Проблеми методики та методології історичного джерелознавства у творчості Марка Варшавчика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми методики та методології історичного джерелознавства у творчості Марка Варшавчика

Кім Мінсеун

На основі аналізу опублікованих праць М. Варшавчика досліджується розроблення вченим проблем теоретичного джерелознавства, зокрема методів та методології джерелознавчої науки. Зазначається, що протягом усього періоду наукової творчості історика у полі його зору були питання упорядкування методологічної парадигми історичного джерелознавства, пошуку шляхів формування комплексу підходів, принципів та методів критики джерел, їхньої систематизації та аналізу.

Підкреслюється ідеологічний радянський контент багатьох публікацій вченого, прихильність до визначеної політики компартії, соціалістичного способу життя та світоглядних орієнтирів радянської доби. Проте, наголошується на тому, що саме наукова думка вченого, постійна увага до питань методології історії та інших теоретичних проблем джерелознавства свідчить про потужну роботу історика в його творчій лабораторії, де протягом півстоліття розроблялися ці питання. Прослідковується еволюція наукових поглядів М. Варшавчика на формування комплексної теорії методів як системи знань про внутрішню архітектоніку, змістове наповнення та вирішення питань пізнавальних потреб дослідника.

Проведений аналіз праць М. Варшавчика дозволив встановити структуру укладених ним теоретико-методологічних принципів і їх ієрархію, акцентувати увагу на визначенні предмету і об'єкту джерелознавства, понять «метод» ««методологія», класифікації методологічних принципів тощо. З'ясовано підхід вченого до розробки понятійно-категоріального апарату наукової джерелознавчої методології, принципів та методів наукового мислення, основними з яких вчений вважав історичний, логічний, порівняльно-історичний, ретроспективний, статистичний, метод конкретних соціальних досліджень.

Встановлено, що вчений розробив схему етапності роботи з джерелами, процес з'ясування їх внутрішніх зв'язків, групування комплексів документів з метою отримання сукупності наукових фактів. Серед методологічних та методичних питань вчений наголошував на недостатній увазі до таких проблем як обговорення змісту методології історії, класифікації методологічних принципів, джерельної критики тощо.

Доведено, що попри постійний контроль з боку партійної номенклатури за діяльністю вчених-гуманітаріїв, М. Варшавчику вдалося реалізувати власний науковий потенціал і внести вклад у розроблення проблем методики та методології історичного джерелознавства.

Ключові слова: теорія джерелознавства, метод, методологія, методологічний принцип, аналіз джерел, критика джерел.

PROBLEMS OF METHODS AND METHODOLOGIES OF HISTORICAL SOURCE STUDIES IN THE WORKS OF MARK VARSHAVCHYK

Kim Minseung

історичне джерелознавство варшавчик

Based on the analysis of the published works by M. Varshavchyk, the development of problems of theoretical source studies by scholar is investigated, in particular, methods and methodologies of source science. It is noted that during the entire period of the historian's scientific work, his vision included issues of organizing the methodological paradigm of historical source studies, and finding ways to form a complex of approaches, principles and methods of criticism of sources, their systematization and analysis.

In this article emphasized that many of ideological Soviet content by the scholar's publications are commitment to the defined policy by the Communist Party, the socialistical way of life and worldview in the Soviet era. However, it is emphasized that the scientific opinion of the scholar, constant attention to the questions about the methodology of history and other theoretical problems of source studies that testify to the powerful work of the historian in his creative laboratory, where these questions were developed for half a century. The evolution of M. Varshavchyk's scientific views on the formation of a complex theory of methods as a system of knowledge about internal architectures, meaningful content and solving the researcher's cognitive needs is followed.

The analysis of the works of M. Varshavchyk made it possible to establish the structure of the theoretical and methodological principles concluded by himself and their hierarchy, to focus on the definition of the subject and object of source studies, the concepts of «method» and «methodology», classification of methodological principles, etc. The M. Varshavchyk's approach to the development of the conceptual-categorical apparatus of methodology at source studies, principles and methods of scientific thinking, the main ones of which the scientist considered historical, logical, comparative-historical, retrospective, statistical, method of specific social studies, was clarified.

It was established that the scientist developed a phased scheme for working with sources (documents), the process of clarifying their internal connections, grouping sets of documents in order to obtain a set of scientific facts. Among methodological and methodical issues, the scholar emphasized insufficient attention to such problems as discussion of the content of the historical methodology, classification of methodological principles, criticism of documents, etc.

It is proved that despite the constant control of the party-nomenclature over the activities of humanitarian scientists, M. Varshavchyk managed to realize his own scientific potential and contribute to the development of problems of methodology and methods of historical source studies.

Keywords: theory of source studies, method, methodology, methodological principle, analysis of sources, criticism of sources.

Серед плеяди українських радянських істориків, теоретиків джерелознавчої науки почесне місце займає доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки України, автор понад 180 наукових досліджень Марко Якимович Варшавчик (1918-2001).

Творча спадщина вченого, попри увагу до його наукових праць та використання їх результатів в сучасних наукових дослідженнях, ще вимагає поглибленого аналітичного вивчення та оцінки.

Питання методики та методології науки є основоположними в теорії джерелознавства, а тому постійно привертали увагу М. Варшавчика.

Вивчення питання внеску вченого у дослідження проблем методики та методології історичної науки було у полі зору джерелознавців від другої половини XX ст. і триває донині.

Ці питання досліджували В. Стрельський (Стрельський 1976), який у своїй монографії торкався питань методології історії, проте не провів паралелей власних поглядів з позиціями М. Варшавчика. Л. Пушкарьов (Пушкарьов 1975, с. 6, 54-56, 82-83, 170, 178-181, 206, 246) у контексті розроблення питання класифікації історичних джерел робить понад 20 посилань на різні праці М. Варшавчика, зокрема і з питань історичного джерелознавства. Після публікації його статті «Питання методології історико-партійної науки» (Варшавчик 1976, с. 85-97) у пресі з'явилося 24 фахових аналітичних рецензій провідних радянських джерелознавців: О. Зевелева (Зевелев 1976, с. 67-70), В. Косолапова (Косолапов 1976, с. 87-91), М. Маслова (Маслов 1976, с. 106-111), Л. Спіріна (Спирин 1976, с. 110-113), в яких вчені схвально оцінили концепцію М. Варшавчика, проте і вказали на необхідність доопрацювання низки питань.

На початку 1980-х рр. значно активізувалося обговорення проблем викладання суспільних наук у вищій школі. Питання методології стали центральними у вирішенні цієї проблеми. Л. Беренштейн та В. Логвиненко опублікували розвідку (Беренштейн, Логвиненко 1981, с. 154-155), де також наявна позитивна оцінка розробок М. Варшавчика. Привертає увагу і стаття М. Ковальського, в якій вчений досліджує внесок В. Стрельського та М. Варшавчика в розробку теоретичного джерелознавства (Ковальський 1999, с. 95-99), підкреслює значимість їхніх праць і новітніх технологій в джерелознавчій науці. Цього ж року вийшла друком стаття Б. Корольова (Корольов 1999, с. 7-9), в якій предметно аналізується увесь доробок М. Варшавчика з теоретичного джерелознавства, в тому числі підкреслюється і його внесок у розроблення методів і методології історії. Увесь науковий шлях вченого підсумовано у монографії, де колектив авторів у контексті розвитку історії зміг визначити роль вченого у розбудові теорії історичного джерелознавства (Войцехівська та ін. 2018). Проте і в цьому виданні відсутній комплексний системний аналіз еволюції поглядів М. Варшавчика на проблеми методів та методології джерелознавства. Отже, метою даної розвідки є, базуючись на працях вченого, визначити його особистий внесок у розроблення означених проблем.

Вперше предметно це питання вчений висвітлив у статті «Питання методології історико-партійної науки» (Варшавчик 1976, с. 85-97), де з чіткою акцентацією уваги була розглянута система методів в історичному джерелознавстві. Якщо відкинути усі налаштування данини існуючій радянській ідеології і схвальних реверансів (необхідних у той час) працям Маркса-Енгельса-Леніна, які немов би заклали методологічну традицію в «марксистсько-ленінській історичній науці», у залишку маємо чітку наукову позицію вченого щодо застосування методів дослідження в історичному джерелознавстві. М. Я. Варшавчик пише, що ця проблема стала предметом обговорення на наукових конференціях та сесіях, а також висвітлювалася у науковій та навчальній літературі.

Розпочинає текст М. Я. Варшавчик із запитання: «Що таке методологія історичної науки, та який її предмет і зміст?» і відповідає: «точок зору існує багато». Він зазначає роль діалектики в теорії розвитку пізнання і вважає саму діалектику методом суспільних наук, в тому числі і історії та джерелознавства. Вчений зазначає, що: «методологія історії будується на знанні загальних законів суспільного розвитку, принципів їх пізнання, що дає історичний матеріалізм, і на знанні конкретно-історичних форм дії цих законів і способів їх пізнання, що дає сама історична наука в її теоретичних положеннях і висновках» (Варшавчик 1976, с. 88). Вчений пише, що для того, щоб з'ясувати ці питання, треба зрозуміти як теоретичні положення історичної науки співвідносяться з її методологією. Часто вчені між ними ставлять знак рівності, тобто вважають, що між теорією науки і методологією не існує різниці. Проте, самі теоретичні положення не є положеннями методології, а стають ними лише тоді, коли перетворюються в інструмент історичного пізнання. Вчений підкреслює, що ці поняття не можна змішувати, але не можна і відривати один від одного. Він дає такі визначення: історична теорія це знання об'єктивних закономірностей розвитку суспільства; методологія знання закономірностей процесу історичного пізнання, адже власне закономірності і складають предмет методології історичної науки (Варшавчик 1976, с. 89).

Вже наприкінці вступної частини до статті автор дає повне визначення методології історичної науки це спеціальна галузь наукових історичних знань, діалектико-матеріалістична теорія історичного пізнання, сукупність принципів і методів історичного дослідження (Варшавчик 1976, с. 92).

Вчений намагається з'ясувати зміст поняття методології історичної науки, визначити її складові та провести аналіз її структури. До структури він відносить наступні позиції: історичний матеріалізм як метод суспільного пізнання; теоретичну складову історичної науки; методику історичного дослідження як сукупність дослідницьких операцій, прийомів і засобів пізнання історичних явищ, що базуються на основі методології; логіку історичного дослідження, що вивчає закономірності розвитку і структуру самої історичної науки як таку, що будується на основі методології.

Якщо ми розглядаємо методологію як групу принципів і методів, що структурно відносяться до теорії, то, на погляд вченого, слід розрізняти її дві сторони: теоретичну методологію і практичну методологію. До першої можна віднести власне принципи і методи історичного пізнання, а до методологічної практики розробку та застосування сукупності цих принципів та методів. М. Я. Варшавчик представляє основні, на його думку принципи, які є засадничими: принцип партійності, який він вважає принципом наукового мислення (а інакше в той час і бути не могло К. М.); принцип об'єктивності, принцип історизму, принцип всебічності (Варшавчик 1976, с. 93-94). Він дає їх трактування, проте вважаємо, що змістове наповнення всіх принципів доцільно аналізувати базуючись на більш пізніх працях вченого, умовно кажучи «зрілого Варшавчика».

А далі у статті вчений називає і методи, які вважає загальними для всіх суспільних наук. Це історичний, логічний, порівняльно-історичний, ретроспективний, синхроністичний, статистичний, метод конкретних соціальних досліджень. Ці методи та інші вчений презентує і в подальших творах, які ми також дослідили.

Закінчує цю статтю М. Я. Варшавчик констатацією своїх поглядів щодо існування і функціонування в науці цих принципів і методів. Він зазначає, що всі вони тісно пов'язані між собою; принципи реалізуються в низці методів, а методи спираються на ряд принципів.

1976 р. світ побачила колективна монографія вчених-істориків, авторський колектив якої у складі 8 відомих вчених під керівництвом професора П. М. Шморгуна підготували видання, що вийшло друком у видавництві при Київському університеті (Шморгун та ін. 1976). Весь текст книги свідчить про визначений курс партії та її внутрішньої і міжнародної політики, спрямованої на будівництво ілюзорного майбутнього -комуністичного суспільства. Кожна сторінка книги підкреслює перевагу соціалістичного способу життя, єдиної правильної марксистко-ленінської ідеології та інших постулатів, в яких СРСР жила протягом 7о років. Відповідно, і вся праця написана в такому дусі, базується на творах Леніна, Брежнєва, інших діячів партії, підкреслюється їхня керівна роль тощо.

Проте, відкинувши ідеологічний радянський контент, можна побачити суто наукову думку М. Я. Варшавчика, яка організувалася завдяки роздумам вченого та його досвіду. Структурно праця складається із шести розділів, кожний з яких висвітлює окремі аспекти: предмет і завдання історико-партійної науки, її періодизація, зв'язок із сучасністю тощо.

Нас цікавить розділ IV «Принципи історизму в історико-партійних дослідженнях» (Шморгун та ін. 1976, с. 121-161). Вчений зазначає, що попри те, що в історіографії існує чимало розробок з цього питання, є необхідність його подальшого вивчення. Він пише, що кожну історичну подію слід розглядати не ізольовано, а у зв'язку з іншими, тобто бачити і розуміти увесь контекст, все історичне тло, на якому розгортаються події.

Принцип історизму вимагає конкретно-історичного підходу до всіх явищ і подій історії і досліджувати ці явища і події слід всебічно, тоді буде правдивий і об'єктивний погляд на речі. Більш того, слід з'ясувати і суб'єктивні причини, які привели до появи тієї або іншої події. Отже, принцип історизму і вимога застосування діалектичної логіки лежить в основі аналізу соціальних трансформацій людського суспільства. Власне суспільство в цілому та діяльність окремого індивіда займають своє місце в історії і відіграють вирішальну роль в еволюційному поступі країни.

Якщо вести мову про реальний внесок, місце і роль окремої особистості в історичному процесі, слід, на думку вченого, добре знати увесь його життєвий шлях, світогляд та його еволюцію, не перебільшувати заслуг, що часто наявні в науковій та популярній літературі.

Принцип історизму, на думку М. Я. Варшавчика, уміщує ще й історичний досвід та історичну практику. Вони допомагають правильно з'ясувати нагальні потреби суспільного розвитку. Вчений підкреслює, що питання вивчення досвіду і уроків історії займають величезне місце у процесі наукового дослідження (Шморгун ті ін. 1976, с. 152).

Йдеться у цьому розділі і про значення ретроспективного методу, особливо при перевірці теоретичних висновків даними історичної практики. Саме при ретроспективній оцінці минулого «погляд назад» дає можливість осягнути перебіг подій з нових позицій та побачити протиріччя. Порівняння аналогій минулого і сучасного дозволяє більш глибоко аналізувати події і визначити їх місце в історичному процесі.

Вчений наводить порівняльно-історичний метод як необхідний при використанні джерел різного періоду і авторства задля уникнення однобічності і неточностей. Наприкінці тексту автор пише, що сучасний етап наукових досліджень вимагає застосування нових методів і рішень, завдяки яким робота джерелознавців була б більш успішною.

Через два роки світ побачив подібне видання у співавторстві М. Я. Варшавчика з Л. М. Спіріним (Варшавчик, Спирин 1978). У книзі висвітлюються недостатньо розроблені теоретико-методологічні та методичні питання історичної науки. Другий та третій розділи монографії присвячені цим питанням (Варшавчик, Спирин 1978, с. 40-128). У другому розділі вирішуються проблеми методології історії. Автори розглядають наступні питання: а) активізація уваги до методологічних проблем в історичних дослідженнях; б) обговорення предмету і змісту методології історії; в) базові засади розвитку теоретичного джерелознавства; г) визначення понять «метод» і «методологія»; д) співставлення методології з іншими дисциплінами; е) структура методології; є) класифікація методологічних принципів; ж) наукова об'єктивність та істинність дослідження; з) розкриття протиріч суспільного розвитку; і) логічний аналіз категорії поняття «факт»; к) розробка понятійно-категоріального апарату.

Докладно вчені розглядають основні методи: історичний та логічний. їх сполучення необхідно при з'ясуванні структури історико-партійного дослідження. Ці методи М. Я. Варшавчик називає загальними методами, а всі інші (специфічні) доповнюють та реалізують їх вимоги. Найбільш поширеним і дієвим вчені вважають порівняльно-історичний метод, що дозволяє осмислити увесь історичний процес, побудований на конкретному аналізі історичних фактів, він дає змогу співставити суспільні явища і провести низку аналогій, знайти подібність та розбіжності (Варшавчик, Спирин 1978, с. 66-67). До числа специфічних методів відноситься і ретроспективний метод, що дозволяє вивчати історичне минуле за більш пізніми реліктами його розвитку. В основі його лежить єдність минулого, сучасного і майбутнього. В ретросказанні, пишуть автори, велике значення має відрізок часу від сучасності до події, що є об'єктом вивчення, тобто цей метод заснований на причинних зв'язках, що йдуть з минулого в сучасне (Варшавчик, Спирин 1978, с. 70). Йдеться і про синхроністичний метод, суть якого полягає у встановленні одночасності (синхронності) протікання різноманітних явищ. Цей метод застосовується у двох випадках: коли треба зіставити події, що відбулися в один і той самий час на різних територіях, або коли виникає необхідність зіставити різнопланові процеси, що відбуваються на одній території.

До міждисциплінарних методів дослідження належить і статистичний метод, який дозволяє через сукупність кількісних показників з'ясувати якісний бік історичних явищ і процесів. На основі цього методу можна звести та згрупувати дані і створити таблиці або графіки, що візуально підтвердять або спростують думку вченого.

До відносно нових методів вчені відносять метод конкретних соціальних досліджень. Він полягає в безпосередньому спостереженні явищ і процесів суспільного життя за допомогою спеціальних методик. В історико-партійній науці цей метод виступає як ефективний засіб актуалізації досліджень та сприяє наданню їм соціологічного забарвлення (Варшавчик, Спирин 1978,с. 74).

Ще одна комплексна розробка М. Я. Варшавчика привертає нашу увагу (Варшавчик 1980, с. 23-38). Загалом вона присвячена науковій критиці джерел, проте частково автор заторкує і методи дослідження. Він зазначає, що оскільки джерелознавча критика є етапом історичного дослідження, то вона в той самий час виступає і методом отримання сукупності наукових фактів (Варшавчик 1980, с. 31).

Перш за все автор ставить питання: що таке методологія і що таке методика. Він наводить визначення провідних істориків-джерелознавців Л. В. Черепніна, С. О. Шмідта, О. П. Пронштейна та ін. Загалом він зупиняється на думці, що методика це сукупність дослідницьких операцій, прийомів, за допомогою яких в роботі з джерелами реалізуються вимоги і можливості методології джерелознавства, а методологія джерелознавства відповідно це діалектико-матеріалістична теорія пізнання джерел, сукупність принципів і методів їх використання в наукових історичних дослідженнях (Варшавчик 1980, с. 34).

Вчений роздумує над питанням чи є залежність методики від методології і наводить думку В. Т Пашуто, який поділяв методику на технічну (форма джерела) та історичну (зміст джерела), проте М. Я. Варшавчик не зовсім погоджується з таким поглядом.

Більш предметно вчений презентує свої думки у наступній статті, де розкриваються питання методологічного рівня викладання суспільних наук у вищій школі (Варшавчик 1980, с. 49-57). Вчений і педагог зазначає, що актуальність цього питання підвищується, оскільки набуває все більшого розвитку необхідність отримання вищої освіти в суспільстві, зокрема гуманітарної. Йдеться про такі методологічні принципи як принцип науковості,партійності, зв'язку з життям, практикою. Досить докладно і розлого автор пише про рівень науковості у викладанні, про дотримання балансу у співвідношенні фактографічного та теоретичного матеріалу, причому наголошує на тому, що «...як би не змінювався зміст поняття «факт» в різних науках, усюди фактичний матеріал не може мати самостійного значення, наводитись поза зв'язком з теорією, без теоретичного осмислення» (Варшавчик 1980, с. 51). Він продовжує роздумувати над тим, що саме принцип науковості у викладанні забезпечує формування у студентів комплексу наукових понять з будь-якого предмету. Звісно, коло понять, що мають засвоїти студенти, визначається навчальними програмами, проте ще й до сьогодні не розроблена комплексна методика необхідних до засвоєння понять.

Про основні принципи методології історичного джерелознавства йдеться у монографії вченого (Варшавчик 1984). Глава 4 присвячена цьому питанню. Автор пише, що теорія і методологія джерелознавства мають різні предмети дослідження: перша вивчає закономірності відображення джерелами історичної дійсності, а друга закономірності пізнання та використання джерел. Проте, з іншого боку, методологія джерелознавства є насправді теоретичним знанням. Які ж власне принципи і який зміст вкладає в них М. Я. Варшавчик? Вчений вважає, що в основі принципів лежать закони науки. Це ті самі принципи, які вчений неодноразово називав: партійності, всебічності, історизму, об'єктивності та ін. Всю сукупність принципів він вважає правилами пізнання, за якими здійснюється дослідницький процес. Існують, на думку М. Я. Варшавчика, основні принципи та спеціальні. Вище названі є основними; саме їх слід використовувати в джерелознавчому дослідженні. Існує і друга група методів, яка має свою структуру. Загалом, вчений вважає, що методи спираються на принципи, і поділяються на чотири групи: загальнонаукові, міждисциплінарні, загальноісторичні, джерелознавчі (Варшавчик 1984, с. 135). Ґрунтовно розглянули та проаналізували це питання радянські науковці-джерелознавці, перу яких належать опубліковані у пресі рецензії. Я. С. Калакура позитивно оцінив монографію вченого, зазначив, що ця книга є «новим, змістовним та оригінальним дослідженням» (Калакура 1985, с. 94-95). Він підкреслив значення розділу про використання основних принципів та методів в роботі з історичними джерелами.

Про методику та методологію в історичних дослідженнях йдеться у підручнику для вузів, який М. Я. Варшавчик опублікував у 1989 р. (Варшавчик 1989).

Глава 2 повністю присвячена цим питанням. На 20-ти сторінках у досить стислому вигляді вчений розглядає наступні питання: проблему методології джерелознавства; принципи об'єктивності, партійності, історизму; джерелознавчі методи та прийоми. На основі їх дослідження, вчений виводить формулювання визначення наукової джерелознавчої методології. Це, на його думку «категоріальний синтез положень, вимог метода матеріалістичної діалектики, загальної методології історичної науки і специфічно джерелознавчих методологічних установок і методів». І далі йдеться про принципи пізнання, які ми уже аналізували: на перше місце вчений ставить принцип об'єктивності як «принцип наукового мислення, що зобов'язує дослідника визнавати об'єктивність джерела і можливість його об'єктивного пізнання, виявляти об'єктивно-істинний зміст історичної інформації джерела і отримати на його основі достовірні наукові факти» (Варшавчик 1989, с. 46). Наступним вчений вважає принцип партійності, який, на його думку, є «принципом наукового мислення, що зобов'язує дослідника розкривати класову природу джерела, виявляти у відбитих ним суспільних відносинах їх детермінованість класовими відносинами, оцінювати інформацію джерела з класово-партійних позицій» (Варшавчик 1989, с. 55).

І, нарешті, третій принцип, який називає вчений це принцип історизму. Він зазначає, щоце один з основних, оскільки «принцип історизму є принцип наукового мислення, що зобов'язує розглянути джерело в світлі дії сукупності об'єктивних закономірностей його формування та функціонування» (Варшавчик 1989, с. 61). І далі вчений пояснює, що «вивчати джерело «історично» (лапки К. М.) значить виявляти витоки обізнаності джерела, тієї первинної інформації, якою користувався творець джерела» (Варшавчик 1989, с. 62). Закінчується глава підрозділом «Джерелознавчі методи і прийоми». Йдеться про джерелознавчу критику, статистичний, порівняльно-історичний, ретроспективний, конкретних соціальних досліджень методи та ін. І тут автор наводить визначення, що ж це власне таке «історичні методи і прийоми». Він пише: «дослідницькі методи це теоретично усвідомлені засоби зв'язку елементів пізнавальної діяльності дослідника джерел, шляхи отримання з них об'єктивної історичної інформації» (Варшавчик 1989, с. 64).

Ще один четвертий розділ підручника дотично розглядає методику історико-партійного джерелознавства. Йдеться про етапи роботи з джерелами, які автор уклав у логічну і досить зрозумілу схему. Перший етап це виявлення та відбір джерел, потім йде вибір методів і прийомів вивчення, визначення інформаційної цінності джерела, отримання цільової інформації (наукового факту), з'ясування зв'язків джерел, їх групування і формування комплексів, і, врешті, отримання сукупності наукових фактів. Усього вчений пропонує 7 етапів роботи з джерелами (Варшавчик 1998, с. 56-57).

За ступенем універсальності всі методи вчений поділяє на чотири групи: 1. Загальнонаукові методи (історичний, логічний); 2. Міждисциплінарні (статистичний, соціальних досліджень, лінгвістичний, психологічний та ін.); 3. Загально-історичні (порівняльно-історичний, ретроспективний, синхроністичний та ін.); 4. Джерелознавчі методи (виявлення, відбір, класифікація, атрибуція та ін.) (Варшавчик 1998, с. 57).

Отже, підсумовуючи, ми вважаємо, що в останніх працях вченого представлена найбільш точна і виважена наукова позиція щодо багаторічного дослідження методології та методики джерелознавства. Сукупність його публікацій, зокрема і монографічного жанру свідчить про його постійну увагу до цього питання, показує еволюційний поступ його наукової думки, поглиблення і розширення меж теорії джерелознавства, його змістового насичення, дослідницьких операцій та інших процедур роботи з джерелами.

Список джерел та літератури

БЕРЕНШТЕЙН, Л. Ю., ЛОГВИНЕНКО, В. К., 1981, Викладання суспільних наук у вищій школі. Комуніст України. 11.94-95.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1968, Вопросы логики исторического иследования и исторический источник. Вопросы истории. 10. 76-89.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1973, Источниковедение истории КПСС. Учеб. пособ. М.: «Высшая школа».

ВАРШАВЧИК, М. А., 1976, Вопросы методологии историко-партийной науки. Вопросы истории КПСС. 4. 85-97.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1980, О повышении методологического уровня преподавания общественных наук. Коммунист Украины. 3. 49-57.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1980, О структуре источниковедческой критики. Источниковедение отечественной истории: сб. ст [за] 1979. 23-38.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1984, Историко-партийное источниковедение: теория, методология, методика. К.: Изд-во при Киев.гос.ун-те издат. объединения «Вища школа».

ВАРШАВЧИК, М. А., 1984, К вопросу о структуре и функциях исторического опыта КПСС. Вопросы истории КПСС. 10. 44-52.

ВАРШАВЧИК, М. А., 1989, Источниковедение истории КПСС: Учеб. для вузов. М.: «Высшая школа».

ВАРШАВЧИК, М. А., СПИРИН, Л. М., 1978, О научных основах изучения истории КПСС (Введение в историко-партийную науку).

ВАРШАВЧИК, М. Я., 1998, Методи джерелознавства. Джерелознавство історії України. Довідник.

ВОЙЦЕХІВСЬКА, І. Н. та ін. 2018. Професор Марко Варшавчик (до 100-річчя від дня народження): монографія. Корсунь-Шевченківський: ФОП І. В. Майдаченко.

ЗЕВЕЛЕВ, А. И., 1976, О некоторых вопросах методологии истории КПСС. Вопросы истории КПСС. 9. 67-70.

КАЛАКУРА, Я. С., 1985, Новое исследование проблем историко-партийного источниковедения. Коммунист Украины. 8. 94-95.

КОВАЛЬСЬКИЙ, М. П., 1999, Деякі роздуми про внесок вчених Київського університету професорів В. І. Стрельського та М. Я. Варшавчика в розвиток проблем теоретичного джерелознавства. Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела. Спеціальні галузі історичної науки: зб. на пошану М. Я. Варшавчика. 95-99.

КОРОЛЬОВ, Б. І., 1999, Педагог, вчений, людина: слово про Марка Якимовича Варшавчика. Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела. Спеціальні галузі історичної науки: зб. на пошану М. Я. Варшавчика. 12-18.

КОСОЛАПОВ, В. В., 1976, О некоторых вопросах методологии истории КПСС. Вопросы истории КПСС. 10. 87-91. МАСЛОВ, Н. Н., 1976, О некоторых вопросах методологии истории КПСС. Вопросы истории КПСС. 6. 106-111. ПУШКАРЕВ, Л. Н., 1975, Классификация русских письменных источников по отечественной истории. М.: Наука. СПИРИН, Л. М., 1976, О некоторых вопросах методологии истории КПСС. Вопросы истории КПСС. 8. 110-113. СТРЕЛЬСКИЙ, В. И., 1976, Теория и методика источниковедения истории СССР. К.: Высшая школа.

ШМОРГУН, П. М. та ін. 1976, Методические проблемы историко-партийной науки. Киев: Изд-во при Киев. гос. ун-те издат. объединения «Вища школа».

References

BERENSHTEIN, L. Yu., LOHVYNENKO, V. K., 1981, Vykladannia suspilnykh nauk u vyshchii shkoli [Teaching of social sciences in a higher school]. Komunist Ukrainy. (Vol. 11). 94-95. [In Ukrainian].

KALAKURA, Ya. S., 1985, Novoe issledovanie problem istoriko-partiinogo istochnikovedeniia [New follow-up of the problems of historical-party source studies]. Communist of Ukraine. (Vol. 8). 94-95. [In Russian].

KOROLOV, B. I., 1999, Pedahoh, vchenyi, liudyna: slovo pro Marka Yakymovycha Varshavchyka [Teacher, scientist, person: a word about Mark Yakymovych Varshavchyk]. Istoriia arkhivnoi spravy: spohady, doslidzhennia, dzherela. Spetsialni haluzi istorychnoi nauky: zb. na poshanu M. Ya. Varshavchyka. 12-18. [In Ukrainian].

KOSOLAPOV, V. V., 1976, O nekotorykh voprosakh metodolohii istorii KPSS. Voprosy istorii KPSS [On some issues of the methodology of the history of the CPSU]. (Vol. 10). 87-91. [In Russian].

KOVALSKYI, M. P., 1999, Deiaki rozdumy pro vnesok vchenykh Kyivskoho universytetu profesoriv V. I. Strelskoho ta M. Ya. Varshavchyka v rozvytok problem teoretychnoho dzhereloznavstva. Istoriia arkhivnoi spravy: spohady, doslidzhennia, dzherela [Some reflections on the contribution of Kyiv University scientists Professors V. I. Strelskyi and M. Ya. Varshavchyk to the development of problems of theoretical source studies]. Spetsialni haluzi istorychnoi nauky: zb. na poshanu M. Ya. Varshavchyka. 95-99. [In Ukrainian].

MASLOV, N. N., 1976, O nekotorykh voprosakh metodolohii istorii KPSS [On some issues of the methodology of the history of the CPSU]. Voprosy istorii KPSS. (Vol. 6). 106-111. [In Russian].

PUSHKAREV, L. N., 1975, Klassifikatsiia russkikh pismennykh istochnykov po otechestvennoi istorii [Classification of Russian written sources on national history]. M.: Nauka. [In Russian].

SHMORHUN, P. M. etc., 1976, Metodicheskie problemy istoriko-partiinoi nauki [Methodological problems of historical and party science]. Publisher of National University of Kyiv. association «Vyshcha shkola». [In Russian].

SPIRIN, L. M., 1976, O nekotorykh voprosakh metodolohii istorii KPSS [On some issues of the methodology of the history of the CPSU]. Voprosy istorii KPSS. (Vol. 8). 110-113. [In Russian].

STRELSKII, V. I., 1976, Teoriia y metodika istochnikovedeniia istorii SSSR [Theory and methodology of the source study of the history of the USSR]. K.: Vysshaia shkola. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1968, Voprosy logiki istoricheskogo issledovaniia i istoricheskii istochnik [Questions about the logic of historical research and the historical source]. Questions of history. (Vol. 10). 76-89. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1973, Istochnikovedenie istorii KPSS [Source study of the history of the CPSU]. Textbook.«Vyshcha shkola». [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1976, Voprosy metodologii istoriikopartiinoi nauki [Questions of Methodology of the History of Party Science]. Questions about the history of the CPSU. (Vol. 4). 85-97. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1980, O povyshenii metodologicheskogo urovnia prepodavania obshchestvennykh nauk [On raising the methodological level of a teacher of social sciences]. Communist of Ukraine. (Vol. 3). 49-57. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1980, O strukture istochnikovedcheskoi kritiki [On the structure of source criticism]. Source study of national history. 23-38. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1984, Istoriko-partiinoe istochnikovedenie: teoriia, metodologiia, metodika [Source Studies of Historical and Party: Theory, Methodology, Methods]. Publisher of National University of Kyiv. association «Vyshcha shkola». [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1984, K voprosu o strukture i funktsiiakh istoricheskogo opyta KPSS [On the question of the structure and functions of the historical experience of the CPSU]. Questions about history of the CPSU. (Vol. 10). 44-52. [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1989, Istochnikovedenie istorii KPSS: Uchebnik dlia vuzov [Source study of the history of the CPSU: Textbook for universities]. «Vyshcha shkola». [In Russian].

VARSHAVCHYK, M. A., 1998, Metody dzhereloznavstva [Methods of source studies]. Source studies of the history of Ukraine. Directory. [In Ukrainian].

VARSHAVCHYK, M. A., SPIRIN, L. M., 1978, O nauchnykh osnovakh izucheniia istorii KPSS (Vvedenie v istoriko-partiinuiu nauku) [On the Scientific Basis for Studying the History of the CPSU (Introduction to Party History) ]. [In Russian].

VOITSEKHIVSKA, I. N. ta in. 2018. Profesor Mark Varshavchyk (do 100-richchia vid dnia narodzhennia): monohrafiia [Professor Mark Varshavchyk (to the 100th anniversary of his birth): monograph]. KorsunShevchenkivskyi: FOP I. V. Maidachenko. [In Ukrainian].

ZEVELEV, A. I., 1976, O nekotorykh voprosakh metodolohii istorii KPSS [On some issues of the methodology of the history of the CPSU]. Voprosy istorii KPSS. (Vol. 9). 67-70. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru