Період porto franco на Делосі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРІОД PORTO FRANCO НА ДЕЛОСІ

Лєна КУКОБА

Київ

Анотація

У статті розглянуто особливості та зміни у розвитку делоського поліса у період вільного порту. Проаналізовано економічний розвиток, який зазнав найвищого розквіту завдяки безмитній торгівлі та ринку рабів на острові. Охарактеризовано політичну еволюцію Делоса із класичного поліса в елліністичне місто. Визначено особливості релігійного життя на острові, яке поєднувало у собі як грецькі, так і східні культи.

Ключові слова: Делос, вільний порт, ринок рабів, полісні магістратури, релігійний синкретизм, східні культи. делос поліс вільний порт

Аннотация

В статье рассмотрены особенности и изменения в развитии Делосского полиса в период свободного порта. Проанализировано экономическое развитие, потерпевшего наивысшего расцвета благодаря беспошлинной торговли и рынка рабов на острове. Охарактеризовано политическую эволюцию Делоса из классического полиса в эллинистический город. Определены особенности религиозной жизни на острове, которое объединяло в себе как греческие, так и восточные культы.

Ключевые слова: Делос, свободный порт, рынок рабов, полисные магистратуры, религиозный синкретизм, восточные культы.

Annotation

The article deals with the features and changes in the development of Delian polis during the free port period. The economic development was analized, it has experienced the highest prosperity due to duty-free trade and the slave market on the island. The political evolution of Delos from the classical polis to the Hellenistic city is characterized. The peculiarities of religious life on the island, which combined both Greek and Eastern cults, were identified.

Keywords: Delos, free port, slave market, polis magistrates, religious syncretism, Eastern cults.

Виклад основного матеріалу

Одним з актуальних для дослідження етапів розвитку античного поліса Делоса був так званий porto franco або ж період вільного порту (167-88 рр. до Р Х.). Саме в цей час Делос еволюціонував із класичного поліса в багатонаціональне елліністичне місто, що мало свої особливості в організації управління і змогло досягнути найбільшого економічного розквіту.

Основними джерелами дослідження є, головним чином, епіграфічні написи, археологічні дані та замітки у працях античних авторів, а саме: Страбона, Полібія, Діодора Сицилійського, Павсанія та інших.

В історіографії етап porto franco на Делосі був предметом вивчення у загальних працях з історії Делоса (Шеффер В. «Про справи острова Делоса»¹, Лейдлоу У «Історія Делоса»², Лопухова О. Б. «Священний острів стародавніх греків»³), у дослідженнях, присвячених окремим періодам розвитку острова (Руссель П. «Делос - колонія Афін»⁴, Лопухова О. Б. «Грецький поліс Делос в елліністичну епоху»⁵, «Делос у ІІ ст. до н. е.»⁶). Крім того, окремі аспекти цього періоду, а саме економічний (Ростовцев М. М. «Соціальна та економічна історія елліністичного світу»⁷, Ленцман Я. Н. «Ринок рабів на Делосі»⁸, релігійний (Брюно Ф. «Дослідження культів Делоса в елліністичний та імперський період»⁹), також мали місце у дослідженнях.

Перед тим, як перейти до розгляду особливостей Делоса періоду вільного порту, потрібно вказати на особливості розвитку поліса у попередній етап. Як відомо, елліністична доба для усіх класичних грецьких полісів ознаменувалася для них тим, що вони втратили свою незалежність і увійшли до складу найбільших елліністичних монархій. Делоський поліс як загальногрецький центр культу бога Аполлона вступив в особливий етап свого розвитку, відомий як період «незалежності» (314-167 рр. до Р Х.). Острів позбавився контролю зі сторони Афін і саме в цей період, хоч із запізненням, отримав змогу реалізуватись як поліс з усіма його магістратурами та принципами діяльності. Він залишався під покровительством елліністичних монархів (Антігонідів, Птолемеїв) та Ліги несіотів. Але з приходом панування Риму у Східному Середземномор'ї ситуація для острова змінилась, і Делос розпочав принципово новий період розвитку.

Після підкорення Македонії в середині ІІ ст. до Р Х. однією із провідних держав Середземномор'я, як вже зазначалось, став Рим, тому саме до нього, про що свідчить Полібій (Polyb. XXX. 21), було звернене прохання Афін повернути їм острів Аполлона, яке вони мотивували своїми давніми правами на нього. У рішенні римського сенату немаловажливу роль відіграло бажання нагородити Афіни за їх підтримку у третій Македонській війні, тому в 167 р. до Р Х. острів був переданий їм. За словами Полібія (Polyb. XXXI. 7. 10) попереднім жителям острова було дозволено переселитися в Ахайю, де вони одразу увійшли в число громадян. їх земля була поділена на клери і розділена між афінськими громадянами, які знову прибули на острів. Делос був організований як колонія Афін¹⁰.

Одночасним рішенням Риму Делос був перетворений у вільний порт (всім, хто прибував сюди із судном, було надано право безмитної торгівлі), на що також можна знайти свідчення в античних авторів: Страбона (Strab. X.V.4), Павсанія (Paus. VIM. XXXIII. 1), Полібія (Polib. XXXI.

1. 10). Зокрема, Страбон це описує так: «...Хоча Делос став таким чином відомий, але із зруйнуванням римлянами Корінфу його слава зросла ще більше. Бо купці, які вели морську торгівлю, направлялись на Делос, так як їх приваблювала туди свобода від податків і повинностей, якою користувалось святилище і зручність гавані. Насправді, острів вдало розміщений для тих, хто пливе з Італії і Греції в Азію...». Острів поступово заселявся італійцями і жителями східних держав, які використовували новий статус острова з метою особистого збагачення. Потрібно зазначити, що Рим переслідував дві взаємопов'язані цілі: по-перше, зменшення торгових прибутків і морської могутності свого попереднього союзника Родоса, в процвітанні і зміцненні якого він більше не був зацікавлений; по-друге, забезпечення постійного притоку рабів для розвитку рабовласницьких латифундій в Італії і Сицилії.

Найбільший злет торгової активності Делоса припав на останню чверть ІІ ст. до Р Х., чому у великій мірі сприяло зруйнування Карфагена і Корінфа (146 р. до Р Х.), анексія Пергама (133 р. до Р Х.) і утворення римської провінції Азія (129 р. до Р Х.).

Економічне значення Делоса зазнало істотних змін у зв'язку із зазначеними вище причинами. Якщо в період незалежності все господарське життя оберталося навколо загальноеллінського святилища Аполлона, і делоський порт не відігравав майже ніякої ролі в транзитній торгівлі, то в наступний час, фактично на пустому місці, так як майже всі жителі були виселені афінянами, тут виріс великий порт. Тож, коли Делос був проголошений вільним портом, і центр морської торгівлі був перенесений з Родоса на Делос, він перетворився у великий ринок работоргівлі¹¹. Основними постачальниками рабів були пірати Кілікії та Криту. Страбон (Strab. XIV. V. 2)¹² зазначив, що за один день на Делосі можна було продати десятки тисяч рабів. Крім повідомлень Страбона, відомо кілька епіграфічних написів, які також підтверджують існування ринку рабів і рабовласництва на Делосі.

З піратами, що постачали цих рабів, боротьби майже не велося; в середовищі торговців, навіть в Александрії, на Родосі і Делосі створювалася атмосфера терпимості у ставленні до них¹³. Лише у 103 р. до Р Х. була зайнята невелика територія біля їх головної бази в Кілікії. Ця територія набула важливого значення після того, як 67 р. до Р Х. піратів вигнали із вод цього району, а також із прибережної лінії¹⁴.

Работоргівля не тільки становила одну із найважливіших сторін у господарському житті Делоса, але була основою процвітання острова Аполлона у цей період. Загальновідомі процеси, що відбувалися в землеробстві Італії в ІІ і І ст. до Р Х., - ріст латифундій, витіснення середнього і дрібного землеволодіння, перехід до масового використання праці рабів у сільському господарстві, - привели до серйозних змін в економіці країн елліністичного Сходу, які опинилися під впливом Риму. Із Східного Середземномор'я в Італію відправлялись щорічно тисячі рабів¹⁵. Під егідою римської влади у всіх країнах ішов інтенсивний процес розвитку рабовласницьких відносин, що супроводжувався перетворенням у рабство багатьох тисяч вільних громадян¹⁶.

Багаточисельні написи східних торговців, списки делоських ефебів та інші тексти свідчать про економічні зв'язки Делоса з Малою Азією, Сирією і Понтом - основними постачальниками рабів в Італію. Діяльність работорговців доповнювала грабунки і викрадення піратів. Навіть великі афінські державні діячі кінця ІІ-І ст. до Р Х., які займали найбільші адміністративні посади на Делосі, були работорговцями.

Кількість рабів, безпосередньо зайнятих у виробництві, значно збільшилася в період процвітання острова. На Делосі в цей час відбувалось велике житлове будівництво, виникли нові квартали міста, проходили великі роботи з реконструкції порту, будувались храми та інші споруди суспільного користування. Все це будівництво не могло вестись без широкого застосування праці рабів. Але кількість рабів, постійно зайнятих на Делосі, не могла бути великою. Основне значення місцевого ринку полягало в тому, що він був транзитним пунктом на шляху в Італію¹⁷.

Тепер потрібно розглянути, що почав представляти собою Делос після виведення на острів клерухів. Вищою законодавчою владою були Афіни, що володіли землею. Клерухи мали общинне самоуправління, ради, народні збори і посадових осіб, але право власного суду було обмежене певними категоріями справ.

Після, так званого «розчинення» клерухів, 130 р. до Р Х. говорити про політичну організацію на Делосі досить складно. З одного боку, він формально залишався в руках Афін, але магістрати, що присилались з метрополії, повинні були тепер управляти не тільки афінянами, але і римлянами, греками із інших міст і східними купцями, що жили на острові¹⁸.

Найвірогіднішим було існування у кожної етнічної групи, що населяла Делос, своїх управлінських органів, які могли бути обмеженими в правах щодо впровадження будь-яких постанов, крім шановних посвячень: законодавча влада, яка вирішувала важливі і суттєві права кожної общини, була на батьківщині жителів міжнародного порту (в Афінах, у Римі та східних державах). Це може пояснити відсутність офіційних декретів на Делосі після 130 р. до Р Х.¹⁹. Певною ілюстрацією цього може служити агора делосців (вона була побудована в другій половині IV ст. до Р Х., але використовувалася і в наступні періоди), агора італійців (будівництво почато в 110 р. до Р Х.) і комплекс посейдоніастів, де могли обговорюватись внутрішні питання існування кожної з общин²⁰. Епіграфічні написи засвідчують існування «делоського союзу беритських посейдоніастів, купців, судновласників і власників складів і готелів». Об'єднання беритян мало свою організацію і було досить міцним²¹. Сам же Делос у цей час був державою, що скадалася з політевм, які отримали подальший розвиток; союзи іноземних купців стали «поселенцями» і разом утворювали «Делос» без будь-яких форм поліса, але під владою афінського управителя²².

Не дивлячись на наявність різних етнічних общин, існувала визначена «координація» внутрішнього життя населення. І в період афінських клерухів, і після їх «розчинення» в масі східного та італійського народу головним магістратом острова був епімелет, який обирався щорічно. До його повноважень входив загальний нагляд за справами клерухів, контроль над управлінням святилищем і будь-який захист інтересів метрополії. Він контролював і провідну на острові торгову діяльність. У руки нових магістратів після 166 р. до Р Х. перейшло управління святилищем, яке до цього здіснювали гієропії²³.

З перетворенням Делоса на вільний порт з'явилася нова посада, пов'язана з торговою активністю острова, - епімелет емпорія. Спочатку ця колегія складалася з трьох чоловік, а з 124/123 р. до Р Х. в написах фігурував тільки один член. Епімелети емпорія контролювали торговців, навклерів і власників складів, для яких вони були найвищим авторитетом для вирішення усіх спірних питань. Дрібніші ринкові питання знаходились у віданні агораномів²⁴.

Значно зросло значення магістратури гімнасіарха. Він керував усіма ефебами острова, одночасно очолював головні свята: Аполлонії, Ромайї, Тесейї, Атенайї. Крім гімнасіарха, виховання молодого покоління здійснювалось двома пайдотрібами, що стояли на чолі двох палестр: «палестри біля озера» і «палестри із граніту». На відміну від гімнасіарха, якого присилали Афіни, пайдотріби були в кінці ІІ - на початку І ст. до Р Х. уродженцями країн Сходу, як і значна частина ефебів. Після «розчинення» клерухів гімназій залишився єдиним істинно грецьким центром організації багатомовного населення острова, що тяжіло у своєму способі життя до поведінки і світогляду населення муніципального міста імперської епохи²⁵.

Як бачимо, політична організація Делоса пристосувалася до внутрішніх особливостей острова. У першій половині ІІ ст. до Р Х. основне життя було сконцентроване навколо храму, і більша частина делоських магістратів продовжувала залишатися пов'язаною з ним і його господарським управлінням, із організацією святкових церемоній. Але з переміщенням центру тяжіння в сторону транзитної торгівлі і з перетворенням острова у вільний порт все більшу роль у житті острова почали відігравати магістрати, які регулювали життя багатомовної торгової общини і різні питання взаємовідносин між її членами (епімелет острова, епімелет емпорія і гімнасіарх). Храмові магістрати вже не займали важливого місця в полісній ієрархії: якщо раніше посада гієропія була сходинкою до архонства, то після 167 р. до Р Х. епімелет острова до і після своєї магістратури не був делоським храмовим магістратом²⁶.

Перетворення делоського поліса в елліністичне місто добре простежується за урбаністичним обліком острова, що швидко змінювався. Після оголошення вільним портом і появи тут колоній іноземних торговців кількість населення зростала колосальними темпами і на межі ІІ-І ст. до Р Х. налічувала 20-30 тисяч чоловік, що дозволяє говорити про три-чотирикратне збільшення кількості жителів протягом століття. Для другої половини ІІ ст. до Р Х. археологія фіксує різку і стрімку урбанізацію: більш ніж у два рази збільшилась площа забудови. Виникли нові житлові квартали на півночі острова і в центрі Делоса²⁷.

Таким чином, до другої половини ІІ ст. до Р Х. Делос постав елліністичним містом. Але на Делосі такий варіант еллінізму, у визначеному роді зворотний типу складання елліністичних утворень, заснованих Александром Македонським та його наступниками на Сході: в останньому випадку відбулося включення греків і грецьких основ (до греків тут прирівнюються македонці) в існуючі східні структури, на східну основу, то на Делосі постало переміщення на грецьку основу уродженців Сходу і римлян, які еволюціонували самі і змінювали оточуючу їх дійсність у відповідності із своїми власними традиціями²⁸.

Інтерес до Делоса зі сторони уродженців Сходу прослідковується вже в епоху незалежності. Після 166 р. до Р Х. Делос став місцем перебування торговців з усіх куточків грецького, східного та італійського світу. Так на острові зафіксовані жителі Сирії, Фінікії, Єгипту, Кіпру, Малої Азії, Евксинського Понта, Італії, материкової Греції, Македонії, Аравії, Месопотамії, Кіренаїки. Але саме александрійці, сирійці, фінікійці і уродженці Малої Азії були тою категорією населення, чиє перебування на Делосі можна назвати тривалим, саме вони сформували кістяк тої конгломерації, яку назвали іноземною «колонією» Делоса²⁹.

Як бачимо, активне включення Делоса в міжнародну систему транзитної торгівлі змінило етнічний склад населення острова. Не могло воно не вплинути і на еволюцію релігійного життя священного острова Аполлона. Якщо в ІІІ ст. до Р Х. основною релігією жителів острова була грецька, то вже на початку ІІ ст. до Р Х. почали проникати елементи різних східних культів. Острів Аполлона ІІ - початку І ст. до Р Х. продемонстрував приклад «мирного співіснування» різноманітних релігій і культів населення багатомовного торгового центру³⁰.

Звичайно, і після 167 р. до Р Х. збереглося шанування грецьких богів. Особливою повагою продовжували користуватися Аполлон, Артеміда і Лето. Серед їх шанувальників з'явились уродженці Сходу і римляни, а торгова колегія італійців вважала Аполлона своїм патроном. Свято Аполлонії об'єднувало щорічно всіх жителів острова³¹, відродилось свято Делії. Поява афінян була відзначена такими святами, як Тесейї і Атенаї, а також ростом авторитету Зевса та Афіни Кінфійських. Зевс часто ототожнювався з Ваалом та єгипетськими богами. Італійська колегія компеталіастів асоціювала Зевса Елевтерія з Юпітером. Посейдон став патроном посейдоніастів, а також шанувався тірянами, аскалонцями та італійцями. Популярними серед уродженців сходу та римлян були також Кабіри-Діоскури. Продовжував шануватись і Діоніс, афіняни додали ще одне свято на честь цього бога - Ленайї. До кінця ІІ ст. до Р Х. зійшов нанівець культ Гери, який процвітав у період незалежності острова. Що стосується Афродіти, то її шанували, але в різних східних іпостасях³².

Склад прихильників єгипетських богів (Серапіса, Ісіди і Анубіса) був широким, як і склад населення Делоса, - александрійці, афіняни, римляни, купці з Малої Азії, Фінікії та інші. Причиною такого широкого шанування єгипетської тріади могло бути те, що Ісіда Пелагія була патронесою делоської навігації - професійного заняття більшості жителів острова³³.

Із римських богів популярністю користувалася тільки Рома, на її честь святкували свято Ромайї. Рому також шанували єгиптяни і посейдоніасти Бериту³⁴.

Серед іноземних культів Делоса були як такі, що отримали офіційне визнання, так і приватні. Вже в першій половині ІІ ст. до Р Х. державний статус набув Серапіс, якого затвердив сенат, разом з ним стали офіційними Ісіда і Анубіс³⁵. Із сирійських богів були офіційно визнані Адад і Атаргатіс³⁶. До приватних культів відносились культи богів-покровителів різних приватних асоціацій і домашні культи. В цілому, релігійне життя Делоса саме в ІІ ст. до Р Х. почало розвиватися в найтіснішій взаємодії грецьких і східних начал, що являло собою яскравий зв'язок релігійного синкретизму³⁷.

Період porto franco виявився часом найбільшого розквіту острова, але і останнім важливим періодом у його історії. Через загальногрецьке святилище Аполлона Делос набув особливий статус «священного місця», яке не повинно підлягати військовим завоюванням та нападам. Цей привілей дозволив зберігати острів неукріпленим. Саме тому у 89 р. до Р Х., як знаходимо у Павсанія (Paus. III. XXIII. 2) та Страбона (Strab. X. V.4), воєначальник Мітридата Менофан, знаючи, що острів неукріплений, підплив з флотом, убив жителів, пограбував склади і святилище, а жінок і дітей продав у рабство. Делос відродився на певний час, але острів Аполлона, розквіт якого опирався на работоргівлю і на контакти з піратами, сам же загинув від нападу піратів. У 69 р. до Р Х. на Делос напали пірати і настільки його розорили, що він більше ніколи не зміг відродитися в такій славі та процвітанні, в якій перебував у період вільного порту. Римляни ще своїми наказами зробили спробу повернути Делос у його попередній стан, але їх зусилля успіхів не зазнали. Після нападу піратів була збудована стіна з ініціативи римського легата Тріарія³⁸. Життя на Делосі, хоч і в незначній мірі, існувало і на початку першого тисячоліття після Р Х., але острів вже не мав того значення, яке в нього було до зруйнувань.

Отже, як бачимо, період porto franco змінив Делос у всіх сферах життя. Переселення афінських клерухів, перетворення острова у вільний порт та наявність ринку рабів сприяли економічному розквіту, а притік афінян, італійців та вихідців зі Сходу прискорили урбанізаційні процеси. У політичному відношенні Делос перебував під контролем Афін, але після «розчинення» клерухів поєднував різні самоуправні общини під наглядом епімелета. Аналогічних змін зазнало релігійне життя, яке поєднувало культи як грецьких, так і східних богів, що зумовило становлення релігійного синкретизму на острові. А проникення східних елементів на грецьку основу стало особливістю еллінізму на Делосі.

Література

1. Schoeffer V. de. Die Deli Insulae Rebus. Berlin, 1889. 250 s.

2. Laidlaw W. A. A history of Delos. Oxford, 1933. 308 p.

3. Лопухова О. Б. Священный остров древних греков // Вопросы истории. 1988. № 1. С. 183-187.

4. Roussel P. Delos, colonie Athenienne. Paris, 1916. 221 p.

5. Лопухова О. Б. Греческий полис Делос в эллинистическую эпоху: - автореф. дис.... канд. ист. наук. М., 1986. 22 с.

6. Лопухова О. Б. Делос в II в. до н. э. // Эллинизм: экономика, политика, культура. М. 1990. С. 223-248.

7. Rostovtzeff M. M. The social and economic history of the Hellenistic world. Oxford, 1941. 1221 p.

8. Ленцман Я. Н. Рынок рабов на Делосе // ВДИ. 1950. № 1. С. 55-65.

9. Bruneau Ph. Recherches sur les cultes de Delos a l'epoque hellenistique et a l'epoque imperial. Paris, 1970. 694 p.

10. Roussel P. Delos, colonie Atheneinne... P. 199 - 200.

11. Томсон Дж. История древней географии / Пер. с англ. И. И. Скаткина; под ред. А. Б. Дитмара и Д. Г. Редера. М., 1953. С. 245-246.

12. «Особливо спонукало до насильств вивезення рабів, яке приносило великі прибутки; бо захоплення рабів відбувалась легко, а ринок, великий і багатий, знаходився не дуже далеко, саме на Делосі, який був спроможний в один день прийняти і продати десятки тисяч рабів. Причина цього в тому, що після зруйнування Карфагена і Корінфа, римляни розбагатіли і потребували велику кількість рабів. Маючи на увазі легкість збуту, пірати з'явились у великій кількості, вони самі полювали і продавали рабів. Царі Кіпру і Єгипту допомагали їм у цьому, будучи ворогами сирійців».

13. Моммзен Т. История Рима / Пер. с нем. Примеч. Ф. М. Лурье, ред. Е. Б. Никифорова. В 3 Т. М., 1997. Т 2. C. 316-317.

14. Reger G. Regionalism and change in the Economy of Independent Delos. Berkeley, 1994. P. 29.

15. Rostovtzeff M. M. The social and economic history. P. 781; Ленцман Я. А. Рынок рабов. C. 60.

16. Ленцман Я. А. Рынок рабов. C. 60.

17. Там само.

18. Roussel P. Delos, colonie Atheneinne. P. 225.

19. Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до н. э.. C. 234-236.

20. Laidlaw W. A. A history. P. 201-202. Tang B. Delos, Carthage, Ampurias: the housing of three Mediterranean trading centres. Rome: L'erma Di Bretschneider, 2005. P. 63.

21. Залесский Н. Н. Вновь опубликованное постановление делосского союза беритских «посейдониастов» // ВДИ. 1940. № 2. С. 123-126.

22. Тарн В. Эллинистическая цивилизация / Пер. с англ. С. А. Лясковского. М., 1949. С. 238.

23. Laidlaw W. A. A history. P. 189; Roussel P. Delos, colonie Atheneinne. P. 231.

24. Laidlaw W. A. A history. P. 192.

25. Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до. н. э.. С. 236-237.

26. Там само. С. 238.

27. Tang B. Delos, Carthage, Ampurias... P. 30 - 31; Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до. н. э.. С. 239.

28. Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до н. э.. С. 240.

29. Там само. С. 240-242.

30. Найбільш ґрунтовне дослідження, присвячене релігійним культам Делосу періоду вільного порту знаходимо у згаданій праці Брюно Ф. Див.: Bruneau Ph. Recherches sur les cultes de Delos.

31. Bruneau Ph. Recherches sur les cultes... P. 62-63.

32. Roussel P. Delos, colonie Atheneinne. P. 240-245.

33. Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до н. э. С. 245.

34. Там само. С. 246.

35. Roussel P. Delos, colonie Atheneinne. P. 249.

36. Ibid. P. 253-254.

37. Лопухова О. Б. Делос во ІІ в. до н. э. C. 244-246.

38. Tang B. Delos, Carthage, Ampurias... P. 31.

Размещено на Allbest.ru