Добробут населення України за часів Незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru

Добробут населення України за часів Незалежності

Н. Толстих, кандидат соціологічних наук

Основою процвітання держави і суспільства завжди є стабільна економіка, побудована на сучасному промисловому виробництві і технологіях, кінцева мета функціонування якої полягає в створенні умов для піднесення добробуту громадян та їхнього всебічного розвитку. Одразу після проголошення незалежності Україна, як і більшість країн пострадянського простору, взяла курс на побудову ринкової економіки. За тридцять років своєї новітньої історії Україна разом з усім світом переживала глобальні економічні кризи, котрі відчувала сильніше, оскільки вони доповнювалися складними процесами структурної перебудови і лібералізації національної економіки.

За роки ринкових реформ Україна втратила значну частину економічного і соціального потенціалу і не змогла здійснити структурні зміни в економіці. Реальний валовий внутрішній продукт України (сумарна вартість товарів, робіт та послуг, вироблених економікою країни за рік) у 2020 році становив лише 63,2% від показника 1990 року. Також і подушний реальний ВВП України, за даними Світового банку, у 2020 році дорівнював 78,6% від його значення у 1990 році. За даними цього міжнародного фінансового інституту, темпи зростання економіки України протягом 30 років відставали від загальносвітових більш як удвічі (116% проти 254%). У 1992-1999, 2009, 2014-2015 та 2020 роках за результатами бюджетного року Україна показувала негативне або нульове зростання економіки. Справжнім випробуванням для української економіки стала інфляція, яка в 1993 році сягала 10 156%, і на такому фоні високе за світовими стандартами зростання цін на 43,3% у 2015 році видавалося не таким уже й страшним [Вінокуров, 2021; Темпи зростання, 2021]. У подальшому темпи інфляції уповільнилися, але добробут більшості населення України за роки реформування був і сьогодні залишається невисоким і дуже чутливим до щонайменшого зростання цін.

За час реформування Україні не вдалося створити міцне підґрунтя для економічного зростання, оскільки зазнала деградації важка промисловість України, яка забезпечувала випуск засобів виробництва. Більшість побудованих за радянських часів промислових підприємств, які могли б за умов модернізації конкурувати на світових ринках, припинили своє існування. Згортання через нестачу фінансування фундаментальних наукових досліджень призвело до занепаду наукомістких галузей і відтоку за кордон висококваліфікованих спеціалістів, а економіка України стала все більше набувати сировинного характеру. В науковій доповіді «Куди йде Україна у XXI сторіччі?», підготовленій співробітниками Інституту соціології НАН України, зазначається: «скорочення наукоємних галузей промисловості відбувалося на тлі загальної технологічної відсталості українського виробництва, 95% продукції якого відноситься до третього і четвертого технологічних укладів (частка продукції вищих технологічних укладів становить менше 5%: 4% - для п'ятого і 0,1% - для шостого)», а повернення до показників інноваційного розвитку вітчизняної економіки 1990-х років експертам видається тільки бажаним [Петрушина, 2020: с. 46-47]. В окремі роки відбувалося незначне пожвавлення промислового виробництва, але подолати негативні тенденції його скорочення і якісної деградації не вдалося й зараз. За даними офіційної статистики, тільки у 2019 році зменшення обсягів виробництва становило в металургійній промисловості 3,1%, нафтодобувній - 5,1%, машинобудівній - 5,6%, деревообробній - 5,8%, текстильній - 9,9% [Соціально-економічне становище України за 2019 рік].

Але найбільшого удару зазнала соціальна сфера України. Закриття підприємств спричинило вивільнення значної кількості працівників, які в умовах обмеженого бюджету і зменшення соціальних видатків лишилися сам на сам з труднощами виживання. Поліпшення соціальної ситуації наразі відбувається повільно й частково, а нові глобальні виклики унеможливлюють формування сприятливих для країни тенденцій соціально-економічного розвитку. Середня заробітна плата в Україні зросла з 31 дол. у 1992 році до 525 дол. у 2021 році, але й сьогодні цей показник є багаторазово меншим, ніж відповідний середній, та навіть мінімальний рівень оплати праці в інших країнах, куди українські робітники, незатребувані на вітчизняному ринку праці, масово виїздять на заробітки. Рівень безробіття в Україні й сьогодні залишається високим, і в 2020 році кожний десятий працездатний її громадянин був безробітним [Вінокуров, 2021].

За даними Звіту з людського розвитку за 2020 рік, за Індексом людського розвитку, який інтегрує в собі середньоподушний розмір валового національного доходу і показники здоров'я та освіти населення, Україна посідала 74-е місце, поділяючи його з Мексикою, і входила до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу (табл. 1). Але її показники очікуваної тривалості життя (72,1 рік) і подушного валового національного доходу (13 894 дол. США за па- ритетом купівельної спроможності) дещо відставали від середніх показників країн з високим рівнем людського потенціалу (75,3 року і 14 255 дол). І тільки середня тривалість навчання, розрахована для осіб старше 25 років, в Україні (11,4 року) значно перевищувала середній показник, розрахований для країн з високим рівнем людського розвитку (8,4%). Показники людського розвитку України помітно перевищували відповідні показники, розраховані для країн із середнім розвитком людського потенціалу і країн, що розвиваються, але вони були скромними на фоні середніх показників, розрахованих для країн з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу, в яких очікувана тривалість життя становила 79,6 року, тривалість навчання - 12,2 року, а подушний валовий національний дохід (44 566 дол.) щонайменше втричі перевищував український. Помітно відставала Україна за показниками очікуваної тривалості життя і подушного валового національного доходу і від країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, і тільки середня тривалість навчання в Україні дає надію на те, що Україна зможе в майбутньому наздогнати ці країни за рівнем соціально-економічного розвитку. До наведених даних слід додати, що Україна в 1990-2000 роках серед постсоціалісгичних країн поступилася тільки Молдові за ступенем погіршення показників людського розвитку. Ситуація стала виправлятися в подальші роки, коли спостерігалося покращення показників України, але за середньорічними темпами зростання Індексу людського розвитку в 1990-2019 роках Україна демонструвала найнижчий для постсоціалістичних країн рівень.

Таблиця 1

Україна в показниках людського розвитку, %

Складено за: The next frontier, 2020, p. 343-347.

Неоліберальні реформи, в основі яких є скорочення участі держави в управлінні економікою і згортання сфери державних соціальних гарантій і забезпечення, провокували стресові ситуації, в які потрапляли позбавлені державного соціального захисту громадяни України. За даними опитувань, проведених Інститутом соціології НАН України, у 1992-2020 роках побільшало респондентів, які відзначали, що їхні співгромадяни відчувають погіршення ситуації на ринку праці. Так, частка респондентів, які відзначали, що населення побоюється безробіття, залишалася постійно високою протягом усього періоду спостережень і зросла з 60,3% у 1992 році до 70,7% у 2020 році, а свого найбільшого значення (86,4%) сягала у 2000 році. Також за цей час втричі (з 13,2% у 1992 р. до 37,7% у 2020 р.) побільшало респондентів, які відзначали, що їхні співгромадяни бояться зупинки підприємств. Під час фінансової кризи 2008 року населення було занепокоєне стрімким зростанням цін, що й зафіксувало опитування 2010 року, під час якого 84,2% опитаних відзначали, що їхні співгромадяни його побоюються. У інші роки цей показник був дещо меншим, але й у 1992 році, і у 2020 році так вважали більше половини респондентів, 66,4% і 64,7% відповідно. У 2005 році половина (56,2%) респондентів зазначали, що їхні співгромадяни побоюються невиплати зарплат, пенсій тощо, у 2020 році на такі побоювання в суспільстві вказували стільки ж (57,8%) опитаних. І знову ж таки у 2010 році, під час фінансової кризи, на подібні страхи у своїх громадян респонденти вказували найчастіше (73,8%) за всі роки спостережень. За умов поширення ризиків невиплати заробітної плати, розмір якої не дає змоги в повному обсязі забезпечувати працівникам повноцінне задоволення своїх потреб, очікувано, що в масовій свідомості будуть поширені страхи голоду. На такі побоювання у своїх співгромадян вказувала половина (50,3%) респондентів у 2002 році, 71,8% у 2000 році і 34,6% у 2020 році (табл. 2).

Таблиця 2

Економічні загрози у свідомості населення України, 1992-2020 роки, %

Споживання є одним із найважливіших показників добробуту населення (табл. 3). Порівняно з 1995 роком сьогодні помітно більше стало респондентів, які відзначали, що їм вистачає можливостей придбання найнеобхідніших продуктів харчування. У 1995-2020 роках частка таких респондентів зросла з 24,3% до 44,1%, але й тепер ці респонденти не становлять більшості. Водночас частка респондентів, які не мали можливості забезпечити собі необхідний раціон, навпаки, зменшилася майже вдвічі - з 52,8% у 1995 році до 27,7% у 2020 році. Додамо, що в 1996 році вона була більшою, ніж у 1995 році, і респондентів, які відчували голод, налічувалося 60,6%. Чисельну перевагу респондентів, яким вистачає можливості забезпечувати власний необхідний раціон, над тими, хто такої можливості не має, опитування фіксують з 2004 року, коли співвідношення між ними становило 41,6% і 37,4%.

Споживачів, які вказували, що їм не вистачає можливості харчуватися відповідно до власних смаків, і у 2020 році налічувалося більше, ніж тих, кому такої можливості вистачає, хоча співвідношення між ними стало не таким різким, як зафіксоване 1995 року. Тоді не могли реалізувати свої уподобання в харчуванні 66,4% респондентів, а тих, хто мав можливість собі це дозволити, налічувалося 14,8%; у 2020 році це співвідношення становило 41,5% і 29,2% респондентів відповідно. Найбільшою частка респондентів, у яких не було можливості харчуватися відповідно до власних смаків, виявилася в 1998 році, коли їх налічувалося 77,2%, і тоді ж опитування зафіксувало найменшу частку респондентів, які могли це зробити (7,3%). За весь час спостережень тільки у 2019 році респондентів, яким вистачало можливості харчуватися відповідно до власних смаків (39,1%), було не менше, ніж тих, кому такої можливості не вистачало (37,9%).

У 1995-2020 роках покращилися оцінки населення власних можливостей придбання як необхідного, так і модного та красивого одягу. Якщо у 1995 році на незадовільну можливість придбання необхідного одягу вказувала майже половина (48,3%) опитаних, то у 2020 році таких респондентів було майже втричі менше (18,0%). І навпаки, у 2020 році вже 51,3% опитаних відзначали достатність необхідного одягу, тоді як у 1995 році таких респондентів налічувалося 29,4%.

Таблиця 3

Оцінка населенням власних можливостей задоволення основних потреб, 1995-2020 роки, %

Стосовно модного і красивого одягу спостерігається дещо інша ситуація. У 1995 році частка респондентів, яким не вистачало можливості модно і красиво вдягатися (48,8%), багаторазово перевищувала частку респондентів, які вказували на наявність такої можливості і становили незначну частину опитаних (12,0%). За цей період частка респондентів, які мали можливість урізноманітнити свій гардероб, поступово збільшувалася, а частка тих, хто не міг собі цього дозволити, навпаки, зменшувалася, і в 2020 році вони були майже рівними і становили 25,8% і 24,2% респондентів відповідно.

У 1995-2020 роках у півтора раза (з 69,2% до 46,2%) зменшилася частка респондентів, які відзначають, що вони не мають повноцінного доступу до необхідної медичної допомоги, але й сьогодні вона залишається значною і сягає майже половини опитаних. Викликає занепокоєння зовсім незначне зростання за цей період частки респондентів, які вказували на достатність необхідної медичної допомоги - з 12,5% у 1995 році до 20,1% у 2020 році. Ще більше насторожує, що після найвищого свого значення за цей період у 2018 і 2019 роках, коли вона становила 29,4% і 28,4% опитаних відповідно, частка респондентів, які вказували на задовільні власні можливості доступу до необхідної медичної допомоги, знову зменшилася у 2020 році. За роки спостережень частка задоволених власними можливостями доступу до необхідної медичної допомоги зросла навіть менше, ніж частка респондентів, які не змогли однозначно сказати, чи мають вони можливість скористатися необхідною медичною допомогою чи ні - таких респондентів налічувалося 16,1% у 1995 році і 27,9% у 2020 році.

