Формування нової генерації літературно-мистецької інтелігенції в культурному просторі Києва (кінець 1950 - початок 1960-х рр.)

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Формування нової генерації літературно-мистецької інтелігенції в культурному просторі Києва (кінець 1950 - початок 1960-х рр.)

Кропивко Олена Михайлівна, кандидат історичних наук, доцент

Святненко Анна Василівна, кандидат історичних наук, доцент

З початку 1990-х рр. предметом наукових пошуків істориків, філософів, мистецтвознавців і літературознавців, стало явище дисидентства. Результати соціально-демографічного дослідження, проведеного О.В. Муратовою, констатують, що із майже 1000 дисидентів письменники та «митці -гуманітарії» становили меншість - близько 9 % (відповідно 53 і 38 чоловік). Проведений аналіз вікового складу і місць постійного проживання літераторів-шістдесятників дав змогу дійти висновку, що процес формування літературного шістдесятництва швидше проходив у столиці, ніж в обласних центрах (40 письменників або 75,5 %). Пояснення цьому факту, на її думку, криється в площині високого рівня концентрації творчої інтелігенції та територіальному розміщенні крупних закладів вищої освіти гуманітарного спрямування. київ хрущов культурний шістдесятництво літератор

Період перебування Хрущова при владі в СРСР позначився стрімким розвитком урбанізаційних процесів. Цифри перепису населення 1959 р. засвідчують, що населення Києва збільшилося до 1 млн 104 тисяч, Дніпра - 610 тис, Одеси - 667 тис., Донецька - майже 705 тисяч, Запоріжжя - 449 тис, Львова - близько 410 тис. чоловік.

Проживання у великому місті, окрім працевлаштування, давало ще змогу для саморозвитку, реалізувати які міг практично кожний: здобути освіту, долучитися до культурних, спортивних та інших заходів, зініційованих і проведених з дозволу та участі відповідних владних структур місцевого та республіканського рівнів. Велику питому вагу серед населення обласних міст і Києва становила учнівська та студентська молодь, і це слугувало додатковим стимулом розвитку мережі закладів масової культури, зокрема кінотеатрів. Кіно стало улюбленим видом дозвілля для 656 млн. аудиторії, яка в 50 разів переважала театральну. Забезпечували глядацький попит кінопродукцією 5 кіностудій, зокрема Київська, Київська студія науково-документальних фільмів і Українська студія хронікально-документальних фільмів. Діяло 25 кінотеатрів; на базі найбільших, що розташовувалися в центральній частині Києва, проходили Фестивалі фільмів. Глядацький ажіотаж викликав перший фільм спільного радянсько-французького виробництва «Нормандія-Німан». Навіть у зимовий період діяли літні кінотеатри - 1-й, 2-й, 3-й, Зміна, ім. Чкалова, ім. Чехова, у Пушкінському та Голосіївському парках.

Існуюча мережа театрів забезпечувала інтереси обмеженої аудиторії. Репертуар формували під постійним партійно-ідеологічним контролем, проте рівень виконавської майстерності в симфонічних оркестрах, хорах, театрах був досить високим. Театральна афіша за 03.01.1959 р. дає уявлення про вистави: Театр опери та балету ім. Тараса Шевченка - Приборкання непокірної, Лісова пісня; Український драматичний театр імені І. Франка - Долина сліз, Чому посміхалися зорі; Театр музичної комедії - Весна співає, Останній чардаш; Театр юного глядача - Пароплав «Орлятко», Котигорошко; Республіканський театр ляльок - Дід і Журавель, Іржик-Молодець; Українська республіканська філармонія - Концерт Заслуженого діяча мистецтв Г. Гінзбурга, концерт майстрів мистецтв м. Києва. Яскравою подією осіннього сезону стали гастролі Нью-Йорського симфонічного оркестру. 14 грудня 1960 р. музична громадськість Києва відзначила 70-річчя з дня народження народного співця-кобзаря П. В. Носача. Товариство радянсько-польської дружби, головою якого була Народна артистка СРСР Наталія Ужвій, організувало вечір Дружби у Великому залі Державної Консерваторії ім. П. І. Чайковського.

Подекуди концертними майданчиками ставали приміщення Будинку вчителя та Будинку вчених (ювілейні вечори до 190-річчя Л. Бетховена), Палац спорту (концерт перуанських митців - співачки Іми Сумак і композитора Мойзеса Віванко).

Ще однією позитивною тенденцією є розвиток книговидавничої справи (піком видання став 1957-58 рр. - 53 % і 60 % відповідно) та збільшення тиражу газет і журналів, які публікували матеріали українською мовою.

Наприкінці 1960-х рр. у Києві виходило друком 72 газети: 19 республіканських, 8 обласних і міських, 45 багатотиражних газет. В опублікованій у республіканській газеті «Літературна газета» статті О. Довженка (1955) відображено прагнення інтелігенції до розширення творчого простору, виходу літератури і мистецтва за рамки соціалістичного реалізму». Одним із найвагоміших видань стала газета «Вечірній Київ», яка виходила друком з 1950 р. й інформувала громадськість щодо подій як загальносоюзного, так і місцевого рівнів.

Зокрема, 1960 р. на шпальтах була розміщена інформація про вихід друком першого і другого тому «Української Радянської Енциклопедії». У київських газетах регулярно публікували матеріали з історії Києва, під відповідними тематичними рубриками: «Стежками рідного краю», «Маршрутами історії».

Загальна зацікавленість у дослідженні київської історії зумовила вихід друком бібліографічного покажчика «Історії Києва» (1959) та монографії М. Крагера «Нариси з історії матеріальної культури давньоруського міста» (1960). Громадськість міста щиро переймалася проблемами збереженості Києво-Печерської Лаври, спорудам якої загрожувало руйнування внаслідок обвалів ґрунту.

Регулярно проводили відкриті публічні лекції в будинку Політичної освіти Київського обкому і міськкому комсомолу, Будинку вчителя, Жовтневому палаці культури, організовували екскурсії містом для виробничників, службовців, вчених, вчителів, студентів.

При Спілці журналістів України діяла фотосекція, одне із засідань якої на початку 1959 р. було присвячене питанню «Фоторепортаж у газеті». У салоні Товариства художників регулярно проводили виставки. Заповідник-музей Києво-Печерська Лавра 1958 р. відвідало 235 тис. осіб (з них 15 тис. іноземців із 43 країн світу).

Навесні 1959 р. тут діяли виставки «Наука і релігія», «Художні вироби з металу, старовинні художні тканини і вишивка», «Печери і муміфікація». Центром спортивних змагань став Республіканський палац фізкультури, де на початку 1960 р. пройшов турнір настільного тенісу.

Місцем дозвілля киян і гостей були парки столиці, де так само проводили публічні заходи: Центральний парк культури та відпочинку, Піонерський сад, Першотравневий сад, Парк ім. О. С. Пушкіна, Голосіївський парк культури та відпочинку, Зоопарк.

Безумовний вплив на світогляд всіх мешканців міста справляли радіо і телебачення. Радіопередачі починали трансляції о 6.35 ранку та закінчували об 1.00 ночі. Програма телебачення в будні дні починалася о 18.30, у вихідні - об 11.00, закінчувала роботу близько опівночі.

Активізація діяльності концертних установ, транслювання спеціальних радіо- та телепередач, видання масовими тиражами наукової, науково-популярної та тематичної літератури українською мовою, організація фестивалів, оглядів, конкурсів, розширення міжнародних зв'язків у науково-культурній сфері зумовило формування нової генерації національно орієнтованої інтелігенції. Культурний простір Києва, попри ідеологічну заангажованість, сприяв зростанню активності тих, кого пізніше назвуть «шістдесятниками»: видатних поетів, письменників, художників, публіцистів, істориків, основою світогляду яких стало відродження національної культури.

Размещено на Allbest.ru