Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція

Літургічний календар як принцип організації сакрального часу лежить в основі богослужбових книг усіх християнських конфесій. У католицьких градуалах і антифонаріях богослужбові піснеспіви на рухомі (Proprium de tempore) і нерухомі (Proprium de sanctis) свята упорядковувалися згідно з церковним календарем. Календарний принцип організації богослужбових книг католицької традиції зберігся у традиційних протестантських церквах (лютеранській, англіканській). Православні й унійні ірмологіони в організації піснеспівів спираються на кален- дарно-мінейний принцип.

Календарний принцип виявився настільки універсальним, що його було використано при упорядкуванні збірок духовних пісень - кан- ціоналів і пісенників. Становлення канціоналів як збірників духовних

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція пісень літургічного та паралітургічного призначення відбувається у католицькому та протестантському середовищі у Західній Європі, пізніше такого типу збірки поширюються і на східнослов'янських землях. західноєвропейський канціонал пісенник

Якщо в літургічних книгах календарний принцип організації піс- неспівів був провідним, оскільки уособлював сакральний час, то канці- онали й пісенники, призначені для світських, поступово розширювали свою тематику і включали, окрім богослужбових, піснеспіви та молитви, що освячували побут (ранкові та вечірні молитви, пісні-прохання про хорошу погоду та врожай тощо). Тому при усій подібності будова літургічних книг та канціоналів (пісенників) ніколи не була тотожною: піс- неспіви богослужбових книг були виключно літургічними, в той час як канціонали містили усі три типи піснеспівів - літургічні, паралітургічні та позалітургічні. У канціоналах (пісенниках) для мирян поєднувалися твори сакрального (церковного) призначення і твори, що сакралізували побут християнина. Розглянемо еволюцію європейських канціоналів (пісенників) як поступовий процес формування книги, яка охоплює усі сторони християнського життя мирянина.

Формування католицьких канціоналів з духовними піснями тісно пов'язане з книгою «Cantionale ecclesiasticum» («Церковний канціонал»), яка увійшла у вжиток, починаючи з XV ст. Специфічна риса церковного канціоналу - поєднання у книзі літургічного призначення вибраних пі- снеспівів із градуалів і антифонаріїв з духовними піснями (cantiones) латинською або національними мовами. Среди ранніх католицьких канці- оналів зазначимо краківський рукописный канціонал XV ст. «Cantionale ecclesiasticum complectens omnia quibus ex praescripto et approbatione synodorum provincialium ecclesia Polonia utitur» («Церковний канціонал, який містить все, що використовується в польській церкві згідно з приписом і схваленням місцевих синодів») [134, c. 316].

Церковний канціонал, на відміну від градуалів і антифонаріїв, не мав чіткої репертуарної регламентації. Як приклад наведемо кілька зра- зків¹ з центральноєвропейського регіону.

Один із найдавніших і повних католицьких церковних книг, де містяться духовні пісні, є т. зв. «Franusuv kancional» («Cantionale Franus») [334], який переписав у чеському м. Градец-Кралове (Hradec Kralove) 1505 р. мешканець міста Ян Фран. Це доволі розлогий рукопис (367 сторінок), у якому містяться піснеспіви ординарія (Kyriale) і пропрія (Graduale) меси, співані зразки символу віри (Patriamina, Creda seu Symbola), зібрання секвенцій (Sequentiale), піснеспіви офіція (Antiphonale). Окремий розділ рукопису становить зібрання духовних пісень (Cantionale); також пісні містяться в розділі «Missae Rorate in adventu Domini», які чергуються в богослужбовими піснеспівами Kyrie, Alelluia, секвенціями. Розташування піснеспівів у частинах Kyriale, Graduale, Sequentiale, Cantionale йде за церковним календарем: вони мають розділи Proprium de tempore (адвенто- вий, різдвяний, великодній, звичайний періоди) і Proprium de sanctis (нерухомі свята церковного календаря). Структура частини Cantionale як окремого розділу канціонала Я. Франа є подібною до літургічних частин книги, з яких вона перейняла принцип організації репертуару. Отже, духовні пісні завдяки включенню у канціонали стали одним із жанрів, що репрезентував сакральний час християнського богослужіння.

Невеличкий (84 сторінки) рукописний чеський католицький кан- ціонал XVI ст. [340] поєднує гімнарій (Liber hymnarius) і канціонал (Cantionale). Піснеспіви гімнарія упорядковано згідно з церковним календарем і включають частини Proprium de tempore (адвентовий, різдвяний, великопісний, великодній, звичайний періоди) та Proprium de sanctis (пісні до окремих святих і загальні піснеспіви святим). Пісні ж канціоналу, які становлять більшу частину рукопису, призначені лише до одного літургічного періоду - Адвента. Це можна пояснити тим, що, ймовірно, це лише частина рукопису, далі могли бути записані пісні на інші частини літургічного року. Цікавим є той факт, що велика кількість пісень адвентового розділу (більше 80 пісень) не є упорядкованими. Єдиний організаційний принцип, який, до речі, витримано лише частково, проте багаторазово - алфавітний: низка пісень (до 10-15) упорядкована за абеткою, потім алфавітний принцип порушується, але згодом поновлюється, і так кілька разів.

Отже, у канціоналах першого типу духовні пісні відокремлені від інших літургічних піснеспівів у спеціальний розділ (Cantionale), який структуровано за літургічним календарем, подібно до інших розділів цих книг. Такий тип церковних канціоналів був розповсюджений у ренесансну добу і відображав перехідний етап (від середньовічного до сучасного) репрезентації сакрального.

Окрім того, у церковній практиці були богослужбові книги з духовними піснями, де останні не були виокремлені у спеціальний розділ, а розміщалися разом з іншими літургічними піснеспівами. У цих книгах загальне структурування відбувалося не за жанрами, а службами. Такі книги увійшли у церковну практику у передбарокову і барокову добу.

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція них можемо знайти наочне підтвердження традиції використання духовних пісень у католицькій літургії, а саме їх виконання поряд з традиційними літургічними піснеспівами або їх парафразами. Літургічні цикли, що включали й духовні пісні, також організовані за літургічним календарем. Серед подібних книг назвемо чеський канціонал XVII ст. [328]. Як різновид канціонала другого типу були поширені й канціона- ли, призначені на окремий період літургічного року, серед яких найбільш популярними були адвентові роратні для спеціальних ранкових вотивних служб до Богородиці, що відправлялися у адвентові будні. Серед роратних канціоналів назвемо ранньобароковий польський канціо- нал «Parthenomelica albo Pienia nabozne o Pannie Najswi^tszej» (1613) Ва- лентія Бартошевського (Walenty Bartoszewski) [346] і чеський роратний канціонал 1620 р. [327]. У чеському канціоналі роратні служби відокремлені від пісень, які зібрані у спеціальний розділ. У польському кілька пісень входить до літургічного циклу, чергуючись з частинами ордина- рія і пропрія, у другій половині збірки записано лише пісні.

Таким чином, канціонал другого типу представляв наступний етап формування книги, в якій, по-перше, збільшується вага церковних пісень, по-друге, пісні фіксуються у контексті церковного богослужіння, замінюючи або доповнюючи канонічні піснеспіви. Ці рукописи та видання свідчать про поступове включення колишніх неканонічних (з точки зору церковних приписів) піснеспівів у богослужіння і функціональне прирівняння їх до літургічних, що є ознакою нового розуміння сакральності, характерне для Нового часу.

У ренесансну та ранньобарокову добу ще було мало католицьких канціоналів, які містили лише духовні пісні. Найчастіше в окремих розділах були розміщені й інші піснеспіви, хоча духовні пісні у цих книгах посідали значене місце. Однак саме початок XVII ст. ознаменувався появою канціонала як особливої книги з піснями для богослужбових потреб, у якій вже були відсутні канонічні літургічні піснеспіви. Втім, ка- нціонали, у яких поєднувалися традиційні латинські піснеспіви і духовні пісні, ще тривалий час продовжували використовуватися у католицькій літургічній практиці. До таких типів канціоналів належить «Cantionale Catholicum Regi, es Uj, Deak, es Magyar Aitatos» («Католицький канціонал: старі та нові угорські побожні церковні піснеспіви»), складений та підготовлений до друку трансільванським францисканцем Яношем Кайоні (Janos Kajoni) у 1676 р. [329] і який неодноразово видавався пізніше аж до ХХ ст. (1719, 1805-1806, 1921), який містив і григоріанські піснеспіви, і духовні пісні угорською мовою.

Однак найбільшого поширення набули католицькі канціонали третього типу, у яких друкувалися духовні пісні (до пісенних творів також ми долучаємо й пісенні парафрази частин ординарів меси). Цей тип пісенника остаточно сформувався у середині XVII ст., набувши форму, яка є актуальною й донині. Як зразок канціоналів третього типу наведемо угорське видання «Cantus catholici» (1651) (упорядник - Бенедикт Соллоші (Benedek Szollosi) та його словацьку версію з тією ж назвою (перше видання вийшло у 1655 р., друге - у 1700 р.).

В угорському виданні «Cantus catholici» [330] твори розташовані таким чином: пісні на Адвент, Різдво, Великий піст, Великдень, Возне- сіння, Зіслання Святого Духа, на свято Пресвятої Євхаристії; пісні до Богородиці та святих; псалтирні та біблійні пісні; літанії, пісні покаянного змісту, в т. ч. за померлих. У словацькому виданні «Cantus catholici» [331] структурування є подібним, хоча має й певні відмінності. Канціо- нал має більш деталізовану структуру, зокрема щодо творів, упорядкованих згідно з літургічним роком (пісні на Адвент, Різдво, Новий рік, Трьох царів, Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зіслання Святого Духа, Трійцю, на свято Пресвятої Євхаристії). Після пісень на свята лі- тургічного року йдуть твори до Богородиці та святих (пісень до святих усього дві, на відміну від угорського видання, що містить цілу низку творів). До наступного розділу Pysne obecne включено віршовані парафрази ординарія меси, пісні до і після проповіді, псалтирні пісні, різні пісні прославного, покаянного або благального змісту. Окремо рубри- ковано ранкові та вечірні, катехитичні пісні, антифони.

Серед новацій канціоналу «Cantus catholici», як й інших видань, що виходять у той самий час, відзначимо появу спеціальної групи бого- родичних пісень, які до того окремо не виділялися: у ренесансну і ран- ньобарокову добу пісні до богородичних свят в канціоналах, як у анти- фонаріях і гра дуалах, входили до частини Proprium de sanctis разом з піснеспівами до святих. Також важливими новаціями стала поява у збірках псалтирних і принагідних (ранкових, вечірніх, катехитичних тощо) пісень, які прямо не пов'язані з літургічним календарем, а тому були відсутні в ренесансних і ранньобарокових канціоналах.

З точки зору організації репертуару цікавими є авторські канціона- ли, як, наприклад, канціонали чеха Адама Вацлава Міхни (Adam Vaclav Michna) - «Ceska marianska muzika» (1647) [332] і «Svatorocrn muzika» (1661) [351], у яких текст і музика повністю належить укладачу¹. «Ceska marianska muzika» (66 творів) автором поділена на три розділи. У першому містяться пісні, організовані за принципом Proprium de tempore: на Різдво (O narozeni Pana Krista), до Святого Імені Ісуса (O Kristu Panu a jeho svatem jmenu), на Великий піст (Postni, aneb o umuceni Pane), Великдень (Velikonocni), Вознесіння (O Vstoupeni Pane), Зішестя Святого Духа (Svatodusni), Святу Трійцю (O svate Trojici), свято Божого Тіла (O Bozim tele). У другому розділі - богородичні пісні на Стрітення (O Ocisfovani Panny Marie), Благовіщення (O Zvestovani), страждання Богородиці під хрестом (O bolestne Panne Mariji), Відвідування Марією Єлизавети (O Navstiveni Panny Marie), Успіння (O Nanebevzeti Panny Marie), Різдво Богородицы (O Narozeni Panny Marie), Уведення до храму (O Obetovani Panny Marie), Заручення (O Zasnoubeni Rodicky Bozi), загальні про Богородицю і до Богородиці (Obecne o Matce Bozi a k Matce Bozi). Третя частина канціонала А. Міхни - про помираючих та померлих побожних християн (O umirajicich a zemrelych poboznych kresfanuv).

Канціонал «Svatorocni muzika» (118 творів) містить пісні на усі свята літургічного року, починаючи від Адвента. На відміну від збірки «Ceska marianska muzika», вона не має поділу на тематичні цикли (гос- подські пісні, богородичні пісні, до святих). Більшість творів канціона- ла - пісні до святих (O svatem Stepanu, O svatem Janu Evanjelistovi, O svate panne Dorote, O svate Zuzanne z Stareho zakonaisen, O svatem Mateji apostolu тощо), які чергуються (згідно з церковним календарем) з піснями про події з життя Ісуса і Марії (O narozeni Pana Krista, O Pozdraveni Krista Jezise ukrizovaneho, Slavne Syna Boziho vzknsern, Zvestovani blahoslavene Panny Marie, O Nanebevzeti blahoslavene Panny Marie тощо). Завершується цикл «Svatorocni muzika» піснями за померлих (Vzdychani duse v ocistci, Rozmlouvani duse zive s dusi v ocistci zustavajlci, Za mrtve k Panne Mariji тощо).

Авторські канціонали використовують календарно-тематичний тип структури, що вже закріпився у католицькій церковній практиці. «Ceska marianska muzika» більше нагадує упорядкування традиційних канціона- Авторські пісні у канціоналах ми знаходимо і в XVI ст., наприклад, у невели-чкому чеському збірнику (обсяг 220 сторінок) [339], який містить лише духовні пісні (cantiones), упорядковані за церковним календарем. Особливість цього канціоналу - окреме розташування пісень, що належать одному автору, які відносяться до Proprium de tempore і охоплюють період від Адвенту до свята Св. Трійці (Cantiones euangelicae de incarnatione domini autore m. venceslao nikolai de vodniano, арк. 9 - 78 зв.). Також авторські пісні є в частині Proprium de sanctis (Cantiones de sanctis et primo sancto ioanne baptista autore venceslao nicolaide vodniano, арк. 183 зв. - 203). лів, ніж «Svatorocrn muzika», однак усі вони у той чи інший спосіб відображають структуру, що у Середньовіччі сформувалася в літургічних книгах і у середньобарокову добу остаточно закріпилася в канціоналах.

Зазначимо основні ознаки центральноєвропейського канціонала, що остаточно сформувався у середині XVII ст.

1) Канціонали, на відміну від літургічних книг, мають менш регламентовану будову. Укладач збірки пісень сам обирає репертуар (він може виступати автором усієї збірки або її частини), а також визначає принципи його розташування. Канціонал структурується за церковним календарем, однак у ньому передбачено варіативність у розташуванні розділів.

2) Серед специфічних рис канціоналів - виділення окремої групи богородичних пісень, якої не було в добу Ренесансу, де усі пісні на бо- городичні свята, що входили до Proprium de sanctis, подібно до середньовічних градуалів та антифонаріїв, містилися разом з піснеспівами на честь святих.

3) Канціонали містили пісні, що звучали під час частин пропрія меси, пісенні й непісенні парафрази частин меси з текстами ординарія, паралітургічні та позалітурігчні молебні й відправи.

4) У ранніх канціоналах рідко записувалися пісні на різні випадки, і усі пісенні твори так чи інакше були пов'язані з подіями, відображеними у церковному календарі. Окремим розділом у канціоналах іноді могли бути покаянні пісні, які генетично пов'язані зі службами за померлих (pro defunctis), а також пісні у різних потребах, що походять з поза- богослужбових молитовних практик, які давні канціонали іноді містили як додатки. У канціоналах середини XVII ст. вагому частину пісенного репертуару становлять пісні некалендарної групи - покаянні, прославні, благальні, принагідні тощо, ґенеза яких сягає літургічних (відправи pro defunctis) або позабогослужбових молитовних практик.

Отже, у католицьких канціоналах, починаючи з середини XVII ст., йде закріплення основних принципів організації репертуару (за церковним календарем) і основних розділів, до яких входять пісні, що ілюструють події з життя, смерті і воскресіння Ісуса Христа (1), життя Богородиці (2), пісні до святих (3), інші пісні, не пов'язані з літургічною практикою, але які охоплюють усі інші сторони людського буття - життя і смерть, покаяння, прославлення, побутові потреби (4). Окрім пісень, до канціоналів входили й непісенні твори, зокрема перефразовані частини ординарія меси та літанії (5), що уможливлювало використання канціонала на богослужінні, різного роду молебнях і у побуті. Отже, у

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція середині XVII ст. загалом було сформовано канціонал (пісенник,) комплексного типу, який, відповідно до засад «нової сакральності», мав ан- тропоцентричне спрямування та охоплював усі сторони людського буття - і сакральний вимір богослужіння, і формально позасакральний, але сакралізований простір повсякденного життя.

Католицькі канціонали з духовними піснями стали однією з найуживаніших богослужбових книг католицької Європи, призначених для мирян. Їх значення є надзвичайно важливим у контексті становлення духовно-пісенного репертуару національними мовами, що набуває актуальності в Новий час і особливо у добу романтизму. Новий етап розвитку католицьких пісенників¹ припадає на ХІХ ст., коли вони остаточно отримують завершену форму, яка є актуальною і понині.

Польським класичним пісенником, на який орієнтуються усі сучасні католицькі видання, є «Spiewnik koscielny» (Краків, 1838), упорядкований Мартином Міхалом Мьодушевським (Michal Marcin Mioduszewski) [344]. У його першій частині міститься пісні на церковний рік, куди включено твори на Адвент, Різдво, Великий піст, Великдень, Зелені свята, до Божого Тіла, Богородиці, святих, пісні на різні випадки, пісні за померлих. У другій частині вміщено польські варіанти частин ординарія меси та вечірні, а також різні паралітургічні і позалітургічні молебні (суплікації, літанії, вервиці, молитовні годинки). У додатку, що вийшов у 1841 р., нові твори було впорядковано за тим самим принципом.

На основі пісенника «Spiewnik koscielny» М. Мьодушевського Ян Седлецький (Jan Siedlecki) уклав новий пісенник «Spiewniczek zawiera- j^cy piesni koscielne» (Краків, 1876; перші 11 видань мали саме таку назву, нині він друкується під титулом «Spiewnik koscielny»), який до сьогодні має не один десяток перевидань [350]. Його структура є більш деталізованою, ніж у пісеннику М. Мьодушевського. Розпочинається збірник піснями на церковний рік (твори на Адвент, Різдво (різдвяні пісні поділяються на церковні та домашні), Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зелені свята, Трійцю, на честь Св. Євхаристії, до серця Ісуса); далі йдуть розділи з піснями до Богородиці, до святих, пісні на різні випадки та за померлих. Друга половина збірки містить польські варіанти частин ор- динарія меси (пісенні та непісенні) та інші співи на літургію, піснеспіви Назва «канціонал» щодо книги з духовними піснями поступово виходить з ужитку. Канціоналами у XVIII - ХХ ст. називали переважно книги мішаного типу, що містили латинські піснеспіви з градуала й антифонарія та духовні пісні латин-ською та національними мовами; до таких канціоналів належить, окрім вже згада-ного угорського «Cantionale Catholicum Regi, es Uj, Deak, es Magyar Altatos» (Чікшо- мьо, 1676), хорватський «Cithara octochorda» (Загреб, 1757) [333].

нестрофічної форми до інших літургічних та паралітургічних молебнів (суплікації, вечірні, літанії). У додатках вміщено нові пісні різної тематики. Для зручності користування, пісні в кожному розділі розташовано в алфавітному порядку, чого не було у виданні М. Мьодушевського.

Сучасний «Spiewnik koscielny» (Катовіце, 2005) [352] має деякі відмінності від видання Я. Седлецького. Він розпочинається, наприклад, не піснями, розташованими згідно з церковним календарем, а польськими піснями до літургії (piesni mszalne), після яких вже йдуть традиційний розділ пісень на усі свята календарного року, пісні до Богородиці, до святих тощо, піснеспіви меси та інших молебнів. Традиційно у кожному розділі пісенні твори йдуть за абеткою. Окремим розділом виділено по- залітургічні співи, до яких віднесено т. зв. «молодіжні» пісні, тобто пісенні твори полегшеного стилю, популярні серед молоді. Поява такого роду пісень у збірках, що мають дозвіл церковної влади, є ознакою нашого часу; включення є спробою окреслити їх статус, оскільки вони є популярними серед молоді і часто звучать на богослужіннях.

Отже, у Польщі, починаючи з середини ХІХ ст. і донині, актуальним є тип церковного пісенника з усталеною структурою, яка включає пісні, що виконуються протягом церковного року і пов'язані з головними подіями з життя Ісуса Христа, пісні до Богородиці та святих, а також пісні різного змісту та інші літургічні й паралітургічні піснеспіви строфічної або нестрофічної будови, що звучать на літургії або інших церковних відправах, а також поза богослужінням, наприклад, на цвинтарі. Варіативність структурування є незначною і стосується лише деталей, наприклад більшої деталізації щодо груп пісенних творів або ж порядку розташування окремих частин у виданні.

Сучасний німецький пісенник «Gotteslob» [335], що видавався спочатку у Східній Німеччині (перше видання було здійснене у 1975 р.). і нині має численні перевидання (нова редакція вийшла у світ у 2013 р.), є книгою універсального типу, призначеною і для богослужіння, і для інших церковних потреб. Вона має 5 великих розділів: особисті молитви (Personliche Gebete), християнське життя у таїнствах (Christliches Leben aus den Sakramenten), життя спільноти протягом церковного року (Das Leben der Gemeinde im Kirchenjahr), спілкування святих (Gemeinschaft der Heiligen), служба слова, літургія годин, молитви (Wortgottesdienst, Stundengebet, Andacht). Якщо перші два розділи мають лише тексти молитов, то третій і четвертий включають значну кількість пісенних творів. Третій розділ містить піснеспіви, що виконуються протягом церковного року (Адвент, Різдво, Великий Піст тощо), прославні та молитовні

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція пісні узагальненого змісту (усі зазначені твори використовуються як музичний компонент частин пропрія), піснеспіви ординарія меси (латинські, німецькі прозаїчні та віршовані). У четвертому розділі записано пісні до Богородиці та святих. Стосовно п'ятого розділу, то до нього включено переважно піснеспіви псалмодичного складу, що входять у добове коло богослужінь, у ньому лише невелика кількість духовних пісень. Збірник «Gotteslob» має дещо інше структурування у порівнянні з польськими виданнями, оскільки фактично поєднує дві книги - молитовник та церковний пісенник, але при цьому в «співаній» частині має практично ті самі розділи, що й польські видання, бо саме ця структура, апробована часом, показала свою життєздатність.

Таким чином, сучасні католицькі пісенники є пісенниками комплексного типу; вони спираються структурний тип, що сформувався в західно- та центральноєвропейських католицьких канціоналах у середині XVII ст. Серед найважливіших новацій XVIII - ХХ ст.: деталізація рубрик в межах загальної структури, розміщення піснеспівів в межах однієї тематичної групи за абеткою. Додамо також, що сучасні пісенники набули статусу літургічних книг і є основним джерелом музичного матеріалу для церковних відправ мирян¹.

У сучасних католицьких літургічних виданнях основний масив музичних творів складають пісенні жанри, що звучать під час змінних частин богослужіння (пропрія) і тематично пов'язані з літургічними роком. Також у них представлені частини ординарія (у пісенних та непі- сенних формах) і різні паралітургічні молебні, що дозволяє використовувати пісенники у будь-яких потребах - на богослужінні, інших церковних відправах, приватних молитвах.

Протестантські канціонали почали формуватись у XVI ст., з появою протестантизму Сучасна католицька літургічна практика передбачає варіативність музичної складової у церковних відправах. У монастирському вжитку використовуються традиційні літургічні книги, композиції великої форми звучать у європейських ка-федральних соборах під час недільних відправ. Найуживанішими книгами для що-денних церковних католицьких відправ сьогодні є збірки духовних пісень. ^{Як вже зазначалося, у XV ст. існували й протопротестантські (гуситські) ка- нціонали, але за формою вони були близькими до католицьких і репрезентували середньовічний тип церковно-літургічної книги.}. Протягом наступних п'яти століть книги з пісне- співами до протестантських богослужінь набули різних форм, що було пов'язане з великою кількістю протестантських деномінацій, які суттєво різнилися доктринально, ще не могло не вплинути на форму та зміст канціоналів. Ми не зупинятимемося детально на кожній конфесії, однак

спробуємо визначити найбільш типові зразки канціоналів та інших книг для молитовних потреб різних протестантських громад.

Перші протестантські канціонали спиралися на традиції, що були апробовані в католицькій церковній практиці, при цьому однак в них вносили відповідні зміни. У чеському канціоналі «Pisne chval bozskych», укладеному Яном Рохом (Jan Roh) у Празі 1541 р. (канціонал репрезентує традицію «чеських братів»)¹, пісні поділено на три тематичні групи. Перший розділ включає твори, що оповідають про події земного життя Ісуса Христа, починаючи з очікування його народження (Адвент) і до Зіслання Св. Духа; розділ завершують пісні прославного характеру. До другої групи входять твори, важливі для духовного життя, центральне місце в яких посідає тематики християнських таїнств (пісні про церкву, священиків, Слово Боже, покаяння, вечерю Господню, подружжя, духовне життя). Третя частина канціонала містить пісні на різні потреби, зокрема пісні катехитичного змісту щодо істин віри, пісні у потребах немічних, пісні на обряд поховання та про Судний день, ранкові та вечірні пісні- молитви, пісні до і після споживання їжі, пісні про різні побожні речі.

Близьким до канціоналу Яна Роха за змістом, але структурно дещо відмінним, є канціонал «Pisne duchovni evangelistske» Яна Благослава (Jan Blahoslav), виданий у Моравії у м. Іванчіце (Ivancice) у 1564 р., який також репрезентує практику чеських братів. На відміну від першого, він має два, а не три, розділи. У першому вміщено пісні про земне життя Ісуса Христа (менш деталізовано, ніж у канціоналі Яна Роха); у перший розділ також входять пісні, присвячені християнським таїнствам. Другий розділ містить пісні катехитичного змісту, присвячені питанням віри, пісні про заповіді Божі, спокусу та християнське мучеництво, пісенні твори на різні години дня й ночі та у різних потребах.

Словацький лютеранський канціонал «Cithara sanctorum», укладений Юраєм Трановським (Juraj Tranovsky) (Левоча (Levoca), 1636) Детальний опис усіх пісенних творів канціонала Яна Роха, а також канціо-нала Яна Благослава, здійснено у роботі К. Смекалової [238, с. 31-78]. ^{Збірник аналізуємо за виданням [224].}, поділявся на три розділи. У першому містилися пісні на різні періоди літургічного року, пов'язані із земним життя Ісуса Христа (Адвент, Різдво, Новий рік, Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зішестя Святого Духа, Трійця), другий розділ включає пісні, пов'язані з церковним богослужінням, таїнствами та церковними обрядами; у третьому розділі зібрано твори мо-

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція литовного та катехитичного змісту, а також пісні, які освячують християнський побут (ранкові, вечірні, благословення їжі тощо) [224, с. 64-65].

Протестантська традиція пісенних переспівів біблійних псалмів інспірувала появу окремої книги - повного пісенного Псалтиря. Серед перших зразків назвемо знаменитий «Женевський Псалтир» (1562), тексти якого належать перу Клемана Маро і Теодора де Без, що були покладені на музику Луї Буржуа. Ця форма співацької книги породила багато наслідувань в усій Європі, і не лише протестантській, а й католицькій та православній. Зазначимо, що формально повний пісенний Псалтир не був канціоналом у його класичному розумінні, оскільки в основу його будови не було покладено традиційний для такого типу книг календарний або тематичний принцип. Повний пісенний Псалтир наслідує зміст біблійного Псалтиря, де відсутнє упорядкування за тематичними групами на рівні цілого циклу. Але це не означає, що видавці збірок не враховували момент практичного використання цих книг на богослужінні. Твори з пісенного Псалтиря в протестантській церковній практиці виконувалися у тісному зв'язку з конкретними церковними святами, про що свідчить передмова («Die Psalmen im Kirchenjahr») до «Беккерівсько- го псалтиря» («Becker Psalter») Г. Шютца (1628, 1661), в якій детально розписано день або свято, коли треба співати той чи інший псалом [336, с. ХІІІ-XIV]. Зазначимо, що протестантські повні пісенні Псалтирі відкривають шлях новому принципу впорядкування пісенних книг для богослужіння у ХХ ст., коли пісні у книзі взагалі йдуть у вільному порядку, натомість наприкінці подано тематичний індекс усіх творів, де можна знайти пісні до будь-якого свята.

Підсумуємо деякі спостереження щодо тематики та упорядкування протестантських канціоналів у XVI - XVII ст. У цей період виокремлюються три основні тематичні групи пісень: народження, життя, смерть, воскресіння, вознесіння Ісуса Христа і зіслання ним Св. Духа (1), церковні таїнства й обряди (2), християнське життя у його ідеалах та практичній площині (3). Зазначимо, що усі три тематичні групи є й у католицьких канціоналах, однак у протестантських відсутні традиційні для католиків групи пісень до Богородиці та святих¹. Визначені тематичні групи стали основою подальшої еволюції протестантських музично- літургічних книг. Різновидом протестантських канціоналів були повні пісенні Псалтирі, що базувалися на переспівах текстів Св. Письма. Їх те- Деякі канціонали містять кілька пісенних творів до Богородиці і святих, але у цих творах вони розглядаються як зразки християнських чеснот, а не як заступ-ники людей перед Богом.

матика не охоплювала усієї повноти церковного та побутового життя християнина, однак ці твори мали велику цінність через узагальненість змісту і богонатхненність першоджерел; також цей тип пісенника передбачив появу нового способу впорядкування текстів за допомогою тематичного індексу. Зазначимо, що протестантські канціонали XVZI ст. (окрім повного Псалтиря), як і тогочасні католицькі, були зразками пісенників комплексного типу відповідно до потреб свої конфесії.

Упродовж XVIII - ХХ ст. у протестантських країнах було видано величезну кількість видань протестантських музично-літургічних книг¹. Оскільки раніше було розглянуто літургічно-співацькі книги традиційних протестантських деномінацій (чеські брати, лютерани), зупинимося на баптистській традиції, яка сьогодні є найбільш поширеною. Найчастіше у гімналах використовується тематичний спосіб упорядкування репертуару. Як типовий зразок наведемо американський гімнал «Lift Up Your Hearts: Psalms, Hymns, and Spiritual Songs» (Гренд-Репідс, Мічіган, 2013) [343]. Перший розділ - «Історія створення і відкуплення» («The Story of Creation and Redemption») - містить пісні на свята християнського року (очікування приходу месії у Старому Заповіті, земний шлях Ісуса Христа, пісні про шлях віри, очікування другого пришестя Ісуса Христа). Другий розділ - «Поклоніння Триєдиному Богу» («Worshiping the Triune God») - присвячений різним аспектам християнського життя (покликання, молитва, поклоніння, слухання Господнього слова, сповідання віри, таїнства тощо). Цей гімнал є репрезентативним зразком богослужбових книг нових протестантських церков.

У баптистських виданнях трапляється й вільне розташування пісенних творів. Відсутність зовнішнього структурування (твори у пісеннику йдуть у довільному порядку), на нашу думку, генетично походить із традицій друків повних пісенних Псалтирів у XVI ст., де, відповідно до біблійного першоджерела, відсутнє групування творів за темами. Як зразок такого типу збірок наведемо американське видання «Hymns of Praise. The Hymnal of the True Jesus Church» (Гарден Гроув, Каліфорнія, 1993) [337], де взагалі відсутня будь-яка рубрикація, однак наприкінці книги, окрім алфавітного покажчика пісень, є тематичний («Topical Index of Hymns»), де усі пісні згруповано за 42 тематичними групами («Боже заступництво і турбота» («God's Protection and Care»), «Істинна церква» («The True Church»), «Наша любов до Господа» («Our Love to the Lord»), «Друге пришестя Христа» («The Second Coming of Christ») тощо); Сьогодні найпоширенішою назвою таких книг є гімнал або зібрання гімнів.

Будова західноєвропейських канціоналів і пісенників: історична ретроспекція у кожній тематичній групі пісні розташовано за абеткою. Окрім того, у збірці є алфавітний покажчик усіх пісень. Цей принцип структурування ми окреслимо як віртуальний, оскільки у книзі пісні йдуть у довільному порядку, а тематичне впорядкування здійснюється у змісті, за допомогою якого кожен християнин або християнська громада обирають твори відповідної тематики.

Підсумуємо основні ознаки протестантських книг для богослужбового співу XVI - ХХІ ст.

1) Для протестантських літургічних видань характерним є а) продовження традицій упорядкування, апробованих в католицьких пісенниках, з певними видозмінами відповідно до свого віровчення (лютеранські, чеські братські); б) відхід від католицької моделі структу- рування зі збереженням календарного принципу упорядкування групи пісень, що оповідають про земний шлях Ісуса Христа; в) повна відмова від традиційної моделі, заміна тематичної структури покажчиком (баптистські, п'ятидесятницькі, видання нових харизматичних церков).

2) Відсутність у музично-літургічних книгах протестантів будь- яких деномінацій богородичних пісень та пісень до святих, що складають важливу частину католицьких канціоналів.

3) Поява нових тематичних груп пісень, важливих для протестантського віровчення (любов Божа, віра, надія, Боже провидіння, Божа благодать тощо).

4) Тісний зв'язок зі Св. Письмом, звідти актуальність і культивування псалтирних пісень, які у XVI - XVII ст. були одним із найпопуля- рніших жанрів протестантської піснетворчості, породивши особливий тип книги - повний пісенний Псалтир.

Багатство форм європейських канціоналів не могло не вплинути на розмаїття пісенників, що побутували на східнослов'янських теренах. З одного боку, структура українських, білоруських і російських рукописних та друкованих співаників орієнтувалася на апробовані у Європі форми, з іншого - відмінність конфесійного середовища зумовило появу оригінальних, часом унікальних типів збірників, у яких відобразилася специфіка побутування духовних пісень на східнослов'янських теренах.

Размещено на Allbest.ru