Самооцінка респондентами добробуту їхніх сімей свідчить, що у 2002-2020 роках він зростав повільно (табл. 4). За вказаний період частка представників сімей, які жевріли в злиднях і відчували голод, скоротилася з 12,7% у 2002 році до 3,5% у 2020 році. Також за цей час у півтора раза - з 49,3% до 32,5% - зменшилася частка респондентів, родинам яких вистачає коштів лише на продукти харчування. Але й сьогодні споживання родин третини (36,0%) респондентів обмежується невибагливим раціоном, хоча частка таких респондентів зменшилася з 2002 року майже вдвічі, коли вона становила 62,0%. Частка представників відносно забезпечених сімей, коштів у яких вистачає загалом на прожиття чи тільки на все необхідне без можливості робити заощадження, зросла з 35,1% у 2020 році до 57,1% у 2020 році. Називати їх забезпеченими можна лише умовно, оскільки у випадку втрати роботи кого-небудь з членів таких родин чи стрімкого зростання цін на найнеобхідніші товари і послуги вони потрапляють у зону ризику нужденності. Респонденти, які вказували, що їхнім родинам вдається, крім забезпечення всього необхідного, робити заощадження, становили скоріше виняток і їх налічувалося 2,0% у 2002 році і 5,4% у 2020 році. Частка представників сімей з повним достатком щорічно взагалі межувала зі статистичною похибкою (0,2-0,8%).

Таблиця 4

Загальна оцінка населенням України власного добробуту, 2002-2020 роки, %

Наведені вище дані свідчать, що переважна більшість населення України сьогодні має обмежені можливості для задоволення невибагливих потреб і обмежує себе в щоденному житті лише необхідним. За даними Державної служби статистики України, у 2020 році майже всі домогосподарства мали базовий набір побутової техніки: холодильник (98,7%), кольоровий телевізор (96,4%) та пральну машину (92,1%). Цей набір нерідко доповнюється електропилососом (82,2%) і мікрохвильовою піччю чи мультиваркою (63,8%). Але побутовим стандартам розвинених країн відповідає значно менша частка домо- господарств, а саме ті, які оснащені кондиціонерами (15%), кухонними комбайнами (18,1%) чи посудомийними машинами (1,8%). Вимогам сучасного інформаційного суспільства відповідає також далеко не кожне домогосподарство України. Персональний комп'ютер має 36,3% українських домогосподарств, ноутбук, нетбук - 36,3%, планшет - 21,4% [Наявність у домогосподарствах.., 2021: с. 16].

За відсутності можливості сказати, наскільки новими та сучасними є ці прилади, необхідно зауважити, що їх придбання та своєчасне оновлення залежать від коштів, які домогосподарства мають у своєму розпорядженні, як залежить від них і якість та обсяг продуктів харчування, які можуть собі дозволити українські сім'ї. У 19922020 роках фінансові можливості населення поступово збільшувалися, але й тепер вони знаходяться на рівні, що не забезпечує сучасній людині споживання навіть необхідних товарів і послуг у достатньому розмірі. Так, за даними опитування, проведеного Інститутом соціології в 1992 році, середній подушний дохід у родинах 97,8% опитаних, які вказали його розмір, становив 126 грн на особу на місяць, що в доларовому еквіваленті на час опитування дорівнювало 8 дол. У 2020 році середній подушний дохід у родинах 92,8% опитаних (7,2% респондентів не дали відповіді на це запитання) дорівнював 4821 грн на особу на місяць або 170 дол. за курсом НБУ на час опитування, і у 2,3 раза перевищував затверджений у бюджеті України прожитковий мінімум (2118 грн на особу) і в 1,3 раза - запропонований Міністерством соціальної політики фактичний прожитковий мінімум (3763 грн на час опитування). Але цей наявний дохід виявився вдвічі меншим середнього значення доходу, що, на думку опитаних, забезпечує нормальне життя (10496 грн). За розміром доходу кожний п'ятий (22,4%) респондент був представником безумовно бідної родини, оскільки в цих сім'ях подушний дохід не перевищував законодавчо встановлений прожитковий мінімум. При цьому слід зазначити, що чисельність малозабезпечених респондентів є значно більшою і має бути збільшена за рахунок представників сімей, у яких подушний дохід знаходився в межах одного-двох прожиткових мінімумів (32,0%). Сім'ї 18,1% респондентів мали в своєму розпорядженні на особу дохід, що знаходився в межах від двох до трьох прожиткових мінімумів. Вище цієї позначки середній подушний дохід виявився в родинах 20,4% респондентів.

За даними Державної служби статистики України, на початку 2021 року дві третини (67,1%) домогосподарств відносили себе до бідних, 31,9% вважали себе не бідними, але ще не представниками середнього класу, до якого зараховували себе 1,1% домогосподарств. Серед опитаних домогосподарств не знайшлося таких, що за рівнем матеріального добробуту відносили б себе до заможних [Самооцінка господарствами України, 2021: с. 12].

Стрімка цифровізація вносить зміни в усі сфери життя сучасного суспільства. Але всупереч поширеній думці, що вона призводить до формування принципово нової економіки спільного користування («sharing economy»), в якій поступово зникатимуть притаманні капіталістичній економіці протиріччя, сьогодні не спостерігається твердого підґрунтя для подібних сподівань. Різні соціальні актори мають свої мотиви і можливості для участі в нових економічних процесах, зумовлених цифровізацією [Bocker, 2017], а також необхідні для цього ресурси, але найбільший виграш сьогодні отримають великі приватні компанії, як це завжди було у капіталістичній економіці.

Цифровізація зумовлює й особливості споживання населення з різним рівнем добробуту. Традиційно верстви з найбільш високим рівнем доходів мають більш широкі можливості для споживання, особливо нових товарів і послуг, і, отже, можуть з більшою, ніж малозабезпечені, вигодою для себе скористатися перевагами доступу до нових технологій. У порівняно забезпечених громадян, що найголовніше, є кошти для придбання та своєчасного оновлення сучасних технічних засобів, необхідних сьогодні для повноцінної участі в економічному і соціальному житті. Як і в реальній економіці, забезпечені громадяни можуть собі дозволити купувати через Інтернет якісні, а тому дорожчі товари. Малозабезпечені покупці традиційно орієнтуватимуться на більш дешевий сегмент пропозицій, у гонитві за знижками і низькими цінами вони нерідко стають жертвами шахраїв. Різниця в споживанні через Інтернет між багатими і бідними має ще один вимір: часто нав'язливе поширення глобальною мережею стандартів розкішного споживання ще сильніше пригнічує бідних, вони ще гостріше відчувають глибину прірви між власними можливостями і схваленими суспільством зразками. Крім того, малозабезпечені громадяни через обмежений доступ до Інтернету, який ще залишається платним, і застарілі засоби зв'язку не можуть користуватися сучасними можливостями для самоосвіти і участі в культурному житті. Часто покупки і доступ до соціальних послуг (наприклад, нарахування субсидій, оплата платежів) через Інтернет стають для малозабезпечених громадян скоріше вимушеними, оскільки інші можливості їх отримання поступово зникають чи стають дорожчими.

Все більшої популярності серед суспільствознавців набуває думка про розширення можливостей споживання для всіх верств населення через участь у спільному споживанні, яке стає доступнішим через цифрові платформи [Sharing economy, 2016]. Основним аргументом на користь цього є відносно менша ціна товарів і послуг при спільному користуванні (наприклад, житлом, автомобілями тощо), але такий виграш нівелюється законодавчою неврегульованістю прав постачальників і споживачів, коли він здійснюється через цифрові платформи. Зазначимо, що й для участі в спільному споживанні необхідно мати достатні кошти.

У далекому 2002 році домашній Інтернет був розкішшю, доступною 1,1% респондентів, а у 2020 році більшість (71,8%) опитаних користуються ним, не виходячи з дому. Але й сьогодні частка користувачів домашнього Інтернету в підгрупах представників сімей з різним розміром подушного доходу має розбіжності (табл. 5). І хоча частка користувачів домашнього Інтернету серед представників бідних до- могосподарств перевищувала половину (60,8%), вона була помітно меншою цього ж показника у респондентів з більш забезпечених до- могосподарств. Також малозабезпечені респонденти втричі рідше, ніж опитані з відносно забезпечених, з подушним доходом вище потрійного розміру прожиткового мінімуму, сімей відзначали, що вони шукають в Інтернеті інформацію про товари і послуги (11,9% і 31,1% респондентів відповідно). Здійснював покупки онлайн кожний п'ятий (22,3%) представник сімей з доходами вище потрійного розміру прожиткового мінімуму, і зовсім незначною була частка таких споживачів (8,4%) серед респондентів з найменш забезпечених сімей.

добробут населення україна потреба

Таблиця5

Особливості користування Інтернетом респондентів з різним розміром доходу* (2020, N=1800, %)

* У таблиці подано групування респондентів за розміром подушного доходу в їхніх сім'ях. Використано загальний показник законодавчо встановленого прожиткового мінімуму на час опитування (2118 грн). Для аналізу виділено інтервали подушного доходу: менше одного законодавчо встановленого прожиткового мінімуму (до 2118 грн); від одного до двох прожиткових мінімумів (2119-4236 грн); від двох до трьох прожиткових мінімумів (4237-6354 грн); більше трьох (6355 грн і більше) прожиткових мінімумів.

Епідемія COVID-19 погіршила добробут значної частини населення України. На думку експертів ЮНІСЕФ, соціально-економічна криза, викликана епідемією, може призвести до збільшення бідних людей в Україні з 27,2% до 43,6%, і погіршення економічної ситуації матиме найбільш сильний негативний вплив на соціально незахи- щені верстви населення [Коронавірус подвоїть кількість бідних в Україні, 2020].

Негативний вплив введення карантину через епідемію корона- вірусу на умови існування фіксують й результати опитування Інституту соціології НАН України. За даними 2020 року, з труднощами погашення банківського кредиту зіткнулися сім'ї 8,1% опитаних; 26,8% респондентів відзначали, що їхнім сім'ям довелося скоротити споживання продуктів харчування і 33,1% - обмежити покупки одягу, взуття і інших речей. Складніше отримувати необхідну медичну допомогу і купувати ліки стало 24,8% опитаних. Труднощі з оплатою комунальних послуг через постійне зменшення сімейного бюджету відчувають 28,5% респондентів. Частка тих, хто відзначав ті чи інші труднощі, серед респондентів з різним розміром доходів зазнавала незначних коливань. Це свідчить, що громадяни незалежно від своїх фінансових можливостей вимушені скорочувати споживання. Однак зауважимо, малозабезпеченим верствам населення доводиться зменшувати й так недостатній обсяг навіть необхідних товарів і послуг і виживати в умовах відсутності зроблених раніше заощаджень, й вони гостріше відчувають нужденність, ніж їхні порівняно забезпечені громадяни. Додамо, що хоча б одну з перелічених труднощів зазнали 68,9% всіх опитаних, і ця частка була майже однаковою серед представників домогосподарств з різним розміром подушного доходу.

За умов невизначеності й карантину через COVID-19 погіршився і добробут працюючих, заробітна плата яких є основним джерелом існування більшості українських сімей. Заробітну плату менше законодавчо встановленого її мінімального розміру (на час опитування 4723 грн) восени 2020 року отримували 23,7%. Високооплачуваними, з заробітною платою вище її потрійного мінімального розміру, виявилися 9,7% працюючих. Найчастіше (45,2%) респонденти вказували значення своєї заробітної плати, яке знаходилося в межах від одного до двох її мінімальних розмірів. Слід зауважити, що заробітна плата у більшості цих респондентів (74,7% представників цієї групи чи 33,7% всіх опитаних працюючих) хоча і була вище мінімальної, але перевищувала її не більш як у півтора раза. Заробітну плату в межах двох-трьох мінімальних розмірів отримували 14,3% працюючих. Не вказали розмір своєї заробітної плати 7,2% респондентів.

Наведені дані державної статистики і результати соціологічних опитувань свідчать, що у 1991-2020 роках більшості населення України вдалося дещо поліпшити матеріальні умови свого життя, але й сьогодні вони залишаються недостатніми не тільки для всебічного розвитку сучасної людини, але й для задоволення її невибагливих щоденних потреб. За невеликим винятком забезпечених громадян, невеликої за чисельністю верстви середнього класу в західному його розумінні, населення України є вразливим у складних ситуаціях, що й продемонструвала пандемія коронавірусу. Новітні моделі і зразки споживання, які уможливлює здійснювати в розвинених країнах цифровізація економіки, не розширюють автоматично для наших співгромадян споживчі можливості і культурний обмін, оскільки вони часто потребують додаткових грошових витрат, нереальних при низькому рівні заробітної плати і доходів в Україні.

Ще до пандемії, спричиненої COVID-19, негативні тенденції в економіці України, які сформувалися за роки ринкових трансформацій, і складна політична ситуація в державі не давали змоги владі і експертам будувати реалістичні прогнози стрімкого зростання добробуту її громадян. За час пандемії відбулося подальше поглиблення малозабезпеченості і погіршилася ситуація на ринку праці. Скорочення виробництва, застарілі технології і необхідність виплачувати й обслуговувати значний зовнішній і внутрішній борг зумовлюють низьку конкурентоспроможність економіки України на світових ринках і дуже обмежений перелік дій усередині країни. За даними Міністерства фінансів України, наприкінці червня

року загальний розмір державного та гарантованого державою боргу України сягнув 92,52 млрд дол. або понад 2,5 трлн грн, що більш як удвічі перевищувало бюджет України 2021 року [Віно- куров, 2021]. Тому навряд чи можна сподіватися на запровадження державою програм допомоги малозабезпеченим верствам чи розширення та підвищення вже діючих виплат населенню. Водночас слід зауважити, що подальший перехід системи охорони здоров'я і освіти на комерційні засади становлять найбільшу загрозу відновленню людського потенціалу України. Для оплати медичних і освітніх послуг, а також пенсійних заощаджень у населення не вистачить коштів, які сьогодні цілком спрямовуються на забезпечення найважливіших щоденних потреб.

Недостатність державних фінансових ресурсів і кризові явища в світовій економіці є основними обмеженнями кроків Уряду України по поліпшенню соціальної ситуації. У прийнятій 2021 року «Бюджетній декларації на 2022-2024 роки» [Бюджетна декларація, 2021, с. 21] закладено підвищення прожиткового мінімуму з січня року до 2393 грн на особу, з грудня 2022 року - до 2589 грн, з грудня 2023 року - до 2972 грн. Мінімальна заробітна плата становитиме з 1 січня 2022 року 6500 грн, з 1 січня 2023 року - 7176 грн, з 1 січня 2024 року - 7665 грн. Таке підвищення є вкрай необхідним, але недостатнім для реального піднесення добробуту населення. Навіть сьогодні ці очікувані показники не можуть забезпечити людині фізіологічне виживання і ще менше відповідатимуть реальній вартості життя через прогнозоване зростання цін на продукти харчування і комунальні послуги. Експерти з міжнародної економіки попереджають про входження світу в період потрясінь, що негативно вплине на соціально-економічне становище всіх країн, а найбільш загрозливим цей сценарій є для країн з нестабільною соціальною ситуацією.

Такий перебіг подій у сучасному світі вимагає від кожної країни пошуку дієвих заходів, спрямованих на запобігання погіршенню соціальної і економічної ситуації в країні. Україні доведеться пройти складний шлях модернізації промисловості відповідно до сучасних технологічних вимог і відновлення виробництва на основі розвитку науки і впровадження її результатів в виробництво. А найважливішою передумовою успіху на цьому шляху буде збереження і розвиток трудового і творчого потенціалу її населення, піднесення добробуту і благополуччя якого є основною метою існування України.

Джерела

Бюджетна декларація на 2022-2024 рр. Отримано з: https://mof.gov. ua>files> Бюджетна декларація.

Вінокуров Я. (2021). Як змінилася економіка України за 30 років незалежності. Отримано з: https://www.epravda.com.ua/publications/ 2021/08/23/677115.

Коронавірус подвоїть кількість бідних в Україні - ЮНІСЕФ (2020). Отримано з: https://zikua.news/news/ludyna/koronavirus_podvoit_kilkist_ bidnykh_v_ukraini_yunisef_968821

Куди йде Україна в XXI сторіччі? Соціальні зміни в українському суспільстві за умов економічної глобалізації: соціологічний вимір (2020). Наукова доповідь / Петрушина Т., Арсеєнко А., Буткалюк В. Київ: Інститут соціології НАН України.

Наявність у домогосподарствах товарів тривалого користування (за даними вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2020 року). (2021). Статистичний збірник. Київ: Державна служба статистики України.

Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів (За даними вибіркового опитування домогосподарств у січні 2021 року). (2021). Статистичний збірник. Київ: Державна служба статистики України.

Соціально-економічне становище України за 2019 рік. Отримано з: https://www.epravda.com.ua/columns/2020/06/10/661566.

Темпи зростання економіки України протягом 30 років відстають від загальносвітових у 2,2 раза. (2021). Отримано з: https://ukranews.com/ua/ news/7986500-tempy-zrostannya-ekonomiky-ukrayiny-protyagom-30-rokiv- vidstayut-vid-zagalnosvitovyh-u-2-2-raza

Bocker L., Meelen T. (2017). Sharing for people, planet or profit? Analyzing motivation for intended sharing economy participation. Environmental Innovation and Societal Transition. Vol. 23 P. 28-39.

Sharing economy, an opportunity for the poorest? (2016). An explanatory study. Отримано з: https://www.issuelab.org/resources/26382/26382.pdf.

The next frontier. Human development and the Anthropoсene. (2020). Human Development Report 2020. United Nations Development Programme. Отримано з: http://hdr.undp.org/sites/default/files/dr2020.pdf

Размещено на Allbest.ru