Дослідник Північної Америки Василь Хромченко. Його етнічна приналежність та народознавчий доробок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідник Північної Америки Василь Хромченко. Його етнічна приналежність та народознавчий доробок

Віра Білоус

Кандидатка історичних наук, Старша наукова співробітниця, Інститут народознавства НАН України, відділ етнології сучасності, Львів,

Американознавчий набуток українців надто скупо репрезентований у світовій гуманітаристиці. З-поміж подвижників у цій ділянці є мореплавець Василь Хромченко (1792-- 1849), етнографічний і лексикографічний спадок якого активно використовують зарубіжні дослідники. Водночас його біографія, етнічне походження все ще нез'ясовані; постать, із типово українською моделлю прізвища відома міжнародній науковій спільноті як російський вчений і не введена в українознавчий простір. Ці чинники зумовили актуальність обраної теми.

Метою статті є з'ясувати етнічну приналежність В. Хромченка, розкрити його внесок в етнологію та мовознавство корінних народів Північної Америки, осмислити постать у контексті інтелектуальної історії українців. хромченко мовознавство інтелектуальний історія

Джерельною базою для генеалогічних досліджень роду В. Хромченка стали облікові записи козацького та військового станів XVIII ст. (опубліковані та рукописні). Науковий доробок мореплавця розкрито на основі аналізу виданих подорожніх описів, а також його рукописних матеріалів, що є в архівах Петербурга та Пермі.

Методологія дослідження ґрунтується на методах: генеалогічного пошуку, біографічному й частково просопогра- фічному, методі історіографічного аналізу та порівняльно- історичному.

Ключові слова: Василь Хромченко, мореплавець, вихі- дець з України, генеалогічні дослідження, етнографія, лексикографічний матеріал, ескімоси, індіанці, Аляска, Каліфорнія.

Vira BILOUS

Candidate of Historical Sciences,

Senior Researcher,

The Institute of Ethnology of the NASU,

The Department of Modern Ethnology,

Lviv

THE RESEARCHER OF NORTH AMERICA VASYL KHROMCHENKO.

HIS ETHNIC AFFILIATION AND ETHNOGRAPHIC WORK (1ST HALF OF THE XIX CENTURY)

Problem Statement. American studies achievements of Ukrainians belong to those pages of national historiography that are exceptionally sparingly represented in world humani- tarianism. Vasyl Khromchenko (1792--1849) was one of the movers in this area. His heritage is actively used by foreign researchers of the traditional cultures and languages of the indi genous peoples of North America. However, the ethnic and social origin of V. Khromchenko remains unclear to this day. At most, Russian historiography interprets this figure, with a distinctly Ukrainian surname model, exclusively as a Russian scientist. That is why only under this marker he is known to the American and European scientific community.

The purpose of the article is to establish the ethnicity of V. Khromchenko, to reveal his contribution to the study of the genesis, ethnic history, traditional life, the languages of the Eskimos and Indians, and to consider his achievements in the context of the intellectual history of Ukrainians.

The biographical method and methods of genealogical research helped to establish the place of birth, and social origin of V. Khromchenko, to expand his scientific biography. The method of historiographical analysis made it possible to find out the scope, forms and features of his ethnographic collecting activities. The comparative-historical method made it possible to study the legacy of V. Khromchenko in comparison with the achievements of his predecessors and contemporaries, as well as with the latest developments.

The exploratory and analytical work resulted in finding evidence of the Ukrainian ethnicity of the seafarer. The Khromchenko family from the end of the 17 th century, maps of his sea expeditions and ethnographic research along the western coast of North America have been reproduced. The priority of a native of Ukrainian ethnic lands in learning the culture and language of many Eskimo and Indian tribes of Alaska and California has been established. In conclusion, the factual importance of V. Khromchenko's ethnographic and linguistic materials for global American studies and their active use in modern studies have been emphasised.

Keywords: Vasyl Khrochenko, seafarer, a native of Ukraine, genealogical research, ethnography, lexicographic material, Eskimos, Indians, Alaska, California.

Вступ

Американознавчий доробок співвітчизників належать до тих надбань нашої інтелектуальної історії, які надто скупо репрезентовані у світовій гумані- таристиці. Чимало видатних дослідників досі не асоціюються з українською нацією, оскільки їхнє походження завуальовано російською історіографією, а спадок привласнений. Із-поміж таких подвижників науки -- мореплавець, керівник двох експедицій уздовж берегів Аляски та двох навколосвітніх подорожей Василь Хромченко (1792--1849). Частина спадщини (щоденники, лексикографічний матеріал) перекладена й опублікована англійською, німецькою та французькою мовами [1, р. 42--95; 2, с. 51], назви, які він дав низці географічних об'єктів збереглися на сучасних картах, ім'ям самого В Хромченка названо мис і затоку на о. Нова Земля (Баренцеве море), мис на о. Нунівак (Берингове море). Однак дані про місце народження першовідкривача відсутні в усіх російських довідниках, невідомі вони й для української, а також західноєвропейської та американської науки. Проте на його українське походження вказує вже саме прізвище. Дослідження генеалогії В. Хромченка поповнить знання про відомих вітчизняних мореплавців, географів, краї- нознавців (Ю. Лисянський, В. Завойко, С. Макаров, Я. Окуневський тощо), які відкривали та вивчали різні континенти. А висвітлення його наукової спадщини як частки надбань української нації сприятиме виведенню України з тіні російської науки, руйнуванню російсько- центристського підходу до інтелектуальної історії країн Східної Європи, який присутній, хоча в менших масштабах, у зарубіжному науковому світі ще й до сьогодні. Окреслені чинники зумовлюють актуальність обраної теми. Метою статті є з'ясувати етнічну належність В. Хромченка та висвітлити його внесок у вивчення ге- нези, етнічної історії, традиційного побуту та мов корінних народів Північної Америки, осмислити постать у контексті інтелектуальної історії українців. Завдання розвідки: здійснити генеалогічні дослідження роду В. Хромченка; ширше розкрити його наукову біографію; з'ясувати, картографувати маршрути експедицій навколо Аляски; виявити науковий набуток у царині етнографії та філології, визначити, яких народів чи їхніх етнолокальних груп він стосується; установити наукову вартість фактографічного матеріалу та запит на нього в сучасній американістиці.

Методологія дослідження ґрунтується на методі генеалогічного пошуку, який дав змогу визначити місце народження та соціальне походження В. Хромченка; біографічному й частково просопографічному методах, що дозволило поповнити знання про життєпис першовідкривача, зумовленість деяких його віх; методі історіографічного аналізу, за допомогою якого з'ясовано обсяг, форми та особливості народознавчої збирацької діяльності мореплавця; порівняльно- історичному методі, який необхідний для розкриття новизни наукової спадщини В. Хромченка.

