Життєвий шлях та краєзнавча діяльність Михайла Злобинця

Размещено на http://www.allbest.ru

Життєвий шлях та краєзнавча діяльність Михайла Злобинця

Гончаренко Олексій Миколайович доктор історичних наук, професор, професор кафедри теорії і методики технологічної освіти та комп'ютерної графіки, декан факультету технологічної і математичної освіти, Університет Григорія Сковороди в Переяславі, м. Переяслав

Хмельницька Людмила Василівна кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, Університет Григорія Сковороди в Переяславі, м. Переяслав

Анотація

У статті проаналізовано життєвий шлях та діяльність М. Злобинця - педагога, краєзнавця, бандуриста, поета, активного громадського діяча. Авторами проаналізовано його діяльність в «Просвіті», визначено внесок у розвиток кобзарства. На підставі наявних матеріалів про М. Злобинця, з'ясовано, що народився він у родині земського лікаря у Золотоноші Полтавської губернії, зараз - це Черкаська область. Освіту він здобував у Київському університеті Святого Володимира на фізико-математичному факультеті впродовж 1904-1909 рр. У роки навчання розпочалося його захоплення кобзарством, а невдовзі він створив капелу бандуристів. М. Злобинець не полишив це заняття і працюючи вчителем у Золотоніській чоловічій гімназії і знову створив одну з перших капел зрячих бандуристів та видав підручник, який називався «Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі». М. Злобинець займався вивченням історії рідного краю. Також він займався активною громадською роботою, був учасником «Просвіти», особливо активно його діяльність простежується протягом 1915-1917 рр., де він наполягав на українізації шкільної освіти. У 1918 р. М. Злобинця було заарештовано вперше та звинувачено, що він озброював учнів, але в результаті виправдано. Після виправдання він не залишає педагогічної діяльності та продовжує працювати та вести

активну громадську роботу. У другій половині 1920-х рр. він був членом Українського Червоного Хреста, зокрема його Центрального Комітету та Окружного Черкаського комітету. Наступний арешт відбувся 1928 р. після якого його засуджено до позбавлення волі строком на три роки та перебуванні в концтаборі на острові Соловки. Втретє його заарештовано 1933 р. Життєвий шлях М. Злобинця обірвався славнозвісного 1937 р. 20 вересня. Повернено ім'я та реабілітовано посмертно було 12 червня 1989 р.

Ключові слова: Михайло Злобинець, краєзнавство, капела бандуристів, «Просвіта», Золотоноша.

Honcharenko Oleksiy Mykolayovych Doctor of Historical Sciences, Professor Department of Theory and Methods of Technological Education and Computer Graphics, Dean of the Faculty of Technological and Mathematical Education, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereyaslav

Khmelnytska Liudmyla Vasylivna Ph.D. in Historical Sciences, Lecturer of the Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, Pereyaslav

LIFE AND WORK OF MYKHAILO ZLOBYNETS

Abstract

The article analyzes the life path and activities of M. Zlobynets - a teacher, local historian, bandur player, poet, active public figure. The authors analyzed his activity in "Prosvit", determined his contribution to the development of kobzarstvo. Based on the available materials about M. Zlobynets, it was found that he was born in the family of a zemstvo doctor in Zolotonosh, Poltava province, now Cherkasy region. He was educated at St. Volodymyr's University of Kyiv at the Faculty of Physics and Mathematics from 1904 to 1909. During his studies, he became interested in kobzar music, and soon after he created a bandurists' band. M. Zlobynets did not leave this occupation and while working as a teacher at the Zolotoniska Men's Gymnasium, he once again created one of the first bands of sighted bandurists and published a textbook called "Self-Teacher to Play the Kobza or Bandura". M. Zlobynets studied the history of his native land. He was also engaged in active public work, was a member of "Prosvita", his activity was particularly active during 1915-1917, when he insisted on the

Ukrainization of school education. In 1918, M. Zlobynets was arrested for the first time and accused of arming the students, but as a result he was acquitted. After the acquittal, he does not leave teaching activities and continues to work and conduct active public work. In the second half of the 1920s, he was a member of the Ukrainian Red Cross, in particular its Central Committee and Cherkasy District Committee. The next arrest took place in 1928, after which he was sentenced to three years in prison and a stay in a concentration camp on Solovki Island. He was arrested for the third time in 1933. The life path of M. Zlobynets ended on the famous 1937 September20. The name was returned and rehabilitated posthumously on June 12, 1989.

Keywords: Mykhailo Zlobynets, local history, bandura band, Prosvita, Zolotonosha

Постановка проблеми. В умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну та глобалістичних викликів сьогодення спостерігається посилення інтересу до вивчення вітчизняної історії та її локальних аспектів, масштабних досягнень в галузі наукових досліджень, життєвого шляху та наукової спадщини видатних українців, що сприяли утвердженню української державності та визнання її суб'єктності в світі. Особливої уваги заслуговують діячі науки та культури, які зазнали репресій тоталітарного режиму 1930-х років та чиї імена були піддані забуттю, а науковий доробок засекречений. Саме тому сьогодні є актуальним повернення громадянському суспільству заборонених режимом постатей та сприяння відновленню їх пам'яті в контексті присвоєння статусу національної гордості. Саме тому постать видатного педагога, поета та бандуриста М. Злобинця є актуальною для дослідження з огляду на його активну культурно-освітню, громадську та політичну позицію доби Української революції 1917-1921 рр.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Життєвий шлях та наукова спадщина М. Злобинця є малодослідженою, хоча, ми вважаємо, що його громадянська позиція, творча діяльність та педагогічна спадщина цілком не заслуговують на забуття і мають бути повернуті до вітчизняної науково-дослідної площини. У історіографічному доробку української діаспори ім'я М. Злобинця згадується у статті кобзаря В. Ємця «На добру славу України», де автором відзначено позитивний внесок М. Домонтовича (М. Злобинця) у розвиток кобзарського мистецтва [1]. У історіографії радянського періоду постать М. Злобинця перебувала поза увагою наукових інтересів істориків. Проте, варто відзначити дослідження О. Дея в якому він побіжно згадується, хоча із помилкою як Микола Злобинців [2]. Саме так це ім'я у подальшому

згадували у своїх наукових розвідках представники вітчизняної історичної науки. Більш комплексно життєвий шлях та творчий доробок М. Злобинця узагальнив для української науки виконавець-бандурист, дослідник кобзарства, композитор та диригент В. Мішалов [3]. Ім'я М. Злобинця було повернуто із небуття лише у 1989 році зусиллями відомого краєзнавця М. Пономаренка, який був директором Золотоніського краєзнавчого музею [4-5]. злобинець краєзнавчий діяч

У пострадянський період комплексному вивченню життєвого шляху, творчої і педагогічної спадщини М. Злобинця присвячені численні науково-дослідні розвідки О. Силка [6-9] та Л. Синявська [6-9], О. Силка [10-13], Г. Голиш [14], Б. Жеплинський та Ковальчук Д. [15], О. Ваврик [16]. Також знаходимо інформацію про М. Злобинця у багатотомній праці «Реабілітовані історією: у 27 т. Черкаська область» [17]. Діяльність Золотоніської «Просвіти» згадує П. Губа [18].

Мета - дослідити життєвий шлях, творчу, педагогічну та краєзнавчу діяльність М. Злобинця.

Завдання - простежити життєвий шлях бандуриста; проаналізу- вати діяльність у товаристві «Просвіті»; охарактеризувати основні напрямки краєзнавчої діяльності; визначити роль та місце М. Злобинця у розвитку кобзарства в Україні.

Хронологічні межі із 1883 року - народження майбутнього діяча освіти та культури по 1937 рік смерті.

Виклад основного матеріалу. М. Злобинець - майбутній культурно-громадський діяч, очільник Золотоніського громадського просвітницького руху, поет, бандурист, фольклорист, педагог народився 31 жовтня 1883 року у м. Золотоноша на Полтавщині (нині Черкащина), оскільки на той час Золотоніський повіт входив до складу Полтавської губернії в родині земського лікаря. Про його родину відомо, що батько Олександр Іванович (1862 р. н.) походив із православної міщанської (а за іншими даними - священницької) родини. Середню освіту батько здобув у Лубенській гімназії, а вищу - на медичному факультеті Університету Святого Володимира у 1880-1890-х роках . Оскільки він був земським стипендіатом, частину плати за його навчання сплатило Золотоніське земство [19]. Після завершення навчання у гімназії (імовірно, у Черкасах) М. Злобинець продовжив здобуття вищої освіти і у 1904 році вступив на фізико-математичний факультет Університету Святого Володимира. Звіти фізико-математичного факультету дають можливість сформувати уявлення про його успішність. Зокрема, оцінки станом на осінь 1906 року були наступними: аналітична геометрія - 5, диференціальне та інтегральне числення - 3, інтегральне числення -

зараховано, вища алгебра - зараховано, «разностороннее исчисление» - зараховано, фізика - 5, хімія - 4, богослов'я - 4, французька - зараховано. Також, згідно рішення факультету очолюваного професором

П. Алмашевським від 20 жовтня 1906 р., М. Злобинець був звільнений від плати за навчання на перший і другий семестри 1906-1907 та 1907- 1908 навчальних років. Під час навчання М. Злобинець зацікавився політичним життям та незабаром долучився до лав Української соціал- демократичної партії [7, с. 130].

Також за період навчання в університеті, 1905 року, відбувається перший літературний дебют М. Злобинця на сторінках альманаху молодих українських письменників під назвою «Перша ластівка», укладачем якого був відомий український поет М. Чернявський. До цієї збірки увійшло три думи, зокрема: «Минулася давнина, година кривавая…»,

«Повіяв низовий і море сонце пригріло…» та «Море» авторства М. Злобинця, який взяв собі літературний псевдонім М. Домонтович. Припускається, що такий вибір псевдоніму був пов'язаний із малою батьківщиною митця - селищем Домантово, Золотоніського повіту, Полтавської губернії. Дана публікація стала для М. Злобинця своєрідним визнанням його таланту у тогочасних літературних колах [9, С. 33].

Початкові відомості про заснування М. Злобинцем першого у Києві студентського ансамблю бандуристів у складі шести бандуристів датуються 1906 роком; дебютний виступ ансамблю, ймовірно, відбувся 1906 року у Каневі на вшануванні пам'яті Тараса Шевченка. 4 червня 1906 року М. Злобинець записав у книзі відвідувачів на Тарасовій горі вірш «Прокидайся батьку, годі тобі спати» та ремарку до нього у книзі відвідувачів на Тарасовій горі із підписом сценічним іменем «кобзар Домонтович». Проте багато питань потребують уточнення: коли і за яких обставин у М. Злобинця виникло захоплення літературою та кобзарським мистецтвом, хто були його вчителями, де навчився грати на бандурі, і зрештою, чому, зважаючи на свої здібності, він прийняв рішення навчатися на фізико-математичному факультеті Університету Святого Володимира [8, с. 45].

Щодо цих питань існують лише припущення. Перше належить відомому краєзнавцю із села Домантово Золотоніського району Черкаської області В. Почепцову. На його думку, М. Злобинця як свідомого українця, громадянина і бандуриста сформувала наявність культурного осередку у селі Домантово. Зі слів В. Почепцова, наприкінці XIX - на початку XX століть у селі проживало 12 000 осіб. Що літа їхня кількість збільшувалася за рахунок міської інтелігенції - художників, музикантів, театралів, а також тих, хто приїжджав із Києва.

Контакти із діячами культури та знайомство із тогочасним українським мистецтвом викликали у М. Злобинця інтерес, а згодом і захоплення традиційним кобзарським мистецтвом. Так, народна пісня, інструмен- тальна музика та народні традиції увійшли у його життя [9, с. 37].

На нашу думку, із огляду на літературні та музичні таланти М. Злобинця, його вибір математики видається дещо нелогічним. Проте, вище згаданий В. Почепцов вважав такий вибір не випадковим, аргументуючи це тим, що весь рух покоління кінця ХІХ - початку ХХ ст. був спрямований на вивчення природи, а їхній світогляд був зорієнтований на природничі науки. Згідно із другою гіпотезою стосовно вибору математики М. Злобинцем, на першому курсі навчання в Університеті св. Володимира він мав можливість бути присутнім на засіданні Історичного товариства Нестора-літописця, де виступав М. Кравченко, кобзар із села Великі Солотинці Миргородського повіту на Полтавщині. Саме цей виступ справив на нього визначальне враження і, можливо, вплинув на прийняття доленосного рішення [9, с. 39]. По закінченню Університету св. Володимира 1909 року як дипломований вчитель математики, М. Злобинець до Золотоноші і у вересні розпочав роботу у Золотоніській чоловічій гімназії. На той час він вже був відомим у мистецькому середовищі, тож продовжував займатися літературною діяльністю та грою на бандурі. Відомо, що у 1910-х роках Михайло Олександрович організував капелу, яка налічувала понад 50 бандуристів. М. Злобинець власноруч сконструював бандуру, написав ряд дум та записав існуючий на той час кобзарський репертуар від відомих бандуристів Т. Пархоменка, М. Кравченка та І. Кучугури-Кучеренка. У цей період у Золотоноші Михайло видав один із перших українських підручників із кобзарського мистецтва - дворозділовий посібник для самонавчання гри на кобзі або бандурі.

У 1916 році у звіті Золотоніського земства було зазначено, що М. Злобинець запропонував організувати музичну школу - притулок для воїнів-інвалідів, які поверталися із фронтів Першої світової війни із фізичними вадами. Заклад пропонував безкоштовне навчання гри на музичних інструментах для воїнів-інвалідів. У 1914 року М. Злобинець отримав завдання опрацювати матеріали місцевого архіву у м. Золотоноші у співпраці із Полтавською губернською архівною комісією. Дослідження історичних документів спонукали Михайла Олександровича написати серію історичних та краєзнавчих статей [8].

