Довгий шлях у нікуди: А. Дугін як теоретик рашизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Довгий шлях у нікуди: А. Дугін як теоретик рашизму

Олександр Лисенко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу воєнно-історичних досліджень

Київ

Анотація

Метою статті визначено аналіз ідеологічного та політичного змісту напрацювань одного з провідних адептів путінського режиму А. Дугіна, характеристика їхнього антиукраїнського й антизахідного спрямування, встановлення місця й ролі цих ідей у формуванні агресивного курсу Кремля та його реалізації в Україні. Методологічним підґрунтям дослідження стали теоретичні напрацювання провідних вітчизняних і зарубіжних дослідників сучасної Росії загалом і рашизму та російсько-української війни зокрема. Інструментами наукового пошуку обрано міждисциплінарні прийоми, апробовані спеціалістами в галузі історії, політології, правознавства, герменевтики, просопографії. Наукова новизна тексту визначається відсутністю в Україні аналітичних синтез, що стосуються персоналій рашистських ідеологів та їхнього доробку. Висновки. Імперська ідеологія в Росії має давню традицію. Формування Московського царства, а згодом петровської держави спиралося на історичний наратив, що шукав першопочатки державності у Київській Русі, а згодом обґрунтовував концепцію про «колиску трьох братніх народів». Міфологізація минулого Московії/Росії стала одним з найважливіших інструментів мобілізації росіян та формування їхньої ідентичності. В останні десятиліття виникла когорта ідеологів рашизму -- такого собі субстрату пропагандистських месед- жів та політичних практик праворадикального змісту, покликаного стати ідеологією експансіоністського курсу Російської Федерації. Одним з них є Александр Дугін, який вважається провідним фахівцем філософії, геополітики, політології, соціології. У численних публікаціях та публічних виступах цього діяча акумульовано низку ідей, що претендують на квінтесенцію рашизму. У двох проаналізованих його публікаціях виокремлено сюжети, що доволі чітко окреслюють світоглядні орієнтири і політичне кредо автора. У стислому вигляді їх можна схарактеризувати як крайній етнічний, расовий і конфесійний шовінізм, ксенофобію, обґрунтування права Росії на проведення імперської політики будь-якими засобами, порушення діючого міжнародного права, суверенітету і територіальної цілісності інших держав, відмова іншим народам у праві на самовизначення, прихильність до авторитаризму й тоталітаризму. Це дає підстави кваліфікувати погляди Дугіна як близькі до праворадикальних, фашистських ідеологічних побудов.

Ключові слова: рашизм, імперіалізм, шовінізм, авторитаризм, А. Дугін, геополітика, антиукраїнська ідеологія і політика, війна Росії проти України.

Abstract

A LONG WAY TO NOWHERE: A. DUGIN AS A THEORETICIAN OF RACISM

The purpose of the article is to analyze the ideological and political content of the works of one of the leading followers of the Putin regime, A. Dugin, to characterize their anti-Ukrainian and anti-Western direction, to establish the place and role of these ideas in the formation of the Kremlin's aggressive strategy and its implementation in Ukraine. The methodological foundation of the study is the theoretical works of leading domestic and foreign researchers of modern Russia in general and rashism and the Russian-Ukrainian war in particular. Interdisciplinary methods tested by specialists in the fields of history, political science, law, hermeneutics, and prosopography were selected as scientific research tools. The scientific novelty of the text is determined by the absence in Ukrainian historiography of studies that contain analytical syntheses concerning the personalities of rashist ideologues and their work. Conclusions. Imperial ideology in Russia has a long tradition. The formation of the Muscovite kingdom, and later the Petrine state, was based on a historical narrative that sought the origins of statehood in Kyivan Rus, and later substantiated the concept of the «cradle of three fraternal nations». Mythologizing the past of Muscovy/Russia has become one of the most important tools for mobilizing Russians and shaping their identity. In recent decades, a cohort of ideologues of rashism emerged -- a kind of substrate of propaganda messages and political practices of right-wing radical content, designed to become the ideology of the expansionist course of the Russian Federation. One of them is Alexander Dugin, who is considered one of the leading specialists in philosophy, geopolitics, political science, and sociology. In the numerous publications and public speeches of this figure, a number of ideas claiming to be the quintessence of rashism have been accumulated. In two of his analyzed publications, plots are singled out, which quite clearly outline the worldview orientations and political credo of the author. In a concise form, they can be outlined as extreme ethnic, racial and confessional chauvinism, xenophobia, justification of the right of Russia to conduct imperial policy by any means, violation of current international law, sovereignty and territorial integrity of other states, denial of the right to self-determination to other peoples, attachment to authoritarianism and totalitarianism. This gives reason to qualify Dugin's views as close to right-wing radical, fascist ideological constructions.

Keywords: Rashism, imperialism, chauvinism, authoritarianism, A. Dugin, geopolitics, anti-Ukrainian ideology and politics, Russia's war against Ukraine.

Розпад Радянського Союзу, гострі соціально-економічні та демографічні проблеми у 90-ті роки спричинили поширення в російських елітах настроїв ресентименту, ностальгії за втраченим «величним минулим», оповитим флером воєнних перемог та геополітичних досягнень. Замість того, щоб вирішувати нагальні внутрішні проблеми російської «глибинки», політтехнологи правлячого класу імплементували у масову свідомість громадян РФ переконання у тому, що саме режим Путіна здатний реанімувати «Велику Росію» як один з полюсів впливу у світі. Серед численних ідеологів, які обслуговують владу, помітне місце посідає А. Дугін. У Росії він позиціонує себе як спеціаліста з геополітики, філософії, політології, соціології і громадського діяча, лідера Міжнародного Євразійського руху. політичний дугін путінський ідеологічний

В Україні обмаль публікацій про російських ідеологів, зокрема про А. Дугіна Миленко Володимир. Хто з українських діячів співпрацював із Дугіним. Главком. 2022. 21 сер.

Олександр Дугін -- пророк чи російський фашист? Захід про вбивство доньки «мозку Путіна». ВВС News Україна. 2022. 22 серп.; Атанесян Григор. Фашизм та євразійство. Як Олександр Дугін, який ненавидить і боїться Україну, пов'язаний з Кремлем. ВВС News Україна. 2022. 27 серп. Одноліток Тетяна. Між російськими елітами вже йде боротьба за місце у постпутінській Росії. УНІАН. 2022. 21 серп. . До того ж вони виконані здебільшого в публіцистичному жанрі й не розкривають змісту його «доробку».

Дещо більшу увагу привернув феномен рашизму, якому лише в Україні останнім часом присвячено кілька десятків статей Кривдик О. Рашизм. Українська правда. 2010. 18 трав. Оверчук С. Рашизм -- «детская болезнь», проходящая со временем? Wayback Machine. 2014. 31 берез. Якубова Л. «Русский мир» в Україні: на краю прірви. Київ: ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2018. 384 с.; Дорошенко К. «Русский мір» -- єресь чи неонацизм? Суспільне. Культура. 2022. 31 берез. Кізілов Є. Зеленський: Слово «рашизм» увійде в підручники з історії в усьому світі. Українська правда. 2022. 23 квіт. Хан Є. Рашизм як політична ідеологія та соціальна практика в сучасній Російській Федерації. Актуальні питання гуманітарних наук: Міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івна Франка. 2022. Вип. 51. С. 83-89 та інші.. До цієї проблематики звертаються і зарубіжні дослідники Timothy Snider. The War in Ukraine Has Unleashed a New Word. In a creative play on three different languages, Ukrainians identify an enemy: «rnscism». The New York Times Magazine. 2022. April 22. Dunlop, John B. Aleksandr Dugin's Foundations of Geopolitics. Demokratizatsiya 12.1. (Jan 31, 2004): 41. Stanley. How fascism works: The politics of us and them. New York: Random House, 2018. 218 p..

В анотації до свого чергового опусу «Украина: моя война. Геополитический дневник» А. Дугін вказує, що це -- «щоденник особистих вражень переживань, емоцій, роздумів, інтелектуальних оцінок, політичних і соціальних прогнозів стосовно трагічних подій в Україні лютого-вересня 2014 року». Без зайвої скромності автор зазначає, що це видання -- ні більше, ні менше як «унікальне геополітичне і політологічне осмислення основних етапів кризи Української держави, пронизливі історичні й психологічні характеристики головних дійових осіб сучасної драми». Видавець додав, що автор книги -- «полум'яний російський патріот-євразієць, переконаний прибічник возз'єднання усього Руського світу та відродження Євразійської цивілізації, прихильник Новоросії як самостійного соціально-політичного утворення -- або у вигляді незалежної держави, або як частини відроджуваної Великої Росії»3 Дугин А. Украина: моя война. Геополитический дневник. Москва: Центрполиграф, 2015. 512 с..

Дугін присвятив брошуру своїм друзям Б. Сисенку і А. Просьолкову, які загинули в ДНР 2014 року, а також «усім полеглим у Новоросії за Руський Світ і Велику Росію -- чоловікам, жінка, дітям, старим» і завершив посвяту словами кликуші: «Кров не даремна, коли вона пролита за пробудження Народу до повернення в історію». До речі, схожу думку він висловив на похоронах своєї доньки, яка загинула внаслідок теракту. І це не випадковий збіг, а глибокий ментальний конструкт Дугіна, його filioque -- «символ віри». Під час громадянської панахиди Дугін розповів: він учив доньку тому, що Росія -- це імперія. З його слів, «найбільша ціна, яку доводиться платити, вона може бути виправдана лише перемогою. ... Чи не першими її словами, яким, звичайно, ми її навчили, була «Росія», наша держава, наш народ, наша імперія». Батько загиблої акцентував на тому, що «вона загинула за народ, загинула за Росію на фронті, і фронт цей тут... Вона жила в ім'я перемоги, і вона загинула в ім'я перемоги. Нашої російської перемоги! Нашої істини, нашого православ'я, нашої держави» Першим її словом було «Росія»: Дугін виступив на похороні дочки в Москві (відео). Фокус. 2022. 23 серп. .

Нав'язливий характер ідеї про перемоги над усіма «ворогами Росії» та її «величі», а також схильність російських спецслужб до підставних «операцій», фейлів та інсценізацій дає підстави для розгляду однієї з версій убивства Д. Дугіної як цілком імовірної. До того ж вона ілюструє деякі особливості свідомості її батька і його поведінки.

«Генерал СВР» (відомий нік на просторах інтернету, що є абревіатурою від російського Служба внешней разведки) оприлюднив інформацію про те, шо за місяць до загибелі доньки Дугін зустрічався зі своїм добрим знайомим генералом ФСБ. Останній приховано записав їхню розмову, під час якої Дугін ремствував з приводу «неправильного шляху», обраного російським керівництвом у проведенні «спеціальної воєнної операції», недостатніх зусиль та відсутності у Путіна рішучості «вести справжню, велику війну до повного розгрому ворога» тощо. Він почав з того, що ідеологія без готовності йти на великі жертви -- це лише утопія. Зізнавшись, що він довго міркував над тими чинниками, які стримують Путіна від «рішучих дій» та перешкоджають «порятунку країни від падіння у безодню» і як це можна виправити, «філософ» розповів про випадок, що підказав йому рятівний меседж. Якось прогулюючись вулицею, він побачив кошеня на паркані одного з будинків. Кошеня раптово зникло з очей, а вже за сотню метрів Дугін побачив схоже, але вже мертве створіння. Екзальтований «мислитель» сприйняв цей випадок як «знак долі»: він -- нікчемна людина, якщо не готовий пожертвувати заради торжества своїх ідей найдорожчим, що у нього є. Дугін сам запропонував принести в жертву свою доньку, чим спочатку спантеличив співрозмовника, однак він говорив настільки переконливо та холоднокровно, що той сприйняв це зізнання як свідомий і добре продуманий акт. Він мотивував свою позицію тим, що у Путіна також є доньки і смерть Дар'ї від рук «західних спецслужб» він сприйме як особисту трагедію та горе і це спричинить злам у його свідомості. Після цього він зрозуміє, що ворог не зупиниться ні перед чим і його доньки також у смертельній небезпеці, тому його потрібно знищувати усіма можливими засобами і виривати перемогу за будь-яку ціну.

Запис розмови передали секретареві Ради Безпеки РФ М. Патрушеву, після чого до нього викликали згаданого генерала.

Кілька днів по тому генерал мав ще одну зустріч із Дугіним, яку фіксували співробітники ФСБ, і він знову без сумнівів підтвердив свою пропозицію. Генерал запропонував інсценізувати теракт, підставивши замість Дар'ї невпізнаваний труп іншої жінки, однак батько заперечив, побоюючись катастрофічних наслідків у випадку викриття афери. Співробітники ФСБ ще двічі контактували з Дугіним і щоразу той твердо наполягав на своєму.

Дата теракту була обрана не випадково, адже Путіну подали «акцію» як «помсту західних кураторів Навального за його невдале отруєння», що і він сприйняв ідею позитивно. Убивство «майстри плаща і кинджала» готували впродовж двох тижнів. Сам Дугін не знав ні його деталей, ні термінів .

Після загибелі Д. Дугіної російські спецслужби швидко розкрили «злочин», звичайно ж, виявивши в ньому «український слід». Час розкриття вбивства також наводить на думку про те, що все було сплановано заздалегідь. Однак пройшло кілька місяців і з'ясувалося, що «сакральна жертва» А. Дугіна виявилася даремною. Цинічний кремлівський диктатор і до цього не відзначався зайвою сентиментальністю. І цього разу Дугін надміру переоцінив здатність свого патрона до емпатії.

Повертаючись до дугінської брошури, необхідно зауважити її назву, одним з ключових понять якої є «війна». Не приміряючи на себе дипломатичні шати і не граючись у політкоректність, він, навпаки, прагне емоційно підсилити свої тези. Дугін подає це слово свідомо, не повторюючи (принаймні у цьому випадку) евфемізм «спеціальна воєнна операція». А словосполучення «моя війна» має переконати читача у глибоко пережитій, індивідуальній природі «войовничості» автора, його переконаності у тому, що саме ця крайня форма непримиренності й антагонізму розкриває природу ненависті до України.

Конструкція видання вибудувана таким чином, аби кожну частину обрамлювали особисті оцінки автора. У тексті міститься 5 таких структурних частин, кожну з яких завершує сюжет з однаковою назвою -- «Хроніка. Враження. Емоції». Дугін не боїться вживати такі слова, адже покладається саме на емоційний вплив своїх писань.

У вступній частині ідеться про три рівні зібраних під однією палітуркою текстів: 1. Геополітичний і політологічний аналіз того, що відбувалося у 2014 р., спроба зрозуміти і систематично викласти сенс драматичних подій в Україні. 2. Особистісна реакція на події, системний Радіо Трек: НОВИНИ. 2022. 23 серп. виклад громадянської патріотичної позиції (рівень емоційного включення, емпатії, коли геополітичні процеси відбуваються не в абстрактному полі, а в контексті повного екзистенційного занурення в процес). 3. Формулювання патріотичних відповідей, проєктів та програм як імператив -- осмислений і прожитий на перших двох рівнях.

Усвідомлюючи, що в залежності від варіантів завершення подій книга може стати «пророчою» чи навпаки «набором помилок», «суб'єктивних оцінок» та «емоційних зривів», Дугін вважає пов'язані з цим ризики для його «наукового» реноме мінімальними. Значно вище він оцінює інші ризики, адже «на карту поставлена Руська Весна, перемога чи поразка Росії в битві з її екзистенційним ворогом (атлантизмом, глобальною фінансовою олігархією, Заходом), доля Руського Світу, Великої Росії, а Росія може бути або великою, або ніякою. І звичайно ж за велич народ завжди у всі віки платить дуже велику ціну, проливаючи часто цілі ріки крові. І за Новоросію наш народ заплатив уже величезну ціну. На Донбасі, захищаючи Руський Світ, загинули десятки тисяч людей... Дехто пішов на Донбас, прислухавшись до моєї позиції і приймаючи мій аналіз. Я усвідомлюю, що несу особисту відповідальність за драму і кров Ново- росії, за її долю, за її мертвих і живих. Тому я не можу бути безпристрасним. Це моя війна, і я в ній такий же учасник, такий же солдат, як і всі інші» .

Перервавши роботу над книгою у жовтні 2014 р. (у такому незавершеному вигляді вона і вийшла), Дугін виклав квінтесенцію своїх очікувань: «Від самого початку я знав, що Руська Весна зіткнеться з диким спротивом не тільки зовні (київська хунта, український нацизм і, головне, Захід і США з їхньою волею до продовження глобальної домінації), але і всередині, оскільки сегменти цієї глобальної західно- центричної мережі існують і в Росії, представлені і в російській еліті і становлять шосту колону, набагато закамуфльованішу і приховану, ніж п'ята, і таку, що діє витонченіше, але часом і ефективніше. Але я не очікував, що їй вдасться перехопити ініціативу в Новоросії і привести ситуацію до того сумного стану, в якому вона перебуває на сьогоднішній момент». І ось тут подається серцевина дугінської туги: «Книга вихо- дитьу важкий момент української драми. Сенс її полягає в тому, що наш наступ -- у всіх значеннях -- призупинено. Можливо, ситуація зміниться в будь-який момент і, відповідно, зміниться й тон аналізу, прогнозу, побажань і вказівок. Але це буде зовсім інша книга» Дугин А. Украина: моя война... С. 6-7. Там же. С. 7.. З цього пасажу аж ллється через край невдоволення тим, що Україною не вдалося оволодіти «кавалерійським наскоком». Радикальна частина російського політикуму та ідеологи «руського міра» вважали, що виписані на папері марення можна так само легко втілити в життя. Однак не посвячені в деталі гео- політичної гри Путіна та його найближчого оточення, вони не очікували, що стратегія Кремля базується на тактиці step by step у реалізації далекоглядних планів. «Пригодувавши» Захід та багато інших країн енергоносіями, Москва у 2014 р. перевіряла їх на резистентність щодо свого експансіоністського курсу. Надто активні дії Росії колективний Захід міг би сприйняти як загрозу власній безпеці, а так вдалося нав'язати тезу про «громадянський конфлікт» і захист росіян в українському Донбасі, розв'язавши руки для наступних дій. Після цього й захоплення Криму ні для кого не стало несподіванкою і західні фахівці кваліфікували ці події як «неміжнародний збройний конфлікт», що зовсім не відповідало фактичному стану речей .

Сльозогінні жалі з приводу призупинення активних наступальних воєнних дій в Україні у 2014 р. дотепер розповсюджує ще один «експерт» -- міжнародний терорист і диверсант Гіркін (Стрєлков). Той період він вважає часом втрачених можливостей для російської армії. Враховуючи тогочасну позицію західних лідерів, насамперед Німеччини і Франції, він частково має рацію, хоча сьогодні складно передбачити, як би блок НАТО відреагував на пересування військ РФ до західних кордонів України.

Першу частину брошури під назвою «Возз'єднання з Кримом» відкриває геополітичний етюд. Вважаючи себе фахівцем у цій сфері, Дугін пропонує суто рашистську схему, в якій занадто багато явних і прихованих парадоксів та суперечностей. Для прикладу, він намагається вписати Україну в геополітичні контексти, але одразу відмовляє їй у суб'єктності: боротьба між Евразією й Атлантикою, за його виразом, «у якомусь сенсі до українців узагалі не має жодного відношення -- вони тут пішаки. У глобальній політичній грі у них дуже маленький вибір свободи» Детальніше про це можна прочитати: Грицюк В., Лисенко О. Війна Російської Федерації проти України: міжнародно-правовий, воєнний, економічний та гуманітарний виміри. Український історичний журнал. 2023. № 2. С. 5-33. Дугин А. Украина: моя война... С. 9.. Однак «геополітик» обходить питання про те, хто насправді обмежує цю свободу, скидаючи усе на конто США, які прагнуть до однополярного світу і диктату. Мов справжній ілюзіоніст він постійно творить «уявні спільноти». Ось і тут Європа поділяється на атлантичну з її проамериканською орієнтацією і континентальною, «що повільно рухається у бік незалежності» та справжньої демократії. Для Дугіна зразком демократії є швейцарський закон про обмеження міграції, а зразком вирішення національного питання -- «швейцарська Швейцарія», «німецька Німеччина», «європейська Європа». Не варто навіть нагадувати, що це цілком співпадає з фашистськими меседжами інших праворади- кальних сил у європейських країнах.

Сирія та Україна позиціонуються як випадки, коли Росія... прийняла виклики, кинуті американцями. Не треба бути фахівцем, аби зрозуміти кардинальні відмінності між сирійською і українською проблемами.

Через усі публікації та виступи Дугіна найвиразніше проступає анти- американська лінія. США відводиться роль «гегемонічних терористів», «хрещеного батька» сучасного світу й т.ін., що автоматично переводить Росію на інших бік «барикад». І боротьба за Україну -- це боротьба багатополярного світу проти однополярного. Отже, у сухому надлишку, коли відсіяти всю словесну полову, ідеться про нестримне бажання Росії стати ще одним полюсом, аби закріпити за собою сфери геополітичного впливу і диктувати тут свої правила гри: «І Росія в цій війні цивілізацій намагається повернути Україну, розуміючи, що без неї євразійська цивілізація буде неповною» Дугин А. Украина: моя война... С. 10..

Для усвідомлення глибинних переконань Дугіна, що формують фундамент усіх його мудрувань та віртуальних побудов, вирішальне значення має якраз «українське питання». Він цього і не приховує: « В аналізі української ситуації проходить вододіл уявлень про минуле, нинішнє і майбутнє. .Україна -- головна ідея для Росії, ми повинні поставити возз'єднання у центр нашого порядку денного». А далі йде у всій її відвертій цинічності теза про те, що України як національної держави не існувало -- немає ні українського етносу, ні української нації, ні української цивілізації. Існують західноруські землі». Свідомо перекручуючи етнографічну історію та географію, російський «мислитель» без тіні сум'яття стверджує, що «власне західноруські землі починаються на правобережжі, на правому березі Дніпра. Що стосується Лівобережної України, то ця територія не має до західноруських земель узагалі ніякого відношення. Це козацькі землі, і жодної різниці між ними і Доном немає, там живуть одні й ті самі люди, які розмовляють однією мовою. Нічого спільного з західноруською культурою у них немає» Там же. С. 11.. Такий погляд на Україну вже давно індоктринується у свідомість російських громадян, що, окрім політичних аспектів, має на меті маргіналізувати усіх мешканців України як «недоросіян» -- «малоросів», «новоросів», «западенців-бандерівців», тобто аморфної маси, не спроможної витворити національної держави.

Те, що Дугін претендує на місце одного з ідеологів рашизму, підтверджується його закидами Путіну в нерозумінні значення ідеології. Російський лідер «не вірить в ідею, вважає її обрамленням для якихось технічних, часом навіть таємних операцій». Щоправда, Путін продемонстрував здатність еволюціонувати і на початку 2010-х років почав щось казати про значення ідей та ідеологічне протистояння.

У брошурі годі шукати структурованого політологічного аналізу ситуації в Україні у той період. Можливо автор пішов на це свідомо, адже у несистематизованому і навіть місцями неохайному тексті він «забиває сваї» власної концепції, що мало нагадує наукову аналітику, але добре сприймається його колом читачів і владою. І вже зовсім на суто емоційне сприйняття реальності скидаються такі твердження: «американці хочуть встановлення на Україні націоналістичної, нацистської диктатури». Та за кілька речень до того Дугін висловлював переконання, що «Україна вичерпала можливості демократії. Демократія на Україні сьогодні працює не тільки проти нас, а й проти Заходу» Дугин А. Украина: моя война... С. 12.. То все ж виходить, що не лише в американцях справа. Логічний ланцюжок «геостратега» веде до іншого -- прихід «неонацистів» до влади у Києві створить передумови для жорсткого націоналістичного режиму, який одразу ж висуне вимогу про виведення Чорноморського флоту РФ з Севастополя. Маючи підконтрольне керівництво України, Вашингтон заведе туди свої війська і під загрозою ядерної війни змусить Москву вивести свій флот з Кримського півострова. Слід нагадати, що цей текст писався за 3 роки до того, як спливав термін угоди про оренду території Криму для бази російського ЧФ. Звідси -- така серйозна стурбованість ідеолога рашизму з приводу «українського неонацизму».

Наступні просторікування переводять їх з прогностичної площини у суто пропагандистську, адже пропонують просто таки апокаліптичну картину: «У реальності США можуть запустити тільки сценарій радикального українського націоналізму...

Через якийсь час після цього почнеться громадянська війна. Вона розпочнеться у дуже неприємних для нас стартових умовах. Мобілізується Крим, в якому вже озброюються татарські угруповання, і вони будуть вирізати росіян разом з українськими націоналістами. Західноукраїнські неонацистські бригади почнуть серйозні чистки у Східній Україні -- там населення доволі розслаблене, поки воно усвідомить, що відбувається, вже може пройти критичний момент.

Росія у кращому випадку зможе закрити вентиль, ми втратимо час, випустимо процес, а потім, уже втягнувшись у цю криваву бійку, дуже сильно програємо в очах Європи. Америка одразу скаже європейцям, що росіяни знову взялися за свій імперіалізм, вони не обмежаться Східною Україною, вони і на Польшу зазіхнуть, і Румунію захоплять.. ,» Дугин А. Украина: моя война... С. 13..

Демонструючи або незнання реальної політичної картини і настроїв українського суспільства, або навмисно конструюючи таку ситуацію, Дугін тим самим формує підгрунтя для «легітимного» втручання у справи нашої держави. Що стосується Польщі та Румунії, то події останнього року засвідчили велику вірогідність такого розвитку подій. Не випадково Швеція та Фінляндія відмовилися від нейтрального статусу і розпочали процедуру вступу до НАТО, а Польща і країни Балтії стали найактивніше допомагати Україні у відбитті широкомасштабного вторгнення російської армії та спонукати до цього інших членів альянсу.

«Стратегія», запропонована Дугіним, заснована на тому, аби започаткувати в Україні «млявий» конфлікт на кшталт Карабаху чи Придністров'я (у цьому вони справді «набили руку»). Для цього вони почали кампанії з розкачування теми «фашистської загрози» в Україні, маючи на увазі партію О. Тягнибока, й націлилися на розкол України на дві антагоністичні частини -- західну і східну (автоматично зараховуючи до неї південну). Декларуючи небажання Росії розколювати Україну (адже вона бажана Кремлю уся), Дугін вказує, що на відміну від Західної України південна не мобілізована. Під цим претекстом він наголошує на необхідності реалізації проєкту «Східна Україна», а також «працювати» з анклавами російського впливу -- русинами Закарпаття і православними осередками Волині.

Головним інструментом такого курсу, на переконання «філософа», має стати ідеологія, а не сповідування «доброї, стійкої, але беззмістовної радянської ностальгії. Нам потрібна нова ідеологія для України і для Росії, а не гасла про те, що у нас була велика епоха, ми запускали в космос Гагаріна. Повинна бути національна, мобілізаційна ідеологія євра- зійства. Потрібно звертатися до сенсів» Там же. С. 15.. Просто волаючи з цього приводу, автор вкотре ставить питання про актуальність ні багато, ні мало «Четвертої Політичної Теорії», під якою і розуміє теорію євразійства. І вже у виконанні Дугіна в ідею євразійства вмонтовуються елементи рашизму -- крайньо праві імперські меседжі, про які йтиметься далі. Аби ці доволі штучні конструкції трималися купи, Дугін вдається до випробуваних російських рецептів -- облуди й відвертої брехні. Усвідомлюючи відсутність скільки-небудь структурованої і зрозумілої суспільству ідеології, він переводить фокус на доступніші простим співвітчизникам етнічні посили та яскравими фарбами малює «картинку», що має збурити росіян: «Сотні тисяч росіян зрозуміли, що відбувається. Це не політична мобілізація, а етнічна. Ми бачимо озброєних людей в Україні, які марширують і кричать: «Москалів на ножі!» Тобто вони декларують, що йдуть убивати росіян. Тільки за те, що вони росіяни». І, забувши, про що писав сторінкою вище, кидає: «Ідеологія тут вторинна. Оголошено винищення росіян. Наш обов'язок -- вставати на захист росіян» Дугин А. Украина: моя война... С. 17..

Революція Гідності викликала пароксизм страху в російських еліт, які понад усе боялися Майдану в Москві. Цей виклик вони сприйняли на рівні доленосного для самої РФ: «Визнання Київської хунти буде колосальним ударом по суверенітету самої Росії, постановкою його під питанням. Ні більше ні менше» Там же. С. 18.. Тому вони вирішили діяти не у відповідь, як пише Дугін, а на випередження.

Революційні події в Україні були сприйняті ідеологами рашизму як сигнал. Об'єктивне послаблення України внаслідок революційної ситуації вони вирішили використати для давно виношуваних імперських планів повернення України в орбіту Кремля: «Нинішня ситуація -- унікальна можливість для об'єднання росіян....Збудувати загальну організацію, швидше за все, у нас не вийде, внаслідок багатьох причин. Нехай буде Російська Мережа. Мета одна -- боротьба за Україну. Битва за Україну -- це битва за наш народ, за нашу історію, за нашу душу» Там же. С. 20..

Інтерпретуючи тогочасні українські реалії та перспективи винятково у бінарній опозиції Росія-США, Дугін створює ще один умоглядний конструкт: «За правилами холодної реалістської політики: у результаті держперевороту в Києві, спонсорованому США, Америка отримує Захід, Москва -- Південь та Схід, причому не задарма і не зразу, а через конфлікт», приписуючи такий погляд. американцям. Однак він оцінює ситуацію як легітимацію де-факто права Кремля вирішувати долю великих регіонів України на свій розсуд: «У Москви є всі підстави розпочати будівництво Малоросії/Новоросії. США це негласно визнають, на більше вони не готові, не потягнуть» Там же. С. 21.. Так трактується небажання Вашингтона вдаватися до силового варіанту стримування російської експансії. Можливо, на Капітолійському пагорбі тоді занадто побоювалися ризиків, а, можливо, не мали надійних інструментів співдії з Києвом, але напозір виглядало так, що Росії «дозволили» те, що не пройшло би безкарно жодній іншій країні. Нерішучість колективного Заходу, трактування подій на Сході та Півдні України як «неміжнародного збройного конфлікту», іншими словами -- громадянської війни, розв'язали руки російському військово-політичному керівництву, яке на той час уже «підсадило на енергетичну голку» Європу, нейтралізувавши у такий спосіб виконання впливовими гравцями та міжнародними організаціями приписів міжнародного права та спричинивши ігнорування існуючих угод, покликаних регулювати проблеми міжнародної безпеки (насамперед Будапештський меморандум).

Як уже зазначалося, Дугін весь час баражує між, як йому здається, хитромудрими обґрунтуваннями геополітичних пасьянсів та істеричними закликами до війни, жорстокого придушення українського іредентизму і демократичного волевиявлення. У зв'язку з цим різким кружлянням з нього постійно злітає тога «мислителя», під якою криється прагматичний цинік, безпринципний шовініст й імперіаліст. Власне епіграфом до всіх його писань могла би стати одна його фраза: «Закон: «Територіальну цілісність будь-якої Держави на пострадянському просторі може забезпечити тільки Москва». Не раджу перевіряти цю істину дослідним шляхом». А далі з пафосом переможця додає у записі від 28 лютого 2014 р.: «Сьогоднішній день можна вважати днем кінця української державності. Даремно вони так... Могла би вийти чудова країна. Але ми обов'язково збудуємо нову Україну. Велику Україну. Імперську Україну. Обіцяємо» Дугин А. Украина: моя война... С. 23.. Українці відповіли: «Спасибі, не турбуйтеся! Ми там уже були. Нам не сподобалося». Нова українська влада і громадянське суспільство відповіли боротьбою проти імперського наїзника, що не вщухала усі ці 8 років.

Дугін періодично вдається до епатажних ескапад і провокаційних вкидів на кшталт того, що «з дня на день у Києві розпочнеться різня всередині самої хунти», а «Правий сектор» оголосив війну Росії і програмний геноцид російського й російськомовного населення». Одкровення «провидця», як виявилося, стали брехливою облудою і продуктом збудженого мозку самого Дугіна. Ось один з численних прикладів: «Під час хаотизації та неминучої ескалації насильства в Києві у цьому місті розпочнеться багатостороння громадянська війна. Битися між собою будуть на першому етапі бандформування й екстремістські угрупо- вання» Там же. С. 24.. Таке враження, що жодного разу не побувавши в Україні чи Києві, не спілкувавшись з українцями, зачинившись у темній кімнаті без будь-яких джерел інформації, писаки на кшталт Дугіна виливають в інформаційний простір свої нав'язливі думки, фобії та породжені комплексами екзерциси. Повіривши у власні мантри і навіяні ними уявлення про готовність українців рватися крізь пути «київської хунти» до Росії, «геостратег» звертається до українців: «Путін майже «обожнює» право і легальність. Він готовий переступити через це тільки у крайньому випадку. Врешті-решт, мова йде про ваші долю і життя. Ми не байдужі до цього, навпаки. Але росіяни не будуть робити все за українців. Бийтеся, ми допоможемо. Вставайте, ми підтримаємо. Пробуджуйтеся, ми включимося» Дугин А. Украина: моя война... С. 25.. У переможному ражі Дугін видає бажане за дійсне: «Громадянська війна в Україні -- факт, що здійснився... Київ гниє. США трясуться. Кораблі пливуть. Народ повстав. В Україні є все, що необхідно: легальний президент (себто Янукович. -- Авт.), воєнний плацдарм, народ, що повстав проти хунти, готовність битися за свої інтереси, штурмуються ключові об'єкти: Харків, Донецьк, Херсон, Одеса, Миколаїв. Люди з власної волі стали за Русь. Як ополчення». Та якщо це народне волевиявлення українців, то чому вже в наступному реченні міститься заклик: «Росіяни -- всі на боротьбу за Батьківщину і народ. НА УКРАЇНУ!»? Не в змозі жодну тезу звести без скріплення облудою, Дугін пояснює, що «лише разом з росіянами можна побудувати по-справжньому вільну і Велику Україну. Тільки так. Слов'янство повстане і скаже світу те, що не встигло. Це початок великого слов'янського відродження. Наша війна за Україну, за українців, чудовий і тонкий народ. За вашу свободу і культуру» Там же. С. 27.. Наче і не було кількома сторінками раніше запевнення в готовності «будувати» в Україні Малоросію і Новоросію! Та згодом все стає на місця, коли читаємо, що у цій «Новій Україні повинна бути НОВА ВЛАДА -- російська, справедлива, народна, чесна влада, влада кращих, сміливих, сильних, просвітлених» Там же С. 31.. Невже як у Росії? А кількома сторінкам нижче камуфляж зовсім скинуто в імперативі «Україна -- це Росія!».

Час від часу приходячи до тями, Дугін міркує суто прагматичними категоріями. Передбачаючи, що київська влада чинитиме опір спробам Кремля відторгнути Схід, він закликає терміново готуватися до відбиття «воєнної агресії», створювати «нові демократичні групи самоуправління і штаби самооборони», цілком у дусі російських підривних політтехно- логій організувати «звернення до Росії з проханням попередити геноцид». Життєво важливою він називає роботу ЗМІ та Мережі -- «інформаційна війна може вирішити майже все» Там же. С. 27..

Вражає, з якою легкістю Дугін «розчленовує» Україну і призначає різним її частинам певну долю. Окремим політичним суб'єктом він вважає Схід. Київ міг стати центром другого політичного суб'єкта у складі Української конфедерації з двома столицями. Західній Україні він передрікав страхітливий сценарій «усобиць бандформувань», після чого твердою російською рукою тут було б засновано третє утворення -- Західноукраїнську Республіку у складі Конфедерації чи Польщі, Угорщини, Румунії. І в цьому місці «інженер» від геополітики приміряє на себе мантію психолога й етнографа, вкотре обмовляючи й відверто ображаючи українців. Перед цим він писав про розумову неповноцінність мешканців західноукраїнських регіонів, а тут висловив «припущення», що «населення цієї зони, як би м'якше висловитися, ... відчуває на собі наслідки якогось аморального психологічного чи біологічного експерименту. Може, у всьому винен Чорнобиль.». І пообіцяв усе виправити: «Врешті- решт на Західну Україну будуть відправлені “лікарі без кордонів”. Важко озброєні шприцами та заспокійливими засобами» Дугин А. Украина: моя война... С. 30..

У розділі з претензійним заголовком «Святі жандарми Європи» Дугін розкриває власне бачення геополітичного облаштування Європи: «Головне завдання Росії полягає в тому, щоб на наших західних кордонах починалася зона континентальної Європи. Що значить -- континентальної? Це значить -- не проамериканської, не англосаксонської, не «санітарний кордон». Така континентальна Європа може бути або німецькою, або східноєвропейською зі слов'янською і/чи православною ідентичністю. Німецький сектор впливу має межувати з російським, або накладатися один на одного з тонким балансом» Там же. С. 32.. Не треба бути фахівцем, аби відчути у цих рядках дух «пакту Молотова-Ріббентропа». Як свого часу Сталін і Гітлер узгодили свої сфери впливу на Європейському континенті і спрямували вістря ідеологічних атак проти Великої Британії та США, так і сучасні російські ідеологи рашизму позиціонують як головного супротивника ці країни. За словами Дугіна, європейська телу- рократія в особі Росії та Німеччини (а можливо, і Франції) мали «консолідуватися перед лицем англосаксонської талассократії, фінансової олігархії та американської гегемонії». Але на цьому Дугіна знову «заносить» і він пише, що заради безпеки Росії потрібні національні революції, спрямовані проти «атлантистських окупантів» у Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Голландії, Швеції, Норвегії, Данії, Португалії. У зв'язку з цим Росія покликана стати «оплотом Європейської Революції» і стати «жандармом Європи»: Так воно і є. Ми жандарми. Ми забезпечуємо порядок, закон, право і безпеку. Ми караємо злочинців і заковуємо у кандали бунтарів. Ми стоїмо на сторожі здорової сім'ї та справедливості. Ми захищаємо культуру і дух. Віру й моральність. Ідентичніть і Традицію». Логічним акцентом звучить така теза: «Сьогодні в битві за Україну мова йде про відродження Великої Росії, полюсу багатополярного світу...

Ми маємо унікальний шанс повернути братську православну Україну, слов'янську Україну в наш спільний простір, створивши тим самим Нову Країну, Вічну Державу. Це обіцянка нового відродження. В останні десятиліття ми тільки відступали, втрачаючи народ за народом, територію за територією. Розпався СРСР, тобто Російська імперія. Час будувати Велику Росію» Дугин А. Украина: моя война... С. 33, 36.. На тлі емоційного збудження й ейфорії від перших успіхів Дугін і далі займається прожектерством: «Очевидно, що з точки зору основних геополітичних трендів і законів історії справа завершиться військовим контролем російських військ над усією територією України» Там же. С. 36..

На чому базувалася така впевненість кремлівського ідеолога? На очевидній неготовності колективного Заходу сказати «Ні!» російській експансії й схильності до компромісів та «умиротворення» Росії. В ду- гінській інтерпретації це виглядало так: «.у 2008-му ми вийшли за кордони РФ. Це був поворотний момент. І нічого нам за це не було. Всі погрози США, НАТО, п'ятої колони виявилися блефом» Там же. С. 37.. Непокаране зло стає тільки сильнішим і самовпевненішим.

Дугін повправлявся і в юриспруденції, запропонувавши не тільки визначення понять «легальність» та «легітимність», а й наклавши правову матрицю на дії Росії щодо України. Присутність російських військ на території України він вважає «абсолютно легальною» на тій підставі, що Москву про це попросив «легальний президент» Янукович, а на Півдні та Сході -- «легітимною», тоді як їхнє розміщення на Правобережжі «настільки очевидною легітимністю не володіє» Там же. С. 40..

Путін трактує проблеми легальності і легітимності аналогічним чином, хоча і по-солдафонськи спрощено. 4 березня 2014 р. в одній з телепрогам він сказав: якщо у Києві революція, то це нова держава, а Росія з нею жодних договорів не підписувала, зокрема і про територіальні кордони Там же. С. 41.. Після таких заяв не викликає особливого подиву така мотивація дій Кремля: Росія втрутилася, аби перешкодити геноциду росіян в Україні.

Дугін визнає, що «переворот» на Сході України здійснили проро- сійські сили Дугин А. Украина: моя война... С. 45. Дугин А. Время Z на часах истории. Первый Русский. Царъград. 2022. 8 мар. URL: https://tsargrad.tv/artides/vremja-z-na-chasah-istorii_507904 (дата звернення: 20.02.2023).. Однак замовчує, що інспірували й організували, профі- нансували й матеріально забезпечили сепаратистів російські силові структури завдяки своїм агентам, «п'ятій колоні» та озброєним диверсійним групам Гіркіна й інших подібних персонажів цього підготовленого Кремлем дійства.

У статті «Час Z на годиннику історії» А. Дугін знову намагається піднести агресію РФ проти України на рівень екзистенційного пафосу: «Спеціальна операція Z -- не просто демілітаризація і денацифікація України, не просто порятунок російських людей Донбасу й утвердження суверенітету Держави Російської. Це принципово новий виток російської історії, що повертає нас із десятиліть мороку на шлях нашого початкового призначення» .

Відштовхуючись від метафори -- «циферблату Флоренського», що символізує дві сторони сприйняття однієї реальності, відмовляючись розглядати реальність з позицій матеріального світу, у якому все, на його переконання, є хаотичним, фрагментованим і несистемним, автор пропонує «філософський» погляд на події, що розгортаються після 24 лютого 2022 р. Ще навіть не сформулювавши власну парадигму, «філософ» втискає у текст, ніби-то, відсторонену, але виокремлену шрифтом фразу: «Немає нічого більш логічного і послідовного, ніж те, що розгортається в цей момент в Росії, в Україні, у світі».

Розглядаючи Росію крізь призму Ідеї, Дугін зазначає, що «з точки зору духу (погляд на циферблат з правильного боку) у Росії як духовно- інтелектуального явища, у Росії як Ідеї, у Росії Вічної після завершення комунізму у порядку денному кінця ХХ століття стояло духовне перевтілення і подолання матеріалістичної парадигми... Мала прийти Людина Долі, аби виправити Російський Шлях і спрямувати наш корабель до Останньої Битви. Наша країна створена для Останньої Битви, і всі наші історичні війни та перемоги -- лише прелюдії до Неї. Це передбачало:

повний розрив з Заходом як з цивілізацією Ворога, Супостата, Антихриста;

повернення до глибинних російських цінностей і російської Місії;

створення повністю автономної і суверенної державності без будь- яких відсилань до норм Заходу (капіталізм, демократія, парламент, права людини, мережеві технології, гендер-політика тощо);

розбудова нового суспільства на основі нової політичної теорії (4ПТ), де в центрі стоїть Церква, Імперія, Народ і справедливість».

В останній тезі очевидна апеляція до тріади «самодержав'я, православ'я, народність», що стала стрижнем імперської ідеї Романових. Дугін наголошує, що «російська ідентичність -- не національна, а імперська». Остання частина статті присвячена операції Z. У його інтерпретації -- «це вихід на фінальний виток історії. Путін виводив країну з-під циферблату до іншого боку. Від того, як воно є, до того, як воно повинно бути. Те, що відбувається тепер, є саме те, що мало відбутися -- Остання Битва Світла й Пітьми, нас і їх, Євразії і Атлантики. Вона почалася. З завершенням спеціальної воєнної операції вона не закінчиться, навпаки, по- справжньому все розпочнеться лише тоді» .

Окремо варто схарактеризувати лексику дугінських текстів. Серед ключових термінів, якими він послуговується -- найширший асортимент евфемізмів та ідеологем: «Російська Весна», «Російське Пробудження», «Російські Процеси», «Новоросія», «Київська ліберал-нацистська хунта», «український нацизм», «возз'єднання з Кримом», «Київ -- російське місто», «Російський Час».

Абсолютно вільно трактуючи ці поняття і жонглюючи ними, як заманеться, Дугін створює власні конструкти і сам їх пояснює. Саме так він поводиться з терміном «суверенітет», коли стверджує, що від початку 90-х років Росія впя'те (!) стоїть перед необхідністю захисту власного суверенітету: починаючи від розпаду СРСР у 1991 р., це ще 1993 р., коли «суверенітет був втрачений внаслідок розстрілу патріотичного парламенту і проамериканські ліберальні угруповання захопили повноту влади», 1999 р. -- «вибухи в будинках у Москві, вторгнення банд Басаєва в Дагестан, прихід Путіна і Друга Чеченська війна (суверенітет РФ був відновлений Путіним)», 2008 р. (війна проти Грузії) і, нарешті, 2014 р.

Не цурається цей «елітарний інтелектуал» і прямої лайки, називаючи українське керівництво «мразью», «дебільними кроликами», громадян України, які виступили на захист суверенітету власної держави, -- «гнидами», а тих росіян, які закликали не втручатися у внутрішньоукраїнські справи, -- «виродками».

У шовіністичному запалі Дугін втрачає останні залишки показної інтелігентності: «В Україні іде війна свиней проти росіян. Не українців.

Українці швидше на нашому боці. Це слов'янський православний народ. Свині не українці, не православні (на чолі хунти свиней протестант) і не слов'яни (етнічний набрід)» Дугин А. Украина: моя война... С. 31..

Дугін і йому подібні живуть фактично у двох вимірах -- реальному (суперечливому, сповненому антагонізмів і деформацій, не гармонізованому) та віртуальному (сконструйованому ними самими, наповненими їхніми уявленнями про «історичне призначення і справедливість», «перемоги», «велич Росії» тощо). При цьому вони навіть не помічають (чи не хочуть помічати), що «атлантизм», «тиранія західної олігархії» щедро дарують їм те, чим вони охоче і зовсім без відрази користуються у повсякденному житті -- автомобілі, прикраси, парфуми, айфони, комп'ютери, аксесуари, освіту, відпочинок і ще багато іншого, менш помітного. Натомість вони впритул не бачать власну олігархію, що зрослася з владою і сама стала абсолютною владою. Це парадоксальне, на перший погляд, світосприйняття насправді є органічним способом існування більшості російських інтелектуалів, які обслуговують владу чи кон'юнктурно задовольняють власні амбіції. І це дає змогу дуже сумнівним ідеям набувати статусу «провідної зорі», а закомплексованим мрійникам з прихованими (сам Дугін) чи оприявненими (Жириновський) комплексами перетворюватися на ідеологічних «жреців», символічних фігур системи.

Окремі репліки Дугіна поза контекстом видаються просто грою у красиві метафори. Та насправді вони є окремими пазлами, що органічно вмонтовуються у загальне тіло «концептуальних» побудов. «У Росії завжди ідентичність була заснована на грандіозній ідеї. Заради неї робилося все. Ліберали віднімають у нас цей грандіозний вимір. Так вони мінують нашу ідентичність. Це духовний геноцид» Там же. С. 16.. Автор не уточнює, про яку ідею веде мову, але з попереднього тексту можна припустити, що йдеться про російську імперську ідею. Іншими словами, каркас російської ідентичності становить самовідчуття кожного росіянина як члена імперської спільноти -- величної, з переможною історією, цивілізаційним призначенням і ексклюзивним правом вирішувати долі інших народів і держав.

Нові геополітичні реалії, пов'язані з розвалом СРСР та появою низки суверенних держав на пострадянському просторі, спричинили формування у значної частини представників російської політичної та інтелектуальної еліти, спецслужб намірів повернути до сфери своїх впливів Україну та деякі інші сусідні держави. За політичними вказівками Кремля силові структури вже у 90-ті роки взялися розробляти різні сценарії повернення України до московської орбіти. У розв'язаній уже тоді гібридній війні проти України, що охоплювала військову сферу (поділ Чорноморського флоту), економіку (газові й торгівельні «війни»), важлива роль відводилася інформаційному забезпеченню. Величезні фінансові і матеріальні ресурси керівництво РФ кинуло на створення пропагандистської мережі, що охопила весь світ. Завдяки цим крокам здійснювався вплив на зарубіжну спільноту, який спрямовувався на опти- мізацію іміджу Росії та дискредитацію України. Для «внутрішнього користування» генерувався дещо інший інформаційний продукт, густо насичений ідеями ресентименту, історичного реваншу, «відновлення історичної справедливості», повернення «величі Росії». Політичний запит знайшов адекватний відгук: з'явилася група професійних «ідеологів- пропагандистів», завдяки яким формувався субстрат пропагандистських меседжів та політичних практик праворадикального змісту, покликаного стати ідеологією експансіоністського курсу Російської Федерації -- рашизм.

А. Дугін став одним з найяскравіших представників російських «яструбів», продукуючи ідеї, що мали сприяти кристалізації неоімперських політичних практик Кремля. У стислому вигляді їх можна окреслити як крайній етнічний, расовий і конфесійний шовінізм, ксенофобію, обґрунтування права Росії на проведення імперської політики будь-якими засобами, порушення діючого міжнародного права, суверенітету і територіальної цілісності інших держав, відмова іншим народам у праві на самовизначення, прихильність до авторитаризму й тоталітаризму. Це дає підстави кваліфікувати погляди Дугіна як близькі до праворадикальних, фашистських ідеологічних побудов.

Проаналізовані тексти свідчать про явно завищені амбіції «мислителя» та нікчемність більшості його прогнозів через ігнорування реальної ситуації в Україні, доволі приблизне і поверхове знання (але зверхнє ставлення) про українське суспільство та сутнісні соціально-політичні процеси, які в ньому відбувалися. Водночас слід констатувати, що яскрава публіцистично-полемічна обгортка його текстів та окремі одіозні ідеї знайшли позитивне відлуння у серцях і душах російських еліт й «глибинного народу». Це слугує переконливим свідченням задавненої, глибокої недуги російської спільноти, яка не зуміла гідно прийняти новітні виклики і знайти адекватні відповіді на них. Реанімація імперської ідеї та її реалізація у найбільш брутальний, варварський спосіб, критичне отруєння масової свідомості фальшивими та шкідливими ідеями, поступова ізоляція Москви на міжнародній арені вже відкинули Росію у минуле і позбавили її історичних перспектив у тривалому майбутньому.