Більшовицька та німецька окупації села Селисько на Львівщині. Голод 1941-1942 та 1947 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Більшовицька та німецька окупації села Селисько на Львівщині. голод 1941-1942 та 1947 років

Марія Горбаль, провідний науковий редактор, Інститут народознавства НАН України

Мета статті -- через призму спогадів жителів с. Селисько Львівської області нині Пустомитівського району (географічні межі дослідження), при залученні історичних джерел та архівних матеріалів, висвітлити життя села під час більшовицької (вересень 1939 -- червень 1941) та німецької (1941-1944) окупації. Хронологічні межі дослідження -- 1939-1947 роки

Актуальність теми обумовлена поверненням з забуття, відтворенням історичних подій, які відбувались у цій місцевості, які відходять у минуле. Це, зокрема, окупація Червоною армією села 22 вересня 1939 р., депортація жителів села інших національностей (поляків, німців, євреїв), період колективізації, голод восени 1941 -- весною 1942 року, окупація села німецькими військами в середині липня 1941 року, вивіз селян до Німеччини на примусові роботи, здача селянами контингентів, окупація села вдруге російсько-більшовицькими військами в липні 1944 р., голод 1947 року. Ці питання і становлять предмет дослідження. Велика увага приділяється морально-психологічному стану селянства, його керівним особам, на деморалізацію яких впливали окупаційні режими.

Історію життя одного цього села окресленого періоду віддзеркалює життя селян усієї Західної України.

Методика дослідження ґрунтується на застосуванні принципів науковості, об'єктивності та історизму, а в процесі студіювання матеріалу було використано метод історичної реконструкції та польового етнографічного дослідження, зокрема інтерв'ювання та фотофіксації респондентів.

Ключові слова: село Селисько, Львівщина, 1939 рік, колективізація, голод 1941-1942 рр., німецько-фашистська окупація, більшовицька окупація, голод 1947 року.

The soviet and german occupation of the village of Selysko in Lviv region. famine of 1941-1942 and 1947 years

Матa Horbal, leading scientific editor, The Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine

The purpose of the article is to shed light on the life of the village during the Soviet and German occupation in 1939-- 1947 through the prism of the memories of the residents of the village of Selysko, Lviv Region, now Pustomytivsky District (geographical boundaries of the study), with the involvement of historical sources and archival materials (chronological boundaries of the study).

The relevance of the topic is due to the return from oblivion, the reproduction of the historical events of this area that go into the past. These include the occupation of the village by the Red Army on September 22, 1939, the deportation of villagers of other nationalities (Poles, Germans, Jews), the period of collectivization and taxes from the peasants, the famine in the fall of 1941 -- the spring of 1942, the occupation of the village by German troops in mid-July 1941 year (the peasants were taken to Germany for forced labor) the occupation of the village for the second time by Russian-Bolshevik troops, the famine of 1947. These questions are the subject of research.

Much attention is paid to the moral and psychological state of the peasantry, its leaders, whose demoralization was influenced by the occupation regimes. After all, with the arrival of Soviet-Bolshevik power, repressions begin. Symbols sacred to Galicians were banned: the blue-yellow flag and trident, the anthem. That is, the implementation of Soviet policy related to the Sovietization of the region, staffing, ideological component and activities of the NKVD members began.

The life history of this village of the outlined period is mirrored by the life of villagers throughout Western Ukraine.

The research methodology is based on the application of the principles of scientificity, objectivity and historicism, and in the process of studying the material, the method of historical reconstruction and field ethnographic research was used, in particular interviewing and photographing respondents.

Keywords: Selsko village, Lviv region, 1939, collectivization, famine of 1941-1942, German-fascist occupation, Bolshevik occupation, famine of 1947.

село колективізація голод німецький

Вступ

Історія села Селисько Львівської області Пустомитівського району періоду 1939-1947 рр. становить фрагмент, чи, правильніше, складову частину історії життя усієї Західної України. Авторка поставила собі за мету через призму спогадів жителів с. Селисько Львівської області нині Пустомитівського району, при залученні історичних джерел та архівних матеріалів, висвітлити життя села під час більшовицької (вересень 1939 -- червень 1941) та німецької (1941-1944) окупації. Актуальність теми обумовлена поверненням з забуття, відтворенням історичних подій цієї місцевості, які відходять у минуле. Це, зокрема, окупація Червоною армією села 22 вересня 1939 р., депортація жителів села інших національностей (поляків, німців, євреїв), період колективізації та податки з селян, голод восени 1941 -- весною 1942 року, окупація села німецькими військами в середині липня 1941 року, вивіз селян до Німеччини на примусові роботи, здача селянами контингентів, окупація села вдруге російсько-більшовицькими військами в 1944-му, голод 1947 року. Ці питання і становлять предмет дослідження.

Велика увага приділяється морально-психологічному стану селянства, його керівним особам, на деморалізацію якого впливали окупаційні режими. Адже з приходом радянсько-більшовицької влади починаються репресії. Були заборонені священні для галичан символи: синьо-жовтий прапор і тризуб, гімн. Тобто почалось впровадження радянської політики, пов'язане з радянізацією регіону, кадровим забезпеченням, ідеологічною складовою та діяльністю органів НКВС.

Методика дослідження ґрунтується на застосуванні принципів науковості, об'єктивності та історизму, а в процесі студіювання матеріалу було використано метод історичної реконструкції та польового етнографічного дослідження, зокрема інтерв'ювання та фотофіксації респондентів.

Основна частина

Село Селисько під час першої більшовицької окупації 17 вересня 1939 р. підрозділи червоної армії (в народі казали «перші москалі») перейшли польсько-український кордон і вступила на територію Західної України й Західної Білорусії. 22 вересня 1939 р., за розповіддю старожилів \ ввійшли перші солдати червоної армії до села Селисько. Вони справляли жалюгідне враження: замість взуття на ногах «обмотки», довжелезні «трьохлінійки» теліпались на плечах, прив'язані конопляними мотузками, на головах чубаті шапки-будьонівки. Ось як це описує Р. Дудикевич: «Ми, цікаві наївні дітлахи, не усвідомлюючи своїх учинків, зустрічали «наших визволителів» квітами. Спочатку їхали танки, а за ними кіннота, всі замучені, зарослі, брудні і голодні. З невеликими проміжками часу ця колона рухалася майже дві доби» [1, с. 31-32].

З кінця вересня починаються репресії. Були заборонені священні для галичан символи: синьо-жовтий прапор і тризуб, гімн. Тобто почалось впровадження радянської політики, пов'язане з радянізацією регіону, кадровим забезпеченням, ідеологічною складовою та діяльністю органів НКВС.

Річ у тім, що 28 вересня 1939 р. в Москві відбулося підписання договору про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною. Водночас були підписані три таємні протоколи, що стосувалися окремих аспектів радянсько-німецьких відносин: про лінію кордону; ...про переселення німців. Станом на 7 травня 1940 р. західні області УРСР залишили 25,4 тис. біженців, за національністю: 16 тис. поляків, 388 німців, 48 євреїв та ін. Всього до початку червня з СРСР до Німеччини виїхало 51,8 тис. біженців. Решті десятків тисяч людей, які прагнули залишити Радянський Союз, німецька сторона відмовила. Більшість з них залишилась на Львівщині. В той же час радянська влада прийняла з Німеччини лише 624 біженці [2, с. 165].

За шематизмом за 1924-й рік в с. Селисько було 29 латинники [3, с. 40]. Це такі польські родини: Новаків і дві родини Булаціків. В 1939 р. сім'я Новаків виїхала, їхню хату зайняла родина Пукальської Марини (Кирилової); один з братів Булаціків жив на тому місці, де потім поселився Тростянчин (Лап- чишин) Василь, другий Булацік жив біля Юркевич Стефанії (Паламарових). Зараз ті родини Булаціків живуть у Львові Записано в листопаді 2016 р. від Савчук (з дому Думанська) Ольги Іванівни, нар. 28.01.1935 р., с. Селисько, Львівська обл., нині Пустомитівський р-н. Записано 5 лютого 2017 р. від Савчук (з дому Думанська) Ольги Іванівни, 1935 р. н.. На Тарасовому жив Огонов- ський. Під Пасікою -- лісничий Куханєвіч (виїхав до Польщі в 1939 р.).

Хутір с. Селисько Го(у)стинець був заселений переважно чи то чистими колоністами, чи мішаними сім'ями колоністів. Щоб не бути вивезеними до Сибіру, з хутора Го(у)стинець покинули свої нажиті місця і виїхали чи до Польщі, чи до Німеччини такі родини: поляків В'ятрів -- до Польщі (в їхню хату поселилась родина Луковських), німців Бетлюфів -- до Німеччини (там поселили родину Тер- налів, переселену зі с. Вишенка, коли розширювали Яворівський військовий полігон), родина Михайла Гефка (його жінка була полька) -- до Польщі (тепер там живе родина Чухвіцьких).

В 1939 р. виїхав до Польщі з родиною і Степан Гостомський, управитель панського маєтку. В те приміщенні, колишній панський маєток, в 1946 р. переселилась селиська восьмирічна школа.

У с. Селисько була одна єврейська родина -- Мендель з дружиною Бертою. Тримали корчму. На тому місці (де була корчма) тепер проживає родина Пукальської Ольги (Пилипової). В 1939 р. єврейська родина зі села виїхала.

2 березня 1940 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанови № 13/114 і № 289--127 сс («цілком таємно») про виселення з районів Західної України і Західної Білорусії до Сибіру членів сімей усіх поміщених у табори й в'язниці військовополонених і колишніх офіцерів польської армії, а також тюремників, жандармів, розвідників, колишніх поміщиків, фабрикантів і чиновників держапарату, учасників повстанських і «контрреволюційних» організацій. Друга масова депортація розгорнулася через два місяці, тобто часу повернення порожніх вагонів із супроводом підрозділів НКВС з Сибіру. Уночі з 12 на 13 квітня 1940 р. відбулося наступне відправлення із західноукраїнських земель контингенту так званих «адміністративно-висланих». Серед них були не лише польські, а й українські, єврейські родини, що належали до заможних верств населення. Серед депортованих в основному були жінки, діти, особи похилого віку, тобто члени сімей заарештованих [4].

Село жило в постійній тривозі і постійному страху.

З перших днів селянські комітети приступили до складання списків панської, церковної землі та майна на місцях. Усю землю, ліси, угіддя, надра було націоналізовано. Земельні володіння поміщиків, церкви і монастирів ліквідовувалися. Отож щоб здобути симпатії і прихильність хоча б частини населення села, більшовики спочатку поділили майно фільварку, землю і реманент роздали найбіднішим, на базі фільварків та будівель заможних поляків, які залишили село, почали закладати колгоспи.

З «Історії села Селисько» Р.Р. Лазуркевича: «На території села до 1939 року було дві приватні малі цегельні, які належали куркулям Луковському Теодору Бенедиктовичу та Яремку Мартину Микитовичу. Пізніше ці кустарні підприємства були конфісковані» Лазуркевич Р.Р. Історія села Селисько Пустомитівського району Львівської області. 1964. (На правах рукопису. 25 с.).. І далі з «Історії села Селисько» Р.Р. Лазуркевича: «Ініціаторм колгоспного руху на селі був Строцький Степан Дмитрович... З його ініціативи 48 сільських господарств об'єдналось в колгосп. Створення колгоспу відбулося 18 березня 1941 р. в день 70-річчя Паризької комуни. З нагоди такої визначної дати колгоспники дали назву новому колгоспу ім. Паризької комуни. Першим головою колгоспу ім. Паризької комуни був Строцький Степан Дмитрович» Лазуркевич Р.Р. Історія села Селисько Пустомитівського району Львівської області. 1964. (На правах рукопису. 25 с.)..

Із спогадів селян: при заснуванні колгоспу в 1941 р. до колгоспу силою забирали худобу (коні, корови) та сільськогосподарський реманент -- плуги, борони, молотарки, кероди тощо. В господарів, хто не хотів записуватись до колгоспу, розбирали будівлі із нового будівельного матеріалу. «То були страшні часи -- просто рабунки людей. От твій дідо, допустім (Іван Залізняк, 1901 р. н.), в своїх 40 років на новому місці, на Іванковій Долинці, в полі за селом, своїми руками поставив і хату, і стайню, і стодолу -- а то треба було привезти з лісу дерево, порізати, по- гиблювати його, найняти майстрів, щоб поставили. А майстрам треба було дати і їсти, і пити. А тут -- віддай усе до колгоспу, бо в тебе все нове.

Сільські комуняки розібрали все, крім хати. Десь в 1945-1946 рр. колгоспна влада розпорядилася розібрати сільський костел, і з тої цегли вимурували силосні ями неподалік від колгоспних стаєнь. Отак засновувався колгосп» Записано 15 лютого 2017 р. від Лазуркевич (з дому Ковтун) Стефанії Максимівни, 1935 р. н., с. Селисько Пустомитівського р-ну..

Таблиця 1

Усе розібрали і забрали до колгоспу всю прибудову -- стодолу з нового дерева, стайню довжиною 18 м, навіть дахівку забрали, залишили тільки хату і в Пукальського Івана Лаврентієвича, 1895 р. н., та Павліни Андріївни, 1897 р. н., на Стандрівці. Усе на будівництво колгоспних стаєнь. Чимала родина, яка стільки праці, зусиль, коштів вклала на будівництво тих споруд, залишилася в одній хаті Записано 20.03.2021 р. від Думанського Івана Івановича, 1959 р. н., хутір Стандрівка, с. Селисько Пустомитівського р-ну.. Зрештою, на Стандрівці порозбирали чи не всі присадибні споруди жителів цього хутора.

Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У видали цілий ряд постанов про обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів колгоспами, колгоспними дворами і одноосібними господарствами. У постановах визначався порядок обов'язкового постачання державі зерна, картоплі, овочів, сіна, молока, м'яса, вовни. Нарівні з «ворогами народу» під репресії попадали ті особи, які вчасно не виконували надмірних завдань влади. Головний удар спрямовувався проти заможної частини селянства, конфіскації зерна, продуктів, сировини. Позиція влади стосовно куркульства була однозначною і полягала у послідовному економічному обмеженні та знищенні [4]. На тих, хто не хотів вступати до колгоспу, «приватників», накладали непосильні податки, і обіцяли звільнити від їх сплати того, хто стане колгоспником. За «твердими максимальними цінами» зобов'язували здавати державі пшеницю по 18 коп. за 1 кг, та м'ясо, тобто худобу по 55 коп. за 1 кг живої ваги (тут і далі дані з Державного архіву Львівської області. -- Прим. автора) [5].

Це був звичайний грабіж, бо селянам доводилось докуповувати до «контингенту» ту ж пшеницю і м'ясо вдесятеро дорожче, тобто по 2 крб. пшеницю і по 5 крб. -- м'ясо. Хто не віддав отого продовольчого податку, був засуджений до примусових робіт як «злісний саботажник».

Селу теж доводилось платити податок, накладений на священника за церкву. Весною 1940 року, згідно з «Постановою про обов'язкові поставки зерна державі» господарства, які мали до 1 га землі, здавали 8 ц картоплі, а ті, що мали до 5 га, крім картоплі, ще здавали по 70 кг зерна і 30 кг м'яса [5].

З травня 1940 року почали стягувати прибутковий податок: від корови -- 600 крб., від коня -- 500, з 1 га поля -- 380 крб. за рік. Пізніше від 1 га землі здавали по 200 штук яєць [5].

Ось як виглядали ціни на худобу, птицю та іншу сільськогосподарську продукцію в довоєнні 1939-- 1940 рр. [5]:

«Як заснували колгоспи, -- згадує Пукальська Дарія, -- усі, хто не вступив до колгоспу, мусів сплачувати до колгоспної канцелярії по 5 руб. в місяць за випас худоби на пасовиську. То була непосильна сума до виплати моїй мамі. Тато загинув в 1940-му в німецькому полоні, малі діти, корова тільки то їсть, що напасеться, -- молока, відповідно, дає мало, -- тільки то що для дітей, курка як знесеться, то також треба дати дитині яйце, а не нести на базар. Звідки взяти тих 5 руб.?».

У політиці держави відносно селянства, в першу чергу заможного, проводились відверті насильни- цтво, грабіж.

Про самого першого голову колгоспу Степана Дмитровича Строцького є двоякі спогади, як погані, дуже погані, так і добрі, дуже добрі. Погані тому, що колгоспна політика колективізації творила грабіж, рабунок над селом, селищанами, а добрі спогади, тому що в кожній важливій справі Строць- кий діяв як громадянин, як, зрештою, в душі християнин. Пригадаємо розказану уже історію із викраденням з Винник і поверненням до Селиськ церковних дзвонів, які за часів німецької окупації були зняті із дзвінниці і відправлені на переплавку для німецької зброї. Строцький Степан Голова колгоспу, вбитий в Селиськах на порозі сільського магазину (склепу) 21 вересня 1949 р. Записано 11 листопада 2017 р. від Подвірної (з дому Кошик) Ольги Степанівни, 1930 р. н., с. Селисько, Львівська обл., нині Пустомитівський р-н. та Яремко Андрій Яремко Андрій Мартинович. 1908-1998. Записано 11 листопада 2017 р. від Яремка Ореста Андрійовича, 1949 р. н., с. Селисько, Львівська обл., нині Пустомитівський р-н. Проживає в с. Черепин, Львівська обл., нині Пустомитівський р-н. (чи ще хтось був з ними -- на сьогодні встановити не вдалося) ті дзвони, через знайомих, викрали. Правда, найбільшого дзвона, що називався Іван-Кирило, не знайшли. Натомість узяли трошки менший дзвін, однак також дуже голосний. На ту честь той найбільший дзвін назвали «Стефан» -- в пам'ять про Степана Строцького (який зорганізував їх викрадення).

В 1945-му, коли енкаведисти знайшли схрон в Колтун Марії (1909 р. н.), Максимової, допитували її, хто і для кого той схрон зробив, хто в ньому переховувався, а коли старша жінка нічого не розказувала, то кинули її туди. А то була глибока яма. В той час лив дощ, і ту яму -- той схрон заливала вода. То таки Строцький Степан втрутився і вирятував старшу жінку, яка буквально вже топилася Записано 20.03.2021 р. від Лазуркевич (з дому Колтун) Стефанії Максимівни, 1935 р. н., с. Селисько Пустоми тівського р-ну..

В 1950-му, коли, як куркулів, вивозили в Сибір від Василишиних Макушак Юфину з чоловіком, сином Мироном та дочкою Славою (по чоловікові Самбор- ська, зараз проживає в Товщеві). Степан Строцький знайшов їх молодшу сестру Катерину і сказав, щоб вона вдома не була, бо її так само вивезуть. Катерина переховувалась по сусідах, у Львові, в Винниках. Її дочка Люба навіть довший час не бачила мами ¹⁰ Записано 19.07.2022 р. від Сойки Галини Дмитрівни, 1946 р. н., с. Селисько, Львівська обл., нині Пустоми- тівський р-н..

Отакі про нього спогади, Строцького Степана Дмитровича (іл. 1), усі три дочки якого: Павліна (іл. 2), Софія (іл. 3) та Ганна (іл. 4) були зв'язковими УПА.

Село Селисько під німецькою окупацією 22 червня 1941 року Гітлер випереджає Сталіна і розпочинає війну. Готові до наступу і не здатні до оборони, червоноармійці відступають. Німці швидко рухаються на схід.

Іл. 1. Строцький Степан Дмитрович, 1898 р. н.

Іл. 2. Строцька Павліна Степанівна, 1924 р. н.

В той же час НКВСники нещадно позбуваються українців, які могли б у підпіллі організувати озброєний партизанський рух. Весною 1941 р. в містах і селах Галичини НКВС масово арештовує людей, насамперед інтелігенцію, авторитетних селян і міщан, що мали вплив у суспільстві, членів громадських організацій. Їх по-звірячому катують в тюрмах Львова, Золочева, Бібрки і т. д.

Іл. 3. Строцька Софія Степанівна (з племінницею), 1920 р. н.