Нафтопромисли Станіславської області у першій сталінській п’ятирічці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Олег Малярчук, доктор історичних наук, професор кафедри суспільних наук; Богдан Гривнак, кандидат філософських наук, доцент кафедри суспільних наук Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

У статті доведено, що в перший рік після так званого «звільнення» у 1944 р. земель Західної України від німецьких військ та окупацією регіону червоною армією (на прикладі Станіславської області), було відбудовано і здано в експлуатацію майже 500 свердловин, які концентрувалися на нафтопромислах Надвірнянщини (нафтопромисел № 7 - Битків) та Рожнятівщини (нафтопромисел № 6 - Ріпне). Хоча офіційно й здійснювалося врахування перспектив розвитку того чи іншого родовища в цілому, однак відбувалася хижацька експлуатація нафтового поля у критичних масштабах на застарілому обладнанні. Газолінові заводи області здійснювали переробку нафти відсталим способом на кубових батареях для потреб фронту, який рухався на Захід. У загальному видобутку нафти в СРСР питома вага прикарпатської була незначною, але її роль надзвичайно велика - близькість транспортування до лінії фронту. У нафтовидобувній промисловості УРСР досвіду розроблення родовищ, подібних до Прикарпаття, було недостатньо. Відповідно динаміка основних параметрів тільки розроблялася.

Унікальність нафтових родовищ Прикарпаття - великий вміст розчиненого газу у пластовій нафті. Прийняття рішень про доцільність підтримання пластової енергії нагнітання води відбулося з великим запізненням. На шкоду економічним рішенням, домінували політичні догми сталінського тоталітарного режиму - перебудова економіки на так званих соціалістичних засадах та відповідна уніфікація життя до комуністичної ідеології на радянських суспільно-політичних цінностях. На «службу державі» були поставлені природні багатства регіону, без врахування подальших наслідків екологічного та техногенного впливу. Величезні запаси нафти, газу, як і бурого вугілля, сірки, калійних солей зазнали непоправимої шкоди і призвели до порушення екологічного балансу.

Ключові слова: нафта, газ, свердловини, Станіславська область, соціалістичні перетворення, комуністична ідеологія, індустріалізація.

Oleh Maliarchuk, Ph.D. hab. History, Professor at the Department of Social Sciences; Bohdan Hryvnak, Ph.D. in Philosophy, Associate Professor at the Department of Social Sciences Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas

The article proves that in the first year after the so-called «liberation» of Western Ukrainian lands from German troops and the occupation of the region by the Red Army in 1944 (using the example of the Stanislav region), nearly 500 oil wells were reconstructed and put into operation. These wells were concentrated in the oilfields of Nadwirnianshchyna (Oilfield № 7 - Bytkiv) and Rozhnyativshchyna (Oilfield № 6 - Ripne). While there was official consideration of the overall development prospects of each deposit, predatory exploitation of the oil field occurred on a massive scale with outdated equipment. The region's oil refineries processed oil using outdated methods on cubic batteries to meet the needs of the front moving westward. Although the share of Carpathian oil in the overall Soviet oil production was small, its role was extremely significant due to its proximity to the front lines. The Soviet Union lacked experience in developing deposits similar to those in the Carpathians, and accordingly, the dynamics of key parameters were still being worked out. The uniqueness of the Carpathian oil fields lies in the high content of dissolved gas in the reservoir oil. Decisions regarding the advisability of maintaining reservoir energy by injecting water were made with significant delays.

Economic decisions were often overshadowed by political dogmas of the Stalin's totalitarian regime, focusing on the socialist transformation of the economy and the corresponding unification of life according to communist ideology and Soviet socio-political values. Natural resources of the region were exploited for the «service to the state», without consideration for the subsequent ecological and technological impact. Vast reserves of oil, gas, as well as brown coal, sulfur, and potassium salts suffered irreparable damage, leading to a disturbance in the ecological balance.

Key words: oil, gas, wells, Stanislav region, socialist transformations, communist ideology, industrialization.

Надра Станіславської області (з 9 листопада 1962 р. - Івано-Франківської) надзвичайно багаті різноманітними корисними копалинами. Кам'яна сіль і соляні джерела (ропа) виступають широкою полосою в передгір'ї Карпат. Солевиварювання було найперспективнішим видом економічної діяльності з прадавніх часів. Наявні запаси кухонної солі остаточно не вивчені, однак, згідно усіх даних - надзвичайно великі. Крім звичайної солі виявлені і розроблялися родовища калійних солей в Калуші, Кропивнику, Голині, що має велике значення для забезпечення мінеральними добривами сільського господарства. В районі Обертина-Незвиська наявні, покіщо не досліджені, запаси фосфоритів, розробка яких матиме велике значення на перспективу, як для області, так і України.

У соленосній геологічній полосі у багатьох місцях виявлений природній газ, який виривається із свердловин із великим тиском у сотню атмосфер. Там, де залягає сіль і газ на певній глибині горизонтами розташовані багаті нафтоносні поля. На даний час на території Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Чернівецької, Тернопільської, Рівненської, Волинської областей майже тридцять тисяч законсервованих нафтових і газових свердловин та чималі напрацювання у царині нафтогазовидобування. Потрібно привернути увагу світової спільноти та залучити інвестиції у надзвичайно прибуткову і вкрай необхідну галузь економіки України - власне нафтогазовидобування на Прикарпатті.

Вітчизняна дослідниця Карпатського регіону М. Санкович у численних публікаціях висвітлює проблеми пов'язані з другою радянізацією земель Західної України, «соціалістичними перетвореннями», визвольним рухом ОУН, УПА (Санкович, 2022).

Мета дослідження - привернути увагу до формування програми енергетичної безпеки України в умовах повномасштабної російсько-української війни, знизити імпорт енергетичних ресурсів і захистити державу, її громадян та економіку від дефіциту енергії.

На території Станіславської області нафтопромисли тягнулися вздовж Карпатських гір і розташовувалися в семи районах: Долинському, Рожнятівському, Надвірнянському, Перегінському, Солотвинському, Печеніжинському і Яблуницькому. Одночасно між нафтоносними експлуатаційними ділянками були наявні залягання газу, озокериту, бурого вугілля, кухонної і калійної солей, торфу, які частково розроблялися. Залягання нафтоносних пластів на глибині від 65 м (Долинська дільниця), 1800 м (Битківська дільниця) і значно глибше.

На нафтопромислі № 6, управління якого знаходилося в селі Ріпне, Рожнятівського району, Станіславської області, мало 7 дільниць (секцій), розташованих у гірсько-лісистій місцевості Карпатських гір в чотирьох районах: Рожнятівському, Перегінському, Солотвинському і Долинському. На ньому працювало 1248 осіб, із яких на видобутку безпосередньо нафти - 539 осіб і на бурінні свердловин - 309 осіб. На промислі № 7 відповідно 491 і 163 особи. На нафтопромислі № 7, управління якого знаходилося в селі Битків, Надвірнянського району, Станіславської області, мало 10 дільниць (секцій) розташованих у гірсько-лісистій місцевості Карпатських гір в чотирьох районах області: Надвірнянському, Солотвинському, Печеніжинському і Яблунівському. На ньому працювало 1100 осіб. Із загальної кількості - 422, або 38% за національністю були поляками.

Робітники обох нафтопромислів прийняли активну участь у відновлювальних роботах. Німецька влада перед відступом з нафтопромислів намагалася максимально провести демонтаж обладнання та вивезти. Нафтовики багато обладнання та деталей свідомо приховали в лісах. З перших днів відновлювальних робіт, як зазаначено у звітах: «Все те принесли назад на промисли, змонтували, чим сприяли швидкому відновленню роботи. При чому особливо енергійно проводилися відновлювальні роботи на промислі № 7 звільненому від німців 25 липня 1944 р. У вересні місяці, коли стало відомо про договір між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про реевакуацію польського населення, поляки на обох промислах стали на шлях затримки відновлювальних робіт і особливо у видобутку нафти (прихований саботаж). На промислі № 6, звільненому від німців 30 липня, а 5 серпня 1944 р. уже працювало 74 свердловини.

У стилі «соціалістичних перетворень», тобто насадженні нових форм організації праці протягом вересня-жовтня обком профспілки нафтовиків провів відповідну роботу з обліку старих і прийому нових робітників на нафтопромисли. На обох - сформовані нові промислові комітети, на дільницях і секціях вибрані профгрупи, організовано клубну і гурткову роботу з ідейного виховання, перевиховання робітництва на засадах більшовицької ідеології. Так, на нафтопромислі № 6 встановлено радіотрансляційний вузол і радіоточки на площадках, клубах, квартирах. На промислі № 7 - стаціонарна кіноустановка і демонстрація радянських кінокартин. На виробничих дільницях проведено збори і підписано соціалістичні зобов'язання між бригадами. До соціалістичного змагання в обов'язковому порядку залучили 830 осіб. Політична доцільність переважала економічну - організацію праці. Із численних скарг можна зробити висновки, що не була проведена тарифікація робітничих розрядів, норм виробітку і ставки працівникам не встановлювалися. У зв'язку з чим робітникам та інженерно-технічним працівникам виплачувалися тільки аванси, а не зарплата. Не дивлячись на неодноразові звернення адміністрації нафтопомислів в Укрнафтокомбінат він не надавав тарифних довідників (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 276, Арк. 9).

У 1946 р. нафтопромисел № 6 Ріпне план видобування нафти і газу виконав на 101,6% і план буріння на 160%. Зверх плану добуто 625,8 тонн нафти. Середньодобове добування складало 74,5 тонн, проти 59,5 тонн у 1945 р. (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 433, Арк. 20). На нафтопромислі № 7 Битків ситуація була критичною. План виконано лише на 96,1% і недодано державі майже 2000 тонн нафти. Якщо у 1945 р. середньодобове видобвування складало 51 тонну нафти, то в 1946 р. - 33 тонни. Собівартість 1 тонни нафти склала 244 крб, проти планової - 215 крб. Основними причинами такої ситуації виступали: неотримання від буріння необхідної кількості нових свердловин; вивід з ладу 14 високоде- битних свердловин «українсько-німецькими націоналістами»; буревій, який вивів з ладу 22 свердловини; відсутність зимою води і в засуху літом; нестача ремнів, канатів і т. д.

Із виступів на зборах інженерно-технічних працівників та робітників нафтопромислів, заводів, артілей складається загальна картина не виконання планів з причин: часта заміна райкомами КП(б)У керівництва (плинність кадрів), затримка у видачі зарплати, недостатня забезпеченість обладнанням і сировиною, порушення трудової дисципліни, низька якість продукції, вісутність норм виробітку. Натомість у партійному діловодстві фігурували: відсутність належного контролю, слабо поставлена політико-виховна робота, соціалістичне змагання організовано формально, не розгорнуто культмасову роботу, відсутність первинної комсомольської організації, недостатня кількістть ударників і стаханівців й т. д.

Із 4 газолінових заводів Станіславської області - 3 на промислі № 7 в Биткові та 1 на промислі № 6 в Ріпне - переоблено значну кількість нафти. Так, заводами освоєно «жирного нафтового газу» і вироблено газоліну за три місяці: завод № 1 (промислу № 7) - переробка газу в кубометрах за хвилину в травні 1941 р. - 48, у жовтні 1944 р. - 37,9; виробництво газоліну в тоннах за добу відповідно 5,8 і 5,33, або 74%; завод № 2 (промислу № 7) травень 1941 р. - 14, жовтень 1944 р. - 8,5; завод № 3 (промислу № 6) травень 1941 р. - 23, жовтень 1944 р. - 18, виробництво газоліну в тоннах за добу відповідно 3,8 і 2,81, або 74%. Неповне завантаження заводів пояснювалося меншою кількістю «жирного нафтового газу», що подавався на переробку на газолінові заводи у порівнянні з довоєнним періодом. Кількість добутого «жирного нафтового газу» на 1 листопада 1944 р. на промислі № 7 складав 59,7 кубометра за хвилину, а в довоєнний час 67,2, або 82,8%. Із всього видобутого «жирного нафтового газу» подавалося на газолінові заводи тільки 45,5 кубометри за хвилину, або 77,5%. При чому невикористаний газ спалювався в котлах і газомоторах, або викидався в повітря. У кожному кубометрі такого газу було в середньому 60 грам газоліну, що складало 750 кг газоліну за добу (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 276, Арк. 10).

До війни 1941 р. у Станіслвській області було 5 нафтоперегонних заводів: № 11 у Болехові, № 12 у Брошневі, № 13 у Вербіжі, № 14 у Надвірній, № 15 у Станіславі Укрнафтокомбінату Наркомнафти СРСР. В період німецької окупації вони не працювали і були пошкоджені (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 210, Арк. 54). Заводи № 12 і № 15 були повністю зруйновані, а обладнання демонтовано. Заводи № 11, № 13 і № 14 в 1944 р. були відновлені з метою забезпечення червоної армії пальним (бензином, керосином, дизпаливом та парафіном). Завод № 11 працював на нафті промислу № 6, а № 13 і № 14 на нафті з промислу № 7. Нафта з промислу № 7 на завод № 14 у Надвірній передавалася нафтопроводом самотьоком. Всі заводи технічно були застарілі - «прямої перегонки в дестиляційних кубах». З січня 1945 р. заводи № 13 і № 11 зупинено через недосконалість технологічного процесу і неможливість отримувати стандартний бензин і керосин. Залишався тільки завод № 14 у Надвірній з виробництвом 1350-1500 тонн пального в місяць. Завод міг переробляти 50 тонн нафти за добу. Трест Укрнафтопереробка вирішив у 1945 р. встановити ратифікаційну колону для отримання стандартного бензину. Обком КП(б)У вважав за необхідне відновити нафтоперегонний завод № 15 у обласному центрі Станіславі (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 210, Арк. 55). В силу технологічних причин та відсунення лінії фронту далеко на Захід потреба у ньому відпала.

У Станіславській області у перші повоєнні роки були наявні ефективні газоносні дільниці: на нафтопромислах попутний газ з великим вмістом газоліну - «жирний газ» (від 80 до 100 грамів газоліну на 1 кубометр газу) і «сухий газ» з чисто газових свердловин. При бурінні свердловин у Богородчанах встановлено газоносні пласти. Середньомісячна добування газу на промислах сягало 4 млн. кубометрів. Газові родовища в Калуші використовувалися для потреб Калуського хіміко-металургійного комбінату і побутових потреб міста. Розвиток промисловості міста Станіслава і вирішення питання палива для комунально-побутових потреб залежало від забезпечення міста газом. В місті існувала газова мержа з підключенням до багатьох будинків і деяких підприємств. Місто могло використовувати 140 тонн газу в добу й існуючі виробничі потужності могли спожити додатково ще 130 тонн. Так, як Калушське родовище (27 км) з якого перед війною передбачалось забезпечення міста Станіслава газом було зруйноване, необхідно було його відбудувати. Одночасно необхідно було провести й розвідку газу в районі міста Богородчани (18 км) і сіл Старуні та Дзвиняч (30-35 км) (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 210, Арк. 57).

До загальної характеристики роботи нафтової і газової промисловості Станіславської області відносилися наявні відсталі способи видобування, недостатні розміри експлуатаційного і розвідувального буріння по нафті, газу та низький рівень використання застарілих механізмів та обладнання. Наявність багатої сировинної бази області складала усі умови для промисловості місцевих будматеріалів. Виробництво місцевих будматеріалів систематично не виконувалося. За 1947 р. виробництво випаленої цегли склало лише 72,2% від плану, черепиці - 73,4%, вапна - 39,2%, алебастру - 31,5%. Це у свою чергу вело до зривів планів капітального будівництва - 72,6% (ДАІФО. Ф. П-1. Оп. 1. Спр. 637, Арк. 14, 16). Широкого поширення набула антидержавна практика випуску будматеріалів поганої якості - браку, особливо цегли.

Таблиця 1. Виконання плану по валовій продукції промисловості Станіславської області за 1947 р. (в тис. крб)