Започаткування та розвиток тюремного піклування в Херсонській губернії (1828-1857 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Започаткування та розвиток тюремного піклування в Херсонській губернії (1828-1857 рр.)

Короткий Олексій асистент кафедри історії та філософії

Бердянського державного педагогічного університету

Анотація

Мета дослідити специфіку тюремного піклування в Херсонській губернії в другій чверті ХІХ ст. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу або історизму. В дослідженні використано історико-генетичний, історико-порівняльний, періодизації, описовий методи. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що робота є першою спробою сформувати цілісне уявлення про зародження тюремного піклування на території Херсонської губернії, зокрема в таких містах як Херсон та Александрія. В дослідженні проаналізовано утворення та діяльність Херсонського піклувального про тюрми комітету, досліджено його діяльність у справі модернізації тюремної справи. Разом із цим, досліджено перші спроби заснування піклувальних комітетів у повітових містах губернії. В свою чергу, діяльність Херсонського піклувального комітету було розглянуто в контексті становлення тюремного піклування в українських губерніях Російської імперії. Висновки. Встановлено, що Херсонський піклувальний про тюрми комітет виникає після побудови херсонського тюремного замку, що було типовим явищем на території українських губерній імперії. Розвиток його діяльності, як і більшості регіональних комітетів, можна поділити на два етапи. Від заснування в 1835 р. до 1840-х рр. комітет впровадив значні зміни в тюремний режим та умови життя в'язнів, намагаючись організувати функціонування губернської в'язниці на основі Тюремної інструкції 1831 р. Протягом 1840-хрр. до реформи тюремного піклування 1851 р. та ревізії губернії спостерігається спад активності комітету та виконання ним виключно господарських функцій. Причина пасивності локальних еліт у справі просування тюремної реформи пов'язується з відсутністю в останніх просвітницьких та екуменістичних ідеалів, властивих організаторам тюремних реформ у Західній Європі та столиці Російської імперії.

Ключові слова: тюремні комітети, арештанти, тюремний замок, Херсонська губернія, Південна Україна.

Korotkyi Oleksiy Assistant of the Department of History and Philosophy of the Berdyansk State Pedagogical University

PRISON CARE IN THE KHERSON PROVINCE IN THE SECOND QUARTER OF THE XIX CENTURY

Abstract

The purpose is to study the specifics of prison care in the Kherson province in the second quarter of the nineteenth century. The research methodology is based on the principles of a specific historical approach or historicism. The study uses historical and genetic, historical and comparative, periodisation, and descriptive methods. The scientific novelty of the study is that it is the first attempt to form a holistic view of the origins of prison care in the Kherson province, in particular in such cities as Kherson and Alexandria. The study analyses for the first time the formation and activities of the Kherson Prison Care Committee, and examines its work in modernising the prison system. At the same time, the first attempts to establish trusteeship committees in the county towns of the province are studied. In turn, the activities of the Kherson Committee of Trustees were examined in the context of the formation of prison care in the Ukrainian provinces of the Russian Empire. Conclusions. It has been established that the Kherson Prison Trusteeship Committee emerged after the construction of the Kherson prison castle, which was a typical phenomenon in the Ukrainian provinces of the empire. The development of its activities, like most regional committees, can be divided into two stages. From its foundation in 1835 to the 1840s, the committee introduced significant changes to the prison regime and prisoners' living conditions, trying to organise the functioning of the provincial prison on the basis of the Prison Instruction of 1831. During the 1840s, until the reform of prison care in 1851 and the provincial audit, the committee's activity declined and it performed exclusively economic functions. The reason for the passivity of local elites in promoting prison reform is associated with the lack of educational and ecumenical ideals inherent in the organisers of prison reforms in Western Europe and the capital of the Russian Empire.

Key words: prison committees, prisoners, prison castle, Kherson province, Southern Ukraine.

Вступ

Постановка проблеми. Створення Товариства піклувального про тюрми започаткувало новий етап історії тюремної справи в Російській імперії. Метою організації була модернізація тюремної справи, відповідно до найновіших пенітенціарних теорій. Після створення столичного комітету в найбільших містах імперії утворюються також регіональні. Якщо діяльність цих комітетів вже неодноразово привертала увагу дослідників, то історія тюремного піклування на регіональному рівні, зокрема на Півдні України, залишається маловідомою. Дослідження історії Херсонського піклувального про тюрми комітету дозволить краще зрозуміти процес впровадження тюремної реформи в міському просторі, причини слабкої активності місцевої еліти в просуванні реформ, їх специфіку на території Південної України.

Аналіз джерел та останні дослідження. Історії тюремних комітетів на території Українських губерній присвятила свої дослідження незначна кількість вчених. Серед останніх публікацій варто згадати студії Л. Левченко, яка розглянула історію Миколаївського тюремного комітету в другій половині ХІХ ст. (Левченко, 2019), М. Пальченкової, яка проаналізувала основні форми, методи та зміст діяльності Чернігівського піклувального комітету (Пальченкова, 2012) та Є. Юраша, який висвітлив столітню історію тюремного піклування в Одесі (Юраш, 2021). Таким чином, з 11 піклувальних комітетів, які існували на території Українських губерній на момент 1873 р. (Сборник...,1880), в українській історіографії є спеціальні дослідження лише щодо трьох з них. Окремі відомості про діяльність піклувальних комітетів на території України подають у своїх дослідженнях О. Церенюк (Церенюк, 2002), Ю. Гузенко (Гузенко, 2006), І. Левчук (Левчук, 2017), О. Короткий (Короткий, 2022a) тощо. В більшості з перерахованих досліджень діяльність того чи іншого комітету розглядається окремо, без врахування регіонального, імперського чи європейського контексту розвитку тюремного піклування.

У даному дослідженні були використані, переважно, архівні джерела, що зберігаються у фондах Державного архіву Одеської області та в Державному архіві російської федерації. Цими документами є листування між очільниками державних установ імперії та губернської адміністрації, звіти тюремних комітетів, рапорти чиновників тощо.

Мета статті дослідити особливості заснування та розвитку Херсонського піклувального про тюрми комітету, його діяльність у контексті модернізації тюремної справи, порівняти його з іншими комітетами українських губерній.

Виклад основного матеріалу

Історія тюремного піклування в Російській імперії розпочинається 1819 р., коли в Санкт-Петербурзі було утворено перший комітет, завданням якого стали нагляд за в'язнями, їх розміщення згідно до скоєних злочинів, сприяння моральному виправленню злочинців, організація їх роботи та одиночного ув'язнення (ПСЗРИ. Собр. 1. №27895). Ідейним натхненником і першим головою Піклувального про тюрми товариства став князь Олександр Голіцин, міністр «подвійного» Міністерства духовних справ та просвіти. Він же в 1813 р. був організатором Біблійного товариства, створеного з метою перекладу і поширення Біблії, зокрема серед в'язнів (О библейских обществах., с. 15). У випадку обох організацій взірцем для них слугували аналогічні британські товариства (О библейских обществах., с. 6; Об учреждении., с. 31), що складались з глибоко релігійних представників квакерської спільноти, таких як Елізабет Фрай, Вільям Аллен чи Вальтер Венінг, який і став пропагандистом ідеї тюремних благодійних товариств на Сході Європи. Таким чином, спершу ідея тюремного піклування зародилась і поширювалась як у Британії, так і в столиці Російської імперії, в специфічному середовищі, для якого були характерні екуменістичні, неопієтистські погляди (Чумакова, 2022, с. 97). Це підтверджує важливість інтернаціональних «епістемічних спільнот» у дифузії карних парадигм з Заходу на Схід (Light, Kovalev, 2013).

Майже одразу після відкриття Піклувального комітету в столиці імперії почали відкриватись його відділення в інших містах (Об учреждении в городе..., с. 3-4). Першим комітетом Піклувального товариства на території Українських губерній став Одеський комітет, відкритий 1828 р., що не дивно, якщо враховувати, що Одеса була третім за розміром містом у державі, а отже тут мала накопичуватись велика кількість в'язнів (Держархів Одеської обл., ф. 361, оп. 1, спр. 1а, арк. 3). Ще під час формування комітету генералом-губернатором Воронцовим було піднято питання про відкриття відділення і в Херсоні. Однак, на той момент це, вірогідно, було визнано недоцільним, адже князь Василій Трубецький, який тоді був президентом столичного комітету, визнав за Одеським комітетом право піклування за всіма тюрмами в «Новоросійському краї та Бесарабській області» (Держархів Одеської обл., ф. 361, оп. 1, спр. 1а, арк. 4).

Заснування комітету. Перші спроби утворення комітету в Херсоні відносяться до 1831 р., якраз по завершенню будівництва нового тюремного замку (Держархів Одеської обл., ф.1, оп. 190, спр. 79, арк. 35). Однак, коштів, зібраних у місті на відкриття комітету виявилось недостатньо, а дворянські зібрання проігнорували заклик губернатора Якова Ганскау щодо жертвування коштів. У результаті, зібрану суму було запропоновано відправити Одеському тюремному комітету (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 8-9).

Не полишаючи спроб відкрити комітет, цивільний губернатор зміг досягти цього лише через три роки 6 грудня 1834 р. на день тезоіменітсва імператора (Держархів рф, ф, 123, оп. 1, спр. 24, арк. 11), організувавши збір коштів під час святкування в губернській канцелярії (Северная пчела, 1835 рік., 2017). До складу комітету, за пропозицією цивільного губернатора, ввійшли, головно, представники місцевого чиновництва та духівництва. А очолили новостворений комітет сам цивільний губернатор, Херсонський Таврійський архієпископ Гавриїл та віце-губернатор Петро Брюхачьов. За виключенням представників адміністрації губернії та духівництва, до благодійної організації потрапили всього один купець першої гільдії та один іноземець (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 11-12). 28 січня імператор дав дозвіл на відкриття комітету (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 15).

2 лютого 1835 р. комітету була надіслана інструкція, основні моменти якої стосувались необхідності використання грошей економічним чином і влаштування роботи для херсонських в'язнів. Зароблені арештантами гроші та пожертви мали використовувати на покращення їх умов утримання. Третина від цих грошей мала бути видана арештантам, які відпускались на свободу (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 17-20).

Перші роки діяльності. Перше засідання Херсонського Піклувального про тюрми комітету відбулось 10 квітня 1835 р. Членами були сформовані найближчі і найважливіші цілі в справі модернізації практики ув'язнення в губернській в'язниці: відкриття лікарні, очищення в в'язниці повітря, організація уніфікованого харчування та роботи для арештантів. Як звітував комітет, за місяць своєї діяльність йому вдалось відкрити, в одній з комор тюремного замку, лікарню, організувати відвідини арештантів священником двічі на тиждень, влаштувати в'язнів на роботи по очищенню міста (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 22-23).

На момент 1839 р., за свідченнями архієпископа Гавриїла, в Херсонському замку вже існувала лікарня, майстерня, кладові і кухня (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 43). До кінця 1830-х рр. комітетом були зроблені зрушення і в справі харчування в'язнів. Йому вдалось організувати його економічним чином, власноруч закуповуючи провіант, а не видаючи гроші арештантам на руки, позаяк це було заборонено існуючими указами та тюремною інструкцією 1831 р. (№28944) (ПСЗРИ, Собр. 1; Инструкция смотрителю тюремного замка, 1882). Залишки від виділених державою на харчування коштів надходили в запасний капітал (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 49-50).

Комітет у 1840-х, на початку 1850-х рр. Після перших активних років комітет поступово зменшує свою активність. Цей занепад описав у своєму рапорті Єгор Фон Брадке сенатор та дійсний таємний радник, який у 1851 р. проводив ревізію Херсонської губернії. Є. Фон Брадке відзначав, що комітет недбало вів свої справи, не проводив регулярних зборів (двічі за десять років) та не регулярно збирав членські внески. Більше того, навіть не всі члени комітету на момент ревізії проживали в місті. Тільки ревізія 1851 р. змусила їх збиратись 2 рази на місяць (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 15, 19). Поза тим, ревізор зауважував, що комітет обмежувався лише господарським піклуванням і не займався мораллю та поведінкою в'язнів (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 19). Роботи в замку не було, адже мукомольні машини, які були закуплені в 1835-1836 рр. вже давно не працювали. Байдикували навіть ті в'язні, які перебували в окремо найнятому в 1847 р. домі (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 118, арк. 3), позаяк були засуджені судами до ув'язнення в робочому домі з метою привчити їх до праці (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 37). Чудово ілюстрував участь членів комітету в житті в'язниці той факт, що більшість з них, вірогідно, ніколи не бували у її стінах (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 30).

Разом зі зменшенням активності членів комітету, зменшувались і пожертви, які надавали комітету небайдужі містяни. Якщо в 1835 р. ними було пожертвувано 638 крб. одноразових пожертв і 132 крб. за щорічною підпискою, то до 1842 р. річні пожертви поступово зменшились до 24 і 4 крб. (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 18). Причини цих змін, на нашу думку, варто шукати в традиціях благодійництва щодо арештантської спільноти, які сформувались у попередніх століттях, і які не вписувались у модерну практику тюремного ув'язнення. Ще в 1820-х рр. з проблемою зменшення пожертв мав справу столичний комітет, адже містяни відмовлялись жертвувати кошти, коли дізнавались, що вони будуть надходити не безпосередньо в'язням, а піклувальному комітету (№28551) (ПСЗРИ, Собр.1). Інституалізація благодійництва призводила до зменшення милостині, яка надавалась в'язням у процесі усталених «ритуалів» арештантського жебракування: демонстрація покаліченого або закривавленого тіла (№7132, №11282, №10121) (ПСЗРИ, Собр.1), співання арештантських пісень (Максимов, 1862, с. 7), жебракування на свята біля церкви (№10121) (ПСЗРИ, Собр.1), вчинення галасу на міських вулицях (№10660) (ПСЗРИ, Собр.1). Не в останню чергу звуження діяльності комітету було пов'язано зі зменшенням сум, які знаходились у розпорядженні організації. Так, зокрема, комітет мав право викуповувати боржників з тюрми, але фактично не міг цим займатись через відсутність коштів (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 133, арк. 5).

Однак, варто зазначити, що діяльність Херсонського піклувального комітету створювала відмінний тюремний досвід від більшості в'язниць імперії. Завдяки діяльності комітету та побудові нової тюрми в 1831 р. в'язнів було диференційовано за родом злочину, створено відділення для малолітніх (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 6), з 1850 р. окремо почали утримувати найбільш небезпечних злочинців (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 133, арк. 3). Відбулось покращення матеріальних умов утримання, зокрема харчування в'язнів та забезпечення їх необхідним одягом (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 24; спр. 65, арк. 3-4).

Моральному виправленню арештантів мали слугувати літургії при тюремній церкві з повчальними проповідями від священника та відмова в причасті тим, хто не виявляв схильності до покаяння та стриманості в поведінці (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 65, арк. 5; спр. 133, арк. 4). Для малолітніх злочинців існувала можливість співати під час літургій (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 133, арк. 5), а для грамотних в'язнів при церкві існувала християнська література, яка складалась з трьох екземплярів «Страстної седьміци» авторства херсонського архієпископа Інокентія, одного екземпляру «Нового завіту» та однієї книги про «обов'язки християнина» (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 31).

Моральній поправі арештантів мали слугувати і окремі роботи, які час від часу організовували при тюремному замку: биття каменю для шосе, толочіння проса, робота на ручних млинах, праця на городі при в'язниці, роботи на кухні та підтримка чистоти в замку (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 65, арк. 5). Хоча, вірогідно, внаслідок поступової деградації тюремного режиму та діяльності комітету, кількість цих робіт постійно зменшувалась, про що і звітував у згаданому рапорті Єгор Фон Брадке в 1852 р.

Таким чином, розпочавши активну модернізацію в губернській в'язниці в 1835 р., до 1850 р. діяльність комітету поступово звелась до її господарського забезпечення. Це означало що комітет розпоряджався не пожертвами благодійників, а коштами, які виділялися державою, земством та містом на харчування, одяг арештантів, опалення та освітлення в'язниці, зарплатню тюремному персоналу та священнику (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 133, арк. 4). Попри це, навіть така обмежена діяльність позитивно впливала на стан Херсонської в'язниці, що вигідно відрізняло її від навколишніх місць ув'язнення. Наслідок відсутності тюремного піклування в інших тюрмах губернії чудово ілюструє стан Александрійської в'язниці (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 38-39), яка майже не відчула на собі тих змін, які протягом першої половини століття впроваджувались державою в тюремну справу.

Проблема заснування повітових комітетів. Не зважаючи на переписку, яка виникла ще в 1831 р., щодо заснування в губернії повітових відділень Херсонського комітету, ця справа довгий час не знаходила впливових прибічників. Головним поборником поширення діяльності комітету на повітові міста став відомий філантроп генерал-майор Василій Панютін, який у 1830-х рр. очолював кавалерійські округи військових поселень. Як і всі тогочасні філантропи, генерал-майор захищав інституційний підхід до піклування про різного роду «знедолених». Після заснування лікарень та пансіонів для відставних офіцерів він долучився до тюремної справи, відмітивши, що нижні чиновники, від яких залежить доля в'язнів у повітах «мало освічені (просвещены), і людство терпить!» (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 31).

Одразу після відкриття губернського комітету та указу про заснування повітових комітетів 1834 р. (Церенюк, 2002, с. 172) В. Панютін спробував заснувати його повітове відділення в м. Александрії. За свідченнями самого генерал-майора, до повітового комітету виявило бажання вступити багато повітових чиновників, дам та генералів, а пожертви склали від 100 до 700 крб. В. Панютіним був складений проєкт правил для комітету, але він не був затверджений і, врешті, спроби облаштування комітету в Александрії, як і в інших повітових містах губернії, припинилися (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 102, арк. 2-3). Про ставлення місцевої адміністрації до місцевих поборників «цілі великого Говарда» (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 24, арк. 33), чудово свідчить той факт, що їх навіть перестали впускати до в'язниць губернії (Держархів рф, ф. 12, оп. 1. спр. 102, арк. 4).

У 1836 р. на прохання В. Панютіна його включили до складу Херсонського піклувального комітету (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 17), після чого філантроп знову підняв питання про заснування повітових тюремних відділень, паралельно продовжуючи збирати кошти на його відкриття (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 18). В 1837 р. генералом було презентовано новий проєкт правил повітового відділення (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 13). Проєктом передбачалась активна участь членів комітету в справі пересильних в'язнів. Вказувалося, що члени піклувального товариства зможуть перевіряти конвойних і пересильних арештантів, робити свої зауваження щодо їх утримання у відкритих листах, піклуватись про збір сільським начальством необхідних для етапу підвод, призупиняти відправлення арештантів у випадку негоди. У 1838 р. від Херсонського комітету до голови Піклувального товариства князя В. Трубецького надійшов рапорт щодо спроб створення повітових комітетів, у якому було зроблено висновок, що повітовий комітет наразі можливо відкрити тільки в Александрії (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 1). Однак, незважаючи на повторний рапорт 1839 р., ці пропозиції були залишені без відповіді (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 2).

Переписка щодо повітових комітетів відновлюється у 1841 р. коли справою зайнявся новий очільник Піклувального про тюрми товариства граф А. Бенкендорф. Враховуючи плани В. Панютіна щодо облаштування в Александрії етапного дому і чергування в ньому членів товариства, граф передав цей проєкт на розгляд губернатору Херсону Володимиру Пестелю (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 3-5), який у своїй відповіді зробив до проєкту ряд зауважень (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр. 102, арк. 12). Врешті, підтриманий губернатором і головою Піклувального товариства проєкт було надіслано повітовим предводителям дворянства, однак, на цей раз, ідею заснування повітових відділень не підтримали вже вони. Це на довгий час зупинило справу поширення діяльності товариства в губернії. Історія зі спробами заснування Александрійського комітету завершилась тим, що ревізору Є. Фон Брадке в 1852 р. так і не вдалося встановити куди врешті поділися пожертвувані в 1837-1841 рр. на відкриття комітету 4387 крб. (Російський державний архів, ф. 123, оп. 1, спр. 55а, арк. 19). Лише після проведення ревізії 1851 р. та нововведень, які впровадила держава в діяльність піклувальних комітетів, у губернії починають з'являтись повітові тюремні відділення.

Херсонський комітет у контексті становлення тюремного піклування в імперії. Аналізуючи історію Херсонського тюремного комітету в перші десятиліття його діяльності варто відмітити, що комітет мав цілком типовий для імперії вектор розвитку від активних перетворень у житті губернської в'язниці, до поступового згасання діяльності. Стагнація, а в дечому, і деградація, тюремного піклування, яке було важливою частиною тюремної реформи, спричинили введення нових правил для Піклувального про тюрми товариства в 1851 р. (Устав Общества..., 1869). Як відмічають дослідники (Церенюк, 2002, с. 174), нові правила ще більше зменшили незалежність комітетів, перетворюючи їх на органи адміністративного управління тюрмами. Таким чином, піклувальні комітети в Російській імперії опинились ще далі від свого прототипу англійських тюремних товариств незалежних від держави організацій, очолюваних глибоко віруючими активістами тюремного руху.

Подібна до Херсону ситуація незначної уваги дворян до долі ув'язнених мала місце, зокрема і в сусідніх губерніях. Так, призупинення діяльності Полтавського комітету, за повідомленням губернатора Михайла Селецького 1844 р., було пов'язано з незначними пожертвами на користь комітету (Церенюк, 2002, с. 171). Схожими були й складності щодо заснування повітових відділень. Як і в Херсонській губернії, по всій імперії їх створення розтягнулось на десятиліття (Церенюк, 2002, с. 173; Краинский, 1912, с. 91-108), за які благодійництво, за влучною характеристикою Д. Країнського, перетворилось на «віджилу ідею сентиментально-гуманітарного напряму» (Краинский, 1912, с. 108).

Причини такої затримки всюди були однакові: небажання місцевих чиновників брати на себе додаткові обов'язки, нерозуміння з боку місцевих еліт необхідності жертвувати гроші в'язням, менша кількість заможних благодійників. Александрійський повіт Херсонської губернії радше був виключенням з загальної картини, що, на нашу думку, було пов'язано з постаттю генерал-майора В. Панютіна, відомого своєю філантропічною діяльністю. Хоча доля зібраних генерал-майором значних пожертв залишилась невідомою, однак, сам факт їх наявності свідчить, що генералу вдавалось успішно пропагувати в місцевому середовищі ті просвітницькі ідеали, на яких базувалась ідея тюремного благодійництва. На нашу думку, саме з непопулярністю в межах Російської імперії останніх, головним чином, і була пов'язана незначна кількість активістів тюремних перетворень. Від самого зародження тюремної філантропії в імперії, ці ідеї, просякнуті духом англійського просвітництва (Васильева, Эрлихсон, 2018, с. 78), поширювались серед обмеженого кола осіб від англійця Вальтера Венінга, жителів столиці імперії, членів Біблійного товариства та наближених Олександра І до жителя Півдня В. Панютіна, якому в 1817 р. монарх сплатив його картковий борг за обіцянку відпрацювати таку милість своєю службою (Майков, 1902, с. 292).

Недостатня активність громадськості, на яку розраховувала держава впроваджуючи тюремні перетворення, свідчить про певну інертність та пасивність регіональних еліт. У зв'язку з цим, висновок Б. Миронова щодо існування в ХІХ ст. тенденції до формування в імперії громадянського суспільства, потребує певних коректив. Приклад Херсонського піклувального про тюрми товариства та інших благодійних товариств у імперії показує, що уявлення про те, що впродовж XVIII XX ст. «суспільство з слуги держави і об'єкта управління де-юре і де-факто перетворювалось у суб'єкт управління» (Миронов, 2000, с. 287), певною мірою, перебільшує суб'єктність освіченої громадськості в першій половині ХІХ ст. Поступове зменшення участі дворянства в Піклувальних товариствах та рівень їх зацікавленості тюремним питанням ілюструє, радше, не картину самоорганізації суспільства з метою взяти на себе частину державних функцій, а навпаки спробу держави нав'язати еліті ті чи інші повноваження. Принаймні, такий стан речей ілюструє рівень інтеграції регіональної еліти в діяльність Піклувального про тюрми товариства.

Це викликає певні концептуальні проблеми, адже, як здається, ця особливість розвитку благодійних товариств не вписується в наратив, за яким відбувався поступовий, ініційований освіченою громадськістю, розвиток самоуправління. Разом з цим, не пояснює ситуації й уявлення про Російську імперію як про «державу-жандарма», яка пригнічувала будь-яку громадську ініціативу. Теоретична обмеженість обох підходів до розуміння відносин «держава-суспільство», викликає необхідність застосування більш релевантних концептів.

Краще пояснити вищенаведену історію Піклувального про тюрми товариства, на наш погляд, може «продуктивна логіка» розуміння державного управління. За нею державна влада власноруч встановлює для суспільства необхідний простір свободи та самостійності, таким чином, «змушуючи» індивідів бути вільними та діяльнісними. Даний підхід до практик та стратегій управляння модерною державою розвивав Мішель Фуко в курсі лекцій «Територія, безпека, населення» (Фуко, 2011), з якого пізніше виріс напрям досліджень «Governmentality». Хоча більшість дослідників у цьому напрямі, зокрема Мітчел Дін (Дин, 2016), досліджують подібні стратегії в межах становлення лібералізму та ліберальних держав у ХІХ-ХХ ст., на нашу думку, корисним буде застосувати таке розуміння і до певних аспектів управління в Російській імперії.

Так, можна побачити, що спонукаючи суспільство до благодійності, влада віддала йому такий широкий спектр своїх функцій як піклування про тюрми (1819 р.) та організація піклування про найбідніші верстви населення (1802 р. Імператорське людинолюбне товариство; 1838 Комітети для розбору та піклування про жебраків). Не складно побачити, що на громадськість було покладено вирішення саме соціальних проблем бідність, жебрацтво та волоцюжництво, які ще донедавна, контролювались виключно державою через органи адміністративного управління та Наказ суспільного догляду (1775 р.). Передача державою частини своїх функцій щодо нагляду за ув'язненими була логічним кроком, продиктованим фіскальними та іншими цілями, в цьому напрямку, адже саме ці верстви складали основу тюремного населення в імперії (Короткий, 2023b). Історія тюремного піклування в Херсонській губернії показує, що місцева еліта виявилась не готовою перебрати на себе такі повноваження як морально, так і фінансово. Це ілюструє як нові методи управління шляхом залучення освіченої громадськості, успішно апробовані в столиці та найбільших містах імперії, з куди меншим успіхом могли бути використані на локальному рівні.

Серед об'єктивних причин, які стояли на заваді відкриттю повітових комітетів, варто вказати відсутність у повітових містах нових тюрем. Зважаючи на міста, в яких відбувалось утворення комітетів, можна помітити тенденцію, що останні з'являлись на базі існуючих тюремних замків. Як і в Херсоні, після побудови в'язниці виникають чи робляться спроби створити комітети в Харкові та Одесі (Кравченко, 2012, с. 159; Короткий, 2023a, с. 56), на базі вже функціонуючих замків до 1836 р. відкриваються комітети в Вінниці, Житомирі, Києві та Сімферополі (Пальченкова, 2012, с. 188). Відсутність тюремних замків у менших містах унеможливлювала диференціацію в'язнів, організацію для них роботи, лікування та, головне, нагляду. Жоден тюремний режим не міг бути ефективно впроваджений в таку в'язницю як, наприклад, Александрійська, у якій не існувало приміщення для наглядача і він жив більш ніж за кілометр від арештантів (Держархів рф, ф. 123, оп. 1, спр 55а, арк. 38).

Висновки

тюремне піклування

Утворення Херсонського Піклувального про тюрми комітету відбувалось у період 1831-1835 рр. Затримка в утворенні комітету була пов'язана з ігноруванням ідеї тюремного піклування з боку місцевої еліти, а головно дворянства, яке було головним жертводавцем на справу тюремної опіки в імперії. Після свого заснування комітет розпочав активну діяльність з покращення матеріального стану губернської в'язниці, організації лікарні, забезпечення арештантів уніфікованим одягом та харчами.

До кінця 1840-х рр. діяльність комітету набула формально-бюрократичного характеру, що було пов'язано зі згасанням філантропічного імпульсу, збільшенням суто адміністративних функцій піклувальними комітетами. Подібний вектор розвитку діяльності регіональних піклувальник товариств спостерігався практично по всій імперії і Херсонський не був виключенням. На момент ревізії 1851 р. у ньому нараховувалось всього декілька реально діючих членів, які займались виключно господарським забезпеченням тюрми. Проте, навіть така діяльність робила життя арештантів набагато кращим і впорядкованим, порівняно з повітовими тюрмами. Останні, у зв'язку з відсутністю уваги до них з боку місцевих дворянських зібрань, не відчули на собі наслідків тюремної реформи, що тривала на той час у імперії. Діяльність у губернії окремих активістів тюремного руху, які вважали себе послідовниками справи Дж. Говарда, не могла змінити цієї тенденції. Зробивши ставку на благодійництво в справі тюремної реформи імперська еліта не врахувала обмеженості впливу просвітницьких та екуменістичних ідеалів, на яких базувалась тюремна опіка в Західній Європі.

Список використаних джерел і літератури

Васильева, С. А. & Эрлихсон, И. М. (2018). Христианское мировоззрение как источник изменений в системе уголовного наказания в Великобритании в XVIII в. Вестник Томского государственного университета, (426), 74-81.

Гузенко, Ю. І. (2006). Становлення і діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні України в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії). Миколаїв: Іліон. 232 с.

Держархів Одеської області.

Держархів російської федерації.

Инструкция смотрителю тюремного замка. (1882). Пермь: Типография Губернскаго Правленія, 26 с.

Короткий, О. (2023a). Одеський тюремний замок в контексті розбудови мережі місць ув'язнення в українських губерніях в першій половині ХІХ ст. Knowledge, Education, Law, Management, 2 (54), 54-59.

Короткий, О. (2023b). Фактори трансформації інституту ув'язнення у Російській імперії в першій половині ХІХ ст. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, (39), 144-159.

Кравченко, Р. І. (2012). Харківський губернський комітет товариства опіки тюрем. Культура та духовність українців, (5), 159-161.

Краинский, Д. (1912). Материалы к исследованию истории русских тюрем в связи с историей учреждения Общества попечительного о тюрьмах. Чернигов: Типография губернского земства, 155 с.

Левченко, Л. (2019). Миколаївський піклувальний комітет про тюрми як орган управління тюремним господарством та опіки над в'язнями. Вісник Пенітенціарної асоціації, 3 (9), 47-48.

Левчук, І. (2017). Місця позбавлення волі Волинської губернії (кінець XVIII ст. початок ХХ ст.): історико-правове дослідження: (дис... канд. юр. наук: 12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Луцьк, 175 с.

Майков, П. (1902). Панютин Василий Константинович. Русский биографический словарь. (Том XIII). Санкт-Петербург: Типография И.Н. Скороходова, 290-292.

Максимов, С. (1862). Ссыльные и тюрьмы (в 2 т. Т.1. Несчастные). СанктПетербург: Типография морского министерства, 361 с.

Миронов, Б. (2000). Социальная история России периода империи (XVIII начало XX в.). Генезис личности, семьи, демократического общества и правового государства (в 2 т., Т.2). Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 548 с.

Митчелл, Д. (2016). Правительность: власть и правление в современных обществах. Москва: Издательский дом «Дело» РАНХиГС, 592 с.

О библейских обществах и учреждении такового же в Санкт-Петербурге. (1813). Санкт-Петербург: Типография Военного министерства, 56 с.

Об учреждении в городе Орле отделения общества попечительного о тюрьмах. (1822). Журнал императорского о тюрьмах человеколюбивого общества, издаваемый комитетом оного по учёной части, (21), 3-21.

Пальченкова, В. М. (2012). Чернігівський комітет товариства піклувального про тюрми: основні форми, методи та зміст діяльності. Держава та регіони. Серія Право, (2), 188-193.

Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое. (Т.1-45). (1830). Санкт-Петербург: Типография ІІ Отделения Собственной Его Имперского величия Канцелярии.

Сборник циркулярных распоряжений и инструкций по тюремной части, изданных Министерством внутренних дел с 1859 по 1879 год. (1880). Санкт-Петербург: Издательство главного тюремного управления, 673, ХХХ с.

Северная пчела, 1835 рік. Новини. (2017). URL: https://oldnewspapers.com.ua/ node/977 (дата звернення 20.10.2023).

Устав Общества попечительного о тюрьмах. (1869). Санкт-Петербург: Типография почтового департамента, 37 с.

Фуко, М. (2011). Безопасность, территория, население. Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1977-1978 учебном году. Санкт-Петербург: Наука, 544 с.

Церенюк, О. М. (2002). Роль комітетів Товариства піклувального про тюрми у розвитку пенітенціарної системи Наддніпрянської України ХІХ ст. Проблеми історії України ХІХ початку XX ст., (5), 169-183.

Чумакова, Т. (2022). Пиетизм в русской религиозно-философской мысли XVIIIXIX веков. Философические письма. Русско-европейский диалог, 5 (3), 84-103.

Юраш, Є. (2021). Одеський комітет піклувального товариства про в'язниці: формування, склад, діяльність: (дис. канд. іст. наук: 07.00.01. історія України). Одеса, 212 с.

Light, M. & Kovalev, N. (2013). Russia, the death penalty, and Europe: The ambiguities of influence. Post-Soviet Affairs, 29 (6), 528-566.

References

Vasilyeva, S. A. & Erlichson, I. M. (2018). Hristianskoe mirovozzrenie kak istochnik izmeneniy v sisteme ugolovnogo nakazaniya v Velikobritanii v XVIII v. [Christian worldview as a source of changes in the system of criminal punishment in Great Britain in the 18th century]. Vestnik Tomskogogosudarstvennogo universiteta, (426), 74-81. [in Russian].

Guzenko, Y. I. (2006). Stanovlennya i diyalnistgromadskih blagodiynih obednan na pivdni Ukrayini v drugIy polovinIXIX na pochatku XX st. (na materialah Hersonskoyiguberniyi) [Formation and activity of public charitable associations in the South of Ukraine in the second half of the XIX early XX century (based on the materials of Kherson province)]. Mykolaiv: Ilyon, 232 s. [in Ukrainian].

Derzharhiv Odeskoyi oblasti [State archive of Odesa region]. [in Russian].

Derzharkhiv rosiiskoi federatsii [State archive of the Russian Federation]. [in Russian].

Instruktsiya smotritelyu tyuremnogo zamka [Instructions to the keeper of a prison lock]. (1882). Perm: Tipographia Gubernskogo Pravleniya, 26 p. [in Russian].

Korotkyi, O. (2023a). Odeskyi tiuremnyi zamok v konteksti rozbudovy merezhi mists uviaznennia v ukrainskykh huberniiakh v pershii polovyni ХІХ st. [Odesa Prison Castle in the Context of the Development of a Network of Prisons in the Ukrainian Gubernias in the First Half of the Nineteenth Century]. Knowledge, Education, Law, Management, 2 (54), 54-59. [in Ukrainian].

Korotkyi, O. (2023b). Faktory transformatsii instytutu uviaznennia u Rosiiskii imperii v pershii polovyni ХІХ st. [Factors of transformation of the institution of imprisonment in the Russian Empire in the first half of the nineteenth century]. Naukovi pratsi KamianetsPodilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka, (39), 144-159. [in Ukrainian].

Kravchenko, R. I. (2012). Kharkivskyi hubernskyi komitet tovarystva opiky tiurem [Kharkiv Provincial Committee of the Prison Welfare Society]. Kultura ta dukhovnist ukraintsiv, (5), 159-161. [in Ukrainian].

Krainskiy, D. (1912). Materialyi k issledovaniyu istorii russkih tyurem v svyazi s istoriey uchrezhdeniya Obschestva popechitelnogo o tyurmah [Materials for the study of the history of Russian prisons in connection with the history of the establishment of the Society of Trustees of Prisons]. Chernihiv: Tipografiya gubernskogo zemstva, 155 s. [in Russian].

Levchenko, L. (2019). Mykolaivskyi pikluvalnyi komitet pro tiurmy yak orhan upravlinnia tiuremnym hospodarstvom ta opiky nad viazniamy [Mykolaiv Prison Trusteeship Committee as a body for managing the prison economy and guardianship of prisoners]. Visnik Penitentsiarnoyi asotsiatsiyi, 3 (9), 47-48. [in Ukrainian].

Levchuk, I. (2017). Mistsia pozbavlennia voli Volynskoi hubernii (kinets XVIII st. pochatok XX st.): istoryko-pravove doslidzhennia [Places of Deprivation of Liberty in the Volyn Province (late XVIII century early XX century): a historical and legal study] (Candidate's thesis). Lutsk, 175 s. [in Ukrainian].

Maikov, P. (1902). Paniutyn Vasylyi Konstantynovych [Panyutin Vasily Konstantinovich]. Russkyi byohrafycheskyi slovar (Vol. XIII). Sankt-Peterburg: Tipographia I.N. Skorokhodova, 290-292. [in Russian].

Maximov, S. (1862). Ssyilnyie i tyurmyi [Exiles and prisons]. (Vol. 1. Neschastnyie). Sankt-Peterburg: Tipografiya morskogo ministerstva, 361 s. [in Russian].

Mironov, B. (2000). Sotsialnaya istoriya Rossii perioda imperii (XVIII nachalo XX v.). Genezis lichnosti, semi, demokraticheskogo obschestva i pravovogo gosudarstva [Social History of Russia in the Period of Empire (XVIII early XX c.). Genesis of the Individual, Family, Democratic Society and the Rule of Law]. (Vol.2). Sankt-Peterburg: Dmitriy Bulanin, 548 s. [in Russian].

Mitchell, D. (2016). Pravitelnost: vlast i pravlenie v sovremennyih obschestvah [Governmentality: power and rule in modern societies]. Moscow: zdatelskiy dom «Delo» RANHiGS, 592 s. [in Russian].

O bibleyskih obschestvah i uchrezhdenii takovogo zhe v Sankt-Peterburge [On Bible societies and the establishment of the same in St. Petersburg]. (1813). Sankt-Peterburg: Tipografiya Voennogo ministerstva, 56 с. [in Russian].

Ob uchrezhdenii v gorode Orle otdeleniya obschestva popechitelnogo o tyurmah [On the establishment in the city of Orel of a branch of the Prison Trusteeship Society]. (1822). Zhurnal imperatorskogo o tyurmah chelovekolyubivogo obschestva, izdavaemyiy komitetom onogopo uchyonoy chasti, (21), 3-21. [in Russian].

Palchenkova, V. M. (2012). Chernihivskyi komitet tovarystva pikluvalnoho pro tiurmy: osnovni formy, metody ta zmist diialnosti [Chernihiv Committee of the Society of Prisoners' Care: main forms, methods and content of activity]. Derzhava ta rehiony. Seriia Pravo, (2), 188-193. [in Ukrainian].

Polnoe sobranie zakonov Rossiyskoy imperii. Sobranie pervoe. [Complete Collection of Laws of the Russian Empire]. (Vol.1-45). (1830). Sankt-Peterburg: Tipografiya II Otdeleniya Sobstvennoy Ego Imperskogo velichiya Kantselyarii. [in Russian].

Sbornik tsirkulyarnyih rasporyazheniy i instruktsiy po tyuremnoy chasti, izdannyih Ministerstvom vnutrennih del s 1859po 1879god. [Collection of circular orders and instructions on the prison part, issued by the Ministry of Internal Affairs from 1859 to 1879]. (1880). Sankt-Peterburg: Izdatelstvo glavnogo tyuremnogo upravleniya, 673, XXX s. [in Russian].

Severnaya pchela, 1835 rik. Novyny [The Northern Bee, 1835. News]. (2017). Retrieved from https://oldnewspapers.com.ua/node/977. [in Russian].

Ustav Obschestva popechitelnogo o tyurmah [Statutes of the Society for the Care of Prisons.]. (1869). Sankt-Peterburg: Tipografiya pochtovogo departamenta, 37 s. [in Russian].

Foucault, M. (2011). Bezopasnost, territoriya, naselenie. Kurs lektsiy, prochitannyih v Kollezh de Frans v 1977-1978 uchebnom godu [Security, territory, population. Course of lectures delivered at the College de France in the academic year 1977-1978]. Sankt-Peterburg: Nauka, 544 s. [in Russian].

Tsereniuk, O. M. (2002). Rol komitetiv Tovarystva pikluvalnoho pro tiurmy u rozvytku penitentsiarnoi systemy Naddniprianskoi Ukrainy XIX st. [The Role of the Committees of the Society of Prison Trustees in the Development of the Penitentiary System of NineteenthCentury Naddniprians Ukraine]. Problemy istorii Ukrainy XIX pochatku XX st., (5), 169183. [in Ukrainian].

Chumakova, T. (2022). Pyetyzm v russkoi relyhyozno-fylosofskoi mysly XVIII-XIX vekov [Pietism in Russian religious-philosophical thought of the XVIII-XIX centuries]. Fylosofycheskyepysma. Russko-evropeiskyi dyaloh, 5 (3), 84-103. [in Russian].

Iurash, Ye. (2021). Odeskyi komitet pikluvalnoho tovarystva pro viaznytsi: formuvannia, sklad, diialnist [Odesa Committee of the Prison Trusteeship Society: formation, composition, activities] (Candidate's thesis). Odesa, 212 s. [in Ukrainian].

Light, M. & Kovalev, N. (2013). Russia, the death penalty, and Europe: The ambiguities of influence. Post-Soviet Affairs, 29 (6), 528-566. [in English].

Размещено на Allbest.ru