"В протекції пана полковника живем": ремісники-протекціянти в Гетьманщині XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

«В протекції пана полковника живем»: ремісники-протекціянти в Гетьманщині XVIII ст.

Оксана Коваленко

“WE LIVE UNDER THE PROTECTION OF THE COLONEL”: CRAFTSMEN-PROTECTIONERS IN THE HETMANATE 18th c.

The purpose of the article is to consider one of the small social groups of the Hetmanate, namely, craftsmen protectioners. These are persons who lived in cities, primarily in the estates of the Cossack elders, did not implement general duties and did not pay expenses (taxes or guild fees), instead services or paying in cash or in products to their protectors. In the Polish-Lithuanian Commonwealth there were craftsmen under the protection of the highest royal level and magnate patrons. The scientific novelty of the work lies in the fact that the number and professional specialisation of the patrons engaged in crafts was traced on the basis of the audits of the Poltava, Lubny, Myrhorod, Hadiach, and Nizhyn regiments. In historiography, the interpretation of this small social group had a variation, ex: non-guild craftsmen, potential serfs, a means of influencing the foremen on guild corporations, etc. Conclusions. The presence of partachs and partach protectors fits into the overall picture of the early modern workshop system of the Hetmanate. Their presence is not evidence of the penetration of «Cossack law» into the city jurisdiction, but, on the contrary, undermines the factor of preservation of traditional relationships in the city society, where the nobility was replaced by the Cossack elders. At the same time, this testifies to the blurring of the burgher' state of the Hetmanate and some marginalization of the urban state in the l8hl c.

Key words: craftsman, guild, protector, colonel, Hetmanate, 17th-18th c.

Метою статті є розгляд однієї з малих соціальних груп Гетьманщини, а саме - ремісників-протекціянтів. Це особи, які проживали в містах, передовсім в маєтностях козацької старшини, не виконували загальних повинностей та не сплачували видатків (тягла чи цехових сплат), натомість відпрацьовуючи певні служби чи сплачуючи грошима або в натуральній формі своїм протекторам. У Речі Посполитій були ремісники в протекції найвищого королівського рівня та магнатські про- текціянти. Наукова новизна роботи полягає в тому, що за матеріалами ревізій Полтавського, Лубенського, Миргородського, Гадяцького, Ніжинського полків простежена чисельність та професійна спеціалізація протекціянтів, які займалися ремеслом. Здійснений історіографічний огляд трактування цієї малої соціальної групи, яке мало варіації, як то: партачі, потенційні кріпаки, засіб впливу старшини на цехові об 'єднання тощо. Висновки. Наявність партачів, і партачів-протекці- янтів вписується в загальну картину цехового ладу ранньомодерного часу Гетьманщини. Їх наявність не є свідченням проникнення «козацького права» до міської юрисдикції, а, навпаки, підважує фактор збереження традиційних взаємовідносин в міському соціумі, де шляхту замінила козацька старшина. Водночас це засвідчує розмитість міщанського стану Гетьманщини та деяку маргі- налізацію міського стану в XVIII ст. ремісник протекціянт гетьманщина

Ключові слова: ремісник, цех, протекціянт, полковник, Гетьманщина, XVII-XVIII ст.

Однією із малих соціальних груп доволі строкатого соціуму Гетьманщини були про- текціянти, особи, які проживали в містах, передовсім у маєтностях козацької старшини, не виконували загальних повинностей та не сплачували видатків (зокрема тягла чи цехових сплат), натомість відпрацьовуючи певні служби чи сплачуючи грошима або в натуральній формі своїм протекторам. У протекції козацької старшини були й ремісники.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Уперше наявність такої малої соціальної групи як чиншовики та протекціянти, що була складовою соціуму Г етьманщини, у загальних рисах означив ще О. Лазаревський на сторінках «Київської старовини», подавши три документи прилуцького полковника Гната Галагана Лазаревский А. Полковничьи чиншевики. Киевская старина. 1891. № 4. С. 162-163. та вказавши, що практика звільнення осіб, переважно посполитих, від загальногетьманських повинностей, за умови сплати «чиншу» полковнику, фіксується в Прилуцькому полку ще від часів Дмитра Горленка, який був полковником протягом 1692-1708 рр. На підставі цих документів також можемо припусити надання полковником своїм протекціянтам спеціального документа - звільняючого листа, який мав надаватися ними у разі претензій місцевої влади та повертався патрону після завершення протекторату.

Пізніше ця категорія людей час від часу потрапляла в поле зору дослідників цехів та соціуму Гетьманщини: В. М'якотина Мякотин В. Очерки социальной исторіи Украины въ XVII-XVIII вв. Прага: Легиография, 1924. Т. І.-В. І. 290 с., А. Єршова Єршов А. До історії цехів на Лівобережжі XVII-XVIII в. Записник Ніжинського Інституту народної освіти. 1929. Кн. ІХ. С. 123-136., О. Компан Компан О. Міста України в другій половині XVII ст. Київ, 1963. 388 с., В. Горобця Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи гетьманату: «курінчики», «стрільці», «протекціянти», «дворяни» etc. Соціум. Альманах соціальної історії. 2008. Вип. 8. С. 184-201.. Проте спеціалізованих досліджень із виокремлення цієї групи фактично не проводилося. Визначення, яке запропонував О. Лазаревський, було дослівно відтворене В. Горобцем у спеціалізованій статті про малі соціопрофесійні групи Гетьманщини, воно звучить так: «протекціан- ти - це мала соціальна група в Гетьманщині, яка вирізнялася користуванням певними козацькими правами, передовсім звільненням від виконання так званих “загальнонародних” повинностей, проте за опіку над собою були зобов'язані платити своїм протекторам певними службами чи повинностями» Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи гетьманату... С. 196..

Перше, що в цьому визначенні викликає питання це - т. зв. «козацькі права». Найімовірніше, ідеться про відсутність притаманних для посполитих тяглових повинностей та, мабуть, різних відробітків, що ними так полюбляли зловживати представники козацької старшини в Гетьманщині, від яких були звільнені представники козацького стану. Ремісники, розпорошені по малим соціальним групам - козацтва, міщанства, посполитства тощо отримували зиск від протекторства, адже їм було вигідніше сплачувати податки протекторові, ніж вступати до корпорації на загальних підставах зі значними грошовими витратами. Проте для розуміння цього явища слід трохи заглибитися в часи, які передували Гетьманщині, а саме, придивитися до клієнталізму ще річпосполитського періоду.

Зважаючи на загальнотеоретичне глобальне дослідження А. Мончака Мончак А. Нерівна приязнь. Клієнтарні взаємини в історичній перспективі / Пер. Т. Григор'єва, О. Сокирко, О. Задорожна, Я. Стріха, І. Тесленко, ред. Н. Яковенко. Київ, 2020. 768 с., обґрунтування засад «патрон - клієнт» в Річпосполитському світі в фундаментальному дослідженні Н. Старченко Старченко Н. Українські світи Речі Посполитої. Історії про історію. Київ. 2021. 616 с., тематично-спеціалізований розгляд О. Сокирком Сокирко О. «На послугах дому»: надвірні почти козацької старшини сер. XVII - XVIII ст. PATRIMONIUM. Студії з ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи. Київ-Краків, 2015. Т. 1: Ранньомодерна людина: простір-влада-право XVI-XVIII ст. С. 307-328., зупинятися на детальноу висвітленні цього явища немає потреби.

Мета статті. Зважаючи на вищевказаний історіографічний доробок, є необхідність поглянути, чи були відносини патрон - протекціянт у середовищі «людей корпорацій», тобто ремісничому соціумі XVI-XVII ст. в українських землях Речі Посполитої, оскільки цей аспект раніше не розглядався. Також важливим є з'ясування питання, якими правами користувалися протекціянти: чи це «козацькі права» (в розумінні, наприклад, В. Горобця), чи вони були трансформованою річпосполитською традицією, а отже - чи випадають вони з цехової системи, чи, навпаки, її підтверджують? Мікроісторичний аналіз професійної групи Ніжина дозволить з'ясувати, чи мали її представники власні домогосподарства, чи проживали в дворах старшини? Це ті питання, які буде порушено в статті.

Виклад основного матеріалу. За дослідженням М. Капраля, серед шевців Львова фіксуються майстри-протекціянти Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII-XVIII ст. Львів, 2006. С. 135. Там само.. Одним зі способів легального уникнення цехової залежності у Львові XVI-XVII ст. було отримання королівського сервіторату, що давало привілей виконувати ремісничі замовлення королівського двору, право вільно закуповувати сировину, не узгоджувати кількість учнів та підмайстрів, а відтак загалом позбутися цехової юрисдикції. Єдиним засобом боротьби із сервіторатом була пряма заборона від цеху займатися ремеслом, але вона вирішувалася окремими королівськими мандатами до львівської ради та цехмістрів, або рішенням суду, згідно з яким ремісник мав вступити до цехової спільноти11. У протекції королівської родини Собеських були ремісники (кравці, шевці) м. Жовкви, які цим вдало користувалися, продаючи свої вироби у Львові без податків та покарань Капраль М. Люди корпорації... С. 137; Паславська Н. Кравецький цех у Львові в XVI-XVIII ст.: організаційні форми та соціальні відносини. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дис. на здобуття наукового ступеня к.і.н. за спец. 07.00.01 - Історія України. Львівський національний університет ім. І. Франка. Львів, 2019. С. 91.. Я. Соколовський, кравець зі Львова, королівський протекціянт, у 1635 р. вступив у протистояння із цехом. Суть полягав в тому, що кравець, котрий раніше й сам був членом ремісничої організації, тепер зневажав усі цехові привілеї та звичаї, а саме: ігнорував братські зібрання, не брав участі в богослужіннях, співпрацював із євреями та партачами, підбурював кравецьку челядь проти майстрів тощо Там само. С. 90..

Протекції найвищого королівського рівня були поодинокими. Більш поширеними, але не менш невигідними для цеху були інші привілейовані ремісники, а саме магнатські про- текціянти. Львівські магнатські палацові шевці виготовляли взуття для найбагатших осіб, що забезпечувало їм юридичну недоторканість від цеху Капраль М. Люди корпорації. С. 136.. Вони не становили засадничої конкурентної економічної загрози цеху, оскільки швидко полишали Львів, та їх було мало. Один із випадків, детально описаний М. Капралем, трапився в 1729 р. та яскраво засвідчив невизнання шляхтою міської юрисдикції на своїх приватних володіннях - юриди- ках Там само. С. 62.. Зокрема йшлося про шевця Анджея Внучковського, який перебував у протекції «бєлзької воєводини» Йоани Потоцької, що дозволило йому не виконувати вимоги очіль- ників цеху, уникнути покарання в'язницею й навіть спричинити до ув'язнення цехмістрів.

Ішлося не лише про шевців, такий стан справ був притаманний різним спеціальностям та різним містам. Зокрема й серед львівських кравців-партачів, луцьких шевців і рибалок, були ремісники, які жили й працювали в передмістях та юридиках і мали протекцію старости, шляхти та духовенства16 Паславська Н. Кравецький цех у Львові в XVI-XVIII ст. ... С. 91; Компан О. Міста України в др. пол. XVII ст. С. 194. Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи гетьманату. С. 197. Швидько Г. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. Дніпропетровськ, 2004. С. 8; Коваленко О. Спо-стереження над прізвищами гончарів Миргородського полку поч. XVIII ст. (за мат. Переписної книги 1723 р.). Нові дослідження пам 'яток доби козацтва в Україні. Київ, 2005. Вип. 14. С. 182-189..

Щодо Г етьманщини, то ремісники-протекціянти фіксуються не всіма обліковими джерелами й не в усіх полках. Вони не простежуються за метричними книгами, проте наявні в ревізіях, відомостях середини - кінця XVIII ст. та Румянцевському описі окремих міст. Це, вочевидь, залежало від ретельності укладачів. Наприклад, переписні книги Миргородського полку 1723 р. не зафіксували наявність у соціальній структурі полку такої соціальної категорії як протекціянти. Варто наголосити, що в цій ревізії ремісники також не виокремлені в професійно-соціальну групу, а їх вирізнення можливе лише гіпотетично за професійними прізвищами. А в ревізії 1734 р. Полтавського полку така категорія як «протекціянт ... который от всякой отбывания повинностей вольны», виокремлена й має 19 осіб Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.: У 2 кн. / Ред. кол.: В. Смолій (відп. ред.), О. Бачинська, В. Горобець (заст. відп. ред.), О. Гуржій, В. Матях (відп. секр.), Ю. Мицик,

B. Степанков, Я. Федорук, Т. Чухліб (заст. відп. ред.); НАН України, Інститут історії України. Київ, 2018. Кн. 2.

C. 98..

Детальніше поглянемо на протекціянську групу населення Ніжина станом на 1766 р. Так, за Генеральним описом Лівобережної України 1766-69 рр. в місті було 24 протекціянти. Двоє з них - це міщани І. Шкурат і Ю. Волощенко, які займалися сільським господарством, проживали в протекції земського підсудка Григорія Левицького Опис міста Ніжина 1766 року (публікація архівної пам'ятки). Ніжинська старовина. 2008. Вип. 7 (10): Пам'ят- кознавство Північного регіону України. № 2. С. 168-169.. Решта 22 - це особи, які були в протекції полковника Петра Івановича Розумовського Там само. С. 180-181..

За родом занять вони розподілилися таким чином:

ремесло - 10 осіб (пекарка К. Котлярка, столяр С. Ільченко, шевці С. Хвост, Г. Гарбуз, Я. Колибаба, тесля В. Сколобуй, шапкар Ф. Марцовенко, стельмах М. Карамиш, його брат тесля С. Карамиш, цегельник І. Ригуль);

землеробство - 3 особи (В. Колка, С. Бігун, І. Сидоренко);

обслуговування - 3 особи (візник Г. Сидоренко, представники вторинного інфра- структурного промислу на основі цегельництва, а саме возіння цегли до місця будівництва - І. Черняковський та Т. Бігун);

переробка сільськогосподарської продукції та її продаж - 3 особи (А. Квашиха та Я. Олешко, які закуповували гречку, перемелювали її на крупу та продавали на міському ринку Згідно опису Ніжина трохи пізнішого часу, а саме - 1780 р., цим промислом продовжували займатися місцеві мешканці.);

наймана поденна праця - 3 особи (І. Митус, В. Ригуль, М. Скалобуєць).

Цікавим аспектом є те, що згадані протекціянти проживали доволі компактно, поряд один з одним, становлячи своєрідну урбаністичну структуру з 10 хат, а через 2-3 непро- текціянтських дворів, знову 11 родин протекціянтів-ремісників, які мешкали по сусідству. При цьому вони замешкували у власних будинках, на магістратській землі, а не на землі полковника чи в його підварках. Саме це кардинально відрізняє їх від протекціянтів у Речі Посполитій, які проживали в юридиках патрона.

Також, вочевидь, під протекцію інколи потрапляли родинами, адже навіть серед такої невеликої кількості ніжинських мешканців було два брати. Тут маємо аналогії з іншими регіонами Гетьманщини: так, за вже згаданими звільняючими листами Г. Галагана 1716 р., під протекцію бралися посполиті-протекціянти брати та двоюрідні брати з Журав- ки Лазаревский А. Полковничьи чиншевики. С. 162..

Щодо сплати податків, то жоден із ніжинських протекціянтів «никаких повинностей и гражданских служб не отправляв і консістенції не платив».

На жаль, Румянцевський опис не подає сум сплати чи розмір натурального відробітку на користь протектора. Це засадниче питання в розумінні протекції, адже заборона притягати до утримання консистентів, сплати податей та відбування козацької служби курінчиків і протекціянтів - той факт, на якому протектори наголошували Сокирко О. «На послугах дому». С. 321, з посиланням на данні урядової ревізії курінчиків 1734 р., старостою маєтностей полтавського полковника Василя Кочубея..

Якщо проаналізувати походження ніжинських ремісників-протекціянтів, то загалом із 24 осіб: 21 були місцевими «уродженцями», 2 - із с. Веркіївки Нині - Вертіївка. та 1 із с. Безугловки (обидва села розташовувалися 17 км від полкового центру) Ніжинського полку. Укладачі опису зафіксували їхню соціальну належність: 12 - міщан, 9 - посполитих, 1 - козак.

Відсоток ремісників протекціянтів, від загальної кількості всіх зайнятих в ремеслі міста, згідно з цим джерелом, становив лише 2% Усього в Ніжині ремісники проживали у 480 домогосподарствах і, за підрахунками В. Кулаковського, станови-ли 43,2% населення міста. За: Кулаковський В. Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної України XVIII ст. Історія народного господарства та економічної думки УРСР. 1980. Т. 14. С. 53-60.. Унікальним і важко зрозумілим з погляду «класичної цехової системи» є випадок Федора Марцовенка, який виробляв чоловічі та жіночі шапки, був протекціянтом полковника, але при цьому був записаний до цеху Зозуля О., Морозов О. Опис міста Ніжина... С. 189..

Традиційно в історіографії вважається, що найбільшими можливостями для вербування «протекціянтів» володіли полковники, тож саме вони мали їх найбільше. Це зауваження В. М'якотина чинне для Ніжина, а от для Полтавського полку, згідно з дослідженнями В. Горобця ревізій першої половини XVIII ст., цей факт не підтвердився Мякотин В. Очерки социальной истории Украины. С. 64; Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні гру-пи гетьманату. С. 197.. Зауважимо, що в Рум'янцевському описі міста Полтави вони також прямо не згадуються, хоча якщо придивитися до власності полтавського полковника Андрія Горленка, то йому належали кузні з хатами, де проживали ковалі-партачі, які сплачували консистент Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765-1769 рр. / Упоряд., вст. ст. і комен. Ю. Волошина. Ки-їв, 2012. С. 84, 174, 200.. В одній із бездвірних хат з кузнею, що належали полковому судді Григорію Сахновському, жив цеховик Сазон Литвиненко Там само. С. 376.. Відомості про його податки відсутні, тому визначити його статус неможливо.

О. Компан опосередковано згадувала, що частіше протекціоністами були партачі Компан О. Міста України в др. пол. XVII ст. С. 199.. Хоча для реалій Гетьманщини, вірогідно, ці поняття слід уточнювати, тобто, якщо за партачів вважати всіх осіб, що займалися ремеслом поза цехом, то протекціянти входили до цієї соціальної групи (жодним чином юридично не виділеної та розпорошеної серед інших соціальних категорій - міщан, посполитих, козаків тощо). За своїм соціальним статусом партачі стояли нижче від цехових ремісників, навіть цехових підмайстрів. Водночас протекціянти, вочевидь, у XVII ст., маючи імунітет, наданий патроном, перебували на вищому соціальному щаблі та мали більші статки (це особливо релевантно для Речі Посполитої). Натомість у XVIII ст., особливо ближче до часу знищення Гетьманщини як автономії, цей статус зазнав змін. Зокрема А. Єршов вважав, що саме ця група ремісників першою перетворилася на кріпаків Цит. за: Компан О. Міста України в др. пол. XVII ст. С. 199.. Водночас О. Компан, визнаючи, що частина з них справді могла покріпачитися, визнавала це малоймовірним у загальних масштабах Там само..

Трохи інакше бачив протекціянтів-цеховиків П. Пиріг Пиріг П. Цехова організація ремесла на Чернігівщині у др. пол. XVII ст. Київська старовина. 1999. № 5. С. 161.. Перехід ремісників під протекцію старшини він вважав створенням умов для їхнього впливу на «сутність цехового устрою», обмеження прав братств, повернення їх до «безправної пори» першої пол. XVII ст. У цьому контексті він також розглядав введення Павлом Полуботком до цеху посади полкового дозорці, на якого покладався нагляд за якістю продукції Там само, із посиланням на: Лазаревский А. Полковничьи чиншовики.. Вочевидь, що це доволі необґрунтоване пояснення, яке не знаходить підтвердження в сучасному розумінні соціуму та економіки Гетьманщини.

Повинності не на користь магістрату чи ратуші, все ж перебували поза правовим полем, оскільки в цьому випадку цехові майстри не мали відбувати жодних повинностей на користь козацької старшини. Переважно повинності відбували ремісники, піддані та протекціянти. Окрім свого безпосереднього фаху, вони активно залучалися для виконання робіт у маєтках козацької верхівки. Прикладів таких зловживань дуже багато. Вони є в усіх полках та впродовж усього часу існування Гетьманщини. Хоча така практика далеко не унікальна, вона була й на українських землях Речі Посполитої як у XVIII ст., так і століттям раніше.

Ремісників на понаднормових роботах використовувала козацька старшина різних рівнів: гетьманського, полкового та сотенного. Це спонукало звертатися до гетьманської влади задля припинення зловживань, відповіддю були гетьманські оборонні універсали. Вони містили чітко окреслені повинності, які мали виконувати цехові об'єднання стосовно полкової та міської влади Щербина С. Універсали гетьманів та полковників як джерело з історії ремісничих цехів Північного Лівобереж-жя др. пол. XVII - XVIII ст. Сіверщина в історії України. Київ-Глухів, 2012. Вип. 5. С. 163.. Наприклад, у дозвільному листі Станіслава Конєцпольського 1642 р. цеху Гадяча чітко визначені умови роботи на гадяцький замок: кожен швець мав вичинити одну шкуру, яку надали від замкового державці, та пошити з неї взуття Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. І. Спр. 45039. Арк. 18-19.. Все, що вимагалося понад це - було незаконним і мало оплачуватися. Цеховики звільнялися від усіх повинностей, які виконували інші міщани, окрім «шарварків» - тобто гатіння греблі та її утримання.

Дані про відробітки чітко фіксувалися. Так, у донесенні за 1722 р. прилуцького полковника Гната Галагана до гетьмана Данила Апостола, складеному в 1733 р., зазначено, скільки людей залучалося до робіт у полку, що саме вони робили, уміщено дані й про ремісників: теслярську, кравецьку роботи, копання глини ІР НБУВ. Ф. II. Спр. 1783. Арк. 212-213 зв..

Зловживали цим не лише полковники, але й сотники: час від часу ремісників-цехови- ків залучали до робіт у дворах сотенної старшини Мякотин В. Очерки социальной истории Украины... С. 111.. Також відпрацювання були не лише на користь старшини, а й на потреби військової адміністрації. Так, наприклад, «протекці- янти» з містечка Кобеляки «драгун не кормлют но только в дворе рейментарский Перево- лочанский бочки для воскового тамошнего провіанту по требованію делают» (1732 р.) Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи гетьманату. С. 196.. Вочевидь, це були кобеляцькі бондарі, не записані до відповідного цеху, який існував у містечку в першій половині XVIII ст. ІР НБУВ. Ф. 61. Спр. 1577; Ф. І. Спр. 54480, 54481, 58171.

Висновки

Протекціянти через свою малочисельність не становили вагомої економічної конкуренції цеховим ремісникам, на відміну від партачів, які займалися ремеслом і продавали власні вироби в місті. Цехи намагалися їх контролювати, вимагаючи продавати товари лише під час ярмарків та сплачувати окремий податок до цехової скриньки. Тому для всіх територій Речі Посполитої та Гетьманщини питання економічного суперництва цехових і нецехових ремісників ніколи не було розв'язане, майстри торгували в містах.

Ситуація наявності партачів та партачів-протекціянтів вписується в загальну картину цехового ладу ранньомодерного часу. Їх наявність у Гетьманщині не є свідченням проникнення «козацького права» до міської юрисдикції, а, навпаки, підважує фактор збереження традиційних взаємовідносин у міському соціумі, де шляхту замінила козацька старшина. Водночас це засвідчує розмитість міщанського стану Гетьманщини та певної його маргіналізації, що з-поміж іншого відбувалося під впливом шляхти та магнатів, а згодом - козацької старшини. Зокрема зловживань влади стосовно цехів у XVII-XVIII ст., що виявлялося як у привласненні понаднормових виробів, так і залученні ремісників до різних робіт.

References

Horobets, V. (2008). Mali sotsialni ta sotsioprofesiini hrupy hetmanatu: «kurinchyky», «striltsi», «pro- tektsiianty», «dvoriany» etc. [Small social and socio-professional groups of the hetmanate: «kurinchyky», «striltsi», «protektsiianty», «dvoriany»]. Sotsium. Almanakh sotsialnoi istorii - Society. Almanac of social history, 8, P. 184-201.

Kapral, M. (2006). Liudy korporatsii: Lvivskyi shevskyi tsekh u XVII-XVIII st. [People of the corporation: Lviv shoemakers guild in the 17th-18th c.]. Lviv, Ukraine.

Kovalenko, O. (2005). Sposterezhennia nad prizvyshchamy honchariv Myrhorodskoho polku pochatku XVIII st. (za materialamy perepysnoi knyhy 1723 r.) [Observations on the surnames of the potters of the Myrhorod regiment of the beginning of the 18th c. (based on the census book of 1723)]. Novi doslidzhen- nia pamiatok doby kozatstva v Ukraini - New studies of sites of the Cossack period in Ukraine, 14, P. 182189.

Monchak, A. (2020). Nerivna pryiazn. Kliientarni vzaiemyny v istorychnii perspektyvi [Unequal friendship. Customer relations in historical perspective]. Kyiv, Ukraine.

Paslavska, N. (2019). Kravetskyi tsekh u Lvovi v XVI-XVIII st.: orhanizatsiini formy ta sotsialni vid- nosyny [A tailors guild in Lviv in the 16th-18th c.: organizational forms and social relations]. Lviv, Ukraine.

Shvydko, H. (2004). Komput i reviziia Myrhorodskoho polku 1723 r. [Computation and revision of the Myrhorod regiment in 1723]. Dnipro, Ukraine.

Sokyrko, O. (2015). «Na posluhakh domu»: nadvirni pochty kozatskoi starshyny ser. XVII - XVIII st. [«At the familys service»: the court military units of the Cossack elders in the middle 17th - the 18th c.].

Starchenko, N. (2021). Ukrainski svity Rechi Pospolytoi. Istorii pro istoriiu [Ukrainian worlds of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Stories about history]. Kyiv, Ukraine.

Voloshyn, Yu. (Ed.). (2012). Misto Poltava v Rumiantsevskomu opysi Malorosii 1765-1769 rr. [The city of Poltava in Rumyantsev's description of Malorosia 1765-1769]. Kyiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru