Депортація лемків в пам’яті молодого покоління українців Монастириської міської територіальної громади Тернопільської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Факультет історії, політології і міжнародних відносин

Депортація лемків в пам'яті молодого покоління українців Монастириської міської територіальної громади Тернопільської області

Гриняк Вікторія Андріївна

студентка IV курсу

спеціальність 032 “Історія та археологія”

Анотація

депортація лемки історія

Дедалі частіше актуальним стає вивчення власної історії. Сучасна українська молодь дедалі частіше прагне відновити самобутню культуру свого регіону, історію рідного краю та української держави.

Актуальною в історії України є проблема депортації 1944-1946 рр. етнічних українців з території Закерзоння, адже зараз як ніколи українці повинні пам'ятати репресії та геноциди, що влаштовували вороги українського народу.

Сьогодні депортація лемків міцно зберігається в пам'яті українського народу як символ етнічної трагедії та порушення прав людини. Вивчення насильницьких вивезень є важливим для збереження історичної правди та запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Вшанування пам'яті жертв депортації лемків викликає в нас відповідальність перед минулим і нагадує про необхідність пам'ятати історію, щоб уникнути повторення подібних помилок у майбутньому.

У статті на основі польових експедиційних матеріалів, зібраних на теренах Тернопільської області розкриваються сучасні аспекти особистісного та колективного виміру переселення у 1940-х роках. Показано можливості усно-історичних джерел в контексті реконструкції та осмислення у ХХІ ст. подій нащадками переселенців насильницьких міграцій.

У результаті дослідження, показано, що велика кількість лемків переселилася на терени Західної України, зокрема Тернопільщину. На початку 2000-х рр. Тернопільська область стала центром відновлення лемківства. Місто Монастириська було основним осередком лемків-переселенців. Доведено, що в умовах відродження лемківської культури вагому роль займає Монастирищина, яка є багатою на духовну культуру етнографічної групи лемків. Вивчено пам'ять жителів регіону, що має у собі безцінний матеріал живих людських історій періоду депортації. Відтворено живу історію одної із етнографічних груп українського народу - лемків. Молоде покоління українців поглинуло у свою пам'ять спогади предків про насильницькі вивезення людей з прадідівських земель. На прикладі представленої проблематики показано формування української ідентичності в умовах сучасного життя.

Основну увагу сконцентровано на наймолодшому поколінні молодих українців, які є правнуками депортованих, що є третім покоління лемків, які народилися не на прадідівських землях.

Ключові слова: Лемківщина, молоді лемки, депортація, етнографічна група, Монастирищина.

Hryniak Viktoriya Andriivna 4 year student, specialty 032 «History and Archaeology», Faculty of History, Political Science and International Relations, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

Deportation of lemkos in memory of the young generation of Ukrainians of the Monastyrisk urban territorial community of Ternopil region

Abstract

The study of one's own history is becoming more and more relevant. Modern Ukrainian youth increasingly seek to restore the original culture of their region, the history of their homeland and the Ukrainian state.

The problem of the deportation of ethnic Ukrainians from the territory of Zakerzonny in 1944-1946 is relevant in the history of Ukraine, because now more than ever Ukrainians must remember the repressions and genocides perpetrated by the enemies of the Ukrainian people.

Today, the deportation of the Lemki remains firmly in the memory of the Ukrainian people as a symbol of an ethnic tragedy and a violation of human rights. Studying forced deportations is important to preserve historical truth and prevent similar tragedies in the future. Honoring the memory of the victims of the Lemki deportation makes us responsible for the past and reminds us of the need to remember history in order to avoid repeating similar mistakes in the future.

As a result of the research, it is shown that a large number of Lemkos moved to the territories of Western Ukraine, in particular, Ternopil Oblast. In the early 2000s, the Ternopil region became the center of the revival of Lemki. The city of Monastyriska was the main center of Lemki immigrants. It has been proven that in terms of the revival of Lemki culture, Monastyryshchyna, which is rich in the spiritual culture of the Lemki ethnographic group, plays an important role. The memory of the residents of the region, which contains invaluable material of living human stories from the period of deportation, was studied. The living history of one of the ethnographic groups of the Ukrainian people, the Lemki, has been recreated. The young generation of Ukrainians absorbed in their memory the memories of their ancestors about the forcible removal of people from their ancestral lands. On the example of the problems presented, the formation of Ukrainian identity in the conditions of modern life is shown.

Keywords: Lemkivshchyna, young Lemki, deportation, ethnographic group, Monastryshchyna.

Постановка проблеми

Депортація лемків у пам'яті українців може бути сприйнята як приклад трагічних наслідків політики примусових масштабних депортацій та поглиблення траурних спогадів про загублене життя та страждання сімей депортованих. Цей епізод у історії слугує згадкою про непоправні наслідки тоталітарних режимів та порушень прав людини. Депортація залишила довгострокові наслідки для лемків та українців загалом. Українці пам'ятають депортацію лемків як один із символів страждань під час фашистського терору та тоталітаризму. Натомість молоде покоління лемків слугує новою генерацією лемківської етнографічної групи, які мають унікальну культуру, мову, традиції та історію. Їхні предки були репресовані та зазнали геноциду під час Другої світової війни. Саме тому сьогодні молоді лемки активно вивчають свою історію та культуру, зберігають традиції та спадщину свого народу. Депортація внесла корективи в життя багатьох людей.

Таким чином Монастирищина в етнографічному ракурсі становить власне етнографічний район Опілля та лемківську етнографічну групу, котрі після депортації заселили згадану територію. Варто звернути увагу на пам'ять молодого покоління українців щодо депортації лемків, адже штучно виселена етнічна група з часом піддається асиміляції та інтеграції та, нажаль, з часом вимирає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Основою дослідження автора є власне проведене етнографічне дослідження етнічних лемків для того щоб дізнатися достовірну картину в пам'яті молодого покоління лемків щодо історії їх родин та етнографічної групи загалом. Важливим є питання асиміляції, адже авторка за допомогою польових досліджень, виявила «твердих» (етнічних) лемків та українців, які себе не ідентифікують лемками, проте генетично належать до цієї етнографічної групи.

Проблемою депортації лемків з Польщі до УРСР займалися доволі багато вітчизняних та зарубіжних науковців - І. Любчик, Д. Байкінєвич, Я. Галик, Є. Місило та інші. Проте про проблему дослідження молоді молодого покоління лемків Тернопільщини, зокрема Монастириської територіальної громади нажаль, наукових праць не існує, саме тому було поставлено за мету дослідити неофіційну столицю лемків-переселенців України, висвітлити проблеми депортації у спогадах молодого покоління українців.

На 9 вересня 2024 р. припадає 80-та річниця з дня депортації етнічних українців з території Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Любачівщини, Холмщини та Підляшшя.

Мета статті - основні акценти дослідження молодого покоління українців лемківського походження, що включає в себе наступні елементи: пам'ять про депортацію, самоідентифікація та перспектива майбутнього розвитку лемківської спільноти.

Оскільки, лемків примусово розселили у 17 областей УРСР, проте саме Тернопільська область була основним осередком лемків-переселенців, де яскраво збереглися духовні традиції в пам'яті депортованих і їх наступних поколінь.

Тому основною метою дослідження є висвітлення проблематики саме на Монастирищині Тернопільської області, яка стала домівкою для багатьох лемків.

Виклад основного матеріалу

Однією з жахливих сторінок новітньої історії України є трагедія тотального вигнання українців зі своїх етнічних земель в Польщі у 1944-1946рр. Ця зловісна акція була завчасно ретельно спланована і брутально здійснена більшовицько-комуністичними режимами Польщі та СРСР в центрі Європи в середині ХХ ст. У результаті її здійснення впродовж 1944-1946 рр. з етнічних українських земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких споконвіку компактно проживали українці, було примусово виселене корінне населення цих регіонів, близько 750 тисяч осіб. Всі вони були нещадно вигнані з рідного дому і з отчого краю тільки за те, що були українцями, тобто за етнічною ознакою. Це чітко відображено в злочинному документі, з якого розпочалася трагедія вигнання: «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» від 9 вересня 1944 року [1, с. 9].

Згідно Енциклопедії історії України, вислів «етнічні українські землі» вживається для означення тих територій, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу.

Перед депортаціями 1944-1951 рр. на території Закерзоння проживало понад 80% корінних українців, і тільки 20% становили інші народи, в тому числі і поляки [1, с. 9].

Лемки були знищені шляхом їх тотального виселення і згодом асимільовані на нові землі, що призвело до втрати унікальної української духовної та матеріальної культури. «Депортації корінного етносу є найважчою формою політичних репресій, яка за своєю суттю і характером здійснення може прирівнюватися до етноциду» [2, с. 6].

Роль росіян у депортації. Проводячи паралель минулого та теперішнього спостерігається у контексті російської гібридної політики сьогодення та минулих часів є тотожною - поширення тотального впливу російських правлячих кіл на інші народи непрямим шляхом, «чужими руками», наголошуючи про виключно внутрішні справи народу та залишаючись юридично осторонь усіх процесів. Механізм такої політики завжди зводився до одного - обиралася група активних діячів певного народу, яким нав'язувалася думка про велич Росії та її культури і безальтернативність іншого «союзника» у боротьбі з опонентами. Результатом мало бути встановлення влади обраних маріонеток і повний контроль життєдіяльності такого народу [1, с. 95].

«Допомога» від росіян, як правило, йшла паралельно із нав'язуванням і поширенням «русского миру» - гібридного (штучного) поєднання багатьох елементів європейських та азійських культур, релігій та історії [1, с. 95].

Така політика завжди і без виключення деформує самобутню культуру «народу-жертви», вносить розбрат у суспільство, загострюючи розбіжності в поглядах, переставляє акценти з головного на другорядне, змінює розуміння власної історії та перетворює частину населення на «гібридних провідників» чужого в усьому «русского мира», знищує в будь якому сенсі справжніх патріотів цього народу. Не стали виключенням і події 1944-1946 рр., бо такої ж політики дотримувався радянський керівний осередок у Москві до та під час депортації українського народу з етнічних територій західної України[1, с. 96].

Відповідно за Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами - українцями і поляками, а Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Українську РСР, багато хто вважав що вони і так на споконвічно польській території, а Львів - польське місто.

Хочеться звернути увагу на значення країн Європи та Америки у проблемі депортації лемків. 1945 р. населення Закерзоння у відкритому листі під назвою «Всьому цивілізованому світу» звернулося до представників та урядів США, Великої Британії, Франції, Швеції, Туреччини, особисто до президента США Гаррі Трумена, прем'єра Великої Британії Клемента Еттлі, які розробили і підписали статут ООН, до всіх глав християнських церков та Міжнародного комітету Червоного Хреста і «до совісті усього культурного прогресивного людства» - «Ми, українці, мешканці української етнографічної території, звертаємось... до сумління Цілого Прогресивного Людства з оцим відкритим листом в справі страшного безправ'я і насильства, яке чинять над нами, під керівництвом большевиків, військо і органи теперішнього польського уряду. Тутешнє українське населення не хотіло і не хоче під жодною умовою покинути свої землі і своїх осель...» [2, с. 69-70].

Таким чином, українці Закерзоння, прагнули закликати весь «демократичний світ» запобігти тотальному вигнанню з батьківських земель, адже паралельно цим подіям формувалося ООН.

«Офіційно ж в урядових договорах проголошено, що це є добровільне переселення... Однак, представники польського й большевицького урядів намагаються провести не добровільне переселення, а примусове виселення. ... представники польського й большевицького урядів почали організовувати з- поміж польського населення озброєні банди й наказувати їм нападати на українські села, щоб у цей спосіб змусити терором до виїзду» [2, с. 71-73]. Отже, щоб заохотити населення виїжджати радянська і польська влади здійснювали ряд заходів, зокрема нацьковували людей один на одного. Влада робила все, щоб українців вижити з рідних прабатьківських земель.

«Наслідком цього упродовж останнього року, а головне на весні 1945 р. нападали на українські села численні польські озброєні банди, яким явно помагала урядова, державна міліція й інші урядові чинники. Ці озброєні банди, разом з міліцією і частинами війська, спалили впродовж минулого року на цих теренах кількадесять українських сіл, а багато більше пограбували і понищили. Відбувались при тому страшні злочини масових мордувань і вбивства...

Били до крови, тортурували і вбивали також жінок, старих і дітей. Живих людей, часто навіть немовлят, кидали прямо з огонь.

Патронувати тій людоїдській терористичній акції частини большевицьких прикордонних військ НКВД, які переходили часто в різних місцях новоутворений кордон між Польщею і УССР, санкціонували на цьому боці та помагали всіляким польським терористичним бандам ламати опір і оборону українського населення перед терором і виселенням.

Ми українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з усіма українськими народам всіма силами проти цих насильств. Обдочасно звертаємось оцим відкритим листом до Всього культурного і цивілізованого Світу...» [2, с. 69-77].

Натомість, Міжнародна спільнота жодним чином не відреагувала на масові депортації українців з Польщі. Світ проігнорував цей злочин. І це співпадає з періодом створення ООН (дата заснування - 9 жовтня 1945 р.) у світі демонструються принципи демократії, коли на цілий світ кричать, як все має відбуватися на основі свободи [3].

І тут же проводячи паралель минулого та сьогодення, спостерігається безкарність тоталітарних режимів, які нищать український народ, його культуру та ідентичність, а демократичний світ, який диктує першість, слабко реагує на тотальне знищення української нації.

Пам'ять та спадковість молодого покоління. Спадковість цінностей і сталої інформації забезпечує соціально-історична пам'ять. Вона притаманна кожній спільноті. Ця пам'ять нації, що зберігає приємні моменти історичного досвіду (цінності, що стали в певний час виграшними) і, навпаки, викреслює, «забуває» події, явища, ідеали, що не отримали позитивного розвитку [4, с. 25-29].

У випадку, якщо пам'ять не була травмованою, вона функціонує як механізм, що автоматично фільтрує інформацію та шукає варіанти виходу з тієї чи іншої ситуації. Так загальнонаціональні історичні події, які відбулися на території держави та закарбувалися в пам'яті багатьох поколінь, стають об'єднуючим чинником нації. Із розуміння минулого виростає й спільна проекція майбутнього, наче у формулі: Немає пам'яті - немає ідентичності. Немає ідентичності - немає нації. Саме тому є доцільним вивчення пам'яті молодих лемків про депортацію на прикладі Монастириської територіальної громади, адже більшість мешканців мають єдиний корінь та спільне лихо, що їх спіткало у 40-х роках ХХ ст.

Варто зауважити, що пам'ять неодмінно пов'язана з історією. Вона переосмислює минулі події та досвід і конструює індивідуальну чи колективну ідентичність. Колективна історична пам'ять об'єднує покоління міфами, традиціями, віруваннями, уявленнями про минуле [4, с. 25-29]. Це спрощене сприйняття минулого членами соціальної спільноти. Змістом пам'яті є не об'єктивна інформація про події минулого, а його певний образ, суб'єктивне уявлення та оцінка [1, с. 222]. На прикладі молодого покоління лемків Монастирищини спостерігається єдина історична пам'ять, яка об'єднує покоління спільним горем.

Елементами історичної пам'яті є історичні знання, мова, традиції, обряди та звичаї, цінності, символи, усна народна творчість і соціально-історичні образи. Вони формуються і транслюються через систему освіти, мистецтво, мас-медіа, установлення пам'ятних знаків, назви вулиць, «місця пам'яті», туристичні маршрути тощо [1, с. 223].

Пам'ять, здатну мобілізувати та консолідувати велику кількість людей, викликати у них почуття спільної мети, називають національною. Це - збережена нацією сукупність знань, уявлень і ціннісних оцінок тих подій минулого, які справили вирішальний вплив на її становлення, самоідентифікацію, державотворчі та цивілізаційні досягнення та спрямовуються як найбільш значущі для його самозбереження та конструктивного перспективного розвитку. Вона забезпечує стабільність нації, її функціонування. Так, історична пам'ять молоді дає позитивне підґрунтя для самозбереження етнографічної групи лемків, що в силу історичних подій втратили свою ідентичність. Проте, населення Монастириської територіальної громади виступає яскравим прикладом, як лемківської спільноти, що сприяє збереженню традицій, можливо це через консервативний характер лемків, або взаємозв'язок між поколіннями. Кожна людина повинна знати своє походження, бо без предків у людей немає майбутнього.

Так, встановлення зв'язку між минулим і сьогоденням дає відчуття спільних коренів і спільного майбутнього. Пам'ять завжди несе на собі відбиток ідеологізації та моральних оцінок.

Основою відновлення національної пам'яті є наукові історичні дослідження, а фундаментом державної політики - популяризація правди про складні або звитяжні сторінки минулого нашої держави. Правда має поширюватися різними методами для чималої кількості категорій населення - для учнів, вчителів і викладачів, бібліотекарів і військових, журналістів і діячів культури, зрештою пересічного українця.

Проблема виселення українців із Польщі у 1944-1946 рр. є частиною національної історії, яка є малознана. Деякі дослідники історичної науки часто плутають ці процеси з операцією «Вісла». Не дивно, адже донедавна ця тема не була предметом вивчення в шкільній освіті, а також про неї не чули українські військовослужбовці. Станом на сьогодні маємо обмежене коло науковців-істориків, які вивчають проблему депортації [1, с. 224].

Проте, збір, систематизація та осмислення усно-історичних матеріалів, що стосуються подій переселення у 1940-х роках не втрачає своєї актуальності і сьогодні. З одного боку це обумовлено тим, що питання адаптаційних практик, настрою, етнокультурної історії переселенців упродовж перших десятиліть їхнього проживання на нових локаціях були «закритою» темою для досліджень.

Слід зауважити, що велика кількість лемків була спрямована в Західну Україну, у ті населені пункти, де було чисельна кількість поляків (котрі вже виїхали в Польщу) [5, с. 88]. Найбільшими центрами були Тернопільська область - 173360 осіб, Львівська - 56866, Дрогобицька - 33445 осіб, Волинська - 22346, Станіславська - 19749 осіб [5, с. 88].

Так, Тернопільщина стала домом для більше ніж 170 тис. чол. Лемків розселяли у різні райони області: Чортківський, Підгаєцький, Теребовлянський та Монастириський. Останній на початку 2000-х став центром відновлення лемківської культури, та м. Монастириська є не офіційною столицею лемків-переселенців України. Саме тому автор вважає доцільним дослідити саме цю місцевість для відтворення пам'яті про трагічні події 1944-1946 р. етнічних українців з Польщі до України.

Спогади молодих лемків Монастириська про депортацію. Досліджуючи знання молодого покоління українців про депортацію, зауважимо, що всім респондентам відомо про насильницьке вивезення етнічних українців з рідних земель. Отож, про депортацію в пам'яті молодого покоління лемків відомо «Дідо мій лемко, який приїхав з Польщі, він був насильно виселений в Україну» [6], «Мій дідо Томчак, був лемком. Його виселили як він був ще молодий. В нас є документ, що дідо ще колись був на війні, потім мав поранення і вернувся додому» [7], «1944-1946р. Була депортація про «обмін населення». Ой то було горе для людей, багато плачу, одні люди вмирали по дорозі. Як казала моя прабабуся їй був десь рік, а її сестрі 3 роки. То в Польщі прийшли додому в хату і сказали ідіть, вивозили їх на фірах» [8].

«Я є чистокровна лемкиня, всіх моїх родичів депортували з Польщі до України в 1945-1946 рр. Мамина родина вся є родом з Крениці, а татова з Крениці і с. Прегонина. Чула не раз дома про депортацію, проте не всіх моїх предків вивезли зразу на Тернопільщину, моя родина була як і виселена на Харківщину, Полтавщину, Львівщину. Але оскільки лемки були дружні то основний осередок сформувався на Монастирищині, всі з'їзджалися з різних кутків України поблище до родини. Знаю, що бідний лемківський люд намучився і набідувався під час депортацій, також ніде наших лемків не сприймали на сході ми були «поляки», а на заході не любили бо чого ми приїхали» [9].

Свідчення респонтентів дають можливість стверджувати, що в їх родинах зберігається пам'ять про «темну смугу» в історії Лемківщини. Також цікавим постає питання від кого саме респонденти дізналися про історію своєї родини. У переважної більшості опитаних, це були їхні прабабусі, тобто жертви переселення, рідше батьки та бабусі з дідусями. Можна зауважити, що саме лемки-переселенці тільки з плином часу згадували свої сторінки історії, адже в радянський час заборонялося і замовчувалось в історичній літературі. Тематика депортації обговорювалась в кожній лемківській родині: «В моїй родині, ми часто як збираємся за стіл можна почути щось лемківське, та ведуться дискусії щодо паралелей минулого і сучасного» [9].

Варто відзначити, що саме генерація молодого покоління є зацікавленою рушієм збереження історії та культури. Про процес депортації почали частіше згадувати за Незалежної України, коли активно впроваджувалися фестивалі «Дзвони Лемківщини», створювалися товариства як і в Україні так і за кордоном. Слід відмітити, що на сьогодні до складу Тернопільської обласної організації товариства “Лемківщина” входить 14 районних осередків. Найпотужніші з них у Чорткові, Монастириську, Теребовлі та Збаражі.

У 1999 р. на Тернопільщині започаткували фестиваль лемківської культури. Перші два роки проводили його у селі Гутисько Бережанського району. Проте, коли він почав набирати обертів, зрозуміли, що це село не спроможне прийняти багато людей. Відтак фестиваль перенесли на його теперішнє місце в урочище Бичова, що на Ватряному полі біля Монастириська. Поступово “Дзвони Лемківщини” переросли у всеукраїнський фестиваль. Наразі він має всі шанси стати міжнародним [10].

Таким чином, Монастириська увібрало на себе першість серед лемківства.

3 листопада 1996 р. у м. Монастириська був відкритий музей лемківської культури і побуту - музейний комплекс, який включає об'єкти під відкритим небом, є за своїм характером етнографічним. Його експозиція побудована за тематичним принципом, у яких знаходиться 8 експозиційних залів і 6 будиночків [11].

«Лемківське село» - це унікальний і єдиний у світі музей лемківської культури. У ньому зібрано експонати, привезені українцями з різних теренів Лемківщини та подаровані для збереження звичаїв і традицій лемківської культури. На сьогодні в музеї є понад 3 тисячі автентичних лемківських речей вжитку та побуту, декору та мистецтва [11]. У музейному комплексі проводяться безліч заходів та форумів з метою популяризації самобутньої культури лемків, їх традиції, звичаїв та обрядів. Щорічно експонуються тематичні виставки, періодично організовуються пересувні виставки тощо.

Щороку Монастириський музей лемківської культури і побуту відвідують тисячі гостей з України та зарубіжжя, поповнюють його фонди раритетними сімейними реліквіями.

У місті активно діє молоде товариство “Молоді Лемки”, метою якого є популяризація лемківської культури. Важливою складовою розвитку лемківства в Монастириську є фольклорний ансамбль «Ґречні фраїрки», який протягом багатьох років розвиває та популяризує лемківську культуру серед молоді, де всі члени колективу мають лемківське походження, які добре знають історію своєї етнографічної групи.

Серед сучасної молоді Монастириська багато хто звертався до музейних фондів та працівників у наданні інформації щодо питання депортації своїх родичів з метою шкільного навчання, наукової роботи, зацікавленням.

Відома лемківська мудрість говорить «Родичів шануєме втовди, як іх не стає. Правдиво, шануєме веце, чым коли сут жыви. Тота істина єст відома може не вшытким» [11]. Така фраза є доречною, оскільки лемківська культура та ідентичність поступово відходила в минуле, проте молоді лемки дедалі частіше прагнуть відновити свою культурну спадщину. Також слід зауважити, що у багатьох лемківських родинах зникла лемківська автентичність та самобутнісь, оскільки досить рано померли родичі або ж в силу обставин зреклися свого коріння. Саме зараз, коли майже не залишилося депортованого населення, молодь прагне відновити те, що втратило попереднє покоління. Можливо, сьогодні вже немає носіїв самобутньої лемківської говірки та культури, адже відбулася асиміляція з місцевим населенням етнографічного району Опілля, проте молодь прагне зберегти те, що є і ще не втратилося.

Депортація вплинула і на культурне надбання лемків, до наймолодшого покоління майже не дійшло автентичних речей та одягу, оскільки більшість лемків, мали надію повернутися додому, залишали свої речі у Польщі. У поодиноких випадках дорогоцінні речі забирали з собою, проте згодом, у зв'язку із скрутним становищем, були змушені обмінювати їх на їжу.

Предметом польових етнографічних досліджень було походження молодих лемків. Більшість опитаних респондентів добре знають етнографічну приналежність предків і відповідно надали чітку, або приблизну відповідь про місце їх проживання: «Мої предки походять із Горлицького повіту село Висова (пра баба і пра дідо) і Ганчова (пра баба і пра дідо)» [12]. «Родичі з татової сторони походять з с. Висова Горлицького повіту. Мамині родичі с. Солотвини Новосанчівського повіту» [13]. «Мої родичі були депортовані з Криниці» [14]. «Дідусеві предки, здається, з с. Прегонина, Горлицький повіт» [15]. «Моя бабуся Пиж Меланія Данилівна з с. Ганчова» [16]. «Звідки саме, я незнаю, але точно з Лемківщини» [7].

На основі опитаних респондентів, можна вважати, що найбільше на Монастирищині проживає українців, передки яких проживали в північно-західній частині Лемківщини, а саме Новосандецький та Горлицький повіти, більшість жителів є вихідцями з одного села, що засвідчує про їхню єдність.

Оскільки лемки мають свою унікальну культуру, традиції, мову та ідентичність. Самоідентифікація лемків є важливою рисою в свідомості молодих лемків, яка може включати в себе визнання своєї спадщини, участь у культурних заходах, вивчення мови та збереження традицій.

Опитування щодо етнографічної приналежності серед молодих лемків Монастирищини, були неоднозначними: «Так, я корінна лемкиня» [16], «Думаю на 70 % я лемкиня» [8], «Ні, бо мама не з лемків» [15], «Так, бо я живу в столиці лемків» [14]. Дедалі частіше лемки в силу історичних причин, забували своє коріння та не цікавилися лемківською культурою, проте сьогодні молоде покоління лемків цікавиться історією та намагається популяризувати її серед загалу.

Висновки

Проаналізувавши проблему пам'яті культурної спадщини молодих лемків на прикладі м. Монастириська Тернопільської області, можна вважати, що молоде покоління лемків, які живуть на території України, які є спадкоємцями багатої та автентичної культурної спадщини своєї етнографічної групи. Звернувши увагу на інформацію від опитаних респондентів, спостерігається доволі позитивний настрій нового покоління. Респонденти люблять і пишаються рідною культурою, молодь дедалі частіше цікавиться своїм етнічним корінням, на відмінну від попереднього покоління, котрі під впливом радянської системи втрачали лемківську традицію. Наразі основними проблемами є збереження лемківського діалекту, традицій, обрядів та історії. Загалом молодь лемків є важливою ланкою у збереженні та розвитку лемківської культури в сучасному світі. У молодого покоління зростає зацікавлення у збереженні своєї спадщини, вивченні мови, традицій та участі в культурних заходах, що сприяють збереженню своєї ідентичності.

На основі польових досліджень, спостерігається доволі багата антропологічна пам'ять про виселення лемків з рідних країв, проте молодь намагається всіма силами зберегти лемківську спадщину та популяризувати її.

Сьогодні, лемківська молодь є активна в різних культурних, освітніх сферах та громадянській діяльності.

Література

1. Депортації з Польщі (1944-1951). 74-та річниця депортації з Польщі українців і русинів у 1944-1951 роках // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції котра відбулася в Католицькому Університеті. Львів, 2018. 213 с.

2. Галик Я. Лемківщина - край наших предків. Івано-Франківськ 2009. 190 с.

3. Депортація українців з Польщі у 1944-1946 роках: мотиви етноциду, реакція світу, наслідки трагедії й роль Прикарпаття https://suspilne.media/280781-deportacia-ukrainciv-z-polsi-u-1944-1946-rokah-motivi-etnocidu-reakcia-svitu-naslidki-tragedii-j-rol-prikarpatta/.

4. Трегуб О. Історична пам'ять як засіб мобілізації національної свідомості // Магістеріум. Політичні студії. 2008. Вип. 31. С. 64-69.

5. Байкєніч Д. Кількість та місця розселення депортованих українців Польщі у східних областях УРСР (др. пол. 1940-х рр.) // Народознавчі зошити. 2013. № 2. С. 124-131.

6. Респондентка № 1. Джиджора Орися Василівна 2010 р. н. с. Добровод. Записано Гриняк В.А.

7. Респондентка № 2. Барновська Тетяна Володимирівна 2013 р. н. с. Ковалівка. Записано Гриняк В.А.

8. Респондентка № 3. Теліщак Софія Романівна 2013 р. н. с. Доброводи. Записано Гриняк В.А.

9. Респондентка № 4. Гриняк Софія Андріївна 2006 р. н. м. Монастириська. Записано Гриняк В.А.

10. Голова всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович: «Хочемо, щоб перед нами вибачились» https://te.20minut.ua/ua-i-svit/golova-vseukrayinskogo-tovaristva-lemkivschina-oleksandr-vengrinovich--10181844.htm.

11. Музейний комплекс «Лемківське село» https://tobm.org.ua/muzejnyj-kompleks-lemkivske-selo/.

12. Респондентка № 5. Дем'янчик Юлія Степанівна, 2004 р. н. с. Ковалівка. Записано Гриняк В.А.

13. Респондентка № 6. Дерев'яник Лілія Русланівна 2008 р. н. м. Монастириська. Записано Гриняк В.А.

14. Респондентка № 7. Доскоч Валентина Павлівна 2005 р. н. м. Монастириська. Записано Гриняк В.А.

15. Респондентка № 8. Хомкович Марія Дмитрівна 2005 р. н. с. Григорів. Записано Гриняк В.А.

16. Респондентка № 9. Пиж Валентина Сергіївна 2006 р. н. м. Монастириська. Записано Гриняк В.А.

References

1. Deportatsii z Polshchy (1944-1951). 74-ta richnytsia deportatsii z Polshchi ukraintsiv i rusyniv u 1944-1951 rokakh [Deportations from Poland (1944-1951). The 74th anniversary of the deportation of Ukrainians and Ruthenians from Poland in 1944-1951]. Materialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii kotra vidbulasia v Katolytskomu Universyteti. Lviv, 2018. 213. [in Ukrainian].

2. Halyk, Yaroslav (2009). Lemkivshchyna - krai nashykhpredkiv [Lemkivshchyna is the land of our ancestors]. Ivano-Frankivsk, 190. [in Ukrainian].

3. Deportatsiia ukraintsiv z Polshchi u 1944-1946 rokakh: motyvy etnotsydu, reaktsiia svitu, naslidky trahedii y rol Prykarpattia [Deportation of Ukrainians from Poland in 1944-1946: motives of ethnocide, world reaction, consequences of the tragedy and the role of Prykarpattia]. Retrieved from https://suspilne.media/280781-deportacia-ukrainciv-z-polsi-u-1944-1946-rokah-motivi-etnocidu-reakcia-svitu-naslidki-tragedii-j-rol-prikarpatta/. [in Ukrainian].

4. Trehub, O. (2008). Istorychna pam'iat yak zasib mobilizatsii natsionalnoi svidomosti [Historical Memory as a means of Mobilizing National Consciousness]. Mahisterium. Politychni studii, 31, 64-69. [in Ukrainian].

5. Baikienich, D. (2013). Kilkist ta mistsia rozselennia deportovanykh ukraintsiv Polshchi u skhidnykh oblastiakh URSR (dr. pol. 1940-kh rr.) [The Number and Places of Settlement of Deported Ukrainians from Poland in the Eastern Regions of the Ukrainian SSR (second half of the 1940s)]. Narodoznavchi zoshyty, 2, 124-131. [in Ukrainian].

6. Respondentka № 1. Dzhydzhora Orysia Vasylivna 2010 r. n. s. Dobrovod. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 1. Zhizhora Orysya Vasylivna, born in 2010. With. Dobrovod Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

7. Respondentka № 2. Barnovska Tetiana Volodymyrivna 2013 r. n. s. Kovalivka. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 2. Tetyana Volodymyrivna Barnovska, born in 2013. With. Kovalivka Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

8. Respondentka № 3. Telishchak Sofiia Romanivna 2013 r. n. s. Dobrovody. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 3. Sofiya Romanivna Telishchak, 2013. With. Dobrovody Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

9. Respondentka № 4. Hryniak Sofiia Andriivna 2006 r. n. m. Monastyryska. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 4. Sofia Andriivna Hrynyak, born in 2006. Monastyriska. Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

10. Holova vseukrainskoho tovarystva «Lemkivshchyna» Oleksandr Venhrynovych: «Khochemo, shchob pered namy vybachylys» [Head of the All-Ukrainian Society «Lemkivshchyna» Oleksandr Vengrynovych: «We Want you to Apologize to us»]. Retrieved from https://te.20minut.ua/ua-i-svit/golova-vseukrayinskogo-tovaristva-lemkivschina-oleksandr-vengrinovich--10181844.htm [in Ukrainian].

11. Muzeinyi kompleks «Lemkivske selo» [Museum complex «Lemkivske Selo»]. Retrieved from https://tobm.org.ua/muzejnyj-kompleks-lemkivske-selo/ [in Ukrainian].

12. Respondentka № 5. Dem'ianchyk Yuliia Stepanivna, 2004 r. n. s. Kovalivka. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 5. Yuliya Stepanivna Demyanchyk, born in 2004. With. Kovalivka Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

13. Respondentka № 6. Derev'ianyk Liliia Ruslanivna 2008 r. n. m. Monastyryska. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 6. Derevyanik Liliya Ruslanivna, born in 2008. Monastyriska. Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

15. Respondentka № 7. Doskoch Valentyna Pavlivna 2005 r. n. m. Monastyryska. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent # 7. Valentina Pavlivna Doskoch, bom in 2005. Monastyriska. Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

16. Respondentka № 8. Khomkovych Mania Dmytrivna 2005 r. n. s. Hryhoriv. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 8. Maria Dmitrivna Khomkovich, born in 2005. With. Hryhoriv Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

17. Respondentka № 9. Pyzh Valentyna Serhiivna 2006 r. n. m. Monastyryska. Zapysano Hryniak V.A. [Respondent № 9. Valentyna Sergiivna Pizh, born in 2006. Monastyriska. Recorded by V.A. Hryniak]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru