Ліберальні цінності під час війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ліберальні цінності під час війни

У ситуації військових дій, у часи концентрації повноважень і ресурсів на вищих рівнях державного управління залишається, як можна припускати, мало місця для ліберальних цінностей. Передусім можна сказати, що саме низка ліберальних цінностей була корисною під час російсько-української війни: впевнена прихильність до індивідуалізму та до свободи як головних засад життя. Друга цінність - суто ліберальна - життя людей має бути важливіше за усе інше, і саме це було продемонстровано під час захисту Маріуполя, коли полк «Азов» не лише воював, а й намагався захищати життя цивільних, які опинилися у пастці. Саме це викликало повагу у західних партнерів України та бажання допомагати ресурсами для перемоги.

Третя ліберальна цінність - схильність до децентралізації влади, намагання брати відповідальність у власні руки - саме так відбувалося під часи оборони багатьох міст та містечок на Сході та на Півдні України. Зокрема, вдала оборона Миколаєва здійснювалась завдяки вдалому досвіду децентралізації, коли місцеві органи влади виконували не лише свої цивільні обов'язки, а й змогли частково організувати оборону міста.

Фактично на українській війні відбувається зіткнення двох систем цінностей: тоталітарної пострадянської та неоліберальної. Тому що українці наразі будують, можливо, нову систему цінностей для всього світу, долаючи недоліки класичного лібералізму, який не був позбавлений наслідків імперського мислення. Частково ця неоліберальна українська система цінностей використовує постмодерні риси, постколоніальний спротив і пристосовує все це для долання культурних травм, певною мірою позбавляючись колоніального комплексу меншовартості. Ця робота над формуванням нової України лише почалася, і тому для дослідників дуже важливо буде знайти теоретичне та методологічне підґрунтя для аналізу як самої війни, так і її наслідків. Це передусім буде необхідно задля створення нової ідеології України у повоєнні часи та її нового образу для навколишнього світу.

Ідеологічне протистояння з російським світом - це буде одне з головних викликів для майбутньої України, тому необхідно вже зараз спробувати проаналізувати, у чому поля- гатиме це протистояння та що можна використовувати для створення власної, неоліберальної картини світу. Процес осмислення сформованих в ідеологічному полі символічних систем, раціональна критика власних підстав дають змогу ідеологічному дискурсу відповідати динаміці соціального простору, задовольняючи інтереси носіїв різних соціальних і культурних ідентичностей. Але в класичному ідеологічному дискурсі епохи модерну образ соціальності був нестійкий і розпливчастий. Він набував ознак громадянського суспільства як простору свободи слова та самовираження або ж анархізму чи соціалізму. У результаті в такому суперечливому ідеологічному просторі формуються дві альтернативи - тоталітарний і постмодерністський дискурс. У ситуації війни в Україні відбувається зіткнення цих дискурсів. Подібність їх полягає в спробі створення цілісного образу соціальності без внутрішніх соціальних суперечностей, але наслідки цієї цілісності різні.

Тоталітарний дискурс замикає соціальність навколо однієї ідеї - комунізм, націонал-соціалізм, рашизм. У цьому випадку в ідеологічному центрі соціальної реальності виявляються носії та хранителі єдиної істини для всіх, інші соціальні верстви розміщуються за принципом наближення чи віддалення від істинної ідеї. Очевидними недоліками цього дискурсу є заборона на самовираження і свободу слова, на конфлікти всередині правлячої еліти, яка для інших соціальних груп має бути у вигляді єдиного, згуртованого навколо ідеї центру. При цьому постмодерністський дискурс діє набагато ефективніше, створюючи образ цілісної несуперечливої соціальності. Цей образ постає як поле відкритої глобальної комунікації без територіальних кордонів і соціальних обмежень. Однією із нечисленних перешкод для вступу в таке поле комунікації визнається обмеження в доступі до інформації і знань, що може бути частково знято за допомогою постійного підвищення рівня освіти та професійної кваліфікації акторами комунікації. У постмодерністському ідеологічному дискурсі на зміну образу суспільства, розділеного на соціальні статуси залежно від майнового і політичного капіталу, приходить образ суспільства, де неможливо розрізнити межі груп у загальному полі соціальної комунікації. Він передбачає «поширення інформації для всіх, зображує себе як безперервний діалог і таким чином опановує розривом між самим собою і Іншим, знаходячи місце розриву в своєму просторі» [Lefort, 1983: р. 73].

Якщо в ідеологічному дискурсі класичного варіанта модерну відбувалися переміщення ідеологічних форм, їх допустимий конфлікт і постійні компроміси, то в новій ідеології постмодернізму та неолібералізму формується інший спосіб спілкування з суспільством. Виникає і складається образ дискурсу без кордонів, у якому все стає прозорим, де суб'єкт знаходиться в постійній круговерті інформації. Сучасний ліберальний дискурс відрізняється від тоталітарного тим, що уможливлює своїм носіям вільно висловлювати свою думку і «захищається від вторгнення у свій простір, зображуючи всередині самого себе місце, відведене для супротивника» [Lefort, 1983: р. 67]. «Там, де тоталітаризм оберігає себе від розриву культури за допомогою грубого прямого ствердження істини історії, а досягнення майбутнього перетворює на розвиток справжнього, ідеологічний дискурс постмодернізму опановує реальність завдяки ознакам постійного нового, обробляє їх, щоб усунути загрозу історичності конфліктів всередиїні суспільства» [Lefort, 1983: р. 83].

Саме завдяки ліберальній системі цінностей Україна може пройти через випробування війною та складний повоєнний період. Для розвитку ідей сучасного неолібералізму можна використати ідеї нової етики для глобального суспільства, бо головною відмінністю має бути культура діалогу в середині суспільства. Автором цієї концепції є Ян Шолте (Jan Scholte) [Scholte, 2020)]. Як він пише, ідеї цієї етики зазвичай виникли з практики та досвіду роботи численних різноманітних політичних програм, особливо в проєктах «Громадянське суспільство і демократія в глобальній економіці» (2001-2005) та «Побудова глобальної демократії» (2008-2014) [Sheller, 2015]. Я. Шол- те визначає наступні сім принципів політики майбутнього, а саме: прийняття принципу рефлексивності в основі сучасного мислення; увага до глибинних відносин між культурою та владою; визнання складності як принципу пізнання; визнання переваг різноманітності; плекання смирення як принципу ставлення до своєї культури; здатність ураховувати різноманіття; взаємне навчання в діалозі задля позитивних змін.

Першим із семи запропонованих принципів є прийняття рефлексивності за основу мислення, і він багато в чому задає тон іншим шести принципам. Рефлексивність у даному контексті розуміється як форма критичної саморефлексії, яка потребує постійної уваги і сумнівів у доцільності власних дій, а також постійної уваги до специфічності (тобто неуніверсаль- ності) своїх ідей і практик. Схильні до рефлексивності люди постійно пов'язують свої знання і поведінку з унікальним контекстом ситуації. Інакше кажучи, рефлексивність передбачає пошук відповіді на запитання: в який час я думаю і дію, де, в якому просторі я це роблю, якою мовою, керуючись якою релігійною вірою і цінностями якої соціальної групи? У момент такої рефлексії будь-яка презумпція невинуватості або ідея володіння якоюсь «надкультурною» істиною відкидається. Замість почуття власної непогрішимості рефлексивність породжує гостре усвідомлення того, що твою точку зору в глобальному масштабі цілком можуть не поділяти більшість інших. Подолання культурних відмінностей, яке, безумовно, знадобиться для глобального співробітництва, може бути полегшене, якщо завдяки рефлексії сторони діалогу будуть більш чуйно налаштовані на усвідомлення цих відмінностей у цінностях і оцінках.

Другий принцип нової етики діалогу, як альтернативної парадигми, полягає у визнанні важливості й особливої ролі відносин між культурою та владою. Це означає розуміння того, що соціальна смислова структура завжди пройнята можливістю управління потенціалом залучених сторін. Таким чином, культура незмінно втягується в динамічні відносини з владою, впливаючи на неї напряму або в прихований спосіб. У концепції сучасного лібералізму така взаємодія між владою і культурою береться до уваги. Для сучасної політики особливо важливо виявити, виділити й дослідити структурну нерівність, яка має властивість домінувати над різними життєвими світами, особливо в ситуаціях, де гегемоністська конструкція (наприклад, «розвиток» або «Бог») довільно маргіналізує інші раціональності, що можуть мати власні лінії узгодженості й цілісності. У глобальному суспільстві учасники зустрічі чітко показують, підкреслюють і ставлять під сумнів те, що в їхні власні та інші життєві шляхи можуть мати вбудовані (негативні) переваги. Співрозмовники усвідомлюють, що культурне підпорядкування може породжувати гнів, підозру і опір з боку тих, кого змушують замовкнути. Більше того, актори, які займають домінуючі культурні позиції, якщо вони беруть участь у глобальних дискусіях у транскультурному дусі, зобов'язані відмовитися від домінування і від своїх безпідставних привілеїв.

Стала глобальна співпраця стане можливою лише тоді, коли сторони відкриті й чесні по відношенню до культурної ієрархії влади, відмовляються від зловживання безпідставними перевагами і прагнуть рівних можливостей поваги і можливості висловлювання. Третій принцип нової етики діалогу - це визнання складності як головної специфічної ознаки сучасних процесів. Подібне визнання зумовлює розуміння того, що культура не є тим, що про неї думають представники мультикультуралізму і класичного антропологічного підходу. Як правило, у цих підходах культуру представлено як гомогенне середовище для обмежених і взаємовиключних один від одного груп людей, де однорідність панує всередині кожної групи і бінарна опозиція переважає між їхніми ціннісними системами. У реальній світовій політиці культури мається на увазі не лише різноманітність, дискретність і нерухомість систем культурних цінностей, а й такі якості культури, як неоднорідність, мінливість, ризомність, невизначеність. Поодинокі, штучно однорідні й фіксовані культурні категорії (наприклад, «азійський», «чорний», «корінний», «ісламський», «західний», «жіночий», «молодіжний») нав'язують культурному діалогу певну межу, розподіл, перебільшують опозицію й заперечують динамізм. Навпаки, транскультурність визнає складності, дає змогу кожній людині презентувати власний багатовимірний рухомий життєвий світ, де культура - те, що розвивається, це певна взаємодія багатьох тенденцій, які не можуть бути зведені до окремих складових частин. Визнання культурної складності спонукає до більш глибокого дослідження і більш уважного спілкування з колегами у світовій політиці. Результатом такого спілкування стає більш тонке і відкрите розуміння себе та інших. Саме це може закласти міцну основу для глобального співробітництва майбутньої України у європейському просторі.

Четвертий принцип нової етики діалогу - отримання задоволення від різноманітності. У такому разі плюралізм у життєвих світах не тільки визнається, а й позитивно сприймається та активно просувається. Таким чином культурний плюралізм з ентузіазмом вітається як творчий ресурс. Зустрічі з різноманітними життєвими світами розглядаються як можливості для розвитку нових ідей, для більш широкого розкриття потенціалу, щоб знайти альтернативні відповіді. Можливо, у контексті гнучкого й ефективного реагування на глобальні проблеми, просування культурного розмаїття може бути навіть ключем до виживання людства та інших видів. Різні розуміння і методи вирішення тієї самої глобальної проблеми повністю взаємодоповнюють один одного. Р. Чоу називає це «скоординованою автономією» [Chow, 2005], люди зможуть здобути взаємну підтримку у вирішенні глобальних проблем, зберігаючи при цьому відмінності в своїх життєвих світах.

П'ятий принцип нової неоліберальної етики - смиренність перед відмінностями. За всього культурного різноманіття, про яке так багато говорять і яке так люблять використовувати для опису сучасності, безумовно, виникають і виникатимуть такі ситуації, коли різні конструкції сенсу здаються для людей несумісними. Іноді ці радикальні розбіжності (наприклад, навколо певних звичок харчування і одягу) залишаються доволі необразливими і можуть легко долатися. Проте інші суттєві розбіжності викликають моральне неприйняття та імпульси до бажання заперечувати право на існування «Іншого». У цих випадках ця нова етика пропонує смиренність. Таким чином, замість того, щоб негайно зайняти позицію конфронтації і ствердження власної більшої чесноти, сторони спілкування і переговорів визнають недосконалість власного способу життя і обмежене розуміння контрастів «Іншого». Трепет перед недосконалістю людського досвіду і подив перед величним масштабом людської творчості можуть стримувати невпинне ігнорування протилежних життєвих світів, заохочуючи їх до максимального пристосування до відмінностей. Зокрема, люди, які займають становище, що намагаються домінувати (наприклад, представники панівних класів або громадяни розвинених країн), можуть визнати, що презумпції їхньої культурної переваги значною мірою є результатом використання ресурсу влади. Смирення у новій глобальній політиці зумовлює відмову від будь-яких «цивілізаційних місій», відповідно до яких самопроголошені «просунуті» культури нав'язують себе, прагнучи подолати відстань до культур «відсталих народів». Глобальне співробітництво в умовах культурного розмаїття досягається набагато легше серед смиренних, ніж серед самовдоволених.

Смирення для представників культур - колишніх гегемонів сприяє шостому основному принципу нової етики, а саме здатності глибинного сприйняття точки зору «Іншого», своєрідного мистецтва чути «Іншого». За такого підходу культурна відмінність розглядається не як чорна скринька (де проблема ігнорується) або як скринька Пандори (відкриття якої викликає хаос), а як поштовх до розмови. Здатність прислухатися до різноманітності - ключове вміння, що повинно опрацьовуватись у сучасній глобальній політиці. Дійсно, здатність слухати, можливо, є не менш важливою для глобального співробітництва, ніж експертні знання в галузі правових інструментів і розробки стратегічних напрямів у політиці. Слухання «Іншого» потребує зосередженої, уважної і терплячої уваги, що прагне максимально чути, співпереживати, отримувати від колег нові знання. Саме такому мистецтву слухання треба навчитися представникам насамперед колишніх метрополій, тому що саме їм притаманний поверхневий погляд на інші культури.

Нарешті, сьомий принцип неоліберальної етики передбачає, що глобальне співробітництво - це процес постійного взаємного навчання позитивних змін серед різноманітних життєвих світів. Цей принцип розглядає обміни між відмінностями як можливості навчання, що, своєю чергою, можуть сприяти необхідній соціальній трансформації у бік більш справедливого розподілу ресурсів або більшої екологічної цілісності. Взаємодія через розмаїття - особливо коли до нього звертаються з акцентом на гнучкість, складність, відкритість, смиренність і слухання, - породжує постійні культурні реконструкції [Plott, 2013: р. 123]. Саме цей світогляд не тільки визнає властивий культурі динамізм, а й постійно утверджує і розвиває творчий потенціал, запропоновані взаємні перетворення. Залучення культурного розмаїття у простір сучасного суспільства - це змога нарешті зрозуміти, що можливі нові шляхи. Таким чином, етика і політика неолібералізму може дати нові ідеї і практики для розширення глобального співробітництва. тоталітарний неоліберальний рефлексивність війна

Висновки

Головна цінність, яка стверджується та протистоїть тоталітарному дискурсу насильства, це збереження в сучасних умовах війни поля раціональності дискурсу. Мається на увазі збереження можливості діалогу, пошуку нових підходів до вирішення проблем сучасного українського суспільства. Нормою є плюралізм думок, діалог, у якому кожна точка зору може бути почута, якщо вона висловлена аргументовано і має достатні раціональні підстави. Це не передбачає пошуку єдиної універсальної істини. Це передбачає, що за всієї відмінності підходів до основ сучасної раціональності соціальна теорія створює певну мову понять і концепцій, завдяки якій може знайти місце в культурному просторі будь-яка точка зору на соціальну реальність, якщо вона дійсно прагне діалогу. Безумовно, лібералізм як нормативна основа світового порядку переживає проблеми, частково через свою неспроможність забезпечити адекватну демократію сучасній глобалізації. Тому саме досвід України може змінити цю ситуацію, сформувавши нові принципи, ідеї та практики демократії, що можуть стати основою майбутнього нового світового порядку.

Таким чином, необхідні більш радикальні зміни в підходах до аналізу культурного різноманіття глобального світу, увага до всіх учасників соціального простору, незважаючи на їх численність або ідеологічний вплив. Бо Україна вже вразила світ своїми досягненнями та волею до перемоги над, здавалося б, непереможним ворогом. Тому наразі формується альтернатива в культурній політиці. Новий підхід полягає в тому, що потрібно усвідомлювати і враховувати реальні обставини культурного розмаїття і відмінності для формування ефективної стратегії у повоєнному світі, бо він вже ніколи не буде таким, як був. Сучасні глобальні політичні виклики вимагають тіснішої комунікації і переговорів у ситуації культурного розмаїття, ніж це може бути досягнуто за допомогою міждержавної дипломатії старого зразка. Навіть участь у глобальному управлінні економічними процесами і вирішенні глобальних проблем людства наразі виходить далеко за межі традиційної зовнішньої політики. Кермо влади переходить від традиційної політичної еліти до ширших офіційних кіл, до комерційних діячів, сучасного глобального громадянського суспільства і соціальних рухів. Хто і за яких умов зможе стати ефективним прибічником і пропагандистом цього нового світу неоліберальних цінностей? Хто може стати агентом цієї глобальної переорієнтації в політиці культурного розмаїття для сучасного глобалізованого світу? Україні, безперечно, знайдеться місце у цих повоєнних процесах утворення нового неоліберального світу, бо саме її перемога надасть можливість серйозного реформування переважної більшості інституцій та організацій світового глобального рівня. Для цього потрібно буде формування нових теорій і методологічних підходів для вивчення цього нового соціального та культурного простору, і саме у цьому будуть полягати головні виклики та можливості української соціологічної науки.

Джерела

1. Chow, R. (1998). Ethics after Idealism: Theory - culture - ethnicity - reading, Indiana, UP: Bloomington.

2. Lefort, С. (1983). On the Genesis of Ideology in Modern Societies. Canadian Journal of Political and Social Theory/Revue canadienne de theorie politique et sociale, Vol. 7, Nos. 1-2: 58-89.

3. Scholte, J. A. (2020). After Liberal Global Democracy: New Methodology for New Praxis. Fudan Journal of the Humanities and Social Sciences 13:67-92.

4. Sheller, M. (2017) From spatial turn to mobilities turn. Current Sociology, 65(4): 623-39.

Размещено на Allbest.ru