Утримання та будівництво шляхів сполучення Переяславщини в 1880-их рр. ХХ ст. (за матеріалами звітів Переяславської земської управи 1886-1887 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музей народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»

УТРИМАННЯ ТА БУДІВНИЦТВО ШЛЯХІВ СПОЛУЧЕННЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ В 1880-ИХ РР. ХХ СТ. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЗВІТІВ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ ЗЕМСЬКОЇ УПРАВИ 1886-1887 РР.)

Шкіра Людмила Миколаївна

старший науковий співробітник

м. Переяслав

Анотація

Транспортна система слугує для зв'язків: соціальних, економічних, культурних та внутрішньодержавного сполучення, що забезпечує повсякденне життя українців. Тому вивчення досвіду будівництва та утримання шляхів окремих регіонів в минулому - є важливим та актуальним, оскільки шляхове господарство потребує вивчення досвіду, реконструкції, модернізації та ремонту як у минулому, так і на сучасному етапі.

Децентралізація державного управління, об'єднання територіальних громад та передача влади на місця обумовлює можливість передачі частини дорожнього господарства на утримання шляхів сполучення територіальними громадами. Подібний досвід мав Переяславський повіт, коли губернські та повітові земства отримали право будувати та обслуговувати шляхи сполучення.

Об'єктом дослідження є історія розвитку сухопутних шляхів сполучення Переяславського регіону (1870-1880 рр.). Предметом дослідження є статистичний матеріал та архівні документи 1886-1887 рр.: Звіти Переяславської земської повітової управи, зокрема розділи: про дороги та споруди на них; про дороги Переяславського повіту, що підпорядковані земським шляхам та про облаштування споруд на них; про будівництво та утримання сільських шляхів.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Переяславського повіту, що відносився до Полтавської губернії, до якого в 1870-1880 рр. входили такі волості: Переяславська, Хоцьківська, Ташанська, Помокельська, Студениківська, Березанська, Лехнівська, Войтівська, Баришівська, Скопецька, Дем'янська, Ковалинська, Рогозівська, Вороньківська, Бориспільська. За сучасним адміністративно-територіальним поділом це частина території Бориспільського та Броварського районів Київщини.

Мета та завдання дослідження: враховуючи наукове, теоретичне та практичне значення теми та перспективи її подальшого дослідження, автор ставить за мету здійснити наукову реконструкцію розвитку шляхів сполучення Переяславщини та їх інфраструктури як єдиної мережі.

Ключові слова: звіт, управа, дорожнє будівництво, гребля, міст, Полтавська губернія.

Annotation

Shkira Lyudmyla Mykolayivna Senior Research Fellow, Museum of Folk Terrestrial Transport of the Middle Dnieper Region National Historical and Ethnographic Reserve "Pereiaslav" Kyiv Region, Boryspil District, City of Pereiaslav

MAINTENANCE AND CONSTRUCTION OF COMMUNICATION ROUTES IN THE PEREIASLAV REGION IN THE 1880s (BASED ON THE REPORTS OF THE PEREIASLAV ZEMSTVO ADMINISTRATION 1886-1887)

The transport system serves for external political connections: social, economic, cultural, and internal state communication, ensuring the daily life of Ukrainians. Therefore, studying the experience of road construction and maintenance in specific regions in the past is important and relevant, as road management requires study, reconstruction, modernization, and repair, both in the past and at the present stage.

The decentralization of state administration, the unification of territorial communities, and the devolution of power to local levels make it possible to transfer some road management responsibilities to the territorial communities for road maintenance. A similar experience was observed in the Pereiaslav district, where gubernatorial and district zemstvos were granted the right to build and maintain communication routes.

The object of the study is the history of the development of terrestrial communication routes in the Pereiaslav region (1870-1880). The subject of the study is statistical material and archival documents from 1886-1887: Reports of the Pereiaslav Zemstvo County Administration, particularly sections on roads and structures on them; roads of the Pereiaslav district under zemstvo jurisdiction and the arrangement of structures on them; construction and maintenance of rural roads.

The territorial scope of the study covers the territory of the Pereiaslav district, which belonged to the Poltava Governorate, including the following volosts (local administrative units) in 1870-1880: Pereiaslav, Khotskiv, Tashan, Pomokel, Studenykiv, Berezan, Lehnyv, Voytiv, Baryshiv, Skopyts, Demyan, Kovalyn,

Rogoziv, Voronkov, Boryspil. According to the current administrative-territorial division, this is part of the territory of Boryspil and Brovary districts of Kyiv region.

The aim and objectives of the study: Considering the scientific, theoretical, and practical significance of the topic and the prospects for its further research, the author aims to carry out a scientific reconstruction of the development of communication routes in the Pereiaslav region and their infrastructure as a unified network.

Keywords: report, administration, road construction, dam, bridge, Poltava Governorate.

Постановка проблеми

Україна виборює свою Свободу та членство у союзі європейських держав. Реалізація цих завдань можлива лише за приєднання до єдиної Європейської системи транспортних доріг. Децентралізація державного управління, об'єднання територіальних громад та передача влади на місця обумовлює можливість передачі частини дорожнього господарства на утримання шляхів сполучення територіальними громадами. Подібний досвід мав Переяславський повіт, коли губернські та повітові земства отримали право будувати та обслуговувати шляхи сполучення. Тому вивчення досвіду будівництва та утримання шляхів окремих регіонів в минулому - є важливим та актуальним, оскільки шляхове господарство потребує вивчення досвіду, реконструкції, модернізації та ремонту як у минулому, так і на сучасному етапі. Об'єктом дослідження є історія розвитку сухопутних шляхів сполучення Переяславського регіону (1870-1880 рр.). Предметом дослідження є статистичний матеріал та архівні документи 18861887 рр.: Звіти Переяславської земської повітової управи, зокрема розділи: про дороги та споруди на них; про дороги Переяславського повіту, що підпорядковані земським шляхам та про облаштування споруд на них; про будівництво та утримання сільських шляхів. Територіальні межі дослідження охоплюють територію Переяславського повіту, що відносився до Полтавської губернії, до якого в 1870-1880 рр. входили такі волості: Переяславська, Хоцьківська, Ташанська, Помокельська, Студениківська, Березанська, Лехнівська, Войтівська, Баришівська, Скопецька, Дем'янська, Ковалинська, Рогозівська, Вороньківська, Бориспільська. За сучасним адміністративнотериторіальним поділом це частина території Бориспільського та Броварського районів Київщини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Малодосліджена тема будівництва та утримання шляхів сполучення Переяславщини в кінці ХІХ ст. побіжно піднімалася у ряді робіт з краєзнавства, однак об'єктом спеціального дослідження до цього часу не була. Дослідження архівних матеріалів доріг Переяславщини проводилося лише частково. Лише розвідка Ю.Б. Каліновича [2] та М.В. Шкіри, Л.М. Шкіри [3], [4] розкривають окремі аспекти з даної тематики. Дане дослідження виконується як складова комплексної теми «Шляхи сполучення Переяславщини». Недостаня вивченість теми, виявлення нових фактів про будівництво, благоустрій та постійне утримання шляхів Переяславщини визначили актуальність даного дослідження.

шлях сполучення переяславщина будівництво

Мета та завдання статті

враховуючи наукове, теоретичне та практичне значення теми та перспективи її подальшого дослідження, автор ставить за мету здійснити наукову реконструкцію розвитку шляхів сполучення Переяславщини та їх інфраструктури як єдиної мережі.

Виклад основного матеріалу

Зародження і формування сухопутних шляхів, хоча і має давню історію, але на Переяславщині їхньому стану почали приділяти увагу лише з початком ХІХ ст., коли за часів управління Полтавською губернією князя Куракіна, вздовж поштових і транспортних доріг, на відкритих місцевостях, почали насаджувати дерева, щоб видно було напрямок дороги для їзди взимку [1]. Тож за матеріалами звітів Переяславської земської повітової управи за 1886 р. констатуємо наявність сухопутних шляхів сполучення: «Поштові дороги в Переяславському повіті пролягають: Перша, від м. Яготина через м. Переяслав на м. Київ; Друга, від м. Переяслава через с. Хоцьки на м. Золотоношу. Загальна протяжність цих доріг складає 112 в 302 саж. Транспортних доріг у повіті 4: 1) від Питятинського та Лубенського повіту через села Ташань, Виповзки, Малу Каратуль на м. Переяслав і далі через с. Карань на Андрушівську пристань на р. Дніпро; 2) із м. Яготина через м. Березань, Баришевку, Бзов, Іванків та м. Борисполь на м. Київ; 3) із Пирятинського повіту через с. Благодатне та м. Великий Круполь на станцію Бобровиця, Курсько-Київської залізничної дороги; 4) із м. Переяслава через села Войтовці, Скопці, Любарці, Іваньків та м. Бориспіль на м. Київ. Загальна протяжність транспортних доріг у повіті - 163 в 104 саж» [5, С. 12]. Проведемо аналіз та розрахунок відсоткового співвідношення:

1. Загальна протяжність доріг у Переяславському повіті:112 в 302 саж (поштові) - 163 в 104 саж (транспортні) = 276 в 406 саж.

2. Відсоткове співвідношення:

- Поштові дороги: (112 в 302 саж / 276 в 406 саж) * 100% ~ 40.63%

- Транспортні дороги: (163 в 104 саж / 276 в 406 саж) * 100% ~ 59.37%

«Із зазначених доріг поштові та перші три транспортні були підпорядковані губернському земству, а тому ремонт та спорудження на них мостів та інших споруд відбувалися за рахунок коштів губернського земства; ремонт дорожнього полотна на всіх цих шляхах та утримання у проїжджому стані четвертої транспортної дороги, тобто тієї, що проходить з м. Переяслава через Войтовці, Скопці, Любарці, Іваньків та м. Бориспіль на м. Київ, було поклалено на повітове земство» [5, С.11].

Крім цих доріг «повітове земство на протязі1884-1886 рр. піднімало питання про прийняття до розряду губернських транспортних шляхів дороги, що проходить із с. Вітачева Київської губернії через переплаву на р. Дніпро у с. Койлова (Кийлів) на м. Вороньків, Глибоке та м. Бориспіль; проте це питання так і не було погоджене черговими губернськими зборами» [5, С.12], що говорить про відсутність чіткого і цілеспрямованого підходу до реалізації дорожнього будівництва Переяславського регіону та слабкий зв'язок з сусідніми регіонами.

Особливе місце в дорожньому будівництві приділялося об'єктам, що забезпечували безпеку пересування сухопутними шляхами: мостам, місткам, мостовим та греблям, проводилася їх чітка фіксація та облік виділених коштів на утримання і ремонт. Дорожні споруди були конструктивними елементами дороги та поділялися на штучні (мости, труби, естакади тощо), захистні (снігозахистні насадження та огорожі) та елементи облаштування доріг (зупинки для пасажирів, місця відпочинку, колодязі). Технічні засоби транспортної інфраструктури слугували забезпеченню безпечного проїзду та перевезення вантажів, безперебійної доставки пошти та кореспонденції у всі частини Полтавської, Київської, Чернігівської губернії.

«На початку 1886р. на зазначених земських шляхах було дорожніх споруд: а) на поштових дорогах: мостів 15 (довжиною 131 / саж), гребель 11 (довжиною 716 саж), гребель вимощених бруківкою 6 (довжиною 2335 саж), крім кам'яної мостової, побудованої на поштовій дорозі, що проходить через м. Переяслав (відстанню 1323 1/2 саж); б) на транспортних дорогах: мостів 44 (довжиною 158 1/2 саж), гатей та земляних гребель 32 (довжиною 380 саж). Та гребель, вимощених бруківкою 12 (довжиною 1531 саж)» [5,12]. У 1886 р. для покращення шляхів були проведені дрібні роботи на різних ділянках доріг Переяславщини на загальну суму робіт: 11 крб 40 коп. Це розчищення снігових заметів та утворившихся під час дощу ритвин, розчищення канав для відтоку води та ремонтні роботи на мостах. Крім дрібних робіт були проведені й більш вагомі: вимощення та ремонт земляних гребель, заміна старих мостів та будівництво нових.

«Всього ж із занесених до кошторису повітових повинностей 700 крб на ремонт доріг в 1886 р. витрачено та здійснено розрахунок на суму 591 крб 75 коп та залишилася не використаною сума 108 крб 25 коп, також не використані були кошти, виручені від продажу старого дерева, що залишилися після ремонту мосту в с. Войтовці, на суму суму 1 крб 70 коп, тож загальна сума невикористаних коштів склала 109 крб 95 коп. Гроші ці, як зазначено у відомості управи, показані залишеними на рахунку управи в зв'язку з тим, що розрахунок за Любарецькі споруди з тов. Біликом іще не проведено» [5, С.12].

«На суму губернського збору в 1886 р. проводилися роботи:

що залишилися не виконаними з 1885 р.: ремонт настилу № 2 на Довгомостянській греблі в м. Переяславі (на суму 1178 крб 19 коп);

будівницьво мосту в с. Селечівці на транспортній дорозі із м. Борисполя на Яготин (на суму 358 крб 85 коп);

та роботи, передбачені кошторисом 1886 р. на такі суми: ремонт греблі в м. Баришевці (819 крб 74 коп); перенесення мосту з с. Рогозів на дорогу між м. Іванків та м. Бзов (80 крб 82 коп); ремонт греблі в с. Рогозів (48 крб 66 коп); ремонт греблі в м. Великий Крупіль (79 крб 50 коп); ремонт греблі на р. Недра в м. Березані (534 крб); ремонт мосту на виїзді із м. Переяслава біля казарм (103 крб 50 коп); ремонт кам'яної мостової в м. Бориспіль (536 крб); будівництво нового мосту № 1 на місці старого в м. Борисполі (203 крб 63 коп); ремонт мосту № 4 в м. Борисполі (137 крб 39 коп); ремонт мосту № 5 в м. Борисполі (121 крб 22 коп); будівництво земляної греблі та мосту на ній в м. Борисполі в кінці садиби Новаковича (272 крб 84 коп); облаштування перил на греблі в м. Березані (113 крб) та облаштування земляної греблі довжиною 80 саж з відмосткою її та прилеглого до неї спуску з гори довжиною 83,6 саж каменем з облаштуванням на греблі мосту (4984 крб 01 коп); ремонт греблі та кам'яної мостової в с. Ташань (620 крб); ремонт мостів № 1,2,3 на мостовій в с. Ташань ( 458 крб.) Всього на дані роботи витрачено 9112 крб 34 коп» [5, С.16]. Проте деякі з цих робіт не були прийняті у відання губернського земства у зв'язку з невиконанням або не повним виконанням та потребували виправлення в 1886 р., їх виконання було перенесене на 1887 р., а з підрядниками не був проведений остаточний розрахунок.

Специфічною особливістю виявилося упорядкування під'їзду до Андрушівської пристані. «Крім перерахованих дорожніх робіт, на вимогу повітових Зборів в 1884-1885 рр. губернськими зборами 6.10.1885 р. було дозволено прокласти в 1886 р. нову транспортну дорогу від с. Андруші до пристані на р. Дніпро, для чого було вирішено побудувати новий міст на р. Станіслав, а під полотно дороги придбати у селян 3 1/2 дес. землі, на що внесено в бютжет 5281 крб, з яких на будівницво мосту 3781 крб та на закупівлю землі в селян 1500 крб. Та губернська управа визнала неможливим виконати дану постанову, тому що визнала завищеною вартість землі селянами за 3 / дес. землі та запропонувала повітовій управі приступити до обов'язкового викупу тієї землі» [5, С.17]. «Після довгих та складних перемовин у цьому питанні між повітовими та губернськими зборами на засіданні у жовтні 1886 р. було прийнято рішення та передано в повітову управу проект та кошторис на продовження дороги та облаштування мосту в поточному, 1886 р., на що разом з уплатою селянам за запропоновану під дорогу землю 1500 крб перераховано 5430 крб 15 коп» [5, С.18].

Окремо слід зупинитися на розвитку водної інфраструктури сполучення, особливо приділивши увагу будівництву хлібної пристані та пароплавству. Розглянемо докладніше рішення про благоустрій Андрушівської пристані. «У січні 1887 р. Переяславський міщанин Мендель Плоткін звернувся з клоподанням до ватажка дворянства Переяславського повіту з проханням дозволити йому встановити невеликий пароплав для перевезення до пароплавної пристані та у зворотньому напрямку пасажирів з їх вантажем за плату за затвердженою міністерством внутрішніх справ таксі, а осіб, що їдуть у державних справах чи з поштою безкоштовно. Пан голова управи прийняв участь в обговоренні питання переправи та 29.01.1887 р. зробив членам управи доповідь наступного змісту: «весняним паводком р. Дніпро щорічно затоплюється на значну глибину велика територія, на якій прокладена дорога до пароплавної та хлібної пристані на р. Дніпро. В окремі роки паводок Дніпровських вод досягав до підгірного с. Карань, тобто розливався на ширину 7-8 верст, причому спад води буває наскільки тривалим, що р. Дніпро вступає в свої береги не раніше червня місяця. В час такого повноводдя доступ до пароплавної пристані неможливий ні в екіпажах, ні пішим ходом, внаслідок чого виникає потреба в переправі. Ще з часу створення пароплавства по Дніпру переправу цю здійснювали на рибацьких човнах жителі прибережного с. Андруші, стягуючи плату з проїжджих за перевезення на свій розсуд. Але такий спосіб добровільної угоди відносно плати, при розвидку пароплавства та збільшення потоку пасажирів, народжував багато приводів до незадоволення та сутичок між пасажирами та човнарями. Для усунення цього Переяславське земство в 1873-1874 рр. запроектувало таксу за переправу в розмірі 20 коп з пасажира та 5 коп від пуда багажу. Такса ця була затверджена мінстром внутрішніх справ в 1874 р. З того часу громада казенних селян с. Андруші, скориставшись тим, що земство не попіклувалося про облаштування належної переправи, віддало право стягнення плати по таксі за перевезення приватної особи у вигляді оборочної статті, що належить громаді. Спосіб цей видався також край необгрунтованим для громади, так як арендатори переправи брали з проїжджих кошти, які хотіли, перевозили ж на човнах сумнівної якості та дуже необережно. Звісно, що незадоволення не припинялися. Ось чому пан голова визнав необхідним, щоб земство виправило свої помилки та вступило відносно переправи в належні йому права» [6, С. 24]. «Управа визнала можливим погодитися на пропозицію тов. Плоткіна та надати йому право перевезення пасажирів і багажу по установленій таксі весною 1887 р. з тим, що Плоткін заплатив за це на користь земства 50 крб; для вияснення на майбутнє справжньої виручки за перевіз просити товариство пароплавства по Дніпру повідомити управу, по закінченню навігації влітку 1887 р., дані про число громадян та багажу, які були перевезені пароплавами із м. Переяслава у різні пункти, також про громадян, які прибули із інших пристаней в м. Переяслав та по отриманню даних розпочати обговорення питання про забезпечення переправи тим чи іншим способом на майбутнє [6, С. 25-26].

Повертаючись до питання, де повинен бути встановлений пароплав для погрузки та перевезення пасажирів, управа мала на меті зобов'язати тов. Плоткіна мати пристань у найближчих до м. Переяслава місцях, де вдасться можливим, переміщующись по Дніпру поступово, по мірі спадання води, на основі правил про приватних перевізників власними човнами. Проте, уповноважені перевізників с. Андруші подали скарги на земську управу пану Полтавському губернатору та в Полтавську губернську земську управу. Між тим, весною 1887 р. паводок був незначним, доступ до пароплавної пристані майже ввесь час був можливий суходолом, тому необхідності у встановленні пароплаву 1887 р. не було. Таким чином, договір з міщанином Плоткіним залишився не виконаним.

Між тим, Полтавська губернська земська управа розглянула скаргу уповноважених громади с. Андруші та відношенням від 3.09.1887 р. за № 10447 та повідомила про своє рішення: «право проходу та проїзду на великих дорогах та водними артеріями складає загальне користування всіх без виключення, тож Переяславська управа мала повне право налагодити пароплавство по річці «Станіслав» [6, С. 27]. З приходом зими навігація завершилася і облаштування земської переправи від с. Андруші до пароплавної пристані згідно постанови земських Зборів 11 серпня 1887 р. було відкладено до весни майбутнього 1888 р. Спираючись на наведені вище вказівки, управа твердо налаштована залишити в цій справі право земства та довести його до спільного з інтересами земства рішення [6, С. 29]. Тож констатуємо, що намагання в 1887 р. налагодити зручне та безпечне підвезення пасажирів до пристані вдавалося досить складно, як у керівних органах, так і на рівні громади, проте завдяки сприятливим погодним умовам під'їзд до пристані був доступним. Але дане питання потребувало вирішення у подальшому, адже стрімкий розвиток господарств Переяславщини та потреба у збуті сільськогосподарької продукції у інші регіони було не вирішене.

За клопотанням Переяславських земських зборів ХХІІ скликання (1886 р.) губернськми зборами було дозволено по Переяславському повіту виконання таких видів дорожних робіт на суми: «ремонт мосту № 1 в с. Карань (135 крб 34 коп); ремонт мосту № 4 в с. Карань (241 крб 4 коп); ремонт греблі біля с. Чирський (128 крб 58 коп); ремонт мосту в с. Мала Каратуль (176 крб 36 коп); ремонт греблі в с. Мала Каратуль (117 крб 73 коп); ремонт греблі біля с. Виповзки (635 крб 85 коп); ремонт греблі біля с. Ташань (76 крб 58 коп); ремонт греблі «Кирилова гребля» (111 крб 6 коп); будівництво греблі біля с. Іванькова (271 крб 88 коп); демонтаж мосту № 5 на греблі в м. Баришівка та засип його частини (75 крб 71 коп); ремонт перил та греблі в м. Баришівка (68 крб 14 коп); демонтаж старого мосту та будівництво на його місце нового мосту на греблі № 1 в м. Березані (336 крб 84 коп); ремонт греблі в урочищі «Корбина гребля» (176 крб 71 коп); будівництво мосту № 2 із дубових брусів в м. Бориспіль (267 крб 43 коп). Крім цього, за проектом передбачалося побудувати греблю та два містки при виїзді з м. Борисполя на м. Яготин, проте губернські збори замінили це будівництво зміною напрямку дороги в цій місцевості, а саме: за дві версти перед м. Бориспіль використати уже існуючу сільську дорогу, що проходить косогором та приєднується до поштового тракту із м. Переяслава за пів версти перед м. Бориспіль, при цьому на придбання землі для розширення в цій частині сільської дороги, внесло суму 1000 крб. А всього на благоустрій та ремонт дорожнього покриття в Переяславському повіті в 1887 р. внесено в кошторис губернських витрат суму в розмірі 9249 крб 40 коп» [6,19].

За клопотанням Переяславських земських Зборів ХХІІІ скликання губернськими Зборами було дозволено до виробництва в 1888 р. на кошти губернського земства наступні роботи: «розбір та засипання мосту № 1 на Довгомостянській греблі в м. Переяслав, на що в кошторисі зазначено суму 1018 крб 10 коп.; ремонт греблі в м. Баришівка на виїзді в м. Бориспіль, на що витрачено 211 крб 24 коп; ремонт мосту № 2 в м. Баришівка, нащо витрачено 72 крб.; будівництво нового мосту № 2 через р. Недру в м. Березані довжиною 22 / аршина, шириною 8 1/2 аршина, на що в кошторисі визначено суму 945 крб 14 коп; продовження та підйом в'їздів до мосту в урочищі «Любка», на що витрачено суму 306 крб 85 коп; будівництво мосту № 3 в м. Баришовці довжиною 42 арш, шириною 8 / арш., на що в кошторисі була зазначена сума 1619 крб 01 коп; з'єднання та продовження кам'яних мостових в м. Борисполі та відстані 201 саж, на що у кошторисі була визначена сума 6576 крб 51 коп. Таким чином, на дорожнє будівництво Переяславського повіту асигновано губернським земством у 1888 р. суму 10 748 крб. 85 коп» [6,19]. Тож констатуємо, що в цілому, для Переяславського земства піклування про поліпшення умов життя залежало від утримання в належному стані та зручному проїздному вигляді шляхів сполучення і було пріоритетним завданням та головною умовою для збільшення народного добробуту. Але «нажаль, за умов Переяславського повіту, позбавленого покладів каменю, грунти якого складаються наполовину із солончаків та значних пісчаних просторів, це завдання, навіть при дружніх зусиллях губернського та повітового земств, не могло бути виконано в тих розмірах, як цього потребувало населення» [6, C.10].

Із транспортних доріг: по пісках, які вкрай важко долати влітку, прокладені лише дві: Яготинсько-Бориспільська в ділянках між м.м. Березань та Баришівка, та Яготинсько-Переяславська - в ділянці між Кисилівською станцією та м. Переяславом. «Полотно інших доріг складається із чорнозему чи солонцюватого грунту. Головним лихом яких являється багнистість, особливо в весняно-осінній період. Ця багнистість досягає великих розмірів в долинах, на різного роду греблях та гатях та у низинних місцевостях. Єдиним раціональним засобом для подолання рихлості пісків та багнистості на вказаних ділянках було вимощення цих місцевостей каменем. Та при відсутності покладів каменю та твердих порід в Преяславському повіті це вкрай дорого навіть для губернського земства, так як одна кубічна саж каменю обходиться підрядчику від 120 до 160 крб., дивлячись на віддалення передбачуваного до вимощення місця від Андрушівської пристані або від прилеглої до повіту станції Курсько-Київської залізничної дороги (ціна куба сажені каменю для Бориспільської мостової, яка має будуватися в 1888 рр., визначена в 135 крб, по кошторису, що складений губернським техніком). Ось чому комісія із представників управи, якій Губернські збори доручали щорічно обговорення питання дорожніх справ, з такими важкими потугами вирішують звичайні звернення про будівництво кам'яних мостових» [6, 11].

Нагляд за станом доріг та споруд на них, керівництво при їх будівництві та ремонті, було покладено губернською управою на особливих участкових техніків, у яких у підпорядкуванні знаходилося кілька повітів. «В 1887 р. техніком для Переяславського повіту працював в громадянин Коєво, що проживав в м. Лубнах та мав у підпорядкуванні, крім Переяславського, повіти: Лубенський, Пирятинський та Золотоніський. Діяльність якого характеризували як загалом незадовільна та недбала» [6, C.13].

У архівних джерелах констатуємо намагання Переяславського повіту прокласти нові шляхи сполучення з Київькою губернією. Так, схожий випадок із відведенням землі для підїзду до хлібної пристані в с. Андруші стосувався проекту на будівництво та прокладання нової дороги на під'їзді м. Борисполя, в обхід існуючої транспортної дороги на с. Іванків і далі на м. Яготин. Для здійснення проекту були виділені в 1886 р. губернськими земськими зборами необхідні кошти, але не були приведені у дію в зв'язку з тим, що управі не вдалося досягти згоди з господарями на купівлю необхідних ділянок землі. Проте у 1888 р. справа по прокладанню нової дороги в м. Борисполі налагодиться.

Також констатуємо, про певний успіх в утриманні доріг місцевого значення. Повітові та земські управи в 80-х рр. ХХ ст. почали приділяти увагу місцевим шляхам, наголошуючи на важливості їх будівницва та ремонту, підтверджуючи це звітами. Проте дана сторінка витрат потребувала значно більших капіталовкладень, адже стрімкий розвиток сільського господарства Переяславщини та вдосконалення обробітку землі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур викликало велику потребу у збуті зернових та овочевих культур досліджуваного регіону в інших місцевостях. Крім покращення шляхів сполучення, проведеного за рахунок губернського та повітового земств, в повіті щорічно проводилися заходи по підтриманню в належному стані сільських доріг («путівців»), обов'язок ремонту яких, з часу введення земських органів, залишився на попередніх власниках земель та на поселеннях, через які ці дороги проходили. Тож слід розглянути розвиток сільських доріг Переяславщини в 1886-1888 рр. та їх обслуговування. «За донесенням волосних управ в 1887 р. були проведені ремонти сільських доріг в наступних місцях: 1. По Переяславській волості: а) в с. Воскресінському, на що витрачено цією ж громадою 50 підвод, 100 піших робітників, наявних коштів 15 крб та лісоматеріалу на суму 80 крб; б) ремонт «Мишкової греблі» козаками та селянами в м. Переяславі, на що використано підвод 103, піших робітників 132, витрачено коштів 3 крб, та лісоматеріалу на суму 18 крб;

в) біля с. Мала Каратуль відремонтована дорога, прокладена із м. Переяслава на м. Гельмязів, на що використано спільнотою з Малої Каратулі підвод 20, піших робітників 40; г) на ремонт доріг в с. В'юнищах використано підвод 80, піших робітників 100 та лісоматеріалу на суму 15 крб; д) в с. Велика Каратуль використано підвод 30, піших робітників 80 та лісоматеріалу на суму 5 крб. 2. По Хоцьківській волості: ремонт доріг проводився в Пологах Яненках, Лецьках, Віненцях, Циблях, Комарівці та біля Малої Каратулі в урочищі «Вал», на даних роботах селянами Хоцьківської волості використано підвод 79, піших робітників 313 та лісового матеріалу (хворосту) на 10 крб. 3. По Ташанській волості: ремонту сільських доріг в підзвітному році не проводилося. 4. По Помокельській волості: в 1887 р. було відремонтовано дорогу в с. Воскресінському, в якому приймали участь і громади Помокельської волості. Ними було виконано за натуральну повинність 63 підводи та 125 піших робітників, витрат матеріалу та грошей не було. 5. По Студениківській волості: були виконані ремонти доріг в урочищі «Лука» поблизу с. Студеники та в урочищі «Мочиха» на дорозі з м. Переяслава в с. Студеники. Для цього Студениківським, Козловським, Памфільським, Долино-Сомковським, Засупоївським, Тужилівським та Кулябівським було виставлено 110 підвод та 137 піших робітників. 6. По Березанській волості: а) в м. Березань по тракту на с. Семенівку гребля «Зайчиха» та на с. Лехнівку «Болтиха», на що використано 245 підвод, 100 піших робітників та 45 крб на закупівлю лози та соломи; б) в с. Семенівці по дорозі, що веде на с. Леляки, на що використано 25 підвод, 55 піших робітників; в) в с. Леляки по дорозі, що веде на с. Козлів, на що використано 15 підвод та 32 піших робітника;

г) в с. Наришків по дорозі, що веде до с. Корніївки, на що використано 20 підвод та 21 піших робітників. 7. По Лихнівській волості: проведено ремонт сільської дороги, що веде з Жуковських хуторів на м. Басань, для чого використано 15 підвод та 300 піших робітників; також відремонтована гребля, що веде з с. Лехнівки на м. Баришівку, на що було виставлено 30 підвод та 507 піших робітників. На ремонт лісового матеріалу та коштів не знадобилося. 8. По Войтівькій волості: ремонт сільських доріг в підзвітному році не проводився. 9. По Баришівські волості: відремонтовані дороги із м. Баришівки в х. Колосівщину та з м. Баришівка в с. Насічну, на що використано 19 крб 75 коп. 10. По Скопецькій волості: ремонт греблі в с. Скопець «Мірська» та на Солонцях, на що використано спільнотою козаків та селян власників с. Скопець піших робітників 240 чол. 11. По Дем'янській волості: сільська дорога в районі цієї волості ремонтувалася наступними товариствами: Харківецький один місток, що має назву «Стара Гребля», на що використано на закупівлю дерева - пластин двох паль та перил 8 крб 50 коп, та коло даного місточка виправлена гребля на відстані 100 саж, на що використано 25 підвод та 75 піших робітників; на ремонт дороги в х. Гребля Переяславського повіту було виставлено підвод: Вовчківською громадою однокінних - 2, парокінних - 14 та піших робітників 24 особи, Гланишівським - пароволових підвод - 15 та піших робітників 10; Гайшинським - однокінних підвод 10 та піших робітників 14 осіб; Столияжна громада відремонтувала дорогу в урочищі «Г ать» на відстані 200 саж, на що було використано 100 возів піску та дві сажні лози, вартістю 5 крб. По Ковалинській волості: ремонтувалися дороги в с. Ковалин, Єрківцях, Дівичках, Підсінному та Сошникові, на що використано 311 возів піску, 1 % саж. фашин та виставлено громадами перерахованих сіл 101 підвод та 78 піших робітників. 12. По Рогозівській волості: сільські дороги у підзвітному році не ремонтувалися. 13. По Вороньківській волості: а) по дорозі із м. Воронькова на с. Старе відремонтовано містків з греблею, за що виплачено громадою козаків в. Воронькова підрядчику 240 крб, б) по дорозі, що веде з м. Воронькова на с. Койлов відремонтовано місток, на що використано громадою казенних селян с. Койлова 45 підвод, 60 піших робітників та лісоматеріалу на 130 крб 14. По Бориспільській волості: відремнтовано греблі: по дорозі на с. Бортничі Чернігівської губернії, довжиною 256 саж та по дорозі на м. Гоголів Чернігівської губернії довжиною 83 саж, за що використано громадою м. Борисполя підрядчиком 28 крб 58 коп» [6, C.30-33]. Констатуємо, що в 1887 р. у Березанській, Студениківській, Переяславській, Хоцьківській, Дем'янецькій волості сільські дороги утримувалися в належному стані, що було пов'язано з зацікавленістю місцевого населення та органів місцевого управління, а ремонт сільських доріг у Ташанській, Войтівській, Рогозівській волості не проводився.

Висновки

Із вищевикладеного слід зробити висновок, що громади сіл Преяславського повіту досить відповідально та часто ремонтували дороги, використовуючи для цього власну силу та місцевий лісоматеріал, проте окремі громади до питання утримання сільських доріг ставилися менш відповідально.

Загалом слід відмітити, що через інертність державної політики, органів губернської, повітової та волосної влади до процесу розбудови транспортної інфраструктури Переяславського повіту, будівництво, ремонт дорожнього полотна відбувався надзвичайно повільно. Земська реформа спонукала чиновників на місцях звертати увагу на проблеми дорожнього будівництва. Постійні клопотання у питанні підпорядкування доріг - то їх передача під керівництво земств та повернення до повноважень Полтавської губернії - не дуже позитивно позначалися на стані дорожнього покриття. Проте, порівняно з періодом 60-70 рр. ХІХ ст., період 80-х рр. ХІХ ст. характеризувався інтенсивним будівництвом та вдосконаленням транспортного сполучення Переяславського регіону. До виконання робіт залучаються місцеві заможні громадяни, селяни, козаки. В архівній документації збереглося багато прізвищ підрядчиків дорожнього будівництва Переяславщини: Зельман Дунаєвський, Мендель Плоткін, Л.О. Арінштейн, Косяненко, Берлявський, селянин Черкунов, Антоненко, козак Федоренко, селяни с. Карань Чорний, Заболотний, Самойленко, селянин с. Чирське Гаврило Дикий, селянин с. Войтова Семен Дзюба, козак з м. Березані Парфен Бородиня, селянин с. Підварки Дмитро Івченко та ін., відповідальних за проведення перевірки виконання дорожних робіт: Рогозівський волосний старшина М.Г. Білик, члени Переяславської управи: Ф.І. Колюшко та М.А. Ясько, Ф. Бишовець, гр.Корево. Специфічною особливістю було те, що дороги будували для функціонування та обслуговування певних галузей, а не як окремий об'єкт. Земська реформа змусила місцевих чиновників та органи місцевого самоврядування проявляти ініціативу та шукати шляхи позитивних змін у транспортному господарстві. З розвитком залізниць стає обов'язковим будівництво залізничних станцій та під'їздних шляхів, проте цей процес лише зароджувався і йому не приділяли належного значення. Аналіз особливостей дорожнього будівництва у Переяславському повіті Полтавської губернії досліджуваного нами періоду дозволив констатувати, що дороги перебували у досить поганому стані, рух на них залежав від погодних умов та інших факторів. Земські та губернські управи приділяли багато уваги та були зацікавлені в будувництві шляхів та активно долучалися до їх утримання. У більшості випадків населення не чинило спротиву при відчуженні землі, бо вбачало у цьому для себе вигоду та можливість отримати кошти за надану ділянку. Проте відсутність та дорожнеча якісного матеріалу для будівництва та ремонту доріг, відсутність підготовлених кваліфікованих дорожніх майстрів негативно впливали на транспортну інфрастуктуру Переяславського регіону. Тож керуючі установи в досліджуваний період почали активно приділяти увагу контролю ремонту дорожнього покриття та вже спостерігається практика лобіювання приватних інтересів при проектуванні та утриманні доріг Переяславщини. Ці обставини викликали відставання розбудови шляхів сполучення в порівнянні з іншими регіонами Полтавської губернії.

Література

1. Записки Полтавской губернии Николая Арандаренка, составленные в 1846 году. Часть ІІ. Полтава, 1849. - с. 263.

2. Калінович Ю. Особливості будівництва сухопутних шляхів сполучення в Україні кін. ХІХ-поч. ХХ ст.ст. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історикоетнографічного заповідника «Переяслав»/ Збірник наукових статей. - Вип. 6(8). - 2012. - С. 122-123.

3. Шкіра М.В., Шкіра Л.М. «До історії використання сухопутних шляхів сполучення чумакамми в ХІХ столітті»//Фактор простору в історичних дослідженнях: Матеріали круглого столу, [м. Переяслав-Хмельницький], 31 травня 2018р. /[Упорядник: С.М. Вовкодав]. - Переяслав-Хмельницький. - С.88-94.

4. Шкіра М.В., Шкіра Л.М. Губернські і земські шляхи Переяславщини другої половини ХІХ століття (за матеріалами звітів та постанов Переяславського земства)» // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів-Київ. Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. 2019. С. 222-226.

5. Звіт Переяславської Земської Управи за 1886 рік. Переяслав. Типография Лепского и Вурмана, дом Мерперта. - С. 200.

6. Звіт Переяславської повітової земської управи за 1887 рік. Переяслав. Типографія Лепського і Вурмана, домь Мерперта 1887 рік. - С. 272.

References

1. Arandarenko, N. (1849). Zapiski Poltavskoy gubernii Nikolaya Arandarenka, sostavlennye v 1846 godu. Chast II [Notes of the Poltava province by Nikolay Arandarenko compiled in 1846. Part Il]. Poltava.

2. Kalinovich, Y (2012). Osoblivosti budivnitstva sukhoputnikh shlyakhiv spoluchennya v Ukrayini kin. ХІХ-poch. ХХst.st [Features of the cjnstruction of terrestrial end of the 19-th-beginning of the 20 th centuries]. In Pereyaslavika: Naukovi zapiski Natsionalnoho istoriko-etnohrafichnogo zapovidnika «Pereyaslav». [Scientific notes of the National Historical-Ethnographic Reserve «Pereyaslav» (Issue 6(8), pp. 122-123). Pereyaslav.

3. Shkira, M. V., Shkira, L. M. (2018) Do istoriyi vikoristannya sukhoputnikh shlyakhiv spoluchennya chumakami v ХІХ stolitti [Towards the history of the use of terrestrial communication paths by chumaks in the 19^th century]. In S.M. Vovkodav (Ed.), Faktor prostoru v istorichnikh doslidzhennyakh: Materialy kruglogo stolu [The factor of space in historical research: Materials of the round table], (pp. 88-94). Pereyaslav-Khmelnytskyi.

4. Shkira, M. V., & Shkira, L. M. (2019). Hubernski i zemski shlyakhi Pereyaslavshchyny druhoyi poloviny XIX stolittya (za materialami zvitiv ta postanov Pereyaslavskogo zemstva) [Provincial and district roads of Pereyaslav region in the second half of the 19th century (based on reports and decisions of the Pereyaslav Zemstvo)]. In Sivershchina v istorii Ukrainy [Sivershchina in the history of Ukraine] (Issue 12, pp. 222-226). Glukhiv-Kyiv: Center for Monument Studies of the NAS of Ukraine and UTOPiK.

5. Pereyaslavska Zemska Uprava. (1886). Zvit Pereyaslavskoyi Zems'koyi Upravi za 1886 rik [Report of the Pereyaslav Zemstvo Administration for 1886]. Pereyaslav: Typography of Lepsky and Vurman, house of Merpert.

6. Pereyaslavska Povitova Zemska Uprava. (1887). Zvit Pereyaslavskoyi povitovoyi zems'koyi upravi za 1887 rik [Report of the Pereyaslav District Zemstvo Administration for 1887]. Pereyaslav: Typography of Lepsky and Vurman, house of Merpert.

Размещено на Allbest.ru