Голодомор 1932-1933 рр.: на основі документів державного архіву Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Голодомор 1932-1933 рр.: на основі документів державного архіву Вінницької області

Богатчук Світлана Степанівна, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України та філософії, Вінницький національний аграрний університет

Анотація

Актуальність статті обумовлена подіями 90-річної давнини - Голодомором 1932-1933 років на території Вінницької області.

При написанні статті було застосовано як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи, згідно з принципами об'єктивності та всебічності висвітлюються дії радянської влади до сільських жителів Вінницької області.

В час відзначення 90-тих роковин Голодомору Росія намагається знищити Українську державу як суб'єкта міжнародного права. Вона знову спровокувала черговий геноцид української нації. Відзначаємо, що методи та механізми її дій за відпрацьованими у 30-х роках ХХ століття: депортація чоловіків, жінок, дітей; масові вбивства цивільного населення, пограбування: крадіжки зерна, вивезення обладнання, техніки, нищення інфраструктури та природних родовищ, мордування голодом в окупованих містах і селах, нищення свободи слова та інших прав людини й громадянина. Такі нелюдські методи, що провокували величезні страждання, руйнування, Європа не бачила з часів Другої світової війни.

В дослідженні відзначено, що Голодомор в Україні 1932-1933 рр. замовчувався як з боку офіційних державних установ, так і засобів масової інформації. Та приховати сам факт Голодомору було неможливо. Численні публікації іноземних журналістів змушували замислюватися над подіями, які відбувалися на території України. Проведення насильницької колективізації викликало невдоволення селян. Почалися повстання і бунти. Радянська влада збільшила план хлібозаготівлі. Її уповноважені насильно забирали у селян усе їстівне, причинивши масовий голод. Під час голоду було немало фактів канібалізму.

Наслідки Голодомору гостро відчутні дотепер. Люди старшого покоління, які його пережили, не наважувалися довгий час говорити про це. Спогади жителів Вінниччині, які пережили цю трагедію, зібрані у фондах Державного архіву Вінницької області. Вони викривають правду про діяльність радянської влади в період колективізації українського села, яка діяла насильницькими, жорстокими методами в напрямку знищення українського народу. До цих документів відносять: відомості про населені пункти Вінницької області, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років; списки громадян, загиблих від Голодомору; списки постраждалих; анкети опитування громадян щодо подій Голодомору.

Ключові слова: Голодомор, геноцид, хлібозаготівлі, радянська влада, розкуркулення.

Abstract

Holodomor 1932-1933: based on documents of the state archives of the Vinynat region

Bogatchuk Svitlana Stepanivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History of Ukraine and Philosophy, Vinnytsia National University of the Agrarian University

The relevance of the article is due to the events of 90 years ago - the Holodomor of 1932-1933 in the territory of the Vinnytsia region.

When writing the article, both general scientific and special-historical methods were used, in accordance with the principles of objectivity and comprehensiveness, the actions of the Soviet authorities towards rural residents of the Vinnytsia region are highlighted.

During the commemoration of the 90th anniversary of the Holodomor, Russia is trying to destroy the Ukrainian state as a subject of international law. She again provoked another genocide of the Ukrainian nation. We note that the methods and mechanisms of its actions are based on those developed in the 30s of the 20th century: deportation of men, women, and children; mass killings of the civilian population, robbery: theft of grain, removal of equipment, machinery, destruction of infrastructure and natural deposits, starvation in occupied cities and villages, destruction of freedom of speech and other human and citizen rights. Europe has not seen such inhumane methods that provoked enormous suffering and destruction since the Second World War.

The study noted that the Famine in Ukraine in 1932-1933 was hushed up both by official state institutions and the mass media. But it was impossible to hide the very fact of the famine. Numerous publications by foreign journalists made us think about the events that took place on the territory of Ukraine. The implementation of forcible collectivization caused discontent among the peasants. Uprisings and riots began. The Soviet government increased the grain procurement plan. Its representatives forcibly took away all edible food from the peasants, causing mass starvation. During the famine, there were many cases of cannibalism.

The consequences of the Holodomor are acutely felt to this day. People of the older generation who survived it did not dare to talk about it for a long time. Memories of Vinnytsia residents who survived this tragedy are collected in the funds of the State Archive of Vinnytsia Region. They expose the truth about the activities of the Soviet government during the collectivization of the Ukrainian countryside, which acted with violent, cruel methods in the direction of the destruction of the Ukrainian people.

These documents include: information on settlements in the Vinnytsia region that suffered from the Holodomor of 1932-1933; lists of citizens killed by the Holodomor; lists of victims; citizen survey questionnaires regarding the events of the Holodomor.

Keywords: Holodomor, genocide, grain procurement, Soviet power, disarmament.

Постановка проблеми

Українцям знову доводиться пройти важкі випробування. В умовах повномасштабної війни все більше зростає запит на пізнання власної історії. Тому питання Голодомору 1932-1933 років, який забрав більше людських життів, ніж усі катаклізми ХХ ст. разом, потребує всебічного дослідження в цей час, коли Росія усіма своїми можливостями намагається знищити нашу країну.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Характеризуючи стан наукової розробки, відзначаємо, що дослідженню теми Голодомору 1932-1933 років в Україні присвячено праці науковців Кульчицького С.В., Марочко В., Роженка B., Максудова С., Левчук Н. та ін. Необхідно виділити американських вчених Р. Конквеста, Т. Снайдера.

Дослідження подільського історика І. Шульги (перший, хто почав збирати матеріали в кінці 80-х - на початку 90- х років ХХ ст. й написав на основі архівних документів наукову працю «Голод на Поділлі») присвячені Голодомору 1932-1933 рр. на території Вінницької області.

Сучасний період дослідження відображається науковими працями В. Петренка, А. Зінченка, П. Слотюка, П. Григорчука.

Метою статті є дослідження Голодомору 1932-1933 років на основі документів, що зберігаються в Державному архіві Вінницької області.

Виклад основного матеріалу

Пройшло уже 90 років з того часу, коли над Україною навис морок голоду, свідомо організований сталінський режимом у 1932-1933 рр. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять жертв цієї страшної трагедії. Трагедії, яка заперечується РФ як правонаступницею СРСР. Федерацію, де Сталін та його сподвижники знову вшановуються, а геноцидні практики вважаються виправданими політичними заходами.

Ми розуміємо, що і тоді це було намагання зламати супротив українського народу, його прагнення до свободи і суб'єктності в системі міжнародних відносин.

Характер сьогоднішньої політики путінського режиму засвідчує - вони не змінили методів приниження і упокорення народів, які, коли-небудь попадали в сферу їх політичних інтересів. Це так було і так є саме тому, що не змінилася сама Росія, її імперська сутність і форма її державного існування. Російсько-українська війна це підтвердила ще раз. Геноцидні практики і до сьогодні залишаються в арсеналі російської політики тепер уже не тільки у відношенні до України. Виявилося, що ідея блокади українських портів була задумана ще до повномасштабного вторгнення з метою викликати голод в країнах залежних від поставок українського зерна. Цим планували пришвидшити міграцію, економічну нестабільність, викликати політичне напруження.

Росія навмисне намагається спричинити масовий голод як в Україні, так і в світовому масштабі, використовуючи його як зброю у повномасштабній війні. Росія породила глобальну продовольчу кризу та поглиблює її, руйнуючи та грабуючи зернові склади України, в той час, коли Україна продовжує експортувати зерно до найбільш знедолених країн. Так, починаючи з 24 лютого 2022 року, коли українські міста були в оточенні, а постачання продовольства - припинено.

Загибель 20 мирних жителів у Чернігові рано-вранці 16 березня 2022 року, коли російські осколкові бомби вибухнули біля супермаркету в місті, де українці стояли в черзі за хлібом та їжею.

Росія використовує ще один з своїх методів, як знищення запасів продовольства і води, а також джерел енергії по всій Україні під час бойових дій, тобто об'єктами, необхідними для виживання цивільного населення. Наприкінці липня та на початку серпня було знищено 270 000 тонн продуктів харчування.

В період захоплення Маріуполя, коли у місто припинили постачання продовольства, а коридори з гуманітарною допомогою блокували або бомбардували, у місто не пускали міжнародних спостерігачів, а російська артилерія розстрілювала все, що рухалося у тому напрямку. Через це зневірені місцеві жителі, які голодували, практично не могли втекти з населеного пункту.

Коли агресор проривався до Миколаїєва місто, через обстріли, залишилося без води. Не було на чому приготувати їжу, втамувати жагу, підтримувати належно санітарні умови на виробництві та офісних приміщеннях , багатоквартирних будинках. Все це робилося з метою посіяти паніку серед людей, а Україну примусити до капітуляції. А Європа тим часом досить повільно усвідомлювала небезпеку, яка нависла над усім західним світом. Так практика винищення людей голодом, апробована в 30-х роках ХХ століття, поверталася в політику уже через 90 років, як засіб примусового впливу, упокорення і винищення. Щоб запобігти і дозволити статися подібному сьогодні, важливо пам'ятати ті трагічні події далекого 33-го, які забрали життя мільйонів українців, чию волю зламали голодом і примусили помирати у спустошених хатах, сільських вулицях, ярах і дорогах, колгоспних полях, скрізь, де голодна смерть розпочала свої криваві жнива.

Про Голодомор не дозволялося згадувати впродовж 55 років. За рішенням влади такого голоду в Україні просто не було. На запит іноземних журналістів та державних діячів ця інформація спростовувалася.

Вперше дізналися про голод в СРСР через повідомлення англійського журналіста Малькольма Маггеріджа, який в останній декаді березня поділився з читачами газети «Маnchester Gardian» враженнями від поїздки по Україні та Північному Кавказу в 1932 році.

Та приховати факти голоду на території України було неможливо. Вони підтверджувалися численними публікаціями науковців з Великобританії, США, Швейцарії та інших країн.

Український голод 1932-1933 рр. вперше було визнано геноцидом за національною ознакою американським вченим Джеймсом Мейсом. Він посилався на результати діяльності Комісії США з Голодомору в Україні, яка у 1988 році зробила 19 висновків, що те, що сталося з українцями у 1932 - 1933 рр., є ніщо інше як геноцид, і що саме Сталін та його оточення були винними у цьому злочині. Це був найважливіший момент серед висновків Комісії [1, с. 27].

Станом на кінець 2023 р. Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 32 країни світу [2].

Державний архів Вінницької області сформував Колекцію спогадів очевидців Голодомору 1932-1933 років, в якій висвітлюються методи та засоби совєтсько-комуністичної Росії стосовно українського народу. Зібрано понад 8 тисяч свідчень злочину радянської влади щодо українців.

Відповідно до Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 року, Указу Президента України №275/2002 від 20 березня 2002 року «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні», Постанови Верховної Ради України №258/ІУ від 28 листопада 2002 року «Про 70-ті роковини Голодомору» та на виконання розпорядження голови ОДА №168 від 30 травня 2002 року «Про підготовку та проведення в області заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні», Закону Верховної Ради України №376-У «Про Голодомор 19321933 років в Україні» від 28 листопада 2006 року, в держархіві області здійснювалась робота зі збору і прийманню документів усної історії - свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років [3, арк. 6].

До збору спогадів жертв та свідків Голодомору залучались відповідальні працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, краєзнавці, представники громадських і політичних організацій, учителі й учні шкіл, члени комісій по проведенню заходів щодо збору документів про голод 1932-1933 рр. в Україні.

Вперше колекцію було сформовано в 1993 році, до неї увійшла 31 справа, в 1994 році колекцію доповнено 7-ма справами, всього - 38 справ, які містять 468 документів [4, арк. 7].

Наступний етап формування колекції охоплює період 1989-2008 рр. У 2010 р. зазначена колекція поповнилась 213 справами, які містять 8110 документів. Головним та найінформативнішим видом документів у колекції є спогади та свідчення - жертв Голодомору, свідків та учасників подій, сформованих у 36 справах, до яких входять 3063 документи.

Специфікою документування спогадів та свідчень на даному етапі формування колекції є та особливість, що зазначені джерела, в основному, містять переоповідання («мені розказувала мати, а їй - бабуся, мені розказувала сусідка»). Значна частина документів є результатом участі навчальних закладів (зокрема, шкіл м. Вінниці) у пошукових та дослідницьких проектах. До основної категорії документів відібрано та опрацьовано: відомості про населені пункти Вінницької області, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років; списки громадян, загиблих від Голодомору; списки постраждалих; анкети опитування громадян щодо подій Голодомору; документів з питань популяризації архівних джерел тематики Голодомору 1932-1933 років. Збір документів й надалі триває, а відтак передбачається подальше поповнення колекції.

Під час масової колективізації, яка проводилася в СРСР на початку 30-х рр., було прийняте рішення про розкуркулення українського селянства, курс на «суцільну колективізацію» (колективізовано було лише 4% селянських господарств) [5, с. 7]. Рішення квітневого 1929 р. Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) узаконили і націлили весь партапарат і сільський актив на реквізицію хліба та всього продовольства в селян [6, с. 5].

З 1929 року селян почали заганяти в колгоспи. На 1 вересня 1932 року в Уланівському районі було колективізовано 40 господарств, складає 64,5% від плану. Майже така ж цифра у 62,5% - в Хмільницькому районі. Та частина свідомого селянства противилась. Їх оголошували саботажниками, «антисовєтчиками», контрреволюціонерами, куркулями та підкуркульниками. В цей час в країні прокотилася хвиля селянських повстань і бунтів (40 тис.). Тільки у січні-березні 1930 р. відбулося 2200 селянських виступів, у яких взяло участь майже 800 тис. осіб. Так, на Поділлі відбувалися повстання селян проти колективізації в усіх без винятку районах [7, с. 7].

За роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств. На Поділлі найбільше селян було розкуркулено у Вінницькому окрузі - 2585 господарств, у Проскурівському - 1281 [7, с. 54].

29 грудня 1929 р. Сталін, виступаючи на всесоюзній конференції аграрників-марксистів, заявив, «що тепер розкуркулювання в районах суцільної колективізації становить складову частину утворення і розвитку колгоспів. Більшовицька влада передбачала у своїх постановах вилучення в селянських оселях практично всіх продуктів харчування. Маслозаготівля, заготівля молока, яєць, картоплі та овочів проводилися систематично, незважаючи, на те, що в багатьох регіонах України селяни вже голодували [6, с. 5].

Як проводилося розкуркулення, дізнаємося зі спогадів Харченка Івана Омельяновича з с. Лука-Мелешківська Вінницького району: «Нашого батька було розкулачено у 1929 році та заслано до Сибіру. Через рік вислали матір і трьох старших братів. Мене і сестру прихистила тітка. Їхнє майно («куркулів») складалося з хати під оцинкованою бляхою, великою коморою, клунею, садка (1 дес.), коня, корови, 23 овець і пасіки» [8, арк. 11].

В селі Пиків Калинівського району колективізація заставила все здати в колгоспну комору. «Забрали все, як повідомила Нонна Коваль. Батька вислали («Він куркуль, бо в обісці були коні). Сім'я залишилася без годувальника» [9. арк. 1].

Є і такі спогади, в яких відчувається сором за свої дії: «Мене і групу комсомольців Бершадський райком комсомолу направив в Ольгопіль на заготівлю хліба. Це було нелегке доручення. Довелось застосовувати багато винахідливості, щоб відшукати схований хліб куркулями. Це загрожувало їм життям. Довелось розбирати замасковане сховище між двома стінками у хаті, ді містилось кілька пудів пшениці. До кінця днів не забуду своїх учнів - голодних, виснажених з потухшими оченятами, впалими щічками» [10, арк. 20].

До кінця 1932 р. колективізували більше 70% селянських господарств. Не припинялася заготівельна кампанія. Протягом січня-листопада 1930 р. українські селяни віддали державі 400 млн пуд. хліба, а за цей же період 1931 р. - 380 млн пуд. Селяни почали приховувати хліб. У 1931 р. у них забирали навіть насіннєві запаси. Розпочинаються селянські бунти. Горять хати сільських активістів, радянських та господарських керівників, які проводили насильницьке вилучення харчів, про що свідчать архівні документи. Так, в одному із них зафіксовано випадок підпалу хати голови колгоспу, від опіків померла дитина. Сам голова колгоспу зі своїми активістами забили до смерті колгоспника і повісили його [11, арк. 10].

Навесні 1932 року відчувається нестача харчів. В результаті селяни влаштовували мітинги, відмовлялися працювати на полях. Тільки у Вінницькій області за період з грудня 1931 року по квітень 1932 року було скоєно 37 актів терору. А з січня по липень 1932 року відбулося 923 масові виступи селян проти колективізації [12, с. 10].

З грудня 1932р. вводяться «внутрішні паспорти». Без спеціального дозволу їм заборонялося покидати населені пункти, виїжджати за межі села. Сільський люд закріпачувався [5, с. 7].

По Вінницькій області за постановою облвиконкому занесено на «чорну дошку» 8 районів: Брацлавський, Липовецький, Любарський, Немирівський, Станіславчинський, Чуднівський, Хмільницький, Тульчинський [13, с. 171-172].

Таємна постанова від 11 січня 1932 року ЦК ВКП(б) зобов'язувала: крайкоми, райкоми і обкоми по виконанні встановлених річних планів хлібозаготівель продовжувати заготовки зверх плану [5, с. 7]. Тож забирали геть все, що селяни мали, на що впало ненаситне око активіста. «Активісти» одержували для себе особисто 10-15% від награбованого. Навесні 1932 року в 44 районах України починається голод з численними смертельними випадками. Сталінська постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», що була прийнята 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР, розв'язала руки владі щодо способів й методів знищення українців. В народі цей закон назвали «Закон про п'ять колосків».

Свідки голодомору 1932-1933 рр. відзначали, що багато людей вмирало на полі, їли зерно і одразу гинули. Дівчата вплітали колоски пшениці в коси і так приносили трохи додому, та це було дуже ризиковано, бо якби спіймали, то посадили б одразу до в'язниці [14, с. 35 ]. Так, у кінці червня - на початку липня 1932 року виявлено поля зі зрізаними колосками в селах Оратівського району.

З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. комісія, яку очолював В.Молотов, прозвітувала про заготівлю 104, 6 млн пуд. зерна. У селян забирали все: не лише хліб, а й сухарі, картоплю, сало, соління, квасолю, горох, цибулю, буряки, тобто всі хатні запаси. Не залишилося ніяких запасів. З жовтня 1933 року кількість смертей перевищувала народжуваність у декілька разів. Апогей голодомору припадає на червень 1933 р., коли органи статистики реєстрували десятикратно більшу смертність у сільській місцевості.

Сталінська команда інтернаціоналістів пропагувала тільки один пріоритет у репресивній політиці - класовий саботаж нібито організували контрреволюціонери - «куркулі», хоч заможних селян, яких радянська влада таврувала цими словами, було виселено ще в 1930-1931 рр. до малопридатних для життя регіонів СРСР. Національна складова репресивної політики ретельно маскувалася [13, с. 34].

В одному з архівних документів зберігається лист, який був направлений у липні 1932 р. до Вінницького обкому КП(б)У з грифом «Таємно». Його знайшли біля дверей сільської ради села Журбинці Козятинського району. Ось, що там у віршованій формі написано:

«Заплакала Україна дрібними сльозами, як забрали в Московщину хліб наш потягами. Ой, хто ж нас буде годувати сивих, вбогих, голодних, робочих, невтомних. Спекулянти - люди добрі в Москві хліб купують, а селяни в Сові роблять щодня, голодують. Селянська партія нас любить, день і ніч лютує. Робіть швидше, робіть більше. Москва голодує. Хто не схоче тут робити, будемо судити. Нехай знає, пам'ятає, як у Союзі жити. Хто не схоче працювати, будемо штрахувати. Не дамо ми буржуям в Москві пропадати. Ех, яко то одна Москва, то ми б приробили, а то ще й той Ленінград зажене в могилу» [15, арк. 22].

Зміст цього листа викриває насильницьку політику комуністичної влади щодо українського народу. Так, Франко Микита Миколайович, житель села Каришків Барського району Вінницької області ділиться спогадами про ті часи: «Куркулів в селі вже не було. Їх засудили і вислали на північ. А селянам продовжували доводити непосильні плани хлібоздачі і грошові налоги, яких вони не могли виконати і попадали під суд і конфіскацію майна. Колгоспи теж доводили такі само непосильні плани хлібоздачі. Зерно вивозили з під молотарки. Повигрібали з токів комор навіть посівне зерно. Вимітали до зернини і картоплини. Цим розгулом керували представники з району та місцеві активісти. Особливою жорстокістю відзначалися Камеров, Немерський, Халупняк та інші. Всі ці кати і гробовщики голодної смерті дорослих і дітей ходили бригадами з залізними палками і штиркали по селянських подвір'ях, шукали зерна і забирали все, що можна варити і їсти, не гребуючи останньою мискою зерна чи круп, знайденого на запічку, не залишаючи нічого на приварок навіть дітям» [18, арк. 1].

Восени 1932 року все зерно з колгоспу вивезли, люди знову нічого не отримали за роботу. Одноосібних господарств майже не залишилось. Кого силою загнали в колгоспи, кого вивезли до Сибіру. Пригадує Олексій Резніков - житель містечка Іллінці, що на Вінниччині: «Люди почали пухнути з голоду. Але батьки та діти старалися знайти на полях, в лісі бруньки, гілочки, стебельця. Потім товкли, заварювали і їли. Деякі батьки для того, щоб вижили їх діти, віддавали останній шматок хліба їм, а самі пухли та вмирали від голоду. Загони щодо виконання плану хлібозаготівлі витрушували все - з комор, засіків, горщиків, рукавиць. Забирали навіть те, що було звареним. Якщо в когось із членів бригади виникали підозри, що господар зерно закопав, то металевими прутами перевіряли двір, город, сіно, солому. В селі діяла так звана «трійка» [17, с. 139]. Це представники радянської влади, які могли без суду та слідства вбити невдоволеного діячами влади селянина. Їх всі боялися та намагалися не сперечатися з тим чи іншим установленим порядком.

Хоча були й акти непокори. В селах Андрушівка та Парієвка відбулося повстання селян. В ньому прийняло участь близько 450 чоловік, були й озброєні. Вони висували політичні завдання: термінова організація сільських управ, мобілізація чоловіків призовного віку, проголошення свободи слова, зібрань, поновлення влади УНР, економічні: право вільної торгівлі, 8-ми годинний робочий день [13, с. 545].

Зі спогадів жителя Барського району Вінницької області «Забирали не тільки зерно, а й зі скрині одежу, рядна, домоткане полотно, подушки спродували за безцінь, а гроші ніби здавали на грошовий податок райфінвідділу, а то й так десь подівалось. Після такого здирства ми всі голодували. Не було з чого варити їсти, а якщо й варили, то дуже ріденьке. Мама вимінювали за свої шлюбні обручки, гарні вишиті рушники, рядна навіть за шкло з великих образів, щоб щось зварити нам. Ми діти худі з потемнівшими обличчями ходили помало як старі хворі люди. Їсти хотілось день і ніч, здавалось, що ніколи не наїмся» [16, арк. 2].

На початку весни 1933 р. почали вмирати «Спочатку бабуся, потім - трьохрічні близнюки. Рятувались.. з бруньок берези варили «куліш», з кори варили настій з травами. Потайки з продірявленої колгоспної комори діставали мерзлу картоплю. (Заморозили, а людям не давали). Домішували листя, спориш і пекли щось подібне до млинців [9, арк. 2].

В тих сім'ях, де були немовлята чи малі діти, активісти забирали геть усе, ще й насміхалися. Уповноважений Калинівського райкому партії Забаштанський під час хлібозаготівлі побив вагітну жінку - члена колгоспу, яка після цього потрапила до лікарні. Селян, які ухилялися від здачі хліба, за його наказом бригадира тримали на морозі. Найстрашніше те, що серед них чужого не було, всі свої, які чинили справжнє насилля над односельцями, про що свідчать спогади очевидців.

Ні плач дітей, ні прохання голодних, ні приклади канібалізму не зупинили злочинні наміри радянської системи. Голодна смерть не перебирала ні статтю, ні віком.

Голод особливо дошкуляв дітям, багато їх осиротіло, помирали й самі, як ті пташенята на морозі... [18, арк. 8].

Люди, які пережили голодомор 1932-1933 рр., зі сльозами на очах, наводили приклади смертності в цей період в їхніх родинах, сусідських оселях, селах. Мерли всі підряд - і старі, і діти. Вимирали цілі родини. Хати стояли порожні. Під час голоду було немало фактів канібалізму. Голод, бажання поїсти досхочу призвели до того, що батьки поїдали дітей, сусіди сусідів, полювали на тих, хто пересувався самотнім дорогами. Люди боялися ходити по селу. Так, в свідоцтві про смерть, який зберігається разом з іншими документами в Вінницькому обласному архіві, вказано, що в селі Сосонка 12 червня 1933 року «батько зарізав 3-річну донечку Ганну для їжі, а 7-річного хлопчика Григорія зарізав людоїд» [19. арк. 6].

Зі спогадів Коваль Нонни Яківни дізнаємося, що родичка її бабусі збожеволіла і з'їла свою дитину [9, арк. 1].

Ганна Шийга, маючи трьох дітей: двох дівчаток і маленького сина Васю, не мала чим їх годувати. Чоловік ще влітку 1932 р. пішов на заробітки до Одеси, так і не повернувся. Варила варево з молочаю, давала дитині квача. Хлопчик задихнувся, і мати його порізала на їжу для дівчаток [10, с. 1].

Жителька села Антонопіль Калинівського району Калюжна Ася переказувала, що під час Голодомору померлих вивозили в яр. Сьогодні там розташовується «кінський цвинтар», а треба було б поставити пам'ятник, бо лежать там добрі, чесні люди. По селі ходила примовка «Був на хаті серп і молот, а у хаті гуляв голод» [9, арк. 6]. Справедливі слова. Ось так символ комунізму знущався над українськими селянами.

Наталія Андріївна Лісова, 1903 р.н., з с. Іванів Калинівського району поділилася спогадами про те, як багато її односельчан померло, що не встигали копати ями для кожного, тому викопали одну велику, де хоронили всіх померлих від голоду. Зранку підвода стояла під хатами. Їздовий запитував, чи не помер хто за ніч, він збирав мертвих. До обіду віз вже був повний, відвозили на кладовище та кидали до спільної ями [9, арк. 12].

Багато дітей 9-12 років вимушені були найматися на роботу, щоб хоч трохи заробити на харчування: хто на будівництві, хто в - колгоспі, а деякі - в найми до євреїв. Зі спогадів Никифора Тереньовича Громового з села Краснопілки дізнаємося, що йому довелося ходити за сівалкою або водити коней. Він міг жувати зерна ячменю або вівса, а коли возили буряки, гриз їх сирими, до нудоти. Згодом перейшов в колгосп поблизу Гайсина, працював за кухоль молока, два фунти мамалиги і склянку патоки. З їхньої великої сім'ї у 8 чоловік залишилося троє: Никифор та його два молодших брати: молодшого забрали в інтернат, а середнього взяла за чоловіка пристаріла дівка. Никифор пішов вчитися на педагогічних курсах у Гайсині, де було триразове харчування та безкоштовна кімната в гуртожитку [18, арк. 5-6].

Жителька с. Сокилець Немирівського району Усач Ганна Степанівна розповідала, що в 1933 році їй було 7 років і вона пішла в 1 клас. Виходила з дому до школи голодна, на уроках думала про їжу, поверталася додому голодна і лягала спати голодна. В школі давали раз на день по тарілці горохового супу, та в ній можна було побачити себе [20, с. 7].

З якою гіркотою звучать слова наступного свідка часів Голодомору 1932-1933 років Ялини Леонтіївни Деменчук з с. Дружелюбівка Калинівського району: «Весна (1933 року) видалась холодна та похмура, ніхто не сміявся і не співав. У нас забрали все, навіть те зерно, що поховали в пляшках. Іноді вдавалось в посадці розжитись на пару маслюків, і тоді було справжнє свято. А голова, що найбільше забирав, виїхав в Любар, мабуть, все-таки, совість пробудилася, що не зміг дивитись в очі людям» [9, арк. 9]. І сміятися, і співати у голодних українців вже не було сили.

В спогадах Лиська Василя Миколайовича, жителя села Носівці Гайсинського району, розкривається атмосфера села: «Лишився тільки важкий сум, що немов перекотиполе, котився від села до села, та мертві, мертві, мертві... Вони бувало так і лежали попід загатами, ніби не люди..» [18, арк. 8].

З інших спогадів дізнаємося, що селяни варили «баланду», хто з чого міг. Використовували кропиву, лободу та інші рослини, а коли зацвіла акація, рвали її цвіт. Для тих, хто працював в колгоспі на польових роботах, організовували «громадське харчування». Так і виживали.

Та хочеться відзначити, що й ці страшні умови життя не дозволили більшості українцям втратити людську подобу. Люди намагалися вижити, рятували себе і своїх дітей, одночасно допомагаючи й чужим дітям та тим, хто блукав по селах в пошуках їжі. Милосердя сусідів іноді рятувало дітей від голоду [21, арк. 6-7].

З інформаційного листа секретаря Іллінецького райкому партії Таращенка про смертність від голоду в селах Іллінецького району від 22 квітня 1933 року відзначається, що в районі значно почастішали випадки смерті на ґрунті виснаження та недоїдання. В таких селах, як Пархомівка, Тодорівка, Щабельня, Білки, Бондур, Скибин, Кальник, Китайгород, де найменше фіксується від 5 до 10 випадків смерті.

І навіть в липні 1933 року Вінницька районна газета «Будівник комунізму» повідомляла, що двох братів Богомолів з села Рашівка засуджено до розстрілу за нарізані колоски [20, с. 9].

Ось так московські комуністи будували новий лад: шляхом насилля та Геноциду.

Хочу навести спогади відомої людини на Вінниччині, доктора історичних наук, професора Вінницького педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Шульги І.Л.: « Я не помер з голоду лише тому, що батько був трактористом, йому давали пайок, який мама ділила навпіл, половину давала батькові, а решту, між чотирма дітьми, сама ж їла те, що перепаде. Коли батька перекидали на інші села, ми харчувалися липовим листям. Основний харч складався з гички та товченої гречаної полови. Особливо тяжкими були квітень, травень і половина червня. Квітень в народі називали пухнутень, а травень - капутень [21, с. 22].

З 1933 року катастрофічно зменшилась кількість населення по районам області. Так, зафіксовано в архівних документах, що в деяких селах вмирало в декілька разів більше людей, ніж в часи війни. В Погребищенському районі такі статистичні дані: в с. Адамівка померло від голоду 96 людей, с. Борщагівка - 297 чол., с. Скибинці - 357 чол., с. Гопчиця - 197 чол., с. Сніжна - 146 чол. 22, арк. 1-39. В Липовецькому районі статистичні показники смертності не кращі: с. Вахнівка - 134 чол., с. Зозів - 143 чол., с. Коханівка - 240 чол., с. Брицьке - 249 чол. [23, арк. 15-109].

Відповідно демографічно-статистичних даних в дослідженні В. Петренка за часи Голодомору 1932-1933 років населення Вінницької області зменшилося на 531025 чоловік [24, с. 69-70].

Необхідно відзначити, що вище керівництво країни було поінформовано про випадки голоду на селі. Так, секретар Вінницького обкому партії В. Чернявський доповідав, що станом на 17 березня 1933 року голодом було охоплено 27 районів області, 180 населених пунктів. Сьогодні нам відомо, що у Вінницькій області голодувало 396 населених пунктів [25, арк. 1-9].

Висновки

Росія й сьогодні виступає проти визнання Голодомору 1932-1933 рр., ряд російських науковців виправдовують злочини минулого московсько-більшовицького керівництва. Російські історики відзначають, що голод вразив й інші райони Радянського Союзу, тобто, голодували не тільки українці, а й росіяни.

Росія повинна понести відповідальність. Українцям, відстоюючи територіальну цілісність і державну самостійність, варто пам'ятати важливу істину: державу потрібно будувати щодня, щогодини та завжди бути готовими до її захисту.

Варто пам'ятати, що сьогоднішня криза у стосунках з Росією почалася не у 1991 році чи 2014-му , її причини приховані величезним пластом історії в тому числі і подіями 1932-1933 років, в яких, як в дзеркалі відображені наміри московитів знищити не тільки українську державність, але й весь український народ.

колективізація вінниччина радянський

Література

1. Кульчицький С. Сталінський терор голодом і його демографічні наслідки, Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки/ ред. В.А. Смолій. - К.: Наукова думка. - 2003. - С. 19-31.

2. Визнання Голодомору геноцидом

3. Державний архів Вінницької області (ДАВО). - Ф. 6021, оп. 1, спр. 37, арк. 6.

4. дАвО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 41, арк. 7.

5. Дорош М. Вічна рана душі [Текст] :[про голодомор на Вінниччині]/ М.Дорош// Пульсуючі джерела. - 2008.- 27 жовтня. - С. 7.

6. Петренко В. Початок великого голоду [Текст] : на Україні і в т.ч. на Вінниччині / В.Петренко// Вінницька газета. - 2008. - 27 травня. - С. 5.

7. Шульга І.С. Голод на Поділлі. - Вінниця, 1993. - 223 с.

8. дАвО. - Ф. 6021, оп. 1, спр.5, арк. 11.

9. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр.10, арк. 1.

10. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр.4, арк. 10.

11. ДАВО. - Ф.136, оп. 3, спр. 62. арк. 10.

12. Слотюк П. Голод як інструмент Терору [Текст]: про голод на Вінниччині / Петро Слотюк // Вінниччина. - 2022. - 30 листопада. - С.10.

13. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. - 1000 с.

14. Геноцид української нації 1932 -1933/2022 : свідчення / упоряд.: О. Стасюк ; [вступ. сл. С. Глузмана]; Нац. акад. прав. наук України ; Міжнар. асоц. дослідників Голодомору-геноциду; Нац. асоц. дослідників Голодомору-геноциду українців; Фундація Укр. Голодомору-геноциду (США). 2-ге вид., доп. - Київ; Харків: Право, 2023. - 352 с.

15. ДАвО. - Ф.136, оп. 3, спр. 62, арк. 22.

16. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 2, арк. 1.

17. 1933: "І чого ви ще живі?" / Упоряд. Т. Боряк. НАН України. Інститут історії України. - К.: TOB "Видавництво "Кліо"", 2016. - 720 с.

18. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 6, арк. 8.

19. ДАВО. - Ф. 927, оп. 1, спр. 185.

20. Усач Т. Голодомор 1932-33 років на Вінниччині [Текст].: (за матеріалами Немирівського району)/ Т.Усач. //Берегиня. - 2008. - №1. - С.4-10.

21. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 13, арк. 6-7.

22. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 35, арк. 1-39.

23. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 142, арк. 15-109.

24. Петренко В.І. Демографічні втрати населення Поділля від Голодомору 19321933 рр. / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації» (Київ, 4.10.2016 р.). - К.:Видавець Олег Філюк, 2017. - С. 68-73.

25. ДАВО. - Ф. 6021, оп. 1, спр. 139, арк. 1-9.

References

1. Kulchytskyi S. (2003). Stalinskyi teror holodom i yoho demohrafichni naslidky, Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini: prychyny ta naslidky. [Stalin's terror of hunger and its demographic consequences, Famine of 1932-1933 years in Ukraine: causes and consequences]/ red. V.A. Smolii. K.: Naukova dumka. [in Ukrainian].

2. Vyznannia Holodomoru henotsydom [Recognition of the Holodomor as genocide] in Ukrainian].

3. Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti [State Archive of Vinnytsia Region] (DAVO). - F. 6021, op. 1, ref. 37, sheet 6. [in Russian]

4. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 41, sheet 7. [in Russian]

5. M. Dorosh. (2008). Vichna rana dushi [Tekst]: [pro holodomor na Vinnychchyni] [The eternal wound of the soul [Text]: [about the famine in Vinnytsia]]/ M. Dorosh Pulsuiuchi dzherela - Pulsatingsources. 27 zhovtnia., 7. [in Ukrainian].

6. Petrenko V. (2008). Pochatok velykoho holodu [Tekst]: na Ukraini i v t.ch. na Vinnychchyni [The beginning of the great famine [Text]: in Ukraine and incl. in Vinnytsia] / V. Petrenko// Vinnytska hazeta - Vinnytsia newspaper. 27 travnia, 5. [in Ukrainian].

7.Shulha I.S. (1993). Holod na Podilli. [Famine in Podilly]. Vinnytsia. [in Ukrainian].

8. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 5, sheet. 11. [in Russian]

9. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 10, sheet. 1. [in Russian]

10. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 4, sheet. 10. [in Russian]

11. DAVO. - F.136, op. 3, ref. 62, sheet 10. [in Russian]

12. Slotiuk P. (2022). Holod yak instrument Teroru [Tekst]: pro holod na Vinnychchyni [Hunger as a tool of terror [Text]: about hunger in Vinnytsia] / Petro Slotiuk Vinnytsia - Vinnychchyna. 30 lystopada, 10. [in Ukrainian].

13. Natsionalna knyha pamiati zhertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraini. [National Book of Memory of the Victims of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine]. K.: Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy, 2008. [in Ukrainian].

14. O. Stasyuk (2023). Henotsyd ukrainskoi natsii 1932 -1933/2022: svidchennia [Genocide of the Ukrainian nation 1932-1933/2022: testimony] / Nats. akad. prav. nauk Ukrainy; Mizhnar. asots. doslidnykiv Holodomoru-henotsydu; Nats. asots. doslidnykiv Holodomoru-henotsydu ukraintsiv; Fundatsiia Ukr. Holodomoru-henotsydu (SShA). 2-he vyd., dop. Kyiv; Kharkiv: Pravo, [in Ukrainian].

15. DAVO. - F.136, op. 3, ref. 62, sheet. 22. [in Russian]

16. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 2, sheet. 1. [in Russian]

17. T. Boriak. (2016). 1933: "I choho vy shche zhyvi?" [1933: "And why are you still alive?"]. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K.: TOB "Vydavnytstvo "Klio"" [in Ukrainian].

18. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 6, sheet. 8. [in Russian]

19. DAVO. - F. 927, op. 1, ref. 185. [in Russian]

20. T. Usach. (2008). Holodomor 1932-33 rokiv na Vinnychchyni [Tekst].: (za materialamy Nemyrivskoho raionu) [The Holodomor of 1932-33 in Vinnytsia [Text].: (based on the materials of Nemyriv district)]/ T. Usach. Berehynia- Berehynia, 1. 4-10. [in Ukrainian].

21. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 13, sheet 6-7. [in Russian]

22. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 35, sheet 1-39. [in Russian]

23. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 142, sheet 15-109. [in Russian]

24. Petrenko V.I. (2017). Demohrafichni vtraty naselennia Podillia vid Holodomoru 1932-1933 rr. [Demographic losses of the population of Podillia from the Holodomor of 1932-1933] / Materialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Holodomor 1932-1933 rokiv: vtraty ukrainskoi natsii» (Kyiv, 4.10.2016 r.). K.: Vydavets Oleh Filiuk, [in Ukrainian].

25. DAVO. - F. 6021, op. 1, ref. 139, sheet 1-9. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru

...