Джерельною базою для генеалогічних досліджень роду В. Хромченка та його наукової біографії стали облікові записи козацького й військового станів XVIII ст. (реєстри та присяжні книги, переписи населення, рукописні сповідальні книги тощо), родовідні документи, учнівські та послужні формуляри. Науковий доробок мореплавця осмислено на основі його опублікованих подорожніх описів, а також рукописних матеріалів з етнографії та лексикографії народів Аляски й Каліфорнії, що зберігаються в Державному архіві Пермського краю, а також у Відділі рукописів Російської національної бібліотеки в Петербурзі (їхні фотокопії знайшла на сайті «Архіву рідних мов Аляски», Університет Аляски, м. Фербенкс, США).

Стан вивчення теми

В українській історіографії майже немає розвідок про життя, службову діяльність і науковий спадок Василя Хромченка. Винятком є англомовна публікація 1982 року всесвітньознано- го славіста Ярослава-Богдана Лисяка-Рудницького (1910--1995) про ймовірні українські корені мореплавця [3, р. 13--16]. Цією постаттю він зацікавився в контексті студій української топоніміки на американському континенті, до якої відніс і «мис Хромченка» на о. Нунівак (з 1845 р. назву змінено на мис Етоліна). Відомий філолог не мав даних про місце народження першопрохідця. Однак свою гіпотезу будував на типово українському суфіксові -енко в його антропонімі, а також на численних фактах причетності уродженців наших земель (Ю. Лисянсько- го, П. Полетики та ін.) до історії мореплавства Росії та російсько-американських зв'язків. Публікація не містить нових біографічних даних чи докладного аналізу доробку В. Хромченка. Водночас вона важлива з погляду привернення уваги зарубіжної спільноти до ролі українців, зокрема й В. Хромченка, в американістиці, а також -- як палкий заклик до співвітчизників дослідити його генеалогію і, в разі підтвердження українського походження, осмислити й увести його наукову спадщину у скарбницю українських надбань.

Значно частіше постать В. Хромченка є предметом досліджень в американській та російській історичній літературі (ХХ, ХХІ ст.). Насамперед, у працях про вивчення материків і океанів, а також студіях із історії російської колонізації територій Північної Америки. Із різногранної життєдіяльності В. Хромченка осмислено з погляду географічної науки його морські експедиції вздовж західних берегів Аляски та навколо земної кулі: організацію, маршрути, відкриття [4; 5, p. 141-- 142; 6, с. 359--365; 7, с. 248--250; 8, с. 38--40, 203--207]. Варто виокремити публікації радянського історика А. Бурикіна, який картографічно реконструював усі його наукові подорожі [4]. Проте ці та інші розробки й карти не охоплюють повною мірою історію експедицій та географічні успіхи В. Хромченка, зокрема під час досліджень Аляски 1822 р., оскільки автори опиралися лише на уривок тревелогу мореплавця, що опублкований у «Северном архиве» 1824 р. [9]. Окрім того, постать і її досягнення подано в річищі лише російської науки та історії.

Менше, та все ж осмислено окремі надбання В. Хромченка в ділянці лексикографії та етнології Північної Америки. Так, радянська філологиня Є. Бломк- віст, відтворюючи розвиток російських лінґвістичних досліджень на цьому континенті, згадала оприлюднені ескімоські словники В. Хромченка [10, с. 99--100]. Докладніше розглянув його збірослови, а саме рукописний словник мови індіанського народу еяк видатний американський лінґвіст, автор етномовної карти Аляски, засновник Центру корінних мов Аляски М. Краус. Він наголосив на цінності джерела з погляду походження з нової локації еяків (узбережжя р. Куппер), що дає змогу з'ясувати зміни у їхній мові в умовах іншого етнічного оточення [11, р. 185].

У 60--70-х рр. ХХ ст. вивчення етнологічного спадку В. Хромченка розпочав відомий фахівець з історії та етнології Аляски Дж. Ванстоун [12, р. 31-- 34]. Він зініціював англомовний переклад (з російської) виданого уривка щоденника 1822-го року, до якого, власне, й написав його ґрунтовний розбір. Американський антрополог ідентифікував низку населених пунктів та культурно-побутових явищ, які описав В. Хромченко. А також установив, зіставивши з дослідженнями учених ХХ ст., достовірність і помилковість низки фактів та суджень мореплавця. До хибних міркувань відніс, до прикладу, твердження про етнографічну ідентичність усіх жителів північно-західної Аляски. Істинними ж вважав зауваги про відсутність у остров'ян Нунівака суспільних інституцій влади, домінанту особистих якостей у виборі громадського лідера тощо. Цінність подорожнього щоденника він убачав у найраніших фіксаціях побуту тубільців, які ще не зазнали російської колонізації та зберігали давні устої.

Отож, розглянута література про житєві віхи й заслуги В. Хромченка стосується низки аспектів його життєпису та спадщини. Однак немає узагальню- вальної розвідки про різногранний народознавчий доробок мореплавця на північноамериканському коти- ненті; не з'ясоване досі й етнічне походження діяча.

Основна частина

1. Встановлення етнічної належності В. Хромченка. Основні віхи життєпису

Досьогочасна біографічна інформація про В. Хромченка розпочинається від 1806 р., коли він у віці 14- ти років вступив до штурманського училища в Кронштадті. Звідси автори його життєпису доходять висновку, що юнак був із небагатої сім'ї, оскільки діти заможних родин здобували морський фах переважно в престижному Морському кадетському корпусі [13, с. 39]. Цим відомості про його ранній період життя обмежуються.

А можливо, В. Хромченко походив із козацького роду, зі старшин чи шляхти, адже саме їхні нащадки найчастіше поповнювали військові навчальні заклади Росії? З огляду на це, надано перевагу пошуку його предків серед козацької верстви, хоча в Кронштадтське штурманське училище приймали представників різних соціальних станів.

Опрацьовувала опубліковані й доступні в базах даних та на генеалогічних сайтах реєстри, присяжні списки козацьких полків (і їхніх реорганізованих російських структур) XVIII ст. (ліво- і правобережних, слобідських, Низового війська Запорозького та ін.). У результаті виявлено зо два десятки жителів із прізвищем Хромченко та його варіантами (Хро(а) мець, Хроменко тощо). Вони найчастіше траплялися у військово-територіальних одиницях Стародубщи- ни. Були й в інших полках (Київському, Переяславському, Чернігівському), але значно менше. Зрозуміло, що опрацьовані облікові джерела, незважаючи на чималу їхню кількість, не подають усіх носіїв цього антропоніма. Та, все ж, науковий пошуковий запал спонукав продовжити дослідження серед «віднайдених» Хромченків -- а раптом...

Тож, оскільки більшість полкових переписів струк- туровані за сотнями та куренями, то виявлені козаки Хромченки мають прив'язки до населених пунктів чи їхніх об'єднань (тобто сотень). З огляду на це наступним кроком був пошук у цих селах чи містечках Хромченка Василя, Степанового сина, що народився в 1792 році. Для цього досліджено генеалогічні матеріали з того чи іншого села 90-х рр. XVIII ст. З-поміж родовідних джерел найбільш збереженими виявилися сповідальні книги (на відміну від метрик). У них щороку фіксувався повний склад сім'ї (включно з дітьми) та ще й зі вказівкою віку. Ці збірки архівів Чернігова, Києва викладені, як відомо, на ге- неалагічному сервісі «Family Search». Працювала так: приміром, у книзі присяг російській імператриці Анні Іоанівні 1732 р. згадані Хромченки в Бориспільській сотні (включала 10 сіл) Переяславського полку, в сс. Дарієвську, Посудичі Погарської сотні Стародубського полку тощо. Відповідно, переглядала сповідальні списки Дарієвська, Посудич, 10-ти сіл Бориспільської сотні від 1792 р. і до 1806 р. (часу вступу В. Хромченка до штурманського училища).

І ось, Василя Степановича Хромченка 1792 року народження таки знайшла. Така особа з указаною датою появи на світ є у сповідках лише одного з оглянутих населених пунктів. Це згадане село Посудичі Погарсько- го повіту, що належить до історичних українських земель Стародубщини. Цей край, знаємо, був північною частиною Чернігово-Сіверських земель (період Київської Русі), а також Гетьмащини, де протягом XVII-- XVIII ст. діяв чи не найбільший її полк -- Стародуб- ський. У 1919 р. частина Стародубщини «приєднана» до РСФР; с. Посудичі тепер у Брянській області РФ. До слова, у цьому регіоні народилися чи проживали такі українські постаті як ймовірний автор «Історії ру- сів» Архип Худорба, перекладач творів Вергілія Опа- нас Лобисевич, творець історичної поеми «Разговор Великороссии с Малороссией» Семен Дівович, батько Лесі Українки Петро Косач та ін. [14, с. 237--238].

В.С. Хромченко зафіксований у сповідках за 1793, 1796 та 1798 рр., родина записана в колонці «військові» [15, арк. 90; 16, арк. 810; 17, арк. 90]. З'ясувати на основі вказаних церковних книг, чи жив Василь у Посудичах протягом 1799--1806 рр., не вдалося, оскільки наступна сповідка є аж від 1831 року. До слова, у ній уже ні Василя, ні його ймовірних нащадків немає (на відміну від його брата Захарія).

Водночас завдяки допомозі колеги-історика отримала важливі документи біографічного змісту з РДА ВМФ (Петербург). А саме: скани зі списків вихованців штурманського училища та послужних формулярів В. Хромченка. Із них довідалася, що він походив із дворян, очевидно -- невеликого статку, оскільки не мали залежних селян [18, арк. 6; 19, арк. 1103]. Правда, з яких же територій -- не відомо. А може, це військові Хромченки з Посудич отримали нобілітацію? Читаю опубліковані родовідні списки дворян Новгород-Сіверського та Чернігівського намісництв (збірки О. Лазаревського, В. Модзалевського, І. Ситого й ін.). А також надсилаю запити в Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та в Центральний державний історичний архів України щодо пошуку прізвища в наявних там родовідних книгах та реєстрах дворян цього регіону за 1788 та 1790 рр.

Так, Хромченки з Посудич є у списку дворян -- це список з Новгород-Сіверського намісництва за 1788 р. Згадуються імена батька Степана, діда Іосифа та його братів і їхніх дітей [20, арк. 396 зв.--397]. Вони належали до цього привілейованого стану й на початку XIX ст., оскільки в реєстрі оподаткованих соціальних категорій (селян і простих козаків) Посудич за 1811 рік їх немає [21]. Родина визнана дворянами на підставі доказів наявності старшинського рангу, зокрема звання військового товариша у їхнього предка Івана Хромченка (на 1682 р.). Його нащадок I пол. XVIII ст. -- також Іван Хромченко -- був козаком куреня Посудичі Погарської сотні Стародубського полку, що засвідчують згадувана присяга російській імператриці 1732 р. [22] та сповідка від 1744 р. [23, арк. 99 зв.]. Покоління останнього мешкали в цьому населеному пункті протягом усього XVIII та ХІХ ст. Водночас утворилася та тут же проживала і гілка Хромченків, яка пішла від його сестри Феодори, успадкувавши прізвище її родини. Мореплавець Василь Хромченко є представником власне родової лінії Феодори.

Подаю схему роду Хромченків XVIII ст., яку склала на основі збережених сповідальних обліків 1744-- 1798 рр. (Табл.). Відомо, що на 1788 рік один із носіїв цього прізвища -- Петро (син Петра) -- мав військове звання значкового товариша / прапорщика. Усі інші, зокрема дід Василя Хромченка Іосиф і батько Степан, були, згідно зі згаданим дворянським реєстром, «без чинов на службе» [20, арк. 397].

У «Списку дворян Новгород-Сіверського намісництва» зазначено, як і в послужному списку В. Хромченка, що родина не мала залежних селян. Водночас у 1781 --1782 рр. у них було двоє прислуг [24, арк. 155; 25, арк. 210 зв.], а згідно зі спо- відками від 1791 р. -- вже ні. Вочевидь скоротилося домогосподарство, а з ним і матеріальні статки. Це було властиво для всього соціального стану після ліквідації автономії Гетьманщини, указів Катерини II 1783 р. про закріпачення та посилення оподаткування на Лівобережжі. Українське суспільство, як відомо, чинило опір: петиції до імператорської Законодавчої комісії 1768 рр. та російської влади у 1805 р., повстання пікінерів 1769--1770 рр., гурток новгород-сіверських автономістів, берлінська місія В. Капніста 1791 р. щодо допомоги у відновленні козацького устрою тощо. Однак ці заходи не привели до очікуваних результатів. За таких обставин козацька старшина, а також рядові козаки вдавалися до ще одного способу зберегти хоч деякі права і свободи, уникнути переходу в посполиті -- це отримання дворянського титулу. Заразом, своїх дітей, в умовах насильницької інтеграції усіх ланок національного життя в Російську імперію, намагалися влаштувати на службу в її військові та цивільні структури, в тому числі й у великих містах.

У Петербурзі на ту пору вже поселилося чимало українців, багато з них працювали, як випливає із «Малоросійського родословника» В. Модзалев- ського, й у морському відомстві. Так, тільки зі Ста- родубщини у Балтійському флоті значилися представники з десятка козацьких родів: Рубці, Вальке- вичі, Дівовичі, Михайловські, Лобисевичі, Гамалії та ін. Щобільше, одна з гілок Гамаліїв мешкала у Посу- дичах та сусідньому селі Холопець, два її уродженці Іван та Василь Григоровичі якраз на зламі XVIII-- XIX ст. служили на Кронштадтському рейді [26, с. 252--254]. У Посудичах на поч. 1800-х рр. проживали також і Лобисевичі, зокрема письменник Петро Павлович, причому його двоюрідна сестра була одружена (від 1800 р.) із директором Кронштадтського штурманського училища українцем Максимом Коробкою (уродженець Глухова) [27, с. 182, 184]. Ці факти розцінюю як ще одні (опосередковані) докази ідентифікації жителя Посудич Василя Хромченка із мореплавцем. Односельці П. Лобисевич та Гамалії, можливо, стали тим своєрідним ланцюжком зв'язків, які допомогли йому потрапити у кронштадтський навчальний заклад.

В училищі він учився від 1806 до 1815 рр. Одночасно працював на балтійських суднах та у кронштадтській береговій інфраструктурі. До слова, у порту якийсь період був під керівництвом вихідця з По- гарського повіту Стародубшини, контр-адмірала К. Михайловського [20, арк. 1103; 28, с. 31].

Одразу по закінченні навчання В. Хромченка, як одного з кращих випускників, відібрали до кругосвітньої експедиції 1815--1818 рр., очільником якої був відомий мореплавець О. Коцебу. Це була перша російська подорож, організована з метою пошуку морського шляху від Тихого океану до Атлантичного. Під час рейду В. Хромченко здійснив географічні та етнографічні фіксації з десяти островів Океанії, Чукотського та Берингового морів, Алеутської гряди на Алясці. Їх икористав О. Коцебу в 3-томовій праці «Путешествие в Южный океан и Берингов пролив» та супровідному атласі (СПб., 1821--1823).

У 1819 р. штурманові Василеві Хромченкові, який не мав вищої освіти, надано звання мічмана (його отримували випускники тільки Морського кадетського корпусу), що означало високу оцінку професійних якостей. «Поведінка благородна, службу здійснює старанно»¹, -- так його атестував О. Коцебу у відповідних документах [20, арк. 1103], а також, очевидно, й перед колегами. Позитивна репутація вплинули на подальшу службову діяльність В. Хромченка.

Удруге в Північну Америку він потрапив у 1820 році і перебував до 1825 року, працюючи в на- півдержавній комерційній Російсько-американській компанії (далі РАК). Її адміністративний центр розташовувався у м. Новоархангельську (тепер м. Сітка на о. Баранова, затока Аляски).

У послужному списку В. Хромченка є інформація, що, ймовірно, свідчить про причини його вибору праці на американському континенті. Так, ще під час крейсування у Балтиці у 1813--1814 рр. його командиром був уродженець Глухова Семен Яновский (1788--1876) [20, арк. 1104]. А у 1818--1820 рр. він став управителем російських володінь в Америці. Можливо, попереднє знайомство з ним, розмови про плани на майбутнє й заохотили В. Хромчен- ка до служби в такому віддаленому краю. В його обов'язки входили морські вантажні та пасажирські перевезення уздовж західного узбережжя Північної Америки. У роки саме другого перебування на Алясці В. Хромченко і здійснив різнопланові та масштабні дослідження цього регіону.

Іл. 1. Схематична карта кругосвітніх плавань В. Хромченка. Уклав А. Бурикін. 1 -- маршрут плавання в 1828--1830 рр.; 2 -- маршрут плавання в 1831--1833 рр.

У 1826 р. він повернувся в Петербург і продовжив службу в Кронштадті. У 1828--1830 рр. вперше керував навколосвітньою подорожжю. Вона ввійшла в історію мореплавства як зразковий рейс, адже відбувся протягом рекордно короткого для вітрильних кораблів терміну (23 місяці), а також без людських утрат і пошкоджень транспорту.

1831--1833 рр.: наш земляк вдруге очолив морську експедицію навколо земної кулі (іл. 1). В описах фондів РДА ВМФ знайшла обширний вахтовий журнал (головний судновий документ) цього плавання. Ось його вихідні дані для майбутніх дослідників: фонд 870, оп. 1--2, од. зб. 4231: Транспорт «Америка» (1831--1833 гг., кругосветное путешествие). Капитан-лейтенант Храмченко». Обсяг цього незнаного для наукової спільноти джерела становить 1656 аркушів! Скільки ж там фактажу з етнографії, історії, гео- і гідрографії народів Австралії та Океанії, півдня Африки та Південної Америки!

Протягом 1835 --1842 рр. В. Хромченко плавав у Балтійському морі. Нагороджений орденами

Св. Анни третього (1824) і другого ступенів (1834). У 1843 р. пішов у відставку в чині капітана 2-го рангу, поселився в Оранієнбаумі (тепер м. Ломоносов неподалік Петербурга). Вдалося виявити, що в 1844 р. він одружився з фінкою Єленою-Софією Квікстрем [29, с. 203], а в 1846--1847 рр. був у штаті Литовського полку, де обіймав цілком несподівану посаду -- «чиновника для навчання музики» [30, с. 75; 31, с. 81]. Закінчив свій земний шлях в Оранієнбаумі (1849 р.).

2. Дослідження В. Хромченка традиційних культур і мов корінних народів Північної Америки

Із фрагментарних даних та польових матеріалів випливає, що В. Хромченко проводив народознавчі обстеження протягом усієї служби на американському континенті. Це і під час проживання в адмінцен- трі на о. Сітка, звідки є словники мов корінного індіанського племені тлінкітів, і в період буденних вантажних перевезень уздовж східної материкової лінії затоки Аляска (локації індіанців аяк і ахтна) чи до Каліфорнії (місцини індіанців племені мівок). І, звичайно, протягом двох дослідницьких морських експедицій біля узбережжя Аляски, про які є значно більше відомостей і на яких зупинюся докладніше.

Організаторами цих подорожей були російські урядові й приватні структури, а також впливові вчені.

Обстеження мали різну мету. Зокрема, йшлося про забезпечення колоніальних інтересів: територіальної, торговельної експансії, а в цьому контексті -- вивчення промислів, занять, природних ресурсів тубільців. Також не розкритою й далі залишилася вже зазначена наукова таємниця століття, яку намагалися розгадати потужні тогочасні держави (Англія, США, Росія): де пролягав водний шлях із Тихого в Атлантичний океани. А це включало встановлення повного обрису американського континенту. У першій чверті ХІХ ст. цілком незнаними залишалися географічні контури Аляски, що простягаються на північ від мису Ньюенхем (у Бристольській затоці) до північного узбережжя затоки Нортон. Правда, ще в 1778 р. там курсував легендарний англійський пер шовідкривач Джеймс Кук. Однак через мілководдя він не підійшов до берегів, тому вони й не були описані понад 40 років. На ці терени в 1820-х рр. РАК відправила дві експедиції, активним ініціатором яких був всесвітньвідомий мореплавець І. Крузенштерн. Саме він і рекомендував управлінню компанії призначити їхнім очільником щойно прибулого мічмана В. Хромченка, про якого, очевидно, чув схвальні відгуки від свого земляка О. Коцебу [32, с. 149].

Іл. 2. Схематична карта морської експедиції В. Хромченка вздовж північно-західних берегів Північної Америки у 1821 р.

Перша наукова поїздка під орудою В. Хромченка датується 1821 роком, у її складі було два вітрильні судна (їхні командири -- В. Хромченко та швед А. Етолін). Варто зауважити, що навігаційні умови у водах Аляски на той час були доволі складними. В описах постійно згадуються великі шторми і

тумани, сильні течії, неочікувані мілини. Тож подорож була небезпечною та непербачуваною. Її маршрут достовірно описав (на основі архівних даних) російський історик першої пол. XIX ст. В. Берх. Зокрема, він стверджував, що дослідники вирушили з Новоархангельська й побували на о. Кодьяк, у затоках Добрі Вісті (англійською Ґуд-Ньюс) та Нортон (на о. Стюарт, мисі Дербі і сусідній затоці Голо- вніна); у зворотному напрямку -- на мисі Румянцева, оо. Нунівак (у Беринговому морі), Св. Георгія (один із островів Прибилова, Беринґове море) та Уналашка (Алеутська гряда) [33, с. 45--58]. Опираючись на ці відомості, картографічно відтворила його маршрут (іл. 2), дещо уточнивши досьогочас- ну карту А. Бурикіна [4, с. 85].

Друга подорож тривала протягом 1822 р. й відбулася також на двох суднах. Цікаво, що командир, аби подолати узбережну мілину, узяв ще й байдарки з гребцями. В інструкції передбачалося не лише продовжити обстеження материка від мису Ньюенхем до затоки Нортон, а й обігнути весь півострів Сьюард: «Підете... до затоки Шишмарьова і далі» [34, арк. 117]. Тобто, очевидно, планувалося пройти якомога дальше на північ.

Щодо зреалізованого маршруту цієї другої експедиції, то, як уже зазначалося, в історичній літературі він викладений не до кінця. Оскільки досьогочасні автори базувалися тільки на уривкові (опублікованому) щоденника В. Хромченка, а він завершується відвідинами затоки Головніна, то й шлях подорожі вони обмежили зазначеним географічним об'єктом. Це бачимо в публікаціях і на схематичній карті того ж А. Бурикіна, а також у працях дослідників XXI ст. [4, с. 85; 13, с. 83--88 та ін.].

Мені ж вдалося ознайомитися з рештою рукописного травелогу мореплавця: фотокопії 83-- 107-го аркушів знайшла серед матеріалів філолога М. Крауса на сайті «Архіву рідних мов Аляски» (Університет Аляски, м. Фербенкс) [35]; останні, 108--115 аркушів отримала з Державного архіву Пермського краю [34]. Завдяки цим матеріалам визначила повний його маршрут. Він включав оо. Сітка, Уналашка, Св. Георґія, Гаґемейстера (у Бристольській затоці), гирло р. Нушагак (північна материкова частина затоки Брістоль), оо. Св. Павла (один з островів Прибилова) та Нунівак, миси Ванкувера (на о. Нельсона), Авінова і Румянцева (узбережжя Берингового моря), о. Стюарт, затоку Головніна. Звідти, як з'ясувалося, командир не повернув назад, а пройшов навколо всього півострова Сьюард, відвідавши оо. Азияк (тепер Следж), Укі- вок (тепер Кінґ); курсував у затоці Шишмарьова. Далі планував увійти в затоку Коцебу, однак через несприятливі погодні умови змушений за 11 миль від мису Крузенштерна (на межі затоки Коцебу й Чукотського моря) повернути у зворотному напрямку. Отож, йому вдалося дійти до останнього пункту, який означений в інструкції (затоки Шишмарьова). Дорога назад пролягала повз оо. Гвоздєва (тепер оо. Діомід), Св. Лаврентія (Берингова протока); зупинявся на оо. Нунівак і Прибилова та в Алеутській гряді (іл. 3).

Хоча внесок В. Хромченка у світову географічну науку не є предметом моєї уваги, все ж стисло згадаю про нього. Унаслідок двох наукових експедицій, а також службових рейсів він і його команда відкрили й описали затоку Головніна (її назвав також В. Хромченко), о. Нунівак, протоку Етоліна (між оо. Нунівак і Нельсона), миси Ванкувера, Румянцева та Авінова; встановили координати о. Гаґемей- стера й однойменної протоки, гирла рр. Кускоквім та Нушагак [36, с. 166, 168--169, 176], уточнили обриси узбережжя затоки Якутат (у затоці Аляска) [37, с. 163, 188]. Виявлені північно-західні берегові лінії Аляски від о. Гаґемейстера до затоки Головні- на, а також у затоці Якутат нанесено на карти вже в 20--40-х рр. ХІХ ст. Деякі назви географічних об'єктів, які дали В. Хромченко та його підопічний А. Етолін, збереглися до сьогодні (затока Головні- на, мис Румянцева та ін.).

Іл. 3. Схематична карта морської експедиції В. Хромченка вздовж північно-західних берегів Північної Америки у 1822 р.

Етнографічний і мовознавчий доробок мореплавця складається з двох типів праць: щоденники експедицій та лексикографічні збірки. Щодо щоденних записів, то з подорожі 1821 р. відомим є лише їхній уривок, який розлого використав сучасник тих подій, «літописець Аляски» К. Хлєбніков у фундаментальній студії «Записки о колониях в Америке» (уперше видана в 1979 р.) [38, с. 224]. Журнал же плавання 1822 р. обсягом 115 арк. дійшов до нас повністю і є, як уже мовилося, у Державному архіві Пермського краю [34]. Більша його частина (77 арк.) оприлюднена ще в 1824 р. в петербурзькому часописі «Северный архив» [9], решта до сьогодні не видана.

Подорожні щоденники В. Хромченка написані на основі його ж вахтових журналів. Тому в них домінують дані про маршрут, швидкість, силу та напрямок вітру, метеорологічні й гідрографічні спостереження, координати географічних об'єктів, події тощо. З етнографічної тематики автор нотував насамперед те, що цікавило торговельну спілку (РАК), яка співфінансувала експедиції. Відповідно у джерелі зафіксовано найменування племен, території їх проживання, основні заняття та промисли (переважно перелік), товарообмін із сусідніми етногрупами, традиційне харчування, зброя, одяг (матеріал і компоненти), водні транспортні засоби, житло, громадський устрій. Водночас є і т. зв. «позапротокольні» принагідні відомості про реалії, які привернули увагу спостерігача незвичністю -- зачіски, прикраси, релігія, фольклор (пісенний, хореографічний). Також у подорожні описи автор включив і словники мови деяких племен (про це далі).

Матеріали журналів стосуються ескімоських народів. Зокрема, в опублікованому уривку щоденника 1821 р. йдеться про юпіків центрально-аляської групи з затоки Головніна та сусіднього мису Дарбі. Щодо журналу плавання 1822 р., то в його виданих розділах є: 1) нові етнографічні відомості про населення тієї ж затоки Головніна, а також о. Гаґемей- стера; побутові реалії та словники мови централь- ноаляських юпіків гирла р. Нушагак, оо. Нунівак та Стюарт; 2) словник мови сибірських юпіків із о. Св. Лаврентія, що в Беринговому морі (записав

від знавця цієї мови, якого зустрів біля затоки Голо- вніна); 3) словник мови юпіків-алуутиків з о. Кодьяк (поруч із південним узбережжям Аляски); 4) звичаєвість ескімосів-інупіаків трошки західніше від затоки Головніна. У рукописній частині цього тревелогу продовжено опис ескімосів-інупіаків, зокрема з мисів Товстий (тепер Ном), Родней, о. Азиак, а також о. Уківок (особливо багато етнографічних і лексикографічних даних) та з узбережжя на схід від затоки Шишмарьова (іл. 4).

Ці відомості В. Хромченко отримав за допомогою спостереження, а також опитування мешканців, послуговуючись перекладачами з сусідніх територій, мова яких була подібною і які володіли російською. Незважаючи на епізодичність, народознавчі джерела цінні тим, що тут зафіксовано первісну багатоманітну мозаїку племен, їхнє розселення та побут. Адже для американських учених (від 70-х рр. ХІХ ст.) це вже було недоступним, оскільки на всьому позначилися контакти з росіянами. До прикладу, попит на хутрового звіра змінив традиційні заняття автохтонів, активізував міграційні процеси, які разом із місіонерською діяльністю чужинців призвели до нівеляції ет- нолокальної специфіки племен, акультурації, а то й вимирання через незвичні інфекційні хвороби.

Щодо другого типу напрацювань В. Хромчен- ка -- окремо укладених словників, то вони все ще не видані й зберігаються в архівах Петербурга. Зауважу, що, незважаючи на важкодоступність, ці джерела, все ж, є в активному науковому обігу американських лінгвістів. Ідеться, зокрема про «Краткий словарь 9-ти наречий народов, обитающих в северо-западной части Америки», обсяг 16 арк., знаходиться в Російській національній бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна [39, с. 30]. Його виявив згадуваний американський філолог М. Краус під час відрядження в петербурзькі архіви в 1990 р. Фотокопії цього документу доступні на сайті «Архіву рідних мов Аляски» [40, с. 4--13; 41, с. 20--28]. Збірослов укладений у формі порівняльної таблиці. Включає як уже відомі нам словники мови ескімосів з оо. Нунівак, Кодьяк, Св. Лаврентія і Уківок, так і нові мовні збірки. Зокрема: 1) індіанців зі сім'ї на-дене, а, точніше, племен ахтна (околиці р. Куп- пер; належить до атабаської мовної підгрупи), аяк (їх подав під назвою «угаленці») та тлінкітів (з о. Сітка); 2) індіанців утійських мов, а саме -- племені мівок (Каліфорнія, затока Румянцева, що тепер іменується Бодега).

Були ще й інші лексикографічні матеріали В. Хромченка, про які дізналася з праці його сучасника К. Хлєбнікова «Прибавление... о народах, населяющих колонии Российско-Американской компании» (опублікована в 1994 р.) [42]. Так, у ній автор виклав не знайдені дотепер рукописні записи мічмана слів індіанців-тлінкітів, які різняться від щойно зазначених фіксацій В. Хромченка слів того ж племені з о. Сітка (в «Кратком словаре»). Значить -- вони зібрані з інших територій їхнього проживання, тобто занотовано два діалекти цього чисельного на той час корінного народу Аляски. Також у статті К. Хлєбнікова подано словники В. Хром- ченка мови ескімосів із затоки Головніна та гирла р. Кускоквім (центральноаляські юпіки).

Якщо усукупнити лексикографічний (опублікований і рукописний) спадок В. Хромченка, то він налічує словникові збірки 13 мов і діалектів Північної Америки. Кожна з них містить понад 100 мовних одиниць.

Весь народознавчий здобуток мореплавця (етнографічний і мовознавчий) зібраний у 16-ти місцевостях континенту та стосується 8-ми спільнот: 4 з них належать до ескімоської мовної гілки (інупіаки, сибірські і центральноаляські юпіки, алуутики), наступні 4 -- до індіанської (тлінкіти, аяки, атабаски-атна та каліфорнійські індіанці-мівок) (іл. 4). Індіанська група у матеріалах В. Хромченка обмежується лише лексикографічними фіксаціями.

Розгляньмо докладніше наукову вартість означених джерел В. Хромченка стосовно окремих народів. Щодо ескімоських племен, то важливими для американістики є перші відомості мореплавця про центральноаляських юпіків уздовж р. Нушагак. Він констатував їхню етнографічну неоднорідність, яка вже через кілька десятиліть була нівельована. На ту пору тут проживали племена кіатаґміутів й аглеґмі- утів; останні, згідно з переказами, які занотував дослідник, прийшли з інших теренів. Учені, зіставивши дані В. Хромченка з р. Нушагак (етнографічні фіксації, найраніший словник) і матеріали з інших регіонів, дійшли висновку, що прабатьківщиною аглеґмі- утів були околиці р. Кускоквім [43, р. 942].

Особливо часто в центрі дослідницької уваги американістів є найперші нотатки мічмана про централь ноаляських юпіків о. Нунівак -- острова, який не льєв, хоч і пришвартувався до берега, однак не опи- помітив (через туман) всесвітньовідомий морепла- сав. Історико-етнографічна інформація В. Хромчен- вець Дж. Кук, а російський мореплавець М. Васи- ка про цих жителів була єдиною аж до 70-х років

Іл. 4. Географія етнографічних і лексикографічних досліджень В. Хромченка у Північній Америці (1821--1825 рр.)

ХІХ ст. Звідси є зрозумілим її розлогий переказ у монографії про островітян авторитетного антрополога II пол. ХХ ст. Дж. Ванстоуна [44, p. 2--3]. Учений, зокрема, переповів описи командира корабля одягу, традиційних прикрас, свідчення торговельних зв'язків із населенням р. Кускоквім тощо. Справді неоціненним є словник, адже це єдина фіксація їхньої мови початку ХІХ ст. Наскільки це так, свідчить, приміром, листування 1982 року автора етно- лінгвістичної карти Аляски М. Крауса та російського філолога М. Вахтіна. У ньому американський мовознавець просив надіслати рукописні сторінки щоденника з частиною нунівакського словника, яка була чомусь пропущена у виданні 1824 р. [41, р. 1].

Студіюючи цю повну збірку, вчені виявили подібність тогочасних мов нунівакців, мешканців околиць р. Кускоквім та аглеґміутів -- факт, який відсутній у сучасних діалектах цих етнолокальних груп. Указане відкриття спричинило появу різних гіпотез, які дискутуються з посиланням на дані В. Хромченка й до сьогодні. Це теорії про існування в доісторичні часи спільноти, яка в культурно-побутовій і мовній площинах об'єднувала кускоквімців та аґлеґміутів; про міграції цих племен на о. Нунівак тощо [43, р. 941 -- 942; 44, р. 2--5; 45, р. 24--25 та ін.].

Різногранною є наукова значущість народознавчих відомостей із північного й південного узбереж затоки Нортон, зосібна з оо. Уківок та Стюарт, а також затоки Головніна, яку відкрив українець В. Хромченко. Приміром, неопубліковані фіксації мореплавця з о. Уківок (у ХХ ст. тут жили інупіаки) важливі, оскільки сьогодні ця місцина вже безлюдна. Носії специфічної острівної системи життєзабезпечення у 70-х рр. ХХ ст. переселилися на материк, розсіявшись поміж інших спільнот. А в невиданій частині щоденника 1822 р. є інформація про особливості їхнього давнього наскельного житла (обкладалися моржови- ми шкірами), зброї, жіночих зачісок, прикрас, одягу. Неоприлюднені, а також видані розділи подорожнього опису містять зауваги з такого ще до кінця не дослідженого питання в історії людства, як міжконте- нинтальні зв'язки (свідчення про роль оо. Уківок та Стюарт у торговельному посередництві між Сибіром та Північною Америкою та ін.). Словники з оо. Уківок, Стюарт ретельно студіював той же М. Краус: у його рукописних матеріалах є чимало виписок, мовознавчих зіставлень тощо [35, р. 23, 34; 40, р. 57].

Очевидно, що польові джерела мореплавця стали однією з підстав, щоб: провести по затоці Нортон межу між двома основними гілками ескімосів Аляски -- центральними юпіками та інупіаками; встановити етнічну атрибуцію мешканців затоки Головніна (центральні юпіки). Цікаво, що В. Хромченко говорив про мовну подібність жителів о. Уківок із автохтонами мису Родней та затоки Коцебу [35, р. 94], тобто про їх належність, згідно з сучасною класифікацією, до групи інупіаків.

Неодноразово трапляються поклики на словник мови сибірських юпіків із о. Св. Лаврентія, який є, знов ж таки, найранішим із цієї місцини. Корінне населення острова на поч. 80-х рр. ХІХ рр. майже повністю вимерло через епідемію; згодом сюди переселилися народи з Сибіру. Тому про мову первісних мешканців можна дізнатися лише з фіксацій уродженця українських земель В. Хромченка. Вони ж свідчать, що тут віддавна проживало ескімоське плем'я, яке розмовляло чаплинським діалектом сибірського юпіка.

Опубліковані лексемні збірки ескімосів, як унікальний матеріал для світової лінгвістики, були одразу ж у 1825 --1826 рр. (через рік після їхньої появи в журналі «Северный архив») транслітеровані латиницею й передруковані в німецьких і французьких наукових журналах [2, с. 51]. Увійшли вони і в сучасний фундаментальний словник С. Якобсона «Уир'ік Eskimo Dictionary» (Фербанкс, 2012, 1247 с.).

Щодо матеріалів В. Хромченка про індіанські племена, то вони є, нагадаю, суто лексикографічними. З-поміж них зверну увагу на збірку слів народу еяк (сім'я на-дене), мова яких від 2008 р. вважається зниклою. Її місце в лінгвістичній класифікації ще довший час було дискусійним. Тому зрозумілою є неприхована радість М. Крауса від своєї знахідки в 1990 р. в петербурзькому архіві трьох словників мови народу еяк, один із яких належав В. Хром- ченкові (записи в згадуваному «Кратком словаре»). Найавторитетніший дослідник цієї мови констатував, що словник мореплавця є першою лексичною збіркою із нових місцин проживання еяків -- узбережжя р. Куппер, куди вони мігрували від затоки Якутат [11, р. 28]. У колосальній праці з граматики цієї спільноти (обсяг понад 800 с.) філолог найчастіше покликається на це джерело під час встановлення числових назв, а звідти -- й традиційної системи числення [11, р. 489--492]. Словник В. Хромчен- ка демострує існування в аяків у давнину двадцят- кової системи числення. Також мовознавець оперував цим матеріалом у розділах із фонетики, а саме: з'ясовуючи час і місце появи/втрати деяких носових звуків тощо [11, р. 78--79, 489--492]. А загалом записи нашого співвітчизника, разом із іншими фіксаціями його сучасників і наступників, показали вченим подібність еякської і тлінкітської мов, що уможливило об'єднання цих, а також атапаської мови у єдину сім'ю на-дене.

В. Хромченко започаткував збір слів ще одного племені зі сім'ї на-дене -- ахтна (включені до «Краткого словаря»). На це є вказівка в описі фотокопій зазначених матеріалів «Архіву рідних мов Аляски» [41]. Те ж стосується і словника індіанців із сім'ї утій- ських мов -- мівок (Каліфорнія, затока Бодега). Їхні краї мореплавець відвідав під час службової морської поїздки в 1823 р., можливо, тоді й здійснив мовні фіксації [46, с. 34]. Зауважу, що у світовій лінгвістиці досьогочас найранішим словником мови мівок вважалася збірка П. Костромітінова, який був тут управителем у 1830--1836 рр. [47, с. 253].

Привертає увагу дотримання В. Хромченком базових методологічних принципів збору та фіксації лексикографічного матеріалу. Так, в одному з подорожніх описів він зазначив, що з метою достовірного відтворення вимови залучав кількох інформаторів, яких просив повторити одне й те саме слово [35, р. 97].

