Мистецтво відбитку: радянська пропаганда в епоху застою через призму творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мистецтво відбитку: радянська пропаганда в епоху застою через призму творчості

Прокопчук Віктор Степанович доктор історичних наук, професор кафедри історії, правознавства та методики навчання, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, м. Глухів

Гриценко Андрій Петрович доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, м. Глухів,

Анотація

Актуальність даної статті полягає в тому, що вона розкриває важливий період історії мистецтва, пов'язаний з політичними та ідеологічними аспектами. Розуміння впливу радянської пропаганди на мистецтво в епоху застою є ключовим для аналізу взаємозв'язку мистецтва та політики, а також його ролі в формуванні суспільного світогляду. Зокрема, у зв'язку зі змінами в політичному та соціальному середовищі, інтерес до дослідження тоталітарних режимів та їхнього впливу на культуру зростає серед істориків, культурологів, філософів та соціологів. Розуміння механізмів пропагандистського мистецтва у радянському контексті може допомогти в розкритті широкого спектра тем, пов'язаних з політичними маніпуляціями, ідеологічними конфліктами та сучасними формами маніпуляції у сфері культури та мистецтва. Стаття аналізує вплив радянської ідеології на мистецьку сцену в період застою в історії Радянського Союзу. Підкреслюються особливості художнього контексту того часу, де мистецтво виступало як важливий інструмент пропаганди та культурного контролю. В статті розглядаються образи, які домінували в мистецькому просторі, такі як героїчні робітники, ідеальні колгоспи та пейзажі, які відображали ідеологічні концепції радянського соціалізму. Великий акцент робиться на тому, як мистецтво ставало інструментом формування ідеального образу радянського життя та виховання суспільства, а також як воно проникало в усі сфери культури. Стаття висвітлює важливу роль мистецтва у пропаганді комунізму та вихованні патріотизму, підкреслюючи не лише його естетичну, але й виховну функцію. Зазначається, що мистецтво створювало ідеальний образ радянського індивіда та сприяло гомогенізації населення шляхом створення чіткої диференціації між «правильним» і «неправильним». У висновках статті підкреслюється, що в епоху застою мистецтво відігравало ключову роль у формуванні ідеологічного та пропагандистського контексту, а його твори сприяли створенню ілюзії ідеального соціалістичного життя. Зазначається різноманітність мистецьких течій, які спробували адаптуватися або висловлювати протест проти офіційної ідеології, але при цьому залишалися під контролем влади через різні спілки та привілеї.

Ключові слова: Радянський Союз, «Застій», комуністична пропаганда, мистецтво, тоталітаризм, соцреалізм, ідеологія, художня сцена, культурний контроль, героїчні образи. радянський союз пропагандистське мистецтво

Prokopchuk Viktor Stepanovych Doctor of Historical Sciences, Professor of the Department of History, Law and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

Hrytsenko Andriy Petrovych Doctor of Pedagogical Sciences, associate professor, Head of the Department of History, Law and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

ART OF IMPRINT: SOVIET PROPAGANDA DURING THE ERA OF STAGNATION THROUGH THE PRISM OF CREATIVITY

Abstract. The relevance of this article lies in its exploration of a crucial period in art history, intertwined with political and ideological dimensions. Understanding the impact of Soviet propaganda on art during the era of stagnation is essential for analyzing the relationship between art and politics, as well as its role in shaping societal perspectives. Particularly, with changes in political and social environments, there is a growing interest among historians, cultural theorists, philosophers, and sociologists in investigating totalitarian regimes and their influence on culture. Understanding the mechanisms of propagandist art in the Soviet context can contribute to unveiling a broad spectrum of themes related to political manipulation, ideological conflicts, and contemporary forms of manipulation in the spheres of culture and art. The article analyzes the influence of Soviet ideology on the artistic scene during the stagnation period in the history of the Soviet Union. Emphasis is placed on the peculiarities of the artistic context of that time, where art served as a crucial instrument of propaganda and cultural control. The article examines the dominant images in the artistic space, such as heroic workers, ideal collective farms, and landscapes reflecting the ideological concepts of Soviet socialism. A significant focus is placed on how art became a tool for shaping the idealized image of Soviet life and educating society, penetrating various cultural spheres. The article highlights the crucial role of art in propagating communism and fostering patriotism, emphasizing not only its aesthetic but also its educational function. It notes that art aimed to create the ideal image of the Soviet individual and contributed to homogenizing the population by establishing a clear differentiation between the «correct» and «incorrect». In the conclusions, the article underscores that during the era of stagnation, art played a key role in shaping the ideological and propagandist context, with its works contributing to the illusion of an ideal socialist life. The diversity of artistic movements that attempted to adapt or express protest against the official ideology is acknowledged, yet they remained under the control of authorities through various associations and privileges.

Keywords:Soviet Union, «Zastii», communist propaganda, art,тtotalitarianism, socialist realism, ideology, artistic scene, cultural control, heroic images.

Постановка проблеми

У контексті історії Радянського Союзу, епоха застою виділяється особливим політичним та соціальним вакуумом, що визначався труднощами економічного зростання та стагнацією політичного розвитку. Проте, розгляд артистичної сцени цього періоду стає актуальним, оскільки саме тут формується складна динаміка між творчістю митців і впливом радянської пропаганди. Проблема полягає в розкритті важливих аспектів взаємодії мистецтва та ідеології в умовах політичної та культурного тиску в епоху застою, а також в осмисленні впливу цього взаємодії на формування громадської свідомості та культурного ландшафту. Постановка проблеми має на меті розкриття ролі мистецтва в контексті радянської пропаганди, виявлення його впливу на структуру суспільства та визначення його місця в формуванні ідеальних образів радянського життя, враховуючи різноманітність творчих стратегій та висловлених протестів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналізуючи останні дослідження, можна зазначити, що культурна та мистецька сцена в умовах тоталітарних режимів, зокрема радянського, залишається предметом пильного аналізу вчених. Н. Авер'янова [1] у своїй роботі розглядає мову образо¬творчого мистецтва в умовах тоталітарних режимів, зосереджуючись на специфіці радянської ідеології та її впливі на творчий процес. Вона звертає увагу на те, як держави з тоталітарними політичними режимами контролювали мистецтво та використовували його для просування своїх ідеологічних цілей. Г. Скляренко [2] аналізує гіперреалізм в контексті українського мистецтва другої половини XX століття, вказуючи на його значення в рамках сучасних художніх тенденцій та розкриваючи його особливості у вітчизняному контексті. Ця робота допомагає зрозуміти, як творчість адаптувалася до умов тоталітарного контролю та виражалася через художній експресіонізм. С. Овчаренко[3] пропонує культурно-історичну реконструкцію соцреалізму як методу та стилю, окреслюючи його значення у вітчизняному мистецтві від 30-х до 80-х років XX століття. Він підкреслює, що соцреалізм являє собою важливий феномен у контексті радянської культури, що визначав ідеологічні та естетичні стандарти в мистецтві. Стаття Т. Грушевої «Російська література як канал поширення «русского мира»: український вимір» [4] присвячена вивченню впливу російської літератури на формування стереотипів у свідомості українців та її ролі у міфотворенні під час радянського періоду. Авторка використовує різні методи, такі як аналітичний, парадигмальний, синтетичний, історико-порівняльний та системно-хронологічний, для дослідження зв'язку між літературною уявою, культурою та національною пам'яттю. Дослідниками А. Гриценком, В. Прокопчуком та О. Чумаченко [5] в аспекті дослідження радянського образотворчого мистецтва визначені його жанрові особливості за доби саме «відлиги» та «застою», а також В. Прокопчуком та А. Гриценком [6] звернено увагу на активне використання сатири в комуністичній ідеології та її інтеграції в освіту [7]. Дослідження О. Гнатишин «До історії української музичної науки:поява методу “радянського музикознавства”» [8] має на меті виявлення умов і чинників постання методу «радянського музикознавства». Використані методи аналізу включають історичний, гносеологічний, функціонально-вартісний, соціологічний та узагальнювальний. Висвітлено, що метод радянського музикознавства визначався політикою «культурності», яка ставила за мету цілеспрямоване формування нової радянської людини. Авторка обґрунтовує, що цей метод спрямовував увагу на соціологічний та ідеологічний виміри, а історичному музикознавству рекомендує орієнтуватися на практичну доцільність знань. Стаття Ю. Дзюбенко «Система контролю над створенням фільмів в УРСР 1950-х - 1960-х років» [9] присвячена характеристиці системи державного контролю за кіновиробництвом в зазначений період. Авторка розглядає процес створення фільмів, включаючи написання сценарію, затвердження його, створення кошторису, підготовку та початок фільмування. Порушує питання цензури на екрані як моральної, так і політичної. Зазначено, що під час 1950-60-х рр. в УРСР відбувався період зростання кінопродукції, але з тотальним контролем над митцями кіно. Авторка вказує на те, що нові погляди на розвиток кіномистецтва призвели до тотального контролю над митцями та виникнення нового типу дискурсу. Дані дослідження вказують на необхідність подальшого аналізу взаємозв'язку мистецтва та політики у тоталітарних режимах, а також на значення художньої творчості у формуванні ідентичності та культурної спадщини в умовах політичного тиску.

Метою статті є аналіз взаємодії мистецтва та ідеології в період застою в історії Радянського Союзу. Стаття спрямована на розкриття ролі мистецтва як інструменту пропаганди та культурного контролю, виявлення впливу радянської пропаганди на формування образів ідеального радянського життя та виховання суспільства. Під час аналізу звертається увага на особливості художнього контексту того часу, домінуючі образи та творчі стратегії, які використовувались для втілення ідеологічних концепцій радянського соціалізму. Стаття націлена на висвітлення творчого діапазону, що виник у період «застою», як інструменту втілення ідеологічних концепцій, а також на визначення ролі, яку мистецтво відігравало в формуванні колективної свідомості суспільства, розкриття його потенціалу як засобу протесту чи адаптації в умовах тоталітарного контролю.

Виклад основного матеріалу

Період застою в історії Радянського Союзу охоплює час з 1964 р. до початку перебудови в середині 1980-х рр. Цей період характеризувався відсутністю радикальних політичних та економічних реформ, а також загальним відчуттям стагнації в суспільстві. Після смерті Сталіна влада у Радянському Союзі перейшла до колективного керівництва, але політична система залишилася авторитарною та централізованою. Політична еліта була в основному збережена, а перебудови в суспільстві не відбулося. Економіка зазнала невеликого зростання, але в порівнянні з іншими країнами розвинутого світу, Радянський Союз відставав. Зовнішня політика також характеризувалася застоєм. Радянський Союз продовжував вести ідеологічні змагання з Заходом, але без істотних змін у своїй зовнішній політиці. Конфлікти відбувалися, але більшість з них не призводили до серйозних змін у світогляді або зовнішній політиці. Цей період був супроводжуваний загальним відчуттям незадоволення серед населення, а також поширеним корупційними практиками та недоліками в системі управління. Застій в соціально-економічному розвитку спричинив появу різних соціальних проблем, таких як дефіцит товарів, погіршення якості життя, а також збільшення невдоволення серед населення.

Період застою в історії Радянського Союзу відзначався не лише економічними та політичними труднощами, але й особливим художнім контекстом. Мистецька сцена того часу була наповнена творами, які несли не лише художню цінність, але і важливу ідеологічну завантаженість. Радянське мистецтво стало неодмінною складовою системи пропаганди та культурного контролю, віддзеркалюючи цільові завдання держави. Н. Авер'янова у статті «Українське образотворче мистецтво в добу тоталітаризму» надає основі риси, які притаманні формуванню тоталітарного мистецтва в країнах: «Тоталітарне мистецтво формується в країнах, де її керівництво: 1) оголошує мистецтво зброєю своєї ідеології та засобом боротьби за владу; 2) монополізує всі форми та засоби художнього життя країни; 3) створює всеосяжний апарат, який контролює мистецьке середовище держави; 4) із багатьох напрямків, які існують на даний момент у мистецтві, вибирає один, що найбільше відповідає його меті (зазвичай, консервативний) і оголошує цей напрямок офіційним, єдиним, обов'язковим; 5) веде запеклу боротьбу зі стилями та напрямками у мистецтві, які не вкладаються в рамки офіційного стилю, оголошує їх реакційними й ворожими» [1, с. 43].

Зворушливі образи героїчних робітників, величні пейзажі колгоспів та фабрик, та відображення ідеального суспільства, у якому всі живуть щасливо та дружно - це всього лише декілька з важливих елементів радянської пропаганди в мистецтві в період застою. В цей час мистецтво було суттєвим інструментом в руках влади для формування образу ідеального радянського життя та виховання мас. Радянське мистецтво того часу пропагувало ідею комунізму, сприяючи консолідації суспільства і формуванню колективної свідомості. Мистецькі твори відображали сучасність через призму ідеології партії та диктували стандарти моралі та етики, які відповідали соціалістичним ідеалам. Важливою складовою була не лише естетична якість творів, але і їхнє виховне значення. Мистецтво мало викликати патріотизм, почуття гордості за свою країну та бажання будувати нове суспільство. Картина міжнародного пролетаріату, щасливих сімей на фоні радянських пейзажів, та завжди високий дух колективізму - все це складало образ радянського мистецтва в період застою. Пропагандистське мистецтво відображалося не лише на полотнах картин, але й у скульптурі, архітектурі, кіно та літературі. Воно проникало в усі сфери культури, створюючи єдиний світлий образ радянської дійсності, яка, за словами влади, мала бути кращою за будь-яку іншу.

В системі пропаганди роль мистецтва виявлялася надзвичайно вагомою, яку складно недооцінити. Художники та творці не лише втілювали своє бачення естетичних шедеврів, але й виступали як активні агенти ідеологічної пропаганди, сприяючи утвердженню соціалістичних цінностей та героїки радянського життя. За словами Г. Скляренко, в її статті «Дослідження історії Українського мистецтва XX ст. у контексті культурної регіоналістики», мистецтво виступає як важлива складова національної культури, формуючи широкий та різноспрямований простір комунікацій. Водночас воно виступає індикатором та засобом аналізу суспільно-психологічного клімату в країні [2, с. 132]. Думка Г. Скляренко підкреслює значущість мистецтва як ключового елементу національної культури, який не лише формує комунікаційний простір, але й відображає суспільно-психологічний клімат країни. У контексті радянської ідеології, широка доступність мистецтва та його все проникливість надавали владі важливий інструментарій для реалізації різноманітних образних, звукових та словесних ідей. Ця можливість створювала масштабний простір для формування ідеологічних установ та стереотипів, спрямованих на виховання ідеальних радянських громадян. Такий вплив забезпечував психологічну та культурну гомогенізацію населення, сприяючи формуванню стійкого образу «ідеального» радянського індивіда. В той самий час, мистецтво служило засобом створення негативного образу, який асоціювався з ворогами, що включали як індивідів, так і негативні характеристики якостей притаманних людині(лінь, алкоголізм тощо). Цей дихотомічний підхід сприяв виробленню у суспільстві чіткої диференціації між «правильним» радянським ідеалом та «неправильним» чи «ворожим» елементом, що слугувало метою зміцнення ідеологічної єдності та підтримувало домінантний порядок.

У період застою, різноманітні жанри та форми мистецтва віддзерка¬лювали різні ідеологічні концепції та спрямовані були на різні соціальні групи. Серед цих виразних течій виділявся соцреалізм як головний жанровий напрямок, що визначав основні принципи формування інших мистецьких напрямків, враховуючи історичні умови розвитку. О. Роготченко вказує на те, що всесвітня ідея соцреалізму у «великому» СРСР мала ґрунтуватися на міжнародному досвіді, аналогічно до того, як Інтернаціонал в політиці об'єднував національні рухи. Важливим було використання творчості передових художників та культурних діячів, які не були пов'язані з радянською системою. Історично неіснуючі, але уявлені передумови культурної революції стали підґрунтям для перемоги соцреалізму, розглядуваного не лише як метод, але як спосіб життя мистецького соціуму [3, с. 171]. Разом з тим, варто взяти до уваги, що різноманітність мистецьких течій в епоху застою не обмежувалася лише соцреалізмом, а мали в собі інші напрямки, які намагалися адаптуватися до обмежень офіційної ідеології чи, навпаки, виражати протест відносно неї.

У контексті радянської літератури епохи застою, спостерігалося значне розмаїття жанрів та форм творчості. Не обмежуючись виключно написанням масштабних романів, що висвітлювали ідеалізований образ радянської людини або відображали мудрість провідної партії, автори також активно творили короткі оповідання, вірші, та сатиричні твори. Ці невеликі форми літературного твору не лише сприяли швидкій поширеності ідеологічних концепцій, але й дозволяли більш глибоко увійти у світ задуманого автором. Вони знаходили своє місце не лише у великих виданнях, а й у сатиричних журналах, де наряду з текстами друкувалися й карикатурні зображення, що ілюстрували та підкреслювали ідеї, втілені у творах. Такий підхід сприяв легшому сприйняттю та усвідомленню ідеологічних принципів, що мали бути закладені автором. Як зауважує Т. Грушева, радянські ідеологи використо¬вували ефективний інструмент для поширення моноідеології, створення образу ворога та прославлення партії. При цьому систематично звертались до російської історії та культури, а також до видатних постатей минулого, щоб підкреслити важливість і неперервність російської традиції. Автори підручників здійснювали спроби ілюструвати сторінки історії за допомогою художніх образів, щоб емоційно залучити читача та вплинути на його світогляд [4, с. 107].

У сфері музичної творчості в епоху застою в Радянському Союзі виявлялося різноманіття жанрів та форм, спрямованих на поширення ідеологічних концепцій. Багатожанровість музичної сцени мали (в собі) не лише оркестрові композиції, але й пісні, які ставали популярними завдяки своєму запальному ритму та легкій доступності. Зокрема, відзначались пісні, спрямовані на підтримку соціалістичних ідей, висловлювання патріотизму та вірності ідеалам комунізму. У контексті радянської пропаганди, музика також використовувалася як засіб для підкреслення важливих подій та святкування досягнень режиму. Масштабні музичні події, такі як концерти, фестивалі та масові виступи, служили не лише розважальною функцією, але й масовим засобом впливу на масову аудиторію. Усі ці аспекти формували комплексний пейзаж музичної культури епохи застою.

Згідно із дослідженням О. Гнатишин, більшовицько-комуністична ідеологія відзначала позитивний підхід до здатності музики «надихати», розглядаючи це як значущий аспект. Однак ця позиція не була вільною від певних небезпек для «культурництва» в контексті радянського виконання, оскільки ідентифікація та ідеологічна кодифікація музичних переживань у невербалізованій музиці виявлялися викликом. Зазначається, що з погляду більшовицької логіки лише слово має повну здатність насаджувати музиці конкретну ідеологію. З'явилися концепція, що музика повинна виражати ідеологічну позицію свого творця через звукову організацію його творінь. Однак ускладнення у виявленні вкладеного в музику змісту породило серед більшовицьких ідеологів бажання подолати цей «недолік» музики шляхом пояснення її, «правильного» тлумачення, що відобразилося у суті та формі радянського музикознавства [8, с. 134].

Поза літературою та музикою, різноманітні жанри та форми мистецького вираження займали важливе місце у формуванні та поширенні ідеології. У образотворчому мистецтві, наприклад, пропагандистські плакати були широко використовувані для масового популяризування політичних слоганів та ідеологічних концепцій. Вони відображалися у великому розмаїтті стилів та технік, від реалістичних до абстрактних, залежно від завдань, які ставилися перед пропагандистською кампанією. Театр та кіно також були ефективними засобами масової пропаганди. У театральних постановках та кінострічках відображалися героїчні образи пролетаріату, героїчні подвиги радянських військових та партійних працівників. Режисери та сценаристи використовували різноманітні жанри, від драми до комедії, аби привернути увагу глядачів та підтримати ідеологічні підвалини режиму. У сфері народних мистецтв, таких як народний живопис, різноманітні художні форми й стилі використовувалися для просування радянської ідеології серед мас. Веселі картини зображували щасливих селян та успішні колгоспи, підкреслюючи успіхи колективізації та індустріалізації. Також популярними були портрети радянських лідерів, які символізували єдність нації та лояльність політичній системі.

У контексті радянського періоду, жанрова різноманітність та доступність мистецтва виступали як інструменти контролю над творцями мистецького контенту. Шляхом включення їх до різних мистецьких спілок, таких як спілки письменників, художників, архітекторів, кінематографістів, аналогічно до організації колгоспів у сфері виробництва, влада забезпечувала собі зручний інструмент для контролю над творчим напрямком цілого сегмента мистецтва. У подібний спосіб, проводячи паралелі з сучасністю дозволяють розглядати мистецькі спілки як аналогічні «фабрикам тролів», які намагаються формувати емоційне сприйняття та ставлення відповідної аудиторії. Цей механізм контролю та впливу створював можливість для держави визначати не лише мистецькі тенденції, але й спрямовувати їх відповідно до ідеологічних принципів режиму. Як відмічає у своїй статті «система контролю над створенням фільмів в УРСР 1950-х - 1960-х років» Ю. Дзюбенко: «Кінематограф, особливо той, що перебуває залежно від всесильного замовника, продукує міфи, потрібні цьому. Зокрема, в часи СРСР кінематограф співвідносився з дійсністю тільки через сукупність державно- політичних ідеологем» [9, с. 60-61]. За вислугу лояльності, митці отримували певні привілеї від влади, такі як надання житла великими містами, відпочинок у санаторіях, а також забезпечення стабільної заробітної плати. Це стимулювало їхню відданість ідеології та створювало умови для контролю за творчістю, яка відображала інтереси та потреби радянського режиму. Вся ця система, що налічувала велику чітку ієрархічну систему, що працювала на продукування ідеологічного мистецького контенту радянське суспільство. Таким чином, мистецтво залишало яскравий ідеологічний відбиток в підсвідомості людей, через яскравість образів мистецьких об'єктів. Мистецькі об'єкти виглядали як платформа для пропагування ідеї колективізму, соціалізму і великої ролі лідера - вождя нації.

Отже, аналізуючи різні мистецькі твори, можна дійти сформулювати, попри різноплановість різних мистецьких напрямків, які ідеологічні концепції мали проявлятися в тому чи іншому мистецькому творі. Цей процес не обмежувався лише створенням естетично привабливих образів, але й мали в собі активне формування ідеологічних поглядів громадянського суспільства:

-Тематичний фокус та ідейна витканість. У мистецтві за часів застою відображали складну взаємодію між художньою творчістю та ідеологічними принципами, заснованими на офіційній лінії Комуністичної партії та держави. Однією з найважливіших завдань мистецтва було створення творів, які відображали соціалістичні ідеали, прославляли досягнення комунізму та підтримували лідерство партії та її вождів. Прикладом такої творчості може слугувати роман А. Чаковського «Блокада», опублікований у 1975 р. У цьому творі показано образ радянської людини як рішучої та жертовної, що бореться з ворогами СРСР. Крім того, роман реабілітує образ Йосипа Сталіна, зображаючи його як мудрого керівника партії та держави. Такі твори відображали ідеологічні погляди та завдання радянського суспільства, сприяючи утвердженню партійної лінії та культу особи влади.

-Спрямування на масову аудиторію та простота форм. Мистецькі досягнення в період застою в СРСР демонстрували виражений прагматизм та потяг до масової доступності та зрозумілості. У цьому контексті, картини, створювалися у фотореалістичному стилі. Сюди входили відтворення людей, які втілювали ключові соціально-політичні ролі у рамках радянського ідеалу: селянин, робітник, військовий. В кінематографії «застою» переважав жанр драми, який акцентував на повсякденних темах, спрощуючи ідентифікацію глядача з персонажами. Фільми, такі як «Дядя Ваня» (1970) режисера С. Бондарчука чи «Білий Бім, чорний вухо» (1977) С. Ростоцького, надавали можливість сприймати ідейні концепції через взаємодію з персональними долями героїв, відображаючи важливі аспекти сучасного соціуму. Мистецтво та кінематографія в епоху застою активно використовували героїчні образи та сцени, що відображали ідеологічні концепції соціалістичного будівництва.

-Формальні та стилістичні рішення. Формальні та стилістичні рішення, застосовані у радянських мистецьких творах епохи застою, виявлялися як важливий механізм формування ідеологічних концепцій та уніфікації художнього виразу. Створення єдності мистецького виразу досягалося за допомогою стилізації та уніфікації формальних елементів, що сприяло створенню ілюзії ідеального соціалістичного життя. Наприклад, у радянських картинних полотнах піонери часто зображувалися як щасливі діти, які радіють своєму життю та майбутньому, що символізує безтурботність та оптимізм радянської молоді. Одяг піонерів, відповідно до ідеологічних норм, відзначався наявністю піонерських краваток та взуття, які служили символами лояльності до комуністичної ідеології. У мистецтві також активно стилізувалися образи робітників, які зображалися як сильні та могутні

-індустріальні працівники, готові до будівництва комуністичного суспільства. Мистецькі твори в епоху застою відзначалися чіткими стилістичними знаками, які відтворювали ідеалізовані образи піонерів та робітників, що відображали відповідність їхньої ролі в радянському суспільстві та відданість ідеалам комунізму.

Висновки

У період застою в Радянському Союзі мистецька сцена займала центральне місце в формуванні ідеологічного та пропагандистського контексту, який відображав цілі та цінності держави. Радянське мистецтво виступало як ключовий інструмент для створення образу ідеального радянського життя та для виховання мас. Агітаційне мистецтво пронизувало різні сфери культури, включаючи картинне мистецтво, скульптуру, архітектуру, кінематограф і літературу, що утворювало єдиний і незмінний образ радянської дійсності. Основним жанровим напрямом у радянському мистецтві був соцреалізм. Проте, попри офіційну домінантність цього напряму, існували та інші мистецькі течії, які намагалися адаптуватися до обмежень офіційної ідеології чи виражати протест проти неї. В літературі активно створювалися різноманітні твори, такі як оповідання, вірші, сатиричні твори, а в музиці виявлялося розмаїття жанрів і форм, спрямованих на поширення ідеологічних концепцій. Держава контролювала художній контент, привертаючи митців до різних спілок і надаючи їм привілеї в обмін на їхню лояльність. Це створювало можливість для комуністичної влади спрямовувати мистецькі течії відповідно до ідеологічних засад режиму. Предмети мистецтва служили засобом пропаганди політичних гасел і концепцій, просуваючи ідеї колективізму, соціалізму та визначаючи велику роль лідера. Узагальнюючи, мистецтво в епоху застою виступало як інструмент формування емоційного сприйняття та ставлення аудиторії. Твори не лише відображали соціалістичні ідеали, але й сприяли створенню ілюзії ідеального соціалістичного життя. Формальні та стилістичні рішення були спрямовані на уніфікацію та стилізацію образів, що визначали лояльність до комуністичної ідеології та відповідність соціальним ролям в радянському суспільстві.

Література:

1.Авер'янова Н. Мова образотворчого мистецтва в добу тоталітаризму: український контекст. Українознавчий альманах. 2012. Вип. 9. С. 13-17.

2.Скляренко Г. Я. Дослідження історії українського мистецтва ХХ століття в контексті культурної регіоналістики. ІІ Міжнародної наукової конференції «Проблеми методології сучасного мистецтвознавства та культурології», м. Київ, 11-12 листоп. 2020 р. С. 131-133.

3.Роготченко О. Нове прочитання соцреалістичної доктрини як обов'язкового стилю художнього життя до- і повоєннної доби СРСР-УРСР. Мистецтвознавство України. 2014. Вип. 14. С. 169-174.

4.Грушева Т. В. Російська література як канал поширення «русского мира»: український вимір. ЕМІНАК. 2023. № 3. C. 96-112.

5.

6.Гриценко А. П., Прокопчук В.С., Чумаченко О.А. Жанрові особливості радянського образотворчого мистецтва за доби «відлиги» та «застою». Сумський історико-архівний журнал. 2023. № XLI. С. 23-32. URL: https://shaj.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/12/ 3_Hrytsenko_Prokopchuk.pdf

7.Прокопчук В.С., Гриценко А.П., Чумаченко О.А. Зображення «образу ворога» через радянську пропагандистську сатиру та карикатуру в 1953-1985 рр. на прикладах журналу «Перець». Актуальні питання у сучасній науці. 2024. № 2 (20). С. 890-901. URL: http://perspectives.pp.ua/index.php/sn/article/view/9196

8.Гриценко А., Мозговий О. Інтеграція комуністичної пропаганди в систему освіти СРСР: історико-політологічний аспект. Сумський історико-архівний журнал. 2023. № XLI. С. 5-13. URL: https://shaj.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/12/1_Hrytsenko.pdf

9.Гнатишин О. Є. До історії української музичної науки: поява методу «радянського музикознавства». Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2022. № 1. С. 130-136.

10.Дзюбенко Ю. В. Система контролю над створенням фільмів в УРСР 1950-х - 1960-х років. Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. 2016. № 1. С. 59-64.

References:

1.Averianova, N. (2012). Mova obrazotvorchoho mystetstva v dobu totalitaryzmu: ukrainskyi kontekst [Language of Visual Arts in the Era of Totalitarianism: Ukrainian Context]. Ukrainian Studies Almanac, 9, 13-17 [in Ukrainian].

2.Sklyarenko, H. Ya. (2020). Doslidzhennia istorii ukrainskoho mystetstva KhKh stolittia v konteksti kulturnoi rehionalistyky [Research on the History of Ukrainian Art of the 20th Century in the Context of Cultural Regionalism]. II International Scientific Conference «Problems of Methodology of Modern Art History and Cultural Studies». (pp. 131-133). Kyiv [in Ukrainian].

3.Rohotchenko, O. (2014). Nove prochytannia sotsrealistychnoi doktryny yak oboviazkovoho styliu khudozhnoho zhyttia do- i povoiennnoi doby SRSR-URSR [A New Interpretation of Socialist Realist Doctrine as a Mandatory Style of Artistic Life during the Pre- and Post-War Period of the USSR-Ukraine]. Art Studies of Ukraine, 14, 169-174 [in Ukrainian].

4.Hrusheva, T. V. (2023). Rosiiska literatura yak kanal poshyrennia «russkoho myra»: ukrainskyi vymir [Russian Literature as a Channel for the Spread of the «Russian World»: Ukrainian Dimension]. EMINAK, 3, 96-112 [in Ukrainian].

5.Hrytsenko, A. P., Prokopchuk, V.S., & Chumachenko, O.A. (2023). Zhanrovi osoblyvosti radianskoho obrazotvorchoho mystetstva za doby «vidlyhy» ta «zastoiu» [Genre features of soviet visual art during the «vidlyha» and «zastii» periods]. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, XLI, 23-32. URL: https://shaj.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/12/3_Hrytsenko_Prokopchuk.pdf [in Ukrainian].

6.Prokopchuk, V.S., Hrytsenko, A.P., & Chumachenko, O.A. (2024). Zobrazhennia «obrazu voroha» cherez radiansku propahandystsku satyru ta karykaturu v 1953-1985 rr. na prykladakh zhurnalu «Perets» [Image of "enemy image" through soviet propaganda satire and caricature in 1953¬1985. On the examples of magazine «Perets»]. Aktualnipytannia u suchasnii nautsi, 2, 890-901. URL: http://perspectives.pp.ua/index.php/sn/article/view/9196 [in Ukrainian].

7.Hrytsenko, A., & Mozghovyi, O. (2023). Intehratsiia komunistychnoi propahandy v systemu osvity SRSR: istoryko-politolohichnyi aspect [Integration of communist propaganda in the USSR education system: a historical and political aspect]. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, XLI, 5-13. URL: https://shaj.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/12/1_Hrytsenko.pdf [in Ukrainian].

9.Hnatyshyn, O. Ye. (2022). Do istorii ukrainskoi muzychnoi nauky: poiava metodu «radianskoho muzykoznavstva» [Towards the History of Ukrainian Musicology: Emergence of the "Soviet Musicology" Method]. Bulletin of the National Academy of Cultural and Arts Management Sciences, 1, 130-136 [in Ukrainian].

10.Dziubenko, Yu. V. (2016). Systema kontroliu nad stvorenniam filmiv v URSR 1950-kh - 1960-kh rokiv [Film Production Control System in the Ukrainian SSR during the 1950s-1960s]. Bulletin of Cherkasy University. Series: Historical Sciences, 1, 59-64 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru