Становлення інституту військового капеланства в Збройних силах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення інституту військового капеланства в Збройних силах України

Горохівський Петро Іванович кандидат педагогічних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань,

Карпенко Вікторія Валеріївна викладач кафедри всесвітньої історії та методик навчання, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

Анотація

У статті розглядається історія становлення душпастирської опіки у військових формуваннях і військах на території українських земель. Зазначено, що в усі часи країна, на території якої були війни і збройні конфлікти, капелани дбали про забезпечення не лише матеріальних та фізичних потреб своїх воїнів, а й про їхнє духовний стан, забезпечували всебічну підтримку від священнослужителів тієї віри, яку вони сповідували.

Метою даної статті є на основі матеріалів наукової та публіцистичної літератури розкрити сутність військового капеланства, напрямки розвитку та організації душпастирської опіки в збройних силах України в різні історичні періоди і на сучасному етапі.

З'ясовано, що після здобуття Україною незалежності була створена національна армія і постало питання про врегулювання відносин Церкви і війська і запровадження в армії душпастирської опіки.

Розкрито процес формування поглядів на значення душпастирської опіки у військах, роль капеланів у ЗСУ та інших силових структурах, та законодавче становлення інституту військового капеланства від часу проголошення незалежності України у 1991 р. до завершення офіційної інституалізації військового капеланства в ЗСУ у 2021 р.

Аналіз матеріалів у науковій літературі про становлення душпастирської служби у ЗСУ дає підстави стверджувати наступне:

1. Дослідження засвідчують наявність духовних пастирів при українському війську княжої доби, під час козацьких походів, у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького; були духівники в армії ЗУНР, військових формуваннях УПА.

2. З часу проголошення незалежності і створення української армії розпочався процес створення військово-капеланських служб, мало місце переосмислення ролі капеланів у формуванні духовно-моральних якостей і задоволенні духовно-релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України. Офіційна інституалізація душпастирської діяльності завершилася прийняттям у 2021 р. Закону України "Про Службу військового капеланства".

3. Аналіз систем організації військово-капеланських служб і душпастирської діяльності в українському війську свідчить, що всі капелани діють на засадах поліконфесійності, толерантності і прагнуть, у першу чергу, забезпечити духовну опіку військовослужбовців.

4. У наш час проблема капеланства набула важливості та актуальності у зв'язку з широкомасштабною війною, що путінський режим Російської Федерації розв'язав проти України у 2022 р.

Ключові слова: церква, військо, військово-капеланська служба, капелани, душпастирська опіка, національне військове духовенство, інституалізація капеланства, російсько-українська війна.

Horokhivskyi Petro Ivanovych PhD in Pedagogical Sciences, of the World History and Methodology Department, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical UniversityUman військовий капеланство історичний

FORMATION OF THE INSTITUTE OF MILITARY CHAPLAINCY IN THE ARMED FORCES OF UKRAINE

Abstract. The article deals with the history of the formation of pastoral care in military formations and troops on the territory of Ukrainian lands. It is noted that at all times the country, on the territory of which there were wars and armed conflicts, the chaplains took care of providing not only material and physical needs of their soldiers, but also of their spiritual condition, provided comprehensive support from the clergy of the faith they professed.

The purpose of this article is to reveal the essence of military chaplaincy, directions of development and organization of pastoral care in the armed forces of Ukraine in different historical periods and at the present stage, based on the materials of scientific and journalistic literature.

It has been found out that after Ukraine had gained independence, the national army was created and the question about the regulation of relations between the Church and the army and the introduction of pastoral care in the army arose.

The process of forming views on the importance of pastoral care in the military, the role of chaplains in the Armed Forces and other power structures, and the legislative formation of the institution of military chaplaincy from the time of the declaration of independence of Ukraine in 1991 to the completion of the official institutionalization of military chaplaincy in the Armed Forces in 2021 is revealed.

The analysis of materials in scientific literature on the formation of pastoral service in the Armed Forces of Ukraine gives grounds for asserting the following:

1. Research proves the presence of spiritual shepherds in the Ukrainian army of the princely era, during the Cossack campaigns, in the national liberation war led by Bohdan Khmelnytskyi; there were clergymen in the ZUNR army, UPA military formations.

2. Since the declaration of independence and the creation of the Ukrainian army, the process of creating military chaplain services began, the role of chaplains in the formation of spiritual and moral qualities and meeting the spiritual and religious needs of servicemen of the Armed Forces of Ukraine took place. The official institutionalization of pastoral activity ended with the adoption of the Law of Ukraine "On Military Chaplaincy Service" in 2021.

3. Analysis of the systems of organization of military chaplain services and pastoral activities in the Ukrainian army shows that all chaplains operate on the basis of multi-denominationalism and tolerance and seek, first of all, to provide spiritual care for military personnel.

4. Nowadays, the problem of chaplaincy has gained importance and relevance in connection with the large-scale war that Putin regime of the Russian Federation unleashed against Ukraine in 2022.

Keywords: church, military chaplain service, chaplains, pastoral care, national military clergy, institutionalization of chaplaincy, Russian-Ukrainian war.

Постановка проблеми. Проблема духовної опіки у військових формуваннях у мирний час і у воєнних конфліктах є надзвичайно важливою й актуальною, оскільки знання про роль і місце військових капеланів у збройних силах, особливості їх душпастирської діяльності потрібні перш за все для вдосконалення Українських Збройних Сил, які зараз перебувають на передньому краї боротьби проти російських агресорів.

Релігійне виховання, впроваджене в систему бойової та морально- психологічної підготовки військовослужбовців і душпастирська діяльність у фронтових умовах підпорядковані основному завданню - підтриманню високого духовно-психологічного потенціалу військ, забезпеченню морально-психологічного здоров'я і бойового духу українських воїнів.

Важливим є дослідження системи організації військового капеланства у військових формуваннях України та ЗСУ з урахуванням історичного досвіду, традиційних вірувань і культури українського народу [3, с. 236].

Капеланство - термін, що походить від слова "капелан" і означає службу капелана, інститут духівників в суспільстві тощо [4]. Капелани - у християнській церкві, у протестантських деномінацій і у ряді інших конфесій різних держав світу - це військові священики в армії, які відповідальні за виховання рядових солдатів, матросів, офіцерів та їх родин. У їх функції входить богослужіння серед військовослужбовців, контроль за їх моральним станом, відспівування померлих (загиблих) тощо.

Особливо зросла їх роль в умовах широкомасштабної російсько- української війни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі капеланства у різних арміях світу присвячено чимало праць. Дослідження проблеми душпастирської опіки у військових формуваннях України у різні історичні періоди зроблені українськими науковцями В. Балашовим, В. Баладинським, Ю. Білієнком, В. Бугаєнком, О. Гущиним, С. Здіоруком, Р. Коханчуком, С. Лисенком, В. Мандрагелею, М. Морозовим, А Сафіним, Д. Сидоруком, Ю. Сердюком, Г. Темком, М. Увайським, М. Цюропою, В. Яремчуком, С. Ярмусем та ін. [3, с. 236].

Питання формування капеланства після здобуття незалежності і в умовах російсько-української війни та їх роль розглянуті в окремих статтях у фахових виданнях. Зокрема, багато праць було присвячено розгляду феномену капеланства і періодизації історії становлення душпастирства в ЗСУ. Це статті Л. Владиченко, О.А. Зелінського, М. Ващука, О. Ворощука, та ін. Дослідники В. Гоголь та Р. Делятинський з'ясували історію становлення військового капеланства у ЗСУ протягом 1991-2022 рр. [1]. Ряд праць присвячено висвітленню участі представ- ників різних конфесій у здійсненні душпастирської роботи в АТО/ООС.

Про душпастирську діяльність військових капеланів у зоні АТО було знято безліч репортажів у телепрограмах 1+1, СТБ, 1 Національ- ному, 5 каналу, написано багато статей в друкованих та електронних ЗМІ, що засвідчує вагомість і затребуваність такої праці на передовій, адже вперше Україна стикається з воєнною агресією сусідньої держави, войовничим сепаратизмом та зазіханням на свою територіальну цілісність [14]. Багато матеріалу містять Інтернет-ресурси, наприклад стаття "Служба військового капеланства" у Вікіпедії [13].

Мета статті. Метою даної статті є на основі матеріалів наукової та публіцистичної літератури розкрити сутність військового капеланства, напрямки розвитку та організації душпастирської опіки в збройних силах України в різні історичні періоди і на сучасному етапі.

Виклад основного матеріалу. Служба військових священників у збройних силах нашої країни має давню історію, за якої отримано належний досвід, для формування різнобічно продуманої системи капеланства у військових частинах.

Захищаючи рідну землю, українські вояки просили у Бога допомоги й захисту на полі битви. У давньому літописі знаходимо слова, які стверджують, що перед битвою з половцями 1103 р. "князі й вояки молили Бога й обіти давали Богу і Пречистій Його Матері - одні кутею, другі милостинею для бідних, інші жертвами на монастирі" [8, с. 6]. Відомий український історик Іван Крип'якевич у праці "Історія українського війська", посилаючись на літопис, писав: "…зустрічаємо у війську духовенство, під час походу на половців 1111 р., коли князь Володимир Мономах приставив попів своїх, щоб їхали наперед війська і співали тропарі та кондаки Чесного Хреста і канон Святої Богородиці" [6, с. 54].

В козацьку добу нашої історії бачимо ширшу участь військових духівників у боротьбі українського народу за власну державність. Зокрема, про діяльність душпастирів упродовж визвольної війни 1648- 1654 рр. митрополит Іларіон у своїй монографії "Українська Церква за Богдана Хмельницького" зазначав, що "... Духовенство, як ми бачили, пішло нога в ногу зо своїм народом, і кров'ю своєю боронило батьківську Православну Віру…" [9, с. 112]. Доводячи спільність духовенства із повсталими, митрополит пише, що "православне духовенство й народ було тоді ціле, нерозірване, неподілене, найміцніш пов'язане одне з одним" [9, с. 10].

Повноваження тогочасних душпастирів пов'язувались із агітаційною роботою серед населення, а інколи навіть і з передачею таємної інформації від супротивника. Так чи інакше, а Іларіон пише, що православні монахи "на службі повстанню Хмельницького взагалі виконали велику прислугу…" [9, с.16].

Далі митрополит вказує на те, що "багато тогочасних звісток свідчать, що православні священики працювали навіть у самому війську, ? звичайно, тільки, як особи духовні" [9, с. 18]. Цю ж думку розділяє і новітній вітчизняний дослідник Ярослав Дзира. На основі ґрунтовного аналізу козацького реєстру 1649 р. він доводить факт участі у визвольній війні "багатьох представників національного духовенства кількох поколінь різних санів" [2, с. 65]. Така позиція православних пастирів пояснюється їх глибокою спорідненістю з народом, уболівання за долю рідної землі.

ХХ ст. ознаменувалось не лише світовими війнами, протистояннями та конфліктами, а й боротьбою українців за свою незалежність, першими спробами впорядкування військової справи, в тому числі і військового капеланства.

Відродження української держави та армії на початку ХХ ст. дозволили відновити національне військове духовенство. За ініціативою голови Генерального Військового Комітету Симона Петлюри було запроваджено службу українських капеланів [5, с. 94]. Першим капеланом став о. Павло Пащевський, якого у липні 1917 р. Генеральний військовий комітет приставив до Першого запасного полку, який згодом перетворився в Сердюцький полк імені гетьмана Петра Дорошенка, а священика Миколу Маринича - до Богданівського полку [7, с. 129].

При гетьмані Скоропадському українські Збройні Сили збільшилися, а разом збільшилась кількість і українських військових духівників [5, с. 94]. Військові священики брали активну участь у релігійному житті молодої держави, виступали ініціаторами єпархіальних з'їздів, які ухвалювали рішення щодо відокремлення Української православної церкви від Московського патріархату. Не випадково до утвореної у грудні 1917 р. Всеукраїнської православної церковної ради ввійшли капелани військових частин П.Пащевський, П.Сікорський, а полковий священик Олександр Маричев, член Центральної Ради, очолив її. Однак наступ більшовицьких військ Муравйова на Київ та окупація міста зірвали працю Собору.

В часи Директорії кожна частина бажала мати свого священика- капелана і за браком білого духовенства залучала до українського війська ієромонахів з православних монастирів Поділля [7, с. 129]. Українські капелани проводили велику виховну роботу, зміцнюючи духовність воїнів.

Наприкінці визвольних змагань капелани опинились у таборах інтернованих у Польщі. Тяжкі таборові умови не перешкоджали військовим священикам здійснювати свої душпастирські обов'язки та брати широку участь у духовно просвітницькій роботі. Так у 1922 р. на таборового священика до Щолкова було висвячено єпископом Діонісієм полковника Армії УНР Василя Варваріва [7, с. 130].

У Західно-Українській Народній Республіці у процесі розгортання військового будівництва у листопаді-грудні 1918 р. було сформовано структуру служби польового духівництва Галицької армії. Його організаційна схема була затверджена Державним секретаріатом військових справ (ДСВС) 1 січня 1919 р. у спеціальному наказі Д.Вітовського "Організація духівництва Українського Війська", який був продубльований преподобником ДСВС о. Миколою Їжаком і оприлюднений 4 лютого 1919 р. Тоді ж було утворено і вищий орган духовенства Збройних Сил - Зарядче Преподобництво.

Серед обов'язків польових духівників одним із найвідповідаль- ніших відзначено облік полеглих вояків, організацію їх поховань і створення стрілецьких цвинтарів, які були створені у Львові, Тернополі, Станиславові, Золочеві та ін. З перших днів існування Преподобництво ДСВС піклувалося про підготовку поповнення капеланів майже 100-тисячної Галицької армії. За підрахунками отця І. Лебедовича, в її частинах служило 96 священиків Греко-Католицької церкви, з яких майже третина загинули.

У міжвоєнний період для православних українців у польському війську на теренах другої Речі Посполитої було створено інститут православного військового духівництва [7, с. 130]. У часи Другої світової війни капеланом збройних формувань Карпатської Січі був о. Степан-Севастіан Сабол.

Підрозділи Організації Українських Націоналістів теж мали своїх капеланів - о. І. Гриньоха та о. В. Дурбака. У дивізії "Галичина" було

12 капеланів на чолі з о. Василем Лабою. Приклади капеланського служіння у ці визвольних змагань наводив у своїх спогадах отаман Тарас Бульба-Боровець.

Окремі підрозділи УПА: курені, старшинські школи, окремі сотні, повстанські шпиталі мали своїх капеланів. Для них був характерний територіальний принцип духовної опіки [7, с. 131].

Під час перебування українських частин у вишкільних таборах європейських країн, переважно з католицьким населенням, капелани налагоджували тісні контакти з місцевими священиками і населенням. Душпастирі намагалися опікуватися складною атмосферою, що панувала у військових підрозділах, моральним станом військовослуж- бовців і виявляли значну активність у збільшенні своєї присутності в Збройних силах.

Після здобуття Україною незалежності була створена національна армія і постало питання про врегулювання відносин Церкви і війська і запровадження в армії душпастирської опіки. Ініціатором організації капеланства стала Церква, оскільки у демократичній державі і її армії необхідно було реалізовувати конституційне право на задоволення духовно-релігійних потреб людей. Зокрема 23 березня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" [12].

Участь українських військовослужбовців у миротворчих місіях поставила перед ЗСУ на порядок дня запровадження посад військових капеланів. Але у цей час не було розроблено чітких нормативних механізмів душпастирської служби.

Насамперед необхідно було скоординувати свої дії у збройних формуваннях України між церквами різних конфесій. Тому 12 травня 1994 р. була започаткована Міжцерковна рада з питань душпастирської роботи. Відбулася спроба створити постійний консультативний орган різних конфесій у справі душпастирства в Збройних Силах України за участі УПЦ КП, УПЦ, УАПЦ, УГКЦ та представників Міністерства оборони України [14]. Практично розпочалося зародження військово- християнського руху.

Міжцерковна рада запропонувала "…встановити духовну опіку для військовослужбовців у два етапи: на першому - через організацію духовної опіки військовим силам з боку місцевих церковних структур, на другому - шляхом запровадження капеланської військової служби" [10, с. 186].

Починаючи з 1996 р. керівники основних Церков почали призна- чати відповідальних осіб для забезпечення душпастирської опіки військовим, а з початку 2000-х почали будівництво, відновлення і початок закладання храмів на території військових частин або біля них [1].

У грудні 2000 р. було створено Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнське військове братство.

Після Помаранчевої революції до створення інституту військо- вого капеланства активніше приєдналася держава. Так 21 квітня 2006 р була прийнята Директива Міністра оборони України № Д-25 "Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України". 10 листопада 2008 р. Міністерством оборони України спільно із сімома конфесіями, віруючі яких служать у Збройних Силах України було прийнято Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України.

29 квітня 2009 р. було створено Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України, завдання якої - налагодження ефективнішої співпраці релігійних організацій, вироблення єдиних підходів до запровадження інституту військового капеланства.

Початком діяльності, спрямованої "на забезпечення душпастирської опіки з боку церкви (релігійних організацій) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань" стала Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України, що була введена в дію згідно наказу Міністра оборони України № 22 від 22 квітня 2011 р. [11, с. 2-65].

Кожна християнська конфесія створила свою власну структуру військового капеланства: УПЦ КП - Синодальне управління духовно- патріотичного виховання у зв'язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, УПЦ має Синодальний відділ зі взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України, УГКЦ - Відділ у справах душпастирства силових структур України.

5 червня 2013 р. на засіданні Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України було затверджено Кодекс військового священика (капелана) - документ, що покликаний регламентувати принципи душпастирської опіки військовослужбовців у Збройних Силах України священнослужителями різних церков і релігійних організацій.

Після проголошення 13 квітня 2014 р. Радою нацбезпеки та оборони початку широкомасштабної антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних Сил України розпочався новий вимір капеланського служіння християнських конфесій. І розпочався він з зародження волонтерського руху капеланів в зоні АТО, що спонукало органи державної влади до законодавчого врегулювання та інституалізації капеланства. Було прийнято цілий ряд нормативних документів, покликаних врегулювати організацію і діяльність військових капеланів у ЗСУ та інших силових структурах [1].

Військові священики - капелани різних християнських конфесій - з перших днів АТО перебували поруч із воїнами Української армії. Найчисельнішу кількість військових капеланів направили на Схід УПЦ КП і УГКЦ. Саме вони першими почали доправляти бійцям Української армії в зону АТО продукти харчування, амуніцію, машини швидкої допомоги, транспорт. Багато священників вирушили туди добровільно і стали військовими капеланами.

З 2014 по 2019 рр. більше восьми сотень священнослужителів та церковних активістів побували в зоні конфлікту. Серед них були священнослужителі-волонтери, священнослужителі-капелани та їх помічники. Протестантські пастори-капелани, пройшовши відповідну підготовку за стандартами НАТО, перебували там в основному як парамедики.

Наступний етап становлення інституту військового капеланства в Україні припав на 2017 р. На той час вже було прийнято багато нормативно-правових актів, у яких було окреслено структурну організацію, основні завдання та функції керівної ланки капеланської служби, до Національного класифікатора професій було внесено нову професію за кодом КП 24460 "військовий священик (капелан)", розпочалося запровадження Служби військового духовенства (капеланської служби) шляхом введення штатних цивільних посад військових капеланів у ЗС України. З травня 2017 р. посада військового капелана почала прирівнюватися до посади заступника командира полку чи батальйону [1].

Інституалізація військового капеланства завершилася прийняттям спеціального Закону України "Про Службу військового капеланства" (за № 2131-ІХ) від 30.11.2021 р., яким було внормовано питання здійснення військової капеланської діяльності представниками релігійних організацій у підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань [13].

З початком повномасштабної війни РФ проти України на початку 2022 р. значно зросла військового капеланства у духовно-моральній підтримці захисників нашої держави. Капелани різних релігійних конфесій "…підтримують духовно-моральний стан військовослуж- бовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації військовослужбовців і їхніх родин" [1].

Про велику роль священнослужителів-капеланів свідчить той факт, що багато із них удостоєні відзнаки "Народний герой України", нагороджені орденом "За мужність", медалями "За військову службу Україні", "Захиснику Вітчизни" тощо.

Висновки

Таким чином, дослідження засвідчують про тривалий історичний процес становлення інституту військового капеланства в Україні. Духівники були при українському війську княжої доби, під час козацьких походів, у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Душпастирі здійснювали своє служіння в Українській галицькій армії і в Першій українській дивізії "Галичина" Української національної армії та в Українській повстанській армії.

Після здобуття Україною незалежності було вирішено питання про врегулювання відносин Церкви і війська і запровадження в армії душпастирської опіки, яке проявлялося у переосмисленні ролі капеланів у задоволенні духовно-релігійних потреб військовослужбовців ЗСУ і прийнятті ряду нормативно-правових актів, якими внормовувалися питання здійснення військової капеланської діяльності представниками релігійних організацій у підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Інституалізація військового капеланства завершилася прийняттям спеціального Закону України "Про Службу військового капеланства" (за № 2131-ІХ) від 30.11.2021 р.

Перспективним є дослідження діяльності військових капеланів в умовах широкомасштабної війни Росії проти України.

Література

1. Гоголь В., Делятинський Р. Історія становлення військового капеланства в Збройних Силах України (1991-2022 роки). URL: http://fps-visnyk.lnu.lviv.ua/archive/ 42_2022/3.pdf (дата звернення 12.03.2024).

2. Дзира Я. Автопортрет нації. Київ: Бібліотека українця, 1997. 147 с.

3. Здіорук С. І. Служба військових капеланів: досвід функціонування в іноземних збройних силах. Стратегічні пріоритети. 2009. №1 (10). С. 236-245.

4. Капеланство URL: https: //www.google.com.ua/search?sourceid (дата звернення 21.03.2024).

5. Кривенко Ю.В. Визначення статусу капелана: історія та сучасність. Актуальні проблеми держави і права. 2008. №41. С. 93-97.

1. 6 Крипякевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., Думін О., Шрамченко С. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Упорядкування, покажчики Б. Якимовича. 4-те, змін. і доповн. Львів: "Світ", 1992. 713 с.

6. Михалевич В. Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасність. Волинь і волиняни у Другій світовій війні: зб. наук. пр. за матеріалами І Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. подіям Другої світової війни на території Волин. обл. / упоряд. М.М. Кучерепа. Луцьк, 2012. С. 128-133.

7. Михайлишин І. Військове священство: новітнє явище чи відроджуваний феномен? Або дещо з хронології взаємин Церкви і Війська у Київській Русі (ІХ-ХІІІ ст.). Нар. армія. 2007. 30 берез. (№ 59). С. 6.

8. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська церква за Б.Хмельницького. 1647-1657. Вінніпег, 1955. 180 с.

9. Підлісний А.Р. Про створення організації служби капеланів у Збройних Силах України. Військово-науковий вісник. 2015. Вип. 23. С. 183-191.

10. Посредніков Д.В. Соціальне партнерство Української Православної Церкви і держави: до проблеми інституту капеланства в Україні. Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Науковий вісник: зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. Київ: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2013. Вип. 68 (№1). С .677-683.

11. Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 № 988-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/988- 12 (дата звернення 08.03.2024).

12. Служба військового капеланства. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0% A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1% 81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0% B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 (дата звернення 13.03.2024).

13. Филипчук, С. Досвід капеланства в умовах АТО. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Історичне релігієзнавство", 2015. Вип.12. С. 161-169.

2. References:

1. Hohol V., Deliatynskyi R. (2022). Istoriia stanovlennia kapelanstva v Zbroinykh Sylakh Ukrainy (1991-2022 roky) [History of formation of military chaplaincy in the Armed Forces of Ukraine (1991-2022)]. Retrieved from: http://fps-visnyk.lnu.lviv.ua/ archive/42_2022/3.pdf [in Ukrainian]

2. Dzyra Ya. (1997). Avtoportret natsii [Self-portrait of the nation]. Kyiv: Biblioteka ukraintsia [in Ukrainian].

3. Zdioruk S.I. (2009). Sluzhba viiskovykh kapelaniv: dosvid funktsionuvannia v inozemnykh sylakh [Service of military chaplains: experience of functioning in foreign armed forces]. Stratehichni priorytety - Strategic priorities, 1, 236-245 [in Ukrainian].

4. Kapelanstvo [Chaplaincy] Retrieved from https://www.google.com.ua/search? sourceid [in Ukrainian].

5. Krypiakevych I., Hnatevych B., Stefaniv Z., Dumin O., Shramchenko S. (1992). Istoriia ukrainskoho viiska (vid kniazhykh chasiv do 20-ch rokiv XX st.) [History of the Ukrainian army (from princely times to the 20s of the 20th century)]. / Uporiadkuvannia, pokazhchyky B. Yakymovycha. 4-te, zmin, I dopovn. Lviv: "Svit" [in Ukrainian].

6. Mychalevych V. (2012). Duchivnytstvo u viiskovych strukturach: istorychnyi dosvid I suchasnist [Clergy in military structures: historical experience and modernity]. Volyn i volyniany v Druhii svitovii viini - Volyn and the people of Volyn in the Second World War: zb. nauk.pr. za materialamy I nauk.-prakt. konf., prysviach. podiiam Druhoi svitovoi viiny na terytorii Volyn. obl. / uporiad. M.M. Kucherepa. Lutsk, 128-133 [in Ukrainian].

3. 9. Ohiienko I. (mytropolyt Ilarion) (2019). Ukrainska tserva za B. Khmelnytskoho 1647-1657 [Ukrainian church under B. Khmelnytskyi]. Kyiv: Tsentr navchalnoi literatury [in Ukrainian].

4. 10. Pidlisnyi A.R. (2015). Pro stvorennia orhanizatsii sluzhby kapelaniv u Zbroinykh Sylakh Ukrainy [About the creation of the chaplain service organization in the Armed Forces of Ukraine]. Viiskovo-naukovyi visnyk - Military-scientific bulletin. Vyp. 23 [in Ukrainian].

5. 12. Pro poriadok vvedennia v diiu Zakonu Ukrainy " Pro svobodu sovisti ta relihiini orhanizatsii" vid 23.04.1991 № 988-ХІІ [On the procedure for implementing the Law of Ukraine "On Freedom of Conscience and Religious Organizations"]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/988-12 [in Ukrainian].

14. Sluzhba viiskovoho kapelanstva [Military chaplaincy service]. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0_% D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE% D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD% D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru