Національна ідентичність символіки Української повстанської армії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна ідентичність символіки Української повстанської армії

Діяльність Української повстанської армії (УПА), поруч із діяльністю радянських підпільників та партизанів, вважають однією із визначних сторінок руху опору в період Другої світової війни. Діяльність партизанів, як загалом і підпільників, відрізняється од діяльності УПА передусім мотивацією - відстоювання права на незалежну державу у вояків УПА та знищення загарбників, звільнення земель і відновлення радянської влади у партизанів. Оскільки вони виступають суб'єктами одного процесу, їх єднає боротьба проти спільного ворога. Тож УПА можна вважати стороною у збройній боротьбі часів Другої світової війни.

До символіки українських військових формувань періоду Другої світової війни також належать відзнаки учасників формувань у складі вермахту. Дослідники цієї проблематики А. Бобков [24, с. 8], М. Царенко [477, с. 11], С. Музичук [252, с. 9-11] дотримуються думки, що символіка українських військових формувань у складі вермахту мала національний характер. Проте ця тема ще не отримала достатнього висвітлення в науковій літературі.

Як прийнято вважати, створення Української повстанської армії було започатковано на Волині та Поліссі [122, с. 509]. У час ліквідації німцями української адміністрації на теренах Волині у лютому 1942 р. переходить у підпілля Тарас Бульба-Боровець і перебуває в Сарненському і Костопільському районах. З приходом німців на українські землі він створив у місті Олевську відділ поліції і назвав його «Поліська Січ». Спочатку Боровець діяв за інструкціями Української Державної Влади, а пізніше самостійно, виступаючи як отаман «Поліської Січі». Згодом у березні-квітні 1943 р. він веде переговори із Штабом УПА-Північ, одначе пропозицію Штабу включити свій підрозділ до загального українського повстанського руху і увійти до Штабу УПА відхиляє [245, с. 63].

Перший відділ Української повстанської армії зорганізував на Поліссі у жовтні 1942 р. Остап (Сергій Качинський), військовий референт Краєвого Проводу ОУН на Північно-західних землях. Він був сином православного священика і до війни проходив військову службу офіцером у польській армії [245, с. 30]. На Волині вже восени 1942 р. підіймається сотня Української повстанської армії під командою визначного члена ОУН сотника Довбешки - Коробки (Григорія Перегійняка), уродженця Волині [245, с. 33]. Адже саме на Волині та Поліссі крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще радянські партизани та польські «пляцуфкі».

До місцевого населення радянські партизани поставились від самого початку вороже, трактуючи його як самостійників-націоналістів, які борються з більшовизмом та СССР. Опорою для радянських партизанів на Поліссі й Волині стали польські колоністи.

Здавалося б, що боротьба польського народу під час Другої світової війни мала скеруватися проти Німеччини та СРСР, які у вересні 1939 р. спільно ліквідували Польську державу. На українських теренах, окупованих колись Польщею, польські колоністи повели боротьбу усіма засобами проти місцевого українського населення, співпрацюючи в тому відверто з німцями та радянськими партизанами. Поляки планово розділили між собою ролі: одна їх частина працювала в німецькій окупаційній адміністрації, друга - в політичних відділах, решта ж творила таємні гуртки («пляцуфкі») нібито для боротьби проти німців, а насправді для ліквідації у співпраці з радянськими партизанами українського самостійницького руху.

Весною 1943 р. починають стихійно організуватися і діяти відділи УПА на Правобережжі: в Холодному Ярі - під проводом командира Костя, наддніпрянця, колишнього старшини Червоної армії; на Уманьщині - під проводом командира Остапа, теж наддніпрянця. Душею того руху був 60-літній дід Тарас, шеф штабу відділу Холодного Яру, колишній учасник повстанських боїв у Холодному Ярі після Першої світової війни. На допомогу тим відділам вирушає з Волині шість сотень УПА, очолених командиром Енеєм.

Згодом постає група «УПА-Південь» під командуванням полковника Батька (Омеляна Грабця, уродженця Чесанівщини, загинув у бою з більшовиками на Вінниччині 10 червня 1944 року) - провідника Генеральної Округи ОУН на Осередньо-Українських Землях. Літом 1943 р. починає переорганізовуватися у повстанську армію Українська Народна Самооборона в Галичині. Цією справою керує полковник Шелест (Василь Сидор, уродженець Сокальщини, краєвий провідник ОУН у Карпатському краї, від 1943 р. - Генеральний суддя ОУН, загинув у бою з більшовиками в Перегінському районі Станиславівської області 17 квітня 1949 р.) - недавній шеф штабу УПА-Північ, який по остаточному переорганізуванні й поширенні УНС на УПА-Захід стає її командиром.

У зв'язку із цим територіальним поширенням дій УПА та формуванням двох нових військових груп УПА-Захід і УПА-Південь для керівництва армією на основі Краевого військового штабу Проводу ОУН утворюється Головна команда УПА із Головним військовим штабом у її струкутурі. Восени 1943 р. рішенням Головного Командування УПА засновано пост Головного Командира УПА. Його обіймає Роман Шухевич (псевдо - Тарас Чупринка) спочатку в ранзі підполковника, а від 22 січня 1946 р., згідно з постановою УГВР, у ранзі генерала.

Восени 1943 р. починають діяти перші повстанські відділи на Буковині й Бесарабії, що прибирають тимчасову назву Буковинська українська самооборонна армія. У травні 1944 р. відділи БУСА переймають загальну назву УПА й, об'єднавшись, стають територіально-адміністративною складовою частиною УПА-Захід.

Особливістю системи символіки УПА є те, що вона опрацьовувалася у процесі збройної боротьби паралельно із становленням організаційної структури армії стихійно. Особовий склад ідейно був прихильником української державності та з самого початку вживав такі її символи, як тризуб і жовто-блакитний прапор. Водночас організаційним прапором армії та ОУН став червоно-чорний стяг.

Як зазначає дослідник Володимир Сергійчук, червоно-чорний прапор УПА «до жовто -блакитного ніякого відношення не має» [363, с. 34]. Однак, зважаючи на те, що свою працю історик опублікував ще у радянські часи, коли про українську національну символіку годі було й писати, а дослідження військової символіки України взагалі не велося, слід зауважити, що автор не врахував взаємозв'язку процесу державотворення і невід'ємного від нього процесу збройної боротьби за державність.

Ґрунтовним дослідженням становлення системи символіки та відзнак УПА є праця Сергія Музичука та Ігоря Марчука. «Українська Повстанча Армія». Посилаючись на відомості М. Климишина [7, с. 131], автори підкреслють той факт, що при створенні національних збройних сил Революційний Провід ОУН у 1940 р. передбачав запровадження уніформи для армії та порядкової поліції. Символіка до уніформи, запропонована С. Ленкавським, Е. Козаком, С. Дядинюком та ін. [251, с. 20], передбачала застосування відзнак у вигляді тризуба й базувалася на традиціях Української галицької армії. Революційний Провід ОУН рекомендував при використанні цивільного одягу або уніформи воюючих сторін носити на лівому рукаві синьо-жовту пов'язку завширшки 10-15 см. І хоча дослідники наголошують на важливості моменту опрацювання символіки при створенні українських збройних формувань, все ж слід зазначити, що це не стосується символіки УПА, хоча й подає деяку генезу цього питання.

До літа 1943 р. однострої українських повстанців не мали усталеного вигляду, в ужитку були і цивільний, і військовий одяг. Кольори одностроїв також різнилися. На початку формування більша частина повстанців носила цивільний одяг. Однак пізніше широкого використання набули трофейні однострої: польські, німецькі, угорські, чеські, словацькі, румунські, італійські, а інколи навіть англійські та американські. Трофейні шапки легко перешивали на мазепинки, а радянські кашкети - на петлюрівки, додавши до них тризуби [251, с. 25 ]. Стихійний характер створення символіки підрозділів УПА також доповнювався геральдичною традицією певного регіону, на що вказує стилізоване зображення герба Полісся (тура) на шапковій відзнаці одного з підрозділів [251, с. 26; 7, с. 137].

Символіка української державності знайшла відбиття в армії у формі кокарди та пряжки. УПА не отримала повного власного однострою, функції відзнак покладалися на деякі елементи одягу повстанців. Передусім це стосується головних уборів - мазепинок та петлюрівок, оскільки вони мали характерний вигляд і були ознакою лише української армії. На шапки неодмінно кріпили українські відзнаки у вигляді різного роду тризубів: дехто мав кокарди, що їх використовували ще у 1918-1921 рр., інші носили зразки, виготовлені для української допоміжної поліції у Генеральній губернії. Але у більшості випадків повстанці самі виготовляли з доступних матеріалів відзнаки з тризубом, що різнилися розміром та стилем.

Іншою характерною ознакою приналежності до УПА були шкіряні ремені з тризубами на пряжках [231, с. 28; 226, с. 40]. Вперше вони з'явилися на одно - строї української поліції Генерал-губернаторства у 1940-1941 рр., а в Повстанській армії почали використовуватися вже з перших місяців її існування. У вояків УПА пряжки на ременях також були різними: і перероблені з офіцерських, що використовувалися в інших арміях (радянській, німецькій, польській), тільки доповнені накладеним тризубом; і вирізані з використаних гарматних гільз чи відлиті з металу; і перероблені з німецьких солдатських пряжок шляхом знищення гітлерівських символів та накладання тризуба. Найкращими і найрідкіснішими були пряжки, виготовлені за індивідуальними проектами вояків.

Інколи на одностроях УПА зустрічалися різні нашивки: на комірах - прапорці національних кольорів (на Волині) або «зубчатки» (в УПА-Захід); нарукавні нашивки у вигляді щитка синьо -жовтого кольору або щитка з тризубом; нагрудні нашивки у вигляді чорно-червоного та синьо-жовтого прапорців з тризубом тощо.

Отже, при формуванні Української повстанської армії за основу її символіки було взято тризуб, як герб держави, та жовто-блакитну пов'язку - кольорів прапора, тобто символів української державності. Однак барви прапора самої армії були червоно-чорні. Їх і покладено в основу системи нагород УПА.

У силу історичних обставин - підпільно-партизанського характеру існування армії та її збройного протистояння - нагородна система Української повстанської армії є маловідомою сторінкою української фалеристики. До цієї системи належали нагороди за бойові заслуги, за поранення та за працю задля української армії. Серед багатьох українських військових підрозділів, що діяли у роки Другої світової війни, власні нагороди мала тільки УПА, хоча як знаками розрізнення відзнаками послугувалися й інші формування [272, т. 1, с. 168]. Це унікальний приклад існування цілісної системи багатоступеневих нагород для відзначення повстанців, які протягом тривалого часу вели визвольну боротьбу у ворожому оточенні [251, с. 35].

Стосовно дати встановлення нагород дослідники мають різні думки. О. Круковський та С. Пахолко називають у цьому зв'язку 27 січня 1944 р. [183, с. 106], Я. Семотюк - 21 січня 1944 р. [362, с. 42]. Тоді як Д. Вєдєнєєв стверджує, що нагороди УПА встановлено 2 січня 1944 р. наказом Головного командира армії [43, с. 36]. Очевидно, тут закралась прикра помилка. Головний Командир УПА Роман Шухевич наказом № 3/44 від 27 січня 1944 р. запровадив ці нагороди [219, с. 164; 177, с. 231]. До згадапної системи нагород належать Золотий, Срібний та Бронзовий Хрести Бойової Заслуги, а також Золотий, Срібний і Бронзовий Хрести Заслуги. Першою відзнакою нагороджували лише вояків УПА. 6 червня 1948 р. постановою Української Головної Визвольної Ради встановлено медаль «За боротьбу в особливо важких умовах».

Автор нагород - видатний графік, вояк УПА, Нил Хасевич (Бей -Зот) [190, с. 119]. Саме йому українська фалеристика і графіка зобов'язані високохудожніми творами українського агітаційного політичного плаката, листівками і українськими бойовими нагородами УПА, яким властива єдністю, цілісністю і відповідний стиль виконання. Його нагородну систему Української Головної Визвольної Ради дослідник В. Кравцевич-Рожнецький назвав «стилем Нила Хасевича», з чим варто погодитись.

Проекти нагород Н. Хасевича були затверджені із незначними змінами. До проектів він додав пояснювальну записку та інструкцію щодо виготовлення нагород УПА в умовах підпілля. Дослідник О. Кучерук підкреслює, що при виготовленні відзнак теж вносилися зміни і реальні нагороди дещо відрізняються від запроектованих. Н. Хасевич ілюстрував майже усі видання УПА-Північ, випущені в умовах підпілля. Уперше його проекти відзнак та нагород УПА були опубліковані 1952 року у Філадельфії (США) в альбомі «Графіка в бункерах УПА» [ 471; 228, с. 35]. Існує оприлюднена Василем Куком легенда, що після того як Й. Сталін ознайомився із цією книгою, він наказав віднайти патріота і знищити його. Бункер, де перебував Нил Хасевич із охоронцями, чекісти виявили і закидали гранатами [228, с. 36; 177, с. 231]. Митець загинув у бою на Рівненщині 4 березня 1952 р. як воїн зі зброєю в руках.

Усі нагороди, встановлені наказом Головного Командування УПА, як стверджує Ярослав Семотюк [362, с. 42; 545, р. 31 ], виготовлені у Мюнхені [251, с. 39]. До системи військових відзначень також входила відзнака приналежності до УПА [183, с. 107] для нагородження всіх вояків і цивільних осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях, у підпіллі або «спричинилися до розбудови УПА». Цей знак має форму ромба, у центрі якого - український давній меч вістрям угору. На лезі меча - стрічка з написом «За народ». По верхніх ребрах ромба написи з обох боків «За Україну» та «За волю». Під стрічками - буквена абревіатура «УПА», причому літера «П» ком - позиційно покладена на меч. За положенням, цей знак не був нагородою.

О. Іщук та Н. Ніколаєва подають відомості про те, що його та медаль «За боротьбу в особливо важких умовах» було встановлено 30 червня 1950 р., про що рукою В. Кука, останнього Головного Командира УПА, зроблено напис на зворотньому аркуші проектів відзнак [123, с. 91]. В архіві Служби безпеки України дослідники віднайшли ще 13 проектів нагород, намальованих олівцем, які не мали вжитку [55, арк. 175 - 177].

Наказом встановлювалися не тільки відзнаки, а й визначався також порядок нагородження ними та регламентувалося право надання нагороди відповідно до її рівня. Що вище був ступінь відзнаки, то вищим був орган, який міг здійснювати нагородження. Так, Золоті Хрести Бойової Заслуги першого і другого класів надавалися УГВР за поданням Головного Командира УПА, Срібні Хрести Бойової Заслуги першого і другого класів - Головним Командиром УПА за поданням крайового командира УПА, Бронзовий Хрест Бойової Заслуги - крайовим командиром УПА за поданням командира Військової Округи - Групи. Золотим і Срібним Хрестом Заслуги нагороджувала УГВР за поданням Головного Командира УПА, а відзначення Бронзовим Хрестом Заслуги здійснював Головний Командир УПА за поданням крайового командира.

6 червня 1948 р. УГВР видала постанову про встановлення медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» [362, с. 43; 177, с. 231]. Твердження Головного Командира УПА Василя Кука про те, що це відбулося 30 червня 1950 р., не відповідає дійсності. У постанові зазначалося: «З уваги на те, що в різних районах України багато учасників українського визвольно-революційного руху веде боротьбу проти московсько-більшовицьких окупантів в незвичайно важких умовах, - в умовах, що вимагають від революціонерів і повстанців просто нелюдських фізичних і моральних зусиль, - для відзначення особливої мужності таких революціонерів і повстанців та їхніх особливих заслуг для справи визволення України встановити окрему медаль «За боротьбу в особливо важких умовах» [251, с. 37].

Лише одній групі під керівництвом В. Охримовича (Грузин, Кузьма) восени 1951 р. вдалося дійти з -за кордону до Головного Командира УПА Василя Кука та передати, серед іншого, і деяку кількість нагород. Чи отримав тоді хтось із членів підпілля свої хрести й медалі, залишається невідомим, хоча нагородні листи оформлялися. В одній із криївок В. Кука 23 травня 1954 р. органи НКВС вилучили нагороди УПА [225]. Вони, поряд із деякими відзнаками, що зберігаються у Львівському історичному музеї, є важливим фалеристичним джерелом [214, с. 45].

Хрести Бойової Заслуги УПА мали стандартний дизайн та однаковий розмір - 27 x 27 мм. Сам знак являє собою прямий козацький рівнораменний хрест з трьома ромбовидними елементами на кінцях. Хрест покладено на два давньоукраїнські схрещені мечі вістрям униз, що є загадкою Н. Хасевича, оскільки вважається, що меч вістрям угору символізує готовість до боротьби, а меч вістрям додолу засвідчує мирні наміри. По краю знак обведений бортиком, в його центр вписаний квадратний ромб із Малим гербом УНР. Хрести різних класів відрізнялися один від одного кольором металу та кількістю квадратних «зірок» на колодці [183, с. 107].

За такою самою типологічною схемою побудована відмінність класів Хреста Заслуги з тією різницею, що замість «зірок» до колодок кріпилися один чи два «паски» з металу відповідного кольору. Знак Хреста виконаний у формі «хреста-меча», у центрі якого - рівновеликий ромб із вписаним у нього Малим гербом УНР. Хрест обрамлений широким бортом, а його нижнє рамено має вигляд витягнутого ромба. Центральний елемент хрестів першого класу - ромб - був залитий синьою емаллю чи фарбою. Крім того, у першому класі Хреста Бойової Заслуги рамена хреста мали накладену емаль червоного кольору.

12 жовтня 1952 р. «на основі постанови УГВР від дня 10.Х1952 р.» Голо - внокомандувач В. Кук видав наказ про нагородження медаллю «Х-річчя УПА» «усіх бійців і командирів УПА та всіх учасників українського визвольного революційного підпілля, які на день 14.Х. 1952 р. находяться в активній боротьбі проти російсько-більшовицьких поневолювачів України». Самих медалей виготовлено тоді ще не було, тому нагородженим, відповідно до цього наказу, повинні були видаватися тимчасові посвідки про відзначення медаллю [251, с. 41].

На численних світлинах вояків УПА усіх регіонів Заходу України не віднайдеш вояка із нагородою на мундирі. Почасти такого вояка вважали за розвідника, оскільки радянські спецслужби використовували нагороди, які перехоплювали у кур'єрів, для надання більшої ваги своїм агентам.

Нагороди Української повстанської армії посідають чільне місце у фалеристичній спадщині України. Вони були опрацьовані в горнилі збройної боротьби. Якщо армії УНР не вдалося створити систему військових відзначень і тільки після Визвольних змагань постали деякі пропам'ятні відзнаки, які проте не мали характеру відзнак за бойові заслуги [68, с. 4], то Українська повстанська армія та Українська головна визвольна рада зробили великий крок у цій справі і завершили формування цілісної системи.

Разом із творами українського агітаційного політичного плакату, листівок, бонів нагороди УПА утворюють єдиний стиль, який можна назвати «стилем Нила Хасевича», або стилем УПА. За основу символічного означення заслуг вояків узято волинський рівнораменний хрест, козацькі зорі та давньоруські мечі, що є ідеологією і суттю усієї системи відзнак, яка показує спадкоємність військових традицій українського народу.

Формально вони не належать до державних відзнак [272, т. 1, с. 170], а скоріше є нагородами військової формації, однак за відсутності державних на - город та самої держави їх можна віднести до відзнак державного рівня, оскільки на теренах України армія виконувала державницьку функцію.

Нагороди УПА носять загальнонаціональний характер, мають власну внутрішню логіку і є цілісною системою, яка побудована за принципом відповідності ступеня нагороди значущості заслуг і зорієнтована на вшанування як військових, так і цивільних осіб за їхню особисту роль у національно-визвольній боротьбі.

національний символіка жовто-блакитний прапор

Размещено на Allbest.ru