Історіографія та джерельна база проблеми становлення та розвитку видавничої кооперації в УСРР 1922-1930 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Історіографія та джерельна база проблеми становлення та розвитку видавничої кооперації в УСРР 1922-1930 рр.

Костик Є.П.



Вступ

Становлення та розвиток видавничої кооперації в УСРР 19221930 рр. залишається малодослідженою науково-історичною проблемою, яка має практичне й пізнавальне значення, позаяк кооперативні видавництва посідали вагоме місце в культурно-освітньому житті українського суспільства 1920-х - початку 1930-х рр., до того ж вони представляли соціальні форми повсякденної роботи і творчості інтелігенції, уособлювали принципи підприємництва населення. Саме організаційні та соціально- економічні підвалини видавничої кооперації сприяли: подоланню безробіття серед освітян і науковців, зменшенню суспільної напруги шляхом лібералізації виробничо-господарської діяльності професійних груп, а також збереженню в умовах утвердження тоталітарної системи певних демократичних свобод, так як друкували художньо-мистецьку, сільськогосподарську, наукову, дитячу та ін. літературу, уникаючи ідеологічно-політичних видань. Враховуючи те, що кооперативні видавництва займали 1/з ринку книжкової продукції УСРР, їхнє співіснування з державними видавництвами виявилося тоді своєрідним суспільно- політичним барометром стабільності соціальних відносин в Україні, зважаючи на їх протистояння на ринку книжкової продукції та ідеологічні пріоритети.

Довгий час ця проблема залишалася поза увагою істориків, тому, що містить суперечливі тенденції історичного розвитку тієї епохи. За радянської влади наукова проблема з питань створення кооперативних видавництв не досліджувалася хоча у деяких авторів про неї згадувалося - А. Козаченко, Г. Абрамов, В. Динкевич, Е. Добрий, Л. Гольденберг, А. Подгорнова, Н. Малихін, Р. Машталір ті ін. У вітчизняній науковій літературі досить мало робіт, які б висвітлювали діяльність видавничої кооперації. Побіжно ці питання вивчалися у працях таких авторів, як: Т. Ківшар, С. Бабенко, М. Тимошик, В. Кізюн, Я. Ісаєвич, Є. Костик, В. Молоткіна. Слід зазначити, що дана проблематика продовжує привертати увагу наукового співтовариства, а відтак є актуальною, адже окремі її аспекти залишаються невирішеним.



Виклад основного матеріалу

Проблема дослідження українського книговидання як складової національної культури постійно цікавила вітчизняних істориків, книгознавців, бібліографів. Окремі її аспекти знайшли певне висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історіографії, зокрема в узагальнюючих працях з історії видавничої галузі СРСР та УСРР. Наукову літературу із цієї проблеми умовно можна поділити на кілька груп, які у свою чергу мають відповідну хронологію.

До першої групи належать праці безпосередніх учасників відбудови видавничої галузі у тому числі й членів кооперативних видавництв УСРР 1920-х рр. М. Агуфа [1], А. Козаченка [2; 3], М. Нечаєва [4], М. Пакуля [5] та ін. У їхніх роботах знаходимо чимало статистичного матеріалу, узагальнень та визначень процесу розвитку видавничої галузі УСРР, у тому числі й кооперативних видавництв. Незважаючи на ідеологічний тиск та цензурні обмеження, вони об'єктивно висвітлювали розвиток кооперативних видавництв зазначеного вище періоду.

Другу найчисельнішу групу літератури з досліджуваної нами проблеми складає радянська історіографія, що охоплює періоди - 1930-1950-ті рр. та - 1960-1980-ті рр. Радянські історики в основному досліджували розвиток видавничої галузі СРСР, побічно згадуються й кооперативні видавництва УСРР, але їм відводиться незначне місце. Працям першого періоду притаманні ідеологічна заангажованість, пропагандистський і політико- публіцистичний характер. Для другого періоду характерним є те, що дослідники, незважаючи на існування ідеологічної доктрини, значну увагу приділяють не лише видавництвам з державною формою власності, а й приватним та кооперативним [6; 7; 8; 9]. У своїх наукових розробках Н. Колосова, Р. Машталір, О. Молодчиков спиралися на архівні матеріали, періодичні видання. У дослідженнях 1960-1980-х рр. кооперативні видавництва постають не як шкідливі та контрреволюційні організації, а як складова розбудови видавничої галузі УСРР 1920-х років [10; 11].

Для вироблення нових концептуально-методологічних засад дослідження історії створення та діяльності кооперативних видавництв мали велике значення узагальнюючі праці вчених пострадянського періоду, які й складають третю групу досліджень. Історіографічним розвідкам притаманний плюралізм наукових думок, що дає змогу об'єктивно розглянути хід подій історичного розвитку 1920-х рр. і разом із цим концептуально по-новому осмислити значення діяльності кооперативних видавництв [12; 13] та ін.

Окрему групу складають праці науковців з діаспори. Ці дослідження заслуговують на особливу увагу, адже в них показано інше бачення суспільно-політичного, економічного та культурного життя українського суспільства. Так, С. Ніколишин у книзі «Культурна політика большевіків і український культурний процес: Публічні рефлексії», показав діяльність деяких старих видавництв, зокрема «Часу», «Всесвіту», «Друкаря» та «Криниці», згадуючи й кооперативні видавництва «Гарт», «Плужанин», виокремлюючи біографії деяких діячів цих видавництв, їх внесок у розвиток української культури [14]. На особливу увагу заслуговує дослідження

А. Животка [15], де розкривається історичний розвиток та становлення преси в Україні, автор окремо акцентує увагу на видавництвах «Друкар», «Світоч», «Сяйво» та ін. Зрозуміло, зарубіжні дослідники не мали у своєму розпорядженні достатньої документальної бази, тому в їх працях досліджувана нами проблема висвітлюється поверхово.

Історіографія проблеми діяльності кооперативних видавництв в УСРР у 1922-1930 роках постійно розширюється, однак ще й досі немає ґрунтовного та комплексного дослідження. На окрему увагу заслуговують праці, які умовно поділяються за тематичними ознаками, а саме: наукові дослідження становлення та розвитку видавничої галузі СРСР та УСРР, зокрема кооперативних видавництв; праці з проблем книготоргівлі; наукові розвідки з історії кооперації, що стали основою дослідження кооперативних видавництв; дослідження, в яких розкривається вплив держави та державних органів влади на видавничу сферу, у тому числі й на кооперативні видавництва.

