Київська міська специфіка перебігу виборів 1990 р. у світлі інформації Київського міськкому КПУ від 22 березня 1990 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київська міська специфіка перебігу виборів 1990 р. у світлі інформації Київського міськкому КПУ від 22 березня 1990 р.

Сорокін А.А., Національний університет

біоресурсів і природокористування України

Вступ

В умовах активізації вивчення джерел [1, с. 138] з історії парламентських і місцевих виборів 1990 р. у м. Києві [2, с. 68], зокрема мемуарів [3], документів структур місцевих Рад народних депутатів [4], періодичної преси [2; 5; 6; 7], місцевих компартійних органів [8, с. 164], важливості з огляду на висвітлення аналогічних джерел [9] та наявність характеристики відповідної групи документів загалом [9, с. 128-130] набуває дослідження інформації Київського міського комітету Комуністичної партії України (Київського міськкому КПУ) № 1/47 від 22 березня 1990 р. [9, с. 130] «Про підсумки виборів народних депутатів УРСР та в місцеві Ради народних депутатів м. Києва» [10, арк. 63-68], надісланої до ЦК КПУ [9, с. 129] із вхідним номером 1030/126 від 23 березня 1990 р. [9, с. 130].

Названий документ наразі не набув активного використання в науковому обігу, що засвідчується відсутністю його використання в загальних працях з історії м. Києва [11, с. 452-453; 12, с. 335-336], монографіях із політичної історії України межі 1980-1990-х рр. [13, с. 169, 199-207; 14, с. 393-453; 15, с. 500-507, 519-520; 15, с. 296-308; 16, с. 93-101; 17, с. 120-121, 128-129, 194-195; 18, с. 199-206], великих виданнях із синхронної політичної історії м. Києва [19, с. 185-193; 20, с. 99; 21, с. 28-30], статтях із історії виборів 1990 р. в загальноукраїнському [22, с. 44-45] та столичному [8, с. 164, 174-175; 23, с. 144-147] вимірах. Відповідна обставина спонукає до дослідження згаданого документа.

Виклад основного матеріалу

Особливістю інформації Київського міськкому КПУ «Про підсумки виборів народних депутатів УРСР та в місцеві Ради народних депутатів м. Києва» [10, арк. 63-68] є її створення українською мовою [9, с. 130] та найпізніша порівняно з тотожними документами обкомів КПУ [9, с. 130] дата складання - 22 березня 1990 р. [9, с. 130], завдяки чому, на відміну від інформації Сумського обкому КПУ [9, с. 131], досліджувана інформація Київського міськкому КПУ охоплює голосування як 4 березня [19, с. 186; 22, с. 146-147], так і 18 березня 1990 р. [9, с. 130-131; 19, с. 186]. Загалом вона складається із 25-ти абзаців [10, арк. 63-68], тобто на 5 абзаців перевищує тотожну інформацію Сумського обкому КПУ [9, с. 130-131].

Запланованість складання інформації Київського міськкому КПУ [9, с. 129] засвідчується відповідним робочим планом відділу організаційно- партійної і кадрової роботи ЦК КПУ [24, арк. 37-40], що передбачав функціонування останньої [24, арк. 39] із 4-х підгруп зв'язку з областями [24, арк. 38-39], відповідальної за 5 областей та м. Київ [24, арк. 39]. В подальшому передбачалося інформування до 12 березня 1990 р. ЦК Компартії України з боку обкомів та Київського міськкому КПУ про підсумки виборів [24, арк. 40], що суттєво доповнює вже досліджені документи ЦК КПУ з історії виборів 1990 р. [25, с. 112-114, 116-118, 146147, 157-158, 171-173].

В перших двох абзацах інформації Київського міськкому КПУ було подано основні кількісні показники стосовно виборчих округів та кількості виборців. комуністична партія вибори

У першому абзаці інформаційного зведення містяться відомості про кількість виборчих округів: «В місті Києві вибори відбулись в 22-х територіальних округах до Верховної Ради УРСР, 300-х - до Київської міської, 1553-х до районних та в 25-ти округах до селищних Рад народних депутатів» [10, арк. 63]. У названому абзаці кількість виборчих округів збігається із відомостями у літературі [19, с. 185-186] та інших джерелах [26, с. 630; 27, арк. 9, 15, 17], проте у відповідному абзаці відсутня конкретизація назв районних та Пуща-Водицької селищної Рад народних депутатів м. Києва [19, с. 185-186; 26, с. 630], а також бракує даних про розподіл виборчих округів між Радами одного рівня, проте вже за наведеними відомостями можливо визначити певні кількісні показники. Зокрема, внаслідок підготовки до республіканських та місцевих виборах у межах м. Києва було утворено 1900 виборчих округів, серед яких місцевих разом було 1878, тобто бл. 98,84% супроти бл. 1,16% республіканських. Кількість виборчих округів на місцевих виборах у межах м. Києва була у 85 разів більшою за кількість відповідних виборчих округів на виборах до Верховної Ради Української РСР. У загальному співвідношенні кількість виборчих округів на виборах до Київміськради становила бл. 15,79%, на виборах до районних в м. Києві Рад народних депутатів - бл. 81,74%, на селищних виборах - бл. 1,32%, а у співвідношенні між 1878 місцевих виборчих округів вказані показники становили бл. 15,97%, бл. 82,70% і бл. 1,33% відповідно. Якщо звертатися до співвідношення місцевих виборчих округів, то найменшу кількість становили селищні, натомість міських було більше у 12 та районних - у 62,12 разів порівняно із селищними, поряд із чим міські виборчі округи випереджалися за кількістю районними у бл. 5,17 разів.

Другий абзац слугував доповненням до першого і розкривав специфіку участі виборців у голосуванні та його проведення: «В виборах 4 березня ц. р. прийняло участь 1273654 чоловіка, або 69,08 процента виборців. При повторному голосуванні /18 березня/ прийняли участь 63,2 процента виборців» [10, арк. 63]. Загальна кількість виборців під час голосування 4 березня 1990 р. [19, с. 185-186; 21, с. 28-29; 23, с. 146-147] становила бл. 1843737 осіб за 570083 виборців, що не брали участі в голосуванні, натомість показник за 18 березня 1990 р. [9, с. 131] є дискусійним, загалом становлячи 1165242 особи з-поміж загальної кількості виборців під час голосування 4 березня 1990 р. [19, с. 185-186; 21, с. 28; 23, с. 146-147] із різницею в 5,88% або 108412 осіб. Що ж до співвідношення виборців із виборчими округами, то в середньому на парламентський виборчий округ припадало бл. 83806 осіб, на міський - бл. 6146 осіб [21, с. 28] та на районний - бл. 1187 осіб від загальної кількості виборців 4 березня 1990 р. в м. Києві, тобто на парламентський округ припадало в 13,63 разів більше виборців порівняно із міським та в 75,6 разів більше порівняно із районним. Що ж до виборців 4 березня 1990 р. в м. Києві з реалізованим голосом, то їх в середньому припадало 57893 особи на парламентський виборчий округ, 4246 на міський і 820 на районний.

Третій абзац інформації містив відомості про висування та реєстрацію кандидатів у депутати. Зокрема, в ньому було перераховано суб'єкти висування кандидатур: конференції та збори трудових колективів і громадських організацій поряд зі зборами за місцем проживання [10, арк. 63], після чого наведено факт проведення загалом 9100 названих зібрань із загальною кількістю учасників понад 112000 осіб [10, арк. 63]. Цікаво й наведення кількісних показників щодо процесу висування та реєстрації кандидатів у депутати, зокрема висунення 379 кандидатів у депутати до Верховної Ради Української РСР [10, арк. 63], 2574 кандидатів до Київміськради [10, арк. 63], 5314 кандидатів до райрад м. Києва [10, арк. 63] і 58 опосередковано вказано в якості кандидатів у депутати Пуща-Водицької селищної [19, с. 185-186] Ради народних депутатів [10, арк. 63]. За наведеними у третьому абзаці даними, з-поміж 379 кандидатів у депутати Верховної Ради Української РСР було зареєстровано 288 [10, арк. 63], до Київміськради із 2574 - 2338 [10, арк. 63], до райрад м. Києва із 5314 - 4918 [10, арк. 63] і до Пуща-Водицької селищної Ради - усі 58 [10, арк. 63], тобто відповідно 75,99%, 90,83%, 92,55% і 100%. Загалом процес висування кандидатів у депутати оцінювався в інформація як демократичний [10, арк. 63], що було відображенням тогочасної риторики [28, с. 79] і не враховувало порушень виборчого законодавства [29, с. 79].

Четвертий абзац інформації Київського міськкому КПУ присвячено висвітленню специфіки зустрічей кандидатів у депутати із виборцями [10, арк. 63-64], що зазнала змін у напрямку пожвавлення агітації за місцем проживання: «Принципово новий характер носили зустрічі кандидатів в народні депутати з виборцями. Свої зусилля вони в основному зосередили на передвиборну роботу за місцем проживання. Досить широко використовувались зустрічі з виборцями біля магазинів, під 'їздів, в місцях масового відпочинку киян, в квартирах, на поверхах. Саме тут, як правило, розпочиналась відверта розмова, виникала атмосфера доброзичливості й довіри» [10, арк. 63-64].

П'ятий абзац, будучи продовженням попереднього, конкретизував особливості перебігу вказаних зустрічей щодо обговорюваної проблематики, позиції виборців та політичного протистояння [25, с. 171]: «Під час зустрічей найбільший інтерес людей викликала особиста позиція кандидатів в депутати щодо таких питань, як екологія, багатопартійність, політична і економічна незалежність України, зарплата партійних працівників, спецпривілеї. Всебічно і критично аналізувались їх передвиборні програми, висловлювались численні побажання по вирішенню важливих соціальних питань міста. Практично всі зустрічі за участю кандидатів з числа партійних і радянських працівників міста супроводжувались групами протидії з боку окремих політизованих формувань, які намагалися перешкодити конструктивному діалогу» [10, арк. 64].

Шостий абзац торкався діяльності компартійних органів м. Києва щодо проведення агітаційної роботи у формі організації мітингів та виступів на них: «На всіх етапах виборчої кампанії працівники партійних комітетів, кандидати-комуністи використовували трибуну масових мітингів, що проводили РУХ, інші неформальні організації. Незважаючи на протидію організаторів, на мітингах неодноразово виступали секретарі міськкому партії, перші секретарі райкомів, партійний актив. Печерський, Радянський, Подільський, Залізничний райкоми проводили свої передвиборні мітинги» [10, арк. 64].

У сьомому абзаці висвітлено специфіку здійснення організаційно- масової роботи з боку компартійних та радянських органів м. Києва у напрямах організації «круглих столів», виступів посадових осіб та навчання кандидатів у депутати і агітаційних груп: «Завданням передвиборної боротьби були підпорядковані традиційні форми масово-політичної роботи. В багатьох партійних організаціях проведено засідання «круглого столу» з актуальних проблем політичної ситуації, організовано виступи перед робітниками і службовцями працівників міськкому партії і керівників міськвиконкому. У Київській вищій партійній школі, на партійних курсах при міськкомі партії, в університеті марксизму-ленінізму проведено навчання кандидатів у депутати, членів груп підтримки, різних категорій партійного активу» [10, арк. 64-65].

У восьмому абзаці інформації міститься посилання на підсумки одного із бюро Київського міськкому КПУ щодо створення соціологічних груп [15, с. 130-131] та підсумовуються наслідки їхньої діяльності: «На бюро міськкому партії були вироблені рекомендації райкомам партії, райвиконкомам відносно створення груп вчених-соціологів. З їх допомогою проводилось опитування виборців Радянського, Жовтневого, Залізничного, Ленінського, Мінського, Ленінградського, Ватутінського районів. 16 досліджень в Дніпровському, Шевченківському, Печерському районах організувала в цей період соціологічна група міськкому партії. Вони допомогли більш чітко визначити пріоритети масової свідомості населення, скласти передвиборні програми кандидатів в депутати, проводити агітаційну роботу за місцем проживання виборців» [10, арк. 65].

У дев'ятому абзаці повідомлялося про організацію агітаційних осередків у м. Києві: «В місті було організовано клуби виборців, агітаційно- пропагандистські центри. Вони були повністю забезпечені відповідною літературою, технічними засобами» [10, арк. 65].

У десятому абзаці згадано про ухвалення та втілення заходів щодо офіційного встановлення візуальних агітаційних матеріалів [30, с. 75-76; 31]: «За ініціативою міськкому партії міськвиконком прийняв спеціальне рішення щодо впорядкування передвиборної наочної агітації. В кожному районі з допомогою «Київміськоформлення» було встановлено спеціальні стенди, на яких вміщувались передвиборні плакати і листівки» [10, арк. 65].

Одинадцятий абзац присвячено висвітленню участі локальних компартійних організацій м. Києва у процесі підготовки до виборів, зокрема організації підтримки кандидатам у депутати від трудових колективів: «Характерною рисою нинішньої передвиборної компанії була активізація партійних організацій. Більшість з них подолали інтерність, стереотипи, притаманні минулорічним виборам, і досить активно використовували різні форми передвиборної боротьби. Кандидатам, висунутим трудовими колективами, надавалась допомога у формуванні груп підтримки, виготовленні і поширенні листівок, закликів до виборців, різноманітних плакатів» [10, арк. 65].

У дванадцятому абзаці описано участь ЗМІ м. Києва [6, с. 67-68] у проведенні передвиборної агітації: «Під час цьогорічного передвиборної кампанії активну роботу по формуванню громадської думки про кандидатів проводили міські засоби масової інформації. Було відкрито спеціальні рубрики, опубліковано і передано в ефір велику кількість матеріалів про народних обранців, постійно давались консультації спеціалістів. На телебаченні кожної суботи готувались 1-1, 5-годинні теледебати, в яких брали участь кандидати в депутати від Києва - представники партійних, радянських, профспілкових органів, РУХу, «Зеленого світу», Товариства української мови» [10, арк. 65-66].

У тринадцятому абзаці наведено узагальнені кількісні показники щодо підсумків виборів без диференціації щодо 4 та 18 березня 1990 р. [19, с. 185-186]: «В результаті голосування в місті Києві обрано 22 народних депутати УРСР, 294 депутати, або 98 проц. міської, 1296 депутатів, або 80,3 проц. до районних Рад народних депутатів» [10, арк. 66].

Надзвичайно важливою складовою інформаційного зведення Київського міськкому КПУ є його чотирнадцятий абзац, де окремо виділено дані про обраних депутатами Київміськради [21, с. 28-29]: «В складі Київської міської Ради народних депутатів 183, або 62,2 проц., - члени КПРС, жінок та молоді до 30 років по 26, або по 8,8 процента. Серед депутатів міськради [-] 12 робітників, 25 - господарських керівників. 58 депутатських мандатів одержали представники науки, освіти, медицини та культури. В числі депутатів 17 юристів, 10 - військовослужбовців, 4 - економісти. 18 мандатів мають робітники радянських, 14 - партійних, 3 - профспілкових, 1 - комсомольських органів міста» [10, арк. 66].

У п'ятнадцятому абзаці висловлено думки про чинники результатів виборів [13, с. 169]: «На результатах голосування позначились загальна атмосфера критичного ставлення до партії, відсутність серйозних зрушень у забезпеченні населення міста продуктами харчування і товарами широкого вжитку, інші економічні і соціальні проблеми» [10, арк. 66].

Шістнадцятий абзац конкретизує специфіку проведення повторних виборів у м. Києві [21, с. 28]: «У зв'язку з низькою явкою виборців в 5 виборчих округах та через помилки, допущені окружною комісією в окрузі № 101, до міськради будуть проведені повторні вибори. Відбудуться також повторні вибори в 317 округах, або 19,6 проц., до районних Рад народних депутатів. Більше всього таких виборчих округів в Жовтневому, Радянському та в Залізничному районах» [10, арк. 66-67].

У сімнадцятому абзаці подано бачення особливостей опозиційних сил у м. Києві [23, с. 144-147]: «Партійним організаціям, на відміну від минулорічних виборів, протистояли цілком сформовані і активно діючі політичні організації - Рух, УГС, Всеукраїнське товариство репресованих, спільно з якими діяли Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченко, «Зелений світ» та деякі інші. Вони не приховували, що борються за владу, послаблення партії, усунення її з політичної арени» [10, арк. 67].

Сімнадцятий абзац доповнював попередній із прикметними характеристиками політичних опонентів [23, с. 145]: «Екстремісти, деструктивні елементи вміло використали невдоволення населення гострими проблемами в економіці, складним екологічним станом. Активно використовувались теми статті 6-ої Конституції УРСР, суверенності України, відкрито пропагувалась ідея виходу республіки із складу СРСР. Напередодні виборів ці політичні організації висловлювались проти введення в СРСР поста Президента, на підтримку рішень про вихід Литви із складу СРСР» [10, арк. 67].

Вісімнадцятий абзац додатково характеризував специфіку опозиційної агітації [13, с. 202]: «Критика існуючого стану справ з їх боку дедалі більше втрачала конструктивний характер, була грубою, брутальною. Доходило до відвертого шельмування керівників партії і держави, погроз на адресу комуністів» [10, арк. 67].

Дев'ятнадцятий абзац деталізує медійну діяльність опозиції у м. Києві в контексті передвиборної агітації [23, с. 145-147]: «Опозиційні сили, формально об'єднані у т. з. «Демократичний блок»[,] широко використовували мітингові форми агітації, «самвидавівську» літературу. З допомогою сучасної розмножувальної техніки поширили сотні тисяч друкованих видань і листівок. Багато комуністів - кандидатів в депутати, які стоять на конструктивних позиціях, такої можливості не мали і були поставлені в нерівні умови. В останні перед виборами тижні знову розгорнулась «війна плакатів» [10, арк. 67].

Двадцятий абзац характеризував тенденції до послаблення єдності КПУ в межах м. Києва: «Слід зазначити, що, прагнучи популярності, окремі кандидати, в т. ч. і комуністи відійшли від принципових позицій, скочувались до популізму, критиканства, використовували запозичені в суперників з числа демагогів і політичних спекулянтів нечесні методи боротьби» [10, арк. 67-68].

Двадцять перший абзац висвітлює прорахунки у підготовці до виборів із боку компартійних структур м. Києва: «В ряді округів склалась ситуація, коли суперниками стали кілька комуністів - партійних і господарських керівників чи працівників. Замість того, щоб відмовитись на користь найбільш сильного кандидата, вони виявили непоступливість, що привело до розпорошення голосів, а в кінцевому рахунку - до поразки» [10, арк. 68].

У двадцять третьому абзаці висловлено пропозиції про вдосконалення виборчого законодавства в частині посилення відповідальності за наклепницькі дії [32, с. 287]: «На нашу думку, варто розробити чіткі законодавчі документи з приводу деяких положень республіканських законів про вибори. В ході передвиборної кампанії стало очевидним, що адміністративні органи не можуть по-суті боротися з наклепами і плітками, які свідомо поширювалися як кандидатами в депутати, так і анонімними групами підтримки, «клубами виборців» і т. і. Загальні положення і заклики про додержання радянських законів і громадського порядку, які містяться в Законах, на практиці не могли бути реалізованими, оскільки вони не підкріплювались відповідними правовими нормами» [10, арк. 68].

У двадцять четвертому абзаці було зауважено про складнощі із втіленням принципу рівних можливостей кандидатів у депутати стосовно агітації в ЗМІ через велику кількість останніх [30, с. 75-76]: «Значні труднощі виникли з реалізацією права кандидата в депутати на «рівне право виступати на передвиборних та інших зборах, нарадах, засіданнях, у пресі, по телебаченню, радіо». Щоб додержуватись закону, партійні та комсомольські видання надавали свої сторінки багатьом кандидатам з різними поглядами, але надати слово всім не було можливості, оскільки до Рад було висунуто понад 8,3 тисячі чоловік» [10, арк. 68].

На закінчення укладачі інформаційного зведення пропонували систематизувати і проаналізувати висловлені рекомендації за підсумками виборів із їх подальшим законодавчим випровадженням [32, с. 207]: «Вважаємо за доцільне Президії Верховної Ради УРСР узагальнити всі зауваження та пропозиції щодо Законів про вибори народних депутатів УРСР та місцевих Рад і внести до них відповідні зміни» [10, арк. 68].

Висновки

Таким чином, досліджувана інформація Київського міськкому КПУ комплексно розкриває перебіг виборів 1990 р. у м. Києві до Рад народних депутатів 4-х рівнів: Верховної Ради Української РСР, Київської міської, районних та Пуща-Водицької селищної. Надалі слушним є подальше дослідження документів компартійних осередків м. Києва в контексті виборів 1990 р.

Список використаних джерел

1. Калакура Я. Зміна поколінь істориків як методологічний та світоглядний діалог в українській історіографії (кінець XIX - перше двадцятиріччя XXI ст.). Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 137-154. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/179835/13-Kalakura.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

2. Сорокін А. Участь газети «За сільськогосподарські кадри» у висвітленні підготовки, перебігу та результатів парламентських і місцевих виборів 1990 р. в м. Києві. Літопис Волині. 2021. № 25. С. 62-68. URL: http://litopys.volyn.ua/ index.php/litopys/article/view/267/215 (дата звернення: 06.04.2024).

3. Сорокін А. Опубліковані мемуари як джерело з історії виборів до Київської міської та районних у місті Києві рад народних депутатів XXI скликання. Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції м. Київ, 2 листопада 2017р. Київ, 2017. С. 213-216.

4. Сорокін А. Вибори 1990 р. у світлі документів постійних комісій Ватутінської райради XXI скликання. Треті києвознавчі читання: історія та ет нокульт ура. Збірник мат еріалів Між народної науково-практ ичної конференції (Київ, 27 березня 2020р.). Київ: «Фоліант», 2020. С. 238-244.

5. Сорокін А. Газета «Київський університет» як джерело з історії Київської міської та районних в місті Києві Рад народних депутатів XXI скликання доби суверенізації Української РСР. Шевченківська весна - 2015: історія: матеріали XIII Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених. Київ: Логос, 2015. С. 196-199.

6. Сорокін А. Газета «Київський університет» як джерело з історії становлення законодавчої бази перших демократичних виборів до Верховної Ради та місцевих Рад народних депутатів Української РСР. Дні науки історичного факультету 2017 (до 200-річчя з дня народження М. І. Костомарова): матеріали X Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених. Київ, 2017. С. 67-70.

7. Сорокін А. Роль газети «Екран і життя» у висвітленні виборів 1990 року в місті Києві. Культурологічний альманах. 2023. Вип. 4. С. 82-90. URL: https://almanac.npu.kiev.ua/index.php/almanac/article/view/277/259 (дата звернення: 06.04.2024).

8. Коваленко Л. Документи компартійних організацій Київської області у контексті вивчення кризи монопартійності та становлення політичного плюралізму в Україні (1988-1991 рр.). Архіви України. 2022. № 1. С. 161-185. URL: https://au.archives.gov.ua/index.php/au/article/view/150/113 (дата звернення: 06.04.2024).

9. Сорокін А. Інформація Сумського обкому КПУ від 14 березня 1990 р. «Про підсумки виборів народних депутатів Української РСР і місцевих Рад народних депутатів Сумської області» як джерело для дослідження сумської регіональної специфіки виборів 1990 р. Сумські історико-краєзнавчі студії. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Суми, 5 листопада 2020 р.). Суми: ФОП Цьома С. П., 2020. С. 128-135. URL: http://resource.history.org.ua/cgi- bin/eiu/history.exe?C21COM=2&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&Image_file_n ame=book/0015308.pdf#page=129 (дата звернення: 06.04.2024).

10. Центральний державний архів громадських об'єднань та україніки (ЦДАГОУ). Ф. 1. Оп. 32. Спр. 2746. 155 арк.

11. Павленко Ю. В. Нарис історії Києва. Київ: Фенікс, 2004. 480 с.

12. Ілюстрована історія Києва. Київ: Фенікс, 2012. 424 с.

13. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. Київ: Абрис, 1994. 495 с.

14. Солдатенко В. Ф. (кер.). Український вибір: політичні системи XX століття і пошук власної моделі суспільного розвитку. Київ: Парламентське видавництво, 2007. 576 с.

15. Левчук К. І. Громадські організації України: створення та діяльність (1985-1996 рр.). Вінниця: ПП «Едельвейс і К», 2009. 320 с.

16. Русначенко А. Нариси новітньої історії України. Книга 5. Київ: Видавець Олег Філюк, 2017. 621 с.

17. Даниленко В. Україна в 1985-1991 рр.: остання глава радянської історії. Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. 278 с. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2&I21DBN= ELIB& P21DBN=ELIB&Image_file_name=book/0013985.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

18. Бойко О. Д. 30 років незалежності України: у 2-х т. Т. 1. До 18 серпня 1991 року. Харків: Фоліо, 2021. 446 с.: іл.

19. З історії самоврядування та демократії в Києві (від княжої доби до нашого часу). Київ: Інститут Громадянського Суспільства, 2000. 247 с.

20. Кресіна І. О., Коваленко А. А., Молибога Р. М., Перегуда Є. В. Демократія і регіональна еліта: політико-правові проблеми влади в столиці України - місті Києві. Київ: Логос, 2005. 216 с.

21. Мужилко О. Влада міста Києва (1990-2011 роки). Київ: Бужани, 2011. 146 с.

22. Кобута С., Кобута Л. Демократичні вибори в Україні 1990 року: особливості проведення та наслідки. Вісник Прикарпатського університету. Історія. 2010. Вип. 17. С. 35-45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vpu_Ist_2010_ 17_8 (дата звернення: 26.03.2024).

23. Доценко В. О. Громадські організації Києва та Київської області у боротьбі за демократизацію та незалежність України в 1985-1991 рр. Вісник аграрної історії. 2018. Вип. 23-24. С. 142-149. URL: https://enpuir.npu.edu.ua/ bitstream/handle/123456789/27315/Dotsenko.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

24. ЦДАГОУ. Ф. 1. Оп. 32. Спр. 2745. 52 арк.

25. Гінзбург О. П. Документи фонду ЦК Компартії України ЦДАГО України як джерело вивчення становлення та розвитку демократичної опозиції в УРСР у роки перебудови: дис.... канд. іст. наук: 07.00.06. Київ- Переяслав-Хмельницький, 2018. 250 с.

26. Доповідна записка про хід підготовки в місті Києві до виборів народних депутатів Української РСР та депутатів місцевих Рад, січень 1990 р. Колесник В. Ф., Коцур А. П., Терес Н. В. (ред.). Історія Києва: від княжої доби до сучасності. Збірник документів і матеріалів. Київ: Книги - XXI, 2004. С. 629-631.

27. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2367. 26 арк.

28. Сорокін А. Специфіка висвітлення парламентських та місцевих виборів 1990 р. у м. Києві в синхронних працях представників товариства «Знання». HistUkrainika: матеріали міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених м. Київ, 10 грудня 2022 року. Київ: Історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, 2023. С. 76-80.

29. Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен, 1990. 624 с. URL: https://diasporiana.org.ua/ wp-content/uploads/books/12513/file.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

30. Шеверєва В. Є. Проблеми правового регулювання передвиборної агітації в Україні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.02. Харків, 2011. 254 с. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/12370/1/Shevereva_dus_2011.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

31. Про створення умов для проведення передвиборної агітації наочними засобами і упорядкування її розташування: Рішення міськвиконкому від 10.10.[19]89 [р.] № 918. Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. 1989. № 12. груд. С. 13-14.

32. Бучин М. А. Еволюція демократичних принципів виборів та особливості їхньої реалізації в Україні: дис.... д-ра політ. наук: 23.00.02. Львів, 2016. 488 с. URL: https://lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/05/dis_ buchyn.pdf (дата звернення: 06.04.2024).

Размещено на Allbest.ru