Друга радянізація Станіславської області - підготовка передумов до колективізації та індустріалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Друга радянізація Станіславської області - підготовка передумов до колективізації та індустріалізації

Санкович Марія, аспірантка кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Анотація

Мета дослідження - спираючись на архівні матеріали та наукову літературу розкрити механізм насадження радянської влади (другої радянізації) на землях Західної України на прикладі Станіславської області. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, науковості та системності. Використано метод узагальнення, класифікації, подокументного аналізу джерел. Наукова новизна полягає в тому, що виокремлено механізм насадження соціалістичних перетворень у економіці через радянізацію західного регіону України на прикладі Станіславської області. Розкрито кадрову політику, що здійснювалася надісланим партійним, комсомольським, господарським, правоохоронним елементом під прикриттям армії, каральних відділів НКВС і НКДБ та поодинокими прихильниками з числа місцевого населення через створені ними й проголошені ради (сільські, селищні, районні, міські, обласна) депутатів трудящих та їх виконкоми.

Висновки. Під гаслами радянізації здійснювався наступ на національні, культурні, господарські звичаї і традиції українського народу. Насадження соціалістичної системи перебувало у тісному зв'язку з питаннями добору, підготовки й розподілу кадрів. Сталінська кадрова політика спонукала до того, що в західноукраїнські області скеровувалися малоосвічені партійні функціонери, котрі не розуміли специфіку регіону, не володіли українською мовою. Сталінський режим використав різноманітні механізми впливу на свідомість людей - від радянізації, пропаганди до масового терору. Однак місцеве населення у своїй більшості залишилося прихильниками української національної ідеї та традиційних устоїв господарювання.

Ключові слова: землі Західної України, радянізація, кадри, ради депутатів трудящих, колективізація, індустріалізація, ОУН, УПА.

Abstract

The second sovietisation of the Stanislav region - preparing the preconditions for collectivisation and industrialisation

Sankovych Maria, PhD-student at the Department of World History, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

The purpose of research aims to reveal the mechanism of implanting Soviet power (the second Sovietization) in the lands of Western Ukraine, using the example of the Stanislav region and the socialist system. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, scientificity, and systematic analysis. Generalization, classification, and source document analysis methods are employed. The scientific novelty lies in isolating the mechanism of implanting socialist changes in the economy through the Sovietization of the western region of Ukraine, exemplified by the Stanislav region. The article uncovers the personnel policy implemented by the dispatched party, Komsomol, economic, law enforcement elements under the cover of the army, punitive units of the NKVD and NKDB, and individual supporters from the local population through the councils (village, town, district, city, regional) of labor deputies and their executives.

Conclusions. Under the slogans of Sovietization, there was an assault on the national, cultural, economic customs, and traditions of the Ukrainian people. The implantation of the socialist system was closely linked to the issue of selection, training, and distribution of personnel. Stalins personnel policy led to the influx of poorly educated party officials into the western Ukrainian regions who did not understand the region's specifics and did not speak Ukrainian. The Stalinist regime utilized various mechanisms of influencing people's consciousness -from Sovietization and propaganda to mass terror. However, the majority of the local population remained committed to the Ukrainian national idea and traditional ways of life.

Key words: lands of Western Ukraine, Sovietization, personnel, councils of labor deputies, collectivization, industrialization, OUN, UPA.

Постановка проблеми

Упродовж віків на західних землях України сформувалися певні особливості історичного та культурного розвитку. Характерною ознакою було домінування українського сільського населення над міським. У містечках Галичини переважали представники інших народів та віросповідань. Визначальною ознакою економіки регіону були соляні промисли, лісозаготівля, дещо пізніше - нафтовидобування і розроблення калійних солей. На західноукраїнських землях на початку 1950-х років завершено суцільну колективізацію сільського господарства та розпочато масштабну індустріалізацію, згодом урбанізацію. У місцях залягання природних ресурсів з'явилися нові українізовані міста, розбудувалися старі, зазнала змін інфраструктура селищ та сіл, знищено хутори (прообраз фермерських господарств). Яким чином упродовж відносно короткого проміжку часу радянська влада змогла докорінно змінити сформовану віками політичну, економічну, соціальну сфери?

Аналіз джерел та останні дослідження

Темі суспільно-політичних, соціально-економічних, освітньо-культурних процесів, внаслідок другої радянізації західного регіону України, присвятили свої праці науковці, що згуртувалися довкола щорічних науково-практичних конференцій у Дрогобицькому державному педагогічному університету ім. І. Франка і випуску ними колективних монографій за редакцією В. Ільницького (Ільницький, 2021, 2022, 2023). Активну участь у вищевказаних наукових проєктах продемонстрував професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу О. Малярчук (Малярчук, 2021, 2022, 2023) та ін. У статтях виокремлено етапи, методи й засоби колективізації сільського господарства, індустріалізації, особливості здійснення кадрової політики, ідеологічне забезпечення, структурну перебудову господарського механізму, його ефективність, соціально-побутові умови життя західноукраїнського населення. У радянську добу економічна політика закріплювала монопольне право держави володіти та розпоряджатися засобами матеріального виробництва, що впливало на форми виробничих відносин. Авторка статті використала матеріали партійних фондів Державного архіву Івано-Франківської області.

Мета дослідження - спираючись на архівні матеріали та наукову літературу розкрити механізм насадження радянської влади (другої радянізації) на землях Західної України на прикладі Станіславської області.

Виклад основного матеріалу

У квітні 1944 р., у ході військових дій Другої світової війни, Червона армія ввійшла у п'ять районів Станіславської області (Снятинський, Заболотівський, Гвіздецький, Городенківський, Коломийський) і місто Коломию. У них, до моменту витіснення німецьких військ з інших районів області у серпні 1944 р., партійно-комсомольські осередки під прикриттям армії, підрозділів НКВС та НКДБ проголосили районні й сільські ради депутатів трудящих, виконавчі комітети. 13 жовтня 1943 р. ЦК КП(б)У зобов'язав обкоми партії східних областей і наркомати УРСР відряджати людей у розпорядження відділу кадрів ЦК КП(б)У з метою долучення їх до так званого кадрового резерву. У кожну західноукраїнську область відправляли мобільну групу з 60-100 осіб, із яких формували керівний склад обкомів, облвиконкомів, райкомів, райвиконкомів, а також апарат НКВС і НКДБ Української РСР, які разом із частинами Червоної армії вступали на зайняту територію західного регіону. Так, згідно з рішенням ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У у Харкові були сформовані оперативні групи партійно-радянського, комсомольського і господарського активу для роботи у західних областях України.

Протягом весни-літа 1944 р., у західні області прибували оперативні групи, які негайно приступали до створення партійних, радянських, комсомольських, фінансових, торгових, господарських організацій та установ на місцях. Станом на 1 серпня 1944 р. у Львівській, Тернопільській, Дрогобицькій, Волинській, Станіславській і Чернівецькій областях почали діяти утворені таким чином обласні комітети КП(б)У та ЛКСМУ, виконкоми обласних Рад депутатів трудящих і обласні Ради профспілок. З 220 райкомів і 19 міськкомів партії, що діяли тут напередодні війни, розпочали роботу 180 райкомів і 15 міськкомів. Було створено 1556 первинних партійних організацій, 32 кандидатські та 2 партійно-комсомольські групи, які нараховували 5709 членів і кандидатів у члени партії. У середині серпня 1944 р. у західних областях України вже було створено 564 первинні комсомольські організації, що нараховували 5068 членів (Ярош, 1995, с. 68).

Партійно-комсомольські сили чисельністю майже одинадцять тисяч осіб й узяли на себе функцію радянського будівництва, й так званої другої радяніза- ції в шести областях західного регіону України на засадах партійно-військової дисципліни. Первинні партійні та комсомольські організації були беззастережними провідниками політики більшовицької партії. Одночасно у партійних директивах особливий наголос робився на створенні партійних і комсомольських організацій у селах, які мали рости за рахунок місцевого активу. Відсутність місцевих сільських комуністів та комсомольців (за винятком кількох десятків уцілілих членів КПЗУ), значно ускладнювали механізм насадження радянської влади у містах і на селі. У новостворених західноукраїнських областях влада була практично експортована зі Сходу Української РСР і сформована за сталінським зразком СРСР. За кількістю первинних партійних і комсомольських організацій на перших місцях знаходилися Станіславське облуправління НКДБ - 150 членів та кандидатів і 41 комсомолець й Станіславське облуправління НКВС - 100 членів та кандидатів і 29 комсомольців (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп.1, спр. 285, арк. 35).

На місцях ситуація розгорталася таким чином. Новоприбулий секретар райкому КП(б)У разом із своїм партактивом (плюс поодинокі місцеві активісти, якщо такі виявлялися) у кількості двох-трьох десятків працівників, під прикриттям органів НКВС, НКДБ і невеликого військового гарнізону (разом 50-70 бійців і десяток офіцерів), збирали в районному центрі робочу групу і перед нею «ставили задачу». Її суть полягала у створенні та проголошенні, дискредитованих у 1939-1941 рр. органів радянської влади у містах і селах - міських і сільських Рад депутатів трудящих та їх виконавчих комітетів, проведенні районного мітингу. Усіх спеціалістів району намагалися взяти на облік і розпочинати з відновлення роботи промисловості (пекарень, тартаків, млинів, артілей) спочатку у райцентрі та довколишніх селах. Наступне - провести загальний облік збитків нанесених війною. Згодом організувати роботу шкіл, клубів, лікарень і т. д. Щотижневі наради (звіти) голів, їх заступників мали виступити дієвим механізмом щодо негайного насадження політики партії й уряди та виконання поточних завдань, пов'язаних з мобілізацією необхідних матеріальних і людських ресурсів для подальшого просування фронту.

Аналіз тогочасних архівних партійних документів і директив Державного Комітету Оборони (ДКО) окреслює коло першочергових проблем: централізована хлібоздача (підготовка і проведення осінньої сівби), видобуток (переробка на місці) нафти і газу, лісозаготівля та вкрай актуальні залізнодо- рожні перевезення. Відступаючі німецькі війська частково пошкодили транспортні артерії та вивезли відповідне обладнання. Одночасно розпочинали діяльність військові комісаріати для мобілізації чоловіків віком від 18 до 50 років у Червону армію. Директори промислових підприємств і керівники установ перед загрозою особистої кримінальної відповідальності мали право набирати на роботу місцевих військовозобов'язаних тільки із санкції відповідного райвійськкомату.

