Польські повстанські загони на Правобережжі України 1863—1864 рр. у світлі джерел

Після бою під Мирополем 5 травня загін Е. Ружицького через Полонне виступив до Заславського повіту, повернув на південь і 8 травня знов з'явився в Новоград-Волинському повіті. Пройшовши через Любар, він попрямував на Заславщину Там само. Арк. 18--19 зв. ^{Там само. Арк. 20.}.

У Заславському повіті також було організовано кілька великих повстанських загонів на чолі з відставними офіцерами російської армії. Але найбільшому з них, під командуванням капітана Любинецького, так і не вдалося об'єднатися з Е. Ружицьким -- у кількох боях загін було розбито. Але інші за- славські повстанці у великій кількості влилися до загону Е. Ружицького.

Заславський повітовий справник 5 грудня 1863 р. подав докладний рапорт про організацію повстанських загонів та бойові дії проти них: «Мятежники образовали шайки 29 апреля в частных сборных пунктах: 1) в лесах Коськовецком, 2) Грицевском и 3) возле селения Свинной, отколь мгновенно соединились в общем сборном пункте в Нучпальском лесу в урочище Ревни; в Коськовецком лесу было мятежников до 300 человек, из коих половина пеших, а половина конных. Пешими командовал отставной капитан Люби- нецкий, а конными -- австрийский подданный Кашинский под начальством сформировавшего шайку помещика Краевского. В Грицевском лесу было до 200 человек конных под начальством отставного поручика Клюковского, и возле с. Свинной до 30 человек конных под начальством помещика отставного штабс-ротмистра Махчинского -- сия последняя шайка присоединилась к шайке Ружицкого, бывшей в. Полонном [...]

Битва наша с мятежниками происходила 10 числа мая в Минковецком лесу, где мятежники в числе до 1500 человек были совершенно разбиты. В этом деле со стороны мятежников убито до 100 человек, но кто именно, положительно неизвестно, ранено 12, именно: Шумовский, Каленский, Рафаловский, Недзя- ловский, Завадовский, Дзенциоловский, Галозинский, Август Лясота и Осип Лясота; с нашей стороны убито нижних чинов 11 и ранено 17, но кто именно убит и ранен сведений не имеется. Принадлежали же таковые к 4 стрелковому баталиону. Впоследствии поймано крестьянами разбежавшихся из этой шайки поляков 419 человек» Там само. Арк. 22--23..

Після бою в Миньковецькому лісі рештки заславських повстанців у кількості до 100 осіб відступили на територію Острозького повіту. 12 травня вони розташувалися на відпочинок у Мякотському лісі неподалік від с. Плужно, але були швидко викриті місцевими мешканцями. Наступного дня табір атакувала 12-та рота Орловського піхотного полку. У бою загинули 22 повстанця, серед них і капітан Любинецький, а ще кілька потонули в болоті. У російських військ було 5 вбитих і кілька поранених 32.

Тим часом Ружицький 10 травня перейшов у Літинський повіт Подільської губернії, де до нього долучилися 65 місцевих повстанців, але потім знову повернувся на Заславщину: «При следовании из Подольской губернии шайки Ру- жицкого таковая, проходя через Заславский уезд за границу, разбила в с. Косько- ве и Новом-Селе волостные правления, в с. Лисинцах -- почтовую станцию и в м. Грицове в доме судебного следователя Даниловича забрали ружьё, пистолет и саблю. Под с. Салихою 14 мая шайка Ружицкого была настигнута нашими войсками и в произошедшей перестрелке убито 7 мятежников, но кто именно неизвестно, и ранено до 20 человек, из коих 11 оставлены Ружицким в с. Волице» 33.

16 травня 1863 р. загін Е. Ружицького пройшов маршем Кременецький повіт, причому, за даними місцевих мешканців, у нього на той час було 600 осіб. А потім повернув до Старокостянтинівського повіту й там, через Пальчинецький прикордонний пост, перетнув кордон та опинився на австрійській території 3Там само. Арк. 14--14 зв.

Там само. Арк. 23.

Там само. Арк. 7--7 зв..

На цьому фактично повстання у Правобережній Україні, яке почалося 26--27 квітня 1863 р., завершилося.

Напад на Радзивилів та інші бої на кордоні з Австрією

У польській історичній літературі існує думка, що поразка повстання на Волині була серед іншого обумовлена тим, що на допомогу Е. Ружицькому та іншим не прийшли польські загони, створені на території Австрії. Не вдаючись до дискусії, наведемо факти про спроби польських формувань, створених на Галичині, перетнути кордон і допомогти повстанцям Волині. Ці спроби від початку були приречені на невдачу, оскільки в той час, коли вони реалізовувалися, повстання у Правобережній Україні було вже придушено.

Перший великий похід галицьких поляків було здійснено 19 червня 1863 р. на м. Радзивилів. Згідно з рапортом місцевого поліцмейстера, нападників було близько двох тис., і всі -- австрійські піддані на чолі з Висоцьким та Гординським (останній під час бою загинув). За твердженням поліцейського очільника, повстанці втратили вбитими, потонулими та померлими внаслідок поранення 101 особу, полоненими -- 90 (з них 19 були поранені, 2 померли під час надання медичної допомоги). З боку російських військ було 8 вбитих солдатів і 26 поранених (кілька з них згодом померли). В рапорті радзивилів- ського поліцмейстера зберігся також повний список полонених 35.

Кременецький повітовий справник у своєму донесенні висловлював думку, що повстанців було до 1 400 осіб, відзначав одного з їхніх командирів, а саме Ліщинського, пораненим захопленого в полон та з іншими бранцями відправленого до Києва 36.

Загальне командування під час нападу на Радзивилів здійснював генерал Юзеф Висоцький (уродженець Тульчина Подільської губернії), який після цієї історії був заарештований австрійською владою та інтернований.

Пізніше, коли польовий військовий суд у Києві розбирав справи захоплених у Радзивилові повстанців, його члени намагалися зрозуміти сенс цього нападу. Було здійснено запит у департамент поліцейських справ у Варшаві. Звідти надіслали виписки зі свідчень захопленого в полон відставного штабс- капітана Владислава Рудницького, котрий детально знав про плани керівників повстання. Ось що він розповів про Радзивилів: «Высоцкому (командовавший в 1863 году восстанием в юго-западных губерниях России и распоряжавшийся всеми приготовительными работами в Восточной Галиции) неизвестно почему казалось необходимым взять Радзивилов, чтобы там неизвестно каким образом иметь опорный пункт для последующих действий. Поэтому он назначил для своего отряда и для отряда Городыского сборные пункты соответственно этой цели. Отряды, по всему вероятию, не могли быть готовы раньше, как во второй половине июля. Но ещё в конце июня, когда отряды были ещё в таком состоянии, как я указал выше, полномочный комиссар Майковский, бывший тогда слепым орудием Сапеги, отдал Высоцкому от имени “жонда на- родового” приказание выступить непременно до 1-го июля с таким отрядом, какой у него будет сформирован к тому времени. Князь Сапега обязался приготовить всё нужное в семь дней, а слабохарактерный Высоцкий не имел силы воли воспротивиться этому нелепому приказанию и согласился выступить. Затем началось движение отрядов Высоцкого и Городыского из Львова к Бродам. В пять дней привезено было 800 ружей, вся одежда и боевые запасы; люди же шли небольшими партиями. Охотники, оружие и боевые запасы отправлялись прямо на сборные пункты в устроенные в лесах Бродских два лагеря.

1-го июля 1863 года Высоцкий и Городыский с кое-какими собранными отрядами атаковали Радзивилов и, как следовало ожидать, были разбиты» 37.

Ще два бої в межах Волинської губернії відбулися у середині осені 1863 р. Перший -- в районі с. Новосілки 19 жовтня, де група з 300 повстанців намагалася просунутися вглиб Володимир-Волинського повіту з боку Грубешів- щини. Проти неї відразу вирушила 9-та рота Александропольського (Алексо- польського) піхотного та кінний підрозділ Казанського драгунського полків.

Після короткої сутички загін відступив, втративши, за твердження російських джерел, 100 рушниць і майже 2 тис. набоїв [11, С. 52].

20 жовтня новий загін, чисельністю до двох тисяч перейшов кордон у районі населеного пункту Меджори. Проти нього виступив зведений російський підрозділ із м. Порицьк. Почувши про це, повстанці повернулися на свою територію й іншим шляхом зайшли до вільного від російських військ Порицька. Проти них було кинуто сили, які знаходилися в Устилузі, Володимирі-Волинському, Друж- кополі, Локачах і Луцьку. Відсіч нападу цього загону, за твердженням російських полкових істориків, була найбільшим бойовим зіткненням на Волині у другій половині 1863 р. Вночі 22 жовтня до Порицька прибув великий російській кавалерійський підрозділ. Повстанці відступили до лісу поряд із прикордонним с. Меджори. Їх невідступно переслідували вершники та, як стверджували російські автори, «порубали до 30 поляків». Ранком 22 жовтня кавалерія атакувала ліс та прилеглі до нього території. Під тиском росіян поляки були змушені знов перейти кордон, де 'їх зустріли австрійські війська, роззброївши до 500 повстанців. Росіяни взяли в полон 11 осіб, захопили 7 тис. набоїв і 30 коней. Загоном, який здійснив напад на Порицьк, командував граф Комаровський [5, С. 171--172].

Бій із повстанцями 22 жовтня 1863 р. став останнім із задокументованих у російських джерелах на території України. Попри вкрай нерівні сили, несприятливі умови, відсутність навчених людей, достатньої кількості зброї, розкиданість на великі відстані один від одного, польські повстанські загони продемонстрували відданість національній справі. Імена та подвиги багатьох із цих людей залишилися лише на сторінках документів. Дослідження історії польських повстанських формувань та 'їхніх командирів 1863--1864 рр. на території України має значний архівний потенціал. І він, вочевидь, буде використаний у подальших публікаціях вітчизняних та зарубіжних дослідників.

REFERENCES / СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Polske natsionalne povstannia 1863--1864 r. na Pravoberezhnii Ukraini: vid mifiv do faktiv. Kyiv, 2017 [in Ukrainian].

[Польське національне повстання 1863--1864 р. на Правобережній Україні: від міфів до фактів. Ред. І. Кривошея, Н. Моравець. Київ, 2017. 186 с.].

2. Mozghovyi, I. Sichneve povstannia v Polshchi ta Ukraina. Svitohliad -- Filosofiia -- Reli- hiia. 2014. 7: 105-119 [in Ukrainian].

[Мозговий І. Січневе повстання в Польщі та Україна. Світогляд -- Філософія -- Релігія. 2014. Вип. 7. С. 105--119].

3. Lebedkin, M. O plemennom sostave narodonaseleniya Zapadnogo kraya Rossijskoj imperii. Vestnik Yugo-Zapadnoj i Zapadnoj Rossii. Istoriko-literaturnyj zhurnal. 1862. ІІ [in Russian].

[Лебедкин М. О племенном составе народонаселения Западного края Российской империи. Вестник Юго-Западной и Западной России. Историко-литературный журнал. 1862. Т. 2].

4. Maksyutenko, A.M. Kratkaya istoriya 16-go dragunskogo Gluxovskogo Velikoj Knyagini Aleksandry Iosifovny polka. Varshava, 1898 [in Russian].

[Максютенко А.М. Краткая история 16-го драгунского Глуховского Великой Княгини Александры Иосифовны полка. Варшава, 1898].

5. Shustov, V.N. Istoriya 25-go dragunskogo Kazanskogo polka. Kyiv, 1901 [in Russian]. [Шустов В.Н. История 25-го драгунского Казанского полка. Киев, 1901].

6. Samchuk, T.V. Vykladannia verkhovoi izdy v universyteti Sv. Volodymyra (1835--1863 rr.). Naukovyj visnyk Kremenets'koi oblasnoi humanitarno-pedahohichnoi akademii im. Tarasa Shevchenka. Seriia:Pedahohika. 2015. 5: 39-48 [in Ukrainian].

[Самчук Т.В. Викладання верхової їзди в університеті Св. Володимира (1835--1863 рр.). Науковий вісник Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка. Серія: Педагогіка. 2015. Вип. 5. С. 39--48].

7. Z imenem Sviatoho Volodymyra: Kyivs'kyj universytet u dokumentakh, materialakh ta spohadakh uchasnykiv. Kn. 1. Kyiv, 1994 [in Ukrainian].

[З іменем Святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах учасників. Кн. 1. Київ, 1994. 398 с.].

8. Pamyatka soldata 32-go pexotnogo Kremenchugskogo polka v pamyat' 100-letnego yubi- leya polka. 1806--1906. Varshava, 1906 [in Russian].

[Памятка солдата 32-го пехотного Кременчугского полка в память 100-летнего юбилея полка. 1806--1906. Варшава, 1906].

9. Ksiega Pamiqtkowa opracowana staraniem Komitetu Obywatelskiego w cz.terdz.iesta rocz- nice powstania r. 1863/1864. Lwow, 1904 [in Polish].

10. D'yakov, V.A., Miller I.S. Revolyucionnoe dvizhenie v Russkoj armii i vosstaniya 1863 g. Moscow, 1964 [in Russian].

[Дьяков В.А., Миллер И.С. Революционное движение в Русской армии и восстания 1863 г. Москва, 1964. 448 c.].

11. Kratkaya istoriya 31 pexotnogo Aleksopol'skogo polka. Varshava, 1909 [in Russian]. [Краткая история 31 пехотного Алексопольского полка. Варшава, 1909].

Размещено на Allbest.ru