Досвід створення та застосування формувань спеціального призначення Великої Британії та США у роки першої та другої світових війн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід створення та застосування формувань спеціального призначення Великої Британії та США у роки першої та другої світових війн

Кришній Павло Іванович Ад'юнкт, Національний університет оборони України, м. Київ

Печорін Олександр Миколайович начальник кафедри Сил спеціальних операцій, кандидат військових наук, старший дослідник, Національний університет оборони України, м. Київ

Анотація

Історичний аналіз розвитку змісту і форм спеціальних дій військових формувань у тилу противника у воєнному мистецтві свідчить, що впродовж усієї його історії існували бойові дії, форми і способи ведення яких виходили за межі звичайних бойових дій на полі битви. Водночас існували спеціальні військові й іррегулярні підрозділи, що призначалися для виконання спеціальних завдань у межах ведення спеціальних дій.

Приналежність до спецпідрозділів визначається, насамперед тими завданнями, які вони вирішують і тактикою дій, яку вони застосовують. Коли у роки Першої світової війни, відбувалося позиційне протистояння, отримати перевагу традиційними способами за подібних умов стало практично неможливо. Так з'явилися об'єктивні причини для створення нових військових формувань, яких до цього часу не існувало і які могли б виконувати специфічні (нетрадиційні) завдання в інтересах своїх військ.

У статті на підставі наявної літератури і джерел проаналізовано та узагальнено досвід створення військових формувань спеціального призначення Великої Британії та Сполучених штатів Америки (США), зокрема розглянуто причини їх створення, наведено приклади та форми їх застосування, висвітлено способи виконання ними спеціальних завдань у тилу противника в роки Першої та Другої світових воєн.

В умовах сьогодення вивчення досвіду бойового застосування формувань спеціального призначення сприяє розвитку нових тактичних форм і нових способів дій невеликих підрозділів. Цей історичний досвід може, перш за все, допомогти уникнути помилок і знайти правильний шлях для вирішення бойових завдань у сучасних умовах.

Ключові слова: операція, бойові дії, SAS, диверсійно-розвідувальні дії, розвідка, бойові завдання, застосування військових формувань, десантування, управління, рух опору, розвідувальні завдання, спеціальні завдання. диверсійний розвідувальний воєнне мистецтво

Kryshnyi Pavlo Ivanovych Adjunct, National Defense University of Ukraine, Kyiv,

Pechorin Oleksandr Mykolaiovych Head of the Department of Special Operations Forces, PhD in Military Sciences, Senior Researcher, National Defense University of Ukraine, Kyiv

EXPERIENCE IN THE CREATION AND USE OF SPECIAL FORCES IN THE UNITED KINGDOM AND THE UNITED STATES DURING THE FIRST AND SECOND WORLD WARS

Постановка проблеми

Досвід воєнних конфліктів другої половини ХХ ст. засвідчив значну роль дій диверсійно-розвідувальних формувань у тилу противника. Застосування подібних формувань у майбутньому може набути ще більшого значення, про що свідчать локальні війни сучасності. Саме тому вивчення й узагальнення досвіду бойової діяльності підрозділів спеціального призначення у воєнних конфліктах має особливу актуальність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проаналізувавши наукові праці вітчизняних дослідників встановлено, що погляди на досліджувані нами питання знайшли висвітлення у багатьох працях дослідників, зокрема у працях Слюсаренка [1,15], П. Гаращука [2], Д. Вєдєнєєва, Г. Биструхіна, А. Семуки [3], Колесника [4], висвітлено процес творення, становлення та трансформації сил спеціальних операцій (ССО) провідних країн світу в окремий компонент збройних сил. У дисертаційних роботах В. Кобка [5], Н. Молдавчук [6], навчальних посібниках В. Янковича та М. Єзерського [7,8], публікації Г. Костенка [9] розглянуто особливості комплектування та підготовки ССО до бойового застосування.

Проте, питання з узагальнення досвіду застосування розвідувально- диверсійних формувань досліджуваного періоду потребують додаткового вивчення.

Мета статті полягає у проведенні аналізу й узагальнення досвіду створення та застосування військових формувань спеціального призначення Великої Британії та США у роки Першої та Другої світових воєн.

Виклад основного матеріалу

У 1915 році, під час Першої світової війни, почалося позиційне протистояння, коли обидві сторони фактично перетворились на гігантські, глибоко ешелоновані фортеці. Отримати перевагу традиційними способами за подібних умов стало практично неможливо. Обидві сторони втрачали тисячі та тисячі солдат під час наступів, проте це не призводило до якогось значного результату.

Так з'явилися об'єктивні причини для створення нових військових формувань, яких до цього часу не існувало і які могли б виконувати специфічні (нетрадиційні) завдання, зокрема розвідувальні завдання, спеціальні завдання в інтересах своїх військ.

Цікавим у цьому плані є досвід Великої Британії. У роки Першої світової війни англійський полковник Томас Едвард Лоуренс, домігся створення у складі англійських військ в Аравії партизанських загонів під час бойових дій на Близькому Сході. Ці загони були слабо підготовлені і забезпечені, нараховували не більше 2 тисяч вояків і складалися переважно з кочових арабських племен. Тим не менше, Т. Лоуренсу вдалося визволити Хіджаз (нині - Саудівська Аравія) від турецьких частин і з мінімальними втратами звільнити практично весь Аравійський півострів від 15 тисяч добре озброєних турків [10, с.15].

Метою дій англійських військ в Аравії було знищення шляхів сполучення, комунікацій та інфраструктури противника. Для виконання цих завдань вони застосовували тактику дій невеликими мобільними загонами, не вступаючи у відкрите зіткнення з переважаючими силами противника.

На той час британське вище військове керівництво розглядало подібне застосування військових формувань як вимушену необхідність у ході війни і в мирний час не вбачало в них подальших перспектив. У подальшому це призвело до того, що на початку Другої світової війни у складі збройних сил Великої Британії формувань, які б могли діяти в тилу противника і виконувати розвідувально-диверсійні завдання, не існувало [11, с. 100].

На початку 1940 р., після захоплення Німеччиною Польщі і Норвегії та розгрому англо-французьких військ під Дюнкерком, перед британцями постала загроза німецького вторгнення на острів. Прем'єр-міністр Великобританії У. Черчилль під час виступу 4 червня 1940 р. у парламенті запропонував не чекати німецького вторгнення на Британські острови, а створити рух опору та завдати превентивного удару по прибережних позиціях німців, перенісши у такий спосіб воєнні дії на материк.

У такий спосіб у Великобританії склались об'єктивні сприятливі умови для створення принципово нових військових формувань, здатних діяти автономно і вести диверсійно-розвідувальні дії в тилу противника у відриві від своїх сил. На початковому етапі їх називали “добровольчими ударними ротами”, “підрозділами SS” (англ. Special Service), а потім - загонами “командос”.

Отже, у червні 1940 р. був створений Директорат комбінованих операцій [11, с. 101] (за іншими джерелами - Управління об'єднаних операцій [10, с. 27]), якому доручили формування загонів “командос” та їх безпосереднє залучення для дій на окупованих німцями територіях Норвегії, Бельгії, Нідерландів і Франції з метою знищення берегових об'єктів противника [11, с. 101]. Уже восени 1940 р. британці завершили формування окремих загонів “командос”, а в жовтні ц. р. ці загони об'єднали у тимчасове з'єднання - бригаду особливого призначення (англ. Special Service Brigade). У лютому 1941 р. група “командос” висадилася з парашутами у Південній Італії, де і була здійснена успішна диверсія [10, с. 27].

В 1940 р. на території Шотландії була створена диверсійна школа, а впродовж 1941 р. загони “командос” здійснили ряд операцій на території Північної Африки, на півночі Франції та Норвегії. Завдяки успішним діям “командос” на Лофотенських островах британці захопили деталі німецької шифрувальної машини “Enigma”. У березні 1942 р. загін “командос” напав на порт Сен-Назера на східному узбережжі Франції. Протягом 1942 р. частини “командос” залучалися до операцій із захоплення британцями Мадагаскару, у Північній Африці, а 19 серпня 1942 р. - у Дьєппській операції.

Станом на 1943 р. англійці й американці оволоділи стратегічною ініціативою у Середземному морі, на північному сході Європи. Потреба в “командос” у тому вигляді, в якому вони існували з 1940 р. втратила свою актуальність. Загони добре підготовлених “командос” зазнали реорганізації і в подальшому використовувалися як легка штурмова піхота, зокрема у висадці союзників у Нормандії, в операціях у Середземному морі та Бірмі.

У 1946 р. армійські частини командос були розформовані.

Водночас, зі створенням загонів “командос” восени 1940 р. було започатковано Спеціальну повітряну службу - SAS (англ. Special Air Service), яка згодом перетворилася в окреме самостійне формування, головним завданням якого стало знищення особливо важливих об'єктів, розташованих на окупованій Вермахтом території Європи.

У листопаді 1940 р. особовий склад 1-го та 2-го загонів “командос” пройшов курс парашутної підготовки. У лютому 1941 р., після успішного десантування та підриву акведука Траджино на Півдні Італії, другий загін було перейменовано на 11-й батальйон SAS [10, с. 30]. У листопаді 1941 р. підрозділи SAS брали участь у наступальній операції “Хрестоносець” [12].

У вересні 1942 р. загін було перейменовано в 1-й підрозділ SAS. До його складу увійшли чотири британські ескадрони, один французький, один грецький та відділення човнової служби [13]. У квітні 1943 р. 1-й підрозділ SAS було перетворено на Особливий рейдовий ескадрон (англ. Special Raiding Squadron), який відзначився в боях у Сицилії, а згодом і в Італії. У 1944 р. з 1-го та 2-го британських, 3-го та 4-го французьких і 5-го бельгійського підрозділів SAS було створено бригаду SAS [14].

Основні бойові завдання, що покладалися на бригаду були: добування розвідувальних даних про важливі економічні та військові об'єкти, їх знищення або виведення з ладу;

проведення психологічних операцій з метою деморалізації противника;

організація саботажів;

здійснення диверсій у тилу противника;

утворення та підготовка повстанських формувань;

дезінформація та введення противника в оману;

звільнення полонених;

протипартизанська операція (участь) [15 с.58].

Після закінчення Другої світової війни, 8 жовтня 1945 р., бригаду SAS розформували, а 3-й і 4-й полки повернули до складу французької армії, а 5-й - до Бельгії [15 с.59].

Водночас, для виконання розвідувально-диверсійних завдань у тилу противника у червні 1940 р. була сформована “група дальньої розвідки пустелі” (англ. Long Range Desert Group - LRDG). Група була оснащена швидкохідними автомобілями-позашляховиками та налічувала майже 350 осіб. Група LRDG залучалася до операції “Караван”, у нападі на місто Барка в Італійській Лівії та його аеродром у ніч на 13 вересня 1942 р.

Бойові завдання, які виконувала LRDG, полягали у порушенні роботи аеродромів, знищенні складів (пального, боєприпасів і продовольства), пошкодженні комунікацій у німецькому тилу, але найважливішим завданням цієї групи була розвідка переміщення противника головною дорогою з Тріполі до Бенгазі, передаючи розвідувальну інформацію до штабу британської армії.

Не менш унікальним у цьому плані є досвід США. Створення спеціальних військових формувань для дій у тилу противника в збройних силах США відноситься до періоду Другої світової війни. Це було значною мірою обумовлено ефективними діями англійських “командос” на Близькому Сході та певними успіхами Німеччини, у розв'язаній нею війні.

У липні 1941 р. у складі американської армії створили Федеральне управління Координатора інформації, яке у 1942 р. було переформоване в Управління стратегічних служб (англ. Ofise of Strategic Services - OSS) з підпорядкуванням Комітету начальників штабів збройних сил США. В коло його завдань входила організація стратегічної розвідки та координація усіх видів розвідувально-підривних дій сил спеціального призначення на території противника. Того ж року Управління стратегічних служб спільно із англійським Управлінням спеціальних операцій (створене в липні 1940 р.) створили об'єднану англо-американську групу спеціальних операцій (англ. Special Operations Branch) “Jedburgh” із штабом у Лондоні для проведення розвідувально-диверсійної діяльності у Східній Європі [16].

Оперативні групи Управління стратегічних служб навчали та організовували діяльність партизанських формувань на території окупованих країн, здійснювали операції зі знищення конкретних об'єктів у тилу противника, збирання розвідувальних даних. Найбільше вдалих операцій було здійснено на території Франції, Італії, Греції, Югославії, Південно-Східної Азії.

Об'єднана англо-американська група спеціальних операцій формувала власні команди для встановлення зв'язків з групами руху Опору. Команди забезпечували зв'язок із союзним командуванням, готували операції з повітряного постачання зброєю та спорядженням, керували бойовою та вогневою підготовкою, здійснювали загальну координацію ведення війни проти німців.

Бійці Управління стратегічних служб сформували два окремих загони під керівництвом спецслужб США: 101-й загін займався стратегічною розвідкою в тилу японських військ, а 202-й загін виконував подібні бойові завдання на окупованій території Китаю [11, с. 25].

Американські війська спецпризначення за роки війни спільно з іншими родами військ здійснили ряд операцій з надання ідеологічної, психологічної та матеріальної підтримки учасникам руху Опору, зокрема Французського опору “Карпет Беггер” (4-5 січня 1944 р.), “Зебра” (26 червня 1944 р.), “Кадиллак ” (14 липня 1944 р.), “Б'юік” (1 серпня 1944 р.) та ін. [11, с.24].

20 червня 1942 р. у форті Вільям Генрі Гаррісон (штат Монтана, США) розпочали формування першого армійського з'єднання спецоперацій - 1-шу група військ спеціального призначення (англ. 1 Special Service Force - SSF). Нестача навченого особового складу для формування ударних частин спонукала США звернутися до уряду Канади з пропозицією про створення спільного проєкту підготовки бійців спеціальних операцій. У такий спосіб вдалося створити 1 -шу групу військ спецпризначення у складі трьох полків і двох окремих батальйонів. Канадські добровольці увійшли до складу цього з'єднання як 1-й батальйон спеціального призначення (англ. 1 Canadian Special Service Battalion). Спочатку групу готували для здійснення диверсійних операцій і партизанських рейдів на територіях Норвегії, Румунії та Італії, але згодом їх плани змінилися. Підрозділи проходили вишкіл з тактики піхоти, проведення операцій у зимових і полярних умовах, здійснення диверсій, партизанських дій, морських і парашутних десантів, ведення бою в гірській місцевості. Це з'єднання брало участь в Алеутській операції у липні 1943 р., а в листопаді - у висадці в Анціо з баз у Сицилії, в якому з'єднання було задіяне майже у повному складі. 14 серпня 1944 р. бійці діяли у Провансі (Франція). Проте, уже в грудні р. було розформовано американську складову цього з'єднання, а в січні р. - канадську [10 с. 36].

Водночас, у збройних силах США розпочали створення підрозділів “рейнджерів”. Основною їхньою метою мали бути морські та повітряні десанти, диверсії. Так, перший піхотний батальйон “рейнджерів” (англ. Ranger Infantry Battalion) був створений 19 червня 1942 р. Цей батальйон задіяли для проведення спецоперацій в Алжирі, Тунісі та в Д'єпському рейді на північному узбережжі Франції.

На кінець Північноафриканської кампанії у складі американських військ на цьому театрі воєнних дій діяло п'ять батальйонів “рейнджерів” загальною чисельністю понад 3 000 осіб [11, с.25]. У червні 1944 р. три з п'яти батальйонів “рейнджерів” брали участь в операції “Хаскі” з висадки англо-американського десанту на о. Сицилія, а в подальшому вони успішно діяли у німецькому тилу при оволодінні союзними військами сицилійським містом Месина. Два інших батальйони “рейнджерів” з 6 червня 1944 р. брали активну участь і відзначились у ході операції “Оверлод”. У Нормандській десантній операції також широко використовували розвідувально-диверсійні підрозділи військово- морських сил США [11, с.25].

Формування спецпризначення США особливо успішно проявили себе в завершальних десантних операціях збройних сил СІЛА на Тихому океані. Сприяючи висадці головних сил десанту, їх у виключно несприятливій обстановці і складних погодних умовах, як правило, вночі, за 1-2 дні до початку чи безпосередньо з початком операції викидали на парашутах або висаджували з моря в тил японських військ. Спецпризначенці знищували або захоплювали й утримували до підходу головних сил важливі об'єкти і ділянки місцевості, порушували комунікації та управління військами противника, визволяли з японських концтаборів своїх військовополонених [11, с.25].

Для забезпечення функціонування стратегічної траси до Лідо та Бірму у жовтні 1943 р. з кількасот добровольців зі складу 75-ї піхотної дивізії на тимчасовій основі було сформовано 5307-й змішаний полк (об'єднану англо- американську групу “ЇПиндіт”) [17, с. 37]. 2 січня 1944 р. цей полк було переформовано в Спеціальне змішане з'єднання під кодовою назвою “Загін Гелахед” {англ. Galahad Force) із завданням здійснення рейдів в японському тилу. Загін знищив елітну 16-ту японську дивізію. Проте, незабаром майже дві третини з'єднання стали небоєздатними через виснаження, тропічні хвороби та неякісне харчування. Згодом загін стали називати “Мародери Меррілла” {англ. “Merrill's Marauders”), за ім'ям його командира, бригадного генерала Френка Д. Мерріла [17, с. 37].

Вцілілих бійців загону “Гелахед” включили до складу 475-го окремого піхотного полку, який також призначався для здійснення глибинних операцій у тилу противника та долучено до оперативної групи “Марс”, що розгорнула бойові дії в Бірмі з жовтня 1944 р. Група брала активну участь у звільненні Бірми у 1945 р. Об'єднана англо-американська 5307-а група значною мірою сприяла визволенню цієї країни від японських військ [17, с. 37].

Одже, на кінець 1941 р. у складі британських збройних сил було створено три армійських спеціальних військових формування для дій у тилу противника, зокрема “Командос”, SAS і LRDG, але по закінченні Другої світової війни, впродовж 1945-1946 рр. усі ці спецформування були розформовані. До основних завдань, які виконували ці спеціальні військові формування, входили: розвідка і диверсійна діяльність у тилу противника. Тактика і способи дій були аналогічними подібним формуванням, що діяли у складі німецької армії.

Таким чином, формування спеціального призначення Великої Британії та СІЛА мали значний вплив на хід Першої та Другої світових воєн. Успіх цих формувань був зумовлений добре спланованими та ефективно виконаними спецопераціями, які часто включали диверсійні та розвідувальні місії. Також важливим аспектом була здатність цих формувань швидко адаптуватися до змінних умов війни та використовувати інноваційні підходи до ведення бойових дій.

Основними способами виконання завдань, були наступні:

диверсійні дії: цілеспрямовані атаки на важливі об'єкти, такі як військові бази, комунікації та логістика;

розвідувальні місії: збір важливої інформації про ворожі позиції, плани та можливості;

психологічні операції: вплив на моральний стан ворога, поширення дезінформації;

підтримка місцевого населення: співпраця з місцевими силами для здійснення спільних операцій.

адаптація до умов: швидке пристосування до змінних умов війни та використання інноваційних підходів до ведення бойових дій.

Ці способи були ключовими для успішного виконання завдань і мали значний вплив на хід військових конфліктів. Вони дозволяли формуванням спеціального призначення діяти ефективно та гнучко, часто з великим елементом несподіванки.

Література:

1. Слюсаренко А.В. Творення та застосування сухопутного компонента сил спеціальних операцій (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) : дис. ... д-ра іст. наук: 20.02.22/ Нац. акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного. Львів, 2019. 563 арк.

2. Гаращук П. Сили спеціальних операцій країн НАТО. Військо України. 1997. № 5-6. С.30-32.

3. Гострі кігті орла. Сили спеціальних операцій США : історія та сучасність : монографія / Д. Вєдєнєєв, Г. Биструхін, А. Семука. Київ : К.І.С., 2010. 400 с.

4. Колесник В.Т. Зарубіжний досвід управління персоналом Сил спеціальних операцій на прикладі збройних сил Сполучених Штатів Америки. Інвестиції: практика та досвід. 2017. № 1. С.97-101.

5. Кобко В.А. Підготовка та проведення спеціальних операцій у збройних конфліктах другої половини ХХ ст. : дис. канд. іст. наук: 20.02.22 / Нац. акад. оборони України. Київ, 2004. 209 арк.

6. Молдавчук Н.М. Розвиток форм і способів протиповстанської боротьби після Другої світової війни : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 20.02.22 / Нац. ун-т «Львівська політехніка». Львів, 2008. 18 с.

7. Янкович В.М., Єзерський М.Р. Сили спеціальних операцій армій провідних країн Європи (структура, завдання, система підготовки). Київ: НУОУ, 2013. 74 с.

8. Янкович В.М., Єзерський М.Р. Сили спеціальних операцій суміжних з Україною держав (структура, завдання, система підготовки). Київ: НУОУ, 2012. 54 с.

9. Костенко Г.Ф. Проблема боротьби з партизансько-терористичними (неконституційними) формуваннями. Труди Академії: зб. наук. праць НАОУ. 2002. № 37. С. 49-56.

10. Історія військ спеціального призначення (від давнини до середини ХХ століття): навч. посіб. / О.В. Вовк. Суми: ФОП Цьома С.П., 2021. 96 с.

11. Силы специальных операций ведущих зарубежных государств : монография / А.В. Капкін, В.В.Баскаков, А.Д.Хасанов, В.Н. Богданов. - М.: «На боевом посту» 2002. - 176 с.

12. Haskew, Michael E. Encyclopaedia of Elite Forces in the Second World War. Pen and Sword, 2007. Р. 39.

13. Molinari, Andrea. Desert Raiders: Axis and Allied Special Forces 1940-43. Osprey Publishing, 2007. Р. 96

14. Commando. Brigadier John. Durnford-Slater. London, 1953. 222 p.

15. Слюсаренко А.В. Світовий досвід розбудови та застосування сухопутного компонента Сил спеціальних операцій (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.): монографія. Львів: НАСВ, 2019. 420 с.

16. Merglen A. Surprise Warfare: Subversive, Airborne and Amphibious Operations. London, 1968. Р.111.

17. Галака О.М., Ільяшов О.А., Павлюк Ю.М. Основі тенденції розвитку та ймовірні форми воєн та збройних конфліктів майбутнього. Наука і оборона. 2007. № 4. С. 10-15.

References:

1. Sliusarenko, A.V. (2019). Tvorennia ta zastosuvannia sukhoputnoho komponenta syl spetsialnykh operatsii (druha polovyna KhKh - pochatok KhKhI st.) [Creation and Use of the Land Component of Special Operations Forces (Second Half of the Twentieth - Beginning of the Twenty-First Century)]. Nats. akad. sukhoputnykh viisk im. hetmana P. Sahaidachnoho. Lviv [in Ukrainian].

2. Harashchuk, P. (1997). Special operations forces of NATO countries [NATO Special Operations Forces]. Viisko Ukrainy [in Ukrainian].

3. Viedienieiev, D.V., Bystrukhin, H.S. & Semuka, A.I. (2010). Hostri kihti orla. Syly spetsialnykh operatsii SShA: istoriia ta suchasnist [US Special Operations Forces: History and Present]. Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian].

4. Kolesnyk, V.T. (2017). Zarubizhnyi dosvid upravlinnia personalom Syl spetsialnykh operatsii na prykladi zbroinykh syl Spoluchenykh Shtativ Ameryky [Foreign Experience of Personnel Management of Special Operations Forces on the Example of the Armed Forces of the United States of America]. Investytsii: praktyka ta dosvid [in Ukrainian].

5. Kobko, V.A. (2004). Pidhotovka ta provedennia spetsialnykh operatsii u zbroinykh konfliktakh druhoi polovyny KhKh st. [Preparation and conduct of special operations in armed conflicts of the second half of the twentieth century]. Candidate's thesis. Kyiv: Nats. akad. oborony Ukrainy [in Ukrainian].

6. Moldavchuk, N.M. (2008). Rozvytok form i sposobiv protypovstanskoi borotby pislia Druhoi svitovoi viiny [The Development of Forms and Methods of Counterinsurgency after the Second World War]. Extended abstract of candidate's thesis. Lviv: Nats. un-t «Lvivska politekhnika» [in Ukrainian].

7. Iankovych, V.M. & Yezerskyi, M.R. (2013). Syly spetsialnykh operatsii armii providnykh krain Yevropy (struktura, zavdannia, systema pidhotovky) [Special operations forces of the armies of the leading European countries (structure, tasks, training system)]. Kyiv: NUOU. [in Ukrainian].

8. Iankovych, V.M. & Yezerskyi, M.R. (2012). Syly spetsialnykh operatsii armii providnykh krain Yevropy (struktura, zavdannia, systema pidhotovky) [Special operations forces of the armies of the leading European countries (structure, tasks, training system)]. Kyiv: NUOU. [in Ukrainian].

9. Kostenko, H.F. (2002). Problema borotby z partyzansko-terorystychnymy (nekonstytu- tsiinymy) formuvanniamy [The problem of combating guerrilla and terrorist (unconstitutional) formations]. Trudy Akademii: zb. nauk. prats NAOU [in Ukrainian].

10. Vovk, O.V. (2021). Istoriia viisk spetsialnoho pryznachennia (vid davnyny do seredyny KhKh stolittia) [History of Special Forces (from antiquity to the mid-twentieth century)]. Sumy: FOP Tsoma S.P. [in Ukrainian].

11. KapkIn, A.V., Baskakov, V.V., Hasanov, A.D. & Bogdanov, V.N. (2002). Silyi spetsialnyih operatsiy veduschih zarubezhnyih gosudarstv [Special operations forces of leading foreign countries]. M.: «Na boevompostu» [in Russian].

12. Haskew, M.E. (2007). Encyclopaedia of Elite Forces in the Second World War [Encyclopaedia of Elite Forces in the Second World War]. Pen and Sword [in English].

13. Molinari, A. (2007). Desert Raiders: Axis and Allied Special Forces 1940-43 [Desert Raiders: Axis and Allied Special Forces 1940-43]. Osprey Publishing [in English].

14. Brigadier, J. (1953). Durnford-Slater [Durnford-Slater]. London [in English].

15. Sliusarenko, A.V. (2019). Svitovyi dosvid rozbudovy ta zastosuvannia sukhoputnoho komponenta syl spetsialnykh operatsii (druha polovyna KhKh - pochatok KhKhI st.) [World Experience in the Development and Use of the Land Component of Special Operations Forces (Second Half of the Twentieth - Beginning of the Twenty-First Century)]. Lviv: NASV[in Ukrainian].

16. Merglen, A. (1968). Surprise Warfare: Subversive, Airborne and Amphibious Operations [Surprise Warfare: Subversive, Airborne and Amphibious Operations]. London [in English].

17. Halaka, O.M. & Iliashov, O.A. & Pavliuk, Yu.M. (2007). Osnovi tendentsii rozvytku ta ymovirni formy voien ta zbroinykh konfliktiv maibutnoho [Main trends and possible forms of future wars and armed conflicts]. Nauka i oborona [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru