Великий Луг як символ української ідентичності

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України

The purpose of the article is to update the historical and geographical research of Velykyy Luh (the Great Meadow) - a historical area in the Dnipro floodplains, the center of Ukrainian Cossacks and the space of freedom of the Zaporozhian people. Attention is focused on the representation of the Great Meadow as one of the main symbols of national identity, a unique place that defined Ukrainian history and moved it forward, laying the foundations for the future development of the Ukrainian state. That is why today the Russian Federation seeks to erase this memory from the history of Ukraine, to deprive the Ukrainian people of their roots, to level the aspirations of Ukrainians to be an independent and separate ethnic group with its own tradition of state-building.

The research methodology is based on the application of the ethnological paradigm, in the context of which Velykyy Luh is considered not just as a toponym denoting a natural object, but also as an aesthetically perceived habitat, the Ukrainian world, the homeland, a poetic image and an element of mythology.

The main results of the study are to understand the uniqueness of the Great Meadow, to determine its geographical range and the dynamics of its historical development. Issues related to the emergence of the historical area, the role of Velykyy Luh in the formation of the Ukrainian Cossacks, and the consequences of the creation of the Kahovsky Reservoir in the 1950s are analyzed. The opinion is substantiated that the flooding of the places where the Sichi Zaporozhians were located caused the destruction of national consciousness and historical memory, and became a real tragedy for the Ukrainian people.

The conclusions prove that the phenomenon of the Great Meadow lies not only in the specific features of its natural and geographical characteristics, but primarily in its influence on the national identity of Ukrainians. The concepts of Cossack aesthetics and achievements were formed on this territory, therefore, among the factors that motivated the economic expediency of its flooding was the ideological goal - to destroy the memory of the place of power of the Zaporozhian Cossacks. Today, the Ukrainian state must make maximum efforts to preserve and revive Velykyy Luh - a sacred place of national resistance and free life, which was barbarically destroyed as a result of the explosion of the Kakhovskaya HPP on June 6, 2023 великий луг національна ідентичність

Key words: Velykyy Luh, national identity, historical and geographical region, Zaporozhian Sich.

У структурі будь-якої національної історії чільне місце посідають міфопоетичні образи простору, котрі своєрідним чином репрезентують знакові епохи й періоди минувшини. Часто-густо такі образи є наскрізними, позаяк транслюються та видозмінюються у плині століть. Вони мають виняткове значення для кожного національного проєкту, по- заяк творять уявний соціокультурний ландшафт, на якому розгортається історичне буття.

Міфотворчість охоплює практично всі площини історичного життя, зокрема політичну, соціальну, культурну, мистецьку та духовну сфери минувшини, а також індивідуальну, групову й масову свідомість національної людності. Особливо важливу роль міфопоетичні образи відіграють за часів класичного чи старого романтизму. Адже міфологічні уявлення у багатьох аспектах споріднені з романтичним світосприйняттям інтелектуалів, мислителів, письменників, митців ХІХ ст., яке сполучало інтуїтивні й ірраціональні складові. Саме тому вони прагнули сприймати та конструювати історичний світ за посередництвом культури, мистецтва, етнографії й фольклористики. Водночас старі романтики намагалися представити й легітимізувати буття націй і держав в історичному часі та просторі, тобто ствердити їх існування або, навпаки, обґрунтувати доцільність нової появи на політичній мапі світу.

За великим рахунком, тодішні інтелектуали хотіли віднайти й осягнути архетипи народного / національного буття, трансформувати та передати історичну традицію наступним поколінням. Вони й стали поширювачами та конструкторами багатьох українських міфообразів, запозичених і трансформованих із народної пісенної традиції.

Одним із таких знакових міфообразів є Великий Луг - символ козацької доби - часу героїки, слави, подвигів, військової звитяги і водночас історичний простір найбільшого піднесення народного / національного духу, з якими асоціювалися споконвічні ідеали волі, свободи та народоправства / демократії.

Геоприродна локалізація Великого Лугу якнайтісніше пов'язана з Дніпром-Славутою, точніше його широчезним басейном. На правому березі в Дніпро впадали притоки Домоткань, Самоткань, Сура, Томаківка, Чортомлик, Базавлук, Інгулець з притоками Саксагань і Висунь. На лівому березі в Дніпро несли свої води Оріль, Самара з Вовчою (Вовчі Води), дві Московки - Суха й Мокра, а також Кінська (Кінські Води, Кінка, Конка). З лівих приток Південного Бугу (Бог) помітне значення мали Синюха, Велика Корабельна, Мертвовід (Мертві Води), Гнилий Яланець (Гнилий Єланець) і, звичайно, Інгул.

Отже, впадаючи в Дніпро, річки створювали цілу систему проток і озер, яку у народі нарекли Плавнями. Плавні були густо вкриті непро- лазним очеретом і чагарником. Саме від р. Кінської до Дніпра простягалась низинна місцевість, відома як славнозвісний Великий Луг¹. Зазвичай цей історичний край локалізують межами старих плавнів уздовж лівого берега Дніпра - від острова Хортиця вниз до Микитиного Рогу, що поблизу гирла р. Кінської (сучасне м. Нікополь).

Історик Дмитро Яворницький окреслював уявні межі Великого Лугу у світлі соціокультурних реалій кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він уважав, що цей історичний край починався від німецької колонії Шенвіц (нім. Schone Wiese - прекрасний луг; нині лівобережна частина м. Запоріжжя. - Авт. ), біля м. Олександрівськ (сучасне м. Запоріжжя. - Авт.) і простягався лівим берегом Дніпра до містечка Нікополь й охоплював приблизно 120 верст із середньою шириною 15-20 верст Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734-1775. К., 1961. С. 70. Эварницкий Д.И. Запорожцы в поэзии Т.Г. Шевченка. Екатеринослав, 1912. С. 12..

«Великий Луг - це ніщо інше, як велика, дуже мальовнича, заплава або плавні, на яких росте високий ліс, переважно дуб, береста, осока, верба, безліч річок, лиманів, на яких сотні озер, порослих високим очеретом і густою непролазною травою. За старих часів Великий Луг був покритий незайманим непрохідним лісом, дикими пущами, величезним очеретом і високою осокою...», - відзначав Д. Яворницький Яворницький Д. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу: У 2 ч. Дн.,

2005. Ч. 1. С. 242-243..

За його спостереженнями, «нижче гирла р. Конка починалося урочище Паліївщина; на цьому закінчується Великий Луг; тут природа немов докладає останніх зусиль: ліс, що покриває гирло Конки, що вже високо, досягає тут ще більшої висоти, а за ним, на лівому березі, починаються піщані і високі кучугури» Там само. С. 253-254..

Український письменник Адріан Кащенко - автор популярної книжки «Великий Луг Запорозький» обстоював думку, що цей історичний простір охоплював величезну площу - понад «1 000 квадратових верст, або більше мільйону десятин землі» Кащенко А. Великий Луг Запорожський. Катеринослав, 1917. С. 4.. Втім, тодішні історики оцінювали його працю доволі скептично, особливо в сенсі подання фактичних відомостей.

У 1920-ті рр. історичну територію Великого Лугу оцінювали приблизно у понад 70 000 десятин. «За Дніпровськими порогами вниз до Чорного моря простягаються так звані Дніпровські плавні, які обнимають величезну просторінь в 140.060 десятин. Серед цеї простороні осібне місце займає Історичний “Великий Луг”, обнимаючи більшу половину всіх плавнів. На “Великому Лузі” около 8 000 десятин лісу, 12 000 десятин лозняку, а решта - низові прирічні неужитки (непридатні для господарства землі. - Авт.). Ці неужитки тепер заліснюються...», - повідомлялося у біжучій хроніці 1924 р. львівської газети «Діло», запозиченої з повідомлень радянської преси У.С.Р.Р. Заліснення «Великого лугу» // Діло (Львів). 1924. 26 вересня. № 214. С. 1.. Нині межі Великого Лугу оцінюють приблизно в 400 квадратних кілометрів Великий Луг Запорозький у ХІХ столітті: карта / Склав О. Власов. Запоріжжя, 2016..

Зрештою плавнева частина Дніпра, за якою локалізують Великий Луг, була доволі нерівномірною, позаяк простягалася на понад 100 верст, але завширшки коливалася від 3 до 20 верст, межі яких часто-густо змінювалися з плином часу і природних перетворень. Русло Дніпра розділялося на багато проток. Відтак швидкість течії дуже сповільнювалася, а протоки утворювали величезну кількість островів. Деякі з них був завдовжки у 20 км і завширшки 15 км. У дніпрових плавнях існували небезпечні для судноплавства ділянки, добре відомі місцевим лоцманам протягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. Одна з найвідоміших таких ділянок простягалася на лівому березі р. Кінська біля села Ново-Павліка Мордовськой М. Пороги на Дніпрі: захоплення, вивчення, знищення // Дніпровські лоцмани: нариси з історії та історіографії. Херсон, 2012. С. 134..

Географічне й природне середовище Великого Лугу привернуло увагу давніх авторів ще в античні часи. Не випадково в античному історіє- писанні, зокрема у знаменитій оповіді Геродота низові плавні Дніпра й Інгульця іменувалися Гілеєю Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе и Северном Причер-номорье. К., 2008. С. 111. та розглядалися як особлива частина Скіфії. Назва Великий Луг під 1687 р. згадується у Літописі Самовидця Літопис Самовидця / Підготував Я.І. Дзира. К., 1971. С. 143..

Походження і співвіднесення образу Великого Лугу у різноманітних контекстах української історії представлено у текстах багатьох істориків. Скажімо, Михайло Грушевський - автор монументальної «Історії Укра- їни-Руси» відзначав: «Обійшовши гранітну гряду, яка утворює в його руслі низку кам'яних порогів, Дніпро від нинішнього Олександрівська повертає знову на захід і разом зі своїми притоками, Конкою, Білозеркою, Рогачиком, Томаківкою, Базавлуком та ін., формує на відстані приблизно ста верстов густу майже непрохідну мережу рукавів, проток і островів. Увесь цей щедро омитий простір, порослий гаями, кущами й очеретом, багатий на рибу й дичину - так званий “Великий Луг”, оспіваний в

українській народній поезії під цією назвою, - був багатий на затишні місцини, непрохідні й недоступні ні для кого, крім степових вовків. Сюди не могли проникнути ні команди прикордонних старост, ні регулярні війська польського уряду, ні турецькі судна, ні татарські загони. Лише взимку, коли лід сковував ріки, болота й трясовини, можна було пробратися у глибину цього низового лабіринту; проте будь-яка експедиція в той час не мала жодного інтересу, оскільки тут не було якихось значних укріплень, арсеналів чи складів, - усе ховали в різних відлюдних місцях, відшукати які не було жодної можливості»¹¹.

У широкому сенсі географія місцевості, її важкоприступність як прихистку від навколишніх ворогів, плодючість землі, своєрідне природне оточення низин, порогів, плавнів і віддалених гранітних скель були важливими прикметами, які спричинилися до постання міфообразу Великого Лугу. У багатьох аспектах він був для тогочасної української людності символом безпеки, незалежності та свободи.

Навіть більше, виникнула ціла низка означень, які доволі часто вживалися у близькому, спорідненому і навіть тотожному розумінні, як-от: Великий Луг, Запорозька Січ, Запорозький Низ, Запорожжя, Пороги, дніпровські плавні, запорозька вольниця і т.п. У вузькому розумінні вони використовувалися для позначення лугової й степової смуги в нижній течії Дніпра, котра входила до території Запорозького війська. Кінські та Базавлуцькі плавні стали навіть іменуватися не просто Великим Лугом, а Великим Лугом Запорозьким Грушевський М. Запоріжжя і Запорізька Січ (Січа) // Грушевський М. Твори: У 50 т. Львів, 2007. Т. 8. С. 343. ^{Чабаненко В.А. Великий Луг // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Вид 2-е, переробл. Київ; Запоріжжя, 2006. С. 72.}. Адже на теренах Великого Лугу і плавнів Базавлука чи у безпосередньому сусідстві у різний час споруджувалася Томаківська Січ, Базавлуцька Січ, Микитинська Січ, Чортомлицька Січ і Нова Січ Щербак В.О. Великий Луг // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Голова редколегії В.А. Смолій. К., 2003. Т. 1. С. 466..

Отож, пов'язаність цієї території із українською Людиною на межі пізнього середньовіччя та ранньмодерних часів, її звершеннями й діями на авансцені минувшини творила підоснову міфообразу Великого Лугу. Останній поставав у тодішніх уявленнях як осередок буття запорозького козацтва - героїчної військової спільноти прикордоння, котру уподібнювали до європейського лицарства.

Ось як описував творення цієї спільноти і заразом терену її побутування Михайло Драгоманов: «На одному з Дніпрових островів козаки стали кошем і з того часу почалась Запорозька Січ. Окрім самого Дніпра, цей острів з лівого, татарського, боку боронили степова річка Конка і Великий Луг - невилазне болото. Таким способом піше військо ніяк не могло дійти до Січі. А від турецьких галер боронили її Дніпрові рукави, бо по їх берегах ріс тоді високий очерет. Розказують, що якось турецькі галери, женучись за козацькими човнами, заблудили у тих очеретах. І козаки тоді багато з них потопили; з того часу турки вже ніколи не їздили у Дніпро до Січі. А від України, чи то від городів, Січ боронили високі пороги, бо через їх уміли плавати самі тільки запорожці» Драгоманов М.П. Про українських козаків, татар та турків // Драгоманов М.П. Вибране. К., 1991. С. 188..

Аналогічно, як не дивно, представляв образ Великого Лугу й історик Дмитро Дорошенко, прихильник державницької концептуалізації національної історії. Щоправда він акцентував увагу на культурних і соціальних наслідках уходництва як головного фактора, котрий обумовив освоєння тамошніх земель.

«Отже не диво, що така багата земля вабила до себе людей сміливих і активніших, які оселилися з Каневі й Черкасах і звідти ходили промишляти звіроловством і риболовством в околишні степи. Ходили, певна річ, не по одинці, а зібравшись в невеликі узброєні ватаги. Узброєні тому, що підчас рибних ловів або полювання можна було наскочити на татарський загон, і треба було вміти дати йому одсіч. Найбільш приваблював до себе “Низ” Дніпра, та частина його нижче порогів, де Дніпро розливається безконечним числом рукавів, дрібних річок і озер в так званих плавнях, де риболовство й звіроловство давало найбільш здобичи. Це був “Великий Луг”, що його потім запорожці називали своїм батьком. Звичайно ранньою весною набирались в Каневі, Черкасах та других наддніпрянських населених пунктах ватаги промисловців і на все літо вирушали в свої “уходи”, улюблені місця на “Низу”, де пересиджували там до глибокої осени», - наголошував Д. Дорошенко у двотомному курсі з історії України Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. Мюнхен, 1966. Т. 1. С. 152..

Сучасні дослідники тримаються думки, що Великий Луг був доволі добре освоєний уже наприкінці XVI ст. Історія українського козацтва: Нариси у двох томах / Відп. ред. В. Смолій. К.,

Т. 1. С. 548. Його навіть називають «своєрідною ойкуменою людності, яка не бажала миритися з кріпосницькими порядками на волості» Там само. С. 553.. Саме тому значення уходництва не обмежувалося суто господарськими, соціальними, культурними наслідками, а генерувало більш масштабні соціокультурні трансформації всього ранньо- модерного українського суспільства.

У метафоричному сенсі уходництво було виявом соціальної мобільності тогочасної людності, котра шукала кращої долі у віддалених місцях, точніше торувала шлях до новітніх життєвих сценаріїв. Однак у народній традиції Великий Луг поставав не тільки як міфообраз героїки та слави, а й своєрідний обшир соціального та культурного буття з аскетичним повс- якденням, яке сполучалося з військовими й господарськими процесами. Недаремно у народних переказах склалася навіть своєрідна дуальна форма, котра відображала самобутнє міфологічне перетворення й антропоморфне уподібнення цієї місцевості: Січ - мати, а Великий Луг - батько. Вона побутувала в українській пісенній традиції:

Ой Січ - мати, ой Січ - мати, А Великий Луг - батько.

Інколи пісенна традиція продукувала жартівливі підтексти і навіть сатиричну гру смислів у вигляді очевидного чи прихованого протиставлення. Часом вона накладалася на пізніші переробки й культурні включення:

Ой Січ мати, ой Січ мати, А Великий Луг батько, Гей що у Лузі добре заробити,

Те у Січи пропити Цит. за: Колесса О. Українські народні пісні в поезіях Богд. Залєського // Записки наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1892. Т. 1. С. 169..

Із ними немовби перегукуються відомі рядки з поезії Тараса Шевченка «Не хочу я женитися...»:

Не хочу я, моя мати, За плугом ходити, Аксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом. На Хортиці у матері Буду добре жити, У аксамиті ходити, Меда-вина пити.

Та, мабуть, найкраще творчі проекції щодо мандрування козацького духу подаються у контексті історичних подій початку XVIII ет. Зокрема, Д. Яворницький відзначав, що козаки після відомої поразки шведського короля Карла ХІІ були змушені покинути «рідну колиску, матку-Січ, і гомінливі пороги, такі промовисті розуму й серцю кожного запорожця, і Великий Луг, що був батьком для кожного безрідного сіромахи» ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. Львів, 1992. Т. 3. С. 332.. Цей і пізніші сюжети, нерозривно пов'язані з міфообразами Великого Лугу та Січі, яскраво представлено у поемі «Іржавець» Великого кобзаря:

Як мандрували день і ніч,

Як покидали Запорожці Великий Луг і матір-Січ Взяли з собою Матір Божу. А більш нічого не взяли І в Крим до хана понесли На нове вбоге Запороже.

Історична пам'ять про Великий Луг як пристанище козацтва зберігалася протягом усього ХІХ і навіть першої половини ХХ ст. Не випадково народні перекази й легенди про Великий Луг збирали та записували О. Стороженко, Я. Новицький, Д. Яворницький та низка інших авторів. Приміром, відомий історик й етнограф Яків Новицький у своїх подорожніх записках пов'язував із Великим Лугом «дух Запоріжжя». Мандруючи історичними місцевостями козацтва, блукаючи протягом багатьох років кожного літа на Хортиці і в околицях Олександрівська, відвідуючи пороги і Великий Луг, Я. Новицький повсякчас натикався на пам'ятки запорозької й іншої старовини, котрі збуджували історичну уяву Чернявський Д. Яків Павлович Новицький // Україна. 1926. Кн. 1. С. 189..

Водночас він зіставляв Великий Луг із Диким полем. Навіть більше, Великий Луг і Дике поле породжували особливий простір для бурлацтва, себто ототожнювалися Я. Новицьким із територіальним ареалом творення окремих соціальних верств і прошарків Новицкий Я. С берегов Днепра (Очерки Запорожья). Путевые записки и иссле-дования // Новицький Я. Твори: У 5 т. К., 2007. Т. 1. С. 170.. Тож міфопоетичні мотиви його подорожніх вражень перепліталися з соціальними контекстами й культурними устремліннями мандрівного, принаймні напівосілого способу буття низки поколінь українців упродовж козацької і навіть пізнішої, імперської доби.

Козацькі міфообрази, передусім Великого Лугу відігравали поважну роль у Товаристві Українських січових стрільців, військових частинах доби Української революції 1917-1921 рр., згодом у відроджених і створених на галицьких обширах організаціях «Січей» Кралюк П.М. Козацька міфологія України: творці та епігони. Харків, 2016. С. 303-304., перенесених пізніше на еміграційні й діаспорні терени Північної Америки. Відтак міфообраз Великого Лугу перетнув океан і добре прислужився на ниві українського шкільництва й виховних практик пластунів у США та Канаді.

Історик Олександра Єфименко розглядала Великий Луг як «третє гніздо» (поряд із Київщиною та Брацлавщиною) нової української колонізації, котре простягнулося дніпровськими низинами праворуч і ліворуч від дніпровських порогів у дикому степу. Завважимо, що вона сприймала Великий Луг як своєрідну суспільну аномалію, зумовлену суворими й аскетичними умовами військово-політичного життя тодішніх українців.

О. Єфименко наголошувала, що історичне буття у цьому просторі вже не могло розвиватися як мирне, тобто відносно нормальне соціальне життя свого часу. Натомість поставали приграничні поселення, обороні засіки, сторожові люди, котрі волею-неволею жили як військові містечка. Заразом О. Єфименко стверджувала, що Великий Луг, дніпровські заплави, низини й ліси, переховували людей, які опинилися поза межами звичайного громадянського суспільства Ефименко А.Я. История украинского народа / Сост. и авт. ист.-биогр. очерка

В.А. Смолий. К., 1990. С. 167-168.. У певному розумінні Великий Луг поставав як виняткове соціальне й культурне середовище буття українців, які не хотіли коритися чужоземним володарям і місцевим панам, а кидали власний виклик осоружній недолі.

Дещо інакше з акцентуванням уваги на господарських чинниках і практиках у дусі показового засвоєння «матеріалістичного розуміння історії» репрезентував соціальне й культурне значення Великого Лугу історик Дмитро Багалій. «Цілком зрозуміло, значить, те, чому заселення степів почалося з річних долин: тут запорожці, як ми бачили, мали багато риби, диких звірів та птиці; зрозуміло, чому головним робом запорожці ловили рибу та полювали; тут же були дуже сприяючі умови задля розвитку скотарства, котре дійсно швидко тут дуже широко розповсюдилось. Великий Луг - ця величезна плавня - зробився їх батьком, а Січ - матір'ю», - підкреслював історик Багалій Д. Заселення південної України і перші початки її культурного розвитку. Харків, 1920. С. 17.

Навіть принагідне споглядання природного середовища Великого Лугу генерувало розмаїті враження, передусім надзвичайне емоційне піднесення й численні асоціації, зафіксовані у багатьох дописах сучасників. Приміром, літературознавець Сергій Єфремов занотував у щоденнико- вому записі 8 червня 1928 р.: «Вирвавшись із порогів, Дніпро широко розсовує свої береги: недаром зветься “Великий луг”. Правий берег - як під Черкасами; низький і пісковатий (“Лиса гора”); лівого не видко зовсім. Знов безліч островів, протоків, розкішна густа рослинність. Ідеш неначе в лісі: небо, ліс - і широка балка Дніпрова простяглася між ними в смарагдовій оправі. Солов'ї - аж розлягаються. А птаства того - аж кишить» Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. К., 1997. С. 648..

Ці мальовничі краєвиди й природне середовище значною мірою збереглися до середини ХХ ст. 1950 р. відповідно до рішення Москви - союзного радянського уряду історичні землі Великого Лугу потрапляють до сфери будівництва Каховської ГЕС. Історичний край став жертвою економічного молоху радянської доби.

Проте навіть неодмінні прихильники тодішніх новобудов відчували ностальгійний присмак від майбутньої втрати Великого Лугу, як-от український письменник, кінорежисер, драматург і художник Олександр Довженко. «Понад Дніпром нові села високо на буграх, їх далеко видно, і нагадують вони зграї білих гусей чи голубів, що позлітались і посідали біля великої річки. Які величезні урочисті простори. Щось утратить з своєї краси Дніпро між Каховкою і Запоріжжям. Піде під воду Великий Луг, що приваблював колись наших прапрадідів-запорожців. Потонуть навіки мужні красоти вольностей запорозьких, і нова краса, що приходить внаслідок наших зусиль по перетворенню природи, розів'ється на берегах майбутнього великого водосховища десь років за тридцять», - писав О. Довженко у своєму записнику 18 вересня 1952 р. Довженко О. Друга записна книжка. 1952 рік // Довженко О. Твори: У 5 т. К., 1966. Т. 5. С. 106.

Однак, ще більш гіркими були почування українських істориків й археологів, які розуміли справжній масштаб культурних втрат українського народу. 1951 р. український історик Олена Апанович працювала в археологічній експедиції, що провадила розкопки на місцях Запорозьких Січей напередодні будівництва Каховської ГЕС. Вона вивчала місця розташування Базавлуцької, Чортомлицької і Підпільненської Січей, топоніми та гідроніми, місцеві перекази й свідчення тощо. О. Апанович була одним з останніх українських учених, які застали Великий Луг у первісній красі2 Мицик Ю. Спомин про «козацьку матір»: до 100-річчя від дня народження Олени Апанович. З перших уст. (28 серпня 2019 р.). URL: https://zpu.kr.ua/shche/kolonky/14205- spomyn-pro-kozatsku-matir-do-100-richchia-vid-dnia-narodzhennia-oleny-apanovych.

В її особовому архіві зберігся щоденник 1951 р., коли О. Апанович була молодшим науковим співробітником Нікопольської експедиції Інституту археології АН УРСР на території будівництва Каховської гідроелектростанції Степченко О., Бодак О., Щерба Л. Архів українського історика Олени Апанович в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Біографічне дослідження. Науковий каталог. К., 2019. С. 37.. В одному із записів після обстеження навколишньої місцевості у липні 1951 р. історик занотувала: «“Молодці запорожці! Вміли вибирати собі місця: красиві і одночасно важко доступні”» Савченко С.В. Місця пам'яті українського козацтва у щоденникових нотатках Олени Апанович // Література та культура Полісся: Зб. наук. пр. Ніжин, 2013. Вип. 73.

С. 13..

18 жовтня 1955 р. Каховська ГЕС із гучною й помпезною радянською обрядовістю була введена в експлуатацію. Радянське керівництво тріумфально оголосило про чергову «перемогу» над природою. Протягом 1955-1957 рр. на місці Великого Лугу постало «рукотворне штучне море», котре сховало українські чорноземи та плодючі луки. Каховська ГЕС із однойменним водосховищем стала останньою ланкою Дніпровського каскаду гідроелектростанцій. Економічні здобутки цього радянського «дива» і до сьогодні продукують поважні наукові заперечення, особливо, коли взяти до уваги великі екологічні й культурні втрати.

Неочікуваний поворот у долі геоприродного середовища Великого Лугу стався під час сучасної російсько-української війни. 6 червня 2023 р. російські загарбники вчинили резонансний військовий злочин - підірвали греблю Каховської ГЕС Росіяни знищили Каховську ГЕС: яке значення мала станція у гідросистемі України і яку роль відіграла під час вторгнення РФ. #ew Voice. (6 червня 2023 р.). URL:. Протягом червня 2023 р. з-під води вивільнилася історична територія Великого Лугу.

Ця подія генерує зіставлення зі схожою катастрофою й трагедією 18 серпня 1941 р., коли радянські війська подібним чином підірвали греблю Дніпровської ГЕЄ у Запоріжжі. Тодішня катастрофа призвела до численних людських жертв і величезних руйнувань, наслідки яких довелося долати протягом багатьох років.

Певна річ, масштабні результати Каховської катастрофи ще доведеться вивчити й осягнути повною мірою. Та вони дивовижним чином перегукуються з сумнозвісними злочинними діяннями радянського режиму, котрий ініціював і нав'язав творення т.зв. Каховського моря на історичній території українського козацтва.

Історія земель Великого Лугу у страшний і трагічний спосіб продемонструвала очевидну спадкоємність «діянь» кількох російських режимів різних епох - старого імперського, котрий нищив козацтво і його вільні землі; радянського тоталітарного - який винищив мільйони українців і прагнув викорінити навіть сам дух українства протягом понад семи десятиліть; і, звісно, сучасного російського неоімперського - який уже 10 років веде війну супроти незалежної України і прагне будь-що-будь зруйнувати українську ідентичність. Адже для Москви українці та їх землі завжди були і є територією й осередком спротиву громади вільних, незалежних людей, одним із символів якої залишається історико-культурний простір Великого Лугу.