Фінансова діяльність селянського самоврядування у другій половині ХІХ ст.: зауваги мирового посередника М. Скібінського

Размещено на http://allbest.ru

Інститут історії України НАН України

Фінансова діяльність селянського самоврядування у другій половині ХІХ ст.: зауваги мирового посередника М. Скібінського

Біла Катерина - доктор філософії, молодший науковий співробітник

відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.



Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі зауважень мирового посередника стосовно фінансової діяльності селянського самоврядування у другій половині ХІХ ст.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об'єктивності, пріоритетним у дослідженні став антропологічний підхід, відповідно до якого відзначається вагома роль особистості, що перебуваючи на адміністративній посаді в органах селянського самоврядування чи державній інституції управління селянами могла своїми діями покращити чи погіршити роботу структури загалом.

Наукова новизна дослідження полягає у джерелознавчому аналіз праці М. Скібінського, у якій відображена рефлексія мирового посередника на проблеми управління фінансовими і матеріальними потоками у селянських адміністраціях.

Висновки. Запроваджене Селянською реформою 1861 р. селянське самоврядування спричинило кардинальні зміни в адміністративно- територіальному устрої села, управлінні сільськими громадами. Найчисельніший в імперії Романових селянський стан, що ніс основний податковий тягар, відповідно до «Положення про звільнення селян з кріпацтва» 1861 р., зобов'язаний самоорганізуватися згідно із запропонованим законодавцем зразком, забезпечити функціонування самоврядних структур, на які покладалися й низка функцій виконавчої влади, у тому числі фіскальна.

Однак, збір податків став лише одним із багатьох завдань селянського самоуправління пов'язаних з фінансами. Тонкощі бухгалтерської справи, включно з формуванням громадського бюджету, для посадовців новоутворених волосних і сільських правлінь були складним завданням. Проте, уряд не передбачив ані часу, ані ресурсів, аби навчити та підготувати належні кадри у селянські органи самоврядування, хоча б на ключові посади волосного старшини, писаря, сільського старости. Законодавець обрав менш витратний для державної скарбниці шлях здійснення контролю та «опіки» над селянським самоврядуванням і запровадив інститут мирових посередників. Призначені з місцевих дворян на посади мирових посередників службовці мали досить широкі повноваження і надважливі завдання, особливо у перші роки впровадження Селянської реформи. Передусім, у впровадженні селянського самоврядування, організації виборів керівників управ, роз'ясненні службовцям їхніх функцій і повноважень. Роль мирових посередників у становленні селянського управління не однозначна, ретельного аналізу потребує як діяльність інституції загалом, так і вивчення досвіду служби окремих мирових посередників. У цьому контексті привертає увагу друковане видання мирового посередника М. Скібінського, в якому автор висловив міркування щодо поліпшення селянського «мирського» господарства. Проаналізувавши рухоме та нерухоме майно, природні ресурси, які перебували у колективні власності селян, автор сформував перспективу розвитку сільських громад у майбутньому, становлення їх як самостійних суб'єктів господарювання.

Ключові слова: селянське самоврядування, сільські громади, фінансова діяльність, мировий посередник, «мирські» капітали, сільський схід, волосний схід, «мирський» бюджет.



Abstract

Financial activity of peasant self-government in the second half of the XIX century: remarks of the world mediator M. Skibinsky

BILA Kateryna - PhD of History, assistant of Department of History of Ukraine XIX - early XX centuries Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine

The purpose of the study is to analyze comments of myrovi poserdnyky on the financial activities of peasant self-government, problems and shortcomings in the economy of rural communities in the second half of the 19th century.

The methodological basis of the research is the principle of historicism and objectivity, the anthropological approach became a priority in the research, according to which the important role of the individual is noted, who, being in an administrative position in the bodies of peasant self-government or the state institution of peasant management, could by his actions improve or worsen the work of the structure.

The scientific novelty of the study consists of the source analysis of M. Skibinsky's monograph, which describes his reflection on the problems of managing financial and material flows in peasant administrations.

