Питання про свободу слова у революційному Катеринославі на початку листопада 1917 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Питання про свободу слова у революційному Катеринославі на початку листопада 1917 р.

Яценко Віталій Якович

канд. іст. наук, доцент, доцент кафедри східноєвропейської історії

Анотація

У статті розкриті й проаналізовані події, що відбувалися в Катеринославі навколо газети «Приднепровский край» на початку листопада 1917 р., а також ставлення представників провідних партійно-політичних сил міста до питання свободи слова, з розкриттям при цьому як загальноросійського, так і регіонального аспекту означених процесів.

Ключові слова: періодична преса, газета, «Приднепровский край», революція, цензура, більшовики.

свобода слово революційний приднепровский

Інформаційна війна є невід'ємним елементом гібридної війни, яку в різних її проявах здавна використовувало людство з моменту появи воєн. Значення інформаційного протистояння особливо актуалізовувалося в періоди системних трансформацій, які переживало суспільство. Одним з таких моментів стали революційні події 1917 р. в Росії.

Лютнева демократична революція 1917 р. забезпечила Росії нечувану раніше політичну свободу, також і в сфері друкованого слова. Упродовж весни- літа 1917 р. Росія була однією з найдемократичніших країн світу. Проте подальше поглиблення революційного процесу, зумовлене глибиною і загостреністю протиріч, існуючих в країні й суспільстві, і неспроможності (а то в певній мірі в небажанні) центральної влади оперативно їх вирішувати в інтересах широких мас трудящого населення, мало відповідні наслідки. Результатом стало поступове загострення загальнополітичної ситуації в країні. Підтвердженням цього є невдала спроба на початку липня 1917 р. частиною більшовицького керівництва авантюрно захопити владу в Петрограді та спроба сил контрреволюції зробити теж саме наприкінці серпня цього ж року корніловським заколотом. Поразка останнього показала перевагу революційних сил і призвела, окрім того, до радикалізації настроїв мас. Останні все більше розчаровувалися політикою зволікання уряду в проведенні життєво назрілих реформ (питання про війну, землю, національне та ін.).

За таких умов стрімко зростають впливи більшовиків, однієї з найбільш радикальних партійно-політичних сил країни. Дії більшовиків у 1917 р. були «запрограмовані» на максимальне поглиблення революційного процесу. Восени цього року вони почували себе як «риба у воді». Шостий з'їзд їхньої

партії (РСДРП(б)) на початку серпня 1917 р. проголосив курс на збройне повстання. Можливості розвитку революційного процесу в Росії у 1917 р. у демократичному форматі по суті вичерпувалися, що мало фатальні наслідки для Тимчасового уряду. 25 - 26 жовтня (7 - 8 листопада) 1917 р. успішним збройним повстанням більшовиків його було повалено. Тоді ж ІІ Всеросійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, перевагу на якому мали більшовики, проголосив в країні владу рад і створив перший радянський уряд - Раду народних комісарів на чолі з В. І. Леніним. Якщо після повалення самодержавства на початку березня 1917 р. легітимність Тимчасового уряду як центрального була беззаперечно визнана в країні, то для більшовицького уряду це виявилося проблемою.

Одним із засобів боротьби нової влади з політичними опонентами стало обмеження свободи слова, заборона й закриття друкованих видань. Відголоски цих процесів знайшли відбиття і в регіонах. Підтвердженням цього є події в Катеринославі на початку листопада 1917 р. навколо популярної і впливової в місті газети «Приднепровский край».

Сам же 1917 рік для міста виявився досить плідним на появу нових періодичних видань, кількість яких не тільки зросла, але й урізноманітнилася, збагатилася їх палітра, особливо в партійно-політичному спектрі [1]. Саме в діяльності періодичних видань найповніше відображалося протистояння в інформаційному просторі, яскраво розкриваючи зміст політичної боротьби, яка відбувалася у Катеринославі протягом 1917 р. Одним з епізодів, які набули особливої гостроти та громадсько-політичного звучання, стали події навколо газети «Приднепровский край» на початку листопада 1917 р. Актуальність цієї теми й в тому, що тут йдеться про стосунки між періодичною пресою й владними структурами, тобто про свободу слова й цензуру. Для держави й суспільства, які вважають себе демократичними й правовими, це особливо важливо. Важливим й значимим для сьогодення є й набутий при цьому історичний досвід.

Інтерес до означеної теми проявився вже в 20-х роках ХХ ст., підтвердженням чого є місцеві, переважно істпартівські видання [2, с. 143; 3, с. 79, 80; 4, с. 30], серед них і робота Й. В. Полякова початку 1930-х рр. [5, с. 27]. Ґрунтовніше це питання розглянуто у монографіях В. Я. Борщевського [6, с. 40, 46, 48; 7, с. 88, 91, 97, 98 - 99]. Сама ж тема не виділялася радянськими науковцями як об'єкт спеціального дослідження. До її розгляду вони підходили з чітким дотриманням принципу партійності, висвітлюючи означене питання так, як воно сприймалося більшовиками в момент його здійснення ще тоді восени 1917 р. Такий підхід, зрозуміло, не міг забезпечити повної об'єктивності в дослідженні теми, яка до того ж розглядалася більше в загальних рисах і достатньо поверхово. Тому доцільно більш повно й системно розглянути події, пов'язані з дотриманням свободи слова в Катеринославі на початку листопаді 1917 р., які найбільше торкнулися газети «Приднепровский край», розкриваючи при цьому як загальноросійський, так і регіональний аспект означеного. Цим, власне, визначається мета даної статті.

Вістка про повалення більшовиками у Петрограді Тимчасового уряду спричинила загострення загальнополітичної ситуації у Катеринославі.

Загострення партійно-політичне протистояння не могло не виявитися й на сторінках періодичних видань. Газета «Приднепровский край» по суті виступала рупором контрреволюційних сил, продовжуючи наприкінці жовтня - на початку листопада друкувати накази й розпорядження вже поваленого Тимчасового уряду, а події у Петрограді подавати як «безпорядки» [8, 26 окт.], одночасно закликаючи робітників не влаштовувати мітингів, демонстрацій, зберігати «повний спокій та витримку» [8, 27 окт.]. Очікуваною стала реакція з боку радикального крила табору революційної демократії. 26 жовтня (8 листопада) робітники трубопрокатного заводу на мітингу вимагали конфіскувати всю буржуазну пресу, і, зокрема, наклепницьку буржуазну газету «Приднепровский край» [9, 7 лист.].

Наступного дня, 27 жовтня (9 листопада) на пленарному засіданні Катеринославської ради робітничих та солдатських депутатів за участю представників полкових і заводських комітетів, професійних організацій була ухвалена запропонована анархістом Буковим поправка про боротьбу з буржуазною пресою і про негайну реквізицію «Приднепровского края» [3, с. 79, 80; 10, арк. 134; 11,29 окт.; 11,31 окт.]. Але це рішення не було відразу виконане, і робітники міста розгорнули нову кампанію за закриття газети. 29 жовтня (11 листопада) під час засідання Губернського революційного комітету увійшли представники міжзаводської конференції і почали вимагати негайно провести в життя постанову пленуму ради від 27 жовтня (9 листопада) про реквізицію «Приднепровского края» та озброєння робітників. Вони посилалися на рішення конференції, яка їх надіслала, звинувачуючи при цьому угодовські елементи у зволіканні та бездіяльності. Один із прибулих робітників заявив, що, якщо угодовці не підуть, то народ перевішає їх на ліхтарях. Після цього засідання набуло невпорядкованого характеру, почався галас, шум, взаємні образи. Пристрасті ледве вдалося вгамувати [10, арк. 22].

У результаті таких дій Губернський революційний комітет змушений був відправити загін Червоної гвардії і конфіскувати «Приднепровский край». Проти цього рішуче виступили усі помірковані соціалісти і правіші від них, заявивши про порушення демократичних свобод та необхідність дотримання свободи слова. Не залишилося осторонь і правління профспілки друкарської справи, ухваливши не випускати 1 (14) листопада жодної місцевої газети на знак протесту проти закриття «Приднепровского края» і насилля Червоної гвардії над друкарями. Членів профспілки, які не підкорилися цій постанові і випустили газету «Звезда», правління ухвалило виключити зі спілки [11,3 нояб.;12, арк. 38].

Члени редакції та співробітники «Приднепровского края» на спеціальному зібранні схвалили резолюцію, в якій зазначили, що протягом декількох днів, з 25 жовтня змушені були працювати в нестерпних умовах, в умовах встановленої для них, як вони вважали, в образливій та недопустимій формі попередньої цензури. Редакція заявляла, що не давала ніяких підстав для таких дій, а заборонений до друку в їхньому виданні матеріал вільно друкувався в інших місцевих газетах. Постанову про реквізицію газети редакція і співробітники вважали незаконною, а дії призначеного до них цензора А. І. Сапожникова характеризували як знущальні, категорично протестуючи проти них [11,31 окт.].

Правління Катеринославської професійної спілки журналістів висловило солідарність із «Приднепровским краем», заявивши, що більшовики подібні дії застосували і до соціалістичних та несоціалістичних газет Петрограда, Москви та різних провінційних міст з метою політичної боротьби з усіма течіями громадської думки, не згодними з їхніми поглядами. А це знищувало свободу слова, як одного з найважливіших факторів, що сприяв правильному вирішенню всіх висунутих революцією питань. Жодне насилля над органами друку, від кого б воно не виходило і в якій би формі не виявлялося, правління спілки журналістів ухвалило визнати взагалі неприпустимим і злочинним. Більшовики ж у своїх діях перевершили самодержавство. Діяльність A. І. Сапожникова як революційного цензора «Приднепровского края» правління визнало несумісним із званням журналіста та члена спілки журналістів, шо було ухвалено 31 жовтня (13 листопада) загальними зборами спілки журналістів, які одноголосно затвердили резолюцію правління і виключили А. І. Сапожникова з числа членів спілки [11,4 нояб.].

Дуже гостро питання про ці події обговорювалося 30 жовтня (12 листопада) на засіданні міської думи. Представник Трудової народно- соціалістичної партії гласний С. С. Анісімов позачерговою заявою довів до відома гласних рішення Революційного комітету про реквізицію «Приднепровского края», заявивши, що міська дума зобов'язана усіма силами протестувати проти цього насилля над свободою слова та друку. Міський голова В. І. Осипов (соціаліст-революціонер) повідомив, що в той же день біля восьмої години вечора по телефону від редактора «Приднепровского края» дізнався про постанову Тимчасового революційного бюро про закриття газети. На його прохання редактор приїхав до міської думи і передав текст цієї постанови, після чого В. І. Осипов зателефонував до Революційного комітету і висловив свій протест та незгоду з цією постановою, оскільки вона порушувала сутність свободи слова. Протест міського голови підтримали і схвалили його дії гласні Г. М. Малтапар (від фракції соціалістів-революціонерів та єврейських соціалістів), Л. А. Соболєв (від фракції конституційних демократів), М. С. Брук (від сіоністів). Відмінити постанову Революційного комітету про реквізицію «Приднепровского края» вимагав гласний А. М. Фушман (від фракції меншовиків і Бунда), а гласний І. М. Труба (від Українського демократичного трудового блоку) зробив заяву проти закриття «Приднепровского края» і протест проти методів боротьби, застосовуваних більшовиками.

Більшовики не погоджувалися зі своїми опонентами. Дії Революційного комітету гласний М. І. Хавський від імені фракції більшовиків визнав цілком правильними. Гласний Л. Д. Цимеринов зазначив, що Революційне бюро виконало рішення об'єднаного засідання Ради робітничих та солдатських депутатів із представниками полкових і заводських комітетів та професійних організацій від 27 жовтня (9 листопада). Відверто висловився гласнийB. А. Валявко: «Я не чув такого плачу з боку «Приднепровского края», коли закривалися робітничі газети контрреволюційним урядом і буржуазією. Де ж була свобода друку по відношенню до нас? Значить все вимірювалося співвідношенням сил. Тепер ми, робітники, при владі, із нами C. катеринославський гарнізон і ми будемо диктувати такі умови, які вигідні нам, а не вам».

Після досить гострого обговорення були проголосовані дві резолюції: Г. М. Малтапара від фракції соціалістів-революціонерів і єврейських соціалістів, підтриманої фракцією меншовиків та Бунду, в якій закриття «Приднепровского края» визнавалося принципово недопустимим, а Революційному комітету пропонувалося відмінити постанову свого бюро, та більшовиків, які запропонували думі визнати дії Революційного бюро, як і Губернського революційного комітету, щодо «Приднепровского края» правильними. Перша резолюція була прийнята більшістю 42 проти 17, при 3 таких, що утрималися. Резолюцію більшовиків підтримали 15, проти 41, утрималися 7. Після голосування гласний Л. А. Соболєв (кадет) запропонував уповноважити міського голову чи управу просити Революційне бюро зняти цензуру з «Приднепровского края». В. І. Осипов висунув пропозицію надати цензуру над газетою професійній спілці журналістів, проте обговорення цього питання дума перенесла на наступне засідання [11,2 нояб.; 13, арк. 296 - 302, 304 - 305 (зв.)].

Ще більш гостро обговорення цього питання тривало на засіданні Ради робітничих та солдатських депутатів. Представники профспілки друкарської справи заперечували контрреволюційність «Приднепровского края» і на знак протесту проти його закриття відкликали робітників з усіх друкарень, де видавалися соціалістичні газети. У запропонованій Е. Й. Квірінгом резолюції від більшовиків закриття газети на перехідний час визнавалося необхідним, Революційному ж комітетові доручалося відкрити її, коли це стане необхідним. Далі лунали виступи представників профспілки друкарської справи, меншовиків та есерів, які присутніми на цьому засіданні представниками робітників були зустрінуті «шаленим шумом та лайкою». Озерський (від заводу Гантке) від імені заводського комітету у край нестриманих виразах звинуватив помірковані соціалістичні партії у тому, що вони торгуються, нічого не роблять для революції, зраджують інтереси робітників. Головуючий намагався зупинити виступ Озерського, але це викликали шум і протести з боку зібрання. Нічого не дали й спроби більшовиків заспокоїти присутніх. Головуючий змушений був закрити зібрання, оскільки ситуація вийшла з під контролю [14, арк. 11 - 12].

2 (15) листопада це питання знову розглядалося на засіданні виконкому Ради робітничих та солдатських депутатів. Е. Й. Квірінг повідомив, що за новим виданим Раднаркомом законом про друк закриттю підлягали газети, які закликали до контрреволюційних дій, а оскільки «Приднепровский край» цього не робив, і минув гострий момент, який вимагав закриття газети, та наближалися вибори до Установчих зборів, він запропонував газету відкрити, але встановити над нею цензуру. Поіменним голосуванням за цю резолюцію відкриття газети підтримали 14 присутніх (Ройзенман, Квірінг, Гребенюк, Натансон, Воробйов, Боборикін, Кольченко, Бердичевський, Василюк, П. Павел, Зайцев, Фріман, Брайловський, Захаров), проти були 7 (усі представники заводів - Новіков, Алілуєв (трубний завод «А»), Ярощук, Ніколай (завод Сіріус), Озерський (завод Гантке), Чебаненко (нижньодніпровські майстерні), Гладкий (паровозні майстерні)) і утрималися 6 (Яковлєв, Берешанський, Новіков, Воронко, Шнайдер, Д. Огюст). До протоколу на пропозицію Іцхакіна було записано, що свобода друку є завоювання, з яким не можна боротися закриттям газет, робітників, які це зробили, треба переконати у шкідливості цього для них самих, і що вони самі повинні її відкрити [12, арк. 71].

Таке вирішення питання було неоднозначно зустрінуте. Це рішення засудили робітники снарядно-пресової майстерні Брянського заводу на своїх зборах, заявивши протест проти такої постанови [9, 11 лист.].

На які роздуми наводить розгляд подій, пов'язаних із закриттям газети «Приднепровский край» у Катеринославі на початку листопада 1917 р. Перш за все, це не було якимось локальним, специфічним явищем, а стало відображенням подібних процесів, які в цей час відбувалися в багатьох містах Росії. Новий уряд діяв рішуче, прийнявши вже 27 жовтня (9 листопада) 1917 р. «Декрет про друк» та «Загальне положення про друк». У Декреті говорилося: «Всі знають, що буржуазна преса є найпотужнішою зброєю буржуазії. Особливо в критичний момент, коли нова влада ... тільки укріплюється, неможливо було цілком залишити цю зброю в руках ворога в той час, як вона є не менш небезпечною в такі хвилини, ніж бомби та кулемети». Правда, підкреслювався тимчасовий характер цих заходів, які зі зміцненням нового порядку та настанням нормальних умов суспільного життя будуть припинені [15, с. 222]. У Загальному положенні наводився перелік періодичних видань, які підлягали закриттю а саме: ті, що закликали до відкритого опору чи непокори робітничому і селянському уряду; які підбурювали народ шляхом явно наклепницького перекручення фактів; які закликали до діянь явно злочинного, тобто кримінального характеру [15, с. 222]. До липня 1918 р. відповідно до цього Декрету в радянській Росії було закрито понад 470 опозиційних газет [16, с. 18]. У Катеринославі про дії нової влади стало відомо вже на початку листопада 1917 р. [11,2 нояб.].

Московська газета «Русские ведомости від 8 (21) листопада 1917 р., в статті «Вопрос о печати» процитувала частину виступу В.І. Леніна на засіданні ВЦВК, де обговорювалося питання про друк: «Ми, більшовики, завжди говорили, що, коли ми будемо при владі, ми закриємо буржуазні газети. Терпіти буржуазні газети це значить перестати бути соціалістами. В революції не можна стояти на одному місці. Потрібно йти чи вперед, чи назад. Хто говорить про свободу друку, той іде назад і зупиняє потяг, який на всіх парах лине до соціалізму ... Не можна виділяти питання про свободу друку з питань класової боротьби. Ми обіцяли закрити газети і ми це зробимо. За нами - величезна більшість» [15, с. 227].

Політичні опоненти більшовиків робили все можливе, щоб протидіяти їм. 19 листопада 1917 р. у Москві, 26 листопада 1917 р. у Петрограді були проведені мітинги на захист свободи друку [15, с. 232 - 237]. Наприкінці грудня (за старим стилем) 1917 р. Друга Всеросійська конференція спілок робітників-друкарів схвалила відозву, в якій закликала всі спілки друкарів на місцях енергійно боротися за свободу друку, не коритися добровільно наказам про закриття газет, всіляко сприяти підпільним виданням, рішучіше протестувати, до страйку включно, проти дій більшовицької влади, спрямованих на придушення свободи друку [15, с. 239 - 240].

Усе викладене підтверджує загальність та закономірність тенденцій розвитку революційного процесу в Катеринославі та губернії протягом усього 1917 р. та початку 1918 р. До того ж перевага більшовиків у порівнянні з їх супротивниками окрім іншого була й в тому, що отримавши владу вони не гралися з нею, а діяли надзвичайно рішуче, використовуючи її як дієвий й ефективний інструмент для реалізації своїх програмних цілей. Інформаційна війна ставала важливою складовою їхньої політики, бо її результатом був вплив на маси, забезпечення їх підтримки, що конче потрібно будь-якій владі. Розуміли це й представники провідних партійно-політичних сил Катеринослава, особливо після отримання звістки про взяття влади в Петрограді більшовиками.

Але катеринославські більшовики, домігшись ухвалення 27 жовтня (9 листопада) 1917 р. на пленарному засіданні Катеринославської ради робітничих та солдатських депутатів за участю представників полкових і заводських комітетів, професійних організацій резолюції про передачу влади раді, так і не змогли її тоді практично реалізувати. Більшовизація Катеринославської ради відбулася на початку грудня 1917 р., розтягнувшись майже на три місяці (з вересня цього року). Та й захопити владу в Катеринославі більшовики наприкінці грудня (за старим стилем) 1917 р. змогли лише за умови зовнішньої збройної підтримки. Вже перебуваючи при владі (до початку квітня

1918 р.) вони так і не наважилися розпустити міську думу, яка в більшості була опозиційною їм. У багатьох інших містах як України, так і Росії, вони не вагаючись припиняли діяльність старих органів міського самоврядування. У такому контексті викликає питання й саме закриття газети «Приднепровский край». 27 жовтня (9 листопада) 1917 р. було ухвалене рішення про це, 29 жовтня (11 листопада) його реалізували, а вже 2 (15) листопада більшовик Е. Й. Квірінг запропонував газету відкрити.

Очевидними є протиріччя в розвитку революційного процесу в Катеринославі восени-взимку 1917 р. Провідні діячі катеринославських більшовиків тієї революційної доби (В. К. Аверін, Е. Й. Квірінг та ін) у своїх спогадах 1920-х рр. намагалися розібратися з цим. Один з авторів збірника «Пятая годовщина Октябрьской революции» М. Ю. Равич-Черкаський досить відверто зазначав: «У нашому середовищі жовтнева революція викликала цілковиту непідготовленість до таких великих подій. Достатньо сказати, що один дуже визначний працівник партії назвав жовтневу революцію та найближчі після неї події «авантюрою Леніна». У нас були ліві, були праві. Ми кип'ятилися, гризлися з угодовцями...» [8, с. 75]. У спогадах, вміщених у цьому збірнику, В. К. Аверін досить категорично заявив, що «.керівники Катеринославської організації, в особі т.т. Квірінга, С. І. Гопнер та Яковлєва, стали на точку зору тих, хто, не погоджуючись з лінією більшості членів Ц.К. нашої партії, залишили ряди Ради народних комісарів. Проводячи цю лінію, керівники Катеринославської організації, природньо, зміцнювали ряди «демократичних» думців, які намагалися протиставити себе міській раді. Так тривало до останніх чисел грудня 1917 року» [8, с.84]. У спогадах «Катеринославська Рада і Жовтнева революція», опублікованих у № 1 журналу «Літопис революції» за 1922 р., Е. Й. Квірінг, по суті, давав відповідь на подібні звинувачення, зазначаючи щодо подій кінця жовтня 1917 р. у Катеринославі: «Ми розуміли, що влада повинна перейти до рад, але в які конкретно форми має вилитися цей перехід, ми собі слабо уявляли... Звідси випливав, звичайно, ряд наших помилок, які тепер здаються такими очевидними. Коли прийшла звістка про повстання в Пітері, ми не зразу знайшли закінчену програму дій. мітинги показали, що маси цілком за владу рад і що в Катеринославі буржуазна контрреволюція не має ніякої опори. Якби рада була нашою, то перехід влади до ради відбувся б негайно. Навряд чи гайдамаки тоді виступили б проти нас» [17, с. 55 - 56]. При цьому сам Е. Й. Квірінг, по суті, визнавав, що до жовтня 1917 р. керівництво Катеринославської більшовицької організації не докладало достатніх зусиль для боротьби за раду [17, с. 56]. На початку 1930-х Й.В. Поляков, аналізуючи ці ж події, зазначав у своєму дослідженні: «У цих складніших умовах більшовицька організація знайшла вірний шлях. Вона рішуче подолала правоопортуністичні настрої серед частини активу. Ці настрої полягали в побоюванні викинути меншовиків і есерів з Революційного комітету, який міг би тоді здійснювати пролетарську владу, в відволіканні рішучої постави питання про розгін контрреволюційної міської думи., недостатній твердості в питанні закриття буржуазних газет.» [5, с. 27].

Ось в таких непростих умовах тривала боротьба в інформаційному просторі Катеринослава восени 1917 р. Події, що тоді відбувалися, підтверджують, що питання про свободу слова й друку в протистоянні різних партійних сил нерідко використовувалися як засіб політичної боротьби, набуваючи конкретного змісту в умовах політичних реалій класового суспільства.

Список використаних джерел

[1] Яценко, В. Я. (1999). Особливості розвитку катеринославської періодичної преси у 1917 р. (Загальна характеристика). Спадщина. До 75-річчя Держ. архівуДніпропетр. обл.: Ювілейний зб. Дніпропетровськ, 105 - 118.

[2] Борьба за Советы на Екатеринославщине. Сборник воспоминаний и статей. (1927). Днепропетровск.

[3] Пятая годовщина Октябрьской революции. 1917 - октябрь - 1922. (1922). Екатеринослав.

[4] 1917 - 1927. Десять лет борьбы и строительства на Днепропетровщине. (1927). Днепропетровск.

[5] Поляков, Й.В. (1933) Катеринославські більшовики в боях за Жовтень. Дніпропетровськ.

[6] Борщевский, В. Я. (1962). Рабочий класс и Советы Донецко-Криворожского бассейна в Октябрьской революции. Днепропетровск, ч. ІІ.

[7] Борщевський, В.Я. (1961). Робітники Катеринослава в дні Жовтня. Дніпропетровськ,

[8] Приднепровский край. (1917). Катеринослав.

[9] Звезда. (1917). Катеринослав.

[10] Передруковки з газети «Борьба», «Приднепровский край» про діяльність Катеринославської ради робітничих і солдатських депутатів. Державний архів Дніпропетровської області, ф. 24, оп. 1, спр. 248, 180 арк.

[11] Народная жизнь. (1917). Катеринослав.

[12] Передруковки з газети «Наша борьба» про революційні події в Катеринославі. Державний архів Дніпропетровської області, ф. 24, оп. 1, спр. 238, 74 арк.

[13] [14] Журнали зборів Катеринославської міської думи за серпень-грудень 1917 р., Державний архів Дніпропетровської області, ф. 469, оп. 1, спр. 1,462 арк.

[15] Передруковки з газети «Бюллетени Екатеринославского губернского исполнительного комитета общественных организаций» 1917 р., Державний архів Дніпропетровської області, ф. 24, оп. 1, спр. 237, 134 арк.

[16] «Свободное слово не может быть страшно для демократии» (1991). Дружба народов, (10), 211 - 240.

[17] Позднякова, І. (2005). Цензурна політика періоду становлення радянської влади 1917 - 1919 рр. Бористен, (8), 18 - 20.

Квірінг, Е. І. (1967). Катеринославська рада і Жовтнева революція. Незабутні роки. Спогади учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. Київ, 52 - 66.

Размещено на Allbest.ru/