Передостанній гетьман України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передостанній гетьман України

(Романенко Є.О., Збройні Сили України)

Вступ

106 років тому - 29 квітня 1918 року - в історії України відкрилася нова сторінка. З політичної арени пішов професор Михайло Грушевський, припинила існування очолювана Центральна Рада. Натомість зійшла зоря генерала Павла Скоропадського - того дня він став гетьманом України.

Виклад основного матеріалу

Скоропадський Павло Петрович народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Генеалогія козацького старшинського роду Скоропадських веде свій початок від першої половини XVII століття. Рід був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими українськими старшинсько-шляхетськими родинами як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарновські, Маркевичі, Туманські, Миклашевські, Безбородьки, Бакуринські, Олсуф'єви.[1] Спорідненість з чотирма гетьманами пояснює його інтерес до козацтва, адже козацька історія -- це була фактично персональна історія його роду.

Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. 1886 року Павло вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі, успішно закінчивши його в 1893 році. З початком російсько-японської війни.

Павло служив у Мукдені, у складі 1-ї Маньчжурської армії. 29 жовтня 1904 року, за заслуги в боях проти японців імператор Микола II нагородив офіцера орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом. Його також нагороджено золотою нагородною зброєю «За хоробрість». У грудні 1905 року імператор Микола II призначив Скоропадського своїм флігель-ад'ютантом, із наданням звання полковника. 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський став командиром 20-го драгунського Фінляндського полку. У 1912 році йому присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

З початком Першої світової війни Павло Скоропадський призначений командувачем 5-ї кавалерійської дивізією, а 1 січня 1916 проведений в генерал-лейтенанти із затвердженням на посаді. командувача 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. [2]

У липні-серпні 1917 року за наказом верховного головнокомандуючого генерала Корнілова внаслідок українізації 34-й корпус під командуванням Скоропадського одним з перших українізовано та перетворено на 1-й український корпус. 16-17 жовтня 1917 року на з'їзді Вільного козацтва в Чигирині делегати від п'яти українських губерній і Кубані обрали Скоропадського отаманом Вільного козацтва. Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського мала неабияку популярність. Однак через свою незгоду з лівою політикою мав часті конфлікти з керівниками УНР та наприкінці 1917 року пішов у відставку.

У січні 1918 року більшовики зайняли Київ. З поверненням, фактично на багнетах німецько-австрійських військ, до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації, що була відображена в III Універсалі. Селяни не скорялися діям посадовців Центральної Ради і неохоче віддавали зерно та продукти, які вона мала віддавати німцям як плату за військову допомогу.

У середині березня Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), яка ввійшла в тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В'ячеслава Липинського та Миколи Міхновського та Союзом земельних власників із метою спільними зусиллями домогтися зміни уряду й внутрішньо-економічної політики Центральної Ради. На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради й німецьким окупаційним командуванням «Українська Народна Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня з генералом Вільгельмом Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку німців у перевороті Скоропадський узяв на себе низку зобов'язань політичного та економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

29 квітня в Києві Всеукраїнський з'їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду розігнали німці, натомість одразу ж проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який узяв на себе повноваження щодо управління краєм. Головною причиною успішності перевороту став параліч Центральної Ради.[3]

Гетьман повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України». У них визначалися головні напрями діяльності Гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, надані гарантії громадянських прав населенню, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах.

Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю - авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

Гетьман намагався силою влади й помірними реформами зліквідувати революційні зміни щодо земельного питання, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду.

Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети -- у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр тощо).

Чимало труднощів виникло при спробі створити збройні сили Української Держави замість демобілізованих військових підрозділів Центральної Ради. З попереднього періоду не розформованою залишалася тільки Запорізька дивізія, яка обороняла північно-східні кордони України. У липні 1918 року створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Віктора Клименка в кількості 5 тисяч вояків, у серпні того ж року почали формувати Окремий загін Січових стрільців. Універсалом Гетьмана відновлено стан українського козацтва. Крім того, створено Генеральний штаб та штабні структури у восьми територіальних корпусах.

До збройних сил намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували «безумовну відданість ідеї незалежної України».

Влітку 1918 року в армії України введено погони та військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність Гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус -- загальна козацька військова школа -- Академія Генерального штабу. Загалом, уряду так і не вдалося створити дієвої армії - з одного боку урядовці побоювалися, що загальна мобілізація може привести до армії збільшовичені елементи, а з іншого -- справу створення збройних сил гальмувала німецька воєнна адміністрація.

Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, туди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру. Урешті невирішеність аграрного питання разом із поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.[4]

Сім з половиною місяців Української Держави переважна більшість спостерігачів оцінює як період соціального і громадського спокою. Сучасники Павла Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України цього періоду. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка Гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Німеччини та Австро- Угорщини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії. Поступово було відроджено залізничний рух.

Поряд із рядом конкретних досягнень, незважаючи на помітні позитивні зрушення в суспільному житті, гетьманський режим допустив фатальні прорахунки. Гарантом стабільності в державі фактично виступала зовнішня сила -- окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Реставрація старих порядків Російської імперії, спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків -- усе це сприяло формуванню опозиції. У липні- серпні 1918 року піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей же час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Повстанські загони налічували у своїх лавах понад 40 тисяч осіб. Також мали місце саботажі (вибухи й пожежі в Києві, Одесі тощо), атентати (вбивство фельдмаршала фон Ейхгорна) тощо, що спричинило репресії з боку гетьманського уряду й німецько-австрійської військової влади.

Розпад Австро-Угорської імперії та листопадова революція в Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. З іншого боку, представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою Росією.

Ідеологи антигетьманського спротиву Микита Шаповал та Володимир Винниченко готували повстання, налагоджуючи стосунки з українськими військовими колами. 13 листопада 1918 року в Києві, у будинку Міністерства шляхів зібралися представники соціалістичних партій та обрали Директорію, до якої увійшли Володимир Винниченко (Голова Директорії), Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко, Опанас Андрієвський. У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом». Симон Петлюра в Білій Церкві видав Універсал до народу із закликом до повстання. За кілька тижнів боїв повстанці, 14 грудня 1918 року, заволоділи столицею Української Держави. Обставини, що унеможливлювали подальшу владу Скоропадського, змусили його зректися того ж дня гетьманства. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки.

Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався м.Ванзее поблизу Берліна. 16 квітня 1945 року, під час бомбардування англо- американською авіацією станції Платлінг, що поблизу Мюнхена в Баварії, він був смертельно поранений. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року. Похований у місті Оберстдорфі.[2]

Син Скоропадського - Скоропадський Данило Павлович - лідер та провідник гетьманського руху в 1948-1957 рр. З 1919 року в еміграції в Швейцарії, Німеччині, а з 1939 - в Великій Британії. З 1932 року допомагавбатькові в керуванні Гетьманським рухом. Після смерті батька (1945) і закінчення Другої світової війни Данило фактично перебрав на себе функції провідника гетьманського руху. Офіційно він був проголошений ним 5 листопада 1948 року, після складеня обов'язків регента гетьманського руху його матір'ю Олександрою Скоропадською. Помер у Лондоні 23 лютого 1957 року за загадкових обставин. Останній представник роду Скоропадських по чоловічій лінії. Для більшості українців постать Данила Скоропадського лишається невідомою. [5]

Висновки

Представник старої козацької родини був бойовим генералом російської армії, і за часів Центральної Ради керував українізованим бойовим підрозділом - 1-м Українським корпусом. З відступом більшовиків навесні 1918 року зайнявся політичною діяльністю, а 29 квітня З'їзд хліборобів закликав оголосити його гетьманом. Німці допомогли усунути Центральну Раду і тоді ж сприяли проголошенню Української держави та влади гетьмана. Саме під час гетьманства Павла Скоропадського, яке тривало неповних вісім місяців, було засновано Академію наук, два українські університети, 150 українських гімназій, відкрилися кілька українських банків та акціонерних компаній, були сформовані Національний архів, Національна бібліотека, відкрилися Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо. Гетьман Павло Скоропадський виявився одним із найбільших державних діячів серед тодішніх керівників України. Період його керівництва за допомогою німецьких військ багато хто називає чи не найстабільнішим періодом революційних подій. У грудні 1918 року його влада повалив заколот Директорії УНР на чолі з Петлюрою та Винниченком. скоропадський листопадова революція німеччина

Список використаних джерел:

1. Історія українського козацтва: енциклопед. довід. / Є. О. Романенко, О. Л. Романенко, В. М. Воронін; рецензенти: Д. В. Вєдєнєєв, М. Г. Щербак; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. -- Харків: Фоліо, 2021. -- 765 с. Бібліогр.: 15 с.

2. Скоропадський_Павло_Петрович https://uk.wikipedia.org/

3. Невероятная история Скоропадского. Как за полгода царский генерал изменил пророссийские взгляды и стал гетманом государства Украина

https://nv.ua/ukraine/events/29-aprelya-105-let-izbraniya-pavla-skoropadskogo- getmanom-kak-eto-proishodilo-50321065.html

4. Как начинался гетманат Павла Скоропадского

https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-russian-43926472

5. Скоропадський_Данило_Павлович https://uk.wikipedia.org/

Размещено на Allbest.ru