Ян Токаржевський-Карашевич рід Орликів з Лазиськ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (Київ, Україна)

Ян Токаржевський-Карашевич рід Орликів з Лазиськ

Олексій Кресін

доктор юридичних наук, професор

член-кореспондент Міжнародної академії

порівняльного права, завідувач

Центру порівняльного правознавства

Doctor of Legal Sciences (Dr. Hab.), Professor, Associated Member of IACL, Head at Comparative Jurisprudence Centre, V.M. Koretskyi Institute of State and Law NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Genealogy of the Orlyk's family in the scientific research of Ya. Tokarzhevskyi-Karashevych

Abstract

родовід граф орлик історія

The purpose of the publication is to introduce genealogical-historical to a wide scientific circulation works, archival heritage of Ya. Tokarzhevskyi-Karashevych. The research methodology is based on van on the use of general scientific methods. Scientific novelty consists in the disclosure of knowledge the study of the works of Ya. Tokarzhevskyi-Karashevych in the development of the historiography of the history of Ukraine 17--18th centuries and outlining directions for further study of the legacy of this scientist. Conclusions. Ya. Tokarzhevskyi-Karashevych made a significant and still insufficiently studied contribution to development of studies of the history of the state and law of Ukraine, the history of international relations and genealogy. His archival funds deserve special attention, in which there may be nonpublished works of the scientist. Their significance is evidenced by published excerpts and mentions of the author.

Keywords: Ukrainian emigration, foreign Ukrainian archival funds, genealogy, biographic studies, history of international relations.

Українських істориків походження гетьмана Пилипа Орлика досі зовсім не цікавило, у російській геральдичній літературі не знаходимо рішуче нічого, а відомості, подані у польських гербовниках, є дуже неповними й непов'язаними, а часом навіть протирічними. У чеських та німецьких авторів цих відомостей більше, але і вони були більш-менш точно опрацьовані лише для так званої чесько-шлезької лінії цього роду.

Тому вважаєм за необхідне скласти, так би мовити, схему тих евентуальних розшуків, які дадуть змогу встановити точно історію предків одного з найвидатніших борців за самостійне і державне існування українського народу. Самий побіжний перегляд відомої нам різномовної літератури, що належить до цієї теми, переконує нас, що початок цього роду дійсно, як казали давні геральдики, «зникає в темряві далеких віків», і старанні розшуки заведуть нас напевно до початку ХІІ століття, а може й ще далі.

Про найближчу родину гетьмана відомо лише, що його батько називався Степаном 1. Ніде гетьман не говорить про своїх ближчих предків, а з дальших згадує лише Станислава з Лазиськ Орлика і його жінку Катерину Коморовську, похованих у Кракові у Церкві Пресвятої Трійці.

У книжці І. Борщака (Великий Мазепинець Григір Орлик) говориться про подану гетьманичем у 1747 р. до французьких установ родословну з п'яти поколінь, де крім батька він називає діда Степана, прадіда також Степана та прапрадіда Яна Христофора, і згадує що першим йому відомим предком його роду був Станислав, що жив у 1121 р. На цьому безпосередні відомості кінчаються.

У польських гербовниках Окольського, Папроцького, Нєсєцького, Чарнецького, Бонєцького і гр. Уруського Гетьман подорожував по Німеччині як Стефансон. Okolski: Orbis Polonus. 2 t. 294. Paprocki: Herby. Niesiecki: Herbarz Polski: 7 t. 128. 10 t. Czarnecki: Herbarz wedlug Niesieckiego. Boniecki: Herbarz Polski. Hr. Uruski: Rodzina. T. 12. 380-381. знаходимо майже непов'язаних з собою різних Орликів, Орлицьких та Орликівських, як згодом мали себе називати члени цього роду. Всі вони значаться з гербом «Новина-Золотогомільчик» Piekosinski: Herold Polski. себто: у блакитному полі (по маршалковському спискові 1461 р. -- у червоному?) золоте (часом срібне або залізне) вухо від котла (або підкова), повернене кінцями до гори, а закругленням у долину, а над ним срібний меч з золотим держаком. У шоломі над короною урізана у коліні нога опанцирена, острогою звернена у ліво.

Найдавнішим Орликом, про якого згадує польська література J. Dlugosz: Liber beneficiorum. Помилково сказано «герба Нечуя»., є Микола, у 1470 р. пан на Лазиськах Є 24 місцевості цієї назви, розкинених по польській етнографічній території. Для нас цікаві лише Лазиська у князівстві Опольському, під Великими Стрільцями, на Шлезьку, недалеко від Кракова., у Стрілецькому повіті на Шлезьку не далеко від Кракова. З того часу Орлики «пишуться» з Лазиськ (de Laziska), заховуючи цю назву, згідно з загальним звичайом, як спогад про первісну колиску свого роду в Польщі.

Невідомо нам чи були вони галуззю старовинного роду Новин, який, на думку проф. А. Малецького Malecki: Studya Heraldyczne. 2 t. 1890 (Kodeks Wielkopolski № 699)., був одним з найстарших польських родів, чи були лише приняті польськими Новинами до родової і гербової спільноти. Як одно, так і друге дуже можливе, бо рід цей, відомий вже від ХІІІ Malecki, op. cit. Niesiecki, op. cit. Piekosinski: Rycerstwo Polskie Wiekow Srednich. як магнатський і досить численний, мав з того часу велику посілість у Крижтопорах під Краковом і тісний зв'язок з ним міг давати ново прибулим до цього краю низку вигід.

Коли гадати, що Пилип Орлик був добре ознайомлений з історією свого роду і що він не помилявся, кажучи «Діярій» т. І, стор. 32. свому чеському родичові баронові Петрові Леопольдові Орликові, що його предок під час гуситської війни прибув з Чехії до Польщі, що зрештою його співбесідник підтвердив, то виходить, що давніх предків Орликів слід шукати у Чехії, а приналежність їх до роду Новина є, дійсно, пізнішою і може випадковою.

У відомим геральдичним збірнику гр. Ю. Островського Jul. Hr. Ostrowski. Ksi^ga Herbowa str. 243, 412. подані малюнки гербів Орликів і помітка, що це є відміни герба Новина родини Орликів з Лазиськ у Краківському в XVI, осілої на Шлезьку у XVIII в., що, здавалобся, протирічить вище згаданому, коли не відноситься виключно до тої галузі баронів і графів Орликів, про знайомство з якими гетьман згадує підчас свого перебування у Вроцлаві, і з якими [з] того часу як він, так і його родина заховали тісні стосунки Орлики чеські та їх родичі Менніхи допомагають родині гетьмана під час їх перебування на Шлезьку і у Польщі, переписуються з Григором Петром, а потім піклуються могилою гетьмана в Яссах. Архив Франц. Мін. З.С. Correspondance Politique. Archive 241. Fo[lio] 16. Copie. 12. Fevrier 1748. Certificat pour M. Orlick. Vienne. Je soussigne fais savoir par le present ecrit a tous en general et en particulier a ceux a qui il appartient, qu'en conformite d'une confirmation de mes patentes, dont j'ai l'original entre les mains donne par l'Empereur Ferdinand a Vienne le 12 Jullet l'an 1624, je descends d'une fort ancienne famille de Pologne, laquelle s'est transportee en Silesie et en Mahre, ici elle s'est etablie; et que la famille de la quelle descend Monsieur le Conte d'Orlick, presentement Brigadier des armees du Roi de France et colonel d'un Regiment d'Infanterie apelle Ro'ial Pologne, est la meme, et par consequent qu'il a les memes liasons de sang et les memes armes que moi. J'ai voulu par cet ecrit attester que c'est ainsi et pas autrement: je le fais foi de gentilhomme, et pour rendre mon certificat plus authentique, je l'ai signe de ma main et j'ai fait apposer mon cachet de famille. Fait au Chateau de Schonstein. Le 12 Fevrier l'an 1748. Signe: C.F.A. Orlik, Fhr De Laziska. (переклад упоряд.: Сертифікат для пана Oрлика. Я, [той, який] підписав, доводжу до відома через цей документ усім загалом і особливо тим, кого це стосується, що, як це підтверджується справжніми дипломами, оригінали яких я маю на руках, наданими імператором Фердинандом у Відні 12 липня 1624року, я походжу з дуже давнього роду з Польщі, який переїхав до Сілезії, і Моравії, і тут облаштувався; і що родина, з якої походить пан граф Орлик, який нині є бригадним генералом армії французького короля і полковником піхотного Королівського польського полку, є та сама, і як наслідок він має ті самі кровні зв'язки і герб, що і я. Цим документом я підтверджую, що це саме так, а не інакше: я підтверджую це як шляхтич, і для надання моєму сертифікату більшої автентичності я підписав його власною рукою і додав до нього печатку мого роду. Діялося у замку Шьонштайн. 12 лютого 1748р. Підписано: К.Ф.О. Орлик, граф Де Лазіска)..

Що вони вважали себе за родичів одного походження, свідчать не тільки згадані вище сторінки гетьманового Діярія, але і посвідка, видана 12 лютого 1748 р. Карлом Франціском Олександром, гетьманичові Григорові Петрові, яка знаходиться в Архиві Французького Мін. Зак. Спр. у Парижі 11.

Як у цій посвідці, так і в Імператорській Грамоті з 12 липня 1624 р. У Відні в Державному Архиві Bundeskanzler amt: Gratialregistratur (ehimals Adelsarchiv): Originals diplom-konzepte: “Baronatus, per Io. Christophoro, Nicolas, Andrea, Samuele et Stanislao Orlick fratribus, cum Denominatione Baronis a Lazischka 12 Julij 1624”. (переклад упоряд.: “Барон, через Я. [Яна] Христофора, Ніколаса, Андре, братів Самуеля і Станіслава Орлика, з титулом Барон Лазіска 12 липня 1624”)., затверджуючій давню баронську гідність Священної Римської Імперії, приписується предкам чеських Орликів польське походження.

Коли ж звернемся до чеської та німецької літератури, що відноситься до питань, [що] нас цікавлять, знаходимо досить багато деталів, що, здавалобся, підтверджують твердження гетьмана, та досить добре опрацьовану генеалогію чеських Орликів від початку XV в. аж до 'їх вигаснення на початку ХІХ в. Чеський Енциклопедичний Словник виданн. Й. Отто. Прага, 1903. Т. XVIII. 840. Hellbach. Adelslexikon 1826. II. 181. Leupold Osterr. Adelsarchiv 1789. I. 508-521. Sinapi. Schles. Adel 1728. II. 390. Hubner. Genealog. Tabellen: 1728. № 963. J. Pilnacek: Staromoravski rodove. 1926 стр. 474.

Так само досить відомостей знаходимо і про ті лінії, що осіли у Німеччині та почали писати своє прізвище фон Орліх (v. Orlich) Grosses Universal-Lexicon виданн. J.H. Sedler, 1740. XXV. 1953. H. Freiherr v. Egloffsteni, Kaiser Wilhelm I und Leopold v. Orlich, 1904. 3--4. Обидві ці річі цитує п. Б. Крупницький: Гетьман П. Орлик. 1937. 5..

Правда, необійшлось і там без помилок і протирічь, але де які з них, що можуть мати значіння і для білорусько-української галузі цього роду, попробуєм самі усунути.

Досить детально родовід баронів і графів фон Орлик і Лазиська опрацював Христіян д'Ельверт у німецькій часописі «Нотіценблят», що друкувалася у Брні Notizen. Blatt der K.K. mahrisch-schlesischen Gesellschaft zur Beforderung des Ackerbaus der Natur und Landeskunde, Brno 1869. № 6, де перераховані джерела, зазначені у прим. 13. Завдяки п. В. Буймистрову мав я змогу зазнайомитися з документом, що знаходиться у Брні у Земському Архиві і прислужив запевне д'Ельверту для складення своєї валізки, в офіційній копії надісланий 4 березня 1938. Є це детальний родовід силезьких Орликів, на початку якого сказано: Dieses Geschlecht stammt aus Bohmen und hat sich sodann auch in Mahren und Schlesien verbreitet. Das Stamm haus soll das Schlots Orlik nach Ballins Miszellen sein, den Bei nahmen Laziska aber furht es von dem Schlosse Laziska in Furstentum Oppeln in Schlesien (Genealogisches Handbuch 1802). Nach anderen Schriftstellern soll es schon im 8 Jahrhundert in Bohmen gebluht... Hierauf machte sich nu 10:ten Jarh. eine Branche in Polen ansassig welche von einer daselbst erworbenen Besitzung den Beinamen Laziska fuhrte. (переклад упоряд.: Цей рід походить з Богемії і з того часу також поширився в Моравії та Сілезії. Згідно з працею Балліна «Miszellen», осередком роду мав бути замок Орлик, але прізвище Лазіска походить від замку Лазіска в Опольському князівстві у Сілезії (Genealogisches Handbuch 1802). Згідно з ін-шими авторами, рід процвітав у Богемії вже у VIII ст. ... Потім, у Х столітті, в Польщі утвердилася галузь [цього роду], що отримала прізвисько Лазіска від придбаного там маєтку)., згадуючи лише, що старшим (правдоподібно) братом першого пращура, що з Польщі виїхав у XVI в., був Ян Христофор.

Так само цитований Гербовник графа Уруського: Rodzina виразно каже, що Станислав Орлик з Лазиськ, Лицар Єрусалимського Ордену, та Катерина з Коморовських мали двох синів: Яна, жупника руського 1559, підчашника сандомирського 1571, і Станислава, жупника руського 1553, старосту барського 1554 -- про якого знаєм, що виїхав до Чехії та Австрії.

Цьому основоположнику чеських Орликів, який, як вірний охронник (слово нечітке. -- упоряд.) Архикнязя Максиміліяна Австрійського, якому не вдалося у 1587 здобути польський трон, виемігрував з Польщі до Австрії і Моравії, д'Ельверт приписує імя Володислав, тоді коли у Грамоті Імператора Фердинанда ІІ з 1624 він називається Станиславом, а в гербовнику Гаухе Gauche Adelslexikon 1740. 1549. -- Степаном. У д'Ельверта це запевне помилка, бо грамота, видана синам, не могла помилково подати імени їх батька, про якого заслуги для імператорського австрійського дому і імперії висловлюється з признанням; щож до імени Степан, можна гадати що або воно було другим іменем, або будучи потім родинним іменем Орликів, було автоматично йому приписане.

Моравсько-Шлезька, або чеська, галузь вигасла на гр. Йогані Орликові, баронові з Лазиськ, який помер бездітний у 1810 році і, здається, звязати з нею ріжних Орликів, що появлялися у Чехії у ХІХ в., неможливо. Натомість у Німеччині, як ми вже згадували вище, є ще паросток, що, на думку Зедлица Zedlitz Preuss. Adelslexicon 1842. V. 348--350., вийшли з того ж пня. Думку цю поділяє і п. Б. Крупницький Б. Крупницький. Гетьман П. Орлик. 1937. 5. у своїй цінній, хоч не позбавленій помилок праці.

У названого вище Станислава був напевно один брат Ян Христофор, про що говорять згідно і родовід Григора Петра Орлика І. Борщак. Григір Орлик Великий Мазепинець 1932., і д'Ельверт, і польські геральдики. Можливо, що 'їх братом був також згаданий у польських архивальних джерелах та геральдичній літературі Павло, суддя земський добржинський, одначе певности у цьому нема. Були вони синами Станислава і Катерини з Коморовських Орликів, про яких гетьман згадує у своїм Щоденнику.

Відомость про них заховалася завдяки тим надгробним таблицям, які гетьман наводить у своїх спогадах Діярій. І. 46--47. і які, на жаль, так як і самі памятники, пропали під час пожежі, що знищила церкву Пресвятої Трійці О.О. Домініканів у 1850. Родова каплиця Орликів після перероблення і відбудування Церкви стала каплицею графів Пржездзєцьких і на спогад старих її власників гр. Олександер Пржездзєцький Відомий історик, автор нарисів “Podole, Wolyn, Ukraina”. Mausolea Ecta ac Epitaphia Virornm Illustium Fo 85. Рукопис в Архіві О.О. Домініканів. Згадується ще памятник двохлітньої Варвари Орликівни, доньки Станислава і Катерини. За ці відомості щиро дякую достойним отцям Якубєцові та Сивкові., відомий історик українських земель, доручив у 1857 році поставити нову таблицю з гербом Новина і Порган (слово нечітке. -- упоряд.) та написом, який є вірною копією знищеного. Судити про значіння цих предків гетьмана можна не тільки зі становищ, які займав Станислав Орлик, будучи адміністратором сільних копалень у Галицькій землі, старостою барським та лицарем «Єрусалимського Ордена», не тільки з того, що жінка його була донькою Петра з Коморова Коморовського, графа на Листрові (слово нечітке. -- упоряд.) і Ораві, та Катерини з графів Тарновських, але також з фундації тої родинної каплиці, де були поховані 'їх ріжні родичі, яких герби бачив ще гетьман під час свого побуту у 1722 р. Діярій І, 36, 47. у Кракові.

Як свідчить нагробний напис, Станислав родився у 1490 р. і помер у 1540, що наближає нас до часів, в яких жив згаданий у Длугоша Микола пан на Лазиськах. Д'Ельверт подає як прямих предків Станислава його батька Петра (померлого у 1500), одруженого з Катериною, донькою гр. Петра Дунина і Мишківської, діда Станислава, одруженого з Комінгською, та прадіда Петра, одруженого з Дєглинською.

З цих прізвищ і року смерти другого Петра можемо судити, що лише він дефінітивно звязався з Польщею та що його мати та бабка були ще чешками. Перший Петро, коли внук його помер на самім початку XVI в., мусів жити десь на початку XV -- себто якраз в епоху гуситських заворушень, про які згадував гетьман.

Під цей саме час зустрічаєм кілька разів прізвище Орликів, які виступають у жвавих на той час стосунках литовсько-польських Гедиминовичів з чехами. Так, наприклад, у 1424 р. серед чеських послів до вел. кн. Витольда був Врбата де Орлик Monumenta Medii Aevi Historica. VI. Codex epistolarium Vitoldi., а відповідь свою король Ягелло посилає чехам через їх посла Яна Валькуна де Адляр (Орлик). Так само серед панів на Лазиськах зустрічаєм у 1405 Петра, а у 1411 Миколу, що вказувало б на першого Петра з тільки що наведеного родоводу, який згідно з відомостями д'Ельверта теж володів Лазиськами.

Тут вже знаходимся цілковито у чеському середовищі і мусимо звернутися до чеських джерел щоб довідатися, що з себе уявляли місцевості, що дали цьому родові прізвище, себ то Лазиська та ще більше Орлик.

Отже, довідуємся C. Graesser. Die Lander Oesterrich-Ungam. 1881. VII, 181., що у 1356 істнував вже замок Орлик У Прахинському повіті. Сьогодня належить до князів фон Шварценберг., побудований на місці ще давнішого замку, побудованого в якійсь на пів легендарній давнині і звязаного з цілою легендою. Нібито вождеві одного тамошнього войовничого славянського племені орел вхопив дитину, яку потім батько віднайшов на скелі в орлиному гнізді живою і здоровою. Там побудував він замок і назвав його Орликом. (Тут від себе можемо додати, що і сама дитина, віднайдена в орлиному гнізді, мала бути названа «Орликом»).

На прикінці XIV в. власником Орлика був Сигизмунд Гуллер Palacky. Geschichte von Bohmen., подкоморій Чеського королівства, який у боротьбі ріжних членів Люксембурського дому прихилився на бік противників свого добродія Імператора Вацлава і був за це у 1405 р. покараний на смерть. Орлик перейшов до його брата Андрія і у 1408 р. був проданий цим останнім Петрові зі Свойшина на Змерзликові, зі старої шляхецької родини, якої перші сліди знаходяться вже на початку ХІІ в.

Окольський Okolski: Orbis Polonus. Cracoviae 1643. II. 294. каже про Орликів (Орлицьких): “militia castrennia dignitate praecelsa clarissimi” (переклад упоряд.: військовий табір найбільш гідних дворян), а окремо про Станислава: Multarum nationum expertus ob bellica trophaea Hierosolimitanus miles (перекладупоряд.: Солдат з Єрусалиму, який завдяки своїм бойовим трофеям [очевидно, перемогам] отримав досвід багатьох народів). говорить, що рід Новин був відомий вже у 1121 р., а Григір Петро Орлик каже, що його родина походить від предка Станислава, який жив як раз у цьому році. Правда, ми не знайшли нігде ніяких документальних слідів цього Станислава Новини, але траф, що в обох випадках говориться про той самий рік, вказує на істнування вікової традиції про давнє і виразно окреслене походження Орликів. Не слід забувати, що в ХІІ, ХІІІ, XIV вв. між Польщею і Чехією істнували тісні стосунки та що при кінці ХІІІ і на початку XIV в. ці країни були звязані персональною унією під двома королями Вацлавом ІІ і ІІІ Вацлав ІІ Володислав. Король чеський, угорський і Польський 24/V 1283 кор 2/VI 1297 + 21/VI 1305; Вацлав ІІІ 21/VI 1305 -- 4/УШ 1306.. Потім знаєм, що багато шляхецьких родів (як Коморовські, Сіраковські, Дембінські, Павловські, Реї т. ін.) були рівночасно звязані з обома країнами. Шлезьк, який був у цей час якби переходовою смугою між обома країнами, давав теж не раз вигідне пристановище численним чесько-польським шляхецьким родином.

Не маючи зовсім точних відомостей про ще давніше походження панів на Свойшині, з якого вийшов Петро, що купив у 1408 р. замок Орлик, не можемо встановити сьогодня чи були вони галузью польських Новин, чи лише потім його представники були приняті польськими Новинами до родової єдности, як це звичайно траплялося при шляхецьких індигенезах При натуралізації чужоземного шляхтича, так само як і при наданню шляхецької гідности, не раз заїнтересовані старалися, щоб їх приймали до родової і гербової спільноти старі польські родини. В наслідок цього є багато родин з чужоземними призвіщами, але з польськими гербами..

Зваживши одначе, що перед Петром, паном на Орликові, рід цей був у Чехії відомий на протязі трьох віків та, між иншим, у 1183 виступав у стосунках чеського князя Фридриха Фридрих князь чеський 1173, 1178-25.ІІІ.1189. з українським князем Володимиром Холмським, можемо припустити, що це власне пам'ять про їх східне походження скеровувала їх зацікавлення у бік цих стосунків.

Встановити сьогодня певні дати і генеалогічні позіції родоводу панів на Свойшині дуже важко тому, що імена і призвіща мінялися або писалися досить фантастично під впливами латинської або німецької мови. Коли ще більш меньше з іменами можна собі дати раду, що Petrus, Petricus, Petrassius означають Петро, та знаючи, що Beneda і Benedictus -- це одно і те саме імя, то з назвами місцевостей і призвіщами справа стає значно труднішою. Наприклад, Свойшин писали Svojsin, Svoysin, Isweische, Svesin, Sweyssin, Swesin, Schweissing, Swissingen т.и., а Орлик називали Adler, Aarburg, Erlik т.и. При такій ріжнаманітності ортографій та назв коли поруч зі Свойшинами і у цих самих околицях появляється родина панів з Адляр (von Adler, de Adlar), то, хоч не маєм бепосередних документальних підтверджень цієї думки, можем гадати, що і вона знаходилася в якомусь родовому звязку з ними. Наводять нас на цю думку слідуючі міркування. В готському генеалогічному річникові 1867 р. Taschenbuch der Grassichen Hauser 1867. при графах Орликах сказано, що їх предки у 1256 р. заснували монастир в Орлику, місцевості, яка потім називалася Адлер-Костелець. Далі у гербовнику Зібмахера Siebmacher Grosses Happenbuch IV, 10, 11, 29, 92 та 72, VI 8. I: 57. знаходиться складний герб чесько-шлезької галузі Орликів, в якім у 1ому і 4ому полях уміщений герб Новина Schlesische Landtafelbuchern, Buch 27 (1744-1752): знаходиться герб Новина, оточений золотою рамкою (по французькі Orle, по німецьки Innenbord) з золотим хрестиком над держаком меча. Девіза: Recte faciendo neminem timeas. Герб внесений Карлом графом Орликом., у 2-ому і 3-ому -- герб панів на Свойшині (у срібному полі три червоні правопоперечні лиштви), та у 5-ому, накладеному, герб родини де Адляр (у срібному полі чорний орел) виразно вказує на сполучення чи єдність цих родин.

У кожному разі сьогодня початкова генеалогія роду зі Свойшина на Змерзлику, Орлику і Лазиськах виглядає як на поданій нище табличці Крім вказаних тут жило ще багато инших Свойшинів та потім Орликів, яких повязати між собою дуже важко. Два сини Петра Ян і Ярослав отримали від Імператора Фридриха ІІІ Габсбурського (після 1473 і перед 1480) гідність баронів Священної Римської Імперії на Орлику (замок у Пражимському повіті у Чехії, яким оба брати володіли від 1457, що вказує на смерть їх вуйка Вацлава). Дипльом цей в неповному вигляді знаходиться в Державному Архіві у Відні та про нього писав Др. Гефлінгер у 1911 р. у Monassblatt de Heraldischen Gesselschaft Adler: Wien, № 367 (VII, № 7). 64, 65.

Словник Й. Отто каже, що невідомо хто з них залишив нащадків, але у 1567 помер Вацлав барон на Орлику. Одночасно жив Петро і син його Зденко + 1558 та донька Катерина + 1587, одружена з Юрієм з Лобкович..

Після від'їзду Станислава Орлика до Австрії і Чехії у Польщі залишилися инші представники цього роду. Свідчить про це не тільки істнування його брата (запевне, старшого), Яна Христофора, від якого виводив себе Григір Петро, але і цілої низки Орликів, Орликівських і Орлицьких, яких зустрічаєм у XVII і XVIII віках. Так, наприклад, польським послом до Московського Царя Михайла Романова у 1637 і 1641 роках був Адам, син Миколи Орлик Дворцовые Разряды ІІ (1637--1641) 529, 651, 652., а майже рівночасно істнують Микола, якому у 1633 було надано війтівство злочівське, той самий чи инший Микола у 1643, одружений з Маріянною Вінською, та знову той самий чи инший Адам Орлик, товариш панцирної хоругви Князя Вишневецького у 1635 р., та врешті у 1646 Степан, земянин Смоленський у 1662 р., Ян, Станислав, Валеріян і Феліціян, коморник Стенжицький, сини Андрія [у] 1630, внуки Павла Книга Градская Луцкая (1635) № 2467 с. 623 (Адам Орлик, товариш панцирної хоругви Кн. Вишневецького, мав якусь справу за бешкет, вчинений 12 червня 1635 р.).. На початку XVIII в. (1722 р.) був Микола Орлик королівським Секретарем.

Про тих, що називали себе Орликовськими та Орлицькими 38, ми згадуєм. Серед них зустрічаєм імя Степана, про якого згадує Соймова Конституція 1662 39, якого нема причин не вважати за батька гетьмана, бо Григір Петро виразно каже, що ця похвальна соймова згадка відноситься до нього. Одначе, польський гербовник гр. Уруського не знає, куди саме цього Степана земянина Смоленського при- ділити, згадуючи про першого Орлика цього імени сина Андрія, внука Павла, судді Добржинського. (незрозумілий і закреслений уривок. -- у поряд.) Смоленським земянином міг бути значно скоріше рухливий, через одруження з Малахівською з Білорусью звязаний, запевне мешкаючий в Ошмянському повіті батько гетьмана, як якийсь инший його тезка з лінії, яка з Польщі не рушалася. Прибуття Орликів на Білорусь, а потім на Україну належить віднести до другої половини XVII в. Були вони правда звязані з галицькою землею ріжними матеріяльними інтересами, але лише одруження Степана Орлика з Іриною Малаховською (приблизно біля 1670), донькою Хоми, городничого стародубовського у 1664 та Лисавети Важинської, внучкою Миколи (1650) та Лисовичівни, що кинули свій родинний Малахів (Малахівці) у Сірадзькому 40 і шукали щастя на далеких «Кресах».

Як ми зазначили вище, гетьман ні разу не згадує про інших Орликів, крім шлезьких, помимо що де які з них завдяки своїм становищам могли б притягнути до себе його увагу. Маєм тут на думці, наприклад, Миколу Орлика, Секретаря Короля Августа ІІ, та особливо Івана (Адама) Орлика, прозваного Майбородою 42, «значного військового товариша» Війська Запорозького, відомого тим що І. Мазепа надав йому у 1689 маєтности Мартинівку і Фастівці у борзенській сотні, ніжинського полку, затверджені у 1728 та 1729 за його сином Степаном Орликом-Майбородою.

Про свого діда каже Григір Петро, що він згинув у 1673 році під Хотином41, маючи лише 51 р., що значить, що він родився у 1622 р.

По документам, що переховувалися в Департаменті Геральдії петербурського Сенату, у Москві в Архиві Міністерства Юстиції та шляхецьких Архивах у Чернигові і Харькові від цього військового товариша Івана Орлика (родився у 1621 р.), який мав походити від Станислава з Лазиськ Орлика, лицаря Єрусалимського Ордена «Єрусалимськими» Орденами називали Мальтійський, Гроба Господнього, Святого Лазаря а навіть Тевтонський Орден. Лицарем двох останніх Станислав Орлик не міг бути, бо Організації Св. Лазаря на сході тоді не було, а до Тевтонського принимали лише німців. В Архиві Мальтійського Ордена поки що не знайдено жадної вказівки, тому слід гадати що він був лицарем (кавалером) Ордену Гробу Господнього, який мав тоді у Польщі у Мхові під Краковом осідок своїх ченців і надавав шляхтичам лицарську гідність. З чеських Орли-ків кількох у XVII і XVIII в. було лицарями Мальтійськими або Св. Іоана Єрусалимського. у XVI в., виводили себе дві шляхецькі родини Майбород та Буймистрових. В тих же паперах вказано, що Іван Орлик був «дядя» генерального писаря, пізнішого гетьмана Пилипа Орлика, та що цей останній прибув на Україну властиво під опіку цього свого родича. З огляду на точно вказаний рік народження Івана (Адама), сина Степана, 1621, на те, що єдиного свого сина він назвав Степаном, а також на вказівку, що він був вуйком гетьмана, можемо гадати, що він був старшим братом гетьманового батька Степана, народженого у 1622 р.

Відома «Історія Русів» згадує, що коли гетьман Мазепа почав у 1694 році будувати на місці, де річка Орела впадає до Дніпра, оборонний городок, себ то сторожову фортецю, то керівництво цією будовою було доручено «військовому писареві» Орликові і городок названий «Орликом». Гадати, що цим «військовим писарем» був Пилип Орлик, досить важко, бо ми знаєм, що він мав тоді лише двадцять два роки і знаходився запевне за більш спокійним заняттям у Київі, де ще у 1698 він працює у Митрополичій Канцелярії. Тому легче припустити, що згаданим тут «військовим писарем» (а так міг бути названий один з помішників генерального писаря або навіть один з полкових писарів) був або Іван (Адам) Орлик Майборода, або син його Степан, що так само мусів бути старшим літами за майбутнього гетьмана.

Чомуж тоді гетьман ніколи не згадує про них, хоч вони були його родичами та приймали жваву і видатну участь в тодішніх українських ділах? Треба гадати, що 'їх розділила ріжниця політичних поглядів, ріжниця, правдоподібно, на стільки велика, що кинула 'їх в ворожі табори і роз'єднала на завжди.

Після подій 1708--1709 років нащадки Івана Адама Орлика Майбороди залишилися на Україні і при своїх маєтностях, які вони поширюють, маючи потім ще посілості під Гайдаром Відомість з родинних паперів п. В. Буймистрова, що Орлики Майбороди володіли значними маєтками на Слобожанщині.. Запевне щоб забезпечитися від переслідувань та відокремитися від своїх родичів, що на протязі XVIII в. являлися речниками незалежности України та провідниками у боротьбі «козацької нації» проти Росії, вони залишаються лише при однім призвіщі Майбород, з яким 'їх внесено у шляхецькі списки у 1783 р., яке потім одна галузь заміняє на Буймістров Петро син Хведора, правнук Івана (Адама) Майборода (род. у 1722 р.), двічи одружений з Іриною Буймистровою та з Вишеславцевою, мав з першої жінки одного сина Івана (1769--1843), який приняв призвіще Буймистров, а з другою инших дітей, які заховали призвіще Майборода, або Орлик Майборода і герб «Новина».. З цими доводами лояльности пориває у 1851 р. лише один Майборода, який був тоді внесений до Чернигівських Шляхецьких Книг як Орлик Майборода.

Всі ці поки ще не зовсім бездоганно повязані данні підтверджуються, як ми вже згадували, -- доводами геральдичної натури та пересвідченням багатьох авторів, що всі ці родини вийшли з одного корня. Підтверджуються вони тими стосунками між гетьманською та чеською галузью. Складається переконання, що рід Орликів, який належав до кляну Новин, був одною з найстарших шляхецьких родин чесько-польського пограниччя, про що не забуває гетьманич Григір Петро коли, складаючи свій родовід у 1747, називає свого батька графом і коли майже рівночасно зі своїм чеським родичом отримує признання графського титулу у Франції Коли гадати, що Орлики мали якісь данні виводити себе від предка, що жив у 1121 р., та знаючи, що пани на Свойшині і Змерзлику займали високе становище у Чехії і були двічи затверджені у гідности баронів Священної Імперії, то можна припустити їх походження від феодальних комесів (слово нечітке. -- упоряд.).

У Франції Григір Петро Орлик був названий «графом де Орлик» у королівській грамоті до Кримського Хана 1.І.1734 та инших урядових паперах, а сам він у низці листів до Уряду і Королеви підписується граф Орлик. І. Борщак у згаданій книжці наводить метрику шлюбу Григора, де і він і батько його названі графами. У 1748 родичі називають його графом. З чеської галузі Карло Франциск Олександер отримав від Марії Терезії 1753 р. 16.VIII. австрійсько-чеський графський титул.

Згадана кілька разів книжка І. Борщака «Великий Мазепинець» Львів 1932 поданими у ній генеалогічними даними зацікавила львівський польський журнальчик з вели-кими претенсіями на науковість «Miesi^cznik Heraldyczny», в якого числі за Вересень 1932 р. п. Еміль Бєлєцький розписався, критикуючи, правда, досить хаотично складені Борщаком на підставі якоїсь французької замітки гетьманового сина по суті правильні виводи. Видко п. Бєлєцький чи задав собі праці старанно прочитати друкований матеріял, якого сам наводить заголовки, щоб з радістю наводячи, що Герцики були жиди, казати, що родова приналежність українських Орликів є невідома зовсім.

На иншому місці ми вже зазначали, що приписування полтавським Герцикам жидівського походження (що запевне з цілком ріжних причин так подобається Борщакові і його польському рецензентові) є злобною видумкою Кочубея в однім з його пасквилів. Для нас не має сумніву, так само як і для Гетьмана та його чеських родичів, що виразно зазначено в Діярії (Т І: стор. 32), що Орлики прийшли до Польщі з Чехії, куди повернулась потім одна галузь їх роду, та що Гетьман належав до роду панів на Лазиськах, який, хоч не знаходимо там Станислава 1121, про якого, по словам Борщака, згадує гетьманич, напевно сягає своїми початками ХІІ віку..

Дальші розшуки в польських, чеських, а колись [і] українських архивах повинні дати далі змогу усистематизування поколінь родословної і звязку між Свойшинами Орликами, Орликами Майбородами, Буймістровими, фон Орліхами, та усталеня імен, але вже сьогодня можемо сказати, що хоч на щабель “Excellentissimum ac Illustrissimum Ducum” ввели Орликів лише вільний вибір Української Нації та довірря Війська Запорозького, займали вони перед тим на протязі шости століть видатне становище у суспільній єрархії своєчасної Середньої і Східної Европи.

Ян з Токар Токаржевський Карашевич

Примітка. Про жінку діда гетьмана жадних відомостей ми досі не знайшли, але, знаючи його спогад про споріднення з Литовсько-Білоруськими шляхецькими родами Володковичів, Кн. Подберезьких т.и. (дивись Діярій І, 76 прим. 96), гадаєм, що серед них треба її шукати.

Додаток

Токаржевський-Карашевич Я. Родовід Орликів (Свойшинів-Змерзликів) 47

Як першого пращура роду панів на Свойшині подають чеські джерела Чтибора І-го, що жив при кінці ХІ-го віку, і мав двох синів: Ольдриха І-го і Бенеду. Перший з них залишив двох синів: Чтибора ІІ-го, визначного моравського магната (1196--1251 рр.) і Бенеду, що жив у роках 1221, 1228 і 1238 (за деякими вказівками він мав ще друге ім'я Петро, прозвисько «Свойж» (?), та був стольником моравським, тобто одним з найвищих достойників). Чтибор ІІ-гий мав двох синів: Бенеду і Ольдриха ІІ-го, відомого в 1234 і 1239 рр. Він був батьком Ольдриха ІІІ-го, батька Бенеди, що появляється в чеських актах в 1358 і 1362 рр., та Петра на Свойшині, який жив у 1342 р. і залишив сина Бенеду (1380) та внука Петра І-го (Змерзлика зі Свойшина), пана на Орликові і Лазиськах, про якого джерела згадують у 1405--1408 рр., одруженого з Дєглинською. Він був батьком Станислава І, пана на Лазиськах, [згадуваного 48] у 1470--1480 рр. Він з подружжя з Комінгською залишив сина Петра ІІ-го Орлика з Лазиськ, від якого починається усталювати прізвище в такій формі, доки в деяких галузях не переміниться на Орлицький і Орликовський.

Петро ІІ-гий помер на початку XVI-го віку [у таблиці -- близько 1500р.] і з подружжя з графинею Катериною Дунин з Великого Скржина залишив Станислава ІІ-го (1509--1559 рр.) [лицаря Ордену Сторожів Гробу Господнього1], ожененого з графинею Катериною Корчак Коморовською [з Живця]. Він був батьком Яна Христофора (1592) [у таблиці -- 1559, помер у 1592р.], чашника Сандомирського, і Станислава ІІ-го [у таблиці є також друге ім'я -- Степан] (1553, 1587, 1617 рр.), ожененого з Софією де Ліштіян, предка чеської галузі. Можливо, що сином Станислава ІІ-го був теж Павло, осілий на Мазовшу, батько Андрія, від якого виводяться Орликівські.

Від Яна Христофора, одруженого з Беатою Бучацькою, походять инші Орлики. Через сина Степана І-го (1622, 1636, 1639 рр.) [смоленського землянина:] і внука Степана ІІ-го (1622--11.ХІІ.1673 р.), гетьманового батька, сестра якого була замужня за Володковичем, що виводився від Пинських Руриковичів і через якого гетьман був споріднений з князями Друцькими-Подберезькими, Друцькими-Соколинськими, Очинськими, Полубинськими та Монвидами-Дорогостайськими. Про можливого брата гетьманового батька Івана-Адама [народженого у 1621 р.] і про те, що від нього виводяться Майбороди і Буймістрови, сказано вище. [Степан ІІ був одружений з Іриною Малаховською]. ⁴⁷ Уривок із статті Я. Токаржевського-Карашевича «До історїі роду Орликів», опублікованої у журналі ««Визвольний шлях», 1952, № 9 (60), с. 32--33. -- прим. упоряд.

⁴⁸ У квадратних дужках тут і далі -- реконструкція змісту пропущеного тексту на основі документа Я. Токаржевського-Карашевича ««Родовідна таблиця Орликів (Свойшинів-Змерзликів)», доданого до рукопису статті «До історії роду Орликів») -- прим. упоряд.

Гетьман [.Пилип Орлик, 1672--1742] у своїх мемуарах і листах не згадує ніде про братів чи сестер, але, здається, він мав молодшого брата Степана, про долю якого нічого не знати.

Одружений з Ганною Любич Герциківною, полтавською полковниківною, мав гетьман восьмеро дітей, з яких троє [Яків Яків помер у віці 30 років (1711--1741) -- прим. упоряд., Марія-Ганна і Катерина] померло малими. Дві доньки, Настя-Хведора і Варвара, були одна після другої одружені з генералом графом фон Штейнфліхт, третя донька Марта, хресниця короля Станислава Лещинського, який подарував їй маєток Лещин на Волині, вийшла заміж за волинського шляхтича Дзєржаковського, і 'їх нащадки існували до недавніх часів. Син Григір Петро (1702--1759), одружений з Оленою Лебран де Дентевіль, і Михайло не залишили потомства.

Про родину гетьманші -- Герциків є легенди, що вони жидівського походження. Ця легенда, здається, оперта лише на Кочубеївських доносах, бо Герцики належали до значної білоруської шляхти вже на початку XVI віку.

Размещено на Allbest.ru