Більшовицька партія створювала на свій зразок державні органи управління на місцях з нуля, які були їй підконтрольні, підзвітні та укомплектовані її членами чи прихильниками на усіх рівнях. Перша радянізація, що тривала з вересня 1939 р. по червень 1941 р., була занадто малим відтинком часу і не заклала фундамент політичної системи. Репресивна політика (терор, депортації, голодомори, націоналізація, атеїзм) не сприяли появі до неї симпатій місцевого населення. У свідомості західноукраїнського населення новий тип радянської політичної системи асоціювався з жорстоким насиллям та безбожництвом. Назавжди закарбувалися в пам'яті народу переповнені тюрми і катівні невинно вбитими та замордованими людьми у червні 1941 р.

Про партійну чисельність першої хвилі приїжджого елементу можна довідатися з довідки «По Оргінструкторському Відділу Станіславського Обкому КП(б)У» від 25 жовтня 1944 р. Склад обласної парторганізації: членів ВКП(б) - 1246, кандидатів в члени ВКП(б) - 317 (разом 1563); кількість первинних парторганізацій - 167, із них промислових - 4, транспортних - 11, зв'язку - 4. Поступило заяв від комуністів, що залишалися на окупованій німцями території - 83, розглянуто - 12. Організовано РК КП(б)У - 36, МК КП(б)У - 2. Склад обласної комсомольської організації - 771 осіб. Кількість комсомольських організацій - 118. Зареєстровано комсомольців, що залишалися на окупованій німцями території - 886. Розглянуто заяв 58, відновлено - 55, виключено - 3. Прийнято в члени ЛКСМУ - 28. Організовано МК, РК ЛКСМУ - 38. Організовано виконкомів Райрад, Міськрад депутатів трудящих - 38. Організовано Обкомів профспілок - 6 (політпросвітпрацівників, працівників лісу і сплаву, працівників зв'язку, працівників держторгівлі, працівників середніх і початкових навчальних шкіл, працівників земельних органів) (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 195, арк. 3-4). До війни на партійному обліку у Станіславській області стояло 3429, із них членів ВКП(б) - 2697, кандидатів у члени ВКП(б) - 732 (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 275, арк. 23).

Вітчизняна вчена Г. Стародубець провела детальний аналіз партійної номенклатури регіону: «Унаслідок специфічної кадрової політики влади в західному регіоні сформувалося високоідейне, але не надто фахове й морально невибагливе управлінське середовище, притаманне радянським органам влади загалом, адже призначення на посади за партійною ознакою, нехтуючи освітою та фаховими навичками висуванця, було загальносоюзною тенденцією, що сформувалася у 1930-х роках унаслідок повної узурпації влади комуністами. Користуючись нагодою, очільники обкомів східних українських земель, які за рознарядками ЦК КП(б)У відряджали в регіон не надто компетентних осіб, намагалися в такий спосіб позбутися кадрового баласту в підконтрольних їм відомствах та організаціях. Чимало прибулих керівників, не виявивши належних навичок управління, були звільнені з посад через фахову непридатність, що спричиняло плинність кадрів. Непоодинокими ставали випадки, коли поведінка новоприбулих керівників була настільки кричущо аморальною, що навіть в умовах кадрового голоду їх змушені були звільняти з обійманих посад. Упродовж 1945 р. із цих мотивів усунуто з посад 1 194 особи номенклатури ЦК КП(б)У, що становило 30% загальної кількості звільнених» (Стародубець, 2016, с. 142).

Місцевих активістів піддавали ретельній перевірці й за умови найменшої підозри у зв'язках із антибільшовицьким рухом Опору чи не лояльності до влади - ув'язнювали. Поширеною була практика, коли районне партійне керівництво із за боязні взяти на роботу «засланого бандерівця» чи інший «сумнівний елемент» віддавали перевагу полякам. Корінне населення розглядалося радянською владою, як потенційні вороги, з якими укладається угода про співпрацю. Джерелом поповнення сільської влади у своїй більшості виступали місцеві селяни чи сільська інтелігенція. З ідеологічних переконань вони намагалися уникати зайвих контактів з новою владою - «другими рускіми», «москалями», «совєтами», «совітами», «східняками», «більшовиками», «червоними» і т. д. Інша частина населення, будучи аполітичною, все таки не хотіла ідентифікувати себе з цією владою та ставати співучасниками репресій проти своїх земляків і батьківської віри. Були й такі, котрі боялися бути вбити чи переслідуваними за співпрацю з новими ворогами.

Протиборюючі сторони взаємно знищували один одного і не гребували використанням жорстоких методів та засобів відстоювання своїх позицій. Далеко непоодинокими були випадки фізичного знищення та залякування місцевих активістів, насамперед голів сільрад, заступників, секретарів тощо. Представники нової влади на місцях опинилися під «перехресним вогнем» постійної небезпеки з боку українських повстанців та більшовицько-радянських органів влади. Практика показала, що партійне керівництво воліло усі свої помилки зводити до єдиного знаменника - політичної неблагонадійності місцевих висуванців чи не виправданої довіри. Освіта у цих людей, як правило, була невисокою. Відповідальності за кадрові прорахунки, опосередковано розподілялися між різними ланками вертикальної структури управління.

Робота голови сільської ради, секретаря, активіста в ті роки була важка і небезпечна. Радянська влада вимагала від них виконання нереальних планів: зі збору податків (контингенту) - заготівля молока, м'яса, картоплі, вовни, сіна, лісу й т. д. Окремо оцінювалася робота спрямована на розповсюдження облігацій державної позики. За невиконання чи недовиконання цих часто непосильних завдань можна було не лише позбутися роботи, але й отримати декілька років тюремного ув'язнення або висилку. З іншого боку, якщо голова сільради старався і таким чином явно співпрацював з радянською владою, то міг отримати покарання від боївки служби безпеки УПА. Часто особи, яких в силу різних обставин призначали головами чи секретарями, намагалися якомога швидше позбутися цієї посади і виїхати в іншу область чи зникнути.

Запотребування у чиновниках обласної і районної управлінської ланки передбачало чисельність майже 5 тис. осіб. Укомплектованість апарату Станіславської області працівниками становила 40 %. Абсолютна більшість із новоприбулих і відряджених раніше не працювали в західних областях і «слабо володіли» українською мовою. Втрати убитими і «пропавшими через націоналістів» становили 200 осіб, або 10% - кожний десятий (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 12). Не випадково побутувала думка, що якщо поїхати у віддалене село, особливо гірське, то «живим звіди не повернешся». Побоювання чиновників мали реальні підстави, адже вбивства партійно-радянського активу та надісланих фахівців у 19441950 рр. були звичним явищем.

Постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецьких окупантів» (серпень 1943 р.), «Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР» (вересень 1944 р.), «Про заходи допомоги західним областям Української РСР у справі покращення масово-політичної і культурно-освітньої роботи» (грудень 1944 р.) та інші визначали основні завдання розвитку соціально-економічного й суспільно-політичного життя західних областей. З ідеологічних міркувань, ці так звані «політико-господарські заходи», які проводилися партійно-комсомольськими силами полягали в «розгортанні масово-політичної роботи» серед місцевого населення. На практиці за окремими сільрадами закріплювалися поіменно представники райкому партії та комсомольці з відповідною озброєною військовою охороною. Труднощі щодо виконання завідомо непосильних сільськогосподарських податків полягали ще й в тому, що більшість господарств селян в ході військових дій були спалені, а їх на загал облікували і включили у звітність. Так, у Жовтневому районі село Тумир, де із 280 господарств залишилося тільки 19, село Хворостки - із 100 залишилося 13 і т. д. (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 162, арк. 18).

У цей час партійно-радянська влада видає низку карально-репресивних постанов спрямованих проти «приватновласницьких інтересів»: Раднаркому УРСР - № 675 «Про сіноздачу з урожаю 1944 р.» від 17 червня 1944 р., №695 «Про заготівлі м'яса, молока і вовни на 1944 р.» від 21 червня 1944 р.; Раднаркому СРСР - №792 «Про порядок заготівлі картоплі і овочів з урожаю 1944 р.» від 30 червня 1944 р. У цих документах визначався порядок обов'язкового постачання державі сільськогосподарської продукції одноосібними селянськими господарствами. Постанови не розповсюджувалися на господарства колгоспників, робітників, службовців, непрацездатних через похилий вік.

Обласний комітет партії вимагав від секретарів райкомів, голів райвиконкомів «широкого розвороту» щоденної роботи на нафтопромислах і в ліспромгоспах для негайного виконання поставок встановлених ДКО. У службових звітах вказано, що нафтова промисловість Станіславської області уже на четвертий день після звільнення розпочала свою діяльність на Надвірнянщині (нафтопромисел №7 - Битків) та Рожнятівщині (нафтопромисел №6 - Ріпне), що охоронялися військами і підрозділами НКВС. На 1 вересня 1944 р. нафтопромисел № 7 видобував нафти 52 тонни на добу (у 1941 р. - 71,1 тонн), 58680 метрів кубічних газу з якого отримували 5000 кг газоліну. На той час уже працювала 161 свердловина (у 1941 р. - 234) (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 179, арк. 144). Нафтопромисел № 6 у Ріпне 76,2 тонни на добу (у 1941 р. - 90 тонн); працювала 321 свердловина, з яких 41 простоювала (у 1941 р. - 262). (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 179, арк. 104). Станом на 8 грудня 1944 р. для 4-го Українського фронту, який ввійшов на територію Угорщини, надіслано 2800 тонн бензину, 800 тонн газоліну, 2170 тонн керосину. У відповідності з постановою ДКО № 6589 від 24 вересня 1944 р. і наказу Народного Комісаріату Нафтової промисловості № 362 від 25 вересня 1944 р. було дозволено проводити відновлювальні роботи, а також буріння свердловин без затвердження відповідної документації і кошторисно-фінансових розрахунків.

Згідно рішення ДКО СРСР Станіславській області на четвертий квартал 1944 р. було встановлено план у розмірі 348 тисяч кубометрів деревини: 190 тис. для прифронтових залізних доріг, 113 тис. - ділової деревини, 35 тис. - кріплення для шахт Донбасу, 10 тис. - виготовлення залізнодо- рожних шпал. Так, із 29 районів Станіслвщини, які мали план по лісозаготівлях, на 5 грудня виконали план тільки у Надвірнянському районі (секретар райкому тов. Бутко, голова райвиконкому тов. Костенко) і через 5-6 днів мали завершити виконання плану в асортименті у Калушському районі (секретар райкому тов. Кириленко, голова райвиконкому тов. Бондаренко). Калушський район щодо «вивозу дров до залізнодорожних станцій для подальшої погрузки» знаходився на першому місці в області (Держархів Івано- Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 45-46).

Станіславською обласною прокуратурою 13 листопада 1944 р. було розіслано усім міськрайпрокурорам наказ прокурора СРСР № 248 від 14.10.1944 р. «Про нагляд за виконанням Наказу Прокурора Союзу РСР №288-с». Апаратом обласної прокуратури було організовано перевірки в Облліспромтресті про причини не виконання планів заготівлі і вивезення дров і лісоматеріалів у світлі постанови ДКО від 10 жовтня 1944 р. Правоохоронні органи викрили масові «факти формальної мобілізації, як робочої сили так і транспорту головним чином головами сільрад, в силу відсутності необхідного контролю головним чином зі сторони голів виконкомів райрад...». У «саботажі» та «злісному ухилянні від мобілізації на лісозаготівлю» були звинувачені десятки працівників низової управлінської ланки та отримали різні терміни покарання. Прокурори у кожному районі області оформляли кримінальні справи по ст. 56-20, 54-14 Кримінального кодексу УРСР і направляли справи у Військовий Трибунал. У звітах перевірок вказувалося, що суттєвий вплив на зрив планів лісозаготівлі мали «бандерівці». Так, у Богородчанському районі не працював лісопильний завод через відсутність лісоматеріалів. «Бандерівці» заборонили проводити вирубку лісу. У 15 лісорубів відібрали пили, сокири і попередили, що у випадку повторної появи у лісі, вони будуть розстріляні (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 289, арк. 64).

На перешкоді далекосяжних геополітичних амбіцій більшовицької партії у поширенні свого військово-політичного впливу у країнах Східної Європи, стояли ОУН і УПА. Головне завдання радянської влади полягало в тому, щоб налаштувати місцеве населення проти цих формувань. Місцеве населення, в силу різноманітних підступних заходів партійно-радянської влади ставало іншим, ніж чотири-п'ять місяців тому - заручниками ситуації, опинившись «під перехресним вогнем». Не було більше сім'ї, звідки б батько, чоловік, брат не був мобілізований у Червону армію. Уже сам факт «зв'язку» населення з Червоною армією зігравав свою роль - поневолі демонстрував «зрощення» з радянською державою. І якщо п'ять місяців тому назад місцеве населення у своїй основній масі беззастережно допомогало українському визвольному руху, то тепер воно часто «пасивно» відмовлялося від допомоги. Завдання партійно-радянських органів полягало в тому, щоби закріпити і розгорнути подальші свої успіхи у справі мобілізації населення проти оунівців і бандерівців (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 7).

У різні часи окупанти чи то польські часів «пацифікації», чи німецькі - «нового порядку», застосовували принцип так званої збірної, тобто колективної відповідальності населення. Партійно-радянська влада мала свій аналогічний досвід апробований на неозорих просторах СРСР. Перший секретар Станіславського обкому КП(б)У, зі знанням справи, тов. Слонь у своїх настановах щодо «накачки» партактиву неодноразово наголошував, «щоб налаштувати населення проти «бандитів» необхідно проводити відновлювальні роботи щодо спалених мостів, знищених будівель силами місцевого населення і його матеріалами. Все це покласти на шию місцевим. Треба щоб населення відчуло, що все, що роблять бандити у повній мірі відбивалося на них» (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 54). З одного боку - «показати народу, що радянська влада - це не польська і не австрійська - капіталістична, а їхня «рідна», і що вони повинні її захищати. З другого - «оунівці» і «бандерівці» - це люті вороги українського народу, і з ними треба боротися, як з пособниками німців, фашистів. При цьому послуговуватися виключно такими словами, як «бандити», «головорізи», «кати» (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 5). «Наша основна задача - вести саму жорстоку боротьбу, як збройну, так й ідеологічну з німецько-українськими націоналістами - ланцюговими собаками німецького фашизму і своєчасно організувати трудящих області на загальну допомогу фронту, на виконання господарсько-політичних задач. Основним і найважливішим задачами нашої області, партійної організації на сьогодні являється виконання плану хлібозаготівлі по фонду Червоній Армії. Я повинен сказати, що справа виконання хліба у фонд Червоної Армії у нас в області ведеться погано, нетерпимо. На 5 грудня ми маємо виконання плану на 30 %. ЦК партії зобов'язав нас до 15 грудня завершити цю справу (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 163, арк. 58). У 1945 р. кращі партійні, радянські та господарські керівники за успішне виконання державного плану хлібозаготівель були удостоєні бойових нагород СРСР. У Станіславській області указом президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1945 р. орденом «Вітчизняної війни І ступеня» нагороджено 57 осіб, орденом «Вітчизняної війни ІІ ступеня» - 16 (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 188, арк. 5-8).

На засіданні обласного партійного активу Станіславської області 12 жовтня 1944 р. підлеглим давалася вказівка: «Розказувати, що банди УПА діють не як політична організація, а як шайка розбійників, вбивць і грабіжників. Склад УПА в основному з осіб до 35-ти літнього віку, при чому активу роль в якості агентів використовуються дівчата, які виконують роль розвідниць. Молодь й інтелігенція сіл знаходиться під впливом активних націоналістичних елементів і це безумовно показує, що пропаганда політики радянської влади довкола рішень партії і уряду серед цієї категорії людей ведеться недостатньо, а також розвінчування суті ОУ[ [... Мета широкої роз'яснюючої політико-масової роботи повинна переслідувати задачі політично розвивати основну масу населення, які відірвалися від бандформувань УПА і тим самим паралізувати їх активну діяльність, перетягнути основну частину населення із націоналістичної системи до заходів радянської влади, а молодь - під впив комсомольських організацій (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 162, арк. 16).

Директиви підпілля з ідеологічних питань базувалися на програмних завданнях, схвалених третім надзвичайним Великим Збором ОУН, що відбувся 21-25 серпня 1943 р. «Організація Українських Націоналістів, - відзначалося збором, - бореться за Українську Самостійну Соборну Державу й за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі... Проти посиленого шовіністичного курсу більшовицької політики, спрямованої на русифікацію місцевого населення» (ОУН, 1955, с. 107, 152).

Партійне керівництво надзвичайно тривожила діяльність українських повстанців, які в недалекому минулому контролювали цілі повстанські республіки на Волині, Рівненщині та Прикарпатті. Вони претендували на роль військово-політичної адміністрації, а в окремих районах Карпат навіть до початку 1950-х років. Першорядним завданням нової радянської влади було перехопити ініціативу в оунівців та бандерівців й якнайшвидше повернути контроль над територією при допомозі регулярної армії та каральних військ НКВС і НКДБ.

Радянізація проводилася за сталінським зразком, передусім сільськогосподарського життя регіону, тобто підготовка до суцільної колективізації через насадження супряжних груп та земельних органів (земельних громад) при сільських радах. Вони мали бути своєрідними «містками» у підготовці до суцільної колективізації сільськогосподарського виробництва і майбутньої індустріалізації. Під прикриттям надання допомоги бідняцьким господарствам, сім'ям червоноармійців та інвалідам Вітчизняної війни в районах області на весну 1945 р. було організовано 25943 супряжні групи (супряги - спільний обробіток - надання допомоги безкінним господарствам). З одного боку, вони надали дієву допомогу 4000 господарствам - виорали і засіяли зернових на площі 85600 гектарів, отримали державну позику на суму 1 млн 700 тис. крб. (Держархів Івано-Франківської обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 282, арк. 25). З другого - такими діями радянська влада взяла ініціативу у свої руки і підготувала ґрунт до так званих «соціалістичних перетворень». На польових роботах між супряжними групами, земельними громадами, сільрадами і районами, широко розгорталося соціалістичне змагання в честь перемоги.

На початку весни 1945 р. у районах Станіславської області в обов'язковому порядку при сільских радах створювалися постійно діючі комісії для організації земельних громад. Земельні комісії займалися розподілом земель між селянськими господарствами, виділенням зерна для посіву, державних позик, вивезенням місцевих добрив на поля і організацією супряг. Одночасно створювалися фінансові комісії, які вели необхідні розрахунки та культурно-побутові. Такими вкрай необхідними господарськими заходами велися підготовчі роботи спрямовані в подальшому на переведення індивідуальних селянських господарств на соціалістичні засади та суцільну колективізацію. На нарадах сільського активу обговорювалися питання організації земельних громад у селах і первинних комсомольських сільських організацій. У сто- ренні комсомольських осередків першість на себе брали молоді вчителі, котрі прибували зі східних областей України та бійці винищувальних батальйонів (стрибки). У великих селах створювалися 2-3 земельні громади.

Курс партії та органів радянської влади на колективізацію сільського господарства західноукраїнського регіону наштовхнувся на опір українського селянства та ОУН, УПА. Директиви підпілля базувалися на програмних завданнях, схвалених проводом ОУН. «Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія, - відзначалося в них, - борються за знищення большевицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян» (ОУН, 1955, с. 270).

У повоєнному трактуванні українського націоналізму на базі програми, оформленої на третьому Надзвичайному Зборі ОУН від 21-25 серпня 1943 р., вказувалося, що ОУН розв'язує питання: «національні, соціальні, культурні. Національні питання розв'язує в той спосіб, що признає нації право на визначення, а в УССД признає національним меншостям право на культурну автономію. Соціяльні питання розв'язує в той спосіб, що признає інтерес продукційних суспільних станів, а не паразитичних. Селянство має право власності на землю. Воно одержить безплатно всю землю колгоспів, поміщиків, монастирів і церков. Нормою в Україні буде самостійне господарство. Робітництво - в промисловості допускається потрійна власність: державна, кооперативна і приватна. Робітники будуть забезпечені згідно з їх потребами» (Гай-Нижник, с. 267).

Наприкінці 1947 р. партійно-радянські органи при допомозі армії та каральних військ НКВС і НКДБ, зломивши опір ОУН і УПА, опанували ситуацію в низинних районах Станіславської області та забезпечили підготовку передумов до безпосередньої колективізації села та подальшої індустріалізації промисловості. Пройшло три роки після встановлення радянської влади в регіоні, а довоєнного рівня колективізації селянських господарств не було досягнуто. Незважаючи на загрозу розкуркулення та депортації, примусова колективізація спричинила жорсткий опір селянства. У гірських районах Карпат збройних опір тривав до 1950-х років, а суцільна колективізації сільського господарства не була проведена.

Висновки

Під гаслами радянізації здійснювався наступ на національні, культурні, господарські звичаї і традиції українського народу. Насадження соціалістичної системи перебувало у тісному зв'язку з питанням добору, підготовки й розподілу кадрів. Сталінська кадрова політика спонукала до того, що в західноукраїнські області скеровувалися малоосвічені партійні функціонери, котрі не розуміли специфіки регіону, не володіли українською мовою. Сталінський режим використав різноманітні механізми впливу на свідомість людей - від радянізації, пропаганди до масового терору. В умовах військово-політичного протистояння, з одного боку, місцевого населення західних земель України, підпілля ОУН і відділів УПА, а з іншого - органів партійно-радянської влади, каральних військових підрозділів, за село тривала драматична боротьба. Селянство змушене було на собі винести весь тягар безпрецедентної війни та соціалістичних експериментів.

радянізація соціалістичний політика економіка

Список використаних джерел та літератури

1. Державний архів Івано-Франківської області.

2. Гай-Нижник П. (2020). Українська держава: суспільно-політична модель і соціально-економічний лад в теорії та ідеології ОУН-б (1940--1990 рр.). Київ: Крок. 432 с.

3. Ільницький В. (відп. ред.). (2021). Повсякденне життя населення західних земель України у перші повоєнні роки (1944-1953): кол. монограф. Львів, Торунь: Liha-Pres, 380 с.

4. Ільницький В. (відп. ред.). (2021). Політика пам'яті в Україні щодо радянських репресій у західних областях (1939-1953): кол. монограф. Львів, Торунь: Liha-Pres, 426 с.

5. Ільницький В. (відп. ред.). (2022). Радянські репресії у західних областях України (1939-1953): історія, особистості, пам'ять: кол. монограф. Riga: Baltija Publishing, 374 с.

6. Ільницький В. (відп. ред.). (2022). Stalins repressions against the population of the western regions of Ukraine (1939-1953): social and personal dimensions, politics of memory. Collective Monograph. Riga: Baltija Publishing, 224 p.

7. Ільницький В. (відп. ред.). (2023). Western Ukrainian lands in the first postwar years (1944-1953): everyday life: Collective Monograph. Riga: Baltija Publishing, 128 р.

8. Малярчук О. (2021). Насадження соціалістичної моделі виробництва в сільському господарстві західноукраїнського регіону (1944-1953). Повсякденне життя населення західних земель України у перші повоєнні роки (1944-1953): вибрані питання: кол. монограф. Львів, Торунь: Liha-Pres, 75-110.

9. Малярчук О. (2021). Політико-ідеологічний терор радянської влади проти західноукраїнського селянства (1944-1953). Політика пам'яті в Україні щодо радянських репресій у західних областях (1939-1953): вибрані питання: кол. монограф. Львів, То- рунь: Liha-Pres, 80-113.

10. Малярчук, О. (2022). Формування сільськогосподарського кадрового потенціалу радянської влади в західноукраїнських областях у 1944-1953 рр. Радянські репресіїу західних областях України (1939-1953): історія, особистості, пам'ять: кол. монограф. Riga: Baltija Publishing, 202-226.

11. ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955рр.: зб. документів. (1955). Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, 372 с.

12. Стародубець Г. (2016). Місіонери червоної влади (партійно-радянська номенклатура західноукраїнських областей в 1944 - на поч. 1946рр.). Житомир: Polissia, 346 с.

13. Ярош Б. (1995). Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-50-тіроки XX ст. (історико-політологічний аспект). Луцьк: Надстир'я, 176 с.

14. Матс О. (2022). Ideological and political terror of the soviet government in the Western regions of Ukraine. Stalins repressions against the population of the western regions of Ukraine (1939-1953): social and personal dimensions, politics of memory. Collective Monograph. Riga: Baltija Publishing, 47-80.

15. Maliarchuk О. (2023). The history of the Western Ukrainian peasantry through the prism of stalin's collectivisation. Western Ukrainian lands in the first postwar years (19441953): everyday life: Collective Monograph. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 59-89.

References

1. Derzhavnyi arkhiv Ivano-Frankivskoi oblasti [State Archives of Ivano-Frankivsk Oblast]. [in Ukrainian].

2. Hai-Nyzhnyk P. (2020). Ukrainska derzhava: suspilno-politychna model i sotsialno-ekonomichnyi lad v teorii ta ideolohii OUN-b (1940-1990 rr.) [Ukrainian state: sociopolitical model and socio-economic system in the theory and ideology of the OUN-B (19401990)]. Kyiv: Krok. 432 s. [in Ukrainian].

3. Ilnytskyi V. (Ed.). (2021). Povsiakdennye zhyttya naselennya zakhidnykh zemel Ukrainy u pershi povoyenni roky (1944-1953) [Everyday Life of the Population in the Western Lands of Ukraine in the Early Post-War Years (1944-1953)]: kol. monohraf. Lviv, Torun: Liha-Pres, 380 s. [in Ukrainian].

4. Ilnytskyi V. (Ed). (2021). Politykapam'iati v Ukraini shchodo radians'kykh represii u zachidnykh oblastiakh (1939-1953) [Memory Policy in Ukraine Regarding Soviet Repressions in Western Regions (1939-1953)]: kol. monohraf. Lviv, Torun: Liha-Pres, 426 s. [in Ukrainian].

5. Ilnytskyi V. (Ed.). (2022). Radyans'ki represii u zachidnykh oblastiakh Ukrainy (19391953): istoriia, osobystosti, pam'iat' [Soviet Repressions in the Western Regions of Ukraine (1939-1953): History, Personalities and Memory]: kol. monohraf. Riga: Baltija Publishing, 374 s. [in Ukrainian].

6. Ilnytskyi V. (Ed.). (2022). Stalin's repressions against the population of the western regions of Ukraine (1939-1953): social and personal dimensions, politics of memory: Collective Monograph. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 224 p. [in English].

7. Ilnytskyi V. (Ed.). (2023). Western Ukrainian lands in thefirst postwar years (1944-1953): everyday life: Collective Monograph. Riga: Baltija Publishing, 128 p. [in English].

8. Maliarchuk O. (2021). Nasadzhennya sotsialistychnoyi modeli vyrobnytstva v silskomu hospodarstvi zakhidnoukrayinskoho rehionu (1944-1953) [Implementation of the Socialist Model of Production in Agriculture in the Western Ukrainian Region (1944-1953)]. Povsiakdennye zhyttya naselennya zakhidnykh zemel Ukrayiny u pershi povoyenni roky (19441953): vybrane pytannia: kol. monohraf. Lviv, Torun: Liha-Pres, 75-110. [in Ukrainian].

9. Maliarchuk O. (2021). Polityko-ideolohichnyi teror radians'koi vlady proty zakhidnoukrayinskoho selyanstva (1944-1953) [The Political and Ideological Terror of the Soviet Government Against the Western Ukrainian Peasantry (1944-1953). Polityka pamyati v Ukraini shchodo radians'kykh represii u zachidnykh oblastiakh (1939-1953): vybrane pytan- nia: kol. monohraf. Lviv, Torun: Liha-Pres, 80-113. [in Ukrainian].

10. Maliarchuk O. (2022). Formuvannia silskohospodarskoho kadrovoho potentsialu radians'koi vlady v zakhidnoukrayinskykh oblastiakh u 1944-1953 rr. [Formation of the agricultural personnel potential of the Soviet authorities in the western Ukrainian regions in 1944-1953]. Radians'ki represii u zachidnykh oblastiakh Ukrayiny (1939-1953): istoriia, osobystosti, pam'iat': kol. monohraf. Riga: Baltija Publishing, 202-226. [in Ukrainian].

11. OUN v svitli postanov Velykykh Zboriv, Konferentsii ta inshykh dokumentiv z borot'by 1929-1955 rr. [OUN in the light of resolutions of the Great Assembly, Conferences and other documents on the struggle of 1929-1955]: zb. dokumentiv. (1955). Vydannia Zakordonnykh Chastyn Orhanizatsii Ukrayins'kykh Natsionalistiv, 372 s.

12. Starodubets H. (2016). Misionery chervonoi vlady (partiino-radianska nomenklatura zakhidnoukrayinskykh oblastei v 1944 - na poch. 1946 rr.) [Missionaries of the Red Power (Party-Soviet nomenclature of the western Ukrainian regions in 1944 - early 1946]. Zhytomyr: Polissia, 346 s. [in Ukrainian].

13. Yarosh B. (1995). Totalitarnyi rezhym na zakhidnoukrayinskykh zemlyakh. 30-50-ti roky XX st. (istoryko-politolohichnyi aspekt) [Totalitarian regime in the Western Ukrainian lands. 30-50s of the XX century (historical and political science aspect)]. Lutsk: Nadstyr'ya, 176 s. [in Ukrainian].

14. Maliarchuk О. (2022). Ideological and political terror of the soviet government in the Western regions of Ukraine. Stalins repressions against the population of the western regions of Ukraine (1939-1953): social and personal dimensions, politics of memory. Collective Monograph. Riga: Baltija Publishing, 47-80. [in English].

15. (2023). The history of the Western Ukrainian peasantry through collectivisation. Western Ukrainian lands in the first postwar years ay life: Collective Monograph. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 59-89.

Размещено на Allbest.ru