Conclusions. Introduced by the Peasant Reform of 1861, peasant self-government caused radical changes in the administrative-territorial structure of the village and the management of rural communities. Thus, the peasant estate, the most numerous in the Romanov empire, had to organize itself according to the model proposed by the legislator, to ensure the functioning of self-governing structures, on which a number of functions of the executive power, including the fiscal. However, tax collection was only one of the many financial tasks of peasant self-government. The intricacies of accounting, including the formation of the public budget, were a difficult task for the officials of the newly formed volost and village boards. However, the government did not foresee either time or resources to train the appropriate personnel in the peasant self-government bodies, at least for the key positions of the village chief, scribe, and village headman. The legislator chose a less expensive way for the state treasury to exercise control over peasant self-government and introduced the institute of myrovi poserd- nyky. These officials came from local nobles, they had quite broad powers and important tasks, especially in the first years of the implementation of the Peasant Reform. First of all, in the case of the creation of peasant self-government, such as the organization of elections to their boards, clarification of their functions and powers to peasant officials. The role of the myrovi poserdnyky for peasant self-governance is not clear-cut, the activity of the institution as a whole needs careful analysis. Studying the personal experience of myrovi poserdnyky deserves special attention.

For example, the myrovi poserdnyky from the Podilsk province, M. Skibinskyi, demonstrated an active position in improving the economic situation and financial work of peasant self-government. M. Skibinskyi expressed sincere concern about problems in peasant self-government, particularly in their finances. M. Skibinskyi set out his considerations and recommendations on streamlining the financial work of peasant self-government and improving economic affairs in rural communities in the book “Peasant Public Economy: Public Capital”. The analysis of the financial activity of the peasant self-government in the second half of the 19th century and the remarks of the myrovi poserdnyky M. Skibinsky about it are analyzed in the article.

Key words: peasant self-government, myrovi poserdnyky, village scribe, village assembly, village assembly, public budget, Podilska huberniia, Volynska huberniia, Olenetska huberniia, Turkestanskyi krai.



Вступ

Постановка проблеми. Фінансова діяльність органів селянського самоврядування полягала у сукупності відносин, які виникали між ними та громадою, державними органами управління, підприємствами, установами, фізичними особами. В ході її організації, із урахуванням норм фінансового права, здійснювався розподіл, перерозподіл і використання грошових фондів. Бюджет громадського самоврядування створювався з метою забезпечення соціально-економічних завдань, управління. Його ефективне функціонування залежало від того, наскільки він був збалансований. Дотичними до створення та відповідальними за виконання селянського бюджету були мирові посередники. Їм делегувалося організація селянського самоврядування (скликати волосні і сільські сходи, ініціювати проведення виборів, контролювати дотримання закону при формуванні правлінь, волосних судів). Навіть по завершенню формування селянського самоуправління за мировим посередником залишалися досить широкі повноваження. Він мав право затвердити, покарати чи відсторонити від посади волосного старшину, сільського старосту чи іншого селянського посадовця, якщо останній здійснив правопорушення (ПСЗРИ, Собр. 2-ге, 1861, т. 36., ч. 1. №36657, с. 154). Також від них вимагалася чітка звітність щодо діяльності селянського самоврядування. Щорічно на ім'я губернатора надходили дані про чисельність сільських громад, вівся облік селян, що перейшли до розряду власників і тих, хто залишився тимчасово зобов'язаними, стан платежів та недоїмок. Зокрема, із звіту про ревізію діловодства селянського управління Київської губернії бачимо, що саме мировими посередниками надавалися дані не лише демографічні, а й відомості про грошові збори казенного податку, земські збори, викупні платежі, мирські збори, стан виконання натуральної повинності сільськими громадами губернії (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 618, спр. 7, арк. 1-10). Зважаючи на повноваження та обов'язки, які покладалися на мирових посередників, не дивно, що деякі з них вдавалися до аналізу своєї служби, визначали переваги запровадженої форми самоврядування селян та прогалини в законодавстві.

Аналіз джерел та останні дослідження. Фінансова діяльності органів селянського самоврядування представлена в сучасній історіографії у ґрунтовній праці доктора історичних наук І. Верховцевої. Вона зазначила, що одна із ключових функцій державного управління - фіскальна - на селі виконувалася з особливими труднощами. Історикиня підкреслила, що проблема полягала у неписьменності найбільшої соціальної верстви, неграмотності і малограмотності селянських службовців, що допускали помилки при підрахунку податкових коштів, їхній фіксації, оформленні квитанцій, веденні звітності (Верховцева, 2018, с. 193). В окремих дослідженнях проаналізована фінансова-матеріальна база селянського самоврядування в українських губерніях. Зокрема історик О. Мітеров торкнувся питання використання сільськими громадами «мирських капіталів» - запасного грошового фонду громад (Мітеров, 2009). Частково досліджувана тема розглянута мною у деяких попередніх роботах, зокрема, розкрито збір податків на селі і участь у цьому процесі органів селянського самоврядування (Мельничук, 2018), джерела наповнення селянських бюджетів (Мельничук, 2019), специфіка використання громадами «мирських капіталів» (Біла, 2022), однак аналіз праці мирового посередника М. Скібінського здійснюється вперше.

Метою даної розвідки є аналіз зауважень мирового посередника М. Скібінського стосовно фінансової роботи селянського управління, проблем та недоліків у господарстві сільських громад у другій половині ХІХ ст.



Виклад основного матеріалу

Фінансова діяльність селянського самоврядування умовно поділялася на два основних вектори:

1) забезпечення збору казенного податку, його фіксація та передача у повітові казначейства, а також збору викупних платежів з колишніх кріпаків;

2) формування громадського бюджету, розпоряджання майном та правами сільської громади, з метою отримання прибутку, його фіксації і розподілу на покриття громадських потреб, визначених постановами громадського сходу.

Початковий етап стягування податків здійснювався на рівні сільської громади де відповідальною особою призначався сільський староста, а у тих правліннях де обирався збирач податків, збір коштів виконував він.

До обов'язків збирача податків входили:

1) стягування з селян податку та інших грошових зборів;

2) ведення документації із підрахунками отриманих коштів;

3) ведення «недоїмочних» списків;

4) збереження грошей і відповідальність за них до того моменту, поки вони не будуть доставлені до місць, узгоджених попередньо сільським чи волосним сходом;

5) внесення у повітове казначейство податкових коштів, отримання квитанції;

6) звітування перед сільським сходом про зібранні суми;

7) оголошення на зібранні сільського сходу боржників та суми заборгованостей;

8) видача усім домовласникам (господарям, або ж головам сімей) окладних книжечок, квитанцій, або інших знаків про сплату ними податку та «мирського» збору (Положение о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. 19 февраля 1861. ПСЗРИ. Собрание 2-е. СПб., 1861, т. 36, ч. 1. №36657, с. 151).

Оскільки посада збирача податку не була обов'язковою, у разі відсутності такого, вище перераховані дії виконував сільський староста.

Наступний етап збору податку відносився до компетенції волосного правління. Керівництво волості ознайомлювалося з податковими відомостями старости/збирача, пересвідчувалося у їхньому належному оформленні. Передачу до казенної палати міг здійснити як сам представник сільської громади, так і волосний старшина чи касир волості який, дочекавшись загального збору з усіх сільських громад, вирушав до повітового центру (Мельничук, 2018, с. 116).

Очевидно, що організація фіскальної діяльності була важливою частиною фінансової роботи органів селянського самоврядування, адже відносилася до функцій виконавчої влади. Проте, саме задля забезпечення роботи громадського управління хліборобів не менш важливим завданням залишалося формування бюджету, як волостей так і сільських громад. Бюджет затверджували учасники волосних і сільських зібрань, а складали працівники волосних і сільських правлінь, опираючись на потреби і рівень матеріального становища членів громади, її економічний потенціал і, зрештою, уміння господарювати та розпоряджатися громадським майном та ресурсами, коштами задля наповнення бюджету. Оскарження розрахунків здійснювалося через волосний суд, мирового посередника, або губернського у селянських справах присутствія.

Звісно, законодавець не наважився залишити селянський стан - основу податкового ресурсу без контролю влади, його у правобережних губерніях здійснювали інституції мирових посередників і губернські у селянських справах присутствія. реформа селянський самоврядування скібінський

Про інститут мирових посередників на Правобережжі у сучасній історіографії є низка ґрунтовних досліджень, зокрема монографія С. Набоки (Набока, 2013), статті японського історика К. Мацузато (Мацузато, 2003, 2005). Цікавим є зауваження останнього, стосовно того, що мировим посередникам Західного краю вдалося зберегти за собою вплив на селянське управління і у пореформену добу, на відміно від своїх колег з центральних губерній, які його втратили після виконання основних завдань «Положення 1861 р.» (Мацузато, 2005, с. 72). Тут важливо зазначити, що цей фактор був одним з ключових, що відрізняв самоврядування селян з губерній Південно- і Північно-Західного краю від інших губерній підросійської України та російських губерній загалом. Адже інститут мирових посередників продовжив функціонувати у губерніях Західних, тоді як в інших його скасували і запровадилися повітові у селянських справах присутствія указом від 27 червня 1874 р., а пізніше інститут земських дільничних начальників указом від 12 липня 1889 р. (Бондаревський, 1961, с. 44-45).

Отже, роль та місце мирового посередника в управлінні селянськими справами важко переоцінити, зважаючи на повноваження покладені на нього законодавцем і збереження цього інституту у Західних губерніях, зокрема, на Правобережжі. Варто зауважити й той факт, що участь мирового посередника у роботі селянського самоврядування, рівень його зацікавленості справами громади залежали від конкретної особи на посаді, її характеру, світогляду, рівня освіти.

Щире занепокоєння справами сільських громад, зокрема, становищем їхніх фінансів у своїй книзі висловлював мировий посередник Михайло Олександрович Скібінський. Про цю постать наразі нам відомо небагато. Встановлено, що Михайло Скібінський був поручиком артилерії у відставці, заступником Кам'янецького повітового предводителя дворянства у 1891-1892 рр., у цей час обіймав посаду мирового посередника 2-ї дільниці Кам'янець-Подільського повіту, і за сумісництвом головував у присут- ствію у чиншових справах (Адреса должностных лиц, 1891, с. 31-32; Адреса должностных лиц, 1892, с. 37-38).

Ймовірно у 1895 р. йому запропонували обійняти посаду голови Житомирсько-Овручського з'їзду мирових посередників Житомирського повіту Волинської губернії, на якій він перебував з 1895 по 1897 р. (Памятная книжка Волынской губернии на 1895 год, 1895, с. 82; Памятная книжка Волынской губернии на 1896 год, 1896, с. 85; Памятная книжка Волынской губернии на 1897 год, 1897, с. 86), що можна розглядати як підвищення. Тоді ж посадовець змінив місце проживання та перебрався до Житомира, куди й пропонував своїм читачам надсилати зауваження щодо його книги «Крестьянское мирское хозяйство: Мирские капиталы», яка побачила світ у 1895 р. і була перевиданням (перше вийшло 1892 р.), доповненим і розширеним аналізом «мирського» господарства селян, наповненим прикладами господарювання (переважно негативними) сільських громад Подільської та Волинської губерній.

Автор обрав головною проблемою свого дослідження не фінансовий інтерес держави, скарбниця якої недоотримувала податкових внесків від селян і накопичувалася недоїмка, а фінансовий інтерес сільських громад, як суб'єктів господарювання.

Мировий посередник ще у 1892 р. у передмові до першого видання дорікав законодавцю, який, на його думку, даремно переклав на відповідальність селян «непосильні» для хліборобів фінансові операції, які впродовж 32 років селянство не навчилося належним чином виконувати. Звісно, у притаманному імперським чиновникам стилі, без особливого пієтету, автор називав селянство «інертною, вкрай некультурною і нерозумною масою», неспроможною до самостійної діяльності (Скібінський, 1895, с. 7).

Проте з подальшого тексту стає зрозумілим, що М. Скібінського сподівався на модернізацію селянського стану «розширення його кругозору», «пробудження свідомості» для активної самостійної громадської діяльності, спрямованої на забезпечення власних інтересів (Скібінський, 1895, с. 16).

Із низки наведених автором прикладів визначаємо його основні зауваження:

- зловживання службовим становищем осіб, що безпосередньо вели облік та зберігали громадські кошти, а саме використовували гроші на власні потреби, видавали позики без згоди громади, підробляли відомості і покривали злочинні дій одне одного, у зв'язку з чим викрити їхню незаконну діяльність було складно (Скібінський, 1895, с. 12);

- допущення сторонніх осіб до розпоряджання громадськими коштами, діяльність яких у сфері селянського самоврядування не передбачалася законодавством(Скібінський, 1895, с. 23);

- захист/адвокатування інтересів селян уповноваженими громадою особами, які подекуди виявлялися шахраями (Скібінський, 1895, с. 23);

- зосередження фактичної влади у волості не у старшини, посадовця якого обрала громада, а у руках писаря, особи призначеної на посаду (Скібінський, 1895, с. 12-14);

- невміння розпоряджатися коштами задля отримання з них прибутків (Скібінський, 1895, с. 12-14).

Так, мировий посередник зазначав: «так як селяни ревниво оберігали себе від зайвих грошових стягнень ... на стільки ж легковажили громадськими коштами, які надходили до їхніх бюджетів тим чи іншим шляхом» і стверджував, що потрапляння до рук селянських службовців великих сум грошей «затьмарювало» їм розум і вони швидко витрачали кошти на випивку.

Хоча із прикладу, який наводить чиновник, бачимо, що з 4000 руб., що були повернуті селянам як залишкові, селянські обранці лише двох громад пропили за тиждень 450 руб., інші ж представники правлінь використали гроші на господарські потреби громад (Скібінський, 1895, с. 15).

Задля вирішення означених проблем автор закликав селянських «начальників» проявляти ініціативу та інтерес до внутрішніх справ громади:

- звертати увагу на ведення обліку прибутків кожної з сільських і волосних громад;

- на основі місцевих особливостей встановити прибуткові можливості кожної з громади;

- заборонити громаді передавати будь які повноваження по розпоряджанню громадським майном чи грошима стороннім особам;

- вести щомісячний контроль за діяльністю сільських старост у справі розпоряджання коштами та громадським майном;

- ввести у діловодство сільських громад контрольні книги, книги обліку, а також «хромолітографічні марки», які видав би староста особам, що користувалися громадським майном чи правами, за які вносили сплату (книги, бланки, марки автор наводив у додатках) (Скібінський, 1895, с. 25).

Намагаючись детальніше ознайомити читача з особливостями селянського громадського господарства, М. Скібінський описував його за такими пунктами:

1) рухоме і нерухоме майно, а також юридичні права громади;

2) прибутки від цього майна і прав;

3) «мирські капітали», а також інші позичкові капітали, якими могла володіти громада (Скібінський, 1895, с. 27).

Автор глибо занурився в опис другого пункту і проаналізував усі можливі статті доходу до сільського бюджету:

- здачу в оренду громадських земель (орних, сінокосу, пасовиськ, лісових угідь, лугів, прирічкових земель тощо);

- винаймання селян для розробляння і розкопки корисних копалин на території громади (гіпсу, фосфоритів, вапняку, ламання каміння у каменоломнях);

- знаття плати за оренду чи користування водними ресурсами, наймання громадських млинів, різних приміщень;

- оплати за надання патентів на торгівлю алкогольними виробами на території громади;

- виплати за квартирний постій військових, відпуск їм паливних ресурсів і фуражу;

- надходження відсотків з мирських капіталів;

- надходження оплати за навчання у громадських навчальних закладах сторонніх осіб, дітей з інших громад;

- різні інвестиції, пожертвування (Скібінський, 1895, с. 28-29).

Автор вважав, що витрати з «мирського» бюджету, які робив сільський староста, слід було здійснювати за такими правилами: розпоряджатися грошима відкрито, у присутності двох свідків - членів громади, а у особи, що отримувала гроші очільник громади мусив отримати розписку із зазначенням суми та послуги/товару який купував староста громади. Мировий посередник застерігав від витрачання коштів на громадські потреби, отриманих у результаті прибутку від продажу чи оренди громадського майна, якщо на такі потреби сільським сходом уже були виділені необхідні суми, до прикладу з громадського збору. Перерахунок наприкінці року залишкових коштів з мирського бюджету на покриття мирського збору наступного року М. Скібінський вважав неприпустимим, адже ці суми мали б бути перетворені на спеціальні капітали громади, з яких сільський схід міг покривати додаткові статті витрат. З метою недопущення втрат громадських грошей у результаті грабежів, чи недогляду сільського старости, мировий посередник рекомендував не зберігати у касі сільської громади суми більше 100 руб., а скористатися банками сільським чи волосним, або найближчим відділенням Державного банку (Скібінський, 1895, с. 40-43). Звісно, ці та інші рекомендації, для більшості селянських службовців виглядали аж ніяк не полегшенням, а швидше ускладненням їхньої роботи. Хоча, поради мирового посередника видаються цілком слушними і спрямовувалися на поліпшення фінансових справ у селянському самоврядуванні.

Деякі рекомендації М. Скібінського були застосовані на практиці. Зокрема, популярності набула ідея використання податкових марок, які полегшували податковий облік. Адже ведення документації з обрахунком для неграмотних селян як і, досить часто, неграмотних збирачів податків чи сільських старост, було складним завданням. М. Скібінський пропонував застосовувати друковані марки із зазначенням грошевих номіналів з відповідними для банкнот кольорам, які б видавалися платнику податків після внесення ним податкових коштів, інша копія такої марки мала залишатися у збирача податків, вона містила на зворотній стороні номер домовласника (господаря), що сплатив податок. Збирач податків заводив на кожного домовласника окремий бланк, на якому зазначалися його персональні дані, до нього мали прикріплюватися податкові марки та зберігатися впродовж року (Скібінський, 1895, с. 45-46). Широкого використання податкові марки набули лише з 1893 р. в окремих губерніях не на теренах України, а в Олонецькій губернії та Туркестанському краї. Користь від цих нововведень підкреслювали у своїх звітах податкові інспектори. Також запроваджувати податкові марки могли й на рівні окремих повітів, якщо таку потребу визнавали на з'їздах мирових посередників чи у губернських у селянських справах присутств ях. За даними автора наприкінці ХІХ ст. податкові марки застосовувалися у 44 повітах у 21 губернії (Скібінський, 1895, с. 46).



Висновки

Отже, фінансова діяльність селянського самоврядування торкалася питань оподаткування та бухгалтерського обліку громадських фінансів, їхнього розподілу на покриття потреб сільської і волосної громади. Належне становище у фінансовій роботі селянського самоврядування залежало від рівня грамотності і порядності очільників селянських адміністрацій, передусім сільських старост і волосних старшин, знань та досвіду волосних писарів, їхніх навичок у діловодстві, обізнаності у законодавстві, що стосувалося селянського управління. Оскільки часу та ресурсів на підготовку необхідних для впровадження та функціонування селянського самоврядування кадрів держава не надала, фінансова діяльність селянського самоврядування, загалом, не була успішною. Про це зазначає мировий посередник з Подільської губернії М. Скібінський у своїй книзі «Крестьянское мирское хозяйство: Мирские капиталы» (1895 р.). Загалом автор закликав селянське «начальство», у тому числі й мирових посередників, приділяти більше уваги справі селянського господарства, контролювати їхні витрати та надходження, сприяти «правильному» розпоряджанню громадськими грошима. Мировий посередник ні на мить не піддавав сумніву подібного роду втручання у внутрішні справи сільських громад, як такі, що не відповідають ідеї самоврядування загалом. М. Скібінський запевняв, що сільські громади не були готові самостійно та ефективно господарювати, а причиною такого становища вважав низький культурний рівень селян. Не зважаючи на те, що книга написана у дусі консерватизму, з погляду імперського чиновника, який негативно оцінював надані селянському самоврядуванню повноваження, слід віддати належне автору, який піддав критиці селянське законодавство, вказав на прогалини у ньому. Чиновник провів ґрунтовну роботу, навів низку негативних сюжетів з життя та управління сільських громад і пояснив їхні причини, надав чіткі інструкції та рекомендації задля уникнення таких. Окремо варто відзначити розроблені ним бланки, марки та книги, що мали посприяти ведення обліку фінансів у сільських громадах. Подальші перспективи даного дослідження вбачаємо у поглибленому вивченні професійної діяльності М. Скібінського, особливо на посаді мирового посередника і очільника повітового з'їзду мирових посередників. Зважаючи на його зацікавленість у розбудові селянського самоврядування, ініціативність і ґрунтовний підхід до вирішення покладених на мирових посередників завдань, професійний портрет М. Скібінського може стати суттєвим доповненням до теми діяльності інституту мирових посередників на Правобережній Україні.



Список використаних джерел і літератури

Адреса должностных лиц, правительственых учреждений и частных фигур находящихся в г. Каменец-Подольскому. (1891). Каменец-Подольский, 31-32.

Адреса должностных лиц, правительственых учреждений и частных фигур находящихся г. Каменец-Подольскому. (1892). Каменец-Подольский, 37-38.

Біла, К. (2022). «Мирські капітали»: до питання джерел наповнення бюджетів органів селянського самоврядування в Україні у другій половині ХІХ ст. Історія торгівлі, податків та мита: матеріали ХУІ Міжнарод. наук. конф. Дніпро, 105-108.

Бондаревський, А. (1961). Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. Київ, 127 с.

Верховцева, І. (2018). Між корпоративністю і бюрократизмом: самоврядування селян у Російській імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). Черкаси, 2018. 397 с.

Мацузато, К. (2003). Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни: в мировые посредники на Правобережной Украине (1861-1917 гг.). Український гуманітарний огляд, (9), 62-121.

Мацузато, К. (2005). Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни: в мировые посредники на Правобережной Украине (1861-1917 гг.). Социальная трансформация и межэтнические отношения на Правобережной Украине: 19 - начало 20 вв.: сб. ст. / Под. ред. К. Мацузато (Славяно-евразийские исследования, Вып. 8). Москва, 175-210.

Мельничук, К. (2019). Бюджети органів селянського самоврядування пореформе- ної доби Правобережної України. Український історичний збірник, (21). Київ, 42-59.

Мельничук, К. (2018). Збір податків у практиці селянського самоврядування по- реформеної доби (за матеріалами Київської, Подільської і Волинської губерній). Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст., (28). Київ, 110-124.

Мітеров, О. (2009). Матеріально-фінансова база селянського самоуправління Чернігівської губернії (1861-1917 рр.). Сіверянський літопис, (2-3). Чернігів, 58-67.

Набока, С. (2013). Становлення та діяльність інституту мирових посередників на Правобережній Україні (1861-1914 рр.). Київ, 258 с.

Памятная книжка Волынской губернии на 1895 год. (1895). Изд. Волынского статистического комитета. Житомир, 504 с.

Памятная книжка Волынской губернии на 1896 год. (1896). Изд. Волынского статистического комитета. Житомир, 513 с.

Памятная книжка Волынской губернии на 1897 год. (1897). Изд. Волынского статистического комитета. Житомир, 611 с.

Положение о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. 19 февраля 1861. (1861). ПСЗРИ. Собрание 2-е. Санкт-Петербург, Т. 36. Ч. 1. Отд. первое. №36657.

Скибинский, М. (1895). Крестьянское мирское хозяйство: Мирские капиталы / Сост. М. А. Скибинский, мировой посредник, и. д. предводителя дворянства Каменец.

уезда Подольск. губ. 2-е изд., испр. и доп. согласно указаниям опыта. Санкт-Петербург: изд. юрид. кн. маг. Н. К. Мартынова, 188 с.

Центральний державний історичний архів України, м. Київ.



References

Adresa dolzhnostnyih lits, pravitelstvenyih uchrezhdeniy i chastnyih figur nahodyas- chihsya v g. Kamenets-Podolskomu [Addresses of officials, government agencies and private figures located in the city of Kamenets-Podolsky]. (1891). Kamenets-Podolskiy, 31-32. [in Russian].

Adresa dolzhnostnyih lits, pravitelstvenyih uchrezhdeniy i chastnyih figur nahodyas- chihsya v g. Kamenets-Podolskomu [Addresses of officials, government agencies and private figures located in the city of Kamenets-Podolsky]. (1892). Kamenets-Podolskiy, 37-38. [in Russian].

Bila, K. (2022). «Myrski kapitaly»: do pytannia dzherel napovnennia biudzhetiv orhaniv selianskoho samovriaduvannia v Ukraini u druhii polovyni ХІХ st. [“Community capitals”: before the nutrition of the budgets of the bodies of rural self-government in Ukraine in the second half of the 19th century]. Istoriia torhivli, podatkiv ta myta: materialy XVIMizhnarodnoi naukovoi konferentsii. Dnipro, 105-108. [in Ukrainian].

Bodnarevs'kyj, A. (1961). Volosne upravlinnia ta stanovysche selian na Ukraini pislia reformy 1861 roku [Volost administration and the situation of peasants in Ukraine after the reform of 1861]. Kyiv, 127 s. [in Ukrainian].

Verkhovtseva, I. (2018). Mizh korporatyvnistiu i biurokratyzmom: samovriaduvannia selian u Rosiiskii imperii (druha polovyna XIX - pochatok XX st.) [Between corporatism and bureaucracy: peasant self-government in the Russian Empire (second half of the 19th - beginning of the 20th century)]. Cherkasy, 397 s.

Macuzato, K. (2003). Iz komissarov antipolonizma v prosvetiteli derevni: mirovye posredniki na Pravoberezhnoj Ukraine (1861-1917 gg.) [From commissars of anti-Polonism to educators of the village: to peace mediators in Right Bank Ukraine (1861-1917)]. Ukrains'kyj humanitarnyj ohliad, (9), 62-121. [in Russian].

Macuzato, K. (2005). Iz komissarov antipolonizma v prosvetiteli derevni: mirovye posredniki na Pravoberezhnoj Ukraine (1861-1917 gg.) [From commissars of anti-Polonism to educators of the village: to peace mediators in Right Bank Ukraine (1861-1917)]. Sotsialnaya transformatsiya i mezhetnicheskie otnosheniya na Pravoberezhnoi Ukraine: 19 - nachalo 20 vv.: Sat. articles. / Under. ed. K. Matsuzato (Slavic-Eurasian studies, Issue 8)]. Moskva, 175-210. [in Russian].

Melnychuk, K. (2019). Biudzhety orhaniv selianskoho samovriaduvannia porefor- menoi doby Pravoberezhnoi Ukrainy [Budgets of peasant self-government bodies of the post-reform era of Right Bank Ukraine]. Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk, (21). Kyiv, 42-59. [in Ukrainian].

Melnychuk, K. (2018). Zbir podatkiv u praktytsi selianskoho samovriaduvannia poreformenoi doby (za materialamy Kyivskoi, Podilskoi i Volynskoi hubernii) [Tax collection in the practice of peasant self-government of the post-reform era (based on the materials of the Kyiv, Podil and Volyn provinces)]. Problemy istorii Ukrainy ХІХ - pochatku XX st. Kyiv, 110-124. [in Ukrainian].

Miterov, О. (2009). Materialno-finansova baza selianskoho samoupravlinnia Cherni- hivskoi hubernii (1861-1917 rr.). [Material and financial base of the peasant self-government of the Chernihiv province (1861-1917)]. Siverianskyi litopys, (2-3). Chernihv, 58-67. [in Ukrainian].

Naboka, S. (2013). Stanovlennia ta diialnist instytutu myrovykh poserednykiv na Pravoberezhnii Ukraini (1861-1914 rr.) [Formation and activity of the institute of myrovykh poserednykiv in Right Bank Ukraine (1861-1914)]. Kyiv, 258 s. [in Ukrainian].

Pamyatnaya knizhka Volyinskoy gubernii na 1895 god [Commemorative book of the Volyn province for 1895]. (1895). Izd. Volyinskogo statisticheskogo komiteta. Zhitomir, 504 s. [in Russian].

Pamyatnaya knizhka Volyinskoy gubernii na 1896 god [Commemorative book of the Volyn province for 1896]. (1896). Izd. Volyinskogo statisticheskogo komiteta. Zhitomir, 513 s. [in Russian].

Pamyatnaya knizhka Volyinskoy gubernii na 1897 god [Commemorative book of the Volyn province for 1897]. (1897). Izd. Volyinskogo statisticheskogo komiteta. Zhitomir, 611 s. [in Russian].

Polozhenie o krestyanah, vyihodyaschih iz krepostnoy zavisimosti. [Regulations on peasants emerging from serfdom]. 19 fevralya 1861. (1861). PSZRI. Sobranie 2-e. Sankt- Peterburg, Vol. 36. Ch. 1. Otd. pervoe. №36657. [in Russian].

Skibinskii, M. (1895). Krestyanskoe mirskoe khozyaistvo: Mirskie kapitali. [Peasant public management: public capital]. Sankt-Peterburg, 188 s. [in Russian].

Tsentral'nyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Kyiv [Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...