За радянських часів книгознавці та історики не виявляли особливого інтересу до проблеми витоків і становлення кооперативних видавництв в УСРР. Тому тривалий час з'являлися лише поодинокі праці із цієї тематики. Більшою мірою кооперативні видавництва УСРР розглядаються через призму досліджень видавничої галузі СРСР. Серед науковців, котрі торкалися цієї проблеми, слід відмітити роботи Н. Назарова з історії радянського книговидання [16], М. Гітермана та Н. Малихіна з основ книговидавничої справи [17; 18] та В. Скачкова з проблем поліграфії та книготоргівлі в Україні [19] та ін.

Дослідження книговидавничої галузі в УСРР розпочалось у повоєнні часи. Першим аналіз історії книгодруку в УСРР зробив Р. Машталір [8; 20]. У своїй роботі він висвітлив діяльність провідних українських видавництв, найбільших друкарських і книготоргівельних закладів України в тому числі й кооперативних видавництв. Однак Р. Машталір основну увагу зосередив на дослідженні державних видавництв. У 1974 р. вийшла монографія О. Молодчикові, в якій вперше розкривається книговидавнича та книготоргівельна діяльність таких кооперативних видавництв, як «Пролетарій», «Український робітник», «Книгоспілка». Автор використав значне число джерел, в тому числі і архівних матеріалів.

До дослідження кооперативно-видавничої проблематики звернулися колишній співробітник ЦУДу М. Агуф та М. Коваль [10]. У їхній спільній монографії більш ґрунтовно висвітлюється видавнича та книготоргівельна діяльність таких видавництв, як «Пролетарій», «Рух», «Український робітник». Особлива увага приділяється «Книгоспілці», що подається як еталон кооперативної книговидавничої та книготоргівельної діяльності. Автори переконливо доводять перевагу кооперативних видавництв над державними в оперативності та доступності їх продукції для населення самих віддалених районів України. Вони вперше ввели в науковий оббіг цінні статистичні матеріали, щодо видавничої діяльності першої половини 20-х років.

Серед сучасних дослідників, котрі досліджують розвиток української книговидавничої справи в різні історичні періоди та складають цілісне бачення книжкового руху в УСРР в контексті її соціальної історії, розкриття його етапів, динаміки, національних особливостей тощо, слід відзначити роботи Т. Ківшар [21], В. Кізюна [22], М. Тимошика [23], В. Молоткіної [24]. Зокрема В. Кізюн у першу чергу звернув увагу на передісторію кооперативних видавництв, окремо автор показує вплив держави на діяльність видавничої сфери УСРР. У свою чергу В. Ківшар та М. Тимошик торкаються історії діяльності кооперативних видавництв через контекст дослідження видавничої галузі УСРР, подають статистичні дані про кількість видавництв, наводять перелік друкованої ними продукції. Тоді, як В. Молоткіна своє дисертаційне дослідження присвятила проблемі становлення та розвитку видавничої справи Радянської України в 1920-1930-х рр. де авторка зазначила, що окреслена проблема ще не стала предметом комплексних наукових досліджень.

Проблема функціонування кооперативних видавництв порушувалася дослідниками через призму вивчення історії книги. Ще в 1920-х рр. ця проблема була актуальною. Серед праць тих років найбільшої уваги заслуговує книга Н. Пакуля та брошура А. Козаченка [5; 2]. Автори досліджують передісторію виникнення української книги та книгодрукування в Україні, окремо зупиняються на непівському періоді. Дослідники вважають, що апогей розвитку кооперативних видавництв припадає на 1920- ті рр., адже, на їх думку, саме ці роки для кооперації та й для кооперативних видавництв у законодавчому відношенні були найбільш сприятливими.

У післявоєнний період інтерес науковців до вивчення історії книги значно зріс, найбільш поширеними стали дослідження російської історіографії, зокрема дослідників А. Назарова [16], М. Клімова [25], котрі переважно акцентують увагу на російській книговидавничій системі, але для нашого дослідження корисним є те, що вони розкривають становлення та функціонування кооперативних видавництв РСФРР, що взаємодіяли з українськими кооперативними видавництвами.

У 1964 р. виходить колективна монографія російських дослідників «400 лет русского книгопечатания 1564-1964 гг.» [26], що вийшла друком у видавництві «Наука» до 400-річчя виходу у світ першої датованої російської друкованої книги. Окремо автори досліджують видавничу галузь радянських республік, у контексті згадуються і кооперативні видавництва УСРР. Тоді ж світ побачила колективна праця і українських дослідників, яка вийшла за редакцією П. Попова [27], де діяльність кооперативних видавництв розглядаються поряд з державними видавництвами. Пізніше вийшла ще одна колективна монографія - «З історії книги на Україні» [28], окремим епізодом у ній згадується політична та соціально-економічна література, що видавалася кооперативними видавництвами.

Діяльність кооперативних видавництв простежуємо в працях книгознавців-бібліографів періодичної літератури [29; 6; 30]. Зокрема, Г.Я. Рудий у дисертаційному дослідженні подає інформацію про кількість друкованих періодичних видань в УСРР 1920-х рр., побіжно наводить дані про здобутки кооперативних та приватних видавництв, які видавали газети та журнали [31]. Дослідниця історії журналу «Бібліологічні вісті» Н.Г. Солонська в дисертаційній роботі зосередила свою увагу на аналізі кооперативу «Книгоспілка» [32]. В. Жатько в своїй праці досліджує фаховий рівень журналістів, що працювали в кооперативних видавництва, намагається з'ясувати їх громадянську позицію [33].

Найбільш повні статистичні дані щодо кількості видавництв в УСРР, зокрема кооперативних, подає О. Овдієнко [34]. Проблем діяльності кооперативних видавництв торкалися й літературознавці. Найбільш значними є роботи науковців Н. Колосової [7], В. Міяковського [35], С. Євсєєва [36]. Так, Н. Колосова в монографічному дослідженні звертає увагу на розвиток та видання технічної літератури в УСРР. І хоча Н. Колосова надає перевагу ДВУ, поза її увагою не залишаються й кооперативні видавництва. Праці В. Міяковського та С. Євсєєва більшою мірою зорієнтовані на аналіз видання кооперативами художньої літератури. У 1998 р. виходить бібліографічний покажчик за редакцією Б. Чернякова, у якому фігурують праці, відомих політичних діячів 1920-30-х рр., що у свій час були репресовані [37]. історіографія видавничий кооперація

Розвиток кооперативних видавництв в Україні простежується в дослідженнях щодо формування книготоргівельної мережі 1920-х рр. Цей аспект залишається і сьогодні найменш вивченим. Серед дослідників, які займалися цією проблемою, слід виділити розвідки М. Штернгарца [38], А. Говорова [39]. Більш широка характеристика книготоргівельної мережі кооперативного видавництва «Книгоспілка» простежується в дослідженні М. Нечаєва [40], на думку котрого, вона вдало поєднувала всі принципи кооперації. Прикладом своїх напрацювань ставить книготоргівельну мережу «Книгоспілки» А. Говоров, який упевнений у її ефективності, адже досвід цього видавництва вивчавсь і в РСФРР.

Вивчення створення та діяльності кооперативних видавництв було б неможливим без огляду праць з історії кооперативного руху, адже досвід дослідників кооперації дає нам можливість простежити основні засади, на яких базували свої основи кооперативи часів НЕПу. Першими серед дослідників радянської доби простежили історію кооперативного руху Л. Морозов та В. Дмитренко [41], котрі у хронологічному порядку дають детальний опис законодавчих актів, що були прийняті радянським урядом у сфері кооперації.

В роботах С. Вєсєлова [42], С. Кульчицького [43], М. Алімана [44] та ін., кооперативний рух розглядається під кутом об'єктивного аналізу історичного процесу досліджуваного нами періоду. Дослідники переконані в історичній необхідності кооперації, а відтак - і кооперативних видавництвах, що було зумовлено соціально-економічним, політичним та культурним розвитком українського суспільства.

Значним науковим досягненням сучасної історіографії кооперативного руху є монографічні дослідження С. Бабенка та В. Марочко [45; 46]. Так, у книзі «Історія кооперативного руху» С. Бабенко висвітлив найважливіші тенденції, специфічні особливості та досвід функціонування кооперативів у суспільствах з різними економічними та політичними системами, простежив основні етапи розвитку української та зарубіжної кооперативної думки. Значну увагу автор приділяє і кооперативним видавництвам УСРР. Не менш цікавою є монографія В. Марочко «Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.)». Для нас праця має особливу цінність, адже основою діяльності кооперативного видавництва «Книгоспілка» була сільська кооперація [46].

Тема нашого дослідження зумовила необхідність звернутися до такого аналізу історіографії проблеми, як відносини органів державної влади, держконтролю і нагляду за видавничою сферою та кооперативних форм видавничої діяльності. Найпродуктивнішими в цій частині є напрацювання Л. Авербаха [47], С. Ніколишина [14], Є. Дінерштейна [48]. Так, у монографії Є. Дінерштейна подана історіографія з проблеми розвитку видавничої справи в УСРР. Л. Авербах та С. Ніколишин більшою мірою торкаються проблем становлення і розвитку української культури 1920-х рр. та впливу радянської влади на цей процес.

У 1960-х рр. вийшла книга відомого дослідника соціально-економічних проблем 20-х рр. Л. Морозова [49] про діяльність Народного Комісаріату Робітничо-селянської інспекції. У ній аналізуються постанови, розпорядження та інспекційні заходи РСІ з приводу діяльності видавництв. Особливо цікавим в плані кадрового забезпечення видавничої галузі у контексті нашого дослідження є монографія Л. Морозова «Решающий этап борьбы с нэпманской буржуазией». Проблеми вивчення взаємовідносин кооператив- них видавництв з державою знайшли своє відображення в монографічному досліджені А. Подгорнової. Автор зазначала, що радянська влада розглядала кооперативні видавництва як різновид промислово-кооперативних товариств.

За останні роки вітчизняні історики та книгознавці опублікували ряд наукових розвідок, у яких відображені окремі малодосліджені аспекти діяльності кооперативних видавництв. Зокрема, для нас є цікавими історичні нариси П. Голубенка, котрий висвітлює проблеми кадрового забезпечення в книговидавничій галузі УСРР [50] та Б. Кравченка, який досліджує вплив держави на становлення матеріальної бази видавничої галузі в 1920-х рр., подає статистичні дані кількості друкованих українських видань кооперативними видавництвами [51], В. Даниленка, що згадує про діяльність співробітників Наркомосу та їхні взаємини з кооперативними видавництвами[52], М.М. Олійника, де автор розглядає політику державних та партійних органів України щодо приватних та кооперативних підприємств у період НЕПу [53], М.А. Шипова про радянське керівництво та літературно-мистецьку інтелігенцію України, яка брала участь у діяльності ряду кооперативних видавництв [54]. Цієї проблеми торкнулися автори книги «Тисяча років українського суспільства», що вийшла у 2001 р. за редакцією Г. Гунчака, Р. Сольчаника та ін. У праці розкриваються погляди О. Шумського на українізацію та український культурний процес, а також подаються його промови на захист представника кооперативного видавництва «Гарт» М. Хвильового. Побіжно проблема створення та діяльність кооперативних видавництв знайшла своє відображення в історико-бібліографічному нарисі В. Марочко про репресованих педагогів України [55].

Досліджуючи діяльність кооперативних видавництв, не можна обійти стороною дисертаційне дослідження кандидата історичних наук І.Б. Автушенко [56]. Автор піднімає проблему розвитку культурного процесу в умовах становлення тоталітарного режиму в 1920-1930-х рр., де окремим питанням стоїть видавнича галузь та кооперативні видавництва як одна з її складових.

При розробці теми використано публікації, присвячені органам державної цензури. У збірнику наукових статей «Наукові записки з української історії», що у 2004 р. був виданий, тоді ще, ДВНЗ Переяслав- Хмельницьким ДПУ імені Григорія Сковороди, опубліковано статтю

С. Коваль [57], у якій автор висвітлює особливості становлення та характер впливу радянської цензури в УСРР на видавничу діяльність. Проблема дослідження кооперативних видавництв зустрічається і в періодичних виданнях. Це переважно в «Українському історичному журналі», зокрема у № 12 (1990 р.) подано статтю В. Масненка та І. Шарова [58] у якій автори показують вплив органів цензури на культурно-освітній процес в УСРР періоду 1920-х рр., а вже у 1996 р. в журналі «Сучасність» була надрукована стаття В. Масненка «Цензура у підрадянській Україні 20-х років: система, інструкції, репресивна політика», де автор дає більш ґрунтовне дослідження органів цензури та показує їхній вплив на видавничу діяльність, у тому числі й на кооперативні видавництва.

Серед досліджень слід виділити монографічні праці Т.М. Горяєвої [59], А.Ю. Горчевої [60], А.В. Блюма [61], які на базі архівних матеріалів висвітлюють діяльність цензурної системи контролю над літературою. У їхніх працях розкриті механізми і результати цензурного «насилля» в усіх сферах літературної, видавничої та бібліотечної справи.

Таким чином, вагоме місце книговидавничої справи в українському суспільстві, визначили високу результативність книжкових видавництв, які були і залишаються фактором збереження постійного інтересу істориків до даної проблеми. Попри усі складнощі, які мали місце в суспільно- політичному житті, історики зробили вагомі кроки в дослідженні формування організаційної структури кооперативних видавництв, їх функціонуванні. Наукові висновки наших попередників є об'єктивними і конкретними.

Джерельну базу окресленої нами проблематики становлять документи й матеріали архівних фондів, постанови та розпорядження робітничо- селянського уряду України, статистичні дані, збірники документів та матеріалів, документальні публікації у періодичних виданнях, мемуарна література. Ураховуючи відсутність монографічних досліджень з проблеми створення та діяльності кооперативних видавництв, у нашій розвідці залучено переважно документи і матеріали архівних фондів радянських, партійних, громадських установ та організацій, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України - (ЦДАВОУ), Центральному державному архіві громадських об'єднань України - (ЦДАГОУ), Державному архіві Харківської області - (ДАХО). Архівні джерела виявилися базовими при висвітленні теми дослідження, для досягнення його мети і завдань, тому що кооперативні видавництва уособлювали особливий тип культурно-просвітницьких і водночас комерційно-господарських підприємств, і не знайшли належного висвітлення у пресі.

Архівні джерела, використані в науковому дослідженні, мають чотири групи: 1) документи центральних та місцевих адміністративних установ (Наркоматів, Головкооперкому, ЦУДу, Губкомів та ін.); 2) документи кооперативних та державних видавництв; 3) документи і матеріали ЦК КП(б)У; 4) документи громадських установ.

Цінний фактаж з досліджуваної проблеми сконцентровано в Центральному державному архіві вищих органів влади й управління України. У фондах ВУЦВКу (ф. 1), Раднаркому УСРР (ф. 2), Вищої ради народного господарства (ф. 34), Наркомфіну УСРР (ф. 30), Державної планової комісії при РНК УСРР (ф. 337), Української економічної ради (ф. 3040). Використовуючи зібраний матеріал, ми змогли здійснити порівняльний аналіз економічних показників друкованої продукції кооперативних та державних видавництв, вивчити особливість та характер ставлення до кооперативних видавництв державних органів влади.

Група документів із зазначеної теми зберігається у фонді Міністерства народної освіти УСРР (ф. 166), яке керувало культурним життям Радянської України. В них подано звіти та статистичні дані системних підрозділів Наркомосу, а саме: Головполітосвіти, ДНМК, Головліту про діяльність кооперативних видавництв. Найважливіші відомості щодо становлення та розвиток матеріальної бази, територіальні межі розміщення центральної мережі кооперативних видавництв представлені в документах і матеріалах Центрального управління у справах друку (ф. 555).

Досліджуючи діяльність кооперативних видавництв, не можна не згадати найвищий кооперативний орган 1920-х рр. - Головний кооперативний комітет (ф. 271), що діяв при РНК УСРР. Ним розроблялися документи які виражали напрямки роботи Головкооперкому. Головкооперком був центром, де зосереджувалися звіти кооперативних видавництв, статути, реєстраційні й ліквідаційні документи, а також розпорядження, накази, інструкції.

Основна маса архівних документів і матеріалів про діяльність кооперативних видавництв зосереджена в їхніх фондах. Так, у фонді 168 кооперативного видавництва «Пролетарій» знаходимо задокументовані дані, що свідчать про діяльність видавництва, де подається його статут, постанови, розпорядження, накази. Багато справ відображають листування видавництва з різними організаціями, установами та окремими фізичними особами. Уся інформація з видавництва зібрана в понад 800 справах. Фонд кооперативного видавництва “Книгоспілка” (ф. 292) вміщує дані про різноманітну діяльність цього видавництва. На жаль, матеріали фонду свідчать про роботу кооперативного видавництва лише за 1922-1924 рр. Незважаючи на це, з наявної документації, що вміщена у 200 справах, ми отримали повне уявлення про функціонування видавництва в першій половині 20-х рр. В основному, це листування «Книгоспілки» з такими органами, як Головкооперком, ВУЦВК, РНК, ЦК КП(б)У, Губкомами, Бюро радпартвидавництв тощо. Цінну інформацію дають протоколи та звіти. У фонді робітничо-кооперативного видавництва «Український робітник» (ф. 174) зібраний матеріал, який систематизований у справах фонду і розкриває роботу видавництва, починаючи з 1925 р. і по 1935 коли «Український робітник» втратив свою кооперативність. В описі 3-ому цього фонду містяться рукописи, що були подані до друку у видавництво. Доповнює інформаційну площину про діяльність видавництва «Український робітник» фонд Всеукраїнської ради профспілок УСРР (ф. 2605), в якому зібрано звіти, розпорядження, інструкції, статистичні дані з видавничої та кнтготоргівельної роботи кооперативного видавництва.

Фонди Державного видавництва України (ф. 177) та державного видавництва «Червоний шлях» (ф. 178) уміщують документи та матеріали, які окремо подають інформацію про взаємовідносини кооперативних видавництв з державними, листування, документи, що свідчать про укладання між ними договорів, угод та ін.

Інформацію про становлення та діяльність кооперативних видавництв фіксували документи і матеріали ЦК КП(б)У (ф. 1) ЦДАГО України. Так, у 20- му описі подаються циркуляри та циркулярні послання і вказівки, постанови, положення, листи, витяги з протоколів, бюлетені, телеграми, інструкції, зведення, звіти, плани роботи, супровідні записки, друкарські листи, передруки, копії матеріалів, які відображають суть і специфіку взаємовідносин між кооперативними видавництвами та державою, видавництвами та громадськими організаціями, установами тощо. Діяльність кооперативних видавництв розкривається через листування відділу агітпропу ЦК КП(б)У та ЦК РКП(б) з губкомами та окружкомами партії, а також між державними, акціонерними, кооперативними та приватними видавництвами [62].

Пріоритетне місце нашого дослідження посідають фонди Державного архіву Харківської області. Так, фонд Харківського губвиконкому (ф. 203) зберігає листування з різними організаціями та установами, у тому числі й кооперативними видавництвами, а також циркуляри та розпорядження з приводу їхньої діяльності [63]. Фонд Харківського окружного виконавчого комітету (ф. 845) подає інформацію, що стосується діяльності кооперативних видавництв та реорганізації їхніх статутів [64]. У фондах Харківського райкому профспілок робітників гірської промисловості (ф. 1009) та Харківського окружного відділу профспілок «Всерабие» (ф. 1017) зібрані дані про листування з кооперативними видавництвами на предмет замовлення друкованих видань [65]. На окрему увагу заслуговує фонд 1349 Харківського окружного відділу профспілок робітників поліграфічного виробництва, де зосереджено матеріали про стан та діяльність друкарень, що належали кооперативним видавництвам [66].

У контексті нашого дослідження привертають увагу матеріали фондів 47, 50, 81, 170, 290 Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, де зберігаються цінні відомості щодо діяльності кооперативних видавництв 1920-х рр. в УСРР. Зокрема у ф. 290 (Всеукраїнський центральний кооперативний музей) зібрано матеріали з історії діяльності кооперативного видавництва «Книгоспілка» та її листування з адміністрацією Всеукраїнського центрального кооперативного музею щодо влаштування спільних виставок, передання архівних матеріалів «Книгоспілкою» для музею тощо.

До групи опублікованих джерел, які використані у нашому дослідженні, належать: а) законодавчі акти вищих органів влади: стенографічні звіти, стенограми, статистичні хроніки, огляди та різні матеріали ВУЦВК, Ради Народних Комісарів УСРР, наркоматів; б) матеріали періодичних видань; в) збірники постанов та розпоряджень робітничо- селянського уряду України; г) документальні збірники; д) видання енциклопедичного характеру.

У значній кількості джерел, які розкривають основні підсумки роботи уряду України, містяться дані про кількісний і якісний склад робітників, службовців, основні напрямки і зміст діяльності різних організацій, у тому числі й кооперативних видавництв, становлять опубліковані стенографічні звіти з'їздів Державної статистики УСРР, стенограми Всеукраїнських статистичних конференцій, статистичні хроніки, огляди та різні матеріали ВУЦВК, Ради Народних Комісарів УСРР, наркоматів тощо.

Певний масив інформації, пов'язаної з нашою тематикою, міститься в матеріалах періодичних видань 20-х рр. Найповніше нами були опрацьовані газетні фонди Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та Бібліотеки науково-довідкових видань Центральних державних архівів України.

Становлення кооперативних видавництв відбувалося одночасно з утвердженням радянської державності. У цей період взагалі спостерігається найбільш інтенсивний етап кількісного зростання газетної періодики. До них ми відносимо партійні, державні, військові, профспілкові, кооперативні,

просвітницькі та інші видання. Серед видань, що містять інформацію про кооперативні видавництва, слід відзначити такі: «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Пролетарій» (Харків), «Юный ленинец» (Харків), «Ларёк» (Харків), «Молодой печатник» (Херсон), «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів» (Харків-Київ), «Комуніст» (Харків), «Культура і побут» (Харків), «Тепер письменні» (Суми), «Кооперативне життя» (Харків), «Кооперативний вісник» (Черкаси), «Кооперативна думка» (Харків), «Більшовик» (Харків), «Пролетарська правда» (Харків), «Харківський пролетарій» (Харків), «Кочегарка» (Харків) та ін.

За часів НЕПу популярним виданням була газета «Вісті ВУЦВК», першими редакторами якої були В. Блакитний, С. Пилипенко, Є. Касьяненко, котрі брали участь у створенні та діяльності кооперативних видавництв «Гарт» та «Плужанин». У цій газеті під різними рубриками друкувалися М. Пасталан, І. Лівшиць, Б. Сім, висвітлюючи проблеми видавничої галузі. Не менш поширеною в УСРР була газета «Комуніст», яку видавав центральний орган КП(б)У. На шпальтах цієї газети часто зустрічаються статті представника кооперативного видавництва «Книгоспілка» М. Агуфа, зокрема у статті «На шляху культурної революції», що була надрукована 3 липня 1926 р., він проводить екскурсійний огляд діяльності «Книгоспілки», де особливий акцент робить на підготовці кадрів, які розпочало готувати видавництво для книготоргівельної та видавничої галузі.

До провідних періодичних видань, що друкували відомості про діяльність кооперативних видавництв, належить газета «Культура і побут», яка виходила як додаток до газети «Вісті ВУЦВК». Так, починаючи з 1923 по 1925 рр., кожна четверта сторінка газети висвітлювала діяльність видавництв «Гарт» та «Плуг». Тут містяться матеріали про їх з'їзди, статистичні дані, а також виступи членів видавництв зі своїми новими творами. У рубриках «Хроніка», «Бібліографія» розкривалася діяльність кооперативних видавництв «Рух», «Книгоспілка», «Пролетарій», «Український робітник» та ін. Про загальний стан книготоргівлі та видавничої справи писали А. Козаченко, М. Биковець, І. Капустянський, О. Слісаренко.

Теоретичні розробки українських фахівців з проблем розвитку видавничої галузі друкувалися переважно на сторінках української книгознавчої преси. Журнали та збірники 20-х років «Книгар», «Голос друку», «Книга», «Нова книга», «Критика», «Радянський книгар» та ін., мали універсальний характер. У них публікувалися критико-бібліографічні матеріали про нову літературу, статті з питань історії книги та сучасного стану видавничої справи в Україні.

Серед діячів науки та культури найбільш популярним був журнал «Бібліологічні вісті», що виходив за редакцією Ю. Меженна, а видавав його Український науковий інститут книгознавства за сприяння кооперативного видавництва «Книгоспілка». Перший номер часопису вийшов у 1923 р., останній - у 1930 р. Програма журналу була досить широкою, у ряді статей розглядаються теми з питань книжкової та друкарської справи, історії преси, мистецтва книги, окремо згадуються кооперативні видавництва. У журналі були постійні рубрики: «Miscellanea», «Рецензії, Огляди», «Персоналія», «Хроніка» тощо. Фактологічною спрямованістю вирізняється рубрика «Хроніка», яку використовували майже всі періодичні видання. Залежно від наявності матеріалів, вона мала ряд підрубрик: бібліологія, бібліотекознавство, книжкова справа, архівознавство, бібліографія, рукописи, видавнича справа тощо. Тут друкувалась інформація про ліквідацію кооперативних видавництв, майнові проблеми «Книгоспілки», про діяльність приватних видавництв.

На сторінках журналу «Бібліологічні вісті» друкували статті з теорії, методики, організації бібліографії, бібліотечної справи, книговидавничої діяльності тощо. Так, у статті «Книжкова продукція УСРР» А. Козаченко досліджує видавничу діяльність видавництв УСРР, використовуючи статистичні дані Інституту Книгознавства, Центрального бюро статистики друку при Українській Книжковій Палаті, Архіву українського друку, дає ґрунтовний аналіз продукції державних, кооперативних та приватних видавництв.

У 1922 р. ДВУ почало видавати журнал «Літопис Українського Друку», що був зініційований Українською Книжковою Палатою - органом державної бібліографії УСРР. Хоча за браком коштів журнал не виходив, і лише у 1924 р. його відновили за рішенням Колегії Наркомосу УСРР. У журналі подавалися видання найбільших видавництв УСРР, де під різними видавничими серіями часто фігурували новинки кооперативних видавництв «Рух», «Пролетарій», «Книгоспілка», «Український робітник» та ін.

Наприкінці 20-х рр. з'явився ще один журнал, де висвітлювались основні події, що відбувались у видавничій галузі УСРР - «Радянський книгар», що діяв при Всеукраїнській книготоргівельній раді. У серпні 1929 р. був виданий перший номер журналу. До 1930 р. журнал друкувався два рази в місяць, а з 1931 р. - щоквартально. Усього вийшло 100 номерів, деякі з них були здвоєні, а то й строєні. Редактором журналу був член кооперативного видавництва «Книгоспілка» М.А. Агуф.

Протягом 1920-х рр. на сторінках журналу «Більшовик України» було опубліковано статті, рецензії. Часто тут друкувався член правління «Книгоспілки» В. Целаріус, зокрема в № 12-13 за 1927 р. він виступив на захист кооперації зі статтею «Як опозиція оцінює кооперацію», де він зазначив: «Збутова, постачальна, переробна кооперація щодо своїх конкретних форм і теоретичних міркувань є за підпору, основу і базу продуктивного кооперування» [67; 68]. Нерідко в цьому виданні з приводу кооперації звучали промови Л. Кагановича. Так, у № 3-4 за 1927 р. він виступив зі статтею «Економічний і політичний стан України та наші завдання», де критикував діяльність кооперативних організацій і кооперації в цілому. Неодноразово згадувалося про українські кооперативні видавництва в журналі «Нова Україна», що видавався у Празі і виходив за редакцією В. Винниченка та М. Шаповала. Так, у 6 номері за 1923 р. вміщено статтю Ю. Тищенка «Сучасне становище книжкової справи на Україні», у якій автор аналізує перші роки радянської влади в УСРР та українські видавництва, окремо згадуючи кооперативне видавництво «Книгоспілка» як єдину організацію що мала стосунки із закордонними видавництвами.

Важливим джерелом дослідження правової бази кооперативних видавництв є збірники постанов та розпоряджень робітничо-селянського уряду України, де подаються задокументовані матеріали, що мають безпосереднє відношення до діяльності кооперативних видавництв. Завдяки законодавчим актам ми маємо можливість скласти повну картину взаємовідносин кооперативних видавництв з державою та її вплив на їхню роботу.

Для дослідження проблеми залучено документальні збірники 194080- х рр. У збірниках архівних документів і матеріалів «Пропаганда и агитация в решениях и документах (1900-1939 гг.) », опублікованих Держполітвидавом у Москві в 1941 р. (1950-му виходить україномовний варіант) [69], подаються резолюції з'їздів РКП(б) у яких міститься інформація з видавничої галузі, а також подаються відомості про створення та діяльність органів цензури.

Наприкінці 1950-х рр. вийшли збірники документів і матеріалів, присвячені культурному будівництву в УРСР. Так, у збірнику «Культурне будівництво в УСРР. Важливі рішення комуністичної партії і Радянського Уряду (1917-1959)» [69] задокументовано постанови, де розглядається діяльність кооперативних видавництв «Гарт», «Плуг» («Плужанин» - з 1927р.), «Пролетарів», «Український робітник», «Книгоспілка».

Критично опрацьовано й використано документи і матеріали, опубліковані за радянської доби окремими тематичними збірниками: «Советская печать в документах» [70], «Книга и книжное дело в СССР» [71], «Издательское дело в первые годы Советской власти (1917-1922)» [72], збірник за редакцією В. Ганічева «Комсомол и молодёжная печать. Документы и материалы съездов и конференций ВЛКСМ, пленумов, бюро и секретариата ЦК ВЛКСМ (1919-1972)», що вийшов у 1973 р., пізніше Ю. Кондуфора «Культурне будівництво в Українській РСР (1917-1927 рр.)» [73] та Є. Дінерштейна «Издательское дело в СССР (1923-1931)» [74]. Тут подаються документи, які показують процес зародження та становлення видавничої галузі СРСР та УСРР, висвітлюють перші заходи в галузі освіти, музейної та бібліотечної справи, преси і книговидання тощо. Висвітлюється діяльність кооперативних видавництв «Книгоспілки», особливо її робота на селі, «Українського робітника», «Пролетарія». На жаль, серед усіх кооперативних видавництв як кооперативне було визнано лише «Книгоспілку», усі інші розглядалися як партійні, профспілкові, відомчі.

У 1980-х рр. почали з'являтися збірники, у яких публікувався раніше невідомий матеріал, зокрема з історії кооперативних видавництв. Видаються документи й матеріали з книжкової торгівлі [75], окремо щодо видавничої галузі за редакцією Л. Гольденберга «Книга и книжное дело в Украинской ССР», у 1986 р. - за редакцією Ю. Кондуфора «Культурне будівництво в Українській РСР (1928 - Червень 1941)» [76]. У збірниках зібрані постанови, протоколи, резолюції, статистичні дані, виписки із статутів, циркулярні листи та ін., де розкривається розвиток видавничої галузі УСРР, вони вміщують матеріали не лише ті, які вже були загальновідомі, а й ті, що знаходилися в архівах, періодичних виданнях, збірниках законів та ін. Діяльність кооперативних видавництв розглядається більш об'єктивно, їм відводиться значна увага.

За останній час було видано збірник документів «История советской политической цензуры» [77], що вийшов у 1997 р., він уміщує матеріали про діяльність Головліту, Головреперткому, Головмистецтва. Окремо слід виділити збірник документів та матеріалів з питань кооперативного видавництва «Культур-Ліга» [78], що містить значну кількість архівних матеріалів, газетних виписок, спогадів про книготоргівельну, видавничу та культурно-громадську роботу видавництва.

Цінні відомості щодо створення та діяльності кооперативних видавництв в УСРР 1922-1930 рр. містяться у виданнях енциклопедичного характеру: «Джерелознавство історії України: Довідник» [79]; «Довідник з історії України: У 3 т.» [80]; «Енциклопедія українознавства (Загальна частина)» та «Енциклопедія українознавства: В 2 т. Т. 2 Словникова частина: В 11 т. » [81]; «Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. » [82]; «Малий словник історії України» [83]; «Преса Української РСР, 1917-1966: Статистичний довідник» [84]; «Преса Української РСР, 1918-1973: Науково- статистичний довідник» [85]; «Радянська енциклопедія історії України: У 4 т. » [86]; «Українська журна-лістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника: Вип. 6» [87]; «Українська радянська енциклопедія: У 12 т. » [88]; «Українська радянська енциклопедія: У 17 т. » [89]; «Українські архівісти (Біобібліографічний довідник: У 3 вип. Вип. 1)» [90] та ін. Слід зазначити, що довідкові видання радянської доби висвітлювали діяльність кооперативних видавництв побіжно, не вдаючись до особливостей специфіки їх роботи.



Висновки

Отже, окреслене нами дослідження ґрунтується на широкій і різноманітній джерельній базі, яка включає основні групи носіїв інформації про кооперативні видавництва УСРР в 1922-1930 роках. Комплексне і критичне вивчення історіографії дозволило простежити зародження, розвиток і збагачення знань про становлення та діяльність кооперативних видавництв в Україні зазначеного періоду, встановити рівень дослідження ключових аспектів проблеми, виявити недостатньо або маловивчені питання. Переважна частина історіографічної літератури підготовлена в радянську добу, тому й оцінка нагромаджених знань здійснювалася в цих працях на основі відповідних методологічних підходів і установок, що панували в історичній науці. Неупереджений історіографічний аналіз припадає на початок 1990-х р. Лише деякі питання проблеми становлення та розвитку видавничої кооперації в УСРР 1922-1930 рр. знайшли своє відображення в новітніх дисертаційних та монографічних роботах, але відсутні узагальнюючі праці із цієї проблеми, а також спеціальні розвідки з історії їх діяльності.

У свою чергу документальна база є достатньою для вивчення цього питання. Виявлена інформація склала документальну основу фактичного знання про специфіку діяльності видавництв з кооперативною формою управління. Важливе джерело - архівні матеріали представлені розпорядчою та звітною документацією, листуванням. Цінну документальну інформацію містять збірники документів і матеріалів, публікації документів у культурологічних журналах, наукових збірниках. Досить вагомим є такий вид комплексних історичних джерел, як періодична преса (центральні й місцеві газети, журнали 1922-1930 рр.).



Список використаних джерел

Агуф М. Книга - гвинтівка на культурному фронті. Радянський книгар. 1929. № 1. С. 2-6.

Козаченко А. Минуле книги на Україні. Історичний нарис. Харків: Держвидав України, 1930. 103 с.

Козаченко А. Друковане слово на Україні за 10 років революції. Культура і побут (додаток до газети «Вісті ВУЦВК»). 1927. 3 грудня.

Нечаев М. Готування кооперативних книжкових робітників на Україні. Бібліологічні вісті. 1927. № 3. С. 141-145.

Пакуль Н.М. «Книга». Исторический очерк. Харків: Главполитпросвет УСРР, 1923. 130 с.

Вовчено І.О. Питання теорії і методики бібліографії на сторінках книгознавчої преси УРСР 20-х років. Харків: Б.в., 1971. 23 с.

Колосова Н.Ф. Видання технічної літератури на Україні (1917-1940). Конспект лекцій для студентів-заочників. Вип.1. Харків: Б.в., 1970. 57 с.

Машталір Р. Розвиток поліграфії на Україні. Львів: Вища шк., 1974. 349с.

Молодчиков О.В. Книга і преса. Київ: «Дніпро», 1967. 32 с.

Агуф М., Коваль М. Книгу в маси. Харків: Книжкова палата УРСР, 1965. 230 с.

Гнатюк Д. Книговидавнича справа на Україні в післявоєнні роки. Київ: Б.в., 1965. 189 с.

Сищенко С.В. Книговидавнича підготовка фахівців у системі вищої бібліотечно-бібліографічної освіти України: теоретично-методологічні засади: Дис. ... канд. пед. Наук. Харківська державна академія культури: 07.00.08. Харків: 2001. 206 с.

Голець В.В. Кооперативний рух Північного лівобережжя України в період непу (20-ті роки ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. Наук. Чернігівський ДПУ імені Тараса Григоровича Шевченка: 07.00.01. Чернігів: 2003. 224 с.

Ніколишин С. Культурна політика большевіків і український культурний процес: Публічні рефлексії. Б. м.: На чужині, 1947. 119 с.

Животко А. Історія Української преси. Регенсбург, Український технічно-господарчий інститут, 1946. 196 с.

Назаров А.И. Октябрь и книга. Создание советских издательств и формирование массового читателя 1917-1923. Москва: «Наука», 1968. 386 с.

Гиттерман М.И. Основы книгоиздательского дела. Москва: Искусство, 1957. 93 с.

Малыхин Н.Г. Очерк по истории книгоиздательского дела в СССР. Москва: «Книга», 1965. 448 с.

Скачков В.М. Видавнича справа, поліграфія та книготоргівля на Україні (1917-1963). Бібліографічний покажчик. Харків: Редакційно- видавничий відділ книжкової палати УРСР, 1964. 143 с.

Машталір Р.М. Учбово-методичний посібник з курсу “Економіка поліграфічної промисловості”. Львів: 1964. 20 с.

Ківшар Т. Український книжковий рух, як історичне явище (9171923). Київ: Логос, 1996. 344 с.

Кізюн В.К. Видавнича діяльність державних, суспільно-політичних та громадських організацій в 20-ті р.: Дис. ... канд. іст. Наук. Київський Національний університет імені Тараса Шевченка: 07.00.06. Київ: 1994. 206 с.

Тимошик М.С. Історія видавничої справи. Київ: Наша культура і наука, 2003. 496 с.

Молоткіна В. К. Видавнича справа в Радянській Україні в 20- 30-і роки XX ст. : дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.01; Держ. вищ. навч. закл. «Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди». Переяслав- Хмельницький, 2012. 463 с.

Клімов М. Газетні жанри. Київ: Видавництво політичної літератури України, 1966. 130 с.

400 лет русского книгопечатания 1564-1964. Москва: «Наука», 1964. 583с.

Книга і друкарство на Україні. За ред. П.М. Попова. Передмова І.К. Білодід “Скарбниця духовного життя”. Київ: Наукова думка, 1965. 315 с.

З історії книги на Україні. Київ: Наукова думка, 1978. 116 с.

Гуменюк М.П. Біля джерел української радянської бібліографії. АН УРСР Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Київ: Наукова думка, 1991. 151с.

Рубан В.А. Формування ленінських традицій української радянської преси 1917-1925 рр. Київ: КДУ, 1971. 196 с.

Рудий Г.Я. Періодика України як об'єкт джерелознавчого дослідження Української культури (1917-1920 рр.). Автореф. дис. ... д-ра. іст. Наук. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. Київ: 2004. 33 с.

Солонська Н.Г. «Бібліологічні вісті» як явище української книгознавчої думки 20-х початку 30-х років ХХ століття: Дис. ... канд. пед. Наук. НАН України. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського: 07.00.08. Київ: 1997. 275с.

Жатько В.О. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи. Київ: СПД В.О Жатько, 2005. 352 с.

Овдієнко О.П. Книжкове мистецтво на Україні (1917-1974). Львів: Вища школа, Видавництво при Львівському ДУ, 1974. 22 с.

Міяковський В. Надруковане й забуте: Громадські рухи дев'ятнадцятого сторіччя. Новітня українська література. Нью-Йорк: В.в., 1984. 509 с.

Історія культури України. Є.Т. Євсєєв, С.А. Канавенко, В.І. Ковальов, В.В. Гребенюк; Харківський національний автодорожній університет. Харків: ХНАДУ, 2001. 176 с.

Черняков Б.І. Маловідомі та призабуті книги України: Випуск перший, російськомовні видання 1917-1939 рр.: Бібліографічний покажчик. Київ: Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, 1998. 40с.

Штернгарц М.З. Очерки книжной торговли за рубежом. Москва: «Искусство», 1962. 242 с.

Говоров А.А. История книжной торговли в СССР: Учебное пособие для вузов по специальности «Книговедение и организация книжной торговли». Москва: «Книга», 1976. 399 с.

Нечаев М. Книжка та її покупець на селі. Київ: Український науковий інститут книгознавства, 1929. 50 с.

Морозов Л.Ф., Дмитренко В.П. Партия и кооперация. Москва: Политиздат, 1978. 296 с.

Веселов С.В. Кооперация и Советская власть: период «военного коммунизма». Український історичний журнал. 1990. № 12. С. 25-37.

Кульчицький С.В. Концепція кооперативного соціалізму. Український історичний журнал. 1995. № 2. С. 3-16.

Алиман М.В. Роль потребительской кооперации в осуществлении социально-экономической политики партии: Тезисы доклада областной научно-теоретической конференции. Полтава, б.в., 1988. 225 с.

Бабенко С.Г. Споживча кооперація України: Історичні та соціально- економічні аспекти: Збірник наукових статей. Київ: Ред. газети «Вісті Укооспілки». Т-во України. 1996. 388 с.

Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). Київ: 1995. 224 с.

Авербах Л. Наши летературные разногласия. Ленинград, «Прибой», 1927. 261 с.

Морозов Л.Ф. Органы ЦК - НК РКИ в борьбе за совершенствование государственного аппарата (1923-1934 гг.). Москва: «Юридической литературы», 1964. 220 с.

Голубенко П. Україна і Росія у світі культурних взаємин. Київ: Дніпро, 1993. 366 с.

Кравченко Б. Соціальна зміна і національна свідомість в Україні XX ст. Київ: Основи, 1997. 157 с.

Даниленко В.М. Соціальний тип та інтелектуально-освітній рівень номенклатури скрипниківського наркомосу. Севастополь-Донецьк-Вебер: 2003. 56 с.

Олійник М. М. Політика державних та партійних органів України щодо приватних підприємств у період непу. Український історичний журнал. 2001. № 1. С. 16-27.

Шипов М. А. Радянське керівництво та літературно-мистецька інтелігенція України: 20-ті роки. Український історичний журнал. 2000. № 1. С. 95-101.

Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). Київ: Наук. світ, 2003. 302 с.

Автушенко І.Б. Тоталітаризація культурної сфери суспільного життя в УРСР (20-30-ті рр. ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. Наук. Київський Національний університет імені Тараса Шевченка: 07.00.01. Київ: 2001. 198 с.

Коваль С.В. Формування системи політичної цензури в Україні в 1920-30-х рр. та її вплив на діяльність інтелігенції. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 8. Серія: Історія: Збірник наукових праць. За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. Вінниця: ДП 2004 «ДКФ», 2004. С. 173-177.

Масненко В., Шарова І. Вчительство та становлення радянської школи на Україні у першій половині 20-х років. Український історичний журнал. 1990. № 12. С. 101-103.

Исключить всякие упоминания..: Очерки истории советской цензуры. Сост. Т.М. Горяева; Художник И.А. Демковский. Минск: «Старый Свет-Принт», 1995. 334 с.

Горчева А.Ю. Пресса Гулага (1918-1955). Москва: Изд-во Моск. унта, 1996. 152 с.

Блюм А.В. Советская цензура в эпоху тоталитарного террора. 19291953. Санкт-Петербург: Академический проект, 2000. 312 с.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (м. Київ). Ф. 1. Оп. 20 (1918 - 1930 рр.). Спр. 1665; 1843; 1848; 2012; 2087; 2260; 2697.

Державний архів Харківської області (м. Харків) (далі - ДАХО). Ф. 203. Оп. 1 (1920-1925 рр.). Спр. 6; 8; 610. Оп. 2 (1922-1925 рр.) Спр. 58.

ДАХО. Ф. 845. Оп. 3 (1924-1930 рр.). Спр. 170; 172; 175; 177; 179; 1036; 2715; 2723; 3408.

ДАХО. Ф. 1009. Опис 1 (1925-1930 рр.). Спр. 302.

ДАХО. Ф. 1017. Оп. 1 (1925-1930 рр.). Спр. 292.

Целаріус В. Як опозиція оцінює кооперацію. Більшовик України. 1927. № 12-13. С. 74.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 168. Оп. 1 (1922-1930 рр.). Спр. 7; 9; 12; 15; 16; 18; 22; 45; 90; 137; 173; 176; 177; 501; 527; 867; 868; 870; 872; 873; 875; 878; 880; 881; 884; 886.

Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення комуністичної партії і Радянського Уряду 1917-1959р. Збірник документів. В 2-х Т. Київ: Держполітвидав УРСР, 1959. 396 с.

Советская печать в документах. Москва: Госполитиздат, 1961. 559 с.

Книга и книжное дело в СССР: Сб. док. и мат. (1917-1941). Київ: «Наукова думка», 1965. 478 с.

Издательское дело в первые годы Советской власти (1917-1922). Сборник документов и материалов. Москва: Книга, 1972. 346 с.

...