Історіографічний огляд проблеми військової символіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історіографічний огляд проблеми військової символіки України

Проблема української військової символіки в історіографії й досі не стала предметом окремого спеціального дослідження. Фундаментальні роботи з комплексного вивчення символіки загалом та військової зокрема майже відсутні. Ступінь розроблення теми та джерельна база дослідження засвідчила недостатність і фрагментарність вивчення проблеми. Переважно зустрічаються статті про ті чи інші окремі напрацювання в галузі військової символіки.

Спалах інтересу до військової символіки зауважуємо у процесі боротьби за державність та здобуття незалежності України. Загалом історіографію проблеми утворення системи військової символіки сучасної Української держави об'єктивно можна поділити на два основні періоди - до і після 1991 року, року проголошення незалежності України. Перший період характерризується публікаціями з питань української військової символіки здебільшого у зарубіжних джерелах. Другий - бурхливим сплеском досліджень та публікацій науковців в Україні.

У міжвоєнний період на теренах України не ведуться дослідження з цієї тематики. Однак у емігрантських колах учасники збройної боротьби періоду Визвольних змагань 1918 - 1920 рр. робляться спроби зафіксувати проведену в Армії Української Народної Республіки роботу щодо запровадження розпізнавальних знаків, а також дослідити історичні джерела державної символіки. У середовищі українських емігрантів, їхніх виданнях [ 134, 144] періодично порушуються питання української символіки. І хоча здебільшого опубліковані матеріали мають описовий характер, все-таки вони відіграли значну роль в утвердженні понять державної та військової символіки і показують рівень досліджень української символіки на певний історичний період. Автори розглядають питання української геральдики [80, 101, 152, 446], фалеристики [19; 44; 68; 69; 93; 125; 158; 159; 160; 163; 164; 165; 166; 167; 169; 170; 172; 236; 335; 348; 418; 428; 499; 536 ], вексилології [20; 120; 346; 430; 445], сфрагістики [369; 372; 372; 419], уніформології [18; 375; 376; 377]. Проаналізувавши статті, можна зробити висновок, що до дискусії залучалися фахівці з різних галузей. Це у цілому допомогло розкрити історичні умови виникнення та становлення сучасної військової символіки. Період інтернування Армії УНР фактично можна вважати останнім етапом у розвитку української військової символіки часів національно-визвольної боротьби першої чверті ХХ століття.

У час, коли на еміграції друкувалися праці з української символіки, на теренах України за умов радянської влади такі публікації були неможливі. А ті поодинокі статті про символіку радянської України, що з'являлися, не відбивали глибинного розуміння символіки українського народу, а мали партійно-політичний характер.

Як свідчать дослідження, військова символіка від княжої доби до здобуття Україною незалежності у 1991 році стала підґрунтям, історичною передумовою постання української військової символіки новітньої доби, що засвідчило тяглість традицій нашого народу.

Другий період історіографії проблеми утворення української військової символіки розпочинається зі здобуттям Україною незалежності. Зарубіжні дослідники переносять свої наукові доробки на шпальти друкованих видань, які виходять в Україні. Натомість українські науковці отримали змогу оприлюднити власні набутки як за кордоном, так і в Україні. Більшість розвідок цього періоду мають науково-популярний характер. З плином часу праці набувають характеру науковості, збільшується кількість самих дослідників.

Аналіз історіографії свідчить про те, що основний масив матеріалів, присвячених становленню і розвитку військової символіки України опубліковано після одержання нею незалежності. У публікаціях розглядаються концепції щодо створення системи військової символіки у Збройних Силах України та інших військових формуваннях держави, висвітлюється процес розробки, обговорення, затвердження проектів, вміщуються описи, малюнки символів, в тому числі прапорів, штандартів, емблем, заохочувальних відзнак, кваліфікаційних знаків, нарукавних та нагрудних знаків, знаків класної кваліфікації, аналізується становлення системи української термінології з прапорництва [175].

Заслуговують на увагу праці О. Руденка [354], М. Слободянюка [381; 397], М. Чмира [512; 518], О. Муравйова [264; 269], О. Кохана [175], І. Колєсніка [156], К. Гломозди [63], В. Карпова [140], Д. Табачника [127; 142; 143], В. Вороніна [51], що розвивають загальну теорію військової символіки, її термінологію. Особливо слід відзначити з'яву підручників за тематикою спеціальних історичних дисциплін [12; 13; 27; 421].

З відродженням української державності дослідники значну увагу приділяють історичним традиціям у символіці. Стосовно головного символу держави - тризуба на шпальтах українських газет і журналів зав'язалася дискусія. З наукового погляду важливою є публікація О. Пастернака, де він намагається подати своє трактування походження тризуба та його змісту. Дослідник висловлює думку, що для українців тризуб - це символ державної влади, герб державний, знак національний і релігійний [322]. Однак його аргументи Б. Якимович розглядає лише як одну із версій походження і значення тризуба. Хоча й не заперечує того, що впродовж віків у тризубі органічно поєдналися язичницькі й християнські символи, і він став не тільки ознакою князівської влади, а почав нести в собі державне, національне, релігійне навантаження [323].

Доктор В. Трембіцький висловлює ідею повернення хреста у Тризубі на вершок середнього зуба, «як це було на тризубі в монеті князя Володимира Великого» [419].

Ґрунтовно проаналізували історію дослідження тризуба з початку ХІХ до початку ХХІ ст. та довели походження малого Державного герба України від поєднання двох прадавніх язичницьких і християнських символів - хреста та якоря науковці О. Бєлов і Г. Шаповал [16].

У цьому контексті історичних традицій розглядається питання обрання символів для українського війська. Пошук історичного підґрунтя привів до появи низки різноманітних публікацій. Зокрема дослідники аналізують символіку українського козацького війська [423, с. 6 - 7; 370, с. 8 - 9; 52, с. 8; 232, с. 45; 181, с. 29; 90, с. 4 - 5, 8; 241, с. 2; 244, с. 5; 240, с. 2; 239, с.10; 223, с. 48; 340], Армії Української Народної Республіки [311, с. 188; 130, с. 121 - 130; 182, с. 10 - 11; 519, с. 10 - 11; 37, с. 4], військ Гетьмана Павла Скоропадського [509, с. 10 - 11; 185, с. 10], Галицької гвардії [89, с. 3; 78, с. 1 - 2] та Української Галицької Армії [520, с. 12], Українських Січових Стрільців [242, с. 9; 324, с. 10 - 11; 168, с. 3], Карпатської Січі [317, с. 86].

Історичні аспекти української символіки розглядають О. Сокирко [417, с. 108], В. Панченко [319, с. 108], Н. Ковтанюк [155, с. 128], О. Крюковський [181, с. 29; 184, с. 35], Ж. Денисюк [95, с. 56; 96, с. 63], Я. Тинченко та інші. Значний масив публікацій стосується періоду Визвольних змагань 1917 - 1920 років [137, с. 110; 534, с. 76; 506, с. 92; 515, с. 149; 355, с. 142; 273, с. 145; 426, с. 113; 435, с. 24]. Питанням розвитку української фалеристики у цей час присвячують свої студії С. Пахолко [328, с. 155; 174], В. Манзуренко [227, с. 130; 229, с. 143; 230, с. 123], О. Кучерук [189, с. 124], А. Руккас [310, с. 155]. Швидкий розвиток української фалеристики в першій половині XX ст. поставив багато питань, на які дослідники ще й досі не дали відповіді. Щобільше - постають питання, пов'язані, зокрема, з виявленням невідомих дотепер українських відзнак та нагород.

Слід відзначити різнопланову активну наукову діяльність з вивчення української військової символіки Я. Тинченка. Основним його доробком у цій галузі є добре ілюстрована та науково виважена монографія, присвячена арміям України періоду Визвольних змагань 1917 - 1921 р. [431]. Крім цього він написав цілу низку статей з інших аспектів військової символіки [439, с. 4; 432, с. 15; 436, с. 9; 437, с. 29].

Розпізнавальні знаки українських військових формувань періоду Другої світової війни та українські військові відзнаки, передусім Української повстанської армії, досліджували О. Кучерук [190, с. 119], С. Музичук [252, с. 9; 250, с. 7; 253, с. 33; 249, с. 28] та І. Марчук [251].

Неабиякий інтерес для науковців становлять відзнаки учасників українських військових формувань у складі вермахту в роки війни. Про них йдеться, зокрема, у статтях А. Бобкова [24, с. 8] та М. Царенка [478, с. 12]. Оприлюднені матеріали свідчать, що на відміну від Червоної армії, де українська символіка відсутня, за винятком ордена Богдана Хмельницького, символіка формувань українців в УПА та німецькій армії мала національний характер. Проте ця тема ще недостатньо висвітлена в літературі.

Одним із найменш вивчених аспектів військової символіки є питання про уніформу та відзнаки військового формування Карпатської України - Карпатської Січі. Однак дослідження на цю тему трапляються в українській історіографії [317].

Значну увагу дослідники приділяють також розвитку сучасної української фалеристики. Публікуються матеріали про впровадження державних нагород та відомчих заохочувальних відзнак [38, с. 114; 502, с. 159; 504, с. 136; 260, с. 156; 98, с. 11; 135, с. 144; 138, с. 238; 503, с. 120; 501, с. 158; 74, с. 138; 72, с. 149, 160; 73, с. 150]. До проблематики державної символіки звернулися знані науковці М. Дмитрієнко та Ю. Савчук [102, с. 104].

Уперше питання нагородної спадщини України системно дослідив колектив авторів: Д. Табачник (керівник авторського колективу), І. Безгін, В. Бузало, М. Дмитрієнко, І. Курас, В. Куценко, Л. Яковлєва [272]. Це перше наукове та системне дослідження з фалеристики в Україні, яке і сьогодні є підґрунтям та орієнтиром для дослідників історії. На основі цієї монографії було підготовано видання з історії української фалеристики. Планувалося воно у двох книгах, однак вийшла одна [466].

У іншому виданні цінним та важливим є не тільки публікація самих нагород, а й подання документів з їх встановлення, статутів та описів [46]. Система відзнак Президента України, як зазначають автори фотоальбому, вибудовувалася на вагомому історичному підґрунті, повертаючи до життя фалеристичні традиції українського народу.

Ґрунтовне видання з української фалеристики підготували О. Круковський та С. Пахолко [183]. В альбомі-каталозі опублікована колекція із 144 українських відзнак і нагород громадських, спортивних, просвітніх, релігійних товариств та організацій середини ХІХ - першої половини ХХ століть, відзнаки та нагороди Легіону Українських січових стрільців, збройних сил Української Народної Республіки, Української галицької армії, українських військових формувань періоду Другої світової війни з фалеристичної колекції Львівського історичного музею.

Автори стверджують, що це видання є першою спробою в українській історичній науці простежити процес становлення та розвитку української фалеристики. Цілий пласт відзнак та нагород повернено із забуття, оприлюднено великий комплекс архівних документів, нагородних грамот, світлин, уведено в науковий обіг чимало раніше невідомих фалеристичних пам'яток та імен.

На окрему увагу заслуговує довідник -каталог з фалеристики, підготований С. Литвином [212]. У виданні систематизовано і проілюстровано нагрудні кваліфікаційні знаки міністерств та відомств України, подано історію їх створення, описи нагрудних знаків тощо.

Важливим для розвитку теорії фалеристики є видання В. Кравцевича- Рожнецького та В анасенка [177] про українські військові відзнаки першої половини ХХ ст. Книга побудована на глибокому знанні проблеми розвитку нагород та історії питання. Саме цим вона вирізняється з -поміж інших видань.

Становлення та розвиток відзнак Президента України та державних нагород незалежної України, відомчої нагородної системи Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, історія радянських військових нагород були предметом уваги дослідника В. Лазаренка [193, с. 14; 204, с. 18; 201, с. 16; 202, с. 25; 197, с. 14; 203, с.18; 206, с. 18; 205, с. 30; 198, с. 12; 207, с. 32; 210, с. 18; 192, с. 15; 195, с. 15; 209, с.26; 196, с. 18; 208, с. 19; 199, с. 34 ].

Значною подією стала публікація комплексу військово -геральдичних знаків, емблем і прапорів [157, с. 122], що його розробили О. Руденко (художній керівник), Д. Адаменко і В. Назарчук для Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України. Слід відзначити, що праця цих авторів, а також О. Кохана [175, с. 14] стала підґрунтям творення сучасної військової символіки України.

У Збройних Силах України була опрацьована власна система символіки [264, с. 110; 258, с. 139]. Шлях до заснування символіки Збройних Сил України виявився непростим через розбіжності у поглядах на символіку між військовим керівництвом і Комісією державних нагород та геральдики при Президентові України.

Комплекс символіки Збройних Сил України та інших військових формувань створено з урахуванням історичних, державних і національних традицій військової символіки України, загальновизнаних законів і правил геральдики, фалеристики, вексилології, емблематики та уніформології. Взято до уваги відповідність комплексу військово-геральдичних знаків принципам єдності державної політики в галузі геральдики, символіки та емблематики, національно-історичним традиціям, науковому підходові до створення й систематизації знаків, потребам зручності й художньої виразності.

У зв'язку із формуванням цілісної системи військової символіки увага дослідників зосереджується на вивченні посадових символів [366, с. 1; 39, с. 113; 411, с. 11; 270, с. 129]. Вручення штандартів Президентом України Міністру оборони України та начальнику Генерального Штабу Збройних Сил України започаткувало процес втілення в життя офіційної символіки української армії. Розвиток сучасного військового прапорництва дослідили В. Карпов [126, с. 110] та О. Скрябін [374, с. 154].

Значне місце у своїх працях дослідники приділяють становленню та розвитку емблематики [35, с. 12; 472, с. 10; 529, с. 106] у Збройних Силах України. Серед наукових студій з цієї тематики слід згадати роботи М. Слободянюка [383, с. 11; 385, с. 11; 386, с. 10; 384, с. 11; 387, с. 13; 391, с.12; 392, с. 46; 395, с. 14; 408, с. 9; 401, с. 12; 398, с. 10; 394, с. 9 - 10; 390, с. 10; 393, с. 13; 388, с. 11; 406, с. 7], М. Чмира [513, с. 7], О. Муравйова [267, с. 1; 263, с. 1], В. Карпова [139, с. 124; 135, с. 144; 138, с. 138; 133, с. 120], М. Царенка [478, с. 8 - 9; 481, с. 122] та інших. В основу символіки військових частин покладений принцип використання національних традицій тієї місцевості, де дислокована частина.

Науковий інтерес становить процес створення гербів у Збройних Силах України. І хоча цей процес не набув значного розвитку, однак він знайшов відбиття у працях дослідників [382, с. 7].

Проблематика створення нагородної системи у Збройних Силах України [266, с. 10; 380, с. 10; 235, с. 9], становлення символіки в інших військових формуваннях [176, с. 1 - 2; 405, с. 1; 233, с. 11; 367, с. 114; 71, с. 118], впровадження знаків класної кваліфікації військовослужбовців була предметом наукового інтересу низки авторів. Цікавим є погляд на розвиток сучасної військової символіки через призму процесу розроблення арматюри до одностроїв військовиків Збройних Сил України [139, с. 124].

Питанням української символіки присвятили свої дисертаційні праці М. Чмир [518], Є. Славутич [375], О. Демчучен [92]. Зокрема, О. Демчучен, висвітлюючи формування Армії Української Народної Республіки, наголошує на важливості символіки для війська, зокрема для виховання його особового складу. М. Чмир дослідив символіку Збройних сил України періоду Визвольних змагань 1917 - 1920 років. Він проаналізував історіографію проблеми та джерельну базу, висвітлив національні традиції символіки Українських січових стрільців, втілення рис національної самобутності в символіці українізованих військових частин Російської армії, простежив розвиток символіки збройних сил Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки.

У дисертаційній роботі Є. Славутича, присвяченій проблемі побутування військового костюма в Гетьманщині, доведено, що розвиток військового костюма відбувався самостійним, оригінальним шляхом цілковито на базі нормативних актів та з ініціативи центральних і місцевих органів влади Української козацької держави. Це перша у вітчизняній науці комплексна розвідка з уніформології - складової частини військової символіки.

Окрім зазначеного дисертаційного дослідження Є. Славутич опрацював уніформологічний словник, у якому відображено оригінальну термінологію, пов'язану з костюмом українського війська доби Гетьманщини, що функціонувала на території Української козацької держави від середини Х VII до кінця ХУТТТ століття [376].

Однострій українських військових формувань першої половини ХХ століття, надто синтез національних мистецьких традицій та європейської практики став предметом дисертаційного дослідження Т. Юрової [535], у якому авторка дійшла висновку, що більшість українських одностроїв, зберігаючи українські риси як панівні, за своїм художнім змістом і функціональним призначенням відповідають провідним європейським зразкам.

Досліджуючи питання повстанського руху на Правобережній Україні у другій половині XVIII ст. В. Омельчук віднайшов документи та наводить у своїй дисертаційній роботі дані про використання повстанськими загонами прапорів із власною символікою. Зокрема, мова також йде і про прапор Пилипа Орлика [318].

Роль символів, традицій та військових ритуалів у процесі розгортання виховної роботи у Збройних силах України, а особливо військово - патріотичного виховання дослідив А. Кобзар [153]. Військові символи є специфічними та дієвими засобами впливу на воїнів та сприяють виникненню ефективних форм виховання, дають потужний емоційний заряд [45]. військова символіка історіографічний

До монографічних праць з проблем української символіки слід додати праці авторів Д. Табачника та В. Карпова [142; 143; 127]. Вони вперше поєднали історичні аспекти побутування символіки і символіку Збройних сил та інших військових формувань України, що дало цілісне уявлення про систему державної та військової символіки, її джерела.

Монографія українського історика, фахівця у галузі фалеристики В. Вороніна розкриває процес постання і подальшого розвитку нагородної системи України в різні історичні періоди. На основі дослідження великої кількості архівних джерел, значна частина яких вперше введена до наукового обігу, нагородна система України розглядається як цілісна, така що розвивалася в різних конкретно-історичних умовах на тлі політичних і соціально - економічних трансформацій держави і суспільства [51].

Кілька видань присвячено питанням української вексилології [358; 173; 131]. До золотого фонду матеріалів з цього питання належать статті Я. Ісаєвича, який заклав підвалини вивчення проблематики козацьких прапорів, та В. Іванова і Ю. Мицика [121, с. 24; 120, с. 85 - 87; 119, с. 747; 240, с. 2; 243, с. 278]. Варті уваги розвідка, опублікована у «Київській старовині», праці інших дослідників [23, с. 81; 151; 5, с. 289; 65, с. 48; 81, с. 51; 80, с. 53; 359, с. 4; 417, с. 108; 370, с. 8; 63, с. 16;542, 17; 20 ]. Одностроям піхоти українських гетьманів XVII - XVIII століть та козацьким хоругвам-прапорам присвятив свою роботу С. Шаменков [527]. Ґрунтовно проаналізував українську територіальну геральдику А. Гречило [83]. Питанню вексилології та геральдики, символіки територіальних громад і органів місцевого самоврядування приділило увагу Видавництво Верховної Ради України [465].

Цікавим для дослідника є укладений В. Болговим і В. Чепаком довідник про символи та атрибути державності України [427]. У довіднику наведено 119 документів та 228 ілюстрацій.

Значний вплив на посилення досліджень з військової символіки має діяльність Українського геральдичного товариства, надто проведення ним щорічних наукових конференцій, на яких розглядалися питання розвитку військової символіки. Такі конференції організовував і Центральний музей Збройних Сил України, однак вони збиралися епізодично.

Слід також згадати дослідження, що проводяться в інших країнах і результати яких оприлюднюються на міжнародних наукових форумах, зокрема під егідою Міжнародної ради музеїв зброї та військової історії (ICOMAM) [544; 546]. Неабияке значення має цей досвід для опрацювання методології досліджень та принципів розвитку військової символіки.

Важливу роль у справі розбудови системи військової символіки, аналізові процесу її становлення, опрацюванні, розробці та обговоренні проектів символіки, а також її історичних аспектів відіграли періодичні фахові видання, до яких належать «Військово-історичний альманах» Національного військово-історичного музею України та друкований орган Українського геральдичного товариства - вісник «Знак». Професійні матеріали з військової символіки друкують часописи «Однострій», «Воєнна історія», довідково-інформаційний журнал «Нумізматика і фалеристика», а також журнал Міністерства оборони України «Військо України». Опубліковані у цих періодичних виданнях матеріали, присвячені військовій символіці України, є вагомим внеском в історіографію військової символіки держави, а вміщені там численні малюнки, описи військових символів поповнюють джерельну базу вивчення вітчизняної військової емблематики, вексилології та фалеристики.

Аналіз історіографії показав, що в Україні накопичено значну базу досліджень з військової символіки, яка дає змогу провести ґрунтовні дослідження з тих чи інших питань її розвитку. Можна твердити також про наявність достатніх підстав для появи української наукової школи символіки.

Размещено на Allbest.ru