Роль української діаспори в створенні комеморального конструкту "голодомор" як фактору ментальної консолідації нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль української діаспори в створенні комеморального конструкту «голодомор» як фактору ментальної консолідації нації

Ванюшина Олена Феліксівна, кандидат філософських наук,

доцент кафедри психології Київського національного

торговельно-економічного університету

Пам'ять і, зокрема, колективна пам'ять не є чимось абстрактним і статичним, вона постійно змінюється і в подальшому буде змінюватися залежно від політичного контексту. Її віртуальна репрезентація можлива на декількох рівнях: інституційному - це створення, коригування та ревізія офіційної історичної концепції, що здійснюється політичною та інтелектуальною елітою; рівні контрпам'яті - репрезентації, що не відповідають офіційній версії історичних подій; а також на рівні масового дискурсу індивідуально-колективної пам'яті [1].

Таким чином фальшуючи пам'ять, використовуючи технології «хибних спогадів», будь-які історичні події в минулому стають зручним механізмом маніпулятивних впливів на свідомість суспільства. Найяскравішим прикладом для підтвердження цієї тези є еволюція ставлення до голоду 1932-1933 рр. в Україні.

У Радянському Союзі сам факт масового голоду 1932-1933 рр. в Українській РСР вперто замовчувався від самого початку. Відомості про масштабне вимирання селян внаслідок експропріації зерна вийшли за межі країни лише через дипломатичні канали, або ж через приватні контакти та завдяки зусиллям окремих журналістів чи українських емігрантських організацій.

Упродовж десятиліть публічні й навіть приватні згадки про голод могли трактуватися в СРСР спочатку як контрреволюційна діяльність, згодом як антирадянська агітація та пропаганда, тому увесь цей час у радянському суспільстві ця тема була предметом негласного табу. В Україні ж публічно зважувалися згадувати про голод лише відверті противники радянської влади, і то в «самвидаві».

На Заході тема голоду 1932-1933 рр. у Радянському Союзі також була вкрай непопулярною. Можливо вона була дискредитована в очах західних інтелектуалів і політиків тим, що стала об'єктом пропаганди в нацистській пресі всередині 1930-х рр. і темою «жовтої преси» В. Херста, коли журналісти в гонитві за сенсаціями вдавалися до фальсифікацій, викриття яких ставило під сумнів і реальні факти [2].

Дискусія з питання голоду виникла поза межами Радянського Союзу зусиллями української діаспори. Упродовж трьох післявоєнних десятиліть ці зусилля, зазвичай пов'язані з річницями трагедії (1953, 1963, 1973), обмежувалися переважно локальними комеморативними акціями та публікаціями досліджень, головним чином аматорських. Відповідно, вона сприймалася як політиками, так і академічним світом Заходу (якщо взагалі її помічали) або як ідеологічні витівки антирадянських емігрантів, або як внутрішня справа емігрантської спільноти.

На початок 1980-х рр. ситуація якісно змінилася, принаймні з погляду фінансових, інституційних та інтелектуальних можливостей української діаспори. З наступного покоління діаспори походить уже близько півтора десятка науковців-суспільствознавців, які отримали якісну освіту в західних університетах, переважно американських, і стали частиною академічного істеблішменту. Отже, у 1970-ті рр. було створено Український науковий інститут Гарвардського університету (1973) та Канадський інститут українських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада, 1976). Створення дослідницьких центрів у складі поважних університетів мало величезне значення як з погляду формального статусу, так і з погляду їхньої наукової якості.

Українознавчі дослідження вийшли за межі українських емігрантських культурних інституцій і вмонтувалися в академічний світ Заходу попри всі негаразди, пов'язані з необхідністю доводити легітимність українських студій, інституційно відокремлених від Soviet Studies і від російських студій. Це створило передумови для нової якості звернень до теми голоду 1932-1933 рр. Цього разу кампанія тривала не один рік, вона вийшла за межі діаспорної спільноти і набула міжнародного розголосу, тема стала предметом політичних, академічних дискусій, а також об'єктом юридичного аналізу на найвищому фаховому рівні в рамках міжнародного права.

Варто зазначити, що ці заходи серйозно вплинули і на «материкову Україну» - вперше зусилля української діаспори безпосередньо вплинули на ідеологічні, політичні й академічні процеси в Україні.

У цих зусиллях провідну роль відіграли декілька взаємопов'язаних акцій: підготовка і публікація книги про голод 1932-1933 рр. Р. Конквестом, випуск 1983 р. в Торонто фільму «Жнива відчаю», 1984 р. створення комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні (у квітні 1988 р. звіт Комісії було передано Конгресові США та наприкінці 1990 р. було опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод 1932-1933 р., зроблений за методикою oral history).

За роки роботи комісії міжнародна ситуація змінилася найрадикальнішим чином - між керівництвом США та СРСР було підписано угоди, які поклали край «холодній війні», у Радянському Союзі розпочалася перебудова і він формально ставав партнером США у світовій політиці. Отже, політики в США втратили інтерес до проблеми, а прихована чи відверта «антимосковська» спрямованість зусиль української діаспори надавала небажану політичну конфліктність.

В Україні між тим намагалися обходити тему голоду, наважуючись визнавати лише «продовольчі труднощі».

Сьогодні ж голод 1932-1933 рр. визнають одним із знакових історичних символів, культурним маркером, довкола якого можна будувати історичну ідентичність і різні форми політичної репрезентації. Хоча, нажаль, і тепер неможна констатувати наявність в Україні чіткої програми політики пам'яті. Проте, когнітивний дисонанс, пов'язаний з голодомором 1932-1933 рр., у молодшого покоління, що сформувалися за часів СРСР, було подолано [3].

Отже, діяльність української діаспори стала важливим чинником процесу усвідомлення національної ідентичності, у якому колективна пам'ять є фундаментом єднання.

Література

діаспора голодомор ментальна консолідація

1. Кривда Н. Конструювання української ідентичності: виклики комеморації // Культурологія. 2018. № 1 (2). С. 15-20.

2. Ключковська І. Історична кривда Dance Macabre. Як політики використовують Голодомор // Українська діаспора в об'єктиві сучасності - національно-політичний та духовно-культурний феномен; МІОК Нац. ун-ту «Львів. політех.». 2012. URL: http: //www.istpravda.com.ua

3. Коник А. «Історична пам'ять» та «політика пам'яті» в епоху медіа-культури // Вісник Львів. ун-ту. Львів, 2009. Вип. 32. С. 153-163.

Размещено на Allbest.ru