Висновки. Унаслідок генеалогічного пошуку, зіставлення його даних із історичними фактами виявлено дані про українську етнічну належність дослідника Північної Америки В. Хромченка. Він є нащадком козацької старшини Стародубського полку, яка проживала у с. Посудичі Погарського повіту (тепер Брянська область, Росія); його батьки -- військові, причислені у списки дворян Новгород-Сіверського намісництва за 1788 р. В. Хромченко -- один із тих співвітчизників, яким в умовах ліквідації ранньомо- дерної Української держави -- Гетьманщини та примусової інтеграції в Російську імперію довелося служити в її військових і цивільних структурах. Один із тих, які своїм потужним інтелектуальним потенціалом живили, забезпечували поступ різних ланок державного, економічного, військового та наукового життя сусідньої країни.

Працюючи у комерційній Російсько-американській компанії, В. Хромченко очолив дві наукові експедиції навколо Аляски. Під час них, а також щоденних службових поїздок, він зібрав великий пласт матеріалів з етнології та лексикографії, які розширили тогочасні уявлення про корінні народи Північної Америки. Опубліковані й рукописні праці мореплавця дали світовій науці перші відомості про традиційний побут і мови жителів 16 місцевостей континенту. Вони стосуються 4-х мовних груп ескімосів та 4--х індіанських племен. Його перші етнографічні відомості та словники мов ескімосів о. Нунівак, гирла р. Ну- шагак, затоки Головніна, збірослови індіанців еяк, атна та мівок дають змогу американським антропологам, історикам та філологам повніше відтворити всю етнічну панораму давніх народів материка, установити достовірну його етнічну карту, пізнати, реконструювати зниклі традиційні культури, а також мови, визначити їхнє місце в етнолінгвістичній світовій класифікації. Подорожній журнал В. Хром- ченка в англійському перекладі та рукописні словники є в активному науковому обігу американістів не лише ХХ-го, а й ХХІ століття. Постать В. Хром- ченка доповнює когорту мореплавців -- уродженців України, які істотно долучилися до пізнання різних континентів світу.

Висловлюю глибоку вдячність усім, причетним до появи цієї статті. А саме: членкині Союзу українок Америки Округу Детройт Олені Мельник за копію статті Я.-Б. Лисяка-Рудницького з канадського часопису «Onomastica», що стало одним із стимулів мого дослідження; історикові Олександрові Ткачен- ку -- за скановані рукописні матеріали В. Хромченка (службові формуляри, неопубліковані праці), що зберігаються у важкодоступних, особливо на сьогодні, архівах Петербурга та Пермі; братові Юрію Ба- кальчуку -- за фінансову підтримку під час праці з архівними установами; колезі Олександрові Ельгар- ту -- за допомогу у створенні картографічних ілюстративних додатків до статті.

Литература

1. V.S. Khromchenko's Coastal Explorations in Southwestern Alaska, 1822. Ed. with an introduction by J. Vanstone. Transl. by D. Kraus. Fieldiana: Anthropology. Chicago: Field Museum of Natural History, 1973. Vol. 64. P. 42-- 95.

2. Pillng J.K. Bibliography of the Eskimo Language. Wa- chington: Government Printing Office, 1887. 112 p.

3. Rudnyckyj J.-B. Cape Khromchenko -- a Ukrainian To- ponym In Alaska. Onomastica. 1982. № 61. P. 13--16.

4. Бурыкин А. Четыре плавання капитана Хромченко. Природа. 1957. № 3. С. 77--80.

5. Dunmore J. Who's Who in Pacific Navigation. Honolulu; Hawaii: University of Hawaii Press, 1991. 328 p.

6. Петров А. Морские офицеры начинают управлять русскими колониями в Северной Америке. История Русской Америки (1732--1863): в 3 т. Отв. ред. Н. Болховитинов. Т. 2: Деятельность Российско-американской компании (1799--1825). Москва: Международные отношения, 1999. С. 339--395.

7. Постников А. Русская Америка в географических описаниях и на картах 1741--1867. СПб.: Дмитрий Буланин, 2000. 474 с.

8. Федорова С. Русская Америка: от первых поселений до продажи Аляски. Конец XVII--1867 года. Москва: Ломоносов, 2011. 264 с.

9. Хромченко В. Отрывки из журнала плавания в 1822 году. Северный архив. 1824. № 11. С. 254--274; № 12. С. 303--314; № 13--14. С. 38--64; № 15. С. 119--131; № 16. С. 177--186; № 17. С. 235--248; № 18. С. 297--318.

10. Бломквист Е. История изучения в России языков североамериканских индейцев (из архива МАЭ). Сборник Музея внтропологии и этнографии. Отв. ред. Д. Оль- дерогге, Р. Кинжалов. Ленинград: Наука; Лениград- ское отделение, 1975. Т. XXXI: Из истории культурного наследия Америки и Африки. С. 94--117.

11. University of Alaska Fairbanks. Rasmuson Library. Alas

ka Native Language Archive. EY961K2009_2017draft. pdf. Kraus M. Eyak Grammar. URL: https://www.uaf. edu / anla/record.php?identifier=EY961K2009(дата

звернення: 15.02.2022).

12. Vanstone J. Introduction to V.S. Khromchenko's Coastal Explorations in Southwestern Alaska, 1822. Transl. from Russian by D. Kraus. Fieldiana: Anthropology. Vol. 64. Chicago: Field Museum of Natural History, 1973. P. 1--39.

13. Норченко А. Капитан Василий Хромченко. Записки по гидрографии. СПб, 2009. № 277. С. 83--88. URL: https://elib.rgo.ru/handle/123456789/224520 (дата звернення: 23. 02. 2022).

14. Чухліб Т. «Стародубщина чекає на повернення...»: Історичні, історіографічні та політичні проблми українського субрегіону Російської федерації. Сіверянський

літопис. 2014. Ч. 5. С. 230--255.

15. Державний архів Чернігівської обл. (далі ДАЧО). Ф. 679. Оп. 1. Спр. 361. Арк. 87--106. Сповідальний розпис села Посудичі Погарської протопопії Новгород- Сіверської єпархії 1793 р. URL: https://www. familysearch.org/ark:/61903/3:1:3Q9M-CSM4- L3C8-L?cat=1337569 (дата звернення: 1.08.2022).

16. ДАЧО. Ф. 679. Оп. 1. Спр. 526. Арк. 807--828.

Сповідальний розпис села Посудичі Погарської про- топопії Новгород-Сіверської єпархії 1796 р. URL: https: / / www.familysearch.org /ark: /61903/ 3:1:3Q9M-CSMP-MQ66-H?i=1004&cat=1337569

(дата звернення: 1.08.2022).