Історія розвитку медико-біологічних наук в Європі у ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія розвитку медико-біологічних наук в Європі у ХІХ столітті

Чайковська Тетяна Василівна кандидат медичних наук, доцент кафедри медико-біологічних дисциплін стоматологічного факультету, ДВНЗ «Ужгородський національний університет», м. Ужгород

Бурмей Світлана Андріївна аспірант, асистент кафедри медико- біологічних дисциплін стоматологічного факультету, ДВНЗ «Ужгородський національний університет», м. Ужгород

Бойко Надія Володимирівна доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри медико-біологічних дисциплін стоматологічного факультету, ДВНЗ «Ужгородський національний університет», м. Ужгород

Анотація

Промислова революція середини XVIII та протягом XIX ст. у країнах Європи забезпечила швидкий розвиток індустріальних та виробничих технологій, урбанізацію та прискорений економічний розвиток. Проте цей процес супроводжувався такими явищами, як масові переміщення населення, підвищена захворюваність на професійні та інфекційні хвороби, погані санітарно-гігієнічні умови праці та проживання, використання жіночої та дитячої праці у виробництві, висока смертність населення та ін. Серед вчених з'явилось усвідомлення беззаперечного зв'язку між виникненням захворювань населення і соціально-економічними, гігієнічними умовами проживання, обґрунтовується соціальне походження хвороб і багатофакторна етіологія епідемій, відбувається прискорення розробок в галузях медико-біологічних досліджень та впровадження соціальних реформ.

Мета дослідження - аналіз історії становлення і розвитку медико- біологічних досліджень на теренах Європи у XIX столітті. У статті висвітлено історію розвитку медико-біологічних наук в Європі в XIX столітті, описаний внесок лікарів і науковців в області клінічної діагностики, патологічної анатомії, фізіології, мікробіології, гігієни, ролі соціально-гігієнічних досліджень в профілактиці захворювань населення. Описані досягнення Р. Лаеннека та Л. Ауенбруггера в клінічній діагностиці, К. Рокитанського, Р. Вірхова в області патологічної анатомії, К. Бернара, Ш. Броун-Секара,

Германа фон Гельмгольца, Р. Ґайденґайна в галузі фізіології. Підкреслена роль Л. Пастера, Р. Коха, Ф. Леффлера в розвитку мікробіології та імунології, К. Рентгена та Івана Пулюя у відкритті рентгенівських променів, І. Земмельвейса та М. Петтенкофера у розвитку асептики та гігієни.

Приведені основні положення організації державної охорони здоров'я, розроблені в концепції системи досконалої медичної поліції Й.П. Франка та роль Е. Чедвіка у запровадженні соціальних реформ у Великобританії в середині XIX ст. історія медицини клінічна діагностика

Показано, що досягнення в медико-біологічних науках XIX століття заклали основи для розвитку медичної науки і громадської охорони здоров'я XX століття, а також створили передумови для виникнення багатьох майбутніх винаходів і технологічних нововведень, якими людство користується на теперішній час.

Ключові слова: історія медицини, клінічна діагностика, патологічна анатомія, фізіологія, мікробіологія, гігієна, профілактична медицина

Chaikovska Tetiana Vasilivna Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of Medical and Biological Disciplines Department of Dental Faculty, Uzhgorod National University, Uzhhorod

Burmei Svitlana Andriivna Graduate student, Assistant of Medical and Biological Disciplines Department of Dental Faculty, Uzhhorod National University, Uzhhorod

Boyko Nadiya Volodymyrivna Doctor of Biological Sciences, Professor, Head of Medical and Biological Disciplines Department of Dental Faculty, Uzhgorod National University, Uzhhorod

HISTORY OF THE DEVELOPMENT OF MEDICAL AND BIOLOGICAL SCIENCES IN EUROPE IN THE 19TH CENTURY

Abstract. The industrial revolution of the 18th - 19th centuries in European countries ensured the rapid development of industrial and production technologies, urbanization and accelerated economic development. However, this process was accompanied by a mass movement of the population, an increase in the incidence of occupational and infectious diseases, poor sanitary and hygienic working and living conditions, the use of female and child labor in production, high mortality rates, etc. Many scientists understood the connection between the occurrence of diseases in the population and socio-economic, hygienic living conditions. In the 19th century the social origin of diseases and the multifactorial etiology of epidemics were substantiated, there was an acceleration of developments in the fields of medical and biological research and the implementation of social reforms.The article highlights the history of the development of medical and biological sciences in Europe in the 19th century, describes the contribution of doctors and scientists in the field of clinical diagnostics, pathological anatomy, physiology, microbiology, hygiene, the role of socio-hygienic research in the prevention of public diseases. The achievements of R. Laennek and L. Auenbrugger in clinical diagnostics, K. Rokytanskyi, R. Virkhov in the field of pathological anatomy, K. Bernard, S. Braun-Sekard, Hermann von Helmholtz, and R. Heidenhain in the field of physiology are described. The role of L. Pasteur, R. Koch, F. Leffler in the development of microbiology and immunology, K. Rontgen and Ivan Pulyuy in the discovery of X-rays, I. Semmelweis and M. Pettenkofer in the development of asepsis and hygiene is emphasized. The following are the main provisions of the organization of state health care, developed in the concept of the perfect medical police system by J.P. Frank and the role of E. Chadwick in the introduction of social reforms in Great Britain in the middle of the 19th century.It is shown that the achievements in medical and biological sciences of the 19th century laid the foundations for the development of medical science and public health care of the 20th century, and also created the prerequisites for the emergence of many future inventions and technological innovations that humanity uses today.

Keywords: history of medicine, clinical diagnosis, pathological anatomy, physiology, microbiology, hygiene, preventive medicine

Постановка проблеми

Промислова революція середини XVIII та протягом XIX ст. починаючи з Англії, та в подальшому в інших країнах Європи, забезпечила швидкий розвиток індустріальних та виробничих технологій, урбанізацію та прискорений економічний розвиток. З іншого боку цей процес супроводжувався масовими переміщеннями населення, підвищеною захворюваністю на професійні та інфекційні хвороби, поганими санітарно-гігієнічними умовами праці та проживання, антисанітарією, використанням жіночої та дитячої праці у виробництві, високою смертністю населення та ін.

Усвідомлення беззаперечного зв'язку між виникненням захворювань населення і соціально-економічними та гігієнічними умовами їх проживання привело до розуміння необхідності прискорення розробок в галузях фундаментальних і прикладних медико-біологічних дослідженнях та впровадження соціальних реформ.

Після відкриттів в медицині протягом XVIII століття (Г.Бургаве, Д.Морганьї, Е.Дженнер, Л.Ауенбруггер та ін.), відбувся швидкий розвиток біологічних та медичних наук у XIX столітті (Ч.Дарвін, Г.Мендель, Л.Пастер, Р.Кох, К.Бернар, Р.Вірхов, К.Рентген та ін.). Це дало можливість не тільки дати імпульс для розвитку мікробіології, імунології, біохімії, профілактичної медицини та інших наук, але й покращити діагностику, зрозуміти етіологію і патогенез багатьох захворювань, в тому числі інфекційних, і таким чином винайти специфічні методи їх лікування і профілактики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

За темою данного дослідження існує ряд історіографічних публікацій, зокрема діяльність Р.Вірхова вивчали Mangione S. Tykocinski M. L. (Mangione S. Tykocinski M. L., 2021), Клода Бернара - Rene Habert (Rene Habert, 2022), Г.Гельмгольца - Louis C. Karpinski (Louis C. Karpinski, 1921) та Biagioli, F. (Biagioli, F., 2023), Гейденгайна - S.Haubrich (S.Haubrich, 2001), М.фон Петтенкофера - Wolfgang Gerhard Locher (Wolfgang Gerhard Locher, 2007), Р.Коха - Kaufmann S.H.E., Schaible U.E. (Kaufmann S.H.E., Schaible U.E., 2005) та Blevins SM, Bronze MS. (Blevins SM, Bronze MS., 2010), Л.Пастера - Baxter A.G. (Baxter AG., 2001), Ф.Лефлера - Mochmann H, Kohler W. (Mochmann H, Kohler W., 1990), К.Ренгена - R.I. Frankel, (R.I. Frankel, 1996) та M Tubiana (M Tubiana, 1886), історіографічні дослідження щодо І.Пулюя проводились в КПІ ім. І.Сікорського - д.ф.-м.н., проф. Н.О.Вирченко.

Цікава оцінка творчості відомого вченого в галузі соціальної медицини і громадського здоров'я - Й.П.Франка. Довгий час історики медицини не приділяли належної уваги його унікальним працям, хоча сама ідея організації медичної поліції була дуже популярна в Німеччині і система організації медичної поліції запропонована Й.П.Франком, дійсно мала практичне застосування як у XVIII, так і у XIX ст. Одним із дослідників творчості Й.П.Франка був Г.Сигерист (1891-1957). У статті «Johann Peter Frank: a pioneer in social medicine» (Henry Sigerist, 2006), наведена одна з його лекцій, яку він прочитав у Лондонському університеті щодо оцінки творчості Й.П.Франка та історії західної системи громадської охорони здоров'я.

Мета статті: - аналіз історії становлення і розвитку медико- біологічних досліджень на теренах Європи у XIX столітті.

Виклад основного матеріалу

Початок XIX століття ознаменувався видатним досягненням в клінічній діагностиці - винаходом стетоскопу у 1816 році завдяки дослідженням Рене Лаеннека (1781-1826), що дозволило проводити об'єктивну клінічну діагностику патології дихальної системи, зокрема діагностувати бронхіт, пневмонію та інші патологічні стани [1]. A. Roguin зазначає, що Ланнек описав легеневе дихання в нормі та патології, бронхоектази і цироз печінки, захворюваня грудної клітки та серця, класифікував захворювання легенів, що обумовило значний прогрес у вивченні та діагностиці захворювань органів дихання.

Перед цим у другій половині XVIII ст. важливим для клінічного обстеження хворих було винайдення способу перкусії Леопольдом Ауенбруггером (1722-1809), який після семирічної наполегливої роботи, в 1761 р. у Відні опублікував працю під назвою «Inventum novum ex percussione thoracis humani ut signo absrrusos interni pectoris morbos detegendеb» («Новий винахід через перкусію грудної клітки людини виявляти ознаки прихованих внутрішніх грудних хвороб») [2]. Цей метод давав можливість визначення наявності рідини в грудній клітці та відносних розмірів серця і легень. Проте винахід Л. Ауенбруггера був впроваджений тільки на початку XIX ст. після апробації цього методу в практиці лейб-медика Наполеона Бонапарта - Ж. Корвізара (1755-1821).

У цей час продовжувались дослідження в області патологічної анатомії. Так, відомий австрійський лікар та патологоанатом Карл Рокитанський (18041878), родом з Градец Кралове (в ті часи - Кеніґгрец, Богемія, колишня частина Австро-Угорської імперії) між 1842 і 1846 роками опублікував тритомник «Handbuch der pathologischen Anatomie» («Трактат патологічної анатомії») [3]. В цих творах К. Рокитанський описав ураження внутрішніх органів при пневмонії, ендокардиті, захворюваннях артерій, кісти та новоутворення в деяких внутрішніх органах, встановив патолого-анатомічні зміни при емфіземі легень та ін., тим самим створивши нозологічну класифікацію захворювань.

Рокитанський дотримувався традиційної гуморальної теорії етіології хвороб, проте тільки до того часу, коли Р.Вірхов у 37 років опублікував свою теорію клітинної патології. Треба відмітити, що К. Рокитанський мав титул барона, був засновником Віденської школи медицини XIX століття, медичним радником Міністерства внутрішніх справ Австрії, президентом Імператорської академії наук у Відні і ці повноваження дали йому можливість позитивно вплинути на реформу університету та покращення системи охорони здоров'я Австрії тих часів.

Рудольф Людвіг Карл Вірхов (1821-1902) - видатний німецький лікар, патологоанатом і антрополог, вважається одним із засновників соціальної медицини. Його твір - "Die Cellularpathologie in ihrer Begrtindung auf physiologische und pathologische Gewebenlehre", ("Клітинна патологія, заснована на фізіологічній і патологічній гістології"), опублікований у 1858 році, одразу трансформував наукову думку в біології XIX століття. Р. Вірхов вважав, що хвороба - це сукупність патологічних змін у клітинах, а матеріальним субстратом хвороби є клітина. Вірхов також проводив дослідження лейкемії, трихінельозу та розвитку пухлин, брав активну участь у будівництві системи каналізації та водопостачання Берліна, доводив необхідність перевірки м'яса на наявність трихінельозу та ін.

Вірхов вважав, що «... медицина - це соціальна наука, а політика -- не що інше, як медицина у великому масштабі». Також він зазначав, що соціально-політична організація суспільства може мати позитивний або негативний вплив на громадське здоров'я і в цьому плані важлива його думка про те, що всі епідемії мають соціальне походження, і зокрема епідемія тифу у Верхній Сілезії, яку він досліджував на початку 1848 року. Рудольф Вірхов дійсно був лікарем-реформатором XIX століття та брав активну участь у реформах охорони здоров'я, запроваджені в Німеччині під час адміністрації Отто фон Бісмарка [4,5,6].

Засновником сучасної фізіології та експериментальної медицини а також ендокринології є Клод Бернар (1813-1878) - французький лікар, науковець та фізіолог. Він здійснив революцію в біології та медицині, відкрив, що біохімічні реакції можуть бути оборотними (глюкоза-глікоген), розробив поняття внутрішньої секреції, довів, що один і той же орган може виконувати кілька функцій, вивчав фізіологію підшлункової залози, шлунку, жовчі та їх значення в процесах травлення, глікогеноутворюючу функцію печінки, проводив дослідження слинних залоз, шлункового та кишкового соків, вивчав регуляцію кровопостачання судинноруховими нервами. К. Бернару належить створення поняття сталого стану «mileu interieur» - внутрішнього середовища організму, що пізніше було названо гомеостазом [7]. Також він досліджував фізіологічні ефекти дії ліків та отрут (кураре, окису вуглецю).

К. Бернар розробив концепцію методу, який він назвав «експериментальною медициною» та описав цей підхід у своїй книзі "Introduction a l'etude de la medecine experimentale" (1865). Йому належить вислів: "Довершений науковець -- це той, хто охоплює як теорію, так і експериментальну практику".

В цей час у Франції відомий фізіолог і невропатолог Шарль Эдуар Броун-Секар (1817-1894) досліджуючи фізіологію спинного мозку, виявив, що при гемісекції спинного мозку на боці патологічного вогнища спостерігається парез або параліч кінцівок за спастичним типом, порушення глибокої чутливості, а на протилежному боці - зміни поверхневої і больової чутливості, гіперестезія в корінцевій зоні над верхньою межею аналгезії. Ця патологія отримала назву синдром Броун-Секара. Також він вивчав наслідки двосторонньої адреналектомії у тварин і був одним із перших, хто припустив існування речовин, відомих тепер як гормони, які виділяються в кров і впливають на віддалені органи [8]. З 1858 року він видавав Журнал фізіології людини і т варин («Journal de la physiologie de l'homme et des animaux»); з 1868 р разом з Шарко і Вульпіаном - Архіви нормальної і патологічної фізіології («Archives de physiologie normale et pathologique»), a також з 1873 р американський Архіви наукової і практичної медицини та хірургії («Archives of scientific and practical medicine and surgery»). В 1889 р. у віці 72 років на засіданні біологічного товариства в Парижі Броун-Секар зробив сенсаційне повідомлення про проведені на собі досліди з «омоложення» шляхом ін'єкції водних витяжок з яєчок собак і морських свинок, таким чином його метод біологічної терапії ліг в основу лікування препаратами з органів тварин як ендокринна замісна терапія.

Видатний німецький вчений Герман фон Гельмгольц (1821-1894) перші свої дослідження присвятив вивченню нейронних зв'язків гангліозних клітин. Важливими винаходами Гельмгольца були офтальмоскоп і офтальмометр (кератометр), виготовлені в 1851 році, а в 1857 році - телестереоскоп, що принесло йому міжнародне визнання. У 1867 році Гельмгольц опублікував свою фундаментальну працю в 3-х томах «Handbuch der Physiologischen Optik» («Довідник з фізіологічної оптики»), де описав теорії зору, візуального сприйняття простору, дослідження кольорового зору, теорію акомодації, сприйняття руху.

У праці «Про відчуття тону як фізіологічну основу теорії музики», опублікованій у 1863 році Герман фон Гельмгольц представив математичну теорію для пояснення тембру обертонами, резонансну теорію слуху і засновану на ній теорію звукових відчуттів, як фізіологічну основу теорії музики [9,10].

Німецький фізіолог і гістолог Рудольф Ґайденґайн (1834-1897) у 1854 році у Берліні, маючи всього лише двадцять років, захистив дисертацію під назвою «De nervis centralibus cordis, cordiumque lymphaticarum ranae», в якій спростував висунуту Моріцем Шиффом думку про те, що блукаючий нерв ініціює ритмічні скорочення серця, показавши в своїх дослідах, що його функція полягає в регуляції діяльності серця. В подальшому - професор фізіології і гістології університету в Бреслау (нині Вроцлав, Польща), створив наукову школу фізіологів, дослідив процеси секреції, секреторні теорії продукування лімфи і сечоутворення, вивчив інервацію травних залоз, описав клітини шлунка (клітини Ґайденґайна), ниркових канальців (стовпчики Ґайденґайна), запропонував у хронічному досліді метод ізольованого малого шлуночка (1879), пізніше вдосконалений І.П. Павловим. Близько 1880 року Рудольф Гейденгайн експериментально досліджував гіпнотичні явища і пояснював гіпноз як гальмування кори головного мозку. Також Гейденгайн довів, що пепсин та соляна кислота виділяються за рахунок секреції різних залоз шлунку, показав явище подвійної інервації травних залоз секреторними і трофічними нервами, у 1886 році опублікував «Керівництво з фізіології» [11].

Відомо, що в середині XIX століття майже кожен другий пацієнт помирав під час або після хірургічних процедур зараження крові внаслідок антисанітарії - медичні інструменти та хірургічні фартухи не чистилися регулярно, а лікарі часто не мили руки. Проте в 1846 році угорський акушер- гінеколог, професор Ігнац Земмельвейс (Semmelweis Ignac Fulop, 1818-1865), працюючи в Головному лазареті у Відні виявив, що основною причиною частих смертей після хірургічних процедур є відсутність дезінфекції рук [12]. Зокрема, він довів, що матері значно частіше помирали після пологів, коли їх оглядали лікарі, які раніше розтинали трупи, ніж коли їх оглядали акушерки, які не мали такого контакту. На основі цього Земмельвейс прийшов до висновку, що лікарі можуть переносити небезпечні збудники інфекцій і запровадив миття рук хлорним вапном. За два місяці смертність у хірургічному відділенні знизилася з 17 % до 1,2 %, а Ігнац Земмельвейс вважається одним із засновників асептики.

Профілактичні засади в медицині розвивав також Макс Йозеф фон Петтенкофер (1818-1901) німецький натураліст, хімік і лікар-гігієніст, який вважається засновником гігієни як науки. Петтенкофер був організатором і директором першого в Європі Інституту гігієни в Мюнхені (1879), президентом Баварської академії наук з 1890 року. У рамках гігієни Петтенкофер досліджував питання харчування та якості харчових продуктів. Наука про гігієну завдячує Максу фон Петтенкоферу не лише своїм розвитком і картографією, але й впровадженням її як академічної дисципліни [13].

Петтенкофер також розробив і впровадив каналізаційну систему в Мюнхені, яка і на теперішній час частково використовується, проводив наукові дослідження, опублікувавши 20 монографій і 200 наукових праць, розробив об'єктивні методи гігієнічної оцінки води, повітря та грунту, займався питаннями запобігання епідемій холери за допомогою належного водопостачання та достатній кількості каналізаційних мереж.

В той час, коли Р.Вірхов в Німеччині розробляв свою знамениту теорію клітинної патології, Луї Пастер (1822-1895) - видатний французький мікробіолог і хімік, відкрив мікробіологічну суть бродіння і багатьох хвороб людини. Л. Пастер вважається засновником наукової мікробіології та імунології разом з Фердінандом Коном та Робертом Кохом. Роботи Пастера в галузі вивчення будови кристалів і явища поляризації світла лягли в основу стереохімії. Також Пастер поставив крапку в багатовіковій суперечці про наявність «вітальної сили», дослідним шляхом довівши неможливість появи живого з неживого. Його ім'я широко відоме в колах фахівців у галузі харчових технологій завдяки створеній ним технології пастеризації. Він був удостоєний безлічі наукових і державних нагород різних країн світу [14,15].

Головні відкриття Пастера стосуються - обґрунтування ферментаційної природи молочнокислого та винно-спиртового бродіння; - відкриття мікробів (термін «мікроб» запропонував французький хірург Седіло - Charles- Emmanuel Sedillot, 1878) і обґрунтування ідеі асептики (1878-1879); - створення вакцини проти сибірської виразки (1881); -створення антирабічної вакцини (вакцини проти сказу).

Для розвитку медичної мікробіології велике значення мали відкриття німецького (прусського) лікаря- бактеріолога Генріха Германа Роберта Коха (1843-1910).

У 1882 році на засіданні братства Берлінського фізіологічного товариства Роберт Кох пояснив та проілюстрував свої наукові докази, отримані в ході лабораторних експериментів та дослідів на тваринах для ідентифікації та ізоляції туберкульозної палички, продемонстрував її трансмісивну природу та те, як вона викликає туберкульоз у людини. Його заслуги:- Кох першим запропонував метод вирощування чистих

бактеріологічних культур на твердих поживних середовищах; - відкрив збудників туберкульозу (1882) та холери (1883); - встановив загальні принципи епідеміології інфекційних хвороб (тріада Коха), зокрема: а) знаходження мікробів у всіх випадках захворювання; б) можливість отримання чистої культури мікроба; в) можливість відтворення хвороби у тварин через зараження культурою мікроба [16, 17].

В 1905 році Роберт Кох отримав Нобелівську премію з медицини та фізіології за відкриття туберкульозної палички.

В подальшому у 1884 році помічник Коха - Фрідріх Август Йоганн Леффлер (Friedrich August Johannes Loeffler, 1852-1915) ідентифікував дифтерійну та черевнотифозну палички, з 1876 року, було ідентифіковано більше 20 бактеріальних збудників багатьох хвороб, серед яких зокрема, гонорея, правець, пневмонія, чума та були вдосконалені і модифіковані техніки фарбування (Пауль Ерліх, Ганс Крістіан Грам, Франц Ціль і Фрідріх Нельсен).

Серед відкриттів Леффлера був збудник дифтерії (Corynebacterium diphtheriae) і збудник ящуру (афтовірус). Його дослідження дифтерійної палички, опубліковані у 1884 році, дали можливість лікування антитоксинами. Він також створив сироватку Леффлера, яка використовується для виявлення бактерій. У 1887 році Леффлер заснував Centralblatt fur Bakteriologie und Parasitenkunde [18].

Завдяки відкриттям Пастера, Коха та багатьох інших вчених мікробіологія отримала широке розповсюдження. Розвиток мікробіології та імунології мав величезні позитивні наслідки для здоров'я суспільства. До середини XIX століття зусилля відділів охорони здоров'я з контролю над інфекційними захворюваннями полягали просто в спробах покращити екологічні умови. У міру виявлення бактеріологами мікроорганізмів, що викликають конкретні захворювання, було досягнуто значного прогресу в раціональній боротьбі з окремими інфекційними хворобами.

В основі наукової революції наприкінці XIX та на початку ХХ століть стали відкриття рентгенівських променів та радіоактивністі.

У 1895 р. Конрад Рентген (1845-1923) зареєстрував відкриття Х-променів, які були названі його ім'ям, за це відкриття він отримав першу Нобелівську премію з фізики у 1901 році [19]. Проте існують публікації про те, що за декілька років до винаходу Рентгена досліди з цими променями проводив професор Празького технічного університету українець Іван Пулюй (1845-1918), родом з Тернопільщини [20]. Пулюй розробив катодну трубку, яка, як виявилось, була єдиною з відомих на той час, що давала інтесивне ренгенівське проміння [21].

Професор Пулюй отримав перші знімки руки людини, перший пояснив природу як катодних, так і Х-променів але не зареєстрував відкриття. Іван Пулюй показав дію рентгенівських променів (у 1895 р.), а Рентген повторив досліди в січні 1896 р. і оприлюднив рентгенівські знімки. Саме ця сенсаційність, підігріта газетярами, зіграла вирішальну роль у присудженні К.Рентгену пізніше (1901) Нобелівської премії.

Досягнення в сфері медико-біологічних наук відбувались на фоні важливих соціальних реформ системи охорони здоров'я. Так, на межі XVIII і XIX століть важливим дослідником в ранній історії соціальної медицини та охорони здоров'я був Йоганн Петер Франк (1745-1821). Багато років він працював над обґрунтуванням доцільності організації державної охорони здоров'я у вигляді системи медичних заходів, яка охопила б своїм впливом усі верстви населення. Ця його концепція була сформульована в кінці XVIII ст. в його основній праці «Система досконалої медичної поліції» («System einer vollstandigen medicinischen Polizey»), в шести томах з трьома томами додатків, над якими він працював на протязі 1779-1819 рр.

Перші чотири томи Й.П. Франк випустив з 1779 по 1788 рр. [22], а у 1811 та 1817 році роках він випустив 5-й і 6-й томи "медичної поліції" відповідно. Додатковий перший том Й.П. Франк опублікував у 1812 р., а другий і третій додаткові томи були вже випущені після його смерті (у 1825 і 1827 роках відповідно), які впорядкував Джордж Крістіан Готхілф Фойгт, (Dr. Georg. Christian Gotthilf Voigt). Його методологія охорони здоров'я та гігієни стосувалася таких тем, як громадська санітарія, питання водопостачання, сексуальна гігієна, захист матері та дитини, безпека харчових продуктів, проституція, дотримання медичного законодавства, складання таблиць смертності населення, виховання дітей в дитячих будинках, питання покращення клімату та очищення повітря, усунення шкідливого впливу тютюну, попередження бідності, жебрацтва і нещасних випадків, тюремна медицина і тюремна гігієна, військова медицина і гігієна, попередження туберкульозу, сифілісу і раку, організація швидкої допомоги, благоустрій і утримання аптек, лікарень і шпиталів та інші питання. Його дослідження лягли в подальшому в організацію системи громадського здоров'я в Європейських країнах [23].

Англієць Едвін Чедвік (1800-1890), маючи юридичну освіту, зіграв важливу роль у запровадженні соціальних реформ, які значно покращили умови життя у Великобританії [24]. Від розробки сучасної каналізаційної системи до закладення основ для покращення умов праці, внесок Е. Чедвіка змінив життя мільйонів і встановив глобальний стандарт у сфері охорони здоров'я. Дякуючи Е. Чедвіку, був прийнятий Закон про громадське здоров'я 1848 року, що дало можливість значно покращити умови життя у Великобританії під час промислової революції.

Висновки

Таким чином, досягнення в медико-біологічних науках XIX століття дозволили поглибити знання в діагностиці, етіології та патогенезі багатьох захворювань, розробити ефективні засоби контролю і профілактики інфекційних захворювань, заклали основи для розвитку медичної науки і громадської охорони здоров'я XX століття, а також створили передумови для виникнення багатьох майбутніх винаходів і технологічних нововведень, якими людство користується на теперішній час. Проведене дослідження показало необхідність проведення комплексного аналізу досягнень як у фундаментальних науках, так і в галузі профілактичної і практичної медицини на фоні оцінки соціальних викликів і реформ, з якими стикається суспільство в певний період свого розвитку.

Література:

1 .Ariel Roguin, Rene Theophile Hyacinthe Laennec (1781-1826): The Man Behind the Stethoscope. Clin Med Res. 2006 Sep; 4(3): 230-235.

2.Luca Borghi. Tapping on the chest of history. Lost and found memories of Leopold Auenbrugger, inventor of percussion, in Austria and beyond. Acta Medico-Historica Adriatica. 2018;16(1); 127-144.

3.Shampo Marc A. Karl Rokitansky Founder of Modern Pathologic Anatomy. Journal of Pelvic Surgery. 3(5): 273-275,

4. Virchow, Rudolf Ludwig Karl. Freiheit der Wissenschaft im Modernen Staat. English The Freedom of Science in the Modern State: A Discourse Delivered at the Third General Meeting of the Fiftieth Conference of the German Association of Naturalists and Physicians at Munich, on the 22nd of September, 1877; with a new preface by the author; translated from the German, with the author's sanction. London: John Murray, 1878.

5. Myron Schultz. Rudolf Virchow. Emerg Infect Dis; 2008 Sep; 14(9): 1480-1481.

6. Mangione S. Tykocinski M. L. Virchow at 200 and Lown at 100 - Physicians as Activists. N Engl J Med. 2021;3854; 291 -293.

7. Habert, R. Claude Bernard, the Founder of Modern Medicine. Cells 2022, 11, 1702. https://doi.org/ 10.3390/cells11101702

8. R B Tattersall. Charles-Edouard Brown-Sequard: double-hyphenated neurologist and forgotten father of endocrinology. Diabet Med. 1994 Oct;11(8):728-31. doi: 10.1111/j. 1464- 5491.1994.tb00345.x.

9. Louis C. Karpinski. Hermann Von Helmholtz. The Scientific Monthly. (Jul., 1921); 13; 1, 24-32 https://www.jstor.org/stable/6579

10. Biagioli, F. Hermann von Helmholtz and the Quantification Problem of Psychophysics. J Gen Philos Sci. 2023; 54, 39-54. https://doi.org/10.1007/s10838-022-09605-6.

11. Haubrich W.S. Heidenhain of the Heidenhain pouch. Gastroenterology. 2001;120: 1083. https://doi.org/10.1016/S0016-5085(01)87903-8

12. Kadar N, Romero R, Papp Z. Ignaz Semmelweis: the "Savior of Mothers": On the 200^th anniversary of his birth. Am J Obstet Gynecol. 2018 Dec;219(6):519-522.

13. Locher W G. . Max von Pettenkofer (1818-1901) as a pioneer of modern hygiene and preventive medicine. Environ Health Prev Med. 2007 Nov; 12(6): 238-245. doi: 10.1007/ BF02898030.

14. Berche P. Louis Pasteur, from crystals of life to vaccination. Clinical Microbiology and Infection. 2012; 18(5): 1-6.

15. Baxter AG. Louis Pasteur's beer of revenge. Nature Rev Immunol. 2001;1:229-32.

16. Kaufmann SHE, Schaible UE. 100th anniversary of Robert Koch's Nobel Prize for the discovery of the tubercle bacillus. Trends in Microbiol. 2005;13:469-75.

17. Blevins SM, Bronze MS. Robert Koch and the `golden age' of bacteriology. Int J Infect Dis. 2010;14:e744-51.

18. Mochmann H, Kohler W (1990). "Friedrich Loeffler (1852-1915) - his contributions to bacteriology and virology. In memory of the 75th anniversary of his death". Zeitschrift fur arztliche Fortbildung. 84(8): 400-6.

19. Tubiana M. Wilhelm Conrad Rontgen and the discovery of X-rays. Bull Acad Natl Med. 1996 Jan;180(1):97-108.

20. Голяченко О., Ганіткевич Я. Історія медицини. Київ: Укрмедкнига; 2021. 326 с.

21. Pulyuy-rays. To the 170th anniversary of the birth of Ivan Pulyuy. https://kpi.ua/en/puliuy

22. Johann Peter Frank. System einer vollstandigen medicinischen Polizey. I Erster Band. Mannheim, bei C. F. Schwan, kuhrfurstl. Hocbuchhandler;1779. р. 678.

23. Sigerist Henry . Johann Peter Frank: a pioneer in social medicine. Salud Colectiva; December 2006; 2(3):269-279.

24. Hugh Small. Edwin Chadwick: A biographical update. Journal of Medical Biography; 2022; Vol. 30(2); 118-124. DOI: 10.1177/0967772020951083 journals.sagepub.com/home/jmb

References:

1. Ariel Roguin, Rene Theophile Hyacinthe Laennec (1781-1826): The Man Behind the Stethoscope. Clin Med Res. 2006 Sep; 4(3): 230-235. [in English]

2. Luca Borghi. Tapping on the chest of history. Lost and found memories of Leopold Auenbrugger, inventor of percussion, in Austria and beyond. Acta Medico-Historica Adriatica. 2018;16(1); 127-144. [in English]

3.Shampo Marc A. Karl Rokitansky Founder of Modern Pathologic Anatomy. Journal of Pelvic Surgery. 3(5): 273-275. [in English]

4. Virchow, Rudolf Ludwig Karl. Freiheit der Wissenschaft im Modernen Staat. English The Freedom of Science in the Modern State: A Discourse Delivered at the Third General Meeting of the Fiftieth Conference of the German Association of Naturalists and Physicians at Munich, on the 22nd of September, 1877; with a new preface by the author; translated from the German, with the author's sanction. London: John Murray, 1878. [in English]

5. Myron Schultz. Rudolf Virchow. Emerg Infect Dis; 2008 Sep; 14(9): 1480-1481. [in English]

6. Mangione S. Tykocinski M. L. Virchow at 200 and Lown at 100 - Physicians as Activists. N Engl J Med. 2021;3854; 291 -293. [in English]

7. Habert, R. Claude Bernard, the Founder of Modern Medicine. Cells 2022, 11, 1702. https://doi.org/ 10.3390/cells11101702 [in English]

8. R B Tattersall. Charles-Edouard Brown-Sequard: double-hyphenated neurologist and forgotten father of endocrinology. Diabet Med. 1994 Oct;11(8):728-31. doi: 10.1111/j .1464- 5491.1994.tb00345.x. [in English]

9. Louis C. Karpinski. Hermann Von Helmholtz. The Scientific Monthly. (Jul., 1921); 13; 1, 24-32 https://www.jstor.org/stable/6579 [in English]

10. Biagioli, F. Hermann von Helmholtz and the Quantification Problem of Psychophysics. J Gen Philos Sci. 2023; 54, 39-54. https://doi.org/10.1007/s10838-022-09605-6. [in English]

11. Haubrich W.S. Heidenhain of the Heidenhain pouch. Gastroenterology. 2001;120: 1083. https://doi.org/10.1016/S0016-5085(01)87903-8 [in English]

12. Kadar N, Romero R, Papp Z. Ignaz Semmelweis: the "Savior of Mothers": On the 200^th anniversary of his birth. Am J Obstet Gynecol. 2018 Dec;219(6):519-522. [in English]

13. Locher W G. . Max von Pettenkofer (1818-1901) as a pioneer of modern hygiene and preventive medicine. Environ Health Prev Med. 2007 Nov; 12(6): 238-245. doi: 10.1007/ BF02898030. [in English]

14. Berche P. Louis Pasteur, from crystals of life to vaccination. Clinical Microbiology and Infection. 2012; 18(5): 1-6. [in English]

15. Baxter AG. Louis Pasteur's beer of revenge. Nature Rev Immunol. 2001; 1:229-32. [in English]

16. Kaufmann SHE, Schaible UE. 100th anniversary of Robert Koch's Nobel Prize for the discovery of the tubercle bacillus. Trends in Microbiol. 2005;13:469-75. [in English]

17. Blevins SM, Bronze MS. Robert Koch and the `golden age' of bacteriology. Int J Infect Dis. 2010;14:e744-51. [in English]

18. Mochmann H, Kohler W (1990). "Friedrich Loeffler (1852-1915) - his contributions to bacteriology and virology. In memory of the 75th anniversary of his death". Zeitschrift fur arztliche Fortbildung. 84(8): 400-6. [in English]

19. Tubiana M. Wilhelm Conrad Rontgen and the discovery of X-rays. Bull Acad Natl Med. 1996 Jan;180(1):97-108. [in English]

20. Golyachenko O., Ganitkevich Ia. Istoria medytsyny. Kyiv: Ukrmedknyga; 2021. 326 s. [in Ukrainian].

21. Pulyuy-rays. To the 170th anniversary of the birth of Ivan Pulyuy. https://kpi.ua/en/puliuy [in English]

22. Johann Peter Frank. System einer vollstandigen medicinischen Polizey. I Erster Band. Mannheim, bei C. F. Schwan, kuhrfurstl. Hocbuchhandler;1779. p. 678. [in English]

23. Sigerist Henry . Johann Peter Frank: a pioneer in social medicine. Salud Colectiva; December 2006; 2(3):269-279. [in English]

24. Hugh Small. Edwin Chadwick: A biographical update. Journal of Medical Biography; 2022; Vol. 30(2); 118-124. DOI: 10.1177/0967772020951083 journals.sagepub.com/home/jmb [in English]

Размещено на Allbest.ru