Становлення афганської спільноти Франції на зламі ХХ—ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Становлення афганської спільноти франції на зламі ХХ--ХХІ століття

Богдана Сипко

кандидатка історичних наук, доцентка, кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн

м. Львів

Анотація

Перші біженці з Афганістану прибували у Францію наприкінці 1970-х -- у 1980-х рр., але це була нечисленна хвиля представників афганської еліти. У 1990-х -- на почат- ку 2000-х рр. Республіка виступає як транзитна територія для численних афганських біженців. Мета дослідження -- розглянути особливості міграційних хвиль, проаналізувати політику Франції щодо афганських біженців, висвітлити проблеми, з якими стикаються прибульці, та простежити появу перших асоціацій, створених афганцями.

На основі звітів адміністративних структур (Французь- кого офісу захисту біженців і апатридів та Французько- го офісу імміграції й інтеграції), громадської організації

«Франція земля притулку», архівів офіційного друковано- го органу Республіки й електронного «Щорічника громад- ських неприбуткових організацій», а також матеріалів пре- си і офіційних заяв (джерельна база дослідження), про- стежено процес формування афганської спільноти Франції на зламі ХХ--ХХІ ст.

Повноцінна інтеграція афганської спільноти у Франції припала на друге десятиліття ХХІ ст., коли відзначається її стрімке кількісне зростання. Але громада перебуває на по- чатковій стадії розвитку діаспори, про що свідчить незна- чна кількість організацій, створених афганцями.

У статті використовуються загальнонаукові методи ана- лізу та синтезу, а також спеціальні наукові порівняльно- історичні та хронологічні методи. Автор дотримується прин- ципу історизму.

Ключові слова: афганські асоціації, афганська спільно- та, шукачі притулку, Франція, інтеграція, біженці.

Abstract

Bogdana SYPKO

Candidate of History, docent

The Ivan Franko National University of Lviv Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries

Lviv

FORMATION OF THE AFGHAN COMMUNITY IN FRANCE AT THE TURN OF THE XX--XXI CENTURIES

Introduction. The return of Taliban to power in Afghanistan in 2021 has provoked a new wave of refugees. Opponents of the new regime will seek political asylum primarily in Western countries, including France.

Problem Statement. The article clarifies the peculiarities of the formation of Republic's Afghan community. This involves a number of tasks: to consider the characteristics of migration waves, to analyze France's policy on Afghan refugees, to high- light the problems faced by newcomers and to trace the emer- gence of the first associations created by Afghans.

Purpose The sources of the study are reports of administra- tive organizations, NGO France Terre d'Asile, archives of the official journal and electronic yearbook of public non-profit organizations.

Methods. The general scientific methods of analysis and synthesis, as well as special scientific comparative-historical and chronological methods are used in the work. The author adheres to the principle of historicism.

Results. The first refugees from Afghanistan arrived at France in the late 1970s and 1980s, but it was a small number of members of Afghan elite. In the 1990s and early 2000s, the Republic served as a transit area for many Afghan refugees. The initial reluctance of Afghan refugees to see France as a destination is primarily due to the Republic's strict adherence to the principle of laпcitй. After 2009 the French authorities had to respond to growing requests for asylum. Government proposed three alternatives: obtaining official refugee or subsi- dized status, voluntary repatriation, or deportation. After 2015 France became the direction of the «Secondary migration» of Afghans from Germany and Scandinavian countries.

Conclusion. The full-fledged integration of the Afghan community in France began in the second decade of the ХХІ century, when its rapid growth was observed. But the community is in the early stage of diaspora development, as evi- denced by low proportion of women and small number of or- ganizations created by Afghans.

Keywords: Afghan associations, Afghan community, asy- lum seekers, France, integration, refugees.

Вступ

Повернення влітку 2021 р. до влади в Аф- ганістані радикального ісламістського угруповання Талібан стурбувало світовий політикум і громад- ськість, а також спровокувало нову хвилю біженців. Закономірно, що політичний притулок противники нового режиму шукатимуть насамперед у країнах За- ходу, які позиціонують себе захисниками демокра- тичних цінностей. Відтак, Європейський Союз, який ще не повністю подолав наслідки міграційної кризи 2015--2017 рр., постане перед новим викликом.

Дослідники мусульманської спільноти П'ятої Рес- публіки працюють насамперед з інформацією про осіб магрибського, тропічноафриканського і турець- кого походження, а також новонавернених в іслам французів. Натомість вихідці з Афганістану на по- чатку ХХІ ст. не лише не створили у Франції зна- кових організаційних структур, а й не представлені у представницькій організації мусульман -- Фран- цузькій раді ісламу. В інформаційному просторі Рес- публіки образ афганця на зламі ХХ--ХХІ ст. пред- ставлений у двох основних контекстах -- біженця та нелегального мігранта. З чим це пов'язано? Від- повісти на запитання покликана пропонована стаття, метою якої є з'ясувати особливості формування аф- ганської спільноти Республіки. Це передбачає вико- нання низки завдань: розглянути специфіку та харак- теристики міграційних хвиль (кількісні, вікові, ген- дерні параметри), проаналізувати політику Франції щодо афганських біженців, виокремити проблеми, з якими стикалися новоприбулі та простежити процес появи перших асоціацій, створених афганцями.

Проведений аналіз історіографії показав, що аф- ганська спільнота Франції ще не достатньо вивчена. Так, колишній директор Інституту етнології Невша- тельського університету П'єр Сентлівр простежив основні хвилі еміграції афганців до падіння Ісламсько- го Емірату Афганістан у 2001 р. [1]. Але, розгля- даючи інтеграцію новоприбулих у Європі, дослідник основний акцент зробив на Швейцарії [2]. З огляду на те, що левова частка афганських біженців, яким вдавалося на зламі ХХ--ХХІ ст. добратися до євро- пейських кордонів, просили притулку у Федератив- ній Республіці Німеччина, Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Нідерландах і країнах Північної Європи, афганські спільноти пе- релічених держав більше привертали увагу науков- ців. Так, Софі Десульєр здійснила просопографічне дослідження представників афганської діаспори Лондона [3]. Маріє Браакман вивчала життєві тра- єкторії афганців Гамбурга, назвавши місто «європей- ським Кабулом» [4, р. 7]. Група німецьких соціологів провела порівняльний аналіз єгипетської, афганської та сербської діаспор, теж зосередивши увагу на Гам- бурзі [5]. Синтетичне дослідження перспектив роз- витку афганської спільноти Німеччини на замовлен- ня федерального міністерства економічної співпраці та розвитку здійснили Міхаель Докснер і Сільвія- Лукреція Нікола [6]. Данська рада з питань біжен- ців і Маастрихтський університет ініціювали порів- няльний аналіз афганський діаспор Данії, Швеції, ФРН і Великої Британії, результати якого опубліку- вали 2019 р. [7]. Правозахисниця Крістін Мунь під егідою Верховного комісаріату ООН з питань біжен- ців підготувала досьє про неповнолітніх ізольованих афганських біженців у Європі, звернувши увагу на Францію як «транзитну країну» на шляху до Великої Британії або північноєвропейських держав [8].

Дисертаційне дослідження Азіти Бате, випус- книці університету Париж-Захід-Нантер, присвя- чене вивченню траєкторій руху афганських біжен- ців у напрямку європейського притулку. Етнологи- ня здійснила студії на прикладі низки біженців, з якими провела глибинні інтерв'ю [9; 10]. Особли- вий інтерес у контексті цієї статті становлять праці Флоранс Туа про мігрантів з Афганістану, які після ліквідації «джунглів» (стихійних таборів нелегалів) Кале 2009 р., зосередилися в десятому окрузі Па- рижа [11] та викладача Пікардійського університету Бехруза Кейхані про економічну інтеграцію афган- ських мігрантів у Республіці [12]. Б. Кейхані розгля- дає процес дискваліфікації афганських чоловіків, які нещодавно отримали статус біженця у Франції.

Основою для написання статті стала широка джерельна база. Зокрема, було залучено річні зві- ти Французького офісу захисту біженців і апатри- дів (L'Office franзais de protection des rйfugiйs et apatrides -- OFPRA) -- адміністративної структу- ри, створеної 1952 р. для надання статусу біженця, апатрида, а з 2003 р. й особи, що користується суб- сидійним захистом1 і юридичного супроводу перелічених категорій. З цих однотипних документів вико- ристано насамперед офіційну статистику про кількість поданих афганцями досьє, їхній розподіл за місяцями, частку позитивних рішень, гендерно-вікову структуру новоприбулих і кількісні характеристики офіційно за- реєстрованих біженців і осіб із субсидійним статусом. Інформативними виявилися і річні звіти Французь- кого офісу імміграції й інтеграції (L'Office franзais de l'immigration et de l'intйgration -- OFII) -- створеної 2009 р. адміністративної структури, яка відповідає за прийом уже зареєстрованих OFPRA прохачів при- тулку та біженців. З них отримано відомості про аф- ганців, які підписували Контракт про прийом і інте- грацію (з 2016 р. -- Контракт про республіканську інтеграцію), кількість осіб, які зобов'язувалися ви- вчати французьку мову, про особливості застосування щодо вихідців із Афганістану процедури об'єднання сімей, а також програми сприяння добровільному по- верненню на Батьківщину.

Багатий матеріал містять звіти громадської право- захисної організації «Франція -- земля притулку» (France Terre d'Asile), створеної 1971 р. для надан- ня безпосередньої допомоги та підтримки іммігран- там, які ще не встигли інтегруватися у французьке суспільство. Окрім зведених статистичних даних про афганців, яким допомагала організація, у матеріалах можна віднайти конкретні приклади успішної «аклі- матизації» у приймаючому соціумі.

Вважаючи, що одним із показників інтеграції спіль- ноти, який веде до подальшої інституціоналізації, є по- ява асоціацій, авторка провела контент-аналіз фран- цузьких організацій, у назві яких був прикметник «афганський» або його похідні. Для цього було опра- цьовано архіви офіційного друкованого органу Респу- бліки -- Journal Officiel de la Rйpublique Franзaise (JORF) й електронного «Щорічника громадських неприбуткових організацій» [13]. Для висвітлення окремих аспектів теми використано матеріали преси й офіційні заяви французьких політичних діячів.

Основна частина

Попри те, що афганська спіль- нота почала формуватися у Франції в останній чверті ХХ ст., двосторонні відносини між державами, які в подальшому уможливили імміграцію франкомовної еліти, налагодилися ще в міжвоєнний період. 1922 р. серйозна небезпека. Цей статус є тимчасовим і надаєть- ся за рішенням Французького офісу захисту біженців і апатридів.

правитель Афганістану Аманулла-хан (1919--1929) за ініціативою Махмуда Тарзі доручив Франції ке- рівництво пілотним навчальним закладом -- кабуль- ською школою Аманія (від 1931 р. -- ліцей Есте- кляль), у якій французька мова використовувалася при вивченні точних дисциплін. У старших кла- сах французька ставала єдиною мовою викладан- ня. 1932 р. було відкрито медичний факультет Ка- бульського університету, афілійований до Медичної школи Ліону, а заснований 1938 р. факультет пра- ва та політичних наук перебував під протекторатом паризького відповідника [2, р. 154]. У 1942 р. від- чинив двері й франкомовний жіночий ліцей Малалаї. Третя Республіка, яка у міжвоєнний період все ак- тивніше постулювала себе у царині культурного ме- сіанства щодо неєвропейських народів, сподівалася на посилення своїх культурних впливів у середови- щі майбутньої афганської еліти. Щоправда, афган- ські правителі зверталися за протекцією навчальних і наукових закладів також до Німеччини, Італії, Ту- реччини та Радянського Союзу.

Під час візиту 1965 р. Захір-шаха (1933--1973) у Францію офіційно прийняли проект реконструкції ліцею Естекляль. І оскільки французька колоніальна імперія розпадалася (позаду був Рік Африки, Евіан- ські угоди 1962 р., за якими незалежність здобув Ал- жир тощо), а тодішній Президент Шарль де Ґолль підтримував контраст -- «все для тих, хто з Франці- єю, нічого -- для зрадників», Париж погодився про- фінансувати перебудову приміщень ліцею. Показово, що символічний перший камінь фундаменту під час ві- зиту у Кабул 1968 р. особисто заклав прем'єр-міністр Франції Жорж Помпіду. Комплекс охоплював фран- цузький культурний центр, конференц-зали, аудито- рії, аудіо-візуальні, хімічну, фізичну та біологічну ла- бораторії, бібліотеку, спортзали та критий басейн з обігрівом. Будівельні роботи завершилися 1973 р., а інавгурація припала на 1974 р. [14]. Щоправда, ініці- атор реконструкції король Захір-шах так і не побачив її результатів, бо наближений до нього Мохамед Дауд у липні 1973 р. здійснив державний переворот.

Цей переворот започаткував період нестабільнос- ті в Афганістані. Однак до Саурської (Квітневої) революції 1978 р. і початку радянського вторгнен- ня в Афганістан 1979 р. еміграція не мала стихій- ного характеру. Країну покинули насамперед роди- чі скинутого Захір-шаха та наближені до нього особи. Оскільки на час перевороту король перебував в Італії, туди й рушили перші політичні біженці. З по- чатком радянсько-афганської війни біженство як у межах Афганістану, так і за кордон стало масовим. Щонайменше кожен третій афганець був змушений покинути місце свого проживання. У 1990 р. Верхо- вний комісаріат з питань біженців нарахував понад 6 млн афганців, які втекли насамперед у Пакистан та Іран, де вони, відповідно, зосередилися у таборах і передмістях великих міст [1, р. 57--58].

У названі сусідні країни тікали насамперед селяни та міська біднота. Натомість представники замож- ного класу обирали еміграцію на Захід. При виборі пункту призначення представники еліти часто орієн- тувалися на іноземну мову, яку вони раніше вивча- ли. Відтак, можна припустити, що випускники ліцею Естекляль і афілійованих із Францією факультетів Кабульського університету, мали б звернути погляди на Республіку. П'єр Сентлівр підрахував, що станом на 1986 р. із 750 викладачів Кабульського універси- тету емігрувало 276, у т. ч. 133 у Сполучені Штати Америки, 53 у Федеративну Республіку Німеччи- ни, 27 у Пакистан і тільки 16 у Францію [2, р. 154]. І справді, у Щорічнику громадських неприбуткових організацій Франції, що діють на основі Закону від 1901 р., міститься інформація про «Асоціацію випус- кників і друзів ліцеїв Естекляль і Малалаї». 19 жов- тня 1988 р. у су-префектуру Е-ля-Роз департамен- ту Валь-де-Марн (столичний регіон Іль-де Франс) надійшла декларація про створення цієї асоціації. Звернімо увагу на задекларовану мету асоціації -- сприяти створенню у Пакистані коледжу для освіти афганських біженців, доки не з'явиться можливість повернути ліцеї у Кабул [13]. Тобто, навіть пред- ставники еліти, які перебували у Франції, розуміли безперспективність такого проекту у Республіці -- афганських біженців там було мало, натомість у Па- кистані існувала нагальна потреба у ньому.

1989 р. завершилася радянсько-афганська війна, але мирно в Афганістані не стало. Талібан у 1996-- 2001 рр. замінив попередній режим моджахедів. Від- повідно, продовжився лавиноподібний відтік біжен- ців, але Європа ще не перетворилася в один з осно- вних пунктів призначення. Так, за даними Верховного комісара ООН з питань біженців, впродовж 1990-- 1995 рр. лише 53 тис. афганців попросили приту- лок у Європі. Більшість заявок припала на ФРН (39,9 тис.) і Нідерланди. Загалом, 75% просили притулок у Німеччині, 14% у Нідерландах. Що ж стосується Франції, то за ці шість років Республі- ка отримала тільки 630 заявок від афганців, надав- ши 600 особам статус біженця [15]. Вважаємо, що початкове небажання афганців іммігрувати у Фран- цію пов'язане насамперед із політикою жорсткого до- тримання принципу лаїцизму, тобто відокремлення Церкви та Держави, а відтак і витіснення релігійних спільнот з громадського простору, якого дотримуєть- ся Республіка. Натомість Велика Британія, ФРН та Скандинавські країни тривалий період реалізували політику мультикультуралізму, яка імпонувала пред- ставникам релігійних і етнічних спільнот.

Міжнародні правозахисні організації неодноразо- во сигналізували про систематичні порушення прав людини, які мали місце в Афганістані під час про- голошеного талібами режиму Ісламського Емірату. Але якоїсь конкретної протидії цьому Захід не чи- нив. Поворотним моментом став масштабний теро- ристичний акт, здійснений 11 вересня 2001 р. бойо- виками Аль-Каїди у Сполучених Штатах Америки. Франція також приєдналася до міжнародної коаліції проти Талібану. Глава держави Жак Ширак (1995-- 2007) озвучив два основні завдання для французь- кого військового контингенту: повалити уряд талібів, який підтримав Аль-Каїду та заарештувати її ліде- ра Усаму бен Ладена [16, р. 41]. У результаті вій- ськових зусиль коаліції режим Ісламського Емірату Афганістан був повалений, влада перейшла до тим- часової адміністрації.

Міністр внутрішніх справ Франції Ніколя Саркозі, прихильник вибіркового надання притулку, 2003 р. заявив, що афганці, які перебувають у Європі, зокре- ма у Франції, повинні повертатися на батьківщину, щоби відбудовувати свою країну [17]. Щоправда, така заява виявилася передчасною, бо того ж року в країні розпочався новий виток громадянського кон- флікту. Якщо проаналізувати укладену нами на основі звітів OFPRA таблицю кількості місячних подач до- сьє афганцями про надання їм притулку у Республіці, стає помітно, що в 2001--2008 рр. Франція пере- бувала на маргінесі зацікавлень цієї категорії, попри те, що стабільно входила до трійки лідерів за кількіс- тю поданих заяв інших біженців (табл. 1). Незначне зростання кількості афганських прохачів притулку у першій половині 2003 р. пов'язане із закриттям та-

Таблиця 1 Кількість місячних подач досьє афганцями про надання їм притулку у Республіці

Джерела: OFPRA 2002, 34; OFPRA 2003, 39; OFPRA 2004, 38; OFPRA 2005, 51; OFPRA 2006, 47;

OFPRA 2007, 18; OFPRA 2008, 50; OFPRA 2009, 58; OFPRA 2010, 62; OFPRA 2011, 78; OFPRA 2012,

81; OFPRA 2013, 97; OFPRA 2014, 100; OFPRA 2015, 92; OFPRA 2016, 108; OFPRA 2017, 120; OFPRA 2018, 108; OFPRA 2019, 108; OFPRA 2020, 112; OFPRA 2021, 135.

бору транзитних мігрантів у Санґатті (1999--2002), у якому концентрувалися особи, які прагнули потра- пити у Велику Британію [18, р. 9]. Серед основних причин, через які Франція надавала афганцям ста- тус біженця фігурували: переслідування етнічного ха- рактеру, кланові конфлікти, погрози з боку бойови- ків Талібану, дискримінація учасниць жіночих орга- нізацій, випадки примусових шлюбів [19, р. 18], а з 2008 р. і перекладачі, які працювали на Північноат- лантичний Альянс [20, р. 22].

У 2003 р. країни Європейського Союзу прийня- ли т. зв. Дублінський регламент ІІ, який мав далеко- сяжні наслідки для шукачів притулку. Згідно цього нормативно-правового акту, біженці повинні просити про притулок у першій країні ЄС, в яку в'їжджають [11, р. 8]. Відтак, зареєстровані в одній країні, вони вже не могли подавати документів в іншій. Розробни- ки регламенту пояснювали його основне завдання за- побіганням консьюмеризму -- щоби шукачі притулку не подавали заявки у різних країнах ЄС і не шукали кращого варіанту. А враховуючи той факт, що найпо- пулярніший шлях афганських біженців у Європу схе- матично виглядає так «Афганістан> Іран> Туреччи- на> Греція> Італія> Франція> ФРН (або Вели- ка Британія чи Скандинавські країни)» [10, р. 28], Греція, ставши «воротами» ЄС, перетворювалася в країну, відповідальну за подальшу долю новоприбу- лих афганців. Інші держави ЄС отримували право «повернути» Греції прохача притулку, якщо його бі- ометричні показники вже були зареєстровані Афіна- ми. Враховуючи потужний потік мігрантів і склад- ну економічну ситуацію, Греція відповідала відмовою на більшість афганських прохань про притулок і де- портувала біженців. Тому афганські шукачі притулку намагалися уникнути контролю особи в Греції та по- трапити незареєстрованими в «глибші» країни ЄС, у яких був вищий відсоток позитивних рішень.

Тому у Франції сформувалася складна для аналізу ситуація. Маємо офіційну статистику Французького офісу захисту біженців і апатридів як про кількість поданих заяв, так і про чисельність офіційно заре- єстрованих біженців і осіб зі субсидійним статусом на території Франції (табл. 2). Але, осмислюючи ці цифри, необхідно пам'ятати, що вони не врахо- вують не лише нелегальних мігрантів, які прагнучи їхати далі, на короткий, а часто й на тривали тер- мін, затримувалися у Франції, а й тих осіб, які че- рез дію Дублінського регламенту ІІ де-юре не могли подавати прохань у Республіці. Звернімо увагу на частку жінок серед офіційно зареєстрованих біжен- ців у Франції в 2002--2008 рр. (див. табл. 2) -- вона коливається від 46 до 40%, що майже відпо- відає показникам магрибської і турецької спільнот Республіки. А якщо зіставити ці дані з тим, що по- над 90% афганських шукачів притулку на початку ХХІ ст. були чоловіками, стає зрозуміло, що йдеться в основному про представників афганської еліти, які емігрували зі сім'ями ще в останній третині ХХ ст. Та й їхня кількість впродовж 2002--2008 рр. зали- шалася практично сталою з незначним коливанням у межах кількох десятків (1167--1315 осіб).

Тому з об'єктивних причин вичерпна статистика кількості реально перебуваючих на території Франції афганців на початку ХХІ ст. неможлива. Так, право- захисники звертали увагу на те, що в 2008 р. тільки 226 афганців подали прохання про притулок у Рес- публіці, натомість під час поліційних рейдів було затримано 7160 осіб [21, р. 13]. Але дослідники та пра- возахисні організації, на основі проведених інтерв'ю, намагалися подати зведений образ афганського не- легального мігранта в окреслений період. Так, Азіта Бате виокремила два покоління мігрантів: у першо- му члени спільноти були розпорошені між Афганіс- таном, Пакистаном та Іраном, куди вони переїхали цілими сім'ями. У наступному поколінні молодь уже мріє емігрувати на інші континенти, у т. ч. і в Європу. Оскільки цей шлях тривалий і небезпечний, то виру- шали туди насамперед старші сини у віці 12--30 ро- ків, найчастіше самі [9, р. 72--73]. Крістін Мунь звернула увагу, що афганці на початку ХХІ ст. ста- новили одну з найбільших груп дітей без супроводу (або ж ізольованих неповнолітніх, як вони фігуру- ють у звітах французьких правозахисних організа- цій), які прямували в Європу [8, р. 3].

З огляду на географічне розташування, транзит аф- ганських нелегалів до ФРН, а особливо Великої Бри- танії та Скандинавських країн пролягав через Фран- цію. Правозахисна організація France Terre d'Asile звернула увагу на те, що після 1997 р. кількість ізо- льованих неповнолітніх, які прибували на французь- ку територію, постійно збільшувалася. Тому органі- зація створила окремий Відділ з питань неповноліт- ніх, який відповідав за звернення до компетентних державних органів, юридичний і гуманітарний супро- від неповнолітніх біженців, а також екстрене надан- ня тимчасового житла, доки прохачів не поселять у спеціальні центри [22, р. 29]. Цей напрям діяльності французької гуманітарної організації був надзвичай- но актуальним, оскільки, за даними К. Мунь, непо- внолітні афганські біженці у стихійних таборах Сан- ґатту, Кале, а згодом і Х округу Парижа, нарікали насамперед на відсутність перекладачів, соціальних працівників і будь-яких зручностей [8, р. 29]. Що в сукупності з жорсткими поліційними рейдами дава- ло юним біженцям сигнал, що у Франції їх присут- ність небажана та необхідно рушати далі.

Починаючи із зими 2005/06 рр. France Terre d'Asile почала збирати ізольованих неповнолітніх на вулицях Парижа. Виявилося, що більшість з них становили афганці, 16--17 років, виключно чоловічої статі. Використавши наявні ресурси, організації вда- лося надати дах над головою 98 особам, які в основно- му планували рушити у Велику Британію або Скан- динавські країни [23, р. 35]. У 2007 р. зимова ініці-

Таблиця 2 Кількість офіційно зареєстрованих у Франції афганців зі статусом біженця або субсидійним статусом

Джерела: OFPRA 2003, 51; OFPRA 2004, 50; OFPRA 2005, 63; OFPRA 2006, 65; OFPRA 2007, 69;

OFPRA 2008, 70; OFPRA 2009, 77; OFPRA 2010, 77; OFPRA 2011, 93; OFPRA 2012, 95; OFPRA 2013,

113; OFPRA 2014, 116; OFPRA 2015,108; OFPRA 2016, 124; OFPRA 2017, 134; OFPRA 2018, 122; OFPRA 2019, 120; OFPRA 2020, 126; OFPRA 2021, 138.

атива трансформувалася у цілорічну, через постійний притік ізольованих неповнолітніх афганців в основно- му з Афганістану, рідше з Ірану (вторинні біженці). 540 з 717 прийнятих France Terre d'Asile неповнолітніх становили афганці, виключно чоловічої статті. Звер- таємо увагу не лише на переважання вихідців з цієї країни, а й стрімке зростання (у п'ять разів) проха- чів допомоги [24, р. 35]. Волонтери організації «зби- рали» неповнолітніх вечорами, насамперед на площі полковника Фабіана та вздовж каналу Сен-Мартен у Х окрузі та селили у хостели. Середня тривалість пе- ребування у них афганців складала 22 дні на противагу 48 інших національностей. Скорочені терміни по- яснювалися насамперед прагненням якомога швидше покинути французьку територію. У 2008 р. тенден- ція зберігалася, допомогу було надано 486 неповно- літнім афганцям, середня тривалість перебування яких зросла до 33 днів [21, р. 51]. Журналіст Le Nouvel Observateur Дональд Ебер присвятив статтю робо- ті однієї з волонтерок організації Лізі Віттурі: «На- впроти метро Жореса, з 19 години Ліза розпочи- нає рейд. Призначила 16-річному Саяду зустріч на 19.30 на площі полковника Фабіана, нічого не обі- цяючи, бо не була впевнена, що зможе забезпечити всіх нічлігом. Зголосилося 32 підлітки, але місць було тільки 25… Тому брали наймолодших» [25]. Поворотним моментом у контексті переосмис- лення французької території не лише як транзитної, став 2009 р. Ще на початку 2000-х рр. на північно- французькому узбережжі, зокрема у Санґатті й Кале виникли стихійні табори мігрантів, які прагнули по- трапити у Велику Британію або північноєвропей- ські країни. Левову частку населення цих бідонвілів складали афганці. Тільки за 2008 р. через «джун- глі» Кале пройшло 1609 афганських підлітків [8, р. 27]. Відсутність правового врегулювання турбу- вала французький і британський уряди, і після три- валих погоджень 22 вересня 2009 р. «джунглі» були розігнані, а 276 мігрантів -- затримані. Тому не див- но, що Французький офіс захисту біженців і апатри- дів у звіті за 2009 р. присвятив афганцям рубрику «Актуальні питання» [26, р. 19]. Саме з ліквідаці- єю «джунглів» пов'язане різке зростання у 2009-- 2010 рр. кількості офіційних прохачів притулку у OFPRA (див. табл. 1). Більшість із них припали на столичний регіон Іль-де-Франс (77,9%), зокре- ма префектуру Парижа, Лангедок-Русільйон (6%) і Нор-Па-де-Кале (4,7) [11, р. 40]. Але значно важ- ливішим, на нашу думку, було те, що в 2009 р. на- мітився принциповий злам -- витіснені з Кале мі- гранти зрозуміли, що вони не зможуть продовжити шлях у пошуку свого місця у житті, і почали розгля- дати Францію не лише як транзитну територію, а й омріяне місце притулку.

Але ліквідація таборів у Санґатті 2003 р., а осо- бливо «джунглів» Кале, загострила ситуацію з аф- ганськими мігрантами в столиці. Попри те, що Фран- цузький офіс імміграції й інтеграції щороку звітував про збільшення кількості місць у Центрах прийо- му прохачів притулку на території Республіки, їхнє число все таки не могло забезпечити стрімко зрос- таючий попит. Тому вигнані з Кале мігранти частко- во перемістилися в Х округ Парижа, де вже й рані- ше гуртувалися нелегальні мігранти з Афганістану. І якщо французький уряд міг тривалий час ігнорувати бідонвілі на півночі, то «проблему» на берегах кана- лу Сен-Мартен необхідно було вирішувати негайно, особливо з огляду на тиск преси. Міністр імміграції, інтеграції та національної ідентичності Ерік Бессон у 2010 р. зробив два комюніке про ситуацію з афган- ськими мігрантами у Парижі. Перша заява 12 січня «Вихідці з Афганістану -- безхатьки в Х окрузі» просто констатувала наявність проблеми. Але вже 20 липня 2010 р. Е. Бессон анонсував ліквідацію не- легального табору на берегах каналу Сен-Мартен, після чого 150 афганців отримали дах над головою [11, р. 44--45]. Але в документальній стрічці «Аф- ганська їдальня» (2012 р., режисер Женев'єва Ґе- рін) зібрані свідчення про те, що ліквідація намето- вого табору ситуації не вирішила -- були афганці, які два-три роки ночували вздовж каналу Сен-Мартен. Зранку їх проганяли поліцейські, щоби вони не ляка- ли туристів, які пропливали на екскурсійних корабли- ках, але ввечері вони поверталися [27]. Із 21124 мі- грантів, евакуйованих з паризького громадського простору у червні 2015 -- листопаді 2016 р. близь- ко 30% становили афганці [28, р. 6].

Відтак, у французького уряду було три шляхи нор- малізації ситуації, кожен з яких вони спробували ре- алізувати з більшим чи меншим успіхом. Перший і найбільш бажаний, який вів до консолідації афган- ської спільноти Франції, полягав у заохоченні тих аф- ганців, які нелегально перебували на території Респу- бліки, подавати досьє для оформлення статусу біжен- ця або особи зі субсидійним захистом. І якщо уважно подивитися на дані табл. 1, видно, що починаючи з 2009 р. поступово зростала кількість афганців, які подавали прохання про притулок. Відзначу, що ла- виноподібне зростання поданих афганцями у Фран- ції після 2014 р. (від 472 до 10166) досьє пов'язане з двома основними чинниками. По-перше, це прийнят- тя 2013 р. т. зв. Регламенту Дублін ІІІ, який дещо по- слабив вимоги попереднього нормативно-правового акту 2003 р. Але визначальним було те, що з почат- ком міграційної кризи 2015--2017 рр. ФРН і Скан- динавські країни переорієнтувалися на прийом біжен- ців з Близького Сходу, зокрема Сирії й Іраку. Тому Франція, за словами директора Французької ради біженців, стала центром т. зв. «вторинного руху» -- хто з афганців відчував, що не отримає притулку у Німеччині або Норвегії, вирушав до Франції в надії на позитивне рішення [29, р. 5]. З 2018 р. афган- ці вийшли на перше місце серед прохачів притулку у Франції. Навіть 2020 р., попри пандемію коронаві- русу, афганці стали єдиною категорією прохачів, які кількісно зростали (за винятком квітня-травня, коли ще не було розроблено процедури дистанційної по- дачі досьє) [30, р. 12].

Якщо зіставити дані перших двох таблиць, поміт- но, що більшість прохачів таки отримувала бажаний притулок (зростання у 2009--2020 рр. офіційної спільноти від 1,5 тис. до майже 35 тис.). Оскільки багато афганців не відповідали формальним вимогам щодо біженців згідно Конвенції про статус біжен- ців 1951 р., OFPRA надавала їм тимчасовий приту- лок згідно субсидійного статусу. Зокрема, у 2018 р. 36,9% всіх субсидійних статусів було надано афган- цям [31, р. 52].

Промовистим є й стрімке падіння частки жінок серед офіційно зареєстрованих у Франції афганців у 2009--2020 рр. від 38% до 13% (див. табл. 2), що свідчить про збільшення у спільноті новоприбу- лих осіб. На основі цих статистичних даних мож- на констатувати низку важливих моментів. Щойно після 2009 р. афганська спільнота у Франції почала швидко зростати. Але й на кінець 2020 р. вона пе- ребувала на початковій стадії формування діаспори, а саме -- виживання на чужині, яке ускладнювало- ся стартовим незнанням французької мови. Ще од- нією ознакою зрілої діаспори є приблизне відсоткове зрівняння чоловіків і жінок, чого ми поки не просте- жуємо. Оскільки спільноти, в яких кількісно доміну- ють чоловіки (так було з магрибцями у міжвоєнний період і турками у 1960--1970-х рр.) сприймаються приймаючим суспільством як тимчасові, тим більше якщо серед них багато осіб із субсидійним статусом, які не отримали права на постійний притулок. Але вже з 2015 р. Французький офіс імміграції й інте- грації почав фіксувати прохання від афганських бі- женців про об'єднання сімей, тобто дозвіл на в'їзд у Францію їх дружин (рідше чоловіків) і дітей. Так, у 2015 р. було подано 25 досьє, 2016 р. -- 65 [32, р. 85], 2017 р. -- 98 [33, р. 98], 2018 р. -- 109 [34, р. 86], 2019 р. -- 143 [35, р. 86], а 2020 р. -- 163 [36, р. 96]. Цифри, закономірно, незначні, бо пра- во на таку процедуру отримували виключно особи, які мали стабільну роботу та належні житлові умови, але простежується тенденція до швидкого зростан- ня. Подання прохань про об'єднання сімей засвідчує прагнення остаточно осісти у Республіці.

Другий, надзвичайно бажаний для влади шлях по- лягав у стимулюванні афганців добровільно повер- нутися на батьківщину, зокрема через фінансування дороги та виділення коштів на реінтеграційні проек- ти. Нерезидентам ЄС, які погоджувалися добровільно повернутися додому, у 2009 р. Франція, окрім оплати дороги, виплачувала по 2 тис. євро на дорос- лого (3,5 тис. на подружжя), по 1 тис. євро на непо- внолітньої (до третьої дитини включно, від четвер- тої -- по 500 євро). Зі зрозумілих причин сума ді- лилася на три платежі -- 30% перед від'їздом, 50% через 6 місяців після повернення, через рік останні 20% [37, р. 48]. У 2013 р. знизили розмір допомо- ги на повернення (500 євро на дорослого, 250 на ди- тину) [38, р. 43--44], що закономірно призвело до зменшення кількості бажаючих повернутися в Аф- ганістан (табл. 3). Окрім фінансування дороги та стартового капіталу Республіка могла фінансувати й початок власної справи на батьківщині (т. зв. «реін- теграційні проекти»). Як засвідчує таблиця 3, кіль- кість підтриманих проектів різнилася по роках і за- лежала від наявних у Франції коштів. Так, у 2010 р. Республіка профінансувала 257 починань в Афга- ністані, у т. ч. 15% у сільському господарстві, 4% ремесла, 65% торгівля, 1% сфера послуг, 16% -- транспорт [39, р. 42], а в 2011 р. лише один у сфе- рі торгівлі [40, р. 182]. У середньому на проект ви- діляли 4 тис. євро [41, р. 176].

За результатами опитування 28 афганців, які в 2014--2017 рр. обрали шлях добровільного повер- нення, їхнє рішення було викликане насамперед кон- фліктами з приймаючим суспільством і труднощами в пошуку роботи [42, р. 2]. У жовтні 2016 р. Європей- ський Союз і Афганістан підписали угоду «Спільний шлях вперед», яка передбачала співпрацю у запобіган- ні нелегальній міграції у Європу. Цей документ поси- лив процес повернення афганців додому, що підтвер- джує статистика 2016--2018 рр. Початок виведення війська НАТО в 2019 р. призупинив тенденцію.

Третій, найбільш критикований правозахисними організаціями шлях, полягав у депортації афганців, які не відповідали критеріям для надання статусу бі- женця та субсидійного, і відхилили пропозицію до- бровільного повернення. У період президентства Ні- коля Саркозі (2007--2012) Францію неодноразо- во критикували за політику вибіркової імміграції та випадки депортації мігрантів. У 2009 р. розгорівся скандал через примусове відправлення на батьківщи- ну трьох афганців. Міністр індустрії Крістіан Естрозі 22 жовтня наголосив, що ситуацію, звичайно, краще може пояснити міністр імміграції Ерік Бессон, але, на його думку, перш, ніж звинувачувати Республіку, по-

Таблиця 3 Кількість добровільних повернень афганців на батьківщину та профінансованих Францією реінтеграційних проєктів

Джерела: OFII 2010, 48, 77; OFII 2011, 32, 41; OFII 2012, 30; OFII 2013, 28--29; OFII 2014, 45, 48; OFII 2015, 19, 21; OFII 2016, 29; OFII 2017, 78, 82; OFII 2018, 55, 116; OFII 2019, 50; OFII 2020, 94, 97; OFII 2021, 50, 54.

трібно пригадати, що в Афганістані є французькі сол- дати, які щодня ризикують своїм життям, захищаючи права та свободи людини. Франція, без сумніву, кра- їна, яка найбільше застосовує право притулку щодо Афганістану (ймовірно, мав на увазі широке засто- сування субсидійної процедури), але не можна пору- шувати імміграційного законодавства [43]. Ерік Бес- сон висловився ще чіткіше, наголосивши, що Фран- ція не може стати єдиною країною ЄС, яка толерує нелегальний перетин кордону: «якщо ви нелегально перетнули кордон, якщо ви не біженець, і не хоче- те повернутися добровільно, вас повернуть при- мусово» [44]. Попри те, що Париж оплатив депор- тованим переліт, поселення в готель та індивідуаль- ний супровід в Афганістані, громадська організація France Terre d'Asile подала європейський позов про- ти примусових повернень [45, р. 26].

Таким чином, після 2009 р. більшість афганських мігрантів розпочинала процедуру здобуття офіцій- ного статусу у Республіці. Франція має давні традиції інтеграції новоприбулих мігрантів, оскільки внаслідок зниження рівня народжуваності ще на початку ХІХ ст., залежала від прибуття іноземної робочої сили. Але якщо впродовж ХХ ст. в Рес- публіку в'їжджали насамперед вихідці з колишніх французьких колоній, які хоча б на базовому рівні знали французьку мову, то на початку ХХІ ст. си- туація кардинально змінилася. Тому Ніколя Сарко- зі не лише створив окреме Міністерство імміграції, інтеграції та національної солідарності, а й запрова- див обов'язковий контракт про прийом і інтеграцію (Contract d'accueil et d'intйgration -- САІ), який пе- редбачав взаємні зобов'язання держави та мігранта, котрий зокрема обіцяв вивчити французьку мову й основи французького законодавства. інтеграція спільнота міграційний біженець

Власне незнання мови ставало основною перешко- дою для інтеграції афганців у французький соціум. У 2017 р. з 5567 афганців, які підписали Контракт про республіканську інтеграцію (2016 р. замінив САІ), 5040 зобов'язувалися опанувати французьку мову [33, р. 47]. А в 2019 р. афганці навіть вийшли на перше місце серед тих, хто записався на мовну під- готовку [35, р. 43]. У 2019 р. респондент Ікрам роз- повів волонтерам France Terre d'Asile про труднощі професійного становлення у Франції, пов'язані з не- достатнім знанням мови: «Я з Афганістану, провів два-три тижні в Кале. Біженець з 2017 р. Вивчав французьку мову у Центрі прийому прохачів при- тулку. Багато навчився, працюючи волонтером у Народній допомозі, Католицькій допомозі та Червоному хресті. Тоді прослухав 100 годин фран- цузької мови у центрі Мерсьє. Мадам Мо зробила мені резюме. Я пішов у службу зайнятості і че- рез тиждень знайшов роботу. Шию жіночий одяг. Люблю свою роботу, але важко спілкуватися зі співробітниками. Тому необхідно продовжувати вивчати французьку мову» [46, р. 89].

Бехруз Кейхані, провівши в 2018 р. дослідження у паризькому кампусі Національної агенції професій- ного розвитку дорослих, констатував процес дисква- ліфікації афганських чоловіків, які отримали статус бі- женця у Франції. Вчений зосередився на чоловіках, які нещодавно отримали право притулку в Республі- ці, хоч і покинули давно свої домівки. Прибувши без визнаної у Франції кваліфікації, де-факто холостя- ки, вони залежали від допомоги соціальних служб. Б. Кейхані критикує французький підхід, за яким усіх новоприбулих афганців трактують як некваліфіковану робочу силу, хоча дехто здобув вищу освіту на бать- ківщині [12, р. 101]. Але такий висновок видається дещо однобічним -- дискваліфікація була спричине- на не стільки цілеспрямованою дискримінацією, як банальним незнанням французької мови, що апріорі дозволяло виконувати лише ті види роботи, які не по- требували постійного вербального контакту з іншими людьми та знання спеціальної термінології.

У звітах France Terre d'Asile можна відшукати без- ліч прикладів успішного початку професійної кар'єри афганцями, які лише на базовому рівні знали фран- цузьку мову. Так, пан Р. потрапив у Центр прийо- му прохачів притулку у травні 2013 р., а в же в груд- ні отримав субсидійний захист. Маючи фах кравця, пройшов стажування у ліцеї й отримав роботу кос- тюмера Каенського театру. Заробітна плата 2014 р. дозволила йому покинути притулок і орендувати со- ціальне житло [47, р. 10]. А пан А. отримав суб- сидійний захист і супровід Центру прийому прохачів притулку. Завершивши курси пекарів, знайшов роботу й орендував автономне житло [48, р. 89]. Пан С. прибув у Францію, коли йому був 21 рік. У жовтні 2018 р. отримав субсидійний статус, прой- шовши 200 годин мовної підготовки, записався на безкоштовні курси з водіння сільськогосподарської техніки. Отримав тимчасове житло та роботу в Крей- лі за спеціальністю [49, р. 18]. Ті афганці, які зна- йшли офіційну роботу, трактували цю подію, як пе- реломну: «Тепер все прекрасно, у мене є документи, я розмовляю французькою. Я не люблю соціальної допомоги, краще працювати. Я сильний, буду пра- цювати та допомагати іншим» [50, р. 42].

Мотивована афганська молодь, яка на належно- му рівні вивчила французьку мову, могла претенду- вати на більш амбітне працевлаштування. У Центрі прийому прохачів притулку молодий афганець ско- ристався можливостями соціолінгвістичного ательє для вивчення французької мови, після чого записав- ся на кваліфікаційні курси «Мобілізаційний шлях до професійного проекту». Вирішивши готуватися ква- ліфікаційного сертифіката рецепціоніста, підписав контракт з готелем. Отримавши диплом, працевла- штувався в готель, а через пів року став асистентом директора [51, р. 66]. А 29-річний афганець, який прибув до Франції наприкінці 2017 р., був прийня- тий Центрі прийому прохачів притулку. Мріяв на- вчатися на ресторатора, і йому пішли на зустріч -- вперше у Сомюрі підготовку у цій сфері запропону- вали недипломованому біженцю. Належно вивчивши французьку мову, здобув професійний сертифікат і отримав роботу за спеціальністю [49, р. 115].

Найперспективнішою категорією у контексті ін- теграції можна вважати неповнолітніх ізольованих афганців, які потрапили під опіку соціальних служб. Тому що в даному випадку інструментом включення у французький соціум виступала й шкільна система. France Terre d'Asiele оприлюднила низку інтерв'ю з неповнолітніми афганськими біженцями, які потра- пили у французькі притулки. Так, 16-річний Хамада зауважив, що йому подобається рівність чоловіків і жінок у Європі, зокрема те, що останні не змушені носити хіджаб. Попри те, що підліток погодився, що в притулку Сент-Омера краще, ніж у «джунглях» і Афганістані, і він потрохи вивчає французьку мову, але все одно мріє легально потрапити у Велику Бри- танію, де живе його старший брат. Показово, що інтерв'ю Хамада давав англійською [52]. Натомість 17-річний Ашкан і 16-річний Башарак, які перебува- ли у тому ж притулку і не володіли ні англійською, ні французькою, мріяли здобути фах і знайти своє міс- це у Франції [53; 54]. На мою думку, визначальним був той факт, що сім'ї хлопців залишилися в Афга- ністані, і в них не було родичів у країнах Заходу, на яких вони могли б розраховувати (варто врахову- вати сильні родові зв'язки афганців). Наявні при- клади дають підстави сподіватися, що Ашкан і Ба- шарак реалізують свої прагнення. Так, ізольований неповнолітній М. С. був взятий під опіку соціаль- ними службами. Досягнувши повноліття, поселив- ся у Центрі прийому прохачів притулку. Відновивши навчання, склав професійний бакалаврат з торгівлі (іспит, який у Франції складають після завершення професійного ліцею). Отримавши статус біженця в липні 2013 р., у вересні поступив на економічний лі- ценціат Руанського університету [55, р. 52].

Кожна спільнота, коли її представники освоюють- ся у приймаючому суспільстві, починає створювати організаційні структури. Процес створення асоціа- цій афганцями у ФРН, Великій Британії, Данії та Швеції вже вивчали. Дослідники нарахували станом на 2018 р. 96 організацій у Данії, 129 у Німеччині, 133 у Швеції та 104 у Великій Британії [7, р. 19]. Основними напрямами діяльності перелічених асо- ціацій була допомога новоприбулим мігрантам і по- ширення інформацію про афганську культуру у при- ймаючому суспільстві.

Прагнучи з'ясувати, якою була ситуація у Франції на зламі ХХ--ХХІ ст., авторка провела контент- аналіз на основі електронного Щорічника громад- ських неприбуткових організацій, ввівши у пошуко- ву стрічку прикметник «afghan» (афганський) і його похідні. У результаті отримали цифру -- 48 орга- нізацій, 16 з яких були зареєстровані у префекту- рі Парижа. Але ознайомлення з метою діяльності цих асоціацій показало, що частина з них мала дуже опосередковане відношення до афганців. Відтак, за- лишилося 43 асоціації, які ми хронологічно згрупу- вали для подальшого аналізу:

1980--1989 рр. У цей проміжок часу було ство- рено 12 асоціацій, у тому числі найдавнішою є «Асо- ціація за незалежність афганського народу», де- кларацію про яку було подано 29 лютого 1980 р. у Греноблі. Метою асоціації визначено ініціювання різноманітної діяльності, щоби привілеювати зв'язки французького й афганського народів і до- помогти представникам останнього здобути неза- лежність [13]. Показово, що перші асоціації ство- рювали французькі активісти, або окремі афганські інтелектуали в екзилі, як у випадку з уже згаданою «Асоціацією випускників і друзів ліцеїв Естекляль і Малалаї» 1988 р. Ці організації займалися поши- ренням інформації про ситуацію в Афганістані, гу- манітарною допомогою біженцям (насамперед у Па- кистані) та риторикою про необхідність незалежнос- ті афганського народу;

У 1990--2000 рр. з'явилося лише три нові асо- ціації: липень 1996 р. -- «Комітет афганської взає- модопомоги», квітень 1998 р. «Малалаї Афганістан» і «Товариство захисту афганської культурної спад- щини» навесні 1999 р. Перші дві асоціації створили французи з метою допомоги афганським біженцям за межами Республіки. Натомість творцями остан- ньої були представники діаспори, які зареєстрували назву асоціації англійською мовою [13];

У 2001--2009 рр. виникло 11 асоціацій. Оскіль- ки це період між першим звільненням Афганістану від талібів і початком активної боротьби з табора- ми нелегалів у Франції, більшість організацій де- кларували дуже конкретні, часто вузькоспеціалізо- вані проекти відбудови Афганістану. Зокрема, бере- зень 2002 р. «Афганські жінки&діти» (пріоритетна допомога цим соціальним групам), грудень 2002 р.

«Афганська надія» (освітні проекти), лютий 2003 р.

«Оберігати афганську культурну спадщину» (для допомоги Кабульському музею), травень 2005 р.

«Хінду Куш» (адресна допомога мешканцям цього населеного пункту), грудень 2007 р. «Міжнародна медична допомога Афганістану»;

2010--2021 рр. -- 17 асоціацій. Окрім попере- дніх напрямів діяльності основним задекларованим вектором новостворених асоціацій стала інтеграція афганських біженців у Франції. Показово, що ор- ганізації спільно створювали афганці та французи, а також представники попередніх хвиль імміграції, які вже інтегрувалися та могли допомогти новоприбулим. У 2010 р. Анн Ушуа створила громадську афгансько- французьку асоціацію «Афганська їдальня», діяль- ність якої висвітлена у вже згаданій документальній стрічці Ж. Ґерін. Учасники асоціації (в основному французи середнього віку та молоді афганці) прагнули через організацію святкових обідів із традиційними афганськими стравами познайомити мешканців Пари- жа з традиційною культурою новоприбулих. Більшість афганських учасників асоціації отримали субсидійний захист і непогано вивчили французьку мову [27].

Створені у 2013--2014 рр. «Соціокультурна асо- ціація Баміка» [56, р. 1425] та «Рошхан Афганістан» [57, р. 3957] були покликані налагоджувати зв'язки між культурами, зокрема між афганськими емігран- тами й іншими спільнотами, які перебували на терито- рії Франції. Показово, що творці «Рошхан Афганіс- тан» настільки перейнялися французькою риторикою про світськість, що в поданій заявці наголосили, що є «культурною та лаїчною» асоціацією. Чітко сфор- мульована мета зареєстрованої у січні 2021 р. асоці- ації «Афганська солідарність та мир»: «допомагати та супроводжувати афганську спільноту у соці- альній інтеграції та боротися з ізоляцією членів спільноти» [58]. Показовою у контексті пристосу- вання до нових реалій стала задекларована зміна мети «Асоціації солідарності та громадянства». У заявці 2015 р. читаємо: «супровід нефранкомовних осіб у громадських і приватних структурах, усний пе- реклад на арабську мову; курси французької мови для нефранкомовних, англійської й арабської для зацікавлених» [59, р. 4313]. А вже 8 вересня 2018 р. її офіційно було доповнено: «усний і письмовий пе- реклад афганською для зацікавлених осіб, адміні- стративних і соціальних установ» [60].

Висновки

Перші біженці з Афганістану прибу- вали у Францію наприкінці 1970-х -- у 1980-х рр. Але це була нечисленна хвиля представників афган- ської еліти, які здебільшого в молоді роки вивча- ли французьку мову. Афганська спільнота на той час нечисленна, був дотриманий гендерний баланс. У 1990-х -- на почат...