Методологія дослідження персонального складу козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр.) у дореволюційній українській історіографії

Размещено на http://allbest.ru

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

Методологія дослідження персонального складу козацької старшини Гетьманщини (1648-1782 рр.) у дореволюційній українській історіографії

Лариса Фицик кандидат історичних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання

Ігор Фицик кандидат філософських наук,

доцент кафедри соціальних і правових дисциплін

м. Умань



Анотація

У статті за допомогою комплексного, системного підходу та порівняльно-історичного методу аналізується методологічний інструментарій, який використовували дореволюційні дослідники козацької старшини Української Гетьманської держави (1648 - 1782 р.р.). Розглядаються праці представників народницької та державницької шкіл в українській історичній науці, присвячені персональному складу козацької старшини, Проаналізовані основні підходи дослідників щодо вказаної проблематики. Виявлені основні методи, які застосовували історики, досліджуючи персональний склад управлінського апарату Гетьманщини. Акцентовано увагу на тому, що незважаючи на різні методологічні підходи, українські науковці вдало виокремили персональний склад старшини різних рангів, урядову та неурядову старшину та дали вичерпну характеристику її окремих персоналій. Виявлено, що представники народницького та державницького напрямів впродовж першої половини XIX - початку XX ст. використовували як загальні методи дослідження (аналізу, синтезу, порівняльно-історичний, хронологічний, біографічний та ін), так і новітню методологію, запозичену у зарубіжній історичній науці. Зроблено висновок, що вивчення теоретико-методологічної спадщини дореволюційних істориків залишається актуальним завданням сучасної української історичної науки. Поява такого роду праць, особливо нині, сприятиме більш повному розумінню об'єктивних процесів розвитку сучасної української історіографії та дасть змогу проаналізувати та осмислити ряд дискусійних питань у царині державотворення в Україні.

Ключові слова: дореволюційна історіографія, методологічні прийоми, методи дослідження, персональний склад, козацька старшина, Гетьманщина, історичні праці.



Abstract

Research methodology of the personnel composition of the cossack chief of the Hetmmann (1648-1782) in pre-revolutionary ukrainian historiography

Larysa Fytsyk

Candidate of Historic Sciences, Associate Professor at the Department of World History and Teaching Methods, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman, Ukraine,

Igor Fytsyk

Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor at the Department of Social and Legal Disciplines, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman, Ukraine,

The article analyzes the methodological toolkit used by prerevolutionary researchers of the Cossack chiefdom of the Ukrainian Hetman State (1648 - 1782) using a complex, systematic approach and a comparative-historical method. The works of the representatives of the populist and statist schools in Ukrainian historical science, devoted to the personal composition of the Cossack chieftain, are considered. The main approaches of researchers to the specified issues are analyzed. The main methods used by historians when researching the personnel of the administrative apparatus of the Hetmanate were revealed. Attention is focused on the fact that, despite different methodological approaches, Ukrainian scientists have successfully distinguished the personal composition of senior officers of various ranks, governmental and non-governmental senior officers and have given a comprehensive description of their individual personalities. It was revealed that representatives of the populist and statist movements during the first half of the 19th and early 20th centuries. used both general methods of research (analysis, synthesis, comparative-historical, chronological, biographical, etc.) and the latest methodology borrowed from foreign historical science. It is concluded that the study of the theoretical and methodological heritage of pre-revolutionary historiography remains an urgent task of modern Ukrainian historiography. It is concluded that the study of the theoretical and methodological heritage of pre-revolutionary historians remains an urgent task of modern Ukrainian historical science. The appearance of this kind of work, especially now, will contribute to a more complete understanding of the objective processes of the development of modern historical science and will make it possible to analyze and consider a number of debatable issues in the field of state formation in Ukraine.

Keywords: pre-revolutionary historiography, methodological techniques, research methods, personal composition, Cossack elder, Hetmanship, historical works.



Анотація

Постановка проблеми. Вивчення історії української козацької старшини Гетьманщини вимагає уявлення про стан розробки проблеми та визначення шляхів подальших пошуків. Для цього потрібне детальне вивчення прийомів та методів дослідження нашого об'єкта. З'ясування методологічних позицій, яких дотримувалися вчені-історики у різні історіографічні періоди, загальний та особливий теоретико-методологічний інструментарій, який вони використовували у своїх працях, застосування методів та прийомів з їх наукової спадщини у сучасний науковий обіг, є одним з головних завдань сучасної української історичної науки. Така увага до методологічного інструментарію пов'язана зі зростаючим інтересом науковців до витоків дослідження козацької старшини Української гетьманської держави, коли, власне, і розпочався процес нагромадження та систематизації фактичного матеріалу та розроблялася наукова методологія, - періоду з XIX до початку XX ст. Отож, поява історіографічних праць, у яких аналізуються основні методологічні установки істориків козацької старшини, особливо нині, сприятиме більш повному розумінню об'єктивних процесів розвитку сучасної історичної науки та дасть змогу проаналізувати та осмислити ряд дискусійних питань в історіографії української державності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема дослідження методів та прийомів дослідження української козацької старшини віднедавна стала об'єктом особливої уваги сучасних українських істориків.. Найбільш вагомими публікаціями з даної проблематики є узагальнюючі праці В. Кривошеї, І. Кривошеї, М. Корнієнка, Н.Яковенко, В. Панашенко. Питання методологічних прийомів, які використовували представники дореволюційної історичної науки, досліджуючи персональний склад та генеалогію української еліти періоду Гетьманщини, вивчали В.Кривошея, І. Кондратьєв, І.Кривошея, В. Томазов, Л. Фицик. З'явилося ряд публікацій, у яких автори зверталися до проблематики використання методів дослідження персонального складу урядової та неурядової старшини (І. Кривошея, М. Корнієнко та В. Кривошея, В. Сергійчук, Ю. Мицик, О. Гуржій, П. Пиріг, А. Іваненко). Досить ефективно в українській історіографії відбувається пошук нового методологічного інструментарію для з'ясування державотворчих зусиль представників української еліти (В. Кривошея, В. Смолій, В. Степанков, Ю. Щербак, О. Струкевич та ін.).

Мета статті - здійснити системний аналіз методологічного інструментарію, який використовували дореволюційні дослідники козацької старшини Української Гетьманської держави (1648 - 1782 р.р.) та виявити спільні та відмінні підходи у поглядах представників народницької та державницької шкіл в українській історіографії на персональний склад управлінського апарату Гетьманщини.



Виклад основного матеріалу

Певні методологічні прийоми при дослідженні козацької старшини Гетьманщини, зокрема її персоналій, знайшли відображення у праці М. Маркевича «Історія Малоросії» [12, С. 107].

У процесі роботи над нею автор використовує як відомі вже на той час джерела, так і застосовує нові. Це виявилося насамперед у зацікавленості історика проблемою персонального складу урядовців Гетьманщини (М. Маркевич подає у V томі досить вичерпні поіменні списки гетьманів, генеральної старшини, полковників Б. Хмельницького та старшинської верстви під керівництвом його наступників). Історик подає списки сановників, які управляли різними частинами Малоросії, застосовуючи хронологічний, порівняльно-історичний та кількісний методи.

Використання останнього з вищевказаних прийомів ученим підтверджується списками козацької старшини у вигляді таблиць, які він склав. Так, за допомогою власної методології автору вдалося порівняти праці, видані попередниками у різний період часу з метою виявлення відмінностей, характерних для кожної з них (для цього він окремо подає персональний склад гетьманів згідно з 10 різноманітними інтерпретаціями дослідників (Рубана, Бантиша-Каменського, Ширера, гетьмана Розумовського, Туманського та ін)).

Проте, списки урядовців у Маркевича пропонувалися без родоводів та персональних характеристик, що свідчило про певний описовий характер його праці, що, - на наш погляд, - значно применшувало її цінність. Про це, зокрема, згадує і М. Максимович у листі до М. Маркевича, у якому він дорікав історику, що той, як і його попередник Д. Бантиш - Каменський, «.. .не завжди дотримувався принципу об'єктивності» [15, С. 1 - 6].

І таке зауваження було слушним, оскільки у праці М. Маркевича представники старшинської верстви характеризувалися не об'єктивно, оскільки згідно з доктриною російської історіографії про Б.Хмельницького були поширені лише схвальні відгуки, а про інших гетьманів (І. Виговського, І.Мазепу) - негативні.

Продовжив вивчення персонального складу козацької старшини Гетьманщини відомий історик М. Максимович, У численних листах та критичних нотатках дослідник обґрунтовано критикував М. Маркевича та інших своїх попередників у питанні персоналій представників старшин Гетьманщини, часто звинувачуючи їх у компіляції фактів, які часто запозичувалися з польських джерел [15; 17; 18].

Історик навіть полемізує з М. Костомаровим стосовно деяких сподвижників Богдана Хмельницького, яких, - як зазначав історик, - той помилково ототожнював [16].

Погоджуємося з тезою Л. Мельника про те, що саме М. Максимович вперше в українській історіографії проявив об'єктивний підхід до оцінки діяльності гетьмана Б. Хмельницького, здійснивши значний внесок в історичну науку [20, С. 12].

Грунтовне вивчення історіографічної спадщини вченого свідчить про використання М. Максимовичем біографічного методу, оскільки у його працях міститься багато матеріалів біографічного характеру (зокрема про полковників). Варто також згадати і про метод системного аналізу, який вміло застосовував учений, підготувавши матеріали про сотників Гетьманщини. український історичний козацький старшина

Використовувалися у його працях також порівняльно-історичний та статистичний методи. Однак, як і його попередники, які аналізували як окремі персоналії зі старшинського середовища, так і козацько-старшинський прошарок загалом, дослідник також не завжди дотримувався принципу об'єктивності, що дало підставу деяким дослідникам вважати праці М. Максимовича напівархеографічними, описовими, акцентувати увагу на виваженості та обережності історика у висновках, та звинувачувати його у надмірному фактографізмі [8, С. 82, 84].

Натомість, І. Крип'якевич, навпаки, зауважив, що для методології історика була характерна точність та вірність історичному факту, і всі його історичні твори «... відміряні мірилом історичної правди» [13, С. 168].

Варто зазначити, що після публікації праць М. Максимовича персональний склад козацької старшини став об'єктом вивчення наступних поколінь істориків, зокрема таких дослідників як О. Лазаревський, Д. Багалій, М. Грушевський та інших дослідників, що стало, безумовно, незаперечною заслугою вченого перед українською історичною наукою.

Вивчення персонального складу козацької старшини Української Гетьманської держави продовжив О. Лазаревський. Зафіксувати прийоми та методи дослідження, застосовувані ученим при вивченні козацько-старшинської верстви, досить складно з огляду на те, що в другій половині Х1Х- на початку ХХ ст. методологія історичної науки перебувала лише у стадії формування.

Як зазначав сучасний український дослідник творчої спадщини О.Лазаревського В. Воронов, теоретико-методологічний рівень його праць був невисоким, що було характерним для наукового доробку не лише цього дослідника, але й для більшості вітчизняних істориків-позитивістів зазначеного періоду [3, С. 217].

Однак, історик вважався єдиним на той час знавцем малоруських архівів та внутрішньої історії Гетьманщини, оскільки був грунтовно ознайомленим з місцевими архівами: архівом Генеральної канцелярії, архівом Чернігівської казенної палати, Полтавським архівом та приватними архівними установами. На думку дослідників його наукової спадщини, характерними рисами дослідницького методу історика козацької старшини було наукове, критичне використання численних архівних матеріалів, тверезість погляду та прагнення до об'єктивної оцінки суперечливих архівних джерел [3, С. 205; 5, С. 4].

Разом з тим, О. Лазаревський не завжди дотримувався принципу об'єктивності, Часто історичні джерела історик пристосовував під власну концепцію історії Лівобережної України, а масове використання ним великої кількості джерельного матеріалу призвело до занадто категоричних та безапеляційних висновків щодо козацької старшини та її ролі в соціально-економічному житті України, що було характерно для усіх тогочасних представників народницької історіографії.

Так, Дмитро Дорошенко відзначив, що Лазаревський ніби навмисно вишукував темні сторони життя Гетьманщини та дорікав досліднику, що той ігнорував оборону козацькою старшиною української автономії [7, С. 145].

Різку упередженість суджень, якусь озлобленість, однобічний підхід до несимпатичної йому козацької старшини, яка не задовольняла своєю поведінкою прямолінійно-демократичні погляди автора, відзначали також Д. Багалій, О. Оглоблин, І. Лучицький, В. М'якотін, М. Грушевський, М. Василенко, І. Барвінський, В. Модзалевський, М. Ткаченко та І. Джиджора. Натомість, негативна критика Лазаревським козацько-старшинської верстви у радянській історіографії вважалася однією з найважливіших ознак творчого доробку історика [11; 19; 24].

З хибністю деяких тверджень О. Лазаревського стосовно старшинської верстви погоджуються і сучасні дослідниками його творчої спадщини. Так, С. Білокінь, у своїй розвідці у журналі «Розбудова держави» зазначив, що О. Лазаревський ігнорував застосування методу аналізу, оскільки, - як він зазначає, - історик «.. .за численними деревами (маючи на увазі генеалогічні та біографічні матеріали про представників верхівки козацтва), не побачив лісу та недооцінив культурне та інтелектуальне життя своїх героїв [1, С. 57]. Даючи таку оцінку історичним нарисам ученого, дослідник погодився з висновками, зробленими свого часу ще М. Грушевським та Д. Дорошенком [21, С. 54].

Характерною особливістю стилю О. Лазаревського науковці вважають відмову від аналізу джерел та відсутність у його працях широких узагальнень та висновків. Переважна більшість його праць має описовий характер (як, наприклад, тритомна праця дослідника «Опис Старої Малоросії»). Однак це не означає, що історик повністю відмовився від використання методів аналізу та синтезу, - інша справа, чи їх використання було результативним [3, С. 216 - 217].

Сучасний дослідник творчого доробку О. Лазаревського В. Воронов вказує на використання ученим хронологічного методу та методики структурно-функціонального аналізу у генеалогічних нарисах ученого - вони, зокрема, «... відзначаються чіткістю структури та побудовані за єдиним формуляром - спочатку вміщувалася родовідна таблиця, а вже потім перелічувалися усі відомості з історії роду, знайдені в джерелах» [4, С. 16].

Детальна характеристика окремих представників полкової та сотенної старшини не лише дала можливість історику використати усю сукупність фактів, але й відкрила можливість побудови на їх основі певної теоретичної системи, яка відтворювала історичний процес, використовуючи історико-хронологічний метод. Він застосовується ученим, окрім генеалогічних нарисів, зокрема, у тритомному «Описі Старої Малоросії», у якому полки описуються окремо, в хронологічному порядку подається і персональний склад полкової старшини. Варто також згадати і про застосування у низці біографічних нарисів О. Лазаревського і біографічного методу.

Використовувалися дослідником й інші методологічні прийоми, зокрема методи індукції та дедукції, про що свідчить цитата з першого тому його праці «Опис Старої Малоросії»: «.найбільш повне ознайомлення з окремими особистостями з її складу створює необхідні умови при вивченні полкової старшини» [14, С. 112].

Однак науковий доробок дослідника слід оцінювати не з позицій сучасності, а відповідно до рівня розвитку української історіографії другої половини XIX - початку XX ст., адже тодішній методологічний інструментарій був непорівнянним із нинішнім.

Методологію дослідження, яку використовував О. Лазаревський, вдосконалили представники більш пізнього покоління істориків, - насамперед Вадим Модзалевський..

Характерною особливістю наукового методу ученого було те, що історія Лівобережної України ХУШ ст. розглядалася у його працях переважно у контексті історії козацької старшини. Однією з центральних у його творчому доробку, - як і у О. Лазаревського, - була проблема побутової історії, у площині якої, - на думку історика, - відбувалося об'єктивне пізнання минулого [22, С. 3 - 4].

Методологічні погляди В. Модзалевського, який продовжив справу О.Лазаревського, формувалися також у руслі народницької соціології, хоча значний вплив на нього мала філософія західного позитивізму. Чільне місце в науковій спадщині ученого було відведено вивченню генеалогії старшинсько-дворянських родин Лівобережжя.

У біографії людини, - на думку історика, - була сфокусована доля епохи, тому вивчення останньої «...тільки й можливе при детальному вивченні біографії її діячів» [22, С. 4]

Саме тому дослідник використовував у своїх працях, зокрема, просопографічний метод. Загалом, відношення історика до козацько-старшинської верстви та до її окремих представників було негативним, що було характерним для О. Лазаревського. У багатьох випадках дослідник успадкував не тільки сильний, але й слабкий методологічний інструментарій свого попередника.

Емпіричну основу досліджень вченого становить сукупність виявлених фактів про представників старшини. Найважливішим результатом його досліджень став аналіз фактичного матеріалу, - тобто, - з одного боку, - встановлення персоніфікованого переліку урядовців Гетьманщини, а з іншого - генеалогічний опис взаємозв'язків між ними. Історію козацької старшини дослідник подає через поколінні розписи-родоводи, використовуючи нову на той час методику історичного дослідження (використання інструментарію спеціальних історичних дисциплін). Отже, у творчому доробку Модзалевського простежуються нові підходи.

Так, у статті «Два старовинних духовних заповіти» він намагається пояснити події минулого у ракурсі психологічних установок окремих представників козацької старшини [23]. Можна прослідкувати у працях ученого використання індуктивного та проблемного методів, за допомогою яких він намагався не тільки дослідити персональний склад та генеалогію старшини, але й соціально-економічні та соціально-культурні процеси, які відбувалися у її середовищі.

Як і його попередник Лазаревський, В. Модзалевський, насамперед удосконалив традиційну методику складання родоводів, що певною мірою сприяло перетворенню генеалогії з прикладної («станової»), у допоміжну історичну дисципліну.

Так, для фундаментальної праці історика «Малоросійський родослівник», характерна чітка постановка мети дослідження, фронтальне охоплення генеалогічного матеріалу, ретельне критичне опрацювання величезної та різноманітної джерельної бази.

В. Модзалевський був не просто істориком старшини, але й дослідником різноманітних форм суспільних відносин, які склалися на Лівобережній Україні у другій половині ХУП - ХУШ ст. Як зазначав О. Коваленко, - «.стиль написання його праць має багато спільного з історичними нарисами О. Лазаревського - відчуваються фактографізм, перебільшена обережність у висновках, а більшість його робіт написано на рівні емпіричного дослідження» [10, С. 14]. Проте, це не є свідченням відсутності в працях В. Модзалевського концептуальних положень і узагальнень, адже із розрізнених спостережень, висновків, оцінок поступово формувався загальний погляд на старшину як об'єкт дослідження, та сформувалася його історична концепція. На її формування суттєво вплинула народницька історіографія, і це стало незаперечним фактом.

Нову методологію дослідження козацької старшини Гетьманщини запропонували представники державницької школи в українській історичній науці. Їх дослідження базувалися на значно ширшій емпіричній базі, аніж праці представників народницького напряму, Наявні джерела трактувалися ними по-новому, на державницьких засадах, з врахуванням цивілізаційних підсистем і принципів.

Так, нетрадиційні та оригінальні методологічні підходи, намагання відійти від стереотипів, сформованих представниками народницької історіографії, продемонстрував В. Липинський. У своїй розвідці сучасна українська історикиня В. Скоблик зазначила, що дослідник вперше в українській науці здійснив серйозну спробу обґрунтувати необхідність поліфакторного і міжцивілізаційного підходу при дослідженні української держави середини XVII ст., вказуючи на вдале поєднання В. Липинським конкретно-історичного дослідницького підходу з широкими узагальненнями [25, С. 62].

Заслугою В. Липинського було і запровадження в українську історичну науку нової методології еліт, запозиченої в соціологів (Гаетано Москою та Парето) [2, С. 13]. Згідно з нею, дослідник вважав, що націю створює група, яка веде вперед, і вона є об'єднавчою політичною силою.

Проаналізувавши взаємовідносини між гетьманською владою та різними станами тогочасного українського соціуму, В. Липинський намагався сконструювати модель нової української еліти, вважаючи її представників головною державотворчою силою. У праці «Україна на переломі» історик вперше в українській історичній науці застосував системний підхід до вивчення окремих груп козацької старшини, який пізніше був видозмінений у теорію структурованого суспільства.

Розглядаючи побудову української козацької держави, роль еліти та роль видатної особи, В. Липинський застосував системно-структурний та аналітично-концепційний методи дослідження. Він розвинув власну теорію гетьманської держави, яка базувалася на династичних засадах. Разом з тим, до викладу матеріалу вченим у дослідників його творчої спадщини були певні зауваження.

Так, П. Клименко у рецензії на третій том його монографії «Україна на переломі», вказує на використання ученим неперевіреного матеріалу та відсутність його систематизації [9, С. 243].

В руслі персоніфікації козацької старшини досліджуваного періоду працював і Михайло Грушевський. Незважаючи на те, що для відомого українського історика персональний склад козацької старшини не був предметом спеціального дослідження, майже в усіх його працях є не просто згадки про урядовців Гетьманщини різного рангу, але й містяться характеристики окремих представників генеральної, полкової та сотенної старшини, що свідчить про використання істориком методу системного аналізу[6].

Загалом, праці В. Липинського та М. Грушевського характеризувалися більш сучасним методологічним інструментарієм, який значно відрізнявся від традиційних методів, які використовували представники народницької історіографії.



Висновки

Таким чином, методологія дослідження козацької старшини, яка використовувалася у дореволюційній історіографії. є різноманітною. Представники народницького та державницького напрямів впродовж першої половини XIX - початку XX ст. використовували як загальні методи дослідження (аналізу, синтезу, порівняльно-історичний, хронологічний, біографічний та ін. ), так і новітню методологію, запозичену у зарубіжній історичній науці. Незважаючи на різні методологічні підходи, дослідники вдало виокремлюють персональний склад старшини різних рангів, урядову та неурядову старшину, характеризують як окремих представників державного апарату Гетьманщини, так і аналізують роль та функції української козацької старшини в управлінні державою.

Вивчення теоретико-методологічної спадщини дореволюційної історіографії залишається актуальним завданням сучасних українських істориків. На черзі дня є аналіз не лише аналіз методів дослідження генеалогії та персонального складу старшини, але й методологічних прийомів, які застосовувалися для вивчення соціально-економічної, суспільно-політичної та духовної сфер її діяльності. Поява такого роду праць, особливо нині, сприятиме більш повному розумінню об'єктивних процесів розвитку сучасної історичної науки та дасть змогу проаналізувати та осмислити ряд дискусійних питань у царині державотворення в Україні.



Література

1.Білокінь С. Про національну аристократію України. Розбудова держави. 1992. №1.

2.Бондарук С. Д Роль еліти як суб'єкта соціального поступу в історіософії В'ячеслава Липинського: дис. ... канд. філос. наук: 09.00.05. Київ, 1997. 176 с.

3.Воронов В. І. Джерелознавчі аспекти в наукових працях О. М. Лазаревського. Дніпропетровський історико - археографічний збірник. Вип. 1. На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. Дніпропетровськ: «Промінь», 1997. С. 217 - 220.

4.Воронов В. І. Науковий доробок О. М. Лазаревського в галузі археографії, джерелознавства та історіографії: автореф. дис. ...канд. іст. наук. 07.00.06. Дніпропетровськ, 1996. 21 с.

5.Грушевський М. С. В двадцять п'яті роковини смерти Олександра Матвійовича Лазаревського. Кілька слів про його наукову спадщину та її дослідження. Україна. Київ, 1927. Кн.4. С. 15 - 16.

6.Грушевський М. С. Виговський і Мазепа. Літ. Наук. Вісник. Т.46. Київ - Львів, 1909. С. 417 - 428.

7.Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. Київ: Видавництво «Українознавство», 1996. 256 с.

8.Клепацький П. М. О. Максимович як історик. Україна. Київ, 1927. Кн.6. С. 80 - 84.

9.Клименко П. Рец. на кн. Липинський В. Історичні студії та монографії. Т. 3. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії державного будівництва вХУІІ- ім столітті. Київ: Відень,1920. Записки історично- філологічного відділу ВУАН,1923. Кн.213. С. 243.

10.Коваленко А. Б. В. Л. Модзалевский как историк и источниковед: автореф. дис.... канд. ист. наук: 07.00.06. Киев, 1979. 24 с.

11.Коваленко Л. А. До питання про історичні погляди О. М. Лазаревського. УІЖ. 1958. №4. С. 98-107.

12.Косачевская Е. М. Н. А. Маркевич. 1804-1860. Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1987. 284 с.

13.Крип'якевич І. Михайло Максимович - історик. Записки НТШ. 1927. Т. 147. С.168.

14.Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления: [в 3-х т.]. Киев, 1888. Т. 1: Полк Стародубовский.. 470 с.

15.Максимович М. Собрание сочинений: в 2 - х т. Киев: Тип. М. П. Фриза, 1876 - 1880. Т. 1: Заметка о первых гетманах козацких и первых полковниках прилуцких (Письмо к Н. А. Маркевичу). С.321 - 325.

16.Максимович М. Письма о Богдане Хмельницком к Н. И. Костомарову (Письма 6-7). Спб. ведом. 1860. №8.

17.Максимович М. Письма о Б. Хмельницком к Н. И. Погодину (Письма 1 - 4). Украинец. 1859. С. 148 - 174.

18.Максимович М. Сотник Іван Максимович і його рід. Неопалима купина. 1995. №1-2. С. 157-169.

19.Марченко М. І., Полухін Л. К. Видатний історик України О. М. Лазаревський. Київ: Вид.-во АН Української РСР, 1958. 44 с.

20.Мельник Л. Г. Гетьман Богдан Хмельницький у вітчизняній історіографії: навч. посіб. Київ: РВУ «Київський університет», 1997. 72 с.

21.Мельник А., Фицик Л. О. М. Лазаревський - біограф козацької старшини. Сіверянський літопис. 2002. №1. С. 51 - 55.

22.Модзалевский В. Л. Материалы для биографии стародубского полковника Тимофея Алексеевича. Труды Черниговской губернской архивной комиссии. Вып. 12 (часть 1-я). Чернигов, 1917-1918. С. 3-4.

23.Модзалевский В. Два старинных духовных завещания. Историко- литературный сборник. Посвящается Л. И. Срезневскому (1891-1916). Ленинград, 1924. С. 92-117.

24.Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського. Київ: Видавництво АН УРСР, 1961. 192 с.

25.Скоблик В. Деякі проблеми історії України у контексті міжцівілізаційних взаємин (за працями В. Липинського і А. Тойнбі). Проблеми української історіографії: матеріали всеукр. наук. конференції, присвяченої 30 - річчю Українського історичного товариства і журналу «Український історик». м. Мукачево, 2 березня 1996 р. Мукачево, 1996. С. 57 - 68.



References

1.Bilokin S. (1992). Pro natsionalnu arystokratiiu Ukrainy [About the national aristocracy of Ukraine]. Rozbudova derzhavy [Development of the state]. №1 [in Ukrainian].

2.Bondaruk S. D. (1997). Rol elity yak subiekta sotsialnoho postupu v istoriosofii Viacheslava Lypynskoho [The role of the elite as a subject of social progress in the historiosophy of Vyacheslav Lipinsky]. Kyiv [in Ukrainian].

3.Voronov V. I. (1997). Dzhereloznavchi aspekty v naukovykhpratsiakh O. M. Lazarevskoho [Source studies aspects in the scientific works of O. M. Lazarevskii]. Dnipropetrovskyi istoryko - arkheohrafichnyi zbirnyk. Vyp. 1. Na poshanu profesora Mykoly Pavlovycha Kovalskoho [Dnipropetrovsk historian - archeographic collection. Vol. 1. In honor of Professor Mykola Pavlovich Kovalskyi]. Dnipropetrovsk: «Promin» [in Ukrainian].

4.Voronov V. I. (1996). Naukovyi dorobok O. M. Lazarevskoho v haluzi arkheohrafii, dzhereloznavstva ta istoriohrafii [Scientific achievements of O. M. Lazarevskii in the field of archeography, source studies and historiography]. Dnipropetrovsk [in Ukrainian].

5.Hrushevskyi M. S. (1927). V dvadtsiat piati rokovyny smerty Oleksandra Matviiovycha Lazarevskoho. Kilka sliv pro yoho naukovu spadshchynu ta yii doslidzhennia [On the twenty-fifth anniversary of the death of Oleksandr Matviyovych Lazarevsky. A few words about his scientific heritage and research]. Ukraina. (Book 4). Kyiv [in Ukrainian].

6.Hrushevskyi M. S. (1909). Vyhovskyi i Mazepa [Vyhovskyi and Mazepa]. Lit. Nauk. Visnyk [Literary and scientific bulletin]. (Vols. 46). Kyiv - Lviv [in Ukrainian].

7.Doroshenko D. I. (1996). Ohliad ukrainskoi istoriohrafii. Derzhavna shkola: Istoriia. Politolohiia. Pravo [Review of Ukrainian historiography. Public School: History. Politology. Right]. Kyiv: Vydavnytstvo «Ukrainoznavstvo» [in Ukrainian].

8.Klepatskyi P. M. (1927). O. Maksymovychyak istoryk [O. Maksymovich as a historian]. Ukraina. (Book 6). Kyiv [in Ukrainian].

9.Klymenko P. (1920). Rets. na kn. Lypynskyi V. Istorychni studii ta monohrafii. T. 3. Ukraina naperelomi 1657-1659. Zamitky do istorii derzhavnoho budivnytstva v XVII-im stolitti [Rec. on the book Lypinsky V. Historical studies and monographs. T. 3. Ukraine at the turn of 1657-1659. Notes on the history of state construction in the 17 th century]. Zapysky istorychno- filolohichnoho viddilu VUAN [Notes of the historical andphilological department of the Ukrainian Academy of Sciences]. (Book 213). Kyiv: Viden [in Ukrainian].

10.Kovalenko A. B. V. (1979). L. Modzalevskyi kakystorykyystochnykoved[Modzalevsky as a historian and source researcher]. Kyev [in Russian].

11.Kovalenko L. A. (1958). Dopytanniapro istorychnipohliady O. M. Lazarevskoho [To the question of the historical views of O. M. Lazarevskii]. UIZh [Ukrainian historicalmagazine]. № 4 [in Ukrainian].

12.Kosachevskaia E. M. (1987). N. A. Markevych. 1804-1860. Lenynhrad: Yzdatelstvo Lenynhradskoho unyversyteta [in Russian].

13.Krypiakevych I. (1927). MykhailoMaksymovych - istoryk[MykhailoMaksymovych is a historian]. Zapysky NTSh [Notes of NTSH]. Vol.147 [in Ukrainian].

14.Lazarevskyi A. (1888). Opysanye Staroi Malorossyy. Materyaly dlia ystoryy zaselenyia, zemlevladenyia y upravlenyia [Description of Old Little Russia. Materials for the history of settlement, land ownership and management]. (Vols. 1 - 3). Kyev [in Russian].

15.Maksymovych M. (1876). Sobranye sochynenyi [Collected works]. T. 1: Zametka o pervykh hetmanakh kozatskykh y pervykh polkovnykakh prylutskykh (Pysmo k N. A. Markevychu) [A note about the first Cossack hetmans and the first colonels of Prilutsk (Letter to N. A Markevich]. (Volks. 1 -3). Kyev: Typ. M. P. Fryza [in Russian].

16.Maksymovych M. (1860). Pysma o Bohdane Khmelnytskom k N. Y. Kostomarovu (Pysma 6-7) [Letters about Bogdan Khmelnitsky to N.I. Kostomarov (Letters 6-7)]. Spb. vedom. [St. Petersburg Gazette]. №8

17.Maksymovych M. (1859). Pysma o B. Khmelnytskom k N. Y. Pohodynu (Pysma 1 - 4) [Letters about B. Khmelnitsky to N. I. Pogodin (Letters 1 - 4)]. Ukraynets [Ukrainian] [in Russian].

18.Maksymovych M. (1995). Sotnyk Ivan Maksymovych i yoho rid [Centurion Ivan Maksymovich and his family]. Neopalyma kupyna [An unburnt bush]. №1-2 [in Ukrainian].

19.Marchenko M. I., Polukhin L. K. (1958). Vydatnyi istoryk Ukrainy O. M. Lazarevskyi [Outstanding historian of Ukraine O. M. Lazarevskyi]. Kyiv: Vyd.-vo AN Ukrainskoi RSR [in Ukrainian].

20.Melnyk L. H. (1997). Hetman Bohdan Khmelnytskyi u vitchyznianii istoriohrafii [Hetman Bohdan Khmelnytskyi in the national historiography]. Kyiv: RVU «Kyivskyi universytet» [in Ukrainian].

21.Melnyk A., Fytsyk L. O. M. (2002). Lazarevskyi - biohraf kozatskoi starshyny [Lazarevskyi is a biographer of a Cossack elder]. Siverianskyi litopys [Severyan annals]. № 1 [in Ukrainian].

22.Modzalevskyi V. L. (1917-1918). Materyaly dlia byohrafyy starodubskoho polkovnyka Tymofeia Alekseevycha. [Materials for the biography of Starodub Colonel Timofey Alekseevich]. Trudy Chernyhovskoi hubernskoi arkhyvnoi komyssyy. Vyp. 12 (chast 1-ya). [Proceedings of the Chernigov Provincial Archival Commission]. Vol. 12 (part 1). Chernyhov [in Russian].

23.Modzalevskyi V. (1924). Dva starynnykh dukhovnykh zaveshchanyia. Ystoryko- lyteraturnyi sbornyk. Posviashchaetsia L. Y. Sreznevskomu (1891-1916) [Two ancient spiritual testaments. Historical and literary collection. Dedicated to L. I. Sreznevsky (1891-1916)]. Lenynhrad [in Russian].

24.Sarbei V. H. (1961). Istorychni pohliady O. M. Lazarevskoho [Historical views of O. M. Lazarevsky]. Kyiv: Vydavnytstvo AN URSR [in Ukrainian].

25.Skoblyk V. (1996). Deiaki problemy istorii Ukrainy u konteksti mizhtsivilizatsiinykh vzaiemyn (za pratsiamy V. Lypynskoho i A. Toinbi) [Some problems of the history of Ukraine in the context of intercivilizational relations (based on the works of V. Lipinskyi and A. Toynbee)]. Problemy ukrainskoi istoriohrafii: materialy vseukr. nauk konferentsii, prysviachenoi 30 - richchiu Ukrainskoho istorychnoho tovarystva i zhurnalu «Ukrainskyi istoryk» [Problems of Ukrainian historiography: all-Ukrainian materials. of science conference dedicated to the 30th anniversary of the Ukrainian Historical Society and the magazine «Ukrainian Historian»]. Mukachevo, March 2, 1996. Mukachevo [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...