Порівняльна характеристика реформ в Австрійській та Російській імперіях другої половини XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Порівняльна характеристика реформ в Австрійській та Російській імперіях другої половини XVIII ст.

Марченко Олег Миколайович

кандидат історичних наук

доцент кафедри історії України

та всесвітньої історії

Анотація

російський австрійський імперія абсолютизм

Стаття розглядає процес реформ у двох імперіях - Австрійській та Російській, які проводили Марія Терезія та Йосиф ІІ в габсбурзьких територіях і Катерина ІІ в російських землях, котрі в історіографії отримали назву політики «освіченого абсолютизму». Зазначаються ключові риси цієї політики, такі як використання ідей раціоналізму та освіти як ідеологічної бази, активна законодавча та законотворча діяльність, спрощення системи управління, створення дієвого бюрократичного апарату, протегування торгівлі та підприємництву, поліпшення життєвого рівня населення, реформування правової системи, удосконалення системи освіти, широка благодійницька діяльність тощо.

У дослідженні з'ясовуються спільні ознаки модернізаційних перетворень, а також зазначаються відмінності в реалізації реформ у Габсбурзькій та Російській імперіях у другій половині XVIII ст. Наприклад, різниця була в характері централізації. Російська імперія, розвиваючись як унітарна держава, ставила за мету підвищення ефективності наявного державного апарату, тоді як Габсбурзька імперія почала централізаційні заходи лише із середини XVIII ст. Відрізнялася соціальна база реформ - Катерина ІІ намагалася зберегти станові привілеї для дворянства, а Йосиф II діяв в інтересах «загального блага», не надаючи переваги жодному зі станів. Австрійська бюрократія у порівнянні з російською була ефективнішою, завдяки залученню різних верств суспільства на державну службу.

Стаття розглядає спроби володарів обох імперій врегулювати важливі питання взаємин між землевласниками й селянами. Щодо Йосифа ІІ, його закон від 1781 року скасував кріпосне право, надав селянам право виходу з громади й села, вільного вибору професії, одруження без згоди панів, звертання зі скаргами до суду, навчання ремеслу, була замінена панщина грошовою платою тощо. Катерина ІІ продовжувала політику кріпосної залежності селян, включно з тілесними покараннями.

Робиться спроба розкрити подібності та відмінності між імперіями в їхніх соціальних, освітніх, культурних аспектах. Наприклад, монархи прагнули створити систему освіти, що формувала грамотних підданих. Подібні цінності й погляди мали австрійські та російські імперські еліти, які виростали зі схожого соціального та культурного середовища, проводили однотипний спосіб життя. У статті зазначається, що Російська імперія та Габсбурзька монархія мала спільні риси: обидві імперії були великі за територією, континентальні, мілітарні, бюрократичні, поліетнічні, багатоконфесійні, прагнули мати статус великої європейської держави, намагалися наздогнати своїх суперників та вести війни для досягнення зовнішньополітичної переваги.

Ключові слова: Габсбурзька імперія, Російська імперія, Марія Терезія, Йосиф ІІ, Катерина ІІ, модернізація, реформи, освічений абсолютизм.

Marchenko Oleh Mykolaiovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of History of Ukraine and World History, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University, Kropyvnytskyi

Comparative characteristics of reforms in the austrian and russian empires of the second half of the 18th century

Abstract

The article examines the process of reforms in two empires - Austrian and Russian, which were carried out by Maria Theresa and Joseph II in the Habsburg territories and Catherine II in the Russian lands, which in historiography received the name of the policy of «enlightened absolutism». The key features of this policy are noted, such as the use of ideas of rationalism and education as an ideological basis, active legislative and law-making activity, simplification of the management system, creation of an effective bureaucratic apparatus, protection of trade and entrepreneurship through the policy of mercantilism, physiocracy, improvement of the standard of living of the population, reform of the legal system towards humanization, improvement of the education system, broad charitable activities, etc.

The study identifies common signs of modernization transformations, and also notes differences in the implementation of reforms in the Habsburg and Russian empires in the second half of the 18th century. For example, the difference was in the nature of centralization. The Russian Empire, developing as a unitary state, aimed to increase the efficiency of the existing state apparatus, while the Habsburg Empire began centralization measures only from the middle of the 18th century, and it had a significant variety of provinces, which complicated the process of modernization. The social basis of the reforms differed - Catherine II tried to preserve class privileges for the nobility, while Joseph II acted in the interests of the «common good», not favoring any of the classes. In general, the Austrian bureaucracy compared to the Russian one was more efficient, thanks to the involvement of various layers of society in public service. Particular attention is paid to religious policy in the empires, where attempts to fully subjugate the church to the state, secularization of church lands, and limitation of its influence on state policy are described.

The article examines the attempts of the rulers of both empires to settle important issues of relations between landowners and peasants. As for Joseph II, his law of 1781 abolished serfdom, gave peasants the right to leave the community and the village, freely choose a profession, marry without the consent of the lords, file complaints in court, learn a trade, replaced the lordship with a monetary payment, etc. Catherine II continued the policy of serfdom for peasants, including corporal punishment and special trials for peasants.

The article reveals the similarities and differences between the empires in their social, educational, and cultural aspects. For example, the monarchs sought to create an education system that formed literate subjects, to transform the population into useful members of society through reforming the legal system in the direction of humanization. Similar values and views were shared by the Austrian and Russian imperial elites, who grew up from a similar social and cultural environment, led a similar lifestyle, such as shared reading, clothing, communication in French, etc.

The article notes that the Russian Empire and the Habsburg Monarchy had common features: both empires were large in territory, continental, military, bureaucratic, multi-ethnic, multi-confessional, aspired to the status of a great European power, tried to catch up with their rivals and wage wars to achieve foreign political superiority.

Keywords: Habsburg Empire, Russian Empire, Maria Theresa, Joseph II, Catherine II, modernization, reforms, enlightened absolutism.

Постановка проблеми

Панівною тенденцією другої половини XVIII ст. для країн Центрально-Східної та Східної Європи було проведення модернізаційних реформ у дусі просвітницьких ідей, що виражалися в поширенні насамперед французькими авторами Ш.Л. Монтеск'є, Вольтера, Ж.Ж. Руссо концепцій раціоналізму, освіти, пошуку кращих моделей державного управління, які б призвели до соціально-економічного зростання та поліпшення рівня життя населення країн. Процес реформ в Австрійській та Російській імперіях другої половини XVIII ст. в історіографії йменують політикою «освіченого абсолютизму» й пов'язують із реформами Марії Терезії (1740-1780) та її сина Йосифа ІІ (1780-1790) (його називали «імператором-революціонером») для габсбурзьких територій і політикою Катерини ІІ (1762-1796) (її іменували «філософом на троні») для російських земель.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Модернізаційні реформи в країнах Центрально-Східної та Східної Європи другої половини XVIII ст. у порівняльній площині стають досить актуальними в сьогоднішній історичній науці. Заслуговує на увагу дослідження О.В. Хаванової, яка в порівняльно-історичному аспекті зіставляє політику Катерини ІІ та австрійського монарха Йосифа ІІ, з'ясовує сутність проведених ними реформ у Центрально-Східній та Східній Європі [1]. У праці британського історика Д. Лівена також у порівняльно-історичному плані розглядається, зокрема, історія Російської імперії та Британської, Османської, Австро-Угорської імперій, робляться порівняння реформ і як вони вплинули на подальший розвиток країн [2]. У статті П. Едера проаналізовано реформи імператора Йосифа ІІ в Австрійській імперії та їхнє поширення в Галичині [3]. Значну увагу автор зосереджує на характеристиці реформ державного управління, судочинства, релігійній, освітній, аграрній реформах тощо.

У контексті досліджуваної проблеми важливим є з'ясування підходів в історіографії поняття «просвітницький абсолютизм» та політики, яку проводили правителі Габсбурзької та Російської імперій у дусі просвітництва. Сам термін «просвітницький абсолютизм» був уведений у науковий обіг німецькими істориками в середині XIX ст. Вважалося, що держава має бути знаряддям прогресу, на чолі з королем-філософом. В англо-французькій історіографії заведено використовувати термін «освічений деспотизм» чи «легальний деспотизм», під яким розуміли здатність деспотичного (сильного, авторитетного) правителя виступати опікуном та виконавцем інтересів незрілого (неосвіченого) народу.

У радянській історіографії 1960-1990-х рр. почалося спеціальне вивчення проблеми «освіченого абсолютизму», який трактували як «кульмінацію абсолютизму»; а політика Катерини ІІ визначалася як постійне лавірування, суцільна ліберальна демагогія, спрямована на подолання соціальних конфліктів, укріплення самодержавства [4].

Низка істориків (Н.Я. Ейдельман, І.О. Булигін, В.Г. Сироткін, М.М. Сафонов, В.В. Рогінський, та ін.) розвивали погляди на «освічений абсолютизм» як на політику «європеїзації» чи «часткової модернізації» Росії у вигляді реформ зверху, розвиток освіти, формування дворянської інтелігенції, зародження правосвідомості, прогрес культури, за збереження традиційних основ самодержавства. В умовах нерозвиненості Російської імперії (слабка буржуазія, недостатньо розвинені правові норми, освіта, велика роль держави в економічному житті країни тощо) особлива роль належала особистості монарха, його політичним поглядам, здібностям, звичкам, оточенню, бачення ним історичних процесів. Від цього значною мірою залежала внутрішня і зовнішня політика країни. Наприклад, Н.Я. Ейдельман вважав, що в Росії чимало залежало від «активної меншості», під якою він розумів петербурзьке дворянство, гвардію чи інтелігенцію. І від того, які відносини складуться між владою і «вдумливою меншістю» (протистояння чи узгоджені дії), залежала європеїзація Росії [5, с. 14, 66].

Деякі дослідники (М.М. Дружинін, О.Б. Каменський, С.О. Шмідт, О.А. Омельченко та ін.) політику «освіченого абсолютизму» розглядали як вимушену дію і вбачали її в проведенні низки реформ, спрямованих на ліквідацію найбільш архаїчних інститутів феодалізму насамперед у соціально-економічній сфері й руху країни до буржуазного розвитку.

Американські дослідники (М.І. Раєв, Д.М. Томпсон), російські вчені (М.О. Новіцький, П.К. Іванов, М.Т. Білявський та ін.), українські автори (А.С. Романюк, О.Р. Мустафін, С.М. Плохій та ін.) взагалі виступали за відмову від терміну «освіченого абсолютизму» щодо Росії, називаючи внутрішню політику Катерини ІІ продворянською, кріпосницькою, а побудоване нею правління «поліційною державою», під її якою розуміли урядову опіку та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі в управлінні країною, підпорядкування економіки державним інтересам і що жодних реальних змін у російській дійсності не відбулося. Вони підкреслювали різницю між заявами уряду імператриці та її діями, між талановито складеними прожектами й реалізацією їх на практиці.

Угорський історик Д. Косарі «освічений абсолютизм» стосовно Австрійської імперії трактував як спробу частини «держав відсталої європейської периферії досягти рівня розвиненішої частини Європи..., залишаючись у рамках феодалізму» [6, с. 137]. У такому трактуванні він вбачав намагання земельної аристократії зберегти свій статус і вплив в умовах наступу буржуазних тенденцій.

Американський історик П. Вандич вважав, що не все, що уособлював освічений абсолютизм, можна вважати за модернізацію і йому була альтернатива на кшталт освіченого конституціоналізму («освіченої свободи») у монархічному або республіканському варіанті, зразком якого вбачав у польській конституції від 3 травня 1791 року [6, с. 137].

Отже, в історіографії панують різні підходи щодо поняття «освіченого абсолютизму», розуміють під ним: певний період, своєрідний етап у розвитку абсолютної монархії або внутрішню політику, яку проводили монархи із цілком певними цілями в історично-конкретних умовах.

Метою статті є порівняння завдань, які ставилися правителями Г абсбурзької та Російської імперії другої половини XVIII ст. для модернізації країн, щоб подолати соціально-економічну відсталість, поліпшити життя населення країн; зіставлення методів, котрі вони обирали для досягнення поставлених цілей; визначення результатів, до яких призвели реформи.

Виклад основного матеріалу

Народи, які мешкали в Австрійській та Російській імперіях, перебували на різних рівнях економічного, суспільного, культурного розвитку, мали різний політичний статус. Наприклад, німці, чехи, угорці, хорвати в Австрійській імперії мали певну автономію, тоді як народи в Росії не мали ніяких політичних прав. У другій половині XVIII ст. в австрійських і чеських землях спостерігався економічний підйом, дворянство, крім Угорщини, сплачувало податки, станове самоврядування окремих земель замінялося бюрократичним управлінням.

Різний в імперіях був характер централізації. У Росії, яка розвивалася як унітарна держава, реформування торкалося насамперед підвищення ефективності вже існуючого державного апарату влади. Габсбургам, які почали реальні кроки щодо централізації лише із середини XVIII ст., ще тільки треба було уніфікувати податки, законодавство, адміністрацію, судову систему тощо. Істотними були відмінності провінцій Габсбурзької імперії (за автономією, мовою, культурою), що ускладнювало модернізацію. Якщо Австрія і Чехія були близькими до європейської цивілізації, то Галичина, основна частина Угорщини та слов'янські провінції імперії мали більше спільного з Росією. Тут спостерігалися ті ж ознаки відсталості: тяга до модернізації, образа за свій невисокий рівень розвитку тощо. В Угорщині частіше, ніж в Австрії або навіть Росії, фінансова, комерційна та промислова буржуазія мала чуже насамперед єврейське або німецьке коріння. У Російській імперії лише Петербург і частково балтійські території могли вважатися відповідними до Європи.

У результаті форсованої централізації в Габсбурзькій імперії перекроювалися провінції та землі (так, дрібніші землі (краї) Йосиф ІІ об'єднав незалежно від їхньої історичної своєрідності в більші (округа), наприклад, Моравію і Сілезію, Галичину й Буковину (1786 р.); обмежувалося місцеве самоврядування (наприклад, Йосиф ІІ виступав проти земельних конституцій, зменшував компетенцію земельних сеймів (ландтагів), ігнорував їхні права у сфері фінансів на кшталт встановлення податків); за міською ординацією (1783 р.) створювалися міські виділи (обирали міщани, мали контрольні функції) та міські магістрати (поділялися на три сенати, по декілька радників у кожному: цивільний, кримінальний і політичний, на чолі з бургомістром), які на практиці були під державним контролем, складали присягу вірності монархові й за здійснення своїх функцій отримувати від держави платню; повсюдно впроваджувалася німецька мова (з 1784 р. вона ставала єдиною державною мовою); запроваджувалася цензура (1781 р.), що призводило до жорсткого контролю за друком, а особливо пресою (у такий спосіб відбувся частковий занепад науки, літератури, преси); зростала роль поліції особливо щодо контролю за політичними товариствами, об'єднаннями, організаціями, навчальними закладами через широку мережу агентів, інформаторів, водночас вона забезпечувала дотримання порядку, моральності й безпеки в країні. Наприклад, у столицях усіх земель імперії з 1784 р. працювали спеціальні Дирекції поліції із системою нижчих поліційних органів, а у Відні було створено Міністерство поліції [3, с. 132].

Отже, з ім'ям Йосифа ІІ і його наступника на троні племінника Франца ІІ (1792-1835) пов'язують формування в країні поліційної держави, яка регламентувала майже всі сторони життя суспільства. Вважається, що практичні поради щодо організації поліційної системи в Росії Катерина ІІ отримала від австрійського імператора під час їхньої зустрічі в 1790 році.

За правління Йосифа ІІ припиналася практика коронуватися королем у чеській та угорській столицях і корона св. Вацлава й корона св. Стефана та інші атрибути влади були перевезені до Відня. Усе це зачіпало інтереси регіональних еліт, у яких саме в другій половині XVIII ст. формувалися паростки національної ідентичності. Як наслідок, наприкінці правління Йосифа ІІ від нього відвернулися прихильники реформ і загалом політика «йосифінізму» зазнала поразки.

У Російській імперії активно проводилась політика русифікації приєднаних території, запровадження там імперських законів, російської культури, православ'я, норм життя росіян. Наприклад, стиралася історична пам'ять українського та інших народів Північного Причорномор'я через практику перейменуваннями вже наявних населених пунктів, представляючи це як їх заснування. У Габсбурзькій імперії продовжувалася політика онімечування населення, що виражалася в призначення на державні посади, зокрема вищі, австрійських урядовців (за винятком Угорщини), колонізацію австрійсько-німецьким населенням неавстрійських територій імперії, які користувалися різними пільгами і привілеями, онімечування сфери освіти.

Якщо Катерина ІІ розуміла різницю між теоретичними викладками реформ, які вона відобразила в «Наказі комісії про створення проєкту нового Уложення», написаній упродовж 1764-1766 років у дусі просвітницьких ідей, і практикою управління Росією (головним завданням було укріплення державної влади на принципах самодержавства, централізму, унітаризму), то Йосиф ІІ вважав, що достатньо переконати підданих у справедливості проведених реформ, і будь-які нововведення будуть схвально сприйняті.

Соціальної базою реформ у Росії було дворянство, задоволення інтересів яких багато в чому визначало характер реформ. Губернська реформа (1775), «Жалувана грамота дворянству» (1785), підвищували роль дворянства в управлінні, судах, із них формувалося чиновництво, вони мали привілеї (звільнялися від подушної податі, рекрутської повинності, тілесних покарань, мали право володіти землею, надрами, кріпаками тощо). Купецтво й заможні городяни згідно із «Жалуваною грамотою містам» (1785 р.) формувалися в окремий стан відмінний від інших городян, що об'єктивно перешкоджало зародженню буржуазного суспільства. Купці поділялися на три гільдії, звільнялися від подушної податі, що замінялася щорічною виплатою 1% з капіталу, рекрутської повинності, тілесних покарань (для 1-ї і 2-ї гільдій), нащадки мали право отримати дворянство. Нерозвиненість традицій станової опозиції самодержавству перетворювало російське дворянство як і купецтво у вірних союзників центральної влади.

У монархії Габсбургів дворянство насамперед Угорщини мало певну економічну базу й політичні механізми проведення самостійної щодо центральної влади політики. Соціальна база реформ Йосифа ІІ була розмита, він діяв в інтересах «загального блага», не надаючи перевагу жодному зі станів, що мало як переваги (до середини 80-х років XVIII ст. його підтримували передові дворяни, які розуміли хибність збереження станових привілеїв для проведення успішних реформ, протестанти, інтелігенція, котрі не мали доступ до державної служби), так і причини подальших невдач.

На практиці австрійська бюрократія була ефективнішою за російську. Вона легко вписалася в ієрархічну модель уряду, допомагала створенню верхівки «середнього класу», близького, але не ідентичного дворянству. На державну службу активно залучалися письменники, поети, вчені, представники непривілейованих станів. Освітня реформа дала змогу великій кількості осіб ненімецького походження (чехам, полякам) зайняти чиновницькі посади [2, с. 271-272].

До австрійських чиновників висувалися певні вимоги. Так, у «Пастирському посланні» (1783 р.) працівнику органів державної влади наказувалося дбати про свій професійний рівень, бути самовідданим, акуратним у праці, чітко і своєчасно виконувати накази імператора і вищих урядовців, не брати хабарів, не зловживати службовим становищем та ін. Їхні дії контролювалися через ревізії і так звані «кондуітні списки», у яких керівник інформував (таємно) вище стоячі органи про професійну підготовленість, поведінку та ефективність праці підлеглого. Така система призводила до низькопоклонства, підлабузництва нижчих урядовців, відсутності будь-яких елементів критики чи виявів невдоволення. Водночас чиновники забезпечувалися гарантованою заробітною платою, пенсією, у тому числі для вдів і сиріт [3, с. 131].

Основи російського чиновництва були закладені Петровським «Табелем про ранги» від 1721 р, за якими мала значення вислуга поряд зі знатністю, виплата платні замість наділення землею, зближення осіб низького й високого походження і значна присутність інтелектуальної еліти в урядових установах. Реформи Петра І ввели чіткі умови кар'єрного росту еліти, які далеко не відразу замінили родові принципи просування по службі. Представники знаті продовжували займати вищі посади навіть у XIX ст.

Своєрідною була церковна політика австрійських правителів, спрямована на повне підпорядкування церкви державі, обмеження її впливу на державну політику, її прав, привілеїв і маєтностей та багатств. Так було закрито понад 600 монастирів із 20 тисячами монахів і монахинь, а їхнє майно конфісковано на користь держави (Катерина ІІ в 1763 році провела секуляризацію церковних земель). Залишено тільки ті монастирі, що займалися корисними для держави й суспільства справами: доброчинністю, опікою хворих, сиріт, старців тощо. Водночас зросла кількість сільських парафій і священики навіть отримували державні доплати, якщо не вистачало коштів громади. Була скасована церковна цензура. Промови, що виголошували в церквах священики, мали бути попередньо схвалені органами цензури Державному суду підлягали справи про розлучення, шлюб оголошувався цивільним договором та ін. [3, с. 132].

Хоча католицька церква і далі залишалася державною, але дозволявся перехід у євангелічну віру (кальвінізм, лютеранство) і в православ'я; визнавалося і іудейство, хоча секти заборонялися. За «толерантним патентом» від 1781 р. некатолики могли утримувати власні культові споруди, здійснювати в них богослужіння, засновувати свої школи й виховувати в них дітей за правилами своєї віри, займати державні та громадські посади, купувати земельні ділянки, займатися підприємницькою і комерційною діяльністю тощо.

У Російській імперії продовжувалася політика щодо руської православної церкви, яку запровадив Петро І, - відміна патріаршества й перетворення церкви в державний департамент (Синод), а священиків - на посади службовців, які зобов'язані були ставити інтереси світської влади вище християнської доктрини. Також відбулося обмеження каральних заходів щодо старовірів. Наприклад, Петро ІІІ в 1762 р. дозволив їм повернутися в Росію і припинив усі судові і слідчі дії проти них. Катерина ІІ законодавчо врегулювала питання послаблення адміністративно-юридичної відокремленості старовірів і заборонено було їхнє релігійне переслідування.

В обох імперіях були здійснені спроби врегулювати питання взаємин землевласників і селян, земельної власності, сплати податків. Наприклад, ще Марія Терезія законами від 1771 і 1775 рр. скоротила панщину з 5-6 до 3 днів на тиждень, була звужена юрисдикція поміщиків над селянами, наданий дозвіл селянам викуповувати права на спадкове володіння земельними наділами, регламентувалися повинності селян залежно від розміру та якості їхніх наділів, а Йосиф ІІ законом від 1781 р. взагалі скасував кріпосне право (в Угорщині в 1785 р.): селяни отримали право виходу з громади й села, право вільного вибору професії, право одружуватися без згоди панів, звертатися зі скаргами на пана до суду, віддавати дітей до школи, навчатися ремеслу, заборонялися тілесні покарання та стягнення із селян грошових штрафів та ін. Законом від 1789 р. панщина була замінена грошовою платою.

Катерина ІІ також намагалася врегулювати правове становище селян, що відбилося в «Селянському уложенні» (1785 р.). Документ встановлював невіддільність станових прав державних селян, у тому числі - особисту свободу, право станових занять землеробством і деякими ремеслами, право власності, володіння і продаж нерухомого та рухомого майна, у сільській місцевості утворювалися виборні органи самоврядування, через вибори формувався становий суд, був механізм взаємодії з представниками держави. Причини, з яких проєкт не став третьою Жалуваною грамотою, не відомі. Можливо, Катерина II не хотіла розбурхувати дворянство й, особливо кріпаків, які могли б зрозуміти таку грамоту як обіцянку волі. Отже, політика кріпосної залежності селян продовжувалася. Їх піддавали тілесним покаранням, судили в особливих судах, за вбивство селянина дворянин, як правило, відбував церковне покаяння або утримувався в монастирю тощо.

Незважаючи на відмінності, Російська імперія та Габсбурзька монархія мали низку спільних рис. Обидві держави були величезними, континентальними, мілітарними, бюрократичними, поліетнічними, багатоконфесійними, переважно землеробськими імперіями. Австрійська модель будівництва імперії передбачала приєднання земель насамперед у результаті шлюбів, а відносини між Віднем і периферією ґрунтувалися на договорах, що гарантували місцевій еліті дотримання їхніх історичних прав (на відміну від Росії, яка приростала територіями переважно шляхом завоювання). Основним пріоритетом правителів імперій було прагнення мати статус великої європейської держави, розуміння проведення соціальних та економічних реформ, щоб догнати країни Західної Європи, котрі вже стали на шлях буржуазної модернізації, і бути спроможними вести війни, як один із головним чинників на той час досягнення зовнішньополітичної переваги.

Австрійська й Російська імперії були віддалені від головних центрів європейського фінансового життя, індустрії і торгівлі. Хоча Габсбурзька монархія була набагато ближче Європі в культурному, історичному й географічному сенсі, ніж далека Росія. До початку ХХ ст. обидві імперії почали наздоганяти європейських суперників, але при цьому рівень добробуту, письменності, індустріалізації і урбанізації в німецьких і чеських провінціях Габсбургів був значно вищий, ніж у будь-якому регіоні Росії. У XVIQ ст. щоб скоротити цей розрив, і Габсбургам, і Романовим доводилося позичати ідеї, техніку й навіть людей у протестантській Європі.

Певні паралелі можна було прослідкувати в освітній політиці монархів, які намагалися створити систему освіти, котра б давала державі грамотних підданих (професійно підготовлених чиновників, військових, ремісників і навіть селян). Ще за Марії Терезії в 1773 р. був розпущений орден єзуїтів, а за кошти від продажу їхнього майна була проведена реформа народної освіти (вводилось обов'язкове навчання всіх дітей віком від 6 до 12 років). Була створена триступінчаста шкільна система: «тривіальні школи», які навчали рідною мовою читання, письма, рахунку; у містах з'явилися «головні школи» з викладанням латинської мови, географії, історії; у резиденціях місцевих органів управління - «нормальні школи» для підготовки вчителів. Хоч грамотність мешканців імперії підвищувалась, але навчання німецькою мовою вело до германізації населення.

Відомо, що Йосиф ІІ направив у Росію сербського просвітителя Ф.І. Янковича-де-Мірієво, під керівництвом якого в 1782 р. був розроблений план з облаштування всестанових народних училищ у Російській імперії, за яким у кожному губернському місті засновувалися головні школи (чотирикласні), у повітових містах - середні школи (трикласні) і малі школи (двокласні) й утримувалися коштом держави. Також 1783 року в Санкт-Петербурзі була відкрита вчительська семінарія, здійснювався переклад та перероблення навчальних посібників. Ф.І. Янкович був прихильником живого викладання предметів на противагу схоластичним методам навчання. Згодом його методики були поширені, крім народних училищ, на духовні училища, військові корпуси, приватні пансіони та школи [1, с. 31-32].

Увага приділялася і вищій освіті, яка орієнтувалася на підготовку чиновників, юристів, лікарів, а тому особлива увага приділялася вивченню економіки, діловодства, юриспруденції. Існували спеціальні фонди, з яких оплачувалося навчання талановитої молоді з бідних дворянських сімей. Наприклад, у віденській Терезіанській академії, Терезіанській військовій академії у Вінер-Ньойштадті, фонд Каоса та ін. При Катерині ІІ в 1776 р. при Московському університеті був відкритий перший у Росії дворянський Благородний пансіон, який в 1783 р. набув самостійності і став загальноосвітньою школою для дворян [1, с. 32].

Йосиф ІІ намагався послідовно проводити політику загального й рівного доступу до освіти всіх охочих. А тому в 1784 р. всі дворянські академії були закриті, їхні бібліотеки, обладнання, навчальні посібники були передані університетам, а студенти отримали можливість закінчити навчання в будь-якій гімназії чи університеті монархії. Після смерті монарха і скасування низки його реформ частина академій відродилася.

Намагання монархів перетворити кожного підданого в корисного члена суспільства спонукало їх до реформування правової системи в бік гуманізації. Пом'якшення покарань, крім пропагандистського ефекту, морального способу перевиховання злочинців, мало і практичну користь: обмежуючи кількість смертних страт, забороняючи тортури й жорстокі покарання, тим самим зберігалися для держави робочі руки. Наприклад, у Габсбурзькій імперії відбулося відділення цивільного суду від кримінального, заборонялися тортури під час допитів, в 1786 р. була відмінена смертна кара, приймалися заходи щодо покращення стану пенітенціарних установ. У Росії за Катерини ІІ кримінальне право відділяється від цивільного, з 1782 року заборонялися тортури, хоча на практиці вони застосовувалися. Імператриця запровадила так звані совісні суди, у яких по два засідателя від дворян, купців і вільних селян ухвалювали рішення, керуючись не стільки нормами законів, скільки моральними міркуваннями, совістю. Практична діяльність таких судів була неефективною.

Представники австрійської та російської імперських еліт поділяли одні й ті ж цінності та погляди. Вони походили з одного й того ж соціального та культурного середовища, вели схожий спосіб життя і робили подібну кар'єру. Навіть походження обох еліт багато в чому було аналогічним. І та й інша були нащадками військових-дворян і землевласників. Починаючи з XVIII ст. обидві еліти потрапили під вплив просвітництва та романтизму. Вони читали ті самі книжки, одягалися схоже, однаково проводили час і спілкувалися між собою французькою мовою.

Висновки

Спільними ознаками модернізаційних перетворень у Габсбурзькій та Російській імперії другої половини XVIII ст., які в історіографії часто йменують політикою «освіченого абсолютизму» можна назвати такі: використання ідей раціоналізму й освіти як ідеологічної бази, що йменується в історіографії як «просвітницький абсолютизм»; активна законодавча та законотворча діяльність, що розуміється чи не як основне завдання державної влади, важливий чинник прогресу суспільства, основа громадського порядку та державного устрою; намагання оздоровити суспільство, подолати відносну відсталість, зміцнити держави, адаптувати їх до нових економічних, соціальних, політичних, культурних умов; спрощення системи управління, а відтак її централізація, створення бюрократичного апарату, уніфікація судової системи; спроба перетворень в аграрних відносинах; протегування торгівлі та підприємництву через політику меркантилізму (головним джерелом надходжень до бюджету вважалася позитивна зовнішня торгівля, яка заохочувалася через встановлення протекціоністських тарифів на експорт готових продуктів та обмежувався їх імпорт), фізіократії, які джерелом багатства вважали не торгівлю, а виробництво насамперед в аграрній сфері; скасування всередині країн внутрішніх митних кордонів і зборів; намагання підвищити рівень життя населення через зростання продуктивності та обсягів виробництва; реформа правової системи в бік гуманізації, пом'якшення покарань, обмеження смертної кари, заборона тортур; заохочення наук, опіка культури, удосконалення системи освіти, широка благодійницька діяльність на користь людей похилого віку, хворих, сиріт, бездомних дітей та ін.

Загалом реформи Марії Терезії, Йосифа ІІ та Катерини ІІ відображали ті тенденції епохи Просвітництва, які сформувалися в Європі ще із середини ХУІІ ст., і мали переважно позитивне значення для подальшого розвитку Австрійської та Російської імперій. Водночас різний ступінь модернізації, структурні відмінності держав стали причиною неоднакових методів і результатів реформ. Для Австрійської імперії перетворення мали більший вплив на життя та ментальність тогочасного суспільства. Російська дійсність здебільшого залишалася консервативною, кріпосною, неефективною, що потребувало від майбутніх правителів Павла І та Олександра І шукати більш радикальні шляхи подолання російської відсталості.

Література

1. Хаванова О.В. Просвещенные монархи Екатерина ІІ и Иосиф ІІ: опыт сопоставления. Век Катерины ІІ: Россия и Балканы /отв. ред. И.И. Лещиловская. Москва: Наука, 1998. С. 24-39.

2. Ливен Д. Российская империя и её враги с XVI века до наших дней / пер. с англ. А. Козлика и А. Платонова. Москва: Европа, 2007. 688 с.

3. Едер П. Реформи Иосифа ІІ в Австрійській імперії та їхнє поширення у Галичині (1780-1790 рр.). Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2015. Випуск 61. С. 127-135.

4. Иванов П.К. К вопросу о «просвещенном абсолютизме» в России 60-х годов XVIII века. Вопросы истории. 1950. № 5. С. 85-99; Федосов И.А. Просвещенный абсолютизм в России. Вопросы истории. 1970. № 9. С. 35-55; Окунь С.Б. К вопросу о сущности русского абсолютизма (вторая половина XVIII - начало XIX вв.). Проблемы отечественной и всеобщей истории. Вып. 2. Ленинград: Наука, 1973. С. 110-117.

5. Ейдельман Н.Я. Грань веков. Политическая борьба в России. Конец XVIII - начало XIX столетий. Москва: Мысль, 1986. 368 с.

6. Вандич П. Ціна свободи: історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення. Київ: Критика, 2004. 464 с.

References

1. Havanova, O.V. (1998). Prosveshennye monarhi Ekaterina II i Yosyf II: opyt sopostavleniya. Vek Kateriny II: Rossiya i Balkany [Enlightened monarchs Catherine II and Joseph II: a comparison experience. The Age of Catherine II: Russia and the Balkans]. /otv. red. I.I. Leshilovskaya. Moskva: Nauka. (рр. 24-39). [in Russian].

2. Liven, D. (2007). Rossijskaya imperiya i eyo vragi s XVI veka do nashih dnej [The Russian Empire and its enemies from the 16th century to the present day] / per. s angl. A. Kozlika i A. Platonova. Moskva: Evropa. [in Russian].

4. Eder, P. (2015). Reformy Yosyfa II v Avstriiskii imperii ta yikhnie poshyrennia u Halychyni (1780-1790 rr.). [Reforms of Joseph II in the Austrian Empire and their spread in Galicia (1780-1790)]. VisnykLvivskoho universytetu. Seriiayurydychna. Vypusk 61. (рр. 127-135). [in Ukrainian].

5. Ivanov, P.K. (1950). K voprosu o «prosveshennom absolyutizme» v Rossii 60-h godov XVIII veka [On the issue of «enlightened absolutism» in Russia in the 60s of the 18th century]. Voprosy istorii. № 5. (рр. 85-99). [in Russian]; Fedosov, I.A. (1970). Posveshennyj absolyutizm v Rossii [Enlightened absolutism in Russia]. Voprosy istorii. № 9. (рр. 35-55). [in Russian]; Okun, S.B. (1973). K voprosu o sushnosti russkogo absolyutizma (vtoraya polovina XVIII - nachalo XIX vv.) [On the question of the essence of Russian absolutism (second half of the 18th - early 19th centuries)]. Problemy otechestvennoj i vseobshej istorii. Vyp. 2. Leningrad: Nauka, (рр. 110-117). [in Russian].

6. Ejdelman, N.Ya. (1986). Gran vekov. Politicheskaya borba v Rossii. Konec XVIII - nachalo XIX stoletij [Edge of centuries. Political struggle in Russia. The end of the 18th - beginning of the 19th centuries]. Moskva: Mysl. [in Russian].

7. Vandych, P. (2004). Tsina svobody: istoriia Tsentralno-Skhidnoi Yevropy vid Serednovichchia do sohodennia. [The Price of Freedom: A History of Central-Eastern Europe from the Middle Ages to the Present]. Kyiv: Krytyka [in Ukrainian]. Размещено на Allbest.ru