Радянська пропагандистсько-агітаційна діяльність у Східній Галичині в 1920-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянська пропагандистсько-агітаційна діяльність у Східній Галичині в 1920-х рр.

Тамара Галицька-Дідух

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра історії України і методики викладання історії, Івано-Франківськ,

У науковій статті висвітлено пропагандистсько-агітаційну діяльність більшовицького керівництва УСРР і РСФРР в Східній Галичині в 1920-х рр. Доведено, що позиція радянського уряду залежала від тогочасної політичної кон'юнктури. Однак незмінним залишалося прагнення експортувати “світову соціалістичну революцію " в Західну Європу. Організаційним центром для реалізації цього завдання був Комуністичний Інтернаціонал, а основним адептом більшовицького впливу на західноукраїнських землях залишалася Комуністична партія Східної Галичини (з 1923 р. - Комуністична партія Західної України), під контролем якої були “Сельроб " і Комуністичний союз молоді Західної України.

Радянське керівництво використовувало активні форми інформаційно-психологічного впливу на населення Східної Галичини. Основними напрямами та способами пропагандистсько-інформаційних технологій більшовицького керівництва у 20-х рр. ХХ ст. були: маніпулювання східногалицьким питанням на міжнародній арені з метою послаблення геополітичного значення Польщі та здобуття підтримки політичних діячів Східної Галичини; поширення радянської пропагандистської літератури, у якій по - давалася спотворена інформація про соціально-економічну і національно-культурну політику більшовиків в Україні; запровадження широкої агентурної мережі, фінансованої Москвою не тільки з пропа- гандистською метою, але й для створення “керованого хаосу" через страйки та селянські виступи. Радянські агенти поширювали агітаційні матеріали, залучали місцевих мешканців до пропагандистської діяльності, провокували антипольські настрої. Таким чином, радянські пропагандистсько-інформаційні заходи були спрямовані на дезорганізацію та дезорієнтацію населення Східної Галичини, на вплив щодо його емоційного та психологічного стану; зміну суспільної думки в інтересах більшовицького керівництва.

Ключові слова: Східна Галичина, пропаганда, дезінформація, агентура, Комуністична партія Східної Галичини, Комуністична партія Західної України, міжнародно-правовий статус.

Summary

радянська пропагандистсько-агітаційна діяльність східна галичина

THE SOVIET PROPAGANDA AND AGITATION ACTIVITIES IN EASTERN GALYCHINA

IN THE 1920 S.

Tamara HALYTSKA-DIDUKH

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University,

Department of History of Ukraine and Methods of Teaching History Ivano-Frankivsk, Ukraine

The scientific article highlights the propaganda and agitation activities of the Bolshevik leadership of the USSR and RSFSR in Eastern Galicia in the 1920 s. The position of the Soviet government depended on the current political situation. However, the desire to export the "world socialist revolution " to Western Europe remained unchanged. The organizational centre for the implementation of this task was the Communist International, which became an instrument of influence on communist parties and organizations in other countries. The Communist Party of Eastern Galicia (since 1923 - the Communist Party of Western Ukraine) remained the main adept of Bolshevik influence in Western Ukrainian lands, which stood on the idea of organizing an armed uprising and thus joining these territories to Soviet Ukraine. Under the control of CPWU was “Selrob”, the Communist Union of Youth of Western Ukraine.

It has been proven that propaganda and information measures are non-contact, they are not directly related to bloodshed, but they have a significant impact on the destruction of public psychology. The Soviet leadership used active forms of informational and psychological influence on the population of Eastern Galicia. The main directions and methods ofpropaganda and information technologies of the Bolshevik leadership in the 1920s were: manipulation of the Eastern Galician issue in the international arena with the aim of weakening the geopolitical importance of Poland and gaining the support ofpolitical figures of Eastern Galicia; the spread of Soviet propaganda literature, which provided distorted information about the Bolsheviks' socio-economic and national-cultural policy in Ukraine; the introduction of a wide agent network financed by Moscow not only for propaganda purposes, but also to create “controlled chaos” through strikes and peasant demonstrations. Soviet agents distributed propaganda materials, involved local residents in propaganda activities, and provoked antiPolish sentiments. Thus, Soviet propaganda and information measures were aimed at disorganization and disorientation of the population of Eastern Galicia, at influencing their emotional and psychological state; changing public opinion in the interests of the Bolshevik leadership.

Keywords: Eastern Galicia, propaganda, disinformation.

Зпочатку 2014 року Російська Федерація здійснює військові дії на території України, які мають небачені за останні десятиліття в Європі масштаби. Окрім безпосередньої військової агресії, РФ продовжує використовувати проти України активні форми інформаційно -психологічного впливу та явну пропаганду з метою як консолідації власного населення, так і дестабілі - зації внутрішньої ситуації в Україні, а також “легітимізації” своїх агресивних дій на зовнішній арені. На думку вчених С. Г. Денисюк та В.О. Корнієнко, “російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни, а сьогодні в Російській Федерації на всіх рівнях суспільства розгорнута пропаганда“\ Дослідник М. Максимович також відзначає те, що “тенденції викривлення правдивих подій, маніпуляції і державна пропаганда з боку пред - ставників російських мас-медіа призвели до того, що такі дії журналісти та політологи нази - вають терміном “рашизм” (проводячи аналогії з методикою нацистської та фашистської пропа - ганди, оскільки пропаганда Путіна за своєю брехливістю, зухвалістю, масованістю і метою ду - же схожа на геббельсівську)” Денисюк С. Г., Корнієнко В. О. Імідж України у внутрішньо і геополітичних контекстах сучасності. Житомир-Київ-Краків : ФОП Євенюк О. О., 2014. Вип. 4. С. 95. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Spup_ 2014_4_13 (дата перегляду: 07.05.2023). Максимович М. Медійні аспекти “путінської” аудіовізуальної пропаганди. Теле- та радіожурналісти- ка. 2015. Вип. 14. С. 196. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tir_2015_14_28. (дата перегляду: 10.04.2022).. Тому в сучасних умовах аналіз інформаційної війни як складової зовнішньополітичного курсу Російської Федерації відносно України та пошук шляхів протидії України російським інформаційним впливам; потребують осмислення політики біль - шовицького керівництва у цьому напрямку в історичному ракурсі.

Об'єктом дослідження є політика радянських урядів щодо західних областей України у 20-х рр. ХХ ст. Предметом дослідження є пропагандистсько-агітаційні заходи урядів РСФРР і УСРР на території Східної Галичини у 20 -х рр. ХХ ст. Мета дослідження - з'ясувати основні заходи більшовицького керівництва РСФРР і УСРР щодо розгортання пропагандистсько -агітаційної діяльності на території Східної Галичини у 1920-х рр.

Серед істориків окремо відзначимо Олександра Карпенка - відомого українського дослідника історії ЗУНР Західно-Українська Республіка 1918-1923 : історія / керівник автор. колективу й відповід. редактор Олександр Карпенко. Івано-Франківськ : Сіверсія, 2001. 628 с.. Радянофільство в Українському національно-демократичному об'єднанні (УНДО) висвітлює М. Кугутяк Кугутяк М. В. Історія української націонал-демократії (1918-1929) T.1. K. ; Івано-Франківськ. 2002. 536 с.. О. Зайцев демонструє зміни в українському національно- державницькому таборі Галичини 1920-их рр. Зайцев О. Ю. “Орієнтація на Схід” в українському національно-державницькому таборі Галичини (1920-ті рр.). Четвертий міжнародний конгрес україністів. Історія. Ч. ІІ: ХХ століття. Одеса; Київ; Львів, 1999. С. 499-505.. Микола Литвин аналізує геополітику більшовицької Росії щодо Західно-Української Української Народної Республіки і Галицької Соціа - лістичної Радянської Республіки Литвин М. ЗУНР і Галицька СРР у геостратегії більшовицької Росії. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність : зб. наук. пр. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. Вип. 18. С. 101-118.. Радянофільство Є. Петрушевича досліджено О. Павлюком Павлюк О. В. Радянофільство Є.Петрушевича: переконання чи вимушеність. Український історичний журнал. 1997. № 4. С. 92-113.. Ґрунтовно радянофільство у Західній Україні у 1920-ті рр. висвітлює І.Соляр Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1. С. 55-67. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/104876/05-Solyar.pdf?sequence=1 (дата перегляду: 07.05.2023).. Діяльність ліворадикальних організацій міжвоєнного періоду досліджують Р. Гусак, М.Пиріг Гусак Р. Ліворадикальний рух Східної Галичини та Західної Волині міжвоєнного періоду. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. : Історія. 2014. Вип. 2, ч. 3. С. 51-56; Пиріг М. Ліворадикальні сили у саботажницьких акціях 1930 року та їх наслідки. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2012. Вип. 2. С. 77-83.. Іван Зуляк аналізує публікації радянофільських видань про діяльність “Просвіти” у Східній Галичини між - воєнного періоду Зуляк І. Радянофільські видання про діяльність “Просвіти” в Східній Галичині міжвоєнного періоду. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. Тернопіль : Видавництво ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2016. Вип. 2. Ч. 2. С. 44-52.. М. Розумний, В. Сокирська і проводить аналогії політики російських режи - мів різних періодів у національному питанні Розумний М. М. Виклики національного самовизначення : монографія. К. : НІСД, 2016. 196 с.; Сокир- ська В. В. Українська дипломатична місія УСРР при Народному комісаріаті в справах національностей РСФРР. Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. 2015. № 7 (123). Липень. С. 147-151; Терлюк І. Союз РСР як форма реалізації російської імперської доктрини політичного погли - нання України: утворення і державно-правовий статус Української РСР. Вісник Національного університету “Львівська політехніка". Серія : Юридичні науки. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2022. № 4(36). URL: https://science.lpnu.ua/law/all-volumes-and-issues/volume-9-number-436-2022/union- ssr-form-implementation-russian-imperial Terlyuk I. “The union of the SSR as a form of implementation of the russian imperial doctrine of the political absorption of Ukraine: formation and legal status of the Ukrainian SSR” (дата перегляду: 03.06.2023).. Незважаючи на те, що історики досліджують дану проблематику, однак залишається ряд питань, що потребують окремого висвітлення.

Більшовицьке керівництво Росії та України в першій половині 20 -х рр. ХХ ст. вдало маніпулювало східногалицьким питанням на міжнародній арені, маючи на меті посилити радянофільські настрої серед політичних діячів Східної Галичини та еміграції. Міжнародна кон'юнктура цьому всіляко сприяла. Уряд ЗУНР на початку 1920 -х рр. активно звертався до міжнародної спільноти для підтримки своєї боротьби за припинення польської окупації території Галицької Республіки та визнання її суверенітету. Для досягнення цих цілей уряд звертався до Верховної Ради країн Антанти, Ліги Націй, урядів світових держав та окремих політичних діячів. У своїх зверненнях уряд ЗУНР підкреслював важливість міжнародного визнан - ня для успішного вирішення проблеми окупації та відновлення незалежності Галицької Респуб - ліки. З метою досягнення цієї мети, уряд ЗУНР використовував різноманітні дипломатичні та політичні інструменти для залучення уваги міжнародної спільноти та здійснення дієвого тиску на Польщу. Однак європейські уряди зволікали із вирішенням східногалицького питання.

Невизначена позиція європейських країн у цьому питанні підштовхувала діячів ЗУНР до пошуку підтримки з боку радянської сторони. Адже політика польського уряду на визнання східногалицької проблеми як внутрішнього питання Польщі і міжнародного схвалення східних польських кордонів наштовхувалася на радянські заяви, в яких заперечувалося право Польщі на Східну Галичину. Зокрема, на Генуезькій конференції, за визнанням К. Левицького “наші ме - моріяли вручили ми також совітській делегації. Вона заявляється прихильно до нашої справи, але назверх виступає льояльно супроти Польщі”. У відповідь Г.Чичерін переслав радянську ноту від 4 травня 1922 р. західноукраїнським представникам Західно-Українська Республіка 1918-1923 : історія / керівник автор. колективу й відповід. редактор Олександр Карпенко. Івано-Франківськ : Сіверсія, 2001. С. 528.. 8 травня галицька делегація у ноті голові 1-ї комісії конференції Карлові Шанцеру аргументом щодо визнання Східної Гали - чини незалежною республікою наводила радянську декларацію від 24 вересня 1920 р. під час Ризьких переговорів Там само. С. 528.. Англійська делегація підтримала прохання західноукраїнського уряду і 10 травня 1922 р. запропонувала включити питання про міжнародний статус Східної Галичини на порядок денний Генуезької конференції, оскільки це питання є джерелом європейського неспокою, а з часом може стати причиною втручання радянського керівництва у внутрішні справи Польщі. У результаті тиску французької і польської сторін це питання було зняте із розгляду конференції. Своєю чергою, 22 липня 1922 р. уряд РСФРР засуджував Польщу у недо - триманні 7 статті Ризького договору, заявляючи, що виконання умов цієї статті є умовою для налагодження добросусідських відносин між країнами Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Москва, 1966. Т. 4 ; Апрель 1921 г. - май 1926 г. С. 297.. У ноті польському урядові від 3 жовтня 1922 р. уряд УСРР заявив, що неприпустимість вирішення державного устрою Східної Гали - чини без участі галицьких українців. Звісно, такі заяви більшовицького уряду України були “загальносоюзною тактикою”, яка створювалася більшовицьким керівництвом Росії і випливала із принципу доцільності. Існування міжнародної суб'єктності УСРР на початку 20 -х років мало продемонструвати самостійний характер радянської України.

Зрештою спроби уряду ЗУНР на міжнародній арені за допомогою дипломатичних інструментів домогтися вирішення східногалицького питання в 1921 - поч. 1923 р. не увінчалися успіхом. 14 березня 1923 р. Верховна рада Антанти визнала “суверенітет” Польщі над Східною Галичиною Документы внешней политики СССР. Т. VI : 20 ноября 1922 г. - 31 декабря 1923 г. / М-во иностр. дел СССР. Москва : Госполитиздат, 1962. С. 242.. Радянські уряди Росії й України розгорнули активну пропагандистську роботу на міжнародній арені, спрямовану на створення позитивного іміджу РСФРР та УСРР як захисника інтересів населення Східної Галичини. Так, 13 березня 1923 р. уряд радянської України надіслав урядам Франції, Великобританії та Італії ноту, в якій вказувалося, що уряд УСРР “вважатиме недійсним встановлення якого б то не було режиму в Східній Галичині без його попередньої згоди і без опиту самого населення”. Того ж дня з аналогічною нотою ви - ступив і уряд РРСФР Сливка Ю. Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. Київ, 1973. С. 186-187..

17 травня 1923 р. Народний комісаріат закордонних справ УРСР надіслав у Політбюро ЦК КП(б)У “Тези нашої національної політики у відношенні окупованих Польщею і Румунією українських областей”. В тезах зазначалося, що “вихідним пунктом нашої політики у відношен - ні... Галичини, є невизнання радянською Україною і всім Союзом приналежності цих областей до Польщі.., як приєднаних силою всупереч права націй на самовизначення^⁷.

12 серпня 1923 р. була оголошена “Декларація про Східну Галичину”, в якій радянська сторона відкидала рішення Ради послів від 14 березня 1923 р. Польський уряд звинуватив біль - шовицьке керівництво в актуалізації “неіснуючого питання”. У відповідь радянський уряд у но - ті від 22 вересня заявив, що вирішення цього питання без участі СРСР робить його неправо - мірним Сливка Ю. Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення... С. 188-189. Гетьманчук М. Українське питання в радянсько-польських відносинах (1920-1939 рр.). Львів : Світ, 1998. С. 179..

10 травня 1924 р. у радянській ноті до польського уряду йшлося про недотримання Польщею прав національних меншин, гарантованих Ризьким мирим договором. “Атмосфера жахливого поліційного терору, лютуючого на білоруських кресах і в Східній Галичині, напов - нює населення цих областей страхом, причому насильство і репресії не тільки не затихають, а, навпаки, приймають регулярний і масовий характер“ Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Москва, 1966. Т. 4 : Апрель 1921 г. - май 1926 г. С. 293.. Засуджувалася політика осадництва, утиски православної церкви, закриття українських шкіл. 12 серпня 1924 р. радянська делегація в Лондоні заявила, що рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі 1923 р. є це “не тільки насильство над волею народу Східної Галичини, але й порушення повторних обіцянок союзних держав дати населенню Східної Галичини право національного самовизначення”. Радянське керівництво закликало англійський уряд “допомогти населенню Галичини самому визначити свою долю“ Там само. С. 317.. Такі ж тези були у ноті уряду СРСР урядові Польщі від 5 вересня 1924 р., в якій закликалося поважати право народів на самовизначення і надання можливості ним скористатися Там само. С. 323-324. Там само. С. 400-401.. Подібні заяви радянського керівництва, з одного боку, використовувалася для послаб - лення зовнішньополітичної ролі Польщі на міжнародній арені. З другого боку, уряди радянських Росії та України вдало використали в своїх інтересах розчарування галичан у позиції європейських держав щодо вирішення східногалицького питання на користь Польщі. Закор - донна група Української народно-трудової партії у квітні 1923 р. підтримала позицію Є. Петру - шевича про можливість “кооперації лише з Литвою, Білорусією, радянськими республіками, Німеччиною і зарисовуючоїся можливості помічі зі сторони Англії на випадок її скооперування із Совітами“ Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1. С. 56. URL: http://history.org.Ua/JournALL/journal/2009/1/5.pdf 12 .06.22 (дата перегляду: 07.05.2023)..

У процесі створення УНДО у її платформу була введена компромісна позиція щодо УСРР: “.хоча сучасний устрій радянської України не покривається ідеологію УНДО, усе ж уважаємо радянську Україну етапом до соборної незалежної української держави, яка зреа - лізується під прапором свідомих мас усього українського народу”. Здобуття соборної україн - ської державності пов'язувалося з розбудовою УСРР та об'єднанням навколо неї всіх українсь - ких земель Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1. С. 57. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/104876/05-Solyar.pdf?sequence=1 (дата перегляду: 07.05.2023). Декоративна незалежність радянської України створювала ілюзію її справжнього існування. Однак, на другому з'їзді УНДО у листопаді 1926 року партія відмовилась від ідеї про радянську Україну як етап до створення соборної незалежної України та згодом перейшла на антирадянську позицію.

Слід зазначити, що на початку 1920-х років лідер Української військової організації (УВО) Євген Коновалець сподівався на підтримку радянської України у боротьбі проти польського режиму і встановив контакти з окремими представниками уряду УСРР Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1. С. 56. URL: http://history.org.Ua/JournALL/journal/2009/1/5.pdf 12 .06.22 (дата перегляду: 07.05.2023).. Проте з часом УВО зрозуміла, що співпраця з радянською владою є неможливою, оскільки більшовицьке ке - рівництво переслідувало свої власні інтереси та не мало наміру допомагати українській національній революції. УВО зосередилася на боротьбі з польською владою на території Західної України, а пізніше на боротьбі з радянською владою. Зрештою, для більшовицького уряду УВО була ідеологічним ворогом.

Створена 15 травня 1927 р. Українська партія праці (УШІ) дотримувалася радяно- фільства, вважаючи що радянська Україна є “державним П'ємонтом”, навколо якого возз'єдна - ються усі українські землі. Слід зауважити, що більшовицьке керівництво України наприкінці 1925 р. проголошувало підтримку політичним течіям та групам, які “не йдуть на угоду з уря - дами і з активними, ворожими СРСР капіталістичними силами Західної України“ Там само. С. 58.. Радник повноважного представництва СРСР у Варшаві М. Лебединець у листі від 14 листопада 1926 р. писав про необхідність щомісячної фінансової підтримки щодо організації роботи “по розкладу УНДО, еміграції, радикалів, як також підтримки кооперації і шкільництва“ Там само. С. 60..

Однак радянське керівництво ставилося з недовірою до галицьких політиків, тому по - чаткові плани фінансової підтримки Є. Петрушевича і Є. Коновальця були відкинуті.

Більшовицьким керівництвом використовувався сам факт створення УСРР. Після Ризь - кого миру у серпні 1921 р. відбувся обмін дипломатичними місіями між Польщею і УСРР Овсій І. О. Зовнішня політика України. Київ, 1999. С. 191.. У жовтні 1921 р. представником УСРР в Польщі був призначений Олександр Шумський. Ви - ступаючи із пропозицією створити українське посольство у Варшаві і консульства у Львові, Тернополі і Станіславі, Квірінг зазначав: “Жодною мірою ми не можемо залишатися байдужи - ми до дальшої долі Галичини і захоплених у нас Волині та Холмщини“ Павлюк О. В. Радянофільство Є. Петрушевича: переконання чи вимушеність? Український історичний журнал. 1997. № 3. С. 116. Однак у серпні 1923 р. консулати і дипломатичні служби радянської України були об'єднані з апаратом союз - ного наркомату закордонних справ, і з 20 вересня апарат НКЗС УСРР був ліквідований Кульчицький С. Комунізм в Україні. К., 1996. С. 298-299..

Незважаючи на політику перетворення радянської України у провінцію більшовицької імперії, радянський уряд активно впливав на місцеве населення Східної Галичини. Пропагува - лася ідея визволення українців з-під влади Польщі та возз'єднання їх з радянською Україною Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). Ф. 1: Львівське воєводське управління. Оп. 52. Спр. 728: Информация Министерству иностранных дел о политике советского правительства в отношении украинских научных учреждений в Западной Украине. Арк. 3.. Активно цьому сприяло відкрите у 1928 р. радянське консульство у Львові (голова націонал - комуніст Ю. Лапчинський) .

Слід зауважити, що територія західних областей України більшовицьким керівництвом розглядалася як плацдарм для поширення “світової соціалістичної революції”. Особливо ця ідея актуалізувалася під час радянсько-польської війни 1920-1921 рр. У кінці грудня 1920 р., на УІІІ Всеросійському з'їзді рад В. Ленін стверджував про те, що у воєнно -стратегічному сенсі дії радянської держави будуть наступальними Галенко О. І., Камінський Є. Є. та ін. Нариси з історії дипломатії України. Київ, 2001. С. 400-401.. З укладенням Ризького мирного договору радянський уряд не відмовився від ідеї експорту комунізму в Європу, хоча і проголошував концепцію “мирного співіснування”. Уряди західних країн усвідомлювали те, що це є радянським тактичним ходом, щоб відволікти увагу від спроб експортувати революцію в Західну Європу Кульчицький С. Комунізм в Україні. Київ, 1996. 400 с.. Зокрема, 30 травня 1921 р. під керівництвом Троцького у Москві відбулося таємне засідання Революційної військової ради, на якому розглядалась можливість продовження війни з Польщею Воєнні приготовання совітів. Український вістник. 1921. 3 липня.. Польська поліція повідомляла про підготовку більшовиками повстання на всій території Польщі з метою повалення існуючого політичного режиму Державний архів Івано-Франківської області (далі ДАІФО). Ф. 68: Станіславське воєводське Управління державної поліції, місто Станіслав. Оп. 2. Спр. 12. Арк. 2..

Очільник уряду УСРР Х. Раковський озвучив плани більшовицького керівництва: “Ми мусимо збудувати троянського коня, за допомогою якого ввеземо комунізм у буржуазну твер - диню [...]“ Раковський про большевицьку тактику. Діло. 1923. 1 травня.. До такого “троянського коня” відносилися як більшовицькі осередки на польській території, так і діяльність, фінансованих Москвою, широкої мережі радянських агентів. Зокрема, польська поліція звітувала, що кошти для комуністів в Східній Галичині направлялися з Москви і Берліна.

Комуністичний інтернаціонал був важливим інструментом Москви для впливу на ко - муністичні партії та організації в різних країнах світу. Третій конгрес Комінтерну, який про - ходив у червні-липні 1921 року, встановив ряд організаційних принципів, що поклали початок формуванню централізованого апарату Комінтерну як єдиної міжнародної організації. Основна мета діяльності полягала у перетворенні організації на дієву організацію, що керувала би “по - всякденною загальною боротьбою революційного пролетаріату всіх країн“ История Коммунистического Интернационала 1919-1943 : Документальные очерки / [отв. ред. А. О. Чу- барян]; Ин-т всеобщей истории. Москва : Наука, 2002. С. 13-14.. Комуністичним партіям рекомендувалося зміцнювати зв'язки з Виконкомом Комінтерну та перетворюватися на національні секції єдиної міжнародної партії.

У лютому 1921 року, шляхом співпраці з Комуністичної Партії (більшовиків) України та українськими секціями в інших країнах світу, було створено закордонний комітет з метою надання допомоги Комуністичній Партії Східної Галичини (КПСГ). За його пропозицією, на нараді представників закордонних організацій КПСГ, що відбулася 30 грудня 1921 року у Празі, було сформовано Закордонне бюро допомоги партії Тимошенко В. І. Діяльність Закордонного бюро допомоги КПЗУ. Актуальні проблеми історії КПЗУ. Львів, 1990. С. 95.. У статуті визначалася його мета надавати “технічну, матеріальну і літературну допомогу комуністичній партії Сх. Галичини. ...

5. Обсяг праці. ЗБД політично і технічно керує всіма видавництвами КПСГ за кордоном. ...

6. Політична робота. ЗБД провадить політичну роботу тільки таку, яка зв'язана з виданням “Н.П.”, “Н.С.” і “Ком. Бібліотеки”, провадячи її в дусі інструкцій ЦК КПСГ, або в загальних директив Комінтерна. 7. Контроля фінансів. Всю фінансову контролю ЗБД переводить ЦК КПСГ, через свого відпоручника. ... 8. Відносини з краєм. У всій своїй праці ЗБД цілком підлягає вказівкам і директивам ЦК КПСГ, як в справах технічних, так і в справах політичних (зв'язаних з видавництвами) і взагалі у всіх справах організаційного характеру“ Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф. 6: Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України. Оп. 6-1. Спр. 20. Арк. 126-127.. Радник повноважного представництва СРСР у Варшаві М.Лебединець в одному з листів писав про щомісячну фінансову підтримку галицьких комуністів у розмірі 1500 доларів Соляр І. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.). Український історичний журнал. 2009. № 1. С. 60. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/104876/05-Solyar.pdf7sequenceM (дата звернення: 07.05.2023).. Активна фінансова підтримка КПСГ дозволяла їй розгорнути активну діяльність у краї.

За сприянням радянського уряду на території Польщі активно розповсюджувалися більшовицькі агітаційні матеріали (“Наша правда”, “Українське життя”, “Селянська правда”, радянські “Правда”, “Известия”, серія книжок “Комуністична бібліотека КПСГ”, молодіжний журнал “Наш стяг”, “Бібліотечка комуністичної молоді” тощо Гарматюк М. О. Поширення революційних ідей на Волині в період революційного піднесення (1921-- 1923 рр.). Український історичний журнал. 1969. № 9. С. 47., які завозилися, зокрема, у листах з Америки, або їх ставили у польські легальні видання ДАІФО. Ф. 2:Станіславське воєводське управління, м. Станіслав. Оп. 1. Спр. 20. Арк. 30.. “Наше життя” і “Воля народу” фінансувалася радянським керівництвом. Пропаганда комунізму як “світлого майбутнього” надійно приховувала агресивну сутність концепції “світової революції“ Галенко О. І., Камінський Є. Є. та ін. Нариси з історії дипломатії України. Київ, 2001. С. 397-398.. Так 7 листопада 1922 р. на урочистих зборах, присвячених жовтневій революції, на які були запрошені дипломатичні представники Польщі, Й. Якір заявив: “Якщо держави, які відокремлюють Росію від Німеччини не пропустять через свою територію хліб з Росії в Німеччину, радянській Росії доведеться прокласти собі шлях багнетами“ Єременко Т. І. Політичні та дипломатичні відносини радянської України з Польською Республікою (1921-1923 рр.). Український історичний журнал. 1998. № 4. С. 60..