Організація інформаційно-пропагандистського апарату Державного центру УНР в екзилі (початок 1920-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація інформаційно-пропагандистського апарату Державного центру УНР в екзилі (початок 1920-х рр.)

Вєдєнєєв Дмитро Валерійович, доктор історичних наук, професор, професор кафедри арт-менеджменту та івент технологій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

За умов припинення існування самостійної української державності на національній території Державний центр (ДЦ) УНР в еміграції (екзилі) перетворився з 1921 р. на провідний осередок пропаганди ідеї українського національно-державного відродження. Після 20 листопада 1920 р., часу остаточної поразки УНР у збройній боротьбі проти Радянською Росії, державні установи республіки переходять на територію Польщі. Починається т.зв. «Тарнівський період» (від назви польського м. Тарнів, де спочатку дислокувалися еміграційні установи республіки) існування ДЦ УНР в еміграції (1921 - перша пол. 1923 рр.).

Провідними завданнями ДЦ УНР стали збереження дієздатності апарату державного управління, боєготовності збройних формувань, розгортання зусиль з нарощування інформаційного впливу на зарубіжні політичні й суспільні кола в інтересах пропаганди прав українського народу на відновлення власної державності. Розгортання інформаційної роботи відбувалося за умов скрутного матеріального становища самого ДЦ УНР, суттєво скоротилася мережа закордонних закладів УНР або було значно зменшено персонал діючих.

На початковому етапі існування ДЦ УНР в екзилі основними формами інформаційної діяльності стали:

- інформаційно-політичні заходи членів вищого керівництва Центра;

- пресово-пропагандистська робота по лінії МЗС УНР та його закордонних установ;

- інформаційна робота за кордоном відомства преси і пропаганди УНР;

- діяльність окремих інформаційних установ за кордоном, що здійснювалася у взаємодії та в інтересах ДЦ УНР;

- інформаційно-пропагандистські заходи з боку українських самодіяльних організацій за кордоном.

По лінії МЗС еміграційного уряду осередком інформаційної діяльності виступав відділ преси міністерства. До його функцій відносилося управління поточною діяльністю пресових підрозділів дипломатичних місій та окремих прес- бюро УНР за кордоном, постачання їх інформаційно-аналітичними матеріалами, складання щоденних рефератів української та зарубіжної преси для проводу МЗС, інших вищих державних установ, ведення архіву матеріалів періодичних видань. Важливим завданням відділу було вироблення концептуальних засад пропаганди, якими б керувалися в поточній роботі дипломатичні заклади. Станом на початок 1921 р. у відділі преси працювали його завідувач, редактор інформаційного бюлетеня, редактор періодичного органу МЗС, 3 референти іноземної преси та 4 технічні співробітники [1, арк. 212-214].

У грудні 1920 р. відновило діяльність в еміграції Міністерство преси і пропаганди (МПП) УНР. У документі «Завдання Міністерства преси і пропаганди» (грудень 1920 р.) пріоритетними завданнями відомства були збір інформації про державне життя ДЦ УНР та ситуацію в Україні та її розповсюдження як в Україні, так і серед закордонної аудиторії з метою «викликати до нас здоровий інтерес і пошану». Документ орієнтував МПП на співробітництво з МЗС УНР в інтересах вилучення інформації для закордонної пропаганди, військовим відомством, Генштабом Армії УНР. Особливу увагу звертали на проведення контрпропагандистської роботи [2, арк. 5зв-7]. 27 грудня 1920 р. затверджено нові штати інформаційного відомства. Основними його робочими підрозділами були Загальний департамент (14 штатних одиниць) і Департамент преси і пропаганди (22 співробітники) [3, арк. 1], Департамент готував і офіційні видання ДЦ УНР, розраховані на іноземні громадсько-політичні кола. Так, до жовтня 1921 р. було підготовлено збірник «Державний центр на чужині» [4, арк. 37].

Готувалися реферативні матеріали до інформаційних видань Департаменту - «Огляду преси» та «Обіжника» за схемою: 1) Матеріали Ради Республіки; 2) Директорія і уряд УНР; 3) Проблема визнання суверенітету УНР; 4) Становище в Україні під радянською владою; 5) Рух опору радянській владі; 6) Збройні сили УНР та табори інтернованих; 7) Радянська Росія та Україна; 8) Становище в Радянській Росії; 9) Російська еміграція та українське питання; 10) Ставлення світового співтовариства до України; 11) Провідні західні держави й Україна; 12) Життя української діаспори.

У жовтні 1921 р. Рада Міністрів УНР ухвалила Закон «Про припинення чинності Міністерства преси й пропаганди та утворення замість нього Центрального Управління зі справ преси на Україні - «Українпрес». В «Українпресу» передавалися всі справи, майно й документація скасованого МПП. Згідно зі Статутом, «Українпрес» користувався правами інших центральних органів управління. На нього було покладено завдання зі зміцнення національної та політичної свідомості українського народу, пропаганди ідеї національної державності й політики ДЦ УНР за кордоном, відсічі ворожій пропаганді. Усі державні установи зобов'язувалися координувати свою інформаційну роботу з «Українпресом», начальник якого отримував право скликати міжвідомчі наради в справах пресово-пропагандистської роботи. До структури нової установи відносились Канцелярія, Бюро пресової служби і Бюро пропаганди. Бюро мало право створювати закордонні філії та корпункти в провідних містах Європи [5, арк. 1-5].

Серед спеціалізованих інформустанов ДЦ УНР слід згадати і Тарнівське Українське Прес-Бюро (ТУПБ), у якому працювали співробітники відділу преси Департаменту преси і пропаганди МПП. ТУПБ займалося інформуванням закордонної та української преси про події в Україні та діяльність уряду УНР. Тричі на тиждень виходили «Обіжники ТУПБ» українською, російською, німецькою та французькою мовами^. «Обіжники» (циркуляри, бюлетені) надсилалися українському уряду, його представництвам у Німеччині, Австрії, Угорщині, Румунії, Англії, Фінляндії, Болгарії, Туреччині, Швейцарії, Франції, до польських газет, української та російської преси в Німеччині, Франції, Чехословаччині, Румунії, республіках Балтії. Станом на 14 червня 1921 р. вийшло 56 номерів «Обіжника». За умов складного міжнародного становища ДЦ УНР Бюро вступало в контакти із зарубіжними ЗМІ здебільшого як неофіційна структура. Таким чином, наприклад, вдалося розмістити значну кількість матеріалів ТУПБ в органах російської еміграції «Голос России», «Время», «Народное Дело», «Свобода», «Последние новости» та інших, причому поступово ТУПБ почало передавати їм і матеріали, що відображали офіційний погляд ДЦ УНР. Агітаційну літературу ТУПБ переправляли на територію радянської України через прикордонні пункти польської розвідки в Тернополі і Дубно місцевим населенням [6, арк. 5-6, 29].

Суттєве сприяння міжнародному інформуванню ДЦ УНР надавала Українська пресова служба у Відні (УПС) або ж Українське Пресове Бюро (УПБ), яке працювало як приватна установа на підставі угоди із зацікавленими відомствами УНР. До УПБ надходили інформаційні матеріали МЗС, МПП УНР, дипломатичних місій, ТУПБ, котрі потім передавалися Бюро до ЗМІ Австрії, Голландії, Румунії, ЧСР, Югославії, Скандинавських країн, до відомих агентств Рейтер і Гавас [2, арк. 5зв.].

Отже, перші роки перебування Державного Центру УНР в еміграції відзначилися подальшим удосконаленням організаційних форм і методів інформаційної діяльності. Закордонна пропаганда стала головним засобом захисту інтересів національно-демократичної державності на міжнародній арені, інструментом привернення уваги світового співтовариства до прав України на суверенне існування.

Література

державний центр унр інформаційний

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України ЦДАВОВУ. Ф.3696. Оп.2. Спр.18.

2. ЦДАВОВУ.Ф.1113. Оп.2.Спр.184.

3. ЦДАВОВУ.Ф.3696. Оп.2. Спр.255.

4. ЦДАВОВУ. Ф.3696. Оп.2. Спр.2.

5. ЦДАВОВУ. Ф.1113.Оп.2. Спр. 188.

6. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Ф. 581. Оп. 1. Спр. 22.

Размещено на Allbest.ru