Так, у 1914-1915 роках у журналі «Рідний край» з'являються його лірико-естетичні поезії «Пора», «Саме страшне», «Я хотів би, щоб звуки

у мене лились». Окрім того, М. Злобинець брав активну участь у громадському житті міста і у 1915-1917 роках навіть обирався громадським діячем (депутатом) земської управи де спеціалізувався на питаннях освіти, а також входив до опікунської ради Золотоніського комерційного училища.

У 1917 р. М. Злобинець був членом Золотоніської повітової училищної ради та повітовим інспектором народних шкіл. Авторству М. Злобинця також належить підручник для початкових класів народних училищ і середніх шкіл «Арихметика», який складався із двох частин та отримав схвальні відгуки та високу оцінку фахівців. Михайло Олександрович також є автором близько 40 публікацій. Відомо, що станом на березень 1917 р. у Золотоноші активну діяльність проводило громадське об'єднання «Золотоноська українська громада» в якому М. Злобинець був секретарем ради [8].

Варто відмітити, що М. Злобинець був активним прихильником впровадження української мови у навчальний процес українських дітей. Зокрема, як громадський діяч він неодноразово піднімав питання про реорганізацію шкільної освіти, принаймі початкової, на засіданні Золотоніських повітових земських зборів. 1913 року Михайла Олександровича було обрано членом земської шкільної комісії училищної ради разом із гласними Д. Демченком, В. Ігнатовським та П. Шереметьєвим, які розглядали питання про реорганізацію шкільної мережі повіту [9].

1915 року на одному із засідань Золотоніських повітових зборів М. Злобинець разом із Д. Демченко виступили із доповіддю, яка привернула увагу широкої громадськості, преси та багатьох земських діячів Полтавського повіту. Доповідь викликала суспільний інтерес, і її основні положення знайшли відображення у постановах Полтавських губернських земських зборів, що передбачало визнати за необхідне почати друкувати земські шкільні підручники російською мовою та повинні містити пояснення та коментарі до окремих слів і фраз, які діти не розуміють українською мовою, окрім того визнати, що вірші та уривки з творів українських поетів і письменників мають бути включені до підручників, звернутися із клопотанням до Міністерства народної освіти про скасування постанов, які забороняли вчителям у народних школах пояснювати дітям незрозумілий матеріал українською мовою. Також передбачалося зобов'язати Управу Полтавського губернського земства розпочати клопотання про реорганізацію не лише повітових, але й губернських училищних рад через залучення до їхнього складу земських представників та педагогів, передати на розсуд губернської училищної комісії питання щодо з'ясування прав та обов'язків завідувачів відділами народної освіти в повітах із нагляду за організацією викладання у школах [9].

Після подій Лютневої революції 1917 року М. Злобинець продовжував лишатися членом Золотоніських повітових зборів. Найпізніший запис датується засіданням від 19 травня 1917 р., де він приймав участь у голосуванні [9].

Зміна суспільно-політичної орієнтації України у 1917 році позначилася і на організованому культурно-просвітницькому громадсь- кому русі. Виникнення та функціонування регіональних громадських осередків на Полтавщині, зокрема у Золотоноші, під час визвольних змагань 1917-1921 рр. досі залишається не до кінця вивченими. Між тим, без опрацювання регіонального матеріалу неможливо відтворити об'єктивну історію статутних громадських об'єднань в Україні. Для прикладу, одним із наслідків подій лютого 1917 року стало пожвавлення політичного, культурного та національного рухів у Золотоноші. Так, згідно даних місцевих істориків-краєзнавців, від 1906 року в містечку діяла громадсько-політична організація «Громада» на чолі із М. Злобинцем [7].

4 березня 1917 року (17 березня за новим стилем) у Києві було проголошено Центральну Раду, що очолила український національний рух. В результаті виборів М. Злобинець увійшов до складу оновленої Учбової ради та до постійної ревізійної комісії земського зібрання. Його обрали головою травневого засідання земського зібрання, на якому було прийнято низку важливих і принципових рішень, зокрема про українізацію системи народної освіти в регіоні, відкриття курсів української мови для вчителів народних шкіл, гімназії в Золотоноші, а також вечірніх і недільних курсів для дорослих [20].

Інституційне оформлення «громадівців» фіксується вже станом на початок 1917 р. Принаймні, спираючись на кілька збережених агітаційних листівок, адресованих жителям Золотоноші та повіту, які підписані як «Золотонішська Українська Громада», та тексту проєкту

«Статуту Золотоніської Української громади» вже як майбутньої проукраїнсько налаштованої громадсько-політичної організації. Мета нової організації була суто організаційна: консолідувати численні верстви українського народу та української інтелігенції і об'єднати їх із Головною Українською Громадою.

У квітні 1917 року завдяки зусиллям громадських діячів на чолі із М. Злобинцем і А. Лівицьким (майбутнім президентом Української Народної Республіки в екзилі із 1926 року), у Золотоноші було створено

нову безпартійну просвітницьку організацію «Просвіта». Утворення організації «Просвіта» стало результатом відходу частини учасників із

«Золотоніської Української громади». Після чого «Громада» продовжу- вала функціонувати як громадсько-політична організація. Таким чином, станом на березень 1917 року в Золотоноші діяла «Золотоніська українська громада», а М. Злобинець був секретарем ради об'єднання [7].

Ефективним засобом інформування мешканців міста та повіту про створення та діяльність нового громадського об'єднання був україномовний часопис «Вільне слово», що видавався спільно із Золотоніським кооперативним товариством. Починаючи від 1 липня 1917 року газета виходила двічі на тиждень. За період із 1917 по 1918 рр. вийшло понад 60 номерів, які редагував один із найактивніших членів «Просвіти» В. Ус. Принаймні деякі матеріали за червень і липень 1918 року частково введені в українську історіографію. Газета «Вільне слово» здебільшого публікувала статті, які пропагували ідею освіти українського населення, розбудови національних шкіл і національної освіти, призначення українських єпископів та запровадження богослужіння українською. Дана газета інформувала населення Золотоніського повіту про відкриття сільських «Просвіт» та бібліотек, реорганізацію та відкриття нових українських шкіл, гімназій у селах Чорнобай, Велика Бурімка та Мойсенці [6].

Щодо діяльності Золотоніської «Просвіти» після 1917 року існують лише припущення: безсумнівно, що постійні зміни суспільно- політичної орієнтації в місті у 1918-1919 роках не сприяли налагодженню продуктивної діяльності об'єднання; із другої половини 1918 року і далі ніякої продуктивної діяльності із боку «Просвіти» не було. Отже, можна констатувати, що М. Злобинець був активним учасником усіх громадських, культурних та освітніх заходів у регіоні, в яких йому вдавалося брати участь, відвертим захисником українських національних інтересів і, громадянином із прогресивним світоглядом. Адже, працюючи у Золотоніському педагогічному технікумі він кожного року організовував краєзнавчі екскурсії до могили Т. Шевченка по Дніпру.

Життєвий шлях М. Злобинця після 1917 року можна лише у загальних рисах реконструювати на основі матеріалів карної справи, які зберігаються у Державному архіві Черкаської області. Так, згідно із рукописами М. Злобинця, у період із осені 1917 до весни 1918 року у Золотоноші перебувають численні військові формування різних політичних сил. Так, весною 1917 року вчитель Золотоніської чоловічої гімназії Михайло Олександрович отримав звинувачення у навмисному

озброєнні своїх учнів. Його було виправдано на зборах, організованих батьками та вчителями гімназії, щоправда вже пізніше, М. Злобинцю радянською владою у 1928 р. було висунуте друге звинувачення, що він використовуючи свій авторитет і вороже ставлячись до більшовизму, у 1918 р., під час наступу частин червоної армії на Золотоношу організував та озброїв загін з учнів Золотоніської гімназії, з якими виступив на Золотоношу, щоб зупинити наступ більшовиків і був розбитий. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського, від квітня 1918 р., М. Злобинець із його слів, кілька місяців переховувався від можливого арешту. І все ж таки, перше ув'язнення М. Злобинця відбулося влітку 1918 р., а вже після ліквідації Гетьманату він був звільнений [7].

Наприкінці грудня 1919 року у Золотоноші остаточно утвердилась радянська влада, і останні вісім років свого життя М. Злобинець провів у відносному спокої, присвятивши себе виключно освіті та дозволеній громадській діяльності. Наприкінці 1920-х років Михайло Олександрович став членом Українського Червоного Хреста, зокрема його Центрального та Окружного Черкаського комітетів. Наприкінці 1920-х років долучився до Українського Червоного Хреста, зокрема його Центрального комітету та Черкаського обласного комітету. Це була нова громадська організація, створена із ініціативи Всеукраїнського з'їзду лікарів, що відбувся в Києві у квітні 1918 року, на базі місцевих об'єднань існуючого в Україні Російського Червоного Хреста. Захоплений цією новою ініціативою, М. Злобинець регулярно відвідував засідання Центрального комітету в Харкові та особисто познайомився із Євгеном Івановичем Касяненком, редактором журналу «Вісті ВУЦВК» та його братом Андрієм Івановичем.

10 березня 1928 року М. Злобинець був знову заарештований, цього разу за звинуваченням у антирадянській діяльністі, працюючи у Червоному Хресті. 31 березня 1928 року за постановою прокурора Шевченківського району кримінальну справу проти Михайла Олександровича було закрито із зазначенням, що під час проведення слідства достатніх даних для притягнення Злобинця М.О. до кримінальної відповідальності не зібрано, а зібрати такі дані не представляється можливим [7].

Проте ,рішенням Особливої наради при Колегії ОДПУ від

18 травня 1928 року М. Злобинця було засуджено до трьох років ув'язнення у концтаборі на острові Соловки відповідно до п. 10 ст. 58 КК. 22 жовтня 1928 року, після апеляції, на особливому засіданні Колегії ОДПУ від 18 травня 1928 року справу Михайла Олександровича

було повторно розглянуто і прийнято рішення залишити попереднє рішення без змін. Після відбуття першого терміну ув'язнення М. Злобинець був засланий до Північного округу на три роки за постановою Особливої наради від 15 травня 1931 року. Є відомості, що на засланні він працював кіномеханіком. 22 грудня 1933 року рішенням Трійки ОДПУ Північного округу М. Злобинець був звинувачений за тією ж статтею і вдруге засуджений до максимальної міри покарання - п'яти років позбавлення волі. 20 вересня 1937 року рішенням Трійки НКВС Північного округу М. Злобинець був засуджений до розстрілу. На той час йому було 53 роки. В. Почепцов, земляк Михайла Олександровича так описує день його смерті, що Михайло Олександрович, який працював у культосвіті Соловецького табору, не міг не ділитися своїми спогадами про Україну. Незабаром на нього було донесено. Після цього М. Злобинця «пустили з гірки» в результі він розбився на смерть. Така міра покарання називалася «спроба втечі».

Питання про реабілітацію М. Злобинця підняв у березні 1988 року, директор Золотоніського краєзнавчого музею М. Пономаренком. За постановою Черкаської районної прокуратури від 12 червня 1989 року М. Злобинець був реабілітований відповідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи з відновлення справедливості стосовно жертв репресій, які мали місце у період 30-40-х та на початку 50-х років» [6].

Висновки

Таким чином, аналізуючи всі вище зазначені факти, можемо дійти висновку, що внесок М. Злобинця у розвиток краєзнавчої та просвітницької діяльності є вагомим. Народившись у земській родині лікарів, він вирішив стати вчителем і, закінчивши гімназію, вступив на фізико-математичний факультет Університету святого Володимира. Захопившись кобзарством під час навчання, М. Злобинець ніколи не полишав професії. Працюючи викладачем Золотоніської чоловічої гімназії, створив одну із перших капел зрячих бандуристів та видав підручник «Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі». Михайло Олександрович досліджував вітчизняну історію, займаючи активну громадянську позицію, зокрема як учасник руху «Просвіта», що діяв у 1915-1917 роках та неодноразово виступав за українізацію освіти. Навіть після першого арешту 1918 року не полишив викладацької роботи і вів активну суспільно-політичну діяльність. Так, наприкінці 1920-х років був членом Українського Червоного Хреста, його Центрального та Окружного черкаського комітетів. Після арешту 1928 року був засуджений до трьох років позбавлення волі та ув'язнення в концтабір на острові Соловки. Втретє М. Злобинець був арештований 1933 р. Життєвий шлях М. Злобинця обірвався сумнозвісного 1937 р. 20 вересня у рік коли українське суспільство несло непомірні втрати своїх відданих синів і дочок, чиї імена лягли на грунт пробудження української державності та національної ідентичності сьогодення.

Література

1. Ємець В. На добру славу України Режим доступу: http://khotkevych.org/ tmp/081208161231C.html. (дата звернення 5.05.2023).

2. Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів: XVI-ХХ ст. Київ, 1969. С. 234.

3. Мішалов В. Бандурист М. Домонтович - Михайло Злобінцев. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Вип. 17-18. Івано-Франківськ, 2009-2010. С. 295-301.

4. Пономаренко М. Злобинець (Злобинців) Михайло. Українська літературна енциклопедія. Т. 2. Київ, 1990. С. 272-273.

5. Пономаренко М. Краєзнавці Черкащини: біобібліографічний словник. Золотоноша, 2003. 100 с.

6. Силка О. Золотоніська «Просвіта»: діяльність одного року. Українське державотворення: проблеми і сучасність : зб. наук. праць. 2013. С. 40-47

7. Силка О., Синявська Л. Михайло Злобинець: золотоніський просвітник загальноукраїнського рівня (1883-1937 рр.). Краєзнавство. 2017. № 1-2. С. 127-142.

8. Силка О., Синявська Л. «Інтелігентний кобзар» Михайло Злобинець: життя за радянських реалій. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. 2014. Вип. 4. С. 44-48.

9. Силка О., Синявська Л.. Бандури пісня недоспівана… або суспільний виклик Михайла Злобинця: наукове видання. Черкаси. 2017. 246 с.

10. Силка О. Золотоніський книгодрук (кінець ХІХ - початок ХХ століття). Історико-бібліографічне дослідження. Черкаси. 2012. 232 с.

11. Силка О. Злобинців Михайло Одександрович (1883 - після 20.ІХ.1937 рр.); Вибрана бібліографія; М. Злобенців «Про землю»; М. Домонтович «Українські революційні пісні» Золотоніський книгодрук (кінець ХІХ - початок ХХ ст). Черкаси, 2012. С. 157-190.

12. Силка О. З. Золотоніська Шевченкіана (80-ті рр. ХІХ ст. - 1919 р).Кобзар єднає Україну : Всеукраїнська науково-практ. конф., м. Черкаси, м. Канів, 24-25 квітня 2014 р.: програма. Черкаси; Канів, 2014. С. 9.

13. Силка О. Золотоніська Шевченкіана (80-ті рр. ХІХ ст. - 1919 р.). Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. Черкаси, 2013. Вип. 39 (292). - С. 44 -49.

14. Голиш Г. Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району. Черкаси, 2008. 572 с.

15. Жеплинський Б., Ковальчук Д. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. Львів: Галицька видавнича спілка, 2011. 316 с.

16. Ваврик О. Становлення ансамблевого бандурного мистецтва в контексті просвітницького руху в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Традиційне музикування українців у європейському просторі: зб. матеріалів. Київ, 2008. С. 82-88.

17. Злобинець Михайло Олександрович. Реабілітовані історією: у 27 т. Черкаська область. Книга 3. Сміла, 2003. С. 118.

18. Губа П. І. Освітньо-культурне відродження України в період Центральної Ради (за газетними джерелами 1917-1918 рр.). Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя, 2005. Вип. XIX. С. 169-173.

19. Державний архів м. Києва, ф. 16, оп. 465, спр. 597, арк. 124зв.; Свод журналов XXVI очередного Золотоношского уездного земского собрания 1890 г. Золотоноша.1891. С. 59

20. Никорак Ю. Кобзар ХХ століття. Михамйло Олександрович Домонтувич. Режим доступу: https://ukrainianpeople.us/ (дата звернення 4.05.2023).

References

1. Iemets V. Na dobru slavu Ukrainy. [For the good glory of Ukraine]. Access mode: http://khotkevych.org/tmp/081208161231C.html. (accessed 5.05.2023). [in Ukrainian].

2. Dei O. Slovnyk ukrainskykh psevdonimiv ta kryptonimiv: XVI-KhKh st. [Slovnyk ukrainskykh psevdonimiv ta kryptonimiv: XVI-KhKh st.] Kyiv, 1969. S. 234. [in Ukrainian].

3. Mishalov V. Banduryst M. Domontovych - Mykhailo Zlobintsev. [Banduryst

M. Domontovych - Mykhailo Zlobintsev.] Bulletin of the Carpathian University. Art History. Issues 17-18. Ivano-Frankivsk, 2009-2010. С. 295-301. [in Ukrainian].

4. Ponomarenko M. Zlobynets (Zlobyntsiv) Mykhailo. Ukrainska literaturna entsyklopediia. [Zlobynets (Zlobintsiv) Mykhailo.] Ukrainian Literary Encyclopedia. Vol. 2. Kyiv, 1990. С. 272-273. [in Ukrainian].

5. Ponomarenko M. Kraieznavtsi Cherkashchyny: biobibliohrafichnyi slovnyk. [Local historians of Cherkasy region: a bibliographic dictionary]. Zolotonosha, 2003. 100 с. [in Ukrainian].

6. Sylka O. Zolotoniska «Prosvita»: diialnist odnoho roku. [Zolotonosha "Prosvita": one year's activity.] Ukrainian state-building: problems and modernity: a collection of scientific works. 2013. С. 40-47. [in Ukrainian].

7. Sylka O., Syniavska L. Mykhailo Zlobynets: zolotoniskyi prosvitnyk zahalnoukrainskoho rivnia (1883-1937 rr.). [Mykhailo Zlobynets: Zolotonosha educator of the all-Ukrainian level (1883-1937).] Local History. 2017. № 1-2. С. 127-142. [in Ukrainian].

8. Sylka O., Syniavska L. «Intelihentnyi kobzar» Mykhailo Zlobynets: zhyttia za radianskykh realii. ["Intelligent Kobzar" Mykhailo Zlobynets: Life in Soviet Realities.] Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History. 2014. Issue 4. С. 44-48. [in Ukrainian].

9. Sylka O. Zolotoniskyi knyhodruk (kinets KhIKh - pochatok KhKh stolittia). Istoryko-bibliohrafichne doslidzhennia. [Bandura's Song Unsung... or the Social Challenge of Mykhailo Zlobynets: a scientific publication] Cherkasy. 2017. 246 с. [in Ukrainian].

10. Sylka O. Zolotoniskyi knyhodruk (kinets KhIKh - pochatok KhKh stolittia). Istoryko-bibliohrafichne doslidzhennia. [Zolotonosha printing house (late nineteenth - early twentieth century). Historical and bibliographic research.] Cherkasy. 2012. 232 с. [in Ukrainian].

11. Sylka O. Zlobyntsiv Mykhailo Odeksandrovych (1883 - pislia 20.IKh.1937 rr.); Vybrana bibliohrafiia; M. Zlobentsiv «Pro zemliu»; M. Domontovych «Ukrainski revoliutsiini pisni» Zolotoniskyi knyhodruk (kinets KhIKh - pochatok KhKh st). [Mykhailo Odeksandrovych Zlobintsiv (1883 - after 20.IX.1937); Selected bibliography;

M. Zlobentsiv "On the Land"; M. Domontovych "Ukrainian Revolutionary Songs"

Zolotonosha printing house (late nineteenth - early twentieth centuries).] Cherkasy, 2012.

P. 157-190. [in Ukrainian].

12. Sylka O. Z. Zolotoniska Shevchenkiana (80-ti rr. KhIKh st. - 1919 r) Kobzar yednaie Ukrainu : Vseukrainska naukovo-prakt. konf. [Zolotonosha Shevchenkiana (80s of the XIX century - 1919) Kobzar unites Ukraine: All-Ukrainian scientific-practical conference, Cherkasy, Kaniv, 24-25 April 2014 : programme] Cherkasy ; Kaniv, 2014. С. 9. [in Ukrainian].

13. Sylka O. Zolotoniska Shevchenkiana (80-ti rr. KhIKh st. - 1919 r.). Visnyk Cherkaskoho universytetu. [Zolotonosha Shevchenkiana (80s of the XIX century - 1919] ). Bulletin of Cherkasy University. Series: Historical Sciences. Cherkasy, 2013. Issue 39 (292). - P. 44 -49. [in Ukrainian].

14. Holysh H. Podorozh Zlatokraiem. Narys istorii ta sohodennia Zolotoniskoho raionu. Cherkasy, 2008. 572 s. [Travelling through Zlatokrai. An outline of the history and present of Zolotonosha district.] Cherkasy, 2008. 572 с. [in Ukrainian].

15. Zheplynskyi B., Kovalchuk D. Ukrainski kobzari, bandurysty, lirnyky.

Entsyklopedychnyi dovidnyk. Lviv: Halytska vydavnycha spilka, 2011. 316 s. [Ukrainian kobzars, bandura players, lyre players. Encyclopaedic reference book. ] Lviv: Galician Publishing Union, 2011. 316 с. [in Ukrainian].

16. Vavryk O. Stanovlennia ansamblevoho bandurnoho mystetstva v konteksti prosvitnytskoho rukhu v Ukraini naprykintsi KhIKh - na pochatku KhKh st. [The formation of ensemble bandura art in the context of the educational movement in Ukraine in the late nineteenth and early twentieth centuries.] Traditional musicianship of Ukrainians in the European space: a collection of materials. Kyiv, 2008. С. 82-88. [in Ukrainian].

17. Zlobynets Mykhailo Oleksandrovych. Reabilitovani istoriieiu: u 27 t. Cherkaska oblast. Knyha3.[Zlobynets, Mykhailo Oleksandrovych. Rehabilitated by history: in 27 vols.] Cherkasy region. Book 3. Smila, 2003. С. 118. [in Ukrainian].

18. Huba P. Osvitno-kulturne vidrodzhennia Ukrainy v period Tsentralnoi Rady (za hazetnymy dzherelamy 1917-1918 rr.). [Educational and Cultural Revival of Ukraine during the Central Rada (based on newspaper sources of 1917-1918)..] Scientific works of the Faculty of History of Zaporizhzhia State University. Zaporizhzhia, 2005. Issue XIX. С. 169-173. [in Ukrainian].

19. Derzhavniy arhIv m. Kieva, f. 16, op. 465, spr. 597, ark. 124zv.; Svod zhurnalov XXVI ocherednogo Zolotonoshskogo uezdnogo zemskogo sobraniya 1890 g. Zolotonosha.1891. S. 59. [State Archives of Kyiv, f. 16, op. 465, folio 597, p. 124. 124pp.; Collection of journals of the XXVI regular Zolotonosha County Zemstvo meeting

of 1890.] Zolotonosha. 1891. S. 59. [in Ukrainian].

20. Nykorak Yu. Kobzar KhKh stolittia. Mykhбilo Oleksandrovych Domontуvych. [Mikhail Alexandrovich Domontovich.]Access mode: https://ukrainianpeople.us/ (accessed May 4, 2023). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru