські работорговельні ринки.

Для оборони від кримськотатарських поневолювачів на правобережжі, по Кучманському та Чорному торгівельних шляхах виникають низка фортець. Старости цих фортець задля оборони також активно використовували і місцеве населення. Жителі придніпровських міст самостійно, під керівництвом місцевих ватажків, отаманів, організовувались в догляд за бродами через річки, якими татари переходили на українські землі. українське козацтво причорномор'я фортеця

Це все привело до початку формування козацького устрою. Козаки об'єднувались у спільноти - громади. Найважливіші питання вирішувалися на радах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Також не дивлячись на збройні сутички є багато відомостей про спроби селянства, та козацтва йти на різні промисли в степ, полювання, рибальство, видобуток солі, селітри або заняття різною охоронною службою, ведення торгівлі. Це все розширювало культурні контакти з тюркськими народами.

Ідея козаччини та певний її розвиток могли бути наявні ще в середовищі тюркських народів (чорних клобуків), які виконували функцію прикордонних загонів у війську київських князів. Отже, формування козацького братства, як організаційної, а не етнічної структури, могло відбутися ще до монгольського вторгнення. Цілісна система військової термінології, вживаної у війську Запорізькому, не знаходить повних аналогій у жодній тюркській мові, а це свідчить, що така система або була в мало документованих тюркських мовах, або ж тривалий час створювалася в середовищі насамперед змішаного українсько-тюркського населення. Про це частково свідчить і розвиток значень терміну козак у тюркських та українській мовах - від первісного значення «особа, що відокремилася від громади й найнялася на службу з метою заробітку, або ж стала на шлях боротьби за владу» до всім відомого значення в українській мові [1, 54].

Також вірогідно відбувалось влиття в середовище українського козацтва представників адигських народів, адже недарма тривалий час вихідців з України називали черкасами. Павло Клепатський вважає, що оселити черкесів на українських землях міг ще Володимир Ольгердович. Дослідник так характеризує життя мешканців тогочасної Черкащини: «... була у черкасців ще одна стаття прибутків, яка мала важливе значення в їхньому житті. Це був відхід у козацтво. Черкаський повіт, будучи окраїною, став прихистком для всіляких утікачів, що прибували не тільки з Литви й Польщі, а й з півдня - з Криму та Туреччини і тут знаходили собі захист серед місцевого люду... Живилися ці звитяжні люди переважно за рахунок турків та татарів, здобуваючи собі так звані «бутинки». Цей промисел перебував навіть під захистом влади й був обкладений податком» [2, 165].

З розвитком козацтва й чумацтва зростав тюркський вплив на лексику української мови. Запозичення стосуються передусім козацького й чумацького побуту: козак, чумак, товариш, отаман, осавул, джура, кіш, кочувати, бунчук, шаровари, очкур, калита, кисет, тютюн, люлька, башлик, тарань, чабак, шатро тощо. Завдяки різнобічним взаєминам засвоюються господарські назви, назви рослин, тварин, інструментів, товарів та ін., наприклад: саман, отара, гарба, кишмиш, гарбуз, аїр, бузівок, барабан, кармазин, басма, тасьма, сап'ян, атлас, парча, куманець, терлик, килим, копил, буран [3, 63]. Це також означає, що в цей час відбувались і паралельні матеріально культурні запозичення.

Багато козацьких прізвищ мають тюркське походження: Балабан, Мурза, Кочубей, Кутлубей, Шингерій тощо. Подібна картина й в топонімії Південної України: Баштанка, Інгул, Каланчак, Комишуваха та ін.

Не викликає сумніву, що не тільки назви одягу, зброї, речей господарського та побутового вжитку, а й уся військова та адміністративна титулатура й атрибутика (кошовий, отаман, осавул, бунчук, сурма) тюркського походження. Навіть більше, регламентування життя й бою (поділ на курені, захист табором тощо) - запозичено від тюрків. Водночас, численні документи, що свідчать про здобичництво тюркських ватаг у степу, навіть не згадують про існування бодай примітивної козацької організації, яку можна було б зіставляти із Запорізькою Січчю. Якщо тюркське козацтво жило ізольовано своїм кошем, поділялося на курені, керувалося отаманами й осавулами, об'єднувалося одним бунчуком та булавою, то лишається одне з двох: або в південноукраїнських степах у XIII-XIV ст. тюркське козацтво вже існувало, і лише брак документів тієї пори пояснює відсутність інформації, або ж така структура була у зародковому стані й розвинулася тільки в лоні української культури. Гіпотетично можна стверджувати, що центру, подібного до Запорізької Січі, у тюрків не було, як на обширах Середньої Азії, так і в Приазов'ї. Його, вірогідно, вперше створили змішані тюрксько-українські козацькі ватаги, які в основу військової системи своєї організації поклали багатовіковий досвід стратегії й тактики бою в степу [4, 9].

Тож можна зазначити, що культурний вплив тюркських народів на українське козацтво був досить великим, настільки, що, можливо, без тюркського впливу козацтво могло ніколи не сформуватись. Навіть будучи перехідною формою до стану повноцінної держави, козацтво відіграло найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва та культурного розвитку. Його існування ознаменувало наступний після Галицько-Волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави, з особливими козацькими культурними елементами.

Література

1. Котляр М. Ф. Клобуки чорні. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2007. Т. 4. С. 354.

2. Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. Одеса : Технік, 1912. Т. I: Литовский период. 595 с.

3. Гаркавець О. М. Тюркські мови на Україні. Київ, 1988. 171 с.

4. Ільченко І. Тюркомовні елементи антропонімії Нижньої Наддніпрянщини. Бористен. 1999. № 5. С. 5-12.

Размещено на Allbest.ru