Поховання П.І. Холодного у м. Варшава (1930 р.) - реквієм видатному українцю

Размещено на http://allbest.ru

Поховання П.І. Холодного у м. Варшава (1930 р.) - реквієм видатному українцю

Телячий Юрій Васильович, доктор історичних наук,

професор, перший проректор з науково-педагогічної роботи

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв,

заслужений працівник культури України

«О, рідна земле! Хто без тебе ми?», - така думка вкотре пронизала мене в один із квітневих днів 2012 р. у польській Варшаві, на Вольському православному цвинтарі, коли здійснився, нарешті, давній намір: відвідати прах і поклонитися могилі видатного українця, патріота-інтелігента Петра Івановича Холодного. Хто він? Чому тут похований? Що зробив для України? Нарешті, мало хто знає, що в нього було дві могили, навіть і сьогодні існує два надмогильних пам'ятники.

П.І. Холодний прожив коротке, але яскраве життя, гідне світлої та вдячної пам'яті нащадків. Йому судилося пройти крізь терни боротьби за незалежність України (війна, революція, еміграція), відчути радість успіхів і гіркоту поразок. Ім'я Петра Холодного золотими літерами навічно вписане в історію нашої держави, вітчизняного державотворення, національної культури, освіти і науки. Створені ним художні твори стали окрасою «золотого фонду» не лише європейського, а й світового образотворчого мистецтва.

Визначний державний і громадський діяч, педагог-практик, теоретик та ініціатор шкільної реформи в Українській Народній Республіці (1917-1921 рр.) [постійний товариш (заступник) генерального секретаря освіти в добу Центральної Ради, товариш усіх міністрів народної освіти в періоди першої та другої УНР й часи гетьмана П. Скоропадського; голова комісій зі створення «Проєкту Єдиної школи на Вкраїні» - першого державного стандарту національної системи середньої освіти], останній міністр народної освіти УНР (1920-1921 рр.), талановитий художник, учений-хімік, організатор мистецького руху в Г аличині в 20-х рр. ХХ ст. - Петро Холодний - розділив гірку долю багатотисячної когорти українських емігрантів, активних учасників революційних подій, останнім прихистком котрих стала чужина. [1].

Важливими є корені його національно-патріотичної позиції [2]. П. Холодному судилося долею пройти тернистий життєвий шлях. На жаль, заслуги цього діяча перед Батьківщиною дотепер належно не оцінені, а ім'я його, як й імена багатьох інших українських патріотів, майже на ціле століття було фактично викреслене з історії України. У статусі міністра народної освіти в листопаді 1920 р. в складі уряду, разом із армією УНР у зв'язку із захопленням більшовиками Поділля, він емігрував до Польщі. (Сподівався, що тимчасово, а вийшло, що назавжди). Після відставки переїхав на Львівщину (спочатку - до Миколаєва, згодом - до Львова). Саме в Галичині більш яскраво проявився його мистецький хист, розкрилися організаційні здібності як першого та незмінного голови «Гуртка діячів українського мистецтва».

Упродовж 1920-1930 рр. П. Холодний створив шедеври образотворчого мистецтва у вітражному, сакральному, пейзажному, портретному та графічному жанрах (зокрема, картини «Казка про дівчину і паву», «Ой у полі жито...», реставрація чудотворного образу Зарваницької ікони Божої Матері, розписи й іконостас церкви Святого Духа Львівської духовної семінарії, вітражі львівської Успенської церкви та церкви в Мражниці й ін.). Петру Холодному вдалося зайняти особливе місце в пантеоні мистецтва не лише Західного регіону, а й усієї України. Безперечно, його постать займала гідне місце серед кращих представників мистецької еліти Галичини того часу.

П. І. Холодний передчасно завершив земний шлях 7 червня 1930 р. у Варшаві в помешканні сина Петра та невістки Наталії Лівицької-Холодної після хвороби нирок, якою хворів уже на момент розпису каплиці Львівської духовної семінарії [3; 4].

На сторінках «Тризуба» (м. Париж) 1930 р. вдалося віднайти розлогий пам'ятний спомин сотника армії УНР Івана Липовецького з описом процесії похорону: «Поховано його (П. Холодного. - Ю. Т.) урочисто з належною. пошаною. Вирази безграничної та щирої вдячності за горіння і самопосвяту для української визвольної ідеї - на. могилу разом із смутком зложили всі, хто знав його. Ті, що прийшли в цей день сказати . своє останнє «прощай» і своє останнє «спасибі» і ті, кого великі простори і чужі границі віддаляли від місця цієї сумної «урочистості». Перед погребінням, у Вольській церкві пройшла служба Божа, яку відправляв о. Коваленко з дияконом і священиками Малюжинським, Соболевським, Малюхою та Симоновичем. Співав хор українських теологів. Посередині храму розташовувалася труна, оповита національним прапором, вкрита великою кількістю квітів, вінків і жовто-блакитних стрічок. Після служби Божої о. Малюжинський у прощальній промові сказав, що «. одержані від Бога таланти [покійний] сторицею віддав своєму народові, що був він великим патріотом, . як свічка, горів ціле життя і в цьому горінню, в цій праці безкраїй для батьківщини, повільно згорали його душа, серце, мозок».

В останню путь небіжчика прийшла провести українська емігрантська громада: А. Лівицький, заступник голови Директорії - головний отаман (батько Наталі, дружини П. Холодного (молодшого), члени уряду, представники генералітету, різноманітних українських організацій. Честь винести труну випала А. Лівицькому та найближчим друзям П. Холодного. Упродовж цвинтарної алеї, прикритої зеленою гущавиною старих дерев, розтягнувся довгий ланцюг вінків. Десятки телеграм зі співчуттям, написи 21-ї жалобної стрічки щиро й емоційно продемонстрували оцінку постаті Петра Івановича зі сторони державних, громадських і партійних організацій, пересічних українців [5]. За твердженням Степана Сірополка, Петра Холодного похоронили в цинковій труні з уваги на змогу перенесення в майбутньому в Україну. (Опис похорону П. Холодного також виклав на сторінках французької та польської періодики М. Ковальський) [6; 7]. Як писалося в некролозі американської «Свободи» (1 липня 1930 р.), він «вмер з побажанням, щоби його поховали у Львові, який полюбив так само, як свій далекий Київ»[8]. холодний поховання україна варшава

Проходили роки, Син Петро Холодний (молодший) 1944 р. разом із родиною - дружиною Наталею і донькою Леонідою - залишили Варшаву та виїхали спочатку до Німеччини, а згодом - за океан. На фронті Другої світової війни героїчно загинув його внук - юний радянський розвідник Петро Сагайдачний. Дружина Марія, син Ігор, доньки Марія, Галина, Тетяна, які проживали в СРСР, ніколи не були на могилі чоловіка, батька. Дві гілки родового дерева П. І. Холодного - «капіталістична» та «радянська» - жодного разу не пересіклися між собою. [9].

Ось уже рівно 25 років справа дослідження життєвого і творчого шляху П. І. Холодного стала невід'ємним складником мого наукового пошуку. Відвідуючи 2005 р. м. Харків, під час побачення з його онуком Олексієм і правнучкою Наталею, та в м. Москва, під час спілкування з трьома онуками Петра Івановича (Ганною, Маєм, Володимиром), зобов'язався перед своєю совістю та пам'яттю Петра Івановича вшанувати його прах, могилу в Польщі. Під час пошукових заходів 4 травня 2006 р. вдалося віднайти перше місце знаходження могили П. І. Холодного (kw. 36-6-28) до її перенесення на нову алею.

Поки-що не встановлені деталі другого перепоховання П. І. Холодного на нове місце поруч із генералом Олександром Пороховщиковим. Залишається незрозумілою доцільність спорудження ще одного символічного хреста разом із надгробком обабіч головного пам'ятника на головній алеї. (Ймовірно, автори реконструкції хотіли підкреслити значимість П. Холодного як міністра освіти). Архітектори припустилися прикрої помилки в даті його народження, викарбуваної на так званій «символічній» могилі: «18. ХІ. 1876» замість загальновідомої «18. ХІІ. 1876» [10].

У Кам'янець-Подільському державному університеті в грудні 2006 р. відбувся Всеукраїнський круглий стіл «Петро Іванович Холодний (18761930 рр.): життя в ім'я України». Під час форуму було вперше презентовано виставку копій понад сто картин Петра Холодного, зібраних мною з приватних і музейних колекцій різних міст і країн світу [11; 12]. Подібні виставки згодом пройшли в закладах вищої освіти, мистецьких, архівних установах у м. Хмельницькому та в Львівській галереї мистецтв. З метою популяризації постаті П. І. Холодного, різнобічних аспектів біографії, вдалося відтворити хроніку його життя, опублікувати десятки наукових праць про нього [13; 14]. Напередодні поїздки до Польщі, коли вирішив дотриматися слів, даних родині Петра Холодного, проректор Переяслав -Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди С. М. Рик передав капсулу переяславської землі. У м. Варшава на цвинтарі «Воля» 17 квітня 2012 р. по обіду ця часточка святої України з вдячністю Батьківщини лягла на могилу одного з її синів. З часу підготовки цього матеріалу пройшло вже 8 років. У результаті пошуків вдалося вийти на контакт із правнуком П. І. Холодного, художником Андрієм Хариною (Канада). 16 січня 2014 р. знову випала нагода побувати в м. Варшава, поклонитися праху П. Холодного. 18 листопада 2019 р. відвідав варшавський некрополь Петра Холодного третій раз.

Література

1. Телячий Ю. Україна ще не дізналася про митця, педагога, вченого Петра Холодного // Свобода (США). 2011. 24 червня. Ч. 25. С. 15.

2. Даниленко В. М., Телячий Ю. В. Культурно-освітня діяльність Петра Холодного (1876-1930) // Научный вестник украинского университета. Москва, 2002. Т. 4. С. 318-329.

3. Сірополко C. Петро Холодний як педагог і освітній діяч. Львів, 1939. С. 17.

4. Телячий Ю. В. Zycie i tworzosc Piotra Jana Cholodnego (1876-1930) // Ruch pedagogiczny. Warszawa. 2011. № 5-6. Р. 107-110.

5. Липовецький І. Професор Петро Холодний // Тризуб. Париж. 1931. Ч. 26. С. 2-7.

6. Ковальський М. Пам'яті П. І. Холодного // Тризуб. Париж. 1931. 21 червня. Ч. 24. С. 2-20.

7. Ковальський М. Проф. Петро Холодний // Шляхом незалежності. Варшава. 1930. Ч. 2. С. 158-159.

8. Смерть П. І. Холодного // Свобода (США). 1930. 1 липня. Ч. 151. С. 3.

9. Телячий Ю. В. У боях за Вітчизну: онук міністра освіти УНР Петра Холодного - радянський розвідник Петро Сагайдачний (1941-1942 рр.) // Наук. вісник Чернівецького університету. Чернівці : ЧНУ, 2015. Вип. 742. С. 162-169. (Сер.: Педагогіка та психологія).

10. Телячий Ю. В. Некрополь П. І. Холодного у Варшаві // Концептуальні проблеми розвитку мистецької освіти : матер. ІІІ Регіон. наук.-практ. семін. Хмельницький, 2015. С. 284-291.

11. Прокопчук В. С. Всеукраїнський круглий стіл «Петро Іванович Холодний (18761930 рр.): життя в ім'я України» // Український історичний журнал. 2007. № 1. С. 231-232.

12. Петро Іванович Холодний (1876-1930 рр.). Життя в ім'я України : зб. статей і повідом. за матер. Всеукр. круглого столу, Кам'янець-Подільський, 14-15 груд. 2006 р. Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2007. 228 с.

13. Завальнюк О. М., Даниленко В. М., Куриленко Г. О., Телячий Ю. В. В ім'я України. Петро Іванович Холодний (1876-1930 рр.). Хмельницький : ПП Мельник А. А., 2006. 206 с.

14. Слободянюк П. Я. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність П. І. Холодного в дослідженнях Ю. В. Телячого // Духовні витоки Поділля: педагоги в історії краю : матер. Всеукр. наук.-практ. конф., Хмельницький, 21 берез. 2013 р. Хмельницький : ПП Заколодний М. І., 2013. С. 408-412.

Размещено на Allbest.ru