Деякі аспекти підготовки широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України в Криму (2003-2008 рр.) з використанням інформаційно-комунікаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі аспекти підготовки широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України в Криму (2003-2008 рр.) з використанням інформаційно-комунікаційних технологій

Соколюк Сергій Михайлович

кандидат історичних наук, доцент, капітан 1 рангу, доцент кафедри Військово-морських сил НУОУ, м. Київ, Україна

Широкомасштабна збройна агресія російської федерації проти України 24 лютого 2022 року стала наслідком не тільки агресивних дій московії у лютому - серпні 2014 р., у результаті яких був анексований Крим і тимчасово окупована частина території Луганської та Донецької областей, а й низки суб'єктивних і об'єктивних чинників та дій, яким надана, надається і ще буде надана відповідна фахова оцінка. І хоч автору, спираючимь на численні публікації [1; 3-6; 10-16; 24; 25], неодноразово доводилося розглядати певні аспекти обраної теми [1822], бачиться актуальним, з погляду часу, зробити певний аналіз подій з використанням противником інформаційно-комунікаційних технологій, які стали, по-суті, репетицією агресивних дій східного сусіда проти нашої держави.

Починаючи з перших днів проголошення Незалежності України, саме ситуація в Криму була тим маркером, що відображав ступінь зрілості української державності. Застосовуючи увесь наявний арсенал підривних засобів, росія підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 рудня 1991 р., кримська влада на початку 1990-х рр. здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 рр.). Утім, завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави й органів сектору безпеки і оборони та відсутності широкої підтримки населення півострова такий сценарій не спрацював, спровоковані росією сепаратистські прояви були зупинені [3].

Одним з трьох найбільш критичних моментів у розвитку незалежної України був конфлікт навколо острова Коса Тузла [4; 21, 33]. Причинами виникнення цього конфлікту стали: імперіалістична політика росії і намагання встановити контроль над Керченською протокою та акваторією Азовського моря, помножені на бажання контролювати нафтогазові родовища під морським дном; по-друге, прагнення РФ вивчити реакцію світової співдружності на конфлікт з Україною й "обкатати" на практиці свою нову ухвалену воєнну доктрину, що передбачала завдання завчасного удару по районах загрози російським інтересам. І, насамкінець, передвиборчі інтереси: з одного боку, В. Путіна, який був зацікавлений у зміцненні своєї влади та іміджу "собирателя русских земель", а з іншого - у збереженні влади Л. Кучмою, проти проросійської політики якого активно виступали патріотичні сили України [6]. Результатом неодноразових заяв політичних і громадських діячів рф про історичну та законну належність острова росії на початку вересня 2003 р. стали наміри збудувати дамбу начебто для запобігання розмиванню берегової смуги [7] та розмістити на Туз- лі заставу прикордонної служби фсб рф, реалізація яких розпочалася 29 вересня 2003 р. 30 вересня МЗС України зробило заяву про приналежність о. Коса Тузла Україні, а українські прикордонники у тижневий термін розмістили свою заставу [8]. І хоча 21 жовтня, коли українські прикордонники протаранили і затримали у своїх територіальних водах російський буксир "Труженик" зі співробітниками Кубанської адміністрації на борту, конфлікт досяг свого апогею, [16], будівництво дамби тривало до 23 жовтня, поки воно було зупинене за 102 м від лінії державного кордону України [8; 23].

Утім, навіть після зустрічі у грудні 2003 р. обох президентів та підписання ними Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, який по-суті став "міною сповільненої дії", яка і спрацювала в 2014 р., питання про російсько- український кордон і про режим Азовського моря так і залишилися неврегульованими [17]. І тільки 12-13 липня 2005 р. у результаті чергових міждержавних консультацій РФ визнала належність Україні о-ва Коса Тузла в Керченській протоці і "вод навколо нього" [7; 20, 144]. Резюмуючи, слід зазначити, що по всій Україні, у т. ч. в Криму і Севастополі, чому автор був безпосереднім свідком, на підтримку територіальної цілісності України прокотилася хвиля мітингів, звісно, за сприяння адміністративного ресурсу, прямо підпорядкованого президентській вертикалі [18, 193].

Помаранчева революція 2004 року стала для В.Путіна поворотним моментом, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Відповідні положення у прямій або латентній формі були закріплені у російських стратегічних документах з питань зовнішньої і безпекової політики. Для реалізації їх положень російські державні органи створили комплексну систему примушення держав СНД до єдності, яка, зокрема, включала в себе інструменти політико- дипломатичного, економічного, насамперед енергетичного, інформаційно-пропагандистського і у разі доцільності - військового тиску - з широким використанням технологій підривної діяльності, теоретично розроблених і практично випробуваних ще за часів сталінського СРСР. Складовою цієї системи комплексного тиску мала стати теоретично опрацьована і практично випробувана парадигма "гібридної війни". З цією метою у 2006 р. ФСБ РФ створила підрозділи для дій у соціальних мережах ("18 центр"), а російські спецслужби активізували створення агентурних мереж в Україні [3].

Так, на початку 2005 р., РФ активізувала інформаційно- психологічні операції проти України, створюючи та підтримуючи антиукраїнські за своєю суттю політичні партії та рухи, особливо у південно-східних регіонах та в Криму, контрольовані або навіть очолювані російською агентурою. Переважна більшість цих груп не мала широкої суспільної підтримки, водночас вони активно взаємодіяли з правоохоронними органами за часів режиму В. Януковича [3]. крим підривний відокремлення

І результати не змусили себе довго чекати. Так, у травні - червні 2006 р., Росія через своє політичне лобі у Верховній Раді України, про- російські політичні партії, громадські організації та рухи зірвала міжнародні (україно-американські за участі багатьох інших країн, передусім, країн - членів НАТО) військово-морські навчання "Сі Бриз - 2006" ("Sea Breeze - 2006") [22, 12]. Ці навчання, проведення яких було започатковано в Україні щорічно з 1997 р. відповідно до Меморандуму 1993 р. про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між міністерствами оборони США і України, мали розпочатися 17 червня 2006 р. і стати найбільшим в Україні та найважливішим для ВМС ЗС України головним практичним заходом їх підготовки до участі у антитерористичній операції НАТО в Середземному морі "Активні зусилля" та дозволили б адаптувати підготовку українських ВМС до міжнародних стандартів [13]. Українська сторона надавала інфраструктуру на чорноморському узбережжі, а США, у рамках технічності та фінансової підтримки, мали сприяти інженерному переобладнанню полігону в Старому Криму [17].

Проте, проросійське лобі у Верховній Раді України - фракції Партії регіонів (ПР), Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), Комуністичної партії України (КПУ), Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) (СДПУ(о)) [21, 33] - противники цих навчань, організувавши протягом травня - червня блокування представниками своїх осередків у Феодосії, Сімферополі та Старому Криму разом із проросійськими громадськими організаціями Феодосійського порту та місця перебування представників США, спираючись на так зване "волевиявлення" народу, проголосували проти проведення цих міжнародних військово-морських маневрів [25], що й призвело до їх зриву. При цьому, у блокуванні взяли участь також представники цих партій з Донбасу, Верховної Ради АРК, активісти із проросійських організацій, зокрема: "Российской общины", "Союза советских офицеров", "Общественно-патриотического движения "Родина", "Всеукраинской организации Союза рабочих, крестьян и трудовой интеллигенции", "Прорыв", "Оплот", а також члени російської ЛДПР (були згодом депортовані), донські та кубанські козаки [15; 24]. Особливу активність проявили лідер ПСПУ Н. Вітренко та лідер КПРФ В. Зюганов, який на той час мав статус члена ПАРЄ [10], які закликали пікетників у Феодосії до рішучіших дій. Усі ці та інші акції протесту готувалися та проводилися під керівництвом депутата Держдуми РФ Директора інституту СНД К. Затуліна [1]. Активно висвітлювали ці акції російські ЗМІ - телеканали НТВ та РТР [10; 14]. Урешті-решт, після понад місячної облоги проросійськими силами Феодосійського порту, довелося скасувати морську фазу навчань, яка мала розпочатися в акваторії Чорного моря 19 липня 2006 р. [13; 24].

2008 р. розпочалися комплексні заходи з підготовки збройної агресії росії проти України. З цією метою підрозділи військової розвідки рф здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. Після 2010 р. на теренах Сходу і Півдня України суттєво активізувався "реконструкторський рух", який використовувався ГРУ ГШ ЗС РФ і ФСБ РФ для легендованого вивчення і підготовки територій України для ведення майбутніх бойових дій, що й підтвердили подільші події лютого - квітня 2014 р. у Криму та на Донбасі [3].

Того ж року Кремль розпочав активізацію підготовки до агресії проти України на іншому важливому напрямку - ідеологічному: у пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції; масовими накладами видавались різножанрові публікації про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція "русского мира", сформована ще в 1970-х рр. у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М. Гєфтера) й підхоплена у 2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В. Гундяєвим). Російська пропагандитська машина працювала на три основні цільові аудиторії: західну, українську і власне російську. Доведення штучності української нації і приреченості української держави, яка так і не відбулася, було головним завданням на західному напрямі. Серед українського загалу поширювалися міфи про правічну єдність із російським народом, про т.зв. "триєдиний, штучно розділений російський народ", переваги приєднання до чи то новітньої Російської імперії, чи то СРСР-2 "під геніальним керівництвом В. Путіна", та водночас доводилася управлінська неспроможність українських еліт, їх негнучкість, корумпованість, тощо. Російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з "найдуховнішим у світі" російським народом, православного фунда- менталізму, російського фашизму тощо, не зупиняючись перед поширенням навіть найбрутальніших вигадок, у чому особливу вправність виявляли російські політики і дипломати [3].

Показовим прикладом успішного використання росією інформаційно-комунікативних технологій антиукраїнського характеру стали події 5 липня 2008 р. у Севастополі, коли під час святкування Дня ВМС ЗС України група агресивно налаштованих людей на Графській пристані атакували кордон українських моряків і зірвали пам'ятний знак на честь підняття державних прапорів на кораблях Чорноморського флоту 29 квітня 1918 р. і демонстративно потопили його з катеру в Севастопольській бухті [18, 195].

Злагодженість дій проросійських вандалів чітко засвідчила про керівництво цією акцією російськими спецслужбами [20, 145]. Причому, все це відбувалося на очах севастопольської міліції, яке бездіяльно спостерігала за наругою над історичною пам'яткою України і як це потім повторилося у лютому - березні 2014 р., попереду вони запускали місцевих бабусь, які до того ж кидали українським морякам межи очі сіль(!). Разом з тим, ці події засвідчили про розгортання якісно нового етапу українсько-російського протистояння [9]. А спроба надати належну правову оцінку цим подіям та притягнути провокаторів до відповідальності викликало невдоволення у проросійських організацій, які закликали також до надання права безстрокового перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі та Криму, оскільки в ньому "бачили свою опору і надію" [5]. Аналізуючи бездіяльність місцевих офіційних властей у тих подіях, можна провести аналогію з 2014 роком, коли першими зрадили Україні саме працівники Кримських і Севастопольських правоохоронних органів на чолі зі своїм керівництвом.

"Гібридні" дії РФ яскраво були продемонстровані буквально через декілька днів, коли у період з 14 по 26 липня 2008 р. в районі Одеси, Миколаєва та в Криму відбулися чергові американо-українські військово-морські навчання "Сі Бриз - 2008" із залученням флотів держав - членів НАТО та країн - учасників програми Альянсу "Партнерство заради миру", метою яких було підвищення рівня взаємодії і сумісності підрозділів країн - учасників проведення "миротворчих і гуманітарних операцій".

Варто зазначити, що навчанням передувала надзвичайно активна та цілеспрямована тривала інформаційна акція російських та кримських проросійських ЗМІ, котрі всіляко прагнули роздмухати протестні антиНАТОвські настрої серед кримського населення та зірвати проведення навчань [14]. У результаті перелічені вище проросійські партії та громадські організації зірвали берегову фазу навчань у районі озера Донузлав, провокаційними діями захопивши українську військову техніку та намагалися захопити польовий командний пункт [23]. Подібна тактика чітко повторилася навесні 2014 р. на Донбасі, коли цивільне населення спрямовувалося на захоплення військової техніки ЗС України, що прямувала на прикриття державного кордону [18, 196].

Очолював провокацію в смт Новоозерне особисто екслідер кримських комуністів Л. Грач, відомий своїми антиукраїнськими та антикримськотатарськими поглядами. Він, користуючись своєю недоторканістю депутата Кримського парламенту, був присутній у районі проведення навчань і надавав цілевказівки членам ПСПУ, "Русского блока" із Сімферополя та Севастополя й особисто координував їх дії [5; 20, 146].

Безумовно, результати Бухарестського саміту у квітні 2008 р. у тій чи іншій мірі негативно вплинули на подальші події - як у Криму та Севастополі, так і на початку серпня 2008 р. під час так званої, "п'ятиденної" війни - російсько-грузинського конфлікту, результатом якого стала втрата Грузією суверенітету над територією Абхазії та Південної Осетії.

22 травня 2009 р., через небажання депутатів від фракцій ПР, ПСПУ і КПУ в українському парламенті голосувати за проведення наймасштабніших за свою історію військових навчань "Сі Бриз - 2009", головним завданням яких мала стати підготовка підрозділів ВМС ЗС України до боротьби з піратством, було зірвано їх проведення. А 12 червня 2009 р. ці фракції відмовилися включити до порядку денного законопроєкт президента В. Ющенка про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2009 р. для участі у навчаннях [2; 20, 146].

Важливим напрямком в загальній стратегії ліквідації української державності Російська стала культурна політика. Для ведення російської пропаганди широко використовувалися не тільки ЗМІ, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто непо- літичні, "культурні" програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалася свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики [3].

Таким чином, проведений аналіз подій початку ХХІ ст. - конфлікт навколо острова Коса Тузла восени 2003 р., зрив українсько-американських військово-морських навчань "Сі Бриз - 2006", антиукраїнські акції під час святкування Дня ВМС ЗС України 5 липня 2008 р. в Севастополі, зрив проросійськими політичними силами міжнародних навчань "Сі Бриз - 2008" та "Сі Бриз - 2009" - засвідчили про те, що вони, стали, по-суті, репетицією "гібридних" дій Росії проти України. Ці та подібні акції стали можливими унаслідок безвідповідальності частини українських політиків та місцевих посадових осіб і бездіяльності кримських спецслужб та МВС, які вже тоді стали на шлях державної зради [12], і продемонстрували тривалу цілеспрямовану систематичну діяльність політичних кіл РФ та проросійськи налаштованих політиків та ЗМІ в Україні, зокрема, у Криму та інших регіонах країни щодо дестабілізації обстановки, зриву заходів міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України, і стали не тільки провокаціями, а й, загалом, репетиціями "гібридної війни" РФ проти України.

Усе це, як показав час, призвело до подій у Криму з подальшою збройною агресією РФ та анексією півострова і тимчасової окупації частини територій Луганської і Донецької областей, а також розпочатою широкомасштабною агресією 24 лютого 2022 р. стало черговими спробами знищення Української державності.

Ці та інші події свідчать про необхідність ретельного врахування уроків історії та недопущення сьогодні і в подальшому таких трагічних помилок.

Відтак це потребує від України цілого комплексу узгоджених дій і заходів, а також розробки стратегії з нейтралізації та попередження цих негативних, а часом, і загрозливих явищ і процесів, зокрема, з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Відповідно, безпековий компонент має бути одним із головних пріоритетів зовнішньої і внутрішньої політики української влади, справою всього українського суспільства, запорукою становлення української політичної нації.

Література

1. Булава І. Геббельсятина // Флот України. 2006. №23. 9 червня.

2. Військові навчання НАТО в Криму зірвано // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/viiskovi-navchannya-nato-v-krimu-zirvano. html

3. Горбулін В. Крим. Війна: передумови російської агресії / Директор Національного інсти- туту стратегічних досліджень, академік НАН України Володимир Горбулін презентував аналітичні матеріали // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.rnbo.gov.ua/ua/Diialnist/2399.html. - 18.02.2016.

4. Євген Марчук: "Проблема сучасної України - це ігнорування близького і далекого історичного досвіду" // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://innovations.com.ua/ua/articles/op-manage/19536/jevgen-marchuk.

5. Исповедь крымчанина. Часть 2. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sevastopol.su/blog/read/id/1796.

6. Карпенко В. Виклики ХХІ віку. Політичні хроніки пером публіциста. 1. Цупкі обійми "старшого брата". Проблема Тузли законсервована, але не розв'язана // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrlife.org/main/karp/vyklyky11.htm.

7. Конфлікт навколо о. Тузла (2003 р.) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/ encyclopedia.

8. Крюгер Ф. Ворожі диверсійні групи в Криму слід негайно нейтралізувати // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://maidan.org.ua/arch/oldkrym/1215684969.html.

9. Лосев И. Политическая мозаика. "Нетипичные" славяне // Флот України. - 2006. - №26. - 17 липня.

10. Мамчак М. Військово-політична криза навколо острова Тузла у Керченській протоці 2003 року як перша практична спроба гібридної війни протии України // Анексія Автономної Республіки Крим і війна на Донбасі. 2014-2015: Зб. наук. праць. Всеукр. наук. військ.- іст. конф., 23 вересня 2015 / Нац. військово-історичний муз. України. - К.: 2015.

11. Мезенцев О. Пікетуючи здоровий глузд. Підготовка до навчань "Сі бриз - 2006" триває в непростих умовах // Флот України. - 2006. - №23. - 9 червня.

12. Притула В. Міжнародні навчання "Сі Бриз-2006" не відбудуться // [Електронний ресурс].

- Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/948552.html.

13. Россия подает "Си Бриз" в антироссийском ключе // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ya2004.com.ua/2008/07/18/1158/.

14. Силкін Є. Коли приїздять сорок народних депутатів з Києва, в мене виникає питання - невже не можна прислати одного розумного?" // Флот України. - 2015. - №26. - 3 липня.

15. Сид И. Остров (коса) Тузла: война мифов или новая талассократия? // СоОбщение. - 2003. - №12 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://liter.net/=/sid/article/sid_soob2003-12_tuzla.htm.

16. Сі Бриз // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk. wikipedia.org/ wiki/%D0%A1%D1%96_%D0%91 %D1%80%D0%B8%D 0%B7.

17. Соколюк Сергій. Активізація гібридної війни Росії проти України в Криму (2003

18. 2008 рр.) // Крим у координатах історії: зб. мат. другого наукового семінару / Упорядники: І. Степанець, О. Машевський, О. Купчик. К.: Київський університет, 2021. 262 с.

19. Соколюк С. Зрив антиукраїнськими силами міжнародних військово-морських навчань "Сі бриз - 2006" - передвісник збройної агресії Росії проти України // Анексія Автономної Республіки Крим і війна на Донбасі. 2014-2015: Зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук. військ.-іст. конф., 23 вересня 2015 / Нац. військово-історичний муз. України. К.: 2015.

20. Соколюк С. Криза навколо Острова Тузла та зрив міжнародних військовоморських навчань - репетиції "гібридної війни" Росії проти України // міжнародна науково-практична конференція "Чорноморське регіональне співробітництво в контексті процесів європейської інтеграції" (22 квітня 2016). Збірник праць. - Херсон: Грінь Д.С., 2016. 180 с.

21. Соколюк С. Репетиції "гібридної" війни Росії проти України // International scientific- practical conference "Actual Questions and Problems of Development of Social Sciences" (28-30 june 2016). toelce, 2016.

22. Соколюк С. Срыв учений "Си Бриз-2006" - репетиция "гибридной" войны России против Украины // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://qha.com.ua/ru/politika.

23. Украина против строительства Россией дамбы в Керченском проливе // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.utro.ru/news/2005/03/14/417358. shtml.

24. Хоменко В. Палять американські прапори й... курортний сезон // Кримська світлиця. - 2006. - №23. - 2 червня.

25. Шудря А. Але ж дійсно свято! // Флот України. - 2006. - №27. - 10 липня.

Размещено на Allbest.ru