Городища ІХ–Х століть між Віслою і Тетеревом: класифікація за археологічними матеріалами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Городища ІХ-Х століть між Віслою і Тетеревом: класифікація за археологічними матеріалами

Рибчинський Нестор-Миколай Олегович аспірант кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки, Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

У статті проаналізовано дотеперішні класифікації укріплених поселень межиріччя Вісли та Тетерова ІХ-Х ст. (з територій Волинської, Рівненської, Житомирської областей України та Люблінського воєводства Республіки Польща), які розробили українські та польські дослідники (М. Кучера, М. Кучинко, Б. Звіздецький, Б. Прищепа, Е. Дамбровська, Я. Полескі, М. Воєнка та Т. Дзіньковскі) та визначено, що основну увагу вони зосередили на просторових критеріях до яких зараховано: площу, конфігурацію оборонних ліній, рельєф та географічне розташування. Це все впливало на функцію городищ в просторово-адміністративній системі заселення регіону. Серед критеріїв, які можуть вказувати на роль давніх фортець варто відзначити: характер (та наявність) внутрішньої забудови укріплених майданчиків, конструк- тивні особливості оборонних ліній та наявність споруд громадського чи адміністративного призначення. Розгляд всіх зазначених критеріїв в комплексі, щодо кожного, окремо взятого, городища дозволить визначити структуру протодержавних племінних утворень між річками Вісла та Тетерів наприкінці І тис. н.е. Окрім цього, такі критерії дозволять виділити групи городищ між Віслою та Тетерівом, які, гіпотетично, можуть бути пов'язані з потестарними слов'янськими утвореннями.

Увагу, головно, зосереджено на городищах у басейнах Західного Бугу, Стиру, Горині та Прип'яті. Всього в межах окресленого регіону вдалось виділити 163 укріплених поселення, що функціонують чи виникають в межах ІХ - Х ст. Всі вони локалізуються в межах басейнів рік Горинь, Припять, Вепш, Вісла, Західного Бугу, Стиру та межиріччя Случі та Тетеріва.

На цій основі укладено власну їх типологію за топографічними особливостями, конфігурацією оборонних ліній та площею пам'яток. У результаті виокремлено чотири типи фортець Вісло-Тетерівського межиріччя(округлі,трикутні,прямокутнітаскладні),визначено характерні їхні ознаки.

Ключові слова: городища; Волинь; Раннє Середньовіччя; Eпоха Вікінгів; древляни; волиняни; бужани; протоміста; типологія.

Rybchynskyi Nestor-Mykolay Olehovych PHD-student of the Department of Archeology and Special Branches of Historical Science, Ivan Franko National University of Lviv

THE HILLFORTS OF THE 10th CENTURY BETWEEN VISLA AND TETEREV: CLASSIFICATION BY ARCHAEOLOGICAL MATERIALS

Abstract. The article analyzes the existing classifications of fortified settlements between the Vistula and Teterov rivers of the 9th-10th centuries. (from the territories of Volhynia, Rivne, Zhytomyr regions of Ukraine and Lublin Voivodeship of the Republic of Poland), which were developed by Ukrainian and Polish researchers (M. Kuchera, M. Kuchynko, B. Zvizdetskyi,

B. Pryshchepa, E. Dambrovska, J. Poleski, M. Voyenka and T. Dzinski) and it was determined that they focused the main attention on spatial criteria, which included: area, configuration of defense lines, relief and geographical location. All this affected the function of hillforts in the spatial-administrative system of settlement of the region. Among the criteria that can indicate the role of ancient fortresses, it is worth noting: the nature (and presence) of the internal construction of fortified sites, the structural features of defensive lines, and the presence of public or administrative buildings. The consideration of all the specified criteria in a complex, with respect to each individual hillfort, will allow to determine the structure of the proto-state tribal formations between the Vistula and Teteriv rivers at the end of the 1st millennium AD. In addition, such criteria will make it possible to distinguish groups of hillforts between the Vistula and Teteriv rivers, which, hypothetically, can be connected with Slavic early formations.

Attention is mainly focused on hillforts in the basins of the Western Bug, Stir, Horyn and Pripyat. A total of 163 fortified settlements functioning or originating in the 9th - 10th centuries were identified within the delineated region. All of them are located within the basins of the Horyn, Pripyat, Vepsh, Vistla, Zahidny Bug, Styru and interfluves of the Sluch and Teteriva rivers.

On this basis, their own typology was concluded based on topographic features, configuration of defense lines and the area of monuments. As a result, four types of fortresses of the Vistula-Teteriv (round, triangular, rectangular and complex) interfluve were distinguished, and their characteristic features were determined.

Keywords: hillforts; Volyn; Early Middle Ages; Viking Ages; Drevlians; Volhynians; Buzhany; proto-city; typology.

Постановка проблеми

За інтерпретацією недатованої частини “Повісті временних літ” дослідники давно дійшли думки про те, що між ріками Вісла та Тетерів у ІХ-Х ст. існувало декілька потестарних утворень. Основою цих протодержав були економічні та адміністративні центри, залишки яких у наш час репрезентують городища - археологічні пам'ятки, головною ознакою яких є фортифікації у вигляді оборонних валів та ровів. Саме тому важливо вибудувати типологію, що визначить роль цих фортець у просторово-територіальному устрої племінних протодержав напередодні включення їх до складу Київської Русі. Окрім цього, вивчення городищ ІХ - Х ст. сприятиме збереженню інформації про ці пам'ятки (саме вони заклали основу для розвитку історичних міст України), адже городища вже зазнали руйнувань, або потенційно можуть їх зазнати в наслідок бойових дій чи господарських робіт.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науковому обігу сьогодні маємо декілька класифікаційних схем, у які за певними критеріями, згруповано слов'янські городища окресленого часу. Насамперед, варто згадати про напрацювання Михайла Кучери. До критеріїв, за якими дослідник класифікував городища, належать їхня площа, оборонний периметр та топографічне розташування [Кучера 1999, с. 27-39]. Названі ознаки дозволили М. Кучері виділити чотири великі групи, як їх називає дослідник, городищ літописних племен: Західноволинську (західнобузьку) [Кучера 1999, с. 132], Північноволинську [Кучера 1999, с. 136], Південноволинську [Кучера 1999, с. 140] та Східноволинську (Житомирську) [Кучера 1999, с.142]. Деякі з них він ототожнив з літописними племенами [Кучера 1999, с. 135; С. 140; С. 142; С. 143].

Спираючись на топографічні ознаки городищ, які виокремив М. Кучера, а також врахувавши планування та площу давніх фортець, укріплені поселення басейну Горині спробував згрупувати Богдан Прищепа [Прищепа 2016, с. 45]. При цьому дослідник зауважив, що на частині з них дуже слабкий або цілком відсутній культурний шар. Це, відповідно, ставить під сумнів їхнє датування [Прищепа 2016, с. 42].

Давні фортеці VIIІ-Х ст. з теренів Древлянської землі класифікував Богдан Звіздецький. Серед критеріїв, які він брав до уваги, були топографічні особливості пам'яток (на мисі, останці, на узвишші) та їхню площу (менші за 0,5 га; від 0,5 до 1 га; від 1 до 3 га; понад 5 га) [Звіздецький 2008, с. 130-133].

Серед українських дослідників городищ неможливо оминути увагою і Михайла Кучинка, який значну частину своєї наукової діяльності зосередив на вивченні історичного розвитку волинських міст Х-ХIV ст. Взявши за основу концепцію російського археолога Андрія Кузи, він виділив певні ознаки для цих “міст” [Куза 1989, с. 49-51]. На думку А. Кузи, поселення може називатись містом, якщо на його території знайдено сліди економічної діяльності, рештки адміністративних споруд, монументального будівництва, писемності, характерні побутові речі, предмети військового спорядження. Враховувати при цьому слід і топографію. М. Кучинко додав до цього ще чотири критерії: писемні згадки, площу, щільність заселення та забудову [Кучинко 2002, с. 22-23]. Зазначимо, що лише частину із перелічених критеріїв можна застосувати до класифікації ранньосередньовічних городищ, оскільки стан дослідження та збережені дані не дозволяють реконструювати кількості населення, інтенсивності забудови та побуту мешканців на належному рівні.

Не менш ґрунтовно до вивчення фортець кінця І тисячоліття на Західній Волині підійшли польські дослідники. Насамперед, згадаємо розробки Ельжбети Дамбровської (Elїbieta D№browska). До основних критеріїв, за якими можна класифікувати городища окресленого часу, дослідниця віднесла геометричну форму поселень, систему та кількість валів [D№browska 1973, р. 50-51]. За такими ознаками їй вдалось виділити чотири типи пам'яток: одночленні з формою близькою до прямокутника, одночленні з формою близькою до овала, багаточленні з передмістями та одночленні із широкими заселеними міжваллями (дослідниця зазначає, що це міг бути перехідний між другим та третім тип) [D№browska 1973, р. 52].

Ще одну спроба класифікації належить Яцеку Полескі (Jacek Poleski). Він зосередив свою увагу на внутрішній забудові фортифікованих пам'яток та виділив відповідно дві їх групи - ті, що її мали, та ті, на яких внутрішньої забудови немає [Poleski 2010, р.79]. На його думку, це могло бути пов'язано з особливостями культу чи із торговельними точками, оскільки, потреби у спорудженні фортифікацій через зовнішню загрозу у той час не було [Poleski 2010, р. 84].

Серед дослідників, які систематизували городища кінця І тисячоліття на території Польщі, є і Міхал Воєнка (Michal Wojenka). Головним критерієм типології, на думку дослідника, має виступати площа укріплених поселень. На його основі М. Воєнці вдалось виділити шість типів городищ: площею понад 5 га, площею 2-5 га, площею 1-3 га; 0,5-1 га; 0,1 - 0,5 га та менші за 0,1 га [Wojenka 2006, р. 277-287]. Окрім цього, дослідник звернув увагу і на систему валів. За особливостями оборонного периметру він виділив: округлі, двочленні та багаточленні фортеці [Wojenka 2006, р. 283].

Укріплені поселення Холмщини класифікував Томаш Дзєньковскі (Tomasz Dzieсkowski). Дослідник звернув свою увагу на спільні та відмінні риси кожного із городищ. До спільного він зарахував фортифікації, які споруджували з урахуванням рельєфу. Натомість інші елементи (планувальна структура, культові, військові та адміністративні об'єкти) відрізняються. Саме тому Т. Дзіньковскі зосередився на функціональному призначенні древніх градів і виділив три їхні типи: мілітарні, адміністративні та культові [Dzieсkowski 2008, р. 31].

Як бачимо, українські та польські дослідники сформували кілька класифікацій ранньосередньовічних городищ. При цьому більшість українських дослідників виділяли різні типи городищ, головно за топографічними ознаками, обмежуючись лише з'ясуванням характеру рельєфу, який впливав на оборонні можливості. Площі та конфігурації оборонних ліній відводили лише другорядну роль. Віддамо, однак, належне М. Кучинку, який зосередився на соціальній типології, однак критерії, які використав дослідник, складно застосувати до ранньосередньовічних укріплених поселень через недостатність їхнього археологічного дослідження. М. Кучера розробив територіальну типологію, поділивши городища на групи залежно від їхнього місцезнаходження. Польські дослідники звертали свою увагу на просторові (Е. Дамбровська та М. Воєнка) та функціональні (Я. Полескі та Т. Дзіньковскі) критерії. До просторових вони відносили площу, розташування та кількість оборонних ліній городищ. Серед функціональних критеріїв науковці розглядали конструкцію оборонних ліній, рівень забудови укріпленого майданчика та характер будівель громадського призначення.

З окресленого випливає, що українські дослідники, які типологізували городища ІХ-Х ст. з території Волині, недостатньо врахували просторові та функціональні критерії. Зауважимо також, що їхні класифікації розроблені на основі пам'яток окремого регіону чи річкового басейну (Західна Волинь, басейн Горині тощо), або ж у контексті широкого хронологічного діапазону (слов'яно-руського). І, як зазначалося, головну увагу було зосереджено на топографічному критерії, який, на нашу думку, лише частково, визначає конфігурацію фортифікацій, однак не впливає на площу пам'ятки чи функціональне призначення укріплених поселень.

У зв'язку з цим постає проблема комплексної класифікації фортець ІХ-Х ст. з території Волині. Уважаємо, що вона дасть можливість краще вивчити соціальну стратифікацію регіону в означений період, зрозуміти роль городищ в адміністративно-просторовому районуванні регіону.

Такий досвід маємо для пам'яток Українського Прикарпаття. Одним з перших, хто звернув увагу на групові схожості фортець був Борис Тимощук. До уваги він взяв дві групи критеріїв. До першої зарахувавсистемутаконструкціюобороннихліній,інтенсивність забудови та роль укріплених поселень в системі заселення мікрорегіону [Тимощук 1990, с. 29]. А до другої - рівень використання оборонних властивостей рельєфу, розміри, форму та характер культурного шару на городищі [Тимощук 1990, с. 29]. У результаті Б. Тимощук виокремив два типи городищ: общинні центри та феодальні центри [Тимощук 1990, с. 29]. Напрацювання Б. Тимощука розвинув Михайло Филипчук. В основусвоєїтипологіїученийпоклавінтенсивністьвнутрішньої забудови пам'яток [Филипчук 2012, с. 196]. До вторинних критеріїв зарахував конструкцію і систему оборонних ліній, площу, оборонні функції рельєфу та наявність споруд громадського призначення. У результаті М. Филипчук виділив чотири типи укріплених пам'яток останньої чверті І тисячоліття в Українському Прикарпатті: І - без забудови укріпленої ділянки, ІІ - з невеликою площею (до 0,5 га) та з довгими будинками-континами, ІІІ - із щільною забудовою, IV - з великою кількістю оборонних ліній та змішаними типами внутрішньої забудови) [Филипчук 2012, с. 196-198].

Мета статті

Зважаючи на проаналізовані класифікаційні схеми дослідників Волині та враховуючи досвід дослідників городищ Українського Прикарпаття, пропонуємо власну класифікацію волинських городищ ІХ-Х ст.

У її основу також покладено низку критеріїв. У першу чергу, це просторові ознаки: топографія укріплених поселень, конфігурація оборонного периметру та площа. Виходимо з того, що рельєф однозначно відігравав важливу роль у спорудженні городищ. Його властивості, відповідно, слід ураховувати під час вивчення захисних параметрів. Конфігурація оборонного периметру виступає базовим об'єднавчим критерієм, так як саме вона дозволяє розмежувати різні види городища. Площа древніх фортець дозволяють чіткіше окреслити оборонні спроможності укріплених поселень, адже саме за цим можна припускати їхнє значення у системі заселення регіону.

Важливе значення при типології городищ, як було показано, мають функціональні критерії: конструктивні особливості оборонних ліній, щільність забудови та характер споруд громадського користування. Конструктивні особливості фортифікацій залежать і від топографії, і від форми оборонного периметру. Попри те, що рештки громадських споруд зафіксовано наразі у поодиноких випадках, вони можуть свідчити про роль поселення у адміністративно-просторовому устрої. Щільність забудови, хоч і не вивчена належним чином сьогодні, але у майбутньому дозволить припустити, як відбувалась соціальна стратифікація наприкінці І тисячоліття н.е.

Виклад основного матеріалу

На основі визначених критеріїв виділяємо чотири типи городищ, притаманних для регіону розташованому між річками Вісла та Тетерів. Назагал нам вдалось отримати інформацію про 163 городища, однак лише 125 піддаються типологізації. Всі типи визначені на основі просторових показників. Для зарахування фортець до того чи іншого типу були враховані просторові критерії: площа, конфігурація оборонного периметру та рельєф на якому вони розташовані. Функціональні критерії (конструктивні особливості фортифікацій, забудова та наявність споруд громадського призначення) лягли в основу спроби визначення ролі городищ кожного типу в системі поселенських структур між Віслою та Тетерівом.

До першого типу варто віднести фортеці, округлої (29 об'єктів), овальної (20 об'єктів) чи півкруглої форми (3 об'єкти). Всього до цього типу вдалось зарахувати 52 городища. Цей тип розташовувався на різних підвищеннях, жодне з яких, по кількісних показниках не становило явної більшості. Більшість городищ цієї форми мають невеличку площу у межах 0,1-0,5 га - 31 фортеця. Попри це, зрідка, серед них зустрічаються і фортеці площею понад 5 га (2 об'єкти).

Прикладами таких фортець можна уважати Олевськ, що на Житомирщині. Городище знаходиться на високому останці на березі р. Убороть. Рів і вал, висотою до 2 м, збереглися лише з напільного боку. Овальний у плані майданчик займає площу 0,19 га; з трьох боків він оточений водою з Убороті та її притоки. На території городища виявлено рештки давнього колодязя [Звіздецький 2008, с. 126]. Б. Звіздецький уважав, що це городище мало два етапи перебудови: перший - ІХ-Х ст., а другий - ХІІ-ХІІІ ст.

Зауважимо, що польські колеги [Kutyіowska 1990] встановили, що конструкція валів таких фортець доволі проста. Зокрема, на городищі Мотич (Motycz) (гміна Конопниця, Люблінський повіт, Люблінське воєводство) оборонний вал складався зі зрубної стіни, забутованої землею. Ззовні її було додатково укріплено земляним відкосом, перед яким був рів, а з внутрішнього боку - наземною прибудовою, яку могли використовувати як сторожку, чи для господарських потреб [Kutyіowska 1990].

Для більшості городищ ІХ-Х ст. необхідні подальші археологічні дослідження, аби встановити, зокрема, наявність або відсутність забудови. Наразі, до громадських споруд можемо зарахувати решки давніх колодязів. Один з таких, як згадувалося, досліджено у межах укріпленої території Олевська. Це дозволить визначити їхню роль в поселенських структурах між «Карпатами та Прип'яттю».

До другого типу зараховуємо фортеці за формою близькі до трикутника. Усі вони розміщуються на мисових підвищеннях рік. Їхня система оборони складалась з однієї або ж двох оборонних ліній. Всього до цього типу зараховано 13 пам'яток. За, невеликими винятками, їхня площа коливається в межах 0,1-0,5 га. Більшість з городищ розташовуються у басейні Горині (10 фортець); одне - у басейні Західного Бугу, та два - у межиріччі Случі та Тетерева. Оборонних конструкцій цього типу на сьогодні не вивчено. Окрім цього, на пам'ятках, які ми сюди зачислили, зафіксовано потужний культурний шар Х-ХІ ст. Сліди забудови простежено лише на Білівському городищі, де вдалось виявити заглиблене житло, наземні печі та господарські ями згаданого часу [Прищепа 2016, с. 235]. Громадських споруд поки що не знайдено.

До прикладів пам'яток цього типу можемо зарахувати згадане Білівське фортифіковане поселення. З півдня і заходу воно обмежене гострими схилами мису та лише з напільного боку - ровом 25 м завширшки і до 7 м завглибшки. Висота валу з напільної сторони сягала 5 м, а з боку урвища 1,5-2 м [Прищепа 2016, с. 235]. Така система дозволяла ефективно захищати поселення цього типу у разі нападу ворога. Стан вивчення пам'ятки, на жаль, не дозволяє проаналізувати характер внутрішньої забудови. За дослідженнями В. Ауліха та Б. Прищепи констатуємо лише її наявність [Прищепа 2016, с. 236].

З огляду на невелику площу, та період існування, що співпадає з часом експансії Києво-Руської держави на захід, припускаємо, що це були фортеці з мілітарною функцією 9 для контролю над захопленими територіями. Однак, для підтвердження цієї гіпотези необхідно провести додаткові польові дослідження, які б включали: дослідження конструкції оборонного периметру, а також особливості забудови внутрішнього майданчику. Все це в комплексі може дати вичерпну відповідь на 9 Для таких фортець пропонуємо назву «городища фронтиру» питання функціонального призначення городищ ІІ типу між Віслою та Тетерівом.

До третього типу відносимо пам'ятки з конфігурацією валів у формі прямокутника, тобто йдеться про те, що вони мають чітко виражений один або кілька прямих кутів. Всього вдалось виявити 30 таких пам'яток. Понад половина з них, як і фортеці попереднього типу, розташовуються у басейні Горині - 16. На думку М. Кучери, під час спорудження таких фортифікацій рельєф не був визначальним у контексті оборонної функції, проте все ж впливав на їхнє планування [Кучера 1999, с. 41]. Городища цього типу розташовуються, в основному, на мисах - 21 випадок. За площею переважають фортеці у діапазоні 0,1-0,5 га - 15.

Функціональні особливості цього типу визначити складно, оскільки внутрішні майдани або не досліджені, або поруйновані людською діяльністю пізніших епох, імовірно вони виконували роль адмінстративних центрів. Прикладами фортець цього типу є: Постників, Іванків, Новоград-Волинський, Устилуг та інші гради, які Павло Раппопорт відніс до “волинського типу” [Раппопорт 1967, с. 51].

Для підтвердження цієї думки необхідно провести дослідження внутрішньої забудови, які б показали наявність або відсутність споруд адміністративного призначення10.

До останнього четвертого типу відносимо великі за площею та складні за планувальною структурою пам'ятки. Їм притаманний чітко відділений дитинець, кілька оборонних ліній різної конструкції та конфігурації. До цієї групи зараховуємо 30 городищ. Левова частка таких пам'яток розташована у басейні Горині - 14. В менших кількостях вони зустрічаються і в інших субрегіонах11. Через великі розміри вони можуть розкинутись на різнотипному рельєфі, тому для аналізу цього показника було враховано дитинці, які були центрами цих фортець. В понад половині випадків вони розташовані на мисах - 18 випадків, всі інші зустрічаються в суттєво меншій кількості. Вони добре захищені, як штучними так і природними перепонами. Через велику кількість оборонних рубежів різниться і конструкція фортифікацій. Ззовні їх оточували лінії з доволі простою конструкцією, а дитинець уже обороняли потужні фортифікації. Внутрішню забудову таких фортець досліджено лише частково, але припускаємо, що її інтенсивність10 Такими спорудами можуть бути будівлі нежитлового призначення, в першу чергу відомі під назвою «довгі будинки» 11 У межиріччі Случі та Тетерева - 5, басейні Західного Бугу - 4, басейнах Стиру (3) і Вепру (3) та у басейні Вісли - 1.

збільшується при наближенні до центральної частини. До цього типу належать: Жорнів, Володимир-Волинський та ряд інших пам'яток.

Городище Жорнів у Рівненській області. Як і багато інших пам'яток, воно сильно поруйноване місцевим кар'єром [Прищепа 2016, с. 212]. Городище складалось із великого та малого майданчиків на північно-східному кінці мису. Зберігся лише малий майданчик розмірами 45Ч37 м [Прищепа 2016, с. 212]. Б. Прищепа зауважив, що більша частина великого майданчика сьогодні повністю втрачена. Первісно він мав розміри 150Ч200 м [Прищепа 2016, с. 212]. Від нього залишились лише окремі ділянки поблизу східного краю, а також фрагменти валу та рову. Під час дослідження зовнішньої лінії оборони Б. Прищепі вдалось зафіксувати два етапи насипання валу. Спочатку це був вал-платформа шириною 12 м при основі, і 5 м висотою [Прищепа 2016, с. 212]. Наприкінці Х - початку ХІ ст. вал реконструювали: із внутрішнього боку наростили його ширину до 18-20 м, а висоту - до 6 м [Прищепа 2016, с. 212]. Також вдалось дослідити забудову, яку Б. Прищепа відніс до Х-ХІ ст. [Прищепа 2016, с. 212].

Слід згадати і про Володимир-Волинський. Цей град, площею близько 180 га, М. Кучера відніс до згадуваної “західноволинської” групи [Кучера 1999, с. 132-133]. Саме городище мало кілька етапів перебудови, один з яких припадає на кінець Х ст., коли додатково укріпили центральний майдан площею 1,5 га [Кучера 1999, с. 133]. Зовнішні вали не були суцільними, а забезпечували оборону лише на необхідних ділянках суходолу та обмежувались заболоченою місцевістю утвореною річками Луга та Смоч. М. Кучера помітив, що схожі оборонні рішення були і на червенських пам'ятках Тарнув та Черемно. Це додатково підтверджує той факт, що перші фортифікації Володимира- Волинського виникли у ранній період функціонування [Кучера 1999, с. 133]. Важливо наголосити на тому, що після входження регіону до складу Русі частина фортець продовжила функціонувати, вочевидь, виконуючи роль управлінських центрів. До таких поселень зараховуємо Острог, Володимир-Волинський та ін.

Попри все, пам'ятки цього типу найслабше вивчені. Це пов'язано з великими розмірами та, почасти, відсутністю системних та тривалих досліджень. Лише подальші системні дослідження дозволять уточнити особливості фортифікацій та внутрішньої забудови, наявність храмової зони та центральної площі, що є невідємною складовою великих господарсько-адміністративних центрів. прикарпаття волинь внутрішня забудова

Висновки

Таким чином, можемо підсумувати, що давні фортеці Волині почали обстежувати ще з ХІХ ст. Основні класифікації були розроблені у другій половині ХХ ст. Українські археологи звертали увагу на регіональні (М. Кучера), топографічні (М. Кучера, Б. Прищепа та Б. Звіздецький) та соціальні (М. Кучинко) критерії. Однак, усі, крім М. Кучери, класифікували пам'ятки з окремих регіонів, у тому числі, і регіонів Волині, чи басейну тієї чи іншої річки. Натомість польські дослідники у своїх працях спирались на просторові (Е. Дамбровська та М. Воєнка) та функціональні (Я. Полескі та Т. Дзіньковіскі) ознаки та розглядали фортифіковані поселення Польщі комплексно.

Детально опрацювавши усю доступну інформацію про городища ІХ-Х ст. на території Волині (а це 163 пам'ятки), по можливості, уніфікувавши їхні плани та критично осмисливши досвід попередників, пропонуємо такі групи критеріїв, за якими, на нашу думку, варто класифікувати городища останньої чверті І тисячоліття: функціональні (рельєф місцевості, площа, конфігурація оборонного периметру) та просторові (конструктивні особливості фортифікацій, щільність забудови, характер споруд громадського призначення). Власне під таку таку класифікацію підпадає 125 городищ регіону, згрупованих у чотири типи фортифікованих пам'яток.

До першого типу зараховуємо пам'ятки з округлою, овальною чи півкруглою формою. Особливості рельєфу для цього типу не були стійкими. Городища могли розташовуватись і на мисах, і на рівнинах, останцях чи підвищеннях. Площа також могла варіюватись від надмалих (до 0,1 га) до великих - понад 5 га. На внутрішніх майданчиках рідко зустрічається забудова. Всього сюди зараховуємо 52 пам'ятки. При цьому, 30 городищ першого типу датовано ІХ ст., 47 - Х ст., а 27 - наприкінці Х - початку ХІ ст. Наразі, через брак даних важко встановити їхню функцію в просторово-адміністративному устрої, однак можемо припустити, що вони виконували господарські функції на низовому рівні.

До другого типу варто зарахувати мисові городища із близькою до трикутника формою. Городища цього типу розташовувались виключно на мисових підвищеннях. Площа могла варіюватись від 0,1 га до понад 1 га. Цьому типу притаманні одна або дві оборонні лінії. Пам'ятки цього типу найменш чисельні - 13 городищ. При цьому прослідковано, що у ІХ ст. функціонувало чотири городища. У Х ст. їхня кількість збільшилася до 12, а наприкінці Х - початку ХІ ст. - зменшилася до 8.

Ці фортеці, через свою невелику площу та поширення в др. пол. Х - поч. ХІ ст. могли виконувати роль військових аванпостів, або ж городищ фронтиру.

До третього типу відносимо городища близької до прямокутника форми (з наявністю одного чи кількох прямих кутів). При побудові таких пам'яток особливості рельєфу могли різнитись. Вони зустрічаються на мисах, останцях, підвищеннях та рівнинах. Їхня площа варіюється від 0,1-0,5 га до 1,4 га. Забудову пам'яток вивчено недостатньо. Сюди відносимо 26 давніх фортець. У ІХ ст. існує 8 городищ, у Х ст. - 26, а в кінці Х - початку ХІ ст. - 22. Свого часу П. Раппопорт, а за ним і М. Кучера, частину із таких укріплень виділили в окремий “волинський тип”.

Функція цих городищ наразі вивчена слабко. Однак, припускаємо, що вони могли виконувати роль адміністративних центрів середньої ланки. На це може вказувати їх площа, що варієються від невеликих і до середніх розмірів.

До четвертого типу зачислено великі за площею та складні за структурою городища. Їм притаманна складна система оборони з багатьох рядів фортифікацій різної конструкції, а також різні ступені інтенсивності заселення простору поміж валами. Дитинці мали різні варіації розташування: мисові, останцеві, на підвищенні, рівнинні та нагірні. Площа могла варіюватись від 0,5-1 га до понад 5 га. Назагал сюди зараховуємо 28 укріплених поселень. У ІХ ст. - 11 городищ, у Х - 28, а у кінці Х - початку ХІ - 20.

Цей тип, з огляду на складну систему оборони та велику площу відігравав найважливішу роль в просторових устроях протодержав на теренах між Віслою та Тетерівом. Скоріш за все, вони виконували роль адміністративно-господарських центрів, або ж і «столиць» літописних слов'янських племен.

Запропонована класифікація, на нашу думку, дозволить уточнити значення городищ у поселенських структурах регіону, зокрема, з'ясувати роль конкретного городища в адміністративно-просторовій структурі регіону ІХ-Х ст., визначити їх об'єднавчі та соціальні функції на регіональному рівні. Уважаємо, що така систематизація також дасть змогу реконструювати втрачені елементи городищ.

Література:

1. Звіздецький Б. Городища ІХ-ХІІІ ст. на території літописних древлян. Київ: 2008.

2.Куза А. Малые города Древней Руси. Москва: 1989.

3.Кучера М. Слов'яно-руські городища VIII-XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. Київ: 1999.

4.Кучинко М. Волинська земля Х - середини XIV ст.: археологія та історія. Навч. посібн. Луцьк: 2002.

5.Прищепа Б. А. Погоринські міста в Х - ХІІІ ст. - Рівне: ПП Дятлик М., 2016. - 297 с.

6.Раппопорт, П. А. Древние русские крепости. Москва: «Наука», 1965.

1990.

7.8.Тимощук Б. А. Восточнослав?янская община VI - X вв. н.е. Москва: «Наука»,

9.Филипчук М. А. Слов'янські поселення VIII - X ст. в українському

Прикарпатті. Львів: Астролябія, 2012

10.D№browska E. Wielkie grody dorzecza gуrnej Wisіy. Ze studio nad rozwojem organizacji terytorialno-plemiennej w VII-X wieku. Wrocіaw; Warszawa; Krakуw; Gdaсsk: 1973.

11.Dzieсkowski T. Plemienne grody wshodniej Lubelszczyzny. Miejca wіady, obrony I kultu? Wybrane przykіady. Sіowianie wschodni w dorzeczu Wieprza і Bugu, Historia - kultura - religia. Lublin: 2008. pp. 29 -34.

12.Kutyіowska, I. Wczesnoњredniowieczne gridzisko w Motyczu koіo Lublina. Sprawozdania Archeologiczne, №41. 1990. pp. 283 - 292.

13.Poleski J. Zagadka wielkich grodуw wiњlan I lкdzian. Collegium minus. Krakow: 2010. pp. 78-84.

14.Wojenka, M. Wielkoњж I rozplanowanie umocnieс wczesnoњredniowiecznych grodzisk sіowiaсskich okresu plemiennego z ziem polskich. Wczesne њredniowiecze w Karpatach polskic. 2006. pp. 271 - 299.

Referenses:

1.Zvizdetskyi B. (2008). Horodyshcha IX - XIII st. na terytorii litopysnykh drevlian. [Fortified settlement IX - XIII centures on drevlian teritory]. Kyiv. [in Ukrainian].

2.Kuza A. (1989). Malyie horoda Drevnei Rusy.[Small cities in Ancient Rus'].

Moskva. [in Russian]

3.Kuchera M. (1999). Sloviano-ruski horodyshcha VIII-XIII st. mizh Sanom i Siverskym Dintsem. [Slavonac and Rus' hillforts VIII - XIII centures between San and Siverskyi Dinets]. Kyiv. [in Ukrainian].

4.Kuchynko M. (2002). Volynska zemlia X - seredyny XIV st.: arkheolohiia ta istoriia. Navch. posibn. [Volyn' territory in X - middle XIV centuries: archeology and history. Manual]. Lutsk. [in Ukrainian].

5.Pryshchepa B. A. (2016). Pohorynski mista v Х - ХIII st. [Pohorynian cities in X - XIII centuries]. Rivne: PP Diatlyk M. [in Ukrainian].

6. Rappoport, P. A. (1965). Drevnye russkye kreposty. [Ancient Rus' Fortress]

Moskva: «Nauka». [in Russian]

7.Tymoshchuk B. A. (1990). Vostochnoslav?ianskaia obshchyna VI - X vv. n.e. [East Slavonic community in VI - X centuries]. Moskva: «Nauka». [in Russian].

8.Fylypchuk M. A. (2012). Slovianski poselennia VIII - X st. v ukrainskomu Prykarpatti. [Slavonic settlements in Ukrainian Prykarpattia]. Lviv: Astroliabiia. [in Ukrainian].

9.D№browska E. (1973). Wielkie grody dorzecza gуrnej Wisіy. Ze studio nad rozwojem organizacji terytorialno-plemiennej w VII-X wieku. [Dig cities near Vistula. From the study of the development of territorial and tribal organization in the 7th-10th centuries.]. Wrocіaw; Warszawa; Krakуw; Gdaсsk. [in Polish].

10.Dzieсkowski T. (2008). Plemienne grody wshodniej Lubelszczyzny. Miejca wіady, obrony I kultu? Wybrane przykіady. [Tribes cities in east Lubelshyna. Places of power, defends and cult? Selected examples]. Sіowianie wschodni w dorzeczu Wieprza і Bugu, Historia - kultura - religia. (pp. 29-34). Lublin. [in Polish].

11.Kutyіowska, I. (1990). Wczesnoњredniowieczne gridzisko w Motyczu koіoLublina. [Early Medieval hillfort in Motych near Lublin]. Sprawozdania Archeologiczne,№41. (pp. 283 - 292). [in Polish].

12. Poleski J. (2010). Zagadka wielkich grodуw wiњlan I lкdzian [The mystery of the great strongholds of the vislans and lendzians tribes]. Collegium minus. (pp. 78-84). Krakow. [in Polish].

13. Wojenka, M. (2006). Wielkoњж I rozplanowanie umocnieс wczesnoњredniowiecznych grodzisk sіowiaсskich okresu plemiennego z ziem polskich. [The size and layout of the fortifications of early medieval Slavic strongholds of the tribal period in Polish lands.]. Wczesne њredniowiecze w Karpatach polskic. (pp. 271 - 299). [in Polish].

Размещено на